ТРЕТІЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
09 жовтня 2023 року м. Дніпросправа № 160/7006/23
Третій апеляційний адміністративний суд
у складі колегії суддів: головуючого - судді Бишевської Н.А. (доповідач),
суддів: Добродняк І.Ю., Семененка Я.В.,
розглянувши у письмовому провадженні в м. Дніпро
апеляційну скаргу Головного управління ДПС у Дніпропетровській області
на рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 02 червня 2023 року
у справі № 160/7006/23
за позовом ОСОБА_1
до Головного управління ДПС у Дніпропетровській області
про визнання протиправною та скасування вимоги про сплату боргу,-
ВСТАНОВИВ:
06 квітня 2023 р. ОСОБА_1 звернулась до суду з адміністративним позовом до Головного управління ДПС у Дніпропетровській області, у якому просила визнати протиправною та скасувати вимогу про сплату боргу (недоїмки) від 25 лютого 2021 р. № Ф-117229-17 винесену Головним управлінням Державної податкової служби у Дніпропетровській області.
Рішенням Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 02 червня 2023 року у справі №160/7006/23 адміністративний позов ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у Дніпропетровській області про визнання протиправною та скасування вимоги про сплату боргу - задоволено.
Судом зазначено, що особа, яка провадить господарську діяльність, вважається само зайнятою особою і зобов'язана сплачувати єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування не нижче розміру мінімального страхового внеску незалежно від фактичного отримання доходу лише за умови, що така особа не є найманим працівником. В іншому випадку (якщо особа є найманим працівником), така особа є застрахованою і платником єдиного внеску за неї є її роботодавець, а мета збору єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування досягається за рахунок його сплати роботодавцем у розмірі не меншому за мінімальний. Судом досліджено, що сума спірної вимоги про сплату боргу (недоїмки) включає в себе заборгованість за період 2017-2020 років. Судом встановлено, що довідкою Пенсійного фонду України з реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування форми ОК-5 та трудовою книжкою, які долучені до матеріалів справи, не підтверджується працевлаштування позивачки та нарахування і сплата відносно позивачки єдиного внеску, зокрема, за період з 01.01.2018 по 01.06.2020. Водночас, суд вказав, що повноваження стосовно визначення податкових зобов'язань є дискрецією контролюючого органу, а тому суд позбавлений можливості у цьому випадку втручатися в дискреційні функції податкового органу та скасувати оскаржувану вимогу відповідача в частині шляхом виключення помилково нарахованих сум. Відтак, суд дійшов висновку, що податкова вимога підлягає скасуванню в повному обсязі.
Не погодившись з рішенням суду, Головне управління ДПС у Дніпропетровській області подало апеляційну скаргу, згідно якої скаржник просить скасувати рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 02 червня 2023 року у справі №160/7006/23, як таке що винесено з порушенням норм матеріального та процесуального права.
Скаржник вказує, що в ІКП ФОП ОСОБА_2 відбулися автоматичні нарахування єдиного внеску, а відповідно до вимог законодавства скаржником визначено ФОП ОСОБА_1 грошові зобов'язання з єдиного внеску на загальну суму 37788,74 грн. Зазначає, що згідно довідки пенсійного фонду України форми ОК-5 та трудової книжки, які наявні в матеріалах справи, не підтверджується працевлаштування позивачки та нарахування і сплата відносно позивачки єдиного внеску, зокрема за період з 01.01.2018 по 01.06.2020. Відтак, скаржник вважає, що при винесені спірної вимоги він діяв в межах повноважень та у спосіб, що передбачені законодавством.
Апеляційний розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження, у відповідності до вимог ст. 311 КАС України.
Перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів не вбачає підстав для задоволення апеляційної скарги, та зазначає:
Як встановлено судом першої інстанції та підтверджено матеріалами справи, згідно з даними інформаційних систем ДПС України (АС «Податковий блок»), позивачка з 21.03.1997 по 24.06.2021 перебувала на обліку в Дніпровській ДПІ. Здійснювала діяльність на загальній системі оподаткування та відповідно пункту 4 частини 1 статті 4 Закону № 2464, була платником єдиного внеску.
Запис про державну реєстрацію припинення підприємницької діяльності фізичною особою-підприємцем до Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб підприємців по ФОП ОСОБА_2 внесено 24.06.2021. Стан платника 11 - припинено, але не знято з обліку (КОР не пусті).
В ІКП ФОП ОСОБА_2 по коду платежу 71040000 відбулися автоматичні нарахування єдиного внеску, а саме:
за 2017 рік нараховано 8448,00 грн, строк сплати 09.02.2018;
за 2018 рік нараховано єдиного внеску в сумі 9828,72 грн, а саме:
- I квартал 2018 року - 2457,18 грн, строк сплати 19.04.2018;
- II квартал 2018 року - 2457,18 грн, строк сплати 19.07.2018;
- III квартал 2018 року - 2457,18 грн, строк сплати 19.10.2018;
- IV квартал 2018 року - 2457,18 грн, строк сплати 21.01.2019;
за 2019 рік нараховано єдиного внеску в сумі 11016,72 грн, а саме:
- I квартал 2019 року - 2754,18 грн, строк сплати 19.04.2019;
- II квартал 2019 року - 2754,18 грн, строк сплати 19.07.2019;
- III квартал 2019 року -2754,18 грн, строк сплати 21.10.2019;
- IV квартал 2019 року - 2754,18 грн, строк сплати 20.01.2020;
за 2020 рік нараховано єдиного внеску в сумі 8495,30 грн, а саме:
- I квартал 2020 року - 2078,12 грн, строк сплати 21.04.2020;
- II квартал 2020 року - 1039,06 грн, строк сплати 20.07.2020;
- III квартал 2020 року - 3178,12 грн, строк сплати 19.10.2020;
- IV квартал 2020 року - 2200,00 грн, строк сплати 19.01.2021.
Таким чином, відповідно до вимог чинного законодавства, відповідачем визначено позивачці грошові зобов'язання з єдиного внеску на загальну суму 37 788,74 грн.
Відповідачем сформовано та направлено позивачці вимогу про сплату боргу (недоїмки) по єдиному внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування №№Ф-117229-17 від 25.02.2021р. на суму 37 788,74 грн.
Не погоджуючись із спірною вимогою про сплату боргу (недоїмки), позивачка звернулась до суду за захистом своїх прав.
Переглядаючи рішення суду в межах доводів апеляційної скарги колегія суддів виходить із такого.
Частиною другою статті 19 Конституції України визначено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Спірні правовідносини врегульовані нормами Податкового кодексу України в частині відносин, що виникають у сфері справляння податків і зборів, порядку їх адміністрування, платників податків та зборів, їх прав та обов'язків, компетенції контролюючих органів, повноважень і обов'язків їх посадових осіб під час адміністрування податків, а також відповідальності за порушення податкового законодавства, та нормами Закону України Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування від 08.07.2010 № 2464-VI в частині правових та організаційних засад забезпечення збору та обліку єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, умов та порядку його нарахування і сплати та повноважень органу, що здійснює його збір та ведення обліку.
Відповідно до п. 2 ч.1 ст. 1 Закону № 2464-VI єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування (далі - єдиний внесок) - консолідований страховий внесок, збір якого здійснюється до системи загальнообов'язкового державного соціального страхування в обов'язковому порядку та на регулярній основі з метою забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством, прав застрахованих осіб на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов'язкового державного соціального страхування.
Пунктами 3 і 10 частини першої статті 1 Закону № 2464-VI надано визначення поняттям:
застрахована особа - фізична особа, яка відповідно до законодавства підлягає загальнообов'язковому державному соціальному страхуванню і сплачує (сплачувала) та/або за яку сплачується чи сплачувався у встановленому законом порядку єдиний внесок;
страхувальники - це роботодавці та інші особи, які відповідно до цього Закону зобов'язані сплачувати єдиний внесок.
Згідно ч.1 ст. 4 Закону № 2464-VI платниками єдиного внеску, зокрема, є:
роботодавці: підприємства, установи та організації, інші юридичні особи, утворені відповідно до законодавства України, незалежно від форми власності, виду діяльності та господарювання, які використовують працю фізичних осіб на умовах трудового договору (контракту) або на інших умовах, передбачених законодавством, чи за цивільно-правовими договорами (крім цивільно-правового договору, укладеного з фізичною особою - підприємцем, якщо виконувані роботи (надавані послуги) відповідають видам діяльності відповідно до відомостей з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), у тому числі філії, представництва, відділення та інші відокремлені підрозділи зазначених підприємств, установ і організацій, інших юридичних осіб, які мають окремий баланс і самостійно ведуть розрахунки із застрахованими особами (абз.2 п. 1 ч.1 ст.4 Закону); філії, представництва, інші відокремлені підрозділи підприємств, установ та організацій (у тому числі міжнародні), утворені відповідно до законодавства України, які мають окремий баланс і самостійно здійснюють розрахунки із застрахованими особами (абз.5 п.1 ч.1 ст.4 Закону);
фізичні особи - підприємці, в тому числі ті, які обрали спрощену систему оподаткування (п.4 ч.1 ст.4 Закону).
За правилами абз.1 п.1 ч.1 ст. 7 Закону № 2464-VI єдиний внесок нараховується: для платників, зазначених у пунктах 1 (крім абзацу сьомого) частини першої статті 4 цього Закону, - на суму нарахованої кожній застрахованій особі заробітної плати за видами виплат, які включають основну та додаткову заробітну плату, інші заохочувальні та компенсаційні виплати, у тому числі в натуральній формі, що визначаються відповідно до Закону України Про оплату праці, та суму винагороди фізичним особам за виконання робіт (надання послуг) за цивільно-правовими договорами.
Відповідно до ч.1 ст.7 Закону № 2464-VI єдиний внесок нараховується:
п.2 - для платників, зазначених у пунктах 4 (крім фізичних осіб - підприємців, які обрали спрощену систему оподаткування), 5 та 5 -1 частини першої статті 4 цього Закону, - на суму доходу (прибутку), отриманого від їх діяльності, що підлягає обкладенню податком на доходи фізичних осіб. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску на місяць.
У разі якщо таким платником не отримано дохід (прибуток) у звітному кварталі або окремому місяці звітного кварталу, такий платник зобов'язаний визначити базу нарахування, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої цим Законом. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску;
п.3 - для платників, зазначених у пункті 4 частини першої статті 4 цього Закону, які обрали спрощену систему оподаткування, - на суми, що визначаються такими платниками самостійно для себе, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої цим Законом. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску.
Згідно п. 5 ч. 1 ст. 1 Закону № 2464-VI мінімальний страховий внесок - сума єдиного внеску, що визначається розрахунково як добуток мінімального розміру заробітної плати на розмір внеску, встановлений законом на місяць, за який нараховується заробітна плата (дохід), та підлягає сплаті щомісяця.
Єдиний внесок для платників, зазначених у статті 4 цього Закону, встановлюється у розмірі 22 відсотки до визначеної статтею 7 цього Закону бази нарахування єдиного внеску (ч. 5 ст. 8 цього Закону).
Таким чином, фізична особа - суб'єкт підприємницької діяльності є платником єдиного внеску, при цьому, враховуючи положення Закону України Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, незалежно від того чи отримує дохід від такої діяльності чи ні.
Однак, адміністрування єдиного внеску при одночасному перебуванні фізичної особи в трудових відносинах та наявності у неї права на здійснення підприємницької діяльності, яку особа фактично не здійснює, Законом № 2464-VI не врегульовано.
Аналіз вищевказаних приписів законодавства свідчить про те, що платниками єдиного соціального внеску є, зокрема, фізичні особи-підприємці. Необхідними умовами для сплати особою єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування є провадження такою особою господарської діяльності та отримання доходу від такої діяльності, який і є базою для нарахування ЄСВ. Отже, саме дохід особи від господарської діяльності є базою для нарахування, проте за будь-яких умов розмір ЄСВ не може бути меншим за розмір мінімального страхового внеску за місяць. При цьому, за відсутності бази для нарахування ЄСВ у відповідному звітному кварталі або окремому місяці звітного кварталу, законодавство встановлює обов'язок особи самостійно визначити цю базу, але її розмір не може бути меншим за розмір мінімальної заробітної плати.
Метою встановлення розміру мінімального страхового внеску та обов'язку сплачувати його незалежно від наявності бази для нарахування є забезпечення у передбачених законодавством випадках мінімального рівня соціального захисту осіб шляхом отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов'язкового державного соціального страхування.
Тобто, з урахуванням особливостей форми діяльності само зайнятих осіб, саме задля досягнення вищевказаної мети збору єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування законодавством встановлено обов'язок сплати особами мінімального страхового внеску незалежно від фактичного отримання доходу від їх діяльності.
З цих підстав, колегія суддів зазначає, що фізична особа-підприємець зобов'язана сплачувати єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування не нижче розміру мінімального страхового внеску незалежно від фактичного отримання доходу лише за умови, що така особа не є найманим працівником. В іншому випадку (якщо особа є найманим працівником), така особа є застрахованою і платником єдиного внеску за неї є її роботодавець, а мета збору єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування досягається за рахунок його сплати роботодавцем у розмірі не меншому за мінімальний.
Суд першої інстанції правильно зазначив, що інше тлумачення норм Закону № 2464-VI щодо необхідності сплати єдиного внеску фізичними особами-підприємцями, які одночасно перебувають у трудових відносинах, спричиняє подвійну його сплату (безпосередньо особою та роботодавцем), що суперечить меті запровадженого державою консолідованого страхового внеску.
Зі змісту наявних в матеріалах справи індивідуальних відомостей про застраховану особу (форма ОК-5) та трудової книжки НОМЕР_1 вбачається, що позивачка з 18.01.2017 року була звільнена з ТОВ «Нове Життя-Космети», 15.06.2020 року позивачка прийнята до КЗ «Центр соціальної підтримки дітей та сімей «Добре вдома» ДМР».
Разом з тим, змістом індивідуальних відомостей про застраховану особу (форма ОК-5) та трудової книжки НОМЕР_2 не підтверджено працевлаштування позивачки та нарахування і сплату відносно позивачки єдиного внеску за період з 01.01.2018 по 01.06.2020. Також, матеріали справи не містять доказів отримання позивачкою у цей період доходів від провадження господарської діяльності.
Колегією суддів досліджено, що ФОП ОСОБА_2 за період 2017-2020р. по коду платежу 71040000 відбулися автоматичні нарахування єдиного внеску на загальну суму 37 788,74 грн.
Проте, як правильно вказав суд першої інстанції, суд не є тим органом який уповноважений проводити розрахунок зобов'язань, а тому, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про необхідність скасувати спірну вимоги повністю для проведення контролюючим органом визначення зобов'язань належним чином. Доводами апеляційної скарги цей висновок не спростовано.
Згідно із ст. 316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права.
Підсумовуючи, апеляційний суд дійшов висновку, що доводи апеляційної скарги не спростовують висновки суду першої інстанції і не дають підстав для висновку про помилкове застосування судом першої інстанції норм матеріального або процесуального права.
Керуючись ст. ст. 241-245, 250, 315, 316, 321, 322, 327, 329 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
ПОСТАНОВИВ:
Апеляційну скаргу Головного управління ДПС у Дніпропетровській області - залишити без задоволення.
Рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 02 червня 2023 року у справі №160/7006/23 - залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дати прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку в порядку та строки передбачені ст.ст.328,329 КАС України.
Головуючий - суддя Н.А. Бишевська
суддя І.Ю. Добродняк
суддя Я.В. Семененко