КІРОВОГРАДСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
РІШЕННЯ
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
10 жовтня 2023 року м. Кропивницький Справа № 340/5972/22
Кіровоградський окружний адміністративний суд у складі судді Кравчук О.В. розглянув у поряду спрощеного позовного письмового провадження адміністративну справу
за позовом ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ; адреса: АДРЕСА_1 )
до: Південно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Дніпро) (код ЄДРПОУ - 43314918; адреса: проспект Дмитра Яворницького, 21 А)
про визнання дій протиправними, стягнення компенсації втрати частини доходів та збитків.
ОСОБА_1 звернувся до Кіровоградського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом, у якому просить суд:
- визнати неправомірними дії Південно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Дніпро) з відмови листом №15527/12.3-64/824 від 25.11.2022 в нарахуванні та виплаті компенсації втрати частини доходу у зв'язку з порушенням строків виплати частини заробітної плати за період з 30.11.2019 по 06.08.2021 та відшкодування збитків у вигляді утраченої вигоди у зв'язку з порушенням права на оплату праці;
- стягнути з Південно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Дніпро) (ЄДРПОУ - 43314918) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП - НОМЕР_1 ) компенсацію втрати частини доходу у зв'язку з порушенням строків виплати частини заробітної плати за період з 30.11.2019 по 06.08.2021 в розмірі 5494,03 гривень, збитки у вигляді утраченої вигоди у зв'язку з порушенням права на оплату праці в розмірі 286 665,33 гривень.
Позовні вимоги ОСОБА_1 обгрунтував тим, що на виконання рішення суду у справі №340/221/20 його було поновлено на посаді начальника Головного територіального управління юстиції у Кіровоградській області з 26.12.2019 року та присуджено на його користь середній заробіток за час вимушеного прогулу в сумі 169071,04 гривен.. Однак, такий середній заробіток був обрахований судом без надбавки за інтенсивність праці у розмірі 300% від посадового окладу за листопад 2019 року. У свою чергу, рішенням у справі № 340/347/20 суд визнав протиправною бездіяльність відповідача та зобов?язав відповідача нарахувати та виплатити ОСОБА_1 надбавку за інтенсивність праці у розмірі 300% посадового окладу листопад і грудень 2019 року. Позивач вважає, що внаслідок протиправної бездіяльності відповідача щодо своєчасного нарахування та виплати вказаної надбавки, сума його середнього заробітку за час вимушеного прогулу зменшилась на 286665,33 грн. На переконання позивача, вказана сума є збитками (втраченою вигодою) ОСОБА_1 , що завдана протиправною бездіяльністю відповідача. Крім того, позивач наголошує, що за наведених обставин набув права на отримання компенсації втрати частини доходів відповідно до Закону України «Про компенсацію втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати» від 19 жовтня 2000 року № 2050-ІІІ та Порядку проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням термінів їх виплати, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України № 159 від 21 лютого 2001 року, в сумі 5494,03 грн.
Відповідач позовних вимог не визнав. У поданому відзиві на позовну заяву представник відповідача зазначив, що судові рішення про виплату ОСОБА_1 середнього заробітку за час вимушеного прогулу та надбавки за інтенсивність праці виконані відповідачем належно та своєчасно. Звертаючись до позовних вимог, які стосуються виплати позивачеві компенсації втрати частини доходів, відповідач наголошує, що за Законом України «Про компенсацію втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати» від 19 жовтня 2000 року № 2050-ІІІ та Порядком проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням термінів їх виплати, затвердженим Постановою Кабінету Міністрів України № 159 від 21 лютого 2001 року, право на таку компенсацію виникає у разі затримки виплати нарахованих особі грошових доходів, які не мають разового характеру. Натомість за своєю правовою природою надбавка за інтенсивність праці має разовий характер, не є складовою заробітної плати державного службовця у розумінні Закону України «Про державну службу» та не була нарахована позивачеві до його звільнення з посади. Висловлюючи заперечення щодо заявлених вимог в частині стягнення з відповідача завданих позивачеві збитків, представник відповідача зазначає, зокрема, що ОСОБА_1 не доведені ані факт понесення збитків, ані причинний зв'язок між діями відповідача та понесеними збитками у вигляді упущеної вигоди, що є важливим елементом доказування наявності упущеної вигоди. Крім того, в силу вимог Цивільного кодексу України стягнення завданих державою збитків відбувається за рахунок коштів Державного бюджету України шляхом списання коштів з єдиного казначейського рахунку Державної казначейської служби України.
Принагідно відповідач вказав на те, що позивачем пропущений строк звернення до суду у цій справі. Утім, суд врахував означені обставини при відкритті провадження у справі та відповідною ухвалою поновив позивачеві пропущений з поважних причин строк звернення до суду.
Надалі сторони обмінялися іншими заявами по суті справи (відповідь на відзив, заперечення на відповідь на відзив, додаткові пояснення), у яких наводили аргументи на підтримання власних позицій у спорі.
Судом вчинені такі процесуальні дії у справі та вирішені клопотання сторін:
- ухвалою від 02 лютого 2023 року відкрите провадження у справі; справу вирішено розглядати у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін;
- ухвалою від 09 жовтня 2023 року сторонам відмовлено у задоволенні клопотань про розгляд справи у загальному позовному провадженні/спрощеному позовному провадженні з викликом сторін у судове засідання;
- ухвалою від 10 жовтня 2023 року позивачеві відмовлено у задоволенні клопотання про заміну відповідача правонаступником.
Розглянувши подані позивачем та відповідачами документи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд
ВСТАНОВИВ:
ОСОБА_1 з 29 квітня 2016 року на підставі наказу Міністерства юстиції України від 29 квітня 2016 року №2556/к призначений на посаду начальника Головного територіального управління юстиції у Кіровоградській області.
Наказом Міністерства юстиції України "Про звільнення" №4169/к від 23 грудня 2019 року ОСОБА_1 звільнено з посади начальника ГТУЮ у Кіровоградській області з 26 грудня 2019 року, у зв'язку з ліквідацією державного органу відповідно до 1-1 частини 1 статті 87 Закону України "Про державну службу", з припиненням державної служби.
Цей наказ позивач оскаржив до суду.
Рішенням Кіровоградського окружного адміністративного суду від 02 вересня 2020 року у справі № 340/221/20 адміністративний позов ОСОБА_1 до Міністерства юстиції України, Головного територіального управління юстиції у Кіровоградській області та Південно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Дніпро) задоволено частково.
Серед іншого, визнано протиправним та скасовано наказ Міністерства юстиції України «Про звільнення» № 4169/к від 23 грудня 2019 року, а ОСОБА_1 поновлено на посаді начальника Головного територіального управління юстиції у Кіровоградській області 26 грудня 2019 року.
Допущено негайне виконання рішення суду в частині поновлення ОСОБА_1 на посаді та стягнення середнього заробітку у розмірі 20 186.00 гривень за час вимушеного прогулу за один місяць.
Постановою Третього апеляційного адміністративного суду від 26 листопада 2020 року вищеозначене рішення Кіровоградського окружного адміністративного суду від 02 вересня 2020 року змінено; викладено абзац четвертий резолютивної частини цього рішення в такій редакції: «Стягнути із Головного територіального управління юстиції у Кіровоградській області на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 27.12.2019 по 02.09.2020 в сумі 169 071,58 гривень, що визначений без утримання податків й інших обов?язкових платежів».
В іншій частині рішення суду залишено без змін.
Постановою Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 20 вересня 2021 року у справі № 340/221/20 змінено рішення Кіровоградського окружного адміністративного суду від 02.09.2020 року у справі № 340/221/20 із викладенням пункту третього резолютивної частини у такій редакції: «Поновити ОСОБА_1 на посаді начальника Головного територіального управління юстиції у Кіровоградській області з 27.12.2019 року».
В іншій частині рішення Кіровоградського окружного адміністративного суду від 02 вересня 2020 року та постанову Третього апеляційного адміністративного суду від 26 листопада 2020 року у справі № 340/221/20 залишено без змін.
Наказом Міністерства юстиції України «Про поновлення» №2607/к від 29 жовтня 2021 року на підставі рішень судів у справі №340/221/20 про поновлення на роботі вирішено: « 1. Скасувати наказ Міністерства юстиції України «Про звільнення» від 23.12.2019 №4169/к.
2. Поновити ОСОБА_2 з 27.12.2019 на посаді начальника Головного територіального управління юстиції у Кіровоградській області».
Водночас, відповідно до відомостей Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань юридична особа - Головне територіальне управління юстиції у Кіровоградській області (код ЄДРПОУ - 34894735) припинено з 16 квітня 2021 року, номер запису: 1 004 441 1100 26004450.
Крім того, рішенням Кіровоградського окружного адміністративного суду від 04 травня 2020 року у справі № 340/347/20, залишеним без змін постановою Верховного Суду від 27 травня 2021 року, визнано протиправною бездіяльність ГТУЮ у Кіровоградській області щодо невиплати ОСОБА_1 , начальнику ГТУЮ у Кіровоградській області, надбавки за інтенсивність праці за листопад та грудень 2019 року та зобов'язано відповідача - Головне територіальне управління юстиції у Кіровоградській області нарахувати і виплатити позивачу надбавку за інтенсивність праці у розмірі 300 відсотків до посадового окладу за указаний період.
03.08.2021 року та 06.08.2021 року у зв'язку із виконанням вказаного рішення суду у справі № 340/347/20 в рамках виконавчого провадження №66342903 позивачеві було нараховано за листопад і грудень 2019 року та виплачено у якості надбавки за інтенсивність праці правонаступником боржника (Головного територіального управління юстиції у Кіровоградській області) - Південно-Східним міжрегіональним управлінням Міністерства юстиції (м. Дніпро) 47100 грн. (23 550,00 грн. + 23 550,00 грн.).
У зв'язку з вищевикладеним, 21.10.2022 року позивач звернувся до Міністерства юстиції України та Південно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Дніпро) із заявами щодо нарахування та виплати йому компенсації втрати частини доходу у зв'язку з порушенням строків виплати за період з листопада 2019 року по серпень 2021 року, а також нарахування та виплати недоотриманого розміру середнього заробітку за час вимушеного прогулу (майнової шкоди).
25.11.2022 відповідачем та 23.11.2022 Міністерством юстиції України були надані відповіді на заяву.
Так, Південно-Східне міжрегіональне управління Міністерства юстиції (м. Дніпро) у листі №15527/12.3-64/824 від 25.11.2022 зазначило, що у випадку незгоди з сумами коштів, отриманих на виконання рішень судів у справах №40/221/20 та №340/347/20, позивач може звернутись до суду за захистом власних прав.
Міністерством юстиції України в листі №111032/Г-26132/16.2.3 від 23.11.2022 з посиланням на Порядок виконання рішень про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів або боржників, затверджений постановою КМУ No845 від 03.08.2011, вказано на відсутність законодавчих підстав для виплати компенсації та здійснення перерахунку середнього заробітку за час вимушеного прогулу.
Викладені обставини передували зверненню позивача до суду з цим позовом.
Щодо позовних вимог, які стосуються визнання неправомірною відмови у нарахуванні та виплаті позивачеві збитків у вигляді втраченої вигоди у зв'язку з порушенням права на оплату праці, та стягнення з відповідача таких збитків, суд зазначає таке.
Приписи частини другої статті 19 Конституції України встановлюють критерії діяльності органів державної влади.
Відповідно до статті 55 Конституції України кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб. Кожен має право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань.
Відповідно до частини другої статті 14 КАС України судові рішення, що набрали законної сили, є обов'язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об'єднаннями на всій території України. Аналогічні положення містить частина перша статті 370 КАС України.
Згідно з частиною третьою статті 14 КАС України невиконання судового рішення тягне за собою відповідальність, встановлену законом.
За приписами статті 4 КЗпП України законодавство про працю складається з КЗпП України та інших актів законодавства України, прийнятих відповідно до нього.
Відповідно, частина перша статті 9 ЦК України кореспондується з вищевказаною статтею КЗпП України щодо застосування ЦК України до врегулювання відносин, зокрема, до трудових відносин, якщо вони не врегульовані іншими актами законодавствами.
З огляду на неврегульованість трудовим законодавством відносин щодо відшкодування майнової та моральної шкоди, положення цивільного законодавства можуть поширюватися на ці відносини.
Враховуючи позовні вимоги у цій справі, зокрема, вимоги щодо виплати компенсації у зв'язку з несвоєчасною виплатою належних працівникові сум, тобто свого роду відшкодування завданої майнової шкоди, що регулюються главою 82 ЦК України, застосуванню підлягають положення цивільного законодавства.
В силу приписів пунктів 2, 6 частини першої статті 3 ЦК України до загальних засад цивільного законодавства віднесено зокрема, неприпустимість позбавлення права власності, крім випадків, встановлених Конституцією України та законом, а також справедливість, добросовісність та розумність.
Відповідно до цих принципів норми цивільного права забезпечують власникам можливість стабільного здійснення власницьких повноважень і правовий захист від дій щодо безпідставного позбавлення особи свого майна, що мають розглядатися як правові засоби утвердження поваги і непорушності права власності.
Загальна засада справедливості, добросовісності та розумності цивільного законодавства передбачає правило, за яким кожен учасник правовідносин при здійсненні своїх суб'єктивних прав не повинен порушувати інтереси інших осіб чи суспільні інтереси (зловживати правом). Саме меті встановлення справедливого і розумного правопорядку повинна слугувати демократична держава.
Відповідно до статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
Недоотримання державним службовцем заробітної плати, єдиного доходу останнього, через неправомірні дії роботодавця (відповідача), порушує положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та статті 1 Першого Протоколу, підписаного та ратифікованого Україною, яка відповідно до статті 5 цього ж Протоколу, є додатковою статтею Конвенції.
Відповідно до вказаних приписів кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства та на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.
У своїх висновках Європейський суд з прав людини неодноразово нагадував, що перша та найважливіша вимога статті 1 Першого протоколу полягає в тому, що будь-яке втручання публічної влади в право на мирне володіння майном має бути законним: друге речення пункту 1 дозволяє позбавлення власності лише «на умовах, передбачених законом», а пункт 2 визнає, що держави мають право здійснювати контроль за користуванням майном шляхом введення в дію «законів». Більше того, верховенство права, один з фундаментальних принципів демократичного суспільства, є наскрізним принципом усіх статей конвенції (див. рішення у справах «Амюр проти Франції», «Колишній король Греції та інші проти Греції» та «Малама проти Греції»).
Статтею 56 Конституції України кожному гарантоване право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.
Положеннями частин першої, другої статті 22 Цивільного кодексу України встановлено, що особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитками є: 1) втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); 2) доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).
Збитки відшкодовуються у повному обсязі, якщо договором або законом не передбачено відшкодування у меншому або більшому розмірі.
Якщо особа, яка порушила право, одержала у зв'язку з цим доходи, то розмір упущеної вигоди, що має відшкодовуватися особі, право якої порушено, не може бути меншим від доходів, одержаних особою, яка порушила право.
За загальними положеннями, передбаченими частиною першою статті 1166 Цивільного кодексу України майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.
Статтею 1173 Цивільного кодексу України встановлено, що шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні ними своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цих органів.
Шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю посадової або службової особи органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні нею своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цієї особи, відшкодовується на підставі статті 1174 Цивільного кодексу України.
Статті 1173, 1174 Цивільного кодексу України є спеціальними і передбачають певні особливості, характерні для розгляду справ про деліктну відповідальність органів державної влади та посадових осіб, які відмінні від загальних правил деліктної відповідальності. Зокрема, цими правовими нормами передбачено, що для застосування відповідальності посадових осіб та органів державної влади наявність їх вини не є обов'язковою. Втім, цими нормами не заперечується обов'язковість наявності інших елементів складу цивільного правопорушення, які є обов'язковими для доказування у спорах про стягнення збитків.
Так, обов'язковою умовою відповідальності суб'єкта владних повноважень є наявність шкоди та причинний зв'язок між його протиправними діями (бездіяльністю) та шкодою, який виражається в тому, що шкода має виступати об'єктивним наслідком протиправної поведінки завдавача шкоди.
Наявність вищезазначених умов є обов'язковою для прийняття судом рішення про відшкодування завданої позивачеві шкоди.
У спірних правовідносинах позивач пов'язує протиправні дії позивача щодо відмови у нарахуванні та виплаті йому надбавки за інтенсивність праці з недоотриманням заробітної плати за час вимушеного прогулу в сумі 286 665,33 грн, позаяк розрахунок заробітної плати за час вимушеного прогулу проводився без врахування надбавки за інтенсивність праці у розмірі 300% від посадового окладу за листопад 2019 року.
Отже, юридично значущою обставиною, з якою у спірних правовідносинах пов'язується сума недоотриманої позивачем вигоди - середнього заробітку за час вимушеного прогулу, є ненарахування та невиплата ОСОБА_1 надбавки за інтенсивність праці у розмірі 300% від посадового окладу за листопад 2019 року.
Суд враховує, що протиправність бездіяльності ГТУЮ в Кіровоградській області (правонаступником якого є відповідач) щодо невиплати позивачеві надбавки за інтенсивність праці за листопад і грудень 2019 року підтверджена постановою Верховного Суду у справі № 340/347/20 від 27 травня 2021 року.
У свою чергу, надбавка за інтенсивність праці є складовою заробітної плати, яка відповідно до вимог Порядку №100 враховується під час розрахунку середнього заробітку за час вимушеного прогулу.
Тобто у спірних правовідносинах склалася ситуація, за якої - внаслідок протиправної бездіяльності відповідача - до складу середнього заробітку позивача за час вимушеного прогулу не увійшли суми, які мали бути нараховані та виплачені позивачеві у листопаді 2019 року.
Як вбачається з фактичних обставин справи № 340/221/20, середньоденна заробітна плата позивача за два попередні місяці роботи перед звільненням, з урахуванням збільшення коефіцієнту посадового окладу (1,09), яка була встановлена відповідно до рішення Кіровоградського окружного адміністративного суду від 02.09.2020 року у справі No340/221/20, становила:
- з 27.12.2019 по 24.01.2020 - 10 990,00 грн., середньоденний заробіток - 925,96 грн.;
- з 25.01.2019 по 02.09.2020 - 12 000,00 грн. (коефіцієнт 1,09=12000/10990), середньоденний заробіток - 1009,30 грн. (925,96 х 1,09).
Таким чином, суд підрахував, що середній заробіток за час вимушеного прогулу позивача з урахуванням коефіцієнту підвищення за період з 27.12.2020 по 02.09.2020 відповідно до вказаного рішення склав 169 071,04 грн.:
- з 27.12.2019 по 24.01.2020 - 16 667,28 грн. (18 роб. дні х 925,96 грн.);
- з 25.01.2020 по 02.09.2020 - 152 404,30 грн. (151 роб. дні х 1 009,30 грн.).
Однак, вказана сума була обрахована судом без надбавки за інтенсивність праці у розмірі 300 відсотків до посадового окладу за листопад 2019 року, до нарахування якої відповідача пізніше зобов'язав суд в адміністративній справі № 340/347/20.
Суд погоджується з позивачем у тому, що ненарахування позивачеві вказаної надбавки у місяці, що передував звільненню ОСОБА_1 , суттєво позначилося на розрахунку суми середнього заробітку за час вимушеного прогулу.
Так, згідно з пунктом 5 Порядку обчислення середньої заробітної плати нарахування виплат у всіх випадках збереження середньої заробітної плати провадиться виходячи з розміру середньоденної (годинної) заробітної плати.
Відповідно до пункту 8 Порядку №100 нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.
Відповідно до пунктів 2, 5, 8 цього Порядку середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов'язана відповідна виплата.
При цьому, рішенням Кіровоградського окружного адміністративного суду від 02.09.2020 у справі № 340/221/20 встановлено, що розмір посадового окладу позивача на відповідній посаді визначався постановою Кабінету Міністрів України від 18.01.2017 №15 «Питання оплати праці працівників державних органів» і становив на момент звільнення 10990 грн., а також те, що для обрахунку середнього заробітку вимушеного прогулу бралися жовтень та листопад 2019 року, тобто два місяці, які передували звільненню (26.12.2019 року).
Відповідно до довідки Головного територіального управління юстиції у Кіровоградській області про нараховану заробітну плату ОСОБА_1 від 13.08.2020 No09/01-41/735, яку застосовано судом у справі №340/221/20, при обчисленні суми відшкодування за вимушений прогул, нараховано заробітну плату, яку беруть до уваги при розрахунку середнього заробітку: всього 13889,44 грн., в тому числі і відповідно оклад за листопад 2019 року за 15 робочих днів - 7850 грн. = (10990,00 грн. х 15) / 21. При цьому, виплати у жовтні для обрахунку за Порядком №100 не здійснювалися.
Отже, виходячи із встановлених у вказаному судовому рішенні обставин, надбавка за листопад 2019 року у розмірі 300 відсотків до посадового окладу з урахуванням відпрацьованих позивачем 15 днів, становить 23550,00 грн. = (7 850,00 грн. х 300%).
Таким чином, включення до розрахунку середнього заробітку, відповідно до Порядку № 100 суми в розмірі 23550,00 грн. у вигляді надбавки, сума заробітної плати за два місяці, що передували звільненню позивача, за умови своєчасного та належного нарахування і виплати позивачеві надбавки за інтенсивність праці при розрахунку середнього заробітку, має становити 37439,44 грн.
З урахуванням цього, фактична середньоденна заробітна плата ОСОБА_1 в розрахунку на 1 робочий день становить 2495,96 грн. = (37439,44 грн. : 15 днів).
Також Кіровоградським окружним адміністративним судом у рішенні від 02.09.2020 у справі № 340/221/20 при обчисленні було враховано правову позицію щодо необхідності застосування коефіцієнту коригування, передбаченого пунктом 10 Порядку, викладену в постанові Верховного Суду від 03.10.2019 у справі № 804/8042/17, та встановлено, що відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 18.01.2017 № 15, зі змінами, з 25.01.2019 оклад збільшився до 12 000,00 грн., що становить коефіцієнт 1,09 = (12 000,00 / 10 990,00).
З огляду на викладене, середньоденний заробіток позивача в розрахунку на 1 робочий день мав би виглядати так:
- з 27.12.2019 по 24.01.2020 становить 2 495,96 грн.;
- з 25.01.2020 по 02.09.2020 з урахуванням коефіцієнта 1,09% становить 2 720, 59 грн. = (2495,96 грн. х 1,09).
Середній заробіток позивача з урахуванням коефіцієнту підвищення посадових окладів за період з 27.12.2019 року по 02.09.2020 року мав би складати 455 736,37 грн.:
- з 27.12.2019 по 24.01.2020 - 44 927,28 грн. (18 роб. дні х 2 495, 96 грн.);
- з 25.01.2020 по 02.09.2020 - 410 809,09 грн. (151 роб. дні х 2 720, 59 грн.).
Тобто різниця між нарахованим розміром середнього заробітку за час вимушеного прогулу за період з 27 грудня 2019 року по 02 вересня 2020 року відповідно до рішення суду у справі №340/221/20 у сумі 169071,04 гривень і розміром середнього заробітку, який позивач міг би одержати за умови своєчасного нарахування та виплати йому надбавки за інтенсивність праці у листопаді 2019 року, складає 286665,33 гривень.
Вказана сума, на переконання суду, є збитками (недоотриманою вигодою) позивача у розумінні Цивільного кодексу України, права на відшкодування якої набув права ОСОБА_1 .
За наведених обставин суд зазначає, що відповідач необгрунтовано (а отже -протиправно) відмовив ОСОБА_1 у відшкодуванні завданих протиправною бездіяльністю збитків (недоотриманої вигоди).
Визначаючись щодо належного способу захисту порушеного права позивача, та аналізуючи у цьому контексті позицію відповідача, який наполягає, що стягнення завданих державним органом збитків відбувається за рахунок коштів Державного бюджету України шляхом списання коштів з єдиного казначейського рахунку Державної казначейської служби України, суд звертає увагу на таке.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 27 листопада 2019 року у справі №242/4741/16-ц наголосила, що "… належним відповідачем у справах про відшкодування шкоди, завданої органом державної влади, їх посадовою або службовою особою, є держава як учасник цивільних відносин, як правило, в особі органу, якого відповідач зазначає порушником своїх прав. Держава бере участь у справі як відповідач через відповідні органи державної влади, зазвичай, орган, діями якого завдано шкоду. Разом із тим, залучення або ж незалучення до участі у таких категоріях спорів ДКСУ чи її територіального органу не впливає на правильність визначення належного відповідача у справі, оскільки відповідачем є держава, а не Державна казначейська служба України чи її територіальний орган.
Порядок виконання судових рішень про стягнення коштів з державного органу визначений Законом України «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень» від 05 червня 2012 року № 4901-VI, яким встановлено, що виконання рішень суду про стягнення коштів, боржником за якими є державний орган, здійснюється центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, в межах відповідних бюджетних призначень шляхом списання коштів з рахунків такого державного органу, а в разі відсутності у зазначеного державного органу відповідних призначень - за рахунок коштів, передбачених за бюджетною програмою для забезпечення виконання рішень суду".
Зважаючи на те, що відповідач у справі є юридичною особою публічного права, наділений деліктоздатністю, та з протиправною бездіяльністю його правопопередника у спірних правовідносинах пов?язане завдання позивачеві збитків, суд приходить до висновку, що збитки у вигляді втраченої вигоди у зв'язку з порушенням права на оплату праці в розмірі 286665,33 грн належить стягнути на користь позивача з Південно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Дніпро).
Вирішуючи спір щодо відмови у нарахуванні та виплаті позивачеві компенсації втрати частини доходу у зв'язку з порушенням строків виплати частини заробітної плати за період з листопада 2019 року по серпень 2021 року, а також стягнення цієї виплати на користь позивача, суд виходить з такого.
Питання, пов'язані зі здійсненням компенсації громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, урегульовані Законом України «Про компенсацію втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати» від 19 жовтня 2000 року № 2050-ІІІ (далі - Закон №2050-III) та Порядком проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням термінів їх виплати, затвердженому Постановою Кабінету Міністрів України № 159 від 21 лютого 2001 року.
Відповідно до статті 1 Закону № 2050-III підприємства, установи і організації всіх форм власності та господарювання здійснюють компенсацію громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи).
За змістом статті 2 Закону №2050-III компенсація громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати (далі - компенсація) провадиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати доходів, нарахованих громадянам за період починаючи з дня набрання чинності цим Законом.
Під доходами слід розуміти грошові доходи громадян, які вони одержують на території України і які не мають разового характеру: пенсії; соціальні виплати; стипендії; заробітна плата (грошове забезпечення) та інші.
Приписами статей 3, 4 Закону № 2050-III обумовлено, що сума компенсації обчислюється шляхом множення суми нарахованого, але не виплаченого громадянину доходу за відповідний місяць (після утримання податків і обов'язкових платежів) на індекс інфляції в період невиплати доходу (інфляція місяця, за який виплачується доход, до уваги не береться).
Виплата громадянам суми компенсації провадиться у тому ж місяці, у якому здійснюється виплата заборгованості за відповідний місяць.
Згідно з пунктом 1 Порядку проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням термінів їх виплати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 159 від 21 лютого 2001 року (далі - Порядок № 159), його дія поширюється на підприємства, установи та організації всіх форм власності і господарювання та застосовується у всіх випадках порушення встановлених термінів виплати грошових доходів, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи).
Відповідно до пунктів 2, 4 Порядку № 159 компенсація громадянам втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням термінів їх виплати (далі - компенсація) проводиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати грошових доходів, нарахованих громадянам за період, починаючи з 01 січня 2001 року.
Сума компенсації обчислюється як добуток нарахованого, але невиплаченого грошового доходу за відповідний місяць (після утримання податків і обов'язкових платежів) і приросту індексу споживчих цін (індексу інфляції) у відсотках для визначення суми компенсації, поділений на 100.
Індекс споживчих цін для визначення суми компенсації обчислюється шляхом множення місячних індексів споживчих цін за період невиплати грошового доходу. При цьому індекс споживчих цін у місяці, за який виплачується дохід, до розрахунку не включається. Щомісячні індекси споживчих цін публікуються Держстатом.
Положеннями пункту 3 Порядку № 159 передбачено, що компенсації підлягають такі грошові доходи разом із сумою індексації, які одержують громадяни в гривнях на території України і не мають разового характеру, як заробітна плата (грошове забезпечення).
Статтею 2 Закону України «Про оплату праці» від 24 березня 1995 року № 108/95-ВР визначено структуру заробітної плати. Зокрема, до додаткової заробітної плати віднесено надбавки, передбачені чинним законодавством.
Питання оплати праці державних службовців врегульовано статтею 50, абзацом восьмим пункту 14 розділу XI Закону України «Про державну службу» від 10 грудня 2015 року № 889- VIII, Положенням про застосування стимулюючих виплат, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 18 січня 2017 року № 15.
Позивач наголошує на тому, що надбавка за інтенсивність праці входить до структури заробітної плати державного службовця, а отже - затримка її виплати підлягає компенсації на підставі Порядку №159, незалежно від того, чи була попередньо нарахована така надбавка, чи присуджена вона згідно із рішенням суду. ОСОБА_1 наводить також правову позицію Верховного Суду, що викладена у постанові від 15 серпня 2018 року у справі №653/3356/1, за якою зміст і правова природа спірних правовідносин у розумінні положень статей 1 - 3 Закону №2050-ІІІ, окремих положень Порядку дають підстави вважати, що право на компенсацію втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати особа набуває незалежно від того, чи були такі суми їй попередньо нараховані, але невиплачені».
Так, рішенням Кіровоградського окружного адміністративного суду від 04 травня 2020 року у справі № 340/347/20, залишеним без змін постановою Верховного Суду від 27 травня 2021 року, визнано протиправною бездіяльність ГТУЮ у Кіровоградській області щодо невиплати позивачеві, начальнику вказаного управління, надбавки за інтенсивність праці за листопад та грудень 2019 року та зобов'язано відповідача - Головне територіальне управління юстиції у Кіровоградській області нарахувати і виплатити позивачу надбавку за інтенсивність праці у розмірі 300 відсотків до посадового окладу за указаний період.
В ході розгляду справи №340/347/20 Верховним Судом було встановлено факт того, що відповідач - Головне територіальне управління юстиції у Кіровоградській області протиправно не виплатив позивачеві надбавку за інтенсивність праці у розмірі 300 відсотків до посадового окладу за листопад - грудень 2019 року, встановлену наказом ГТУЮ у Кіровоградській області від 25.07.2019 року №280/27.
За таких умов позивач наполягає, що невиплата відповідачем надбавки за інтенсивність праці у листопаді та у грудні 2019 року спричинила підстави для компенсації ОСОБА_1 втрати частини доходу у зв'язку з порушенням строків виплати частини заробітної плати.
Відповідач натомість заперечує такі аргументи позивача, вказуючи, що по-перше, надбавка за інтенсивність праці не входить до структури заробітної плати державного службовця та є не постійною, а разовою стимулюючою виплатою, а по-друге, компенсація втрати частини доходів відповідно до Закону №2050-III та Порядку № 159 здійснюється щодо нарахованих, але не виплачених доходів. Разом із тим, спірна надбавка за інтенсивність праці була нарахована позивачеві за рішенням суду та виплачена на його виконання своєчасно і без затримки.
Суд погоджується з позивачем у тому, що надбавку за інтенсивність праці слід розглядати як складову заробітної плати позивача, що підтверджено судовими рішеннями в адміністративній справі №340/347/20 та не доказується у цій справі в силу вимог частини четвертої статті 78 КАС України. Однак, спірною є й інша підстава, з якою закон пов?язує набуття особою права на компенсацію втрати частини доходів - нарахування, але невиплата такого доходу.
На переконання суду, Закон №2050-III та Порядок № 159 чітко визначають, що умовою для виплати особі компенсації, передбаченої статтею 2 Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати» є порушення встановлених строків виплати саме нарахованих (безспірних) доходів. Натомість для доходів, які не були виплачені та нараховані особі, та нарахування яких здійснене за рішенням суду, законодавець встановив інші компенсаторні механізми (як-то стаття 117 КЗпП України).
З тих самих міркувань суд не вважає застосовною до спірних правовідносин правову позицію Верховного Суду, що викладена у постанові від 15 серпня 2018 року у справі №653/3356/17 та на яку посилається позивач.
З огляду на викладене суд не знаходить правових підстав для задоволення позовних вимог ОСОБА_1 в частині, що стосується визнання протиправною відмови у нарахуванні та виплаті позивачеві компенсації втрати частини доходу у зв'язку з порушенням строків виплати частини заробітної плати за період з листопада 2019 року по серпень 2021 року, а також стягнення цієї виплати на користь позивача.
Судові витрати у справі (судовий збір в сумі 2921,59 грн) належить розподілити відповідно до частин першої, третьої статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України, присудивши їх позивачеві з бюджетних асигнувань Південно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Дніпро) пропорційно до задоволених позовних вимог (95%).
Враховуючи викладене, керуючись статтями 139, 143, 242-246, 255, 260-263, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
ВИРІШИВ:
Адміністративний позов ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ; адреса: АДРЕСА_1 ) до Південно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Дніпро) (код ЄДРПОУ - 43314918; адреса: проспект Дмитра Яворницького, 21 А) про визнання дій протиправними, стягнення компенсації втрати частини доходів та збитків - задовольнити частково.
Визнати протиправними дії Південно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Дніпро) щодо відмови листом №15527/12.3-64/824 від 25 листопада 2022 року ОСОБА_1 у відшкодуванні збитків у вигляді втраченої вигоди у зв'язку з порушенням права на оплату праці в сумі 286665,33 грн.
Стягнути з Південно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Дніпро) (ЄДРПОУ - 43314918) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП - НОМЕР_1 ) збитки у вигляді втраченої вигоди у зв'язку з порушенням права на оплату праці в розмірі 286665,33 грн.
У задоволенні решти позовних вимог - відмовити.
Стягнути на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) понесені ним судові витрати (судовий збір) у розмірі 2775,00 грн за рахунок бюджетних асигнувань Південно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Дніпро) (код ЄДРПОУ 43314918).
Рішення суду набирає законної сили в порядку та строки, визначені статтями 255, 295 Кодексу адміністративного судочинства України.
Рішення суду може бути оскаржене у 30-денний строк з дня його складення до Третього апеляційного адміністративного суду шляхом подачі апеляційної скарги через Кіровоградський окружний адміністративний суд, а у разі початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи - безпосередньо до суду апеляційної інстанції.
Суддя Кіровоградського
окружного адміністративного суду О.В. КРАВЧУК