ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ
вул. Симона Петлюри, 16/108, м. Київ, 01032, тел. (044) 235-95-51, е-mail: inbox@ko.arbitr.gov.ua
РІШЕННЯ
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
"09" жовтня 2023 р. м. Київ Справа № 911/2338/23
Господарський суд Київської області у складі судді Бабкіної В.М., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження матеріали справи
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю “БАЯДЕРА ЛОГІСТИК” (02088, м. Київ, вул. Харченка Євгенія, 42)
до Фізичної особи-підприємця Войцяха Олександра Олександровича ( АДРЕСА_1 )
про стягнення 6985,54 грн. заборгованості за договором поставки № 249-20 від 27.03.2020 р., у тому числі - 4607,04 грн. основного боргу, 718,30 грн. пені, 1337,71 грн. 20 % річних, 322,49 грн. штрафу,
Без виклику представників сторін
ВСТАНОВИВ:
Товариство з обмеженою відповідальністю “БАЯДЕРА ЛОГІСТИК” (далі - ТОВ “БАЯДЕРА ЛОГІСТИК”, позивач) звернулось до Господарського суду Київської області з позовом до Фізичної особи-підприємця Войцяха Олександра Олександровича (далі - ФОП Войцях О.О., відповідач) про стягнення 6985,54 грн. заборгованості за договором поставки № 249-20 від 27.03.2020 р., у тому числі - 4607,04 грн. основного боргу, 718,30 грн. пені, 1337,71 грн. 20 % річних, 322,49 грн. штрафу.
Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем договірних зобов'язань щодо здійснення розрахунку з позивачем за поставлений товар відповідно до договору поставки № 249-20 від 27.03.2020 р., у зв'язку з чим позивач просить суд стягнути з відповідача 4607,04 грн. основного боргу, 718,30 грн. пені, 1337,71 грн. 20 % річних, 322,49 грн. штрафу, а також судовий збір.
Беручи до уваги характер спірних правовідносин, предмет, підстави позову і обраний позивачем спосіб захисту, а також категорію та складність справи, обсяг та характер доказів у справі, зважаючи на заявлену у даному спорі ціну позову, що не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, суд дійшов висновку, що справа за поданою Товариством з обмеженою відповідальністю “БАЯДЕРА ЛОГІСТИК” позовною заявою до Фізичної особи-підприємця Войцяха Олександра Олександровича про стягнення 6985,54 грн. заборгованості підлягає розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників справи.
Ухвалою Господарського суду Київської області від 07.08.2023 р. було прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі, розгляд справи № 911/2338/23 постановлено здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження без виклику сторін (без проведення судового засідання).
Ухвалу суду було направлено на адресу місцезнаходження, зокрема, відповідача, проте, вручення поштового відправлення № 0600037942623 не відбулося, і конверт повернувся на адресу суду з відміткою «адресат відсутній за вказаною адресою».
Згідно з ч. 10 ст. 242 Господарського процесуального кодексу України судові рішення вручаються шляхом надсилання (видачі) відповідній особі копії (тексту) повного або скороченого судового рішення, що містить інформацію про веб-адресу такого рішення у Єдиному державному реєстрі судових рішень.
Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 232 ГПК України, ухвала є судовим рішенням.
Поряд з цим, п. 99 Правил надання послуг поштового зв'язку, затверджених постановою Кабінету Міністрів України № 270 від 05.03.2009 р., встановлено, що рекомендовані поштові відправлення (крім рекомендованих листів з позначкою “Судова повістка”), рекомендовані повідомлення про вручення поштових відправлень, поштових переказів, адресовані фізичним особам, під час доставки за зазначеною адресою або під час видачі у приміщенні об'єкта поштового зв'язку вручаються адресату, а у разі його відсутності - будь-кому з повнолітніх членів сім'ї, який проживає разом з ним. У разі відсутності адресата або повнолітніх членів його сім'ї до абонентської поштової скриньки адресата вкладається повідомлення про надходження зазначеного реєстрованого поштового відправлення, поштового переказу, рекомендованого повідомлення про вручення поштового відправлення, поштового переказу.
Частиною 6 ст. 242 ГПК України передбачено, що днем вручення судового рішення, зокрема, є: день вручення судового рішення під розписку; день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про вручення судового рішення; день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, повідомленою цією особою суду; день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, яка зареєстрована у встановленому законом порядку, якщо ця особа не повідомила суду іншої адреси.
В силу положення пункту 5 частини 6 статті 242 ГПК України, день невдалої спроби вручення поштового відправлення за адресою місцезнаходження відповідача, яка зареєстрована у встановленому законом порядку, вважається днем вручення відповідачу ухвали суду про відкриття провадження у справі.
Відповідно до абз. 1 п. 116 Правил надання послуг поштового зв'язку, зокрема, у разі неможливості вручення одержувачам поштові відправлення, внутрішні поштові перекази зберігаються об'єктом поштового зв'язку місця призначення протягом одного місяця з дня їх надходження.
Після закінчення встановленого строку зберігання поштові відправлення, поштові перекази повертаються відправнику (абз. 1 п. 117 Правил).
Отже, встановлений порядок надання послуг поштового зв'язку, доставки та вручення рекомендованих поштових відправлень, а також строк зберігання поштового відправлення забезпечує адресату можливість вжити заходів для отримання такого поштового відправлення та, відповідно, ознайомлення з судовим рішенням.
До повноважень господарських судів не віднесено установлення фактичного місцезнаходження юридичних осіб або місця проживання фізичних осіб - учасників судового процесу на час вчинення тих чи інших процесуальних дій. Тому відповідні процесуальні документи надсилаються господарським судом згідно з поштовими реквізитами учасників судового процесу, наявними в матеріалах справи.
Водночас, законодавство України, в тому числі - ГПК, не зобов'язує й сторону у справі, зокрема, позивача, з'ясовувати фактичне місцезнаходження іншої сторони (сторін) у справі (якщо воно не співпадає з її місцезнаходженням, визначеним згідно із згаданою статтею 93 Цивільного кодексу України) та зазначати таке фактичне місцезнаходження в позовній заяві чи інших процесуальних документах.
У разі коли фактичне місцезнаходження юридичної особи - учасника судового процесу з якихось причин не відповідає її місцезнаходженню, визначеному згідно з законом, і дана особа своєчасно не довела про це до відома господарського суду, інших учасників процесу, то всі процесуальні наслідки такої невідповідності покладаються на цю юридичну особу.
Поряд з тим слід зазначити, що направлення листа рекомендованою кореспонденцією на дійсну адресу є достатнім для того, щоб вважати повідомлення належним, оскільки отримання зазначеного листа адресатом перебуває поза межами контролю відправника, у цьому випадку - суду. Аналогічний висновок викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 25.04.2018 р. у справі № 800/547/17, постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 27.11.2019 р. у справі № 913/879/17, від 21.05.2020 р. у справі № 10/249-10/19, від 15.06.2020 р. у справі № 24/260-23/52-б, від 19.05.2021 р. у справі № 910/16033/20.
Суд також зазначає, що у відповідності до ч. 2 ст. 2 Закону України "Про доступ до судових рішень", усі судові рішення є відкритими та підлягають оприлюдненню в електронній формі не пізніше наступного дня після їх виготовлення і підписання.
Згідно з ч. 1 ст. 4 Закону України "Про доступ до судових рішень" судові рішення, внесені до Єдиного державного реєстру судових рішень, є відкритими для безоплатного цілодобового доступу на офіційному веб-порталі судової влади України.
З урахуванням наведеного, відповідач не був позбавлений можливості ознайомитись з ухвалою Господарського суду Київської області від 07.08.2023 р. у справі № 911/2338/23 в Єдиному державному реєстрі судових рішень, яка опублікована та доступна до вільного перегляду.
У строк, встановлений ч. 7 ст. 252 Господарського процесуального кодексу України, клопотань від сторін про розгляд справи у судовому засіданні з повідомленням сторін не надходило.
Відповідно до ч. 8 ст. 252 Господарського процесуального кодексу України, при розгляді справи у порядку спрощеного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи.
Згідно з приписами ч. 2 ст. 161 ГПК України до заяв по суті справи належать відзив на позовну заяву, відповідь на відзив, заперечення на відповідь на відзив.
Відзиву на позов чи інших пояснень або заперечень щодо позовних вимог відповідачем до матеріалів справи не подано.
З огляду на зазначене, у відповідності з приписами ч. 5 ст. 252 ГПК України суд розглядає дану справу за наявними в ній на час ухвалення рішення матеріалами.
Згідно з частиною 4 статті 240 Господарського процесуального кодексу України, у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи, суд підписує рішення без його проголошення.
Розглянувши матеріали справи, дослідивши наявні в ній докази та оцінивши їх в сукупності, суд
встановив:
27.03.2020 р. між Товариством з обмеженою відповідальністю “БАЯДЕРА ЛОГІСТИК” (постачальник) та Фізичною особою-підприємцем Войцяхом Олександром Олександровичем (покупець) було укладено договір поставки № 249-20, відповідно до п. 1.1 якого якого постачальник зобов'язується передати у власність покупця алкогольні напої, а покупець зобов'язується прийняти та оплатити товар в порядку, визначеному умовами даного договору.
Найменування, кількість та асортимент товару визначаються покупцем у замовленні та зазначаються постачальником у видатковій накладній на товар (п. 4.1 договору).
Пунктом 5.2 договору визначено, що ціна на товар зазначається постачальником у видатковій накладній на товар.
Відповідно до п. 6.1 договору розрахунки за товар здійснюються покупцем протягом 14 календарних днів з дня отримання товару, шляхом перерахування грошових коштів на рахунок постачальника або в іншому, узгодженому між сторонами порядку та формі, що не суперечить чинному законодавству України, або за домовленістю сторін - шляхом попередньої оплати.
Згідно з умовами договору № 249-20 від 27.03.2020 р. позивач поставив відповідачу товар на загальну суму 4607,04 грн., що підтверджується видатковими накладними № 285416/262841 від 30.12.2021 р. на суму 603,00 грн., № 5977/5156 від 13.01.2022 р. на суму 510,84 грн., № 21756/19228 від 03.02.2023 р. на суму 3016,68 грн., № 21757/19229 від 03.02.2022 р. на суму 476,52 грн., які підписано в двосторонньому порядку представниками сторін, копії долучено до матеріалів справи.
Однак, в порушення умов договору та взятих на себе зобов'язань, відповідач не розрахувався з позивачем за отриманий товар, у зв'язку з чим позивач і звернувся з даним позовом до суду про стягнення з ФОП Войцяха О.О. заборгованості за поставлений позивачем товар за договором поставки № 249-20 від 27.03.2020 р.
Згідно приписів статті 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є таке правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Відповідно до статті 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Зазначена норма кореспондується з приписами статті 193 Господарського кодексу України.
Так, у відповідності до ч. 1 статті 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.
Згідно з ч. 2 статті 193 Господарського кодексу України кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язань, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.
Згідно з ч. 7 статті 193 Господарського кодексу України не допускається одностороння відмова від виконання зобов'язання, крім випадків, передбачених законом, а також відмова від виконання або відстрочка виконання з мотиву, що зобов'язання другої сторони за іншим договором не було виконано належним чином.
Приписами статті 530 ЦК України передбачено, що якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Як зазначено у ст. 610 ЦК України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Відповідно до статті 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
У відповідності з ч. 1 статті 629 ЦК України договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Відповідно до ст. 712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник) зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.
До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин.
Відповідно до ст. 655 Цивільного кодексу України передбачає, що за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.
За змістом ст.ст. 691, 692 Цивільного кодексу України покупець зобов'язаний оплатити товар за ціною, встановленою у договорі купівлі-продажу, а також вчинити за свій рахунок дії, які відповідно до договору, актів цивільного законодавства або вимог, що звичайно ставляться, необхідні для здійснення платежу. Покупець зобов'язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару. У разі прострочення оплати товару продавець має право вимагати оплати товару та сплати процентів за користування чужими грошовими коштами.
Оцінивши наявні в справі докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, суд дійшов висновку, що заявлені у даній справі позовні вимоги підлягають задоволенню у повному обсязі, виходячи з наступного.
Згідно з ч.ч. 1, 3 ст. 13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.
Поряд з цим, приписами статей 73, 74 Господарського процесуального кодексу України визначено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.
Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Відповідно до статей 76-79 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Докази, одержані з порушенням закону, судом не приймаються.
Достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи.
Наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів (ч. 1 ст. 86 ГПК України).
Як слідує з матеріалів справи, відповідач в порушення умов договору та норм чинного законодавства належним чином не виконав взяті на себе зобов'язання.
При цьому відповідач, всупереч вимогам статей 13, 74 ГПК України, доводів позивача не спростував, доказів оплати товару згідно договору № 249-20 від 27.03.2020 р. в сумі 4607,04 грн. та, відповідно, відсутності заборгованості суду не надав.
Отже, факт порушення відповідачем зобов'язань за договором судом встановлений та по суті відповідачем не спростований.
З огляду на викладене, вимога позивача про стягнення з відповідача заборгованості за договором № 249-20 від 27.03.2020 р., з урахуванням встановлення судом факту наявності заборгованості відповідача перед позивачем у сумі 4607,04 грн., є обґрунтованою та підлягає задоволенню.
Також, у зв'язку із неналежним виконанням відповідачем зобов'язань щодо своєчасної оплати отриманого товару, позивач на підставі п. 7.1 договору просить суд стягнути з відповідача 718,30 грн. пені та 7% штрафу у розмірі 322,49 грн., нарахованих на загальну суму заборгованості за кожною видатковою накладною окремо.
Статтею 611 Цивільного кодексу України передбачено, що у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.
Відповідно до вимог ст. 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання.
Статтею 216 Господарського кодексу України передбачено, що учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.
Відповідно до п. 7.1 договору, у випадку порушення покупцем строків оплати вартості одержаного товару, покупець сплачує постачальнику пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ від суми боргу за кожний день порушення строків оплати, а у випадку порушення покупцем строків оплати вартості одержаного товару більше, ніж на 30 календарних днів, покупець сплачує постачальнику штраф у розмірі 7% від суми боргу.
З огляду на викладене та враховуючи, що здійснений позивачем розрахунок пені та штрафу, наявний в матеріалах справи, є обґрунтованим та арифметично вірним, вимоги позивача про стягнення з відповідача 718,30 грн. пені та 322,49 грн. штрафу підлягають задоволенню.
Крім того, позивач, у зв'язку із неналежним виконанням відповідачем зобов'язань щодо оплати отриманого товару, на підставі п. 9.2 договору просить суд стягнути з відповідача 1337,71 грн. 20% річних.
Умовами п. 9.2 договору визначено, що у випадку порушення покупцем строків оплати отриманого товару, покупець зобов'язується сплатити постачальнику 20% річних від суми боргу за користування чужими коштами.
Відповідно до ч. 1 ст. 625 ЦК України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.
Частиною другою ст. 625 Цивільного кодексу України передбачено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
З огляду на викладене, з відповідача на користь позивача, на підставі ст. 625 ЦК України та п. 9.2 договору, підлягають стягненню 1337,71 грн. 20% річних, які нараховані позивачем на загальну суму заборгованості щодо кожної видаткової накладної окремо і розмір яких є обґрунтованим та арифметично вірним.
За таких обставин суд дійшов висновку щодо задоволення позовних вимог Товариства з обмеженою відповідальністю “БАЯДЕРА ЛОГІСТИК” у повному обсязі.
Судові витрати зі сплати судового збору відповідно до п. 2 ч. 1, п. 1 ч. 4, ч. 9 статті 129 Господарського процесуального кодексу України покладаються на відповідача.
Керуючись ст.ст. 73, 74, 76-80, 123, 129, 232, 233, 236-238, 252 Господарського процесуального кодексу України, суд
вирішив:
1. Позов задовольнити повністю.
2. Стягнути з Фізичної особи-підприємця Войцяха Олександра Олександровича ( АДРЕСА_1 , ідент. номер НОМЕР_1 ) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю “БАЯДЕРА ЛОГІСТИК” (02088, м. Київ, вул. Харченка Євгенія, 42, код 35871504) 4607 (чотири тисячі шістсот сім) грн. 04 коп. основного боргу, 718 (сімсот вісімнадцять) грн. 30 коп. пені, 322 (триста двадцять дві) грн. 49 коп. штрафу, 1337 (одну тисячу триста тридцять сім) грн. 71 коп. 20% річних, 2684 (дві тисячі шістсот вісімдесят чотири) грн. 00 коп. судового збору.
Видати наказ після набрання рішенням законної сили.
Згідно з приписами ч.ч. 1, 2 статті 241 Господарського процесуального кодексу України рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення господарського суду може бути оскаржене в порядку та строки, передбачені ст.ст. 253, 254, 256-259 ГПК України.
Повне рішення складене 09.10.2023 р.
Суддя В.М. Бабкіна