ЧЕРНІГІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД
ПОСТАНОВА
іменем України
03 жовтня 2023 року м. Чернігів
Унікальний номер справи № 750/3751/23
Головуючий у першій інстанції - Логвіна Т. В.
Апеляційне провадження № 22-ц/4823/1214/23
Чернігівський апеляційний суд у складі суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючої - судді Шитченко Н.В.,
суддів Висоцької Н.В., Мамонової О.Є.,
із секретарем Зіньковець О.О.,
позивач: ОСОБА_1 ,
відповідач: ОСОБА_2 ,
треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору: ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , Чернігівська міська рада, Комунальне підприємство «ЖЕК-10» Чернігівської міської ради,
розглянув у відкритому судовому засіданні в порядку спрощеного позовного провадження з повідомленням учасників справи цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_2 на рішення Деснянського районного суду м. Чернігова від 17 липня 2023 року у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання особи такою, що втратила право користуватися житловим приміщенням.
УСТАНОВИВ:
У березні 2023 року ОСОБА_1 звернулася до ОСОБА_2 з позовом, в якому просила визнати відповідачку такою, що втратила право користування житловим приміщенням - квартирою АДРЕСА_1 .
Позов мотивовано тим, що ОСОБА_1 є наймачем квартири АДРЕСА_1 , що підтверджується ордером на житлове приміщення в гуртожитку № 2654 від 08 грудня 2015 року, виданим ПАТ ВТФ «Сіверянка». У зазначеній квартирі, крім позивачки зареєстровані її чоловік ОСОБА_3 , донька ОСОБА_4 , а також ОСОБА_2 , яка з 2015 року у квартирі не проживає, що підтверджується актом про непроживання особи за місцем реєстрації, складеним 09 березня 2023 року у присутності сусідів. Позивачкою зазначено, що умови та підстави реєстрації ОСОБА_2 у вказаній квартирі їй невідомі.
Рішенням Деснянського районного суду м. Чернігова від 17 липня 2023 року позов задоволено. Визнано ОСОБА_2 такою, що втратила право користування житловим приміщенням, а саме квартирою АДРЕСА_1 .
В апеляційній скарзі ОСОБА_2 , вважаючи рішення суду першої інстанції незаконним, необґрунтованим та таким, що не відповідає завданням цивільного судочинства та обставинам справи, просить його скасувати та ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог повністю.
Доводи апеляційної скарги зводяться до того, що з 02 грудня 2004 року, тобто ще до реєстрації ОСОБА_1 та її родини відповідачка була наймачем квартири АДРЕСА_1 . У подальшому комендант гуртожитку, де проживають учасники справи, попросила ОСОБА_2 тимчасово пожити в іншій кімнаті, поки не знайдеться інше житло для сім'ї позивачки. Відповідачка не проживає у спірній квартирі, оскільки вона складається з однієї кімнати, площа та планування якої не дають можливості одночасного проживанні у приміщенні двох родин.
ОСОБА_2 наголошує на тому, що ніколи не відмовлялася від права на спірну квартиру, згоди на реєстрацію сім'ї позивачки не надавала. Вона сплачувала комунальні послуги на утримання житла та переукладала договори піднайму на спірну квартиру, має достатні і тривалі зв'язки з цим місцем проживання. Права власності чи користування іншим житловим приміщенням відповідачка не має та у разі задоволення позову залишиться безхатьком, оскільки жодних прав на кімнату, де тимчасово проживає, не має.
Вважає, що питання суду щодо причин відсутності у спірній квартирі були некоректними, але вона пояснювала, що непроживання зумовлено об'єктивними причинами, а не відсутністю інтересу до спірного житла.
Заявниця стверджує, що визнання її такою, що втратила право користування житловим приміщенням, за відсутності у неї іншого належного на праві власності чи постійному користуванні житла, становитиме для неї надмірний тягар, неспівмірний з переслідуваною законною метою, та не є необхідним у демократичному суспільстві, оскільки вона не втрачала інтересу до приміщення та вважає спірну квартиру «житлом» у розумінні ст. 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
У відзиві на апеляційну скаргу ОСОБА_1 , вважаючи рішення суду першої інстанції законним та обґрунтованим, просить відмовити у задоволенні апеляційної скарги ОСОБА_2 та залишити рішення суду без змін.
Доводи відзиву зводяться до того, що на момент вселення сім'ї позивачки до квартири АДРЕСА_1 ОСОБА_2 вже тривалий час у ній не проживала, самостійно виселившись звідти без наявних на те об'єктивних причин. З 08 грудня 2015 року ОСОБА_2 жодного разу не заявляла ні усних, ні письмових претензій до позивачки щодо звільнення квартири або інших немайнових вимог.
Указує на те, що відповідачка тривалий час (близька 8 років) проживає в іншому місці, що спростовує її твердження про залишення безхатьком у разі задоволення позову. Родина позивачки заселилася до спірної квартири на підставі ордеру на житлову площу, що є єдиною законною підставою для вселення, відповідачкою правовстановлюючого документа щодо правомірності вселення не надано.
Іншими учасниками справи відзив на апеляційну скаргу у встановлений термін не подавався.
Заслухавши суддю-доповідача, пояснення позивачки, відповідачки та її представника, дослідивши матеріали справи та обговоривши доводи апеляційної скарги, апеляційний суд вважає, що апеляційну скаргу ОСОБА_2 належить залишити без задоволення, а рішення суду без змін, виходячи з наступного.
Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Задовольняючи позов ОСОБА_1 , суд першої інстанції виходив із обґрунтованості заявлених вимог, оскільки поважних причин відсутності ОСОБА_2 за місцем реєстрації понад строки, передбачені законом, не встановлено.
Суд апеляційної інстанції погоджується з наведеним висновком суду, оскільки він ґрунтується на матеріалах справи та відповідає вимогам чинного законодавства.
У справі встановлено, 08 грудня 2015 року ПАТ ВТФ «Сіверянка» видало ОСОБА_1 ордер на житлову площу в гуртожитку № 2654 на право зайняття по АДРЕСА_2 розміром 18,19 кв м, склад сім'ї: чоловік ОСОБА_3 , 1986 року народження, донька ОСОБА_4 , 2009 року народження (а.с. 9).
Згідно із довідкою Управління адміністративних послуг Чернігівської міської ради про склад зареєстрованих у житловому приміщенні осіб від 15 лютого 2023 року № 138, за адресою: АДРЕСА_2 зареєстровано чотири особи: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_4 (а.с. 7).
Як свідчать договори піднайму від 22 березня 2015 року № 573, від 22 вересня 2016 року № 830, від 22 березня 2017 року № 926, від 22 вересня 2019 року № 1346, від 22 вересня 2020 року № 1525, ТОВ «Сівердім» передало ОСОБА_2 у піднайм (строкове платне користування) 1/2 кімнати № НОМЕР_1 , що складало 9 м2 і знаходилося у гуртожитку по АДРЕСА_3 , а ОСОБА_2 прийнято і зобов'язано своєчасно сплачувати за користування об'єктом піднайму, а також за комунальні послуги відповідно до умов даного договору (а.с. 94, 95, 96, 97, 98).
Рішенням виконавчого комітету Чернігівської міської ради від 04 серпня 2022 № 286 затверджено акт приймання-передачі у комунальну власність територіальної громади м. Чернігова будівлі гуртожитку по АДРЕСА_3 , яка перебуває на балансі публічного акціонерного товариства виробничо-торгової фірми «Сіверянка» (а.с. 109).
Довідкою ТОВ «Сівердім» від 01 травня 2023 року № 4 підтверджено, що ОСОБА_1 дійсно проживала в гуртожитку за адресою: АДРЕСА_2 , у зв'язку з чим їй нараховувалась оплата за проживання в гуртожитку, в тому числі компенсація використаних комунальних послуг (а.с. 110).
За інформацією відділу квартирного обліку та приватизації житлового фонду від 03 липня 2023 року №700/2023/1-10, рішенням міської ради 30 березня 2023 року № 30/VIII-15 «Про надання дозволу на приватизацію житла у будівлі, що розташована за адресою: АДРЕСА_3 » надано дозвіл мешканцям гуртожитку на приватизацію житла у будівлі за адресою: АДРЕСА_3 (а.с. 108).
Іншим рішенням виконавчого комітету 20 квітня 2023 року № 242 «Про зміну нумерації житлових приміщень у будівлі, що розташована за адресою: АДРЕСА_3 » здійснено зміну нумерації житлових приміщень у будівлі відповідно до технічного паспорту на будинок квартирного типу (гуртожиток) згідно з додатком.
Актом про непроживання особи за місцем реєстрації від 09 березня 2023 року, затвердженим в КП «ЖЕК-10» Чернігівської міської ради, встановлено, що ОСОБА_2 за адресою: АДРЕСА_2 , не проживає за місцем реєстрації (а.с. 10).
Відповідно до ст. 47 Конституції України кожен має право на житло. Держава створює умови, за яких кожний громадянин матиме змогу побудувати житло, придбати його у власність або взяти в оренду.
Згідно із ч. 4 ст. 9 ЖК Української РСР ніхто не може бути виселений із займаного жилого приміщення або обмежений у праві користування жилим приміщенням інакше як з підстав і в порядку, передбачених законом.
Статтею 71 ЖК Української РСР визначено, що при тимчасовій відсутності наймача або членів його сім'ї за ними зберігається жиле приміщення протягом шести місяців.
Відповідно до ст. 72 ЖК Української РСР визнання особи такою, що втратила право користування жилим приміщенням внаслідок відсутності цієї особи понад встановлені строки, провадиться в судовому порядку.
Відповідно до ч. 2 ст. 128 ЖК Української РСР жила площа в гуртожитку надається за спільним рішенням адміністрації підприємства, установи, організації чи органу кооперативної або іншої громадської організації та відповідного профспілкового комітету і комітету комсомолу.
У статті 129 ЖК Української РСР визначено, що на підставі рішення про надання жилої площі в гуртожитку адміністрація підприємства, установи, організації видає громадянинові спеціальний ордер, який є єдиною підставою для вселення на надану жилу площу.
Частиною першою статті 130 ЖК Української РСР визначено, що порядок користування жилою площею в гуртожитках визначається договором, що укладається перед вселенням на надану жилу площу в гуртожитку на підставі спеціального ордера відповідно до Примірного положення про користування жилою площею в гуртожитках, що затверджується Кабінетом Міністрів України.
Зважаючи на вищенаведені норми та оцінивши обставини справи в сукупності, суд першої інстанції, ухвалюючи рішення, правильно визначив наявність передбачених законом підстав для задоволення позову про визнання відповідачки такою, що втратила право користування житловим приміщенням, а саме квартирою АДРЕСА_1 , зважаючи на наступне.
ОСОБА_1 та її родина вселились до спірної квартири на підставі ордеру, виданого 08 грудня 2015 року ПАТ ВТФ «Сіверянка». На момент вселення сім'ї позивачки ОСОБА_2 вже в ній не проживала, що підтвердила під час судового розгляду. З 08 грудня 2015 року відповідачка у квартирі не мешкає, перешкод у користуванні житлом позивачка їй не створювала, з зустрічним позовом про вселення ОСОБА_2 не зверталась.
В ході розгляду справи відповідачка пояснила, що виселилась з квартири на прохання коменданта гуртожитку, оскільки на спірній житловій площі неможливе проживання двох сімей, але ніколи не втрачала інтерес до наданого житла, несла витрати з його утримання.
ОСОБА_2 підтвердила, що перешкоди щодо вселення з боку родини ОСОБА_5 їй не чинили, вселитися у спірне житло вона не намагалася через неможливість проживання у одній кімнаті двох родин.
Установивши, що 08 грудня 2015 року ОСОБА_1 разом із чоловіком та донькою вселилася до спірного житла, яке було вільним, на підставі ордеру на житлову площу, тобто на законних підставах, а ОСОБА_2 добровільно проживала в іншій квартирі (кімнаті) цього ж гуртожитку і вимог про вселення не ставила, відсутність перешкод з боку родини позивачки щодо вселення відповідачки, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про те, що ОСОБА_2 без поважних причин відсутня за місцем реєстрації понад строки, передбачені законом.
Колегія суддів враховує, що доказів наявності у ОСОБА_2 правовстановлюючого документу, що підтверджує правомірність її вселення/реєстрації у спірній квартирі, матеріали справи не містять і останньою такого доказу не надано.
Конфліктних чи неприязних відносин між сторонами не встановлено.
Аргументи відповідачки про те, що непроживання викликано об'єктивними причинами - відсутністю можливості для проживання в одній кімнаті двох родин, а не відсутністю інтересу до житла, колегія суддів відхиляє як безпідставні, оскільки за обставинами справи встановлено, що ОСОБА_2 добровільно виселилася із спірної квартири, надавши згоду коменданту гуртожитку проживати у іншій квартирі (кімнаті) цього ж гуртожитку, вимог про вселення у спірну квартиру чи визнання недійсним ордеру, виданим на ім'я ОСОБА_1 , не заявляла.
Доводи апеляційної скарги про те, що у разі задоволення позовних вимог ОСОБА_2 стане безхатьком, не підтверджуються матеріалами даної цивільної справи, оскільки відповідачка тривалий час проживає в іншому житловому приміщенні, про що зазначає в апеляційній скарзі. Докази того, що її виселяють або чинять перешкоди у користуванні житловим приміщенням, в якому відповідачка наразі мешкає, не надано.
Посилання на необхідність застосування практики Європейського суду з прав людини, зокрема рішення від 02 грудня 2010 року у справі «Кривіцька і Кривіцький проти України» не заслуговують на увагу суду, оскільки у справі, яка переглядається, та у справі, на яку посилається заявниця, встановлено різні фактичні обставини. Зокрема, у справі «Кривіцька та Кривіцький проти України» орган державної влади звертався з позовом про виселення заявників із житла, які тривалий час проживали у ньому, а у цій справі заявниця до вселення у спірну квартиру родини позивачки добровільно з неї виселилася, зайнявши інше житлове приміщення. На думку апеляційного суду, відсутні докази достатніх та триваючих зв'язків відповідачки саме з місцем її реєстрації у спірній квартирі, що у розумінні положень Конвенції охоплюється поняттям «житло».
Європейський суд з прав людини вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суді, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо надання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки з огляду на конкретні обставини справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ від 18 липня 2006 року).
Таким чином, наведені ОСОБА_2 у апеляційній скарзі доводи не спростовують правильність висновків суду першої інстанцій.
Виходячи з наведеного, апеляційний суд вважає, що суд першої інстанції всебічно і повно з'ясував обставини справи, дав об'єктивну оцінку зібраним і дослідженим в судовому засіданні доказам та дійшов обґрунтованого висновку про задоволення позову.
Керуючись ст. 367, 374, 375, 381-384, 389, 390 ЦПК України,-
ПОСТАНОВИВ:
Апеляційну скаргу ОСОБА_2 залишити без задоволення, а рішення Деснянського районного суду м. Чернігова від 17 липня 2023 року - без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Повний текст постанови складено 09 жовтня 2023 року.
Головуюча: Н.В. Шитченко
Судді: Н.В. Висоцька
О.Є. Мамонова