ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВОЛИНСЬКОЇ ОБЛАСТІ
пр. Волі, 54а, м. Луцьк, 43010, тел./факс 72-41-10
E-mail: inbox@vl.arbitr.gov.ua Код ЄДРПОУ 03499885
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
РІШЕННЯ
09 жовтня 2023 року Справа № 903/877/20 (903/933/23)
Господарський суд Волинської області у складі головуючого судді Гарбара Ігоря Олексійовича, розглянувши у приміщенні Господарського суду Волинської області у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників справи справу №903/877/20 (903/933/23) за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю “Агро Таб” від імені та інтересах якого діє ліквідатор ТОВ “Агро Таб” арбітражний керуючий Перепелиця Василь Володимирович до Товариства з обмеженою відповідальністю “ЕС Фарма” про визнання недійсним правочину в межах справи №903/877/20 за заявою Товариства з обмеженою відповідальністю “Фіто-Лек” до Товариства з обмеженою відповідальністю “Агро Таб” про банкрутство,
ВСТАНОВИВ:
29.08.2023 ліквідатор ТОВ “Агро Таб” арбітражний керуючий Перепелиця В.В. надіслав на адресу суду позовну заяву до Товариства з обмеженою відповідальністю “ЕС Фарма”, в якій просить суд визнати недійсною додаткову угоду №1 від 27.12.2019 до договору про надання поворотної безвідсоткової фінансової допомоги №21/11/18 від 21.11.2018, укладену між ТОВ "ТАБЛЕТКА А" та ТОВ "ЕС ФАРМА".
Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 04.09.2023 заяву передано для розгляду судді Гарбару І.О. на підставі п.8 ч.1 ст.20 ГПК України.
Ухвалою суду від 05.09.2023 відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами.
Ухвала суду надіслала відповідачу в його електронний кабінет 05.09.2023 о 14:33 год.
Також, ухвалу суду надіслано відповідачу поштовим зв'язком 06.09.2023, отримано відповідачем 15.09.2023, що підтверджується рекомендованим повідомленням про вручення поштових відправлень №0690205237271.
Строк для подання відзиву - до 20.09.2023.
20.09.2023 представник відповідача надіслав на електронну адресу суду відзив на позовну заяву, в якому просить суд застосувати до даних правовідносин у господарській строки позовної давності та відмовити у задоволенні позовних вимог у повному обсязі.
У разі, якщо суд вирішить не застосовувати строки позовної давності, просить відмовити у задоволені позову у повному обсязі з підстав, зазначених даному відзиві.
Ліквідатор ТОВ “Агро Таб” арбітражний керуючий Перепелиця В.В., 22.09.2023 на поштову адресу та 25.09.2023 на електронну адресу суду надіслав відповідь на відзив та заяву про визнання поважними причини пропуску позовної давності в порядку ч.5 ст.267 ЦК України.
Представник відповідача 02.10.2023 надіслав на електронну адресу суду заперечення щодо розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін, в якому просить суд перейти до розгляду справи за правилами загального позовного провадження з повідомленням сторін, оскільки:
-арбітражним керуючим пропущено строки позовної давності про звернення до суду із позовною заявою про визнання Угоди недійсною;
- арбітражним керуючим обрано неналежний спосіб судового захисту.
Вважає, що зазначені обставини необхідно дослідити безпосередньо у судовому засіданні.
Ухвалою суду від 03.10.2023 відмовлено в задоволенні заяви представника Товариства з обмеженою відповідальністю “ЕС Фарма” про розгляд справи за правилами загального позовного провадження.
Враховуючи, що норми ст. 74 ГПК України щодо обов'язку суду витребувати у сторін документи і матеріали, необхідні для вирішення спору, кореспондуються з диспозитивним правом сторін подавати докази, п. 4 ст. 129 Конституції України визначає одним з принципів судочинства свободу в наданні сторонами суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, суд вважає, що ним, в межах наданих йому повноважень, створені належні умови для надання сторонами доказів та вважає за необхідне розгляд справи проводити за наявними в ній матеріалами.
Дослідивши матеріали справи, суд прийшов до наступного висновку.
Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 7 Кодексу України з процедур банкрутства спори, стороною в яких є боржник, розглядаються господарським судом за правилами, передбаченими Господарським процесуальним кодексом України, з урахуванням особливостей, визначених цією статтею.
Господарський суд, у провадженні якого перебуває справа про банкрутство, в межах цієї справи вирішує всі майнові спори, стороною в яких є боржник: спори з позовними вимогами до боржника та щодо його майна; спори про визнання недійсними результатів аукціону; спори про визнання недійсними будь-яких правочинів, укладених боржником; спори про повернення (витребування) майна боржника або відшкодування його вартості відповідно; спори про стягнення заробітної плати; спори про поновлення на роботі посадових та службових осіб боржника; спори щодо інших вимог до боржника.
Відповідно до ч. 1 ст. 42 Кодексу України з процедур банкрутства правочини, вчинені боржником після відкриття провадження у справі про банкрутство або протягом трьох років, що передували відкриттю провадження у справі про банкрутство, можуть бути визнані недійсними господарським судом у межах провадження у справі про банкрутство за заявою арбітражного керуючого або кредитора, якщо вони завдали збитків боржнику або кредиторам, з таких підстав:
боржник виконав майнові зобов'язання раніше встановленого строку;
боржник до відкриття провадження у справі про банкрутство взяв на себе зобов'язання, внаслідок чого він став неплатоспроможним або виконання його грошових зобов'язань перед іншими кредиторами повністю або частково стало неможливим;
боржник здійснив відчуження або придбав майно за цінами, відповідно нижчими або вищими від ринкових, за умови що в момент прийняття зобов'язання або внаслідок його виконання майна боржника було (стало) недостатньо для задоволення вимог кредиторів;
боржник оплатив кредитору або прийняв майно в рахунок виконання грошових вимогу день, коли сума вимог кредиторів до боржника перевищувала вартість майна;
боржник узяв на себе заставні зобов'язання для забезпечення виконання грошових вимог.
Кодекс України з процедур банкрутства введено в дію 21.10.2019.
Ухвалою Господарського суду. Волинської області від 08.12.2020 відкрито провадження у справі № 903/877/20 про банкрутство боржника ТОВ "АГРО ТАБ".
Постановою Господарського суду Волинської області від 27.04.2021 по справі №903/877/20 ТОВ "АГРО ТАБ" (надалі - “Боржник”) визнано банкрутом, відкрито ліквідаційну процедуру. Ліквідатором ТОВ "АГРО ТАБ” призначено арбітражного керуючого Перепелицю В.В.
На даний час у справі триває ліквідаційна процедура.
Верховний Суд неодноразово висловлювався, що обов'язок ліквідатора здійснити повноту дій, спрямованих на виявлення та повернення активів боржника (частина перша статті 65 КУзПБ), кореспондується з правовою презумпцією сумнівності правочинів прі дослідженні угод боржника у справі про банкрутство (постанови Верховного Суду від 30.01.2019 у справі № 910/6179/17, від 19.07.2022 у справі № 904/6251/20 (904/316/21)).
Відповідно до ч. 1 ст. 61 Кодексу України з процедур банкрутства ліквідатор з дня свого призначення здійснює, зокрема, такі повноваження: подає до суду заяви про визнання недійсними правочинів (договорів) боржника, вживає заходів, спрямованих на пошук, виявлення та повернення майна банкрута, що знаходиться у третіх осіб.
21.11.2018 між ТОВ "АГРО ТАБ", яке на той час мало назву ТОВ "ТАБЛЕТКА А", та ТОВ "ЕС ФАРМА" укладено Договір про надання поворотної безвідсоткової фінансової допомоги № 21/11/18 від 21.11.2018 на суму 1000000,00 грн (а.с.68).
Відповідно до пунктів 1.1., 1.2. Договору, ТОВ «ТАБЛЕТКА А» зобов'язалося надати ТОВ «ЕС ФАРМА» поворотну безвідсоткову фінансову допомогу, а ТОВ «ЕС ФАРМА» зобов'язалося використати її для власної господарської діяльності і повернути у визначений даним Договором строк. Фінансова допомога надається у розмірі 1 000 000,00 грн.
Згідно з п. 1.4. Договору, фінансова допомога надається строком до 31 грудня 2019 року.
Відповідно до п. 2.3. Договору про надання поворотної безвідсоткової фінансової допомоги ТОВ «ЕС ФАРМА» зобов'язалось повернути фінансову допомогу у строки, встановлені Договором.
Згідно з п. 4.2. Договору, якщо Сторона -2 своєчасно не повернула суму фінансової допомоги, згідно вимог, визначених в п. 1.4. цього договору, вона зобов'язана сплатити на вимогу Сторони 1 (ТОВ "ТАБЛЕТКА А") всю суму фінансової допомоги з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ від простроченої суми за кожен день прострочення.
На підставі вказаного Договору №21/11/18 від 21.11.2018 ТОВ “Таблетка А” перераховано ТОВ “ЕС ФАРМА” грошові кошти в сумі 500000,00 грн., що не заперечується представником відповідача у відзиві у справі №903/877/20 (903/980/21).
АТ "БАНК ВОСТОК" на виконання ухвали надав суду виписки за рахунками банкрута за період з 21.04.2017 по 14.07.2021 (містяться в матеріалах судової справи № 903/877/20).
Як слідує з доводів ліквідатора Перепелиці В.В., під час аналізу наданих суду банківської виписки АТ "БАНК ВОСТОК" стало відомо, що 27.11.2018 ТОВ «АГРО ТАБ», яке на той час мало назву ТОВ "ТАБЛЕТКА А", здійснило перерахування грошових коштів в сумі 500000,00 грн. на користь ТОВ «ЕС ФАРМА» (код ЄДРПОУ 37193045), з призначенням платежу «Поворотно фінансова допомога зг. дог. №21/11/18 від 21.11.18р. Без ПДВ.».
Зазначені кошти ТОВ "ЕС ФАРМА" ТОВ "ТАБЛЕТКА А" повернуті не були.
В процесі розгляду Господарським судом Волинської області справи № 903/980/21 за позовом ТОВ "АГРО ТАБ" до ТОВ "ЕС ФАРМА" про повернення безпідставно набутих коштів у сумі 500 000,00 грн. в межах справи № 903/877/20 про банкрутство боржника ТОВ "АГРО ТАБ", ТОВ "ЕС ФАРМА" надало пояснення на заяву про збільшення позовних вимог від 28.02.2023, до якої було надано копію додаткової угоди № 1 від 27.12.2019 до Договору про надання поворотної безвідсоткової фінансової допомоги № 21/11/18 від 21.11.2018 (надалі - Додаткова угода від 27.12.2019), відповідно до якої п. 4.1. Договору виклали в наступній редакції:
«За порушення умов даного Договору чи вимог чинного законодавства сторони несуть відповідальність, що передбачена чинним законодавством. При цьому сторони досягли взаємної згоди, що у випадку порушення чи невиконання його умов, до винної сторони не застосовується відповідальність у вигляді відшкодування упущеної вигоди, нарахування будь-яких процентів, інфляційних втрат та штрафних санкцій, в тому числі неустойки, штрафу, пені».
Арбітражний керуючий Перепелиця Василь Володимирович доводить, що Додаткова угода від 27.12.2019 є недійсною.
На момент укладення Додаткової угоди від 27.12.2019 вже діяв Кодекс України з процедур банкрутства.
Провадження у справі про банкрутство ТОВ "АГРО ТАБ" відкрито 08 грудня 2020.
Оскаржуваний правочин - Додаткова угода від 27.12.2019, вчинений протягом трьох років (а точніше - протягом року), що передували відкриттю провадження у справі про банкрутство.
Згідно п. 1 і 2 ч. 2, ч. 3 ст. 12 КУзПБ арбітражний керуючий зобов'язаний: неухильно дотримуватися вимог законодавства; здійснювати заходи щодо захисту майна боржника; під час реалізації своїх прав та обов'язків арбітражний керуючий зобов'язаний діяти добросовісно, розсудливо та з метою, з якою ці права та обов'язки надано (покладено).
За умовами ч. 1 ст. 61 КУзПБ ліквідатор з дня свого призначення здійснює такі повноваження: приймає у своє відання майно боржника, забезпечує його збереження; виконує функції з управління та розпорядження майном банкрута; (…) аналізує фінансовий стан банкрута; виконує повноваження керівника (органів управління) банкрута; формує ліквідаційну масу; заявляє до третіх осіб вимоги щодо повернення банкруту сум дебіторської заборгованості (…); подає до суду заяви про визнання недійсними правочинів (договорів) боржника; вживає заходів, спрямованих на пошук, виявлення та повернення майна банкрута, що знаходиться у третіх осіб; (…) продає майно банкрута для задоволення вимог, внесених до реєстру вимог кредиторів, у порядку, передбаченому цим Кодексом.
За ч. 1 ст. 62 КУзПБ усі види майнових активів (майно та майнові права) банкрута, які належать йому на праві власності або господарського відання, включаються до складу ліквідаційної маси.
Відповідно до ч.1 ст. 42 КУзПБ Господарський суд у межах провадження у справі про банкрутство за заявою арбітражного керуючого або кредитора, поданою в порядку, визначеному статтею 7 цього Кодексу, може визнати недійсними правочини або спростувати майнові дії, вчинені боржником після відкриття провадження у справі про банкрутство або протягом трьох років, що передували відкриттю провадження у справі про банкрутство, якщо вони порушили права боржника або кредиторів, з таких підстав: боржник виконав майнові зобов'язання раніше встановленого строку; боржник до відкриття провадження у справі про банкрутство взяв на себе зобов'язання, внаслідок чого він став неплатоспроможним або виконання його грошових зобов'язань перед іншими кредиторами повністю або частково стало неможливим; боржник здійснив відчуження або придбав майно за цінами, відповідно нижчими або вищими від ринкових, за умови що в момент прийняття зобов'язання або внаслідок його виконання майна боржника було (стало) недостатньо для задоволення вимог кредиторів; боржник оплатив іншій особі або прийняв майно в рахунок виконання грошових вимог у день, коли сума вимог кредиторів до боржника перевищувала вартість майна; боржник узяв на себе заставні зобов'язання для забезпечення виконання грошових вимог.
Правочини, вчинені боржником протягом трьох років, що передували відкриттю провадження у справі про банкрутство, можуть бути визнані недійсними господарським судом у межах провадження у справі про банкрутство за заявою арбітражного керуючого або кредитора також з таких підстав: боржник безоплатно здійснив відчуження майна, взяв на себе зобов'язання без відповідних майнових дій іншої сторони, відмовився від власних майнових вимог; боржник уклав договір із заінтересованою особою; боржник уклав договір дарування (частина друга статті 42 КУзПБ).
У разі визнання недійсними правочинів боржника з підстав, передбачених частиною першою або другою цієї статті, сторона за таким правочином зобов'язана повернути боржнику майно, яке вона отримала від боржника, а в разі неможливості повернути майно в натурі - відшкодувати його вартість грошовими коштами за ринковими цінами, що існували на момент вчинення правочину. За результатами розгляду заяви арбітражного керуючого або кредитора про визнання недійсним правочину боржника господарський суд ухвалює рішення. (частини третя, четверта статті 42 КУзПБ).
Стаття 42 Кодексу України з процедур банкрутства передбачає спеціальні підставі заявлення вимог про визнання правочинів недійсними та по суті розширює підстави для визнання недійсними правочинів, які визначені в статті 215 Цивільного кодексу України та надає можливість визнати недійсним правочин, який відповідає вимогам цивільного та господарського законодавства, проте вчинений у період протягом трьох років, що передували відкриттю процедури банкрутства або після порушення справи про банкрутство, та вчинена на шкоду боржнику або його кредиторам.
Правочини боржника, які вчинені у підозрілий період, можуть свідчити про намір ухилення від розрахунків із контрагентами та спрямовані на завдання шкоди кредиторам.
Частиною першою статті 2 ГПК України завданням господарського судочинства визначено справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов'язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави.
Відповідно до частин першої, другої статті 5 ГПК України, здійснюючи правосуддя, господарський суд захищає права та інтереси фізичних і юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного права чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.
Способи захисту цивільного права чи інтересу - це закріплені законом матеріально-правові заходи охоронного характеру, за допомогою яких проводиться поновлення (визнання) порушених (оспорюваних) прав, інтересів і вплив на правопорушника (пункт 5.5 постанови Великої Палати Верховного Суду від 22.08.2018 у справі № 925/1265/16). Інакше кажучи, це дії, спрямовані на попередження порушення або на відновлення порушеного, невизнаного, оспорюваного цивільного права чи інтересу. Такі способи мають бути доступними й ефективними (пункт 14 постанови Великої Палати Верховного Суду від 29.05.2019 у справі № 310/11024/15-ц та пункт 40 постанови Великої Палати Верховного Суду від 01.04.2020 у справі № 610/1030/18).
Застосування конкретного способу захисту цивільного права або інтересу залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам (див. висновки сформульовані у постановах Великої Палати Верховного Суду від 11.09.2018 у справі № 905/1926/16, від 30.01.2019 у справі № 569/17272/15-ц, від 01.10.2019 у справі № 910/3907/18).
Правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах (абзац десятий пункту 9 Рішення Конституційного Суду України від 30.01.2003 № 3-рп/2003).
Статтею 16 ЦК України, положення якої кореспондуються з положеннями статті 20 ГК України визначено способи захисту прав та інтересів, і цей перелік не є вичерпним.
Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом чи судом у визначених законом випадках (абзац дванадцятий частини другої статті 16 ЦК України).
Провадження у справі про банкрутство, на відміну від позовного провадження, призначенням якого є визначення та задоволення індивідуальних вимог кредиторів, має на меті задоволення сукупності вимог кредиторів неплатоспроможного боржника. Досягнення цієї мети є можливим за умови гарантування: 1) охорони інтересів кредиторів від протизаконних дій інших кредиторів; 2) охорони інтересів кредиторів від недобросовісних дій боржника, інших осіб; 3) охорони боржника від протизаконних дій кредиторів, інших осіб.
До таких засобів віднесено інститут визнання недійсними правочинів боржника у межах справи про банкрутство, закріплений у статті 42 КУзПБ, який є універсальним засобом захисту у відносинах неплатоспроможності та частиною єдиного механізму правового регулювання відносин неплатоспроможності, що спрямована на дотримання балансу інтересів не лише осіб, які беруть участь у справі про банкрутство, а й осіб, залучених у справу про банкрутство, наприклад, контрагентів боржника.
Стаття 42 КУзПБ є спеціальною щодо загальних, установлених ЦК України підстав для визнання правочинів боржника недійсними, оскільки наведена норма передбачає додаткові, специфічні підстави для визнання правочинів недійсними, які характерні виключно для правовідносин, що виникають між боржником і кредитором у процесі відновлення платоспроможності боржника чи визнання його банкрутом.
Визнання недійсними правочинів боржника у межах справи про банкрутство спрямоване на досягнення однієї з основних цілей процедури неплатоспроможності - максимально можливе справедливе задоволення вимог кредиторів.
КУзПБ є частиною цивільного/господарського законодавства, тому до правовідносин, які регулює цей Кодекс як спеціальний нормативно-правовий акт, можуть застосовуватися також норм ЦК України, зокрема щодо загальних підстав для визнання недійсними правочинів за участі боржника.
Визнання правочину недійсним є одним з передбачених законом способів захисту цивільних прав та інтересів за статтею 16 ЦК України, статтею 20 ГК України. Загальні вимоги щодо недійсності правочину встановлені статтею 215 цього Кодексу.
Відповідно до статей 16, 203, 215 ЦК України, для визнання судом оспорюваного правочину недійсним необхідним є: пред'явлення позову однією із сторін правочину або іншою заінтересованою особою; наявність підстав для оспорення правочину; встановлення, чи порушується (не визнається або оспорюється) суб'єктивне цивільне право або інтерес особи, яка звернулася до суду. Таке розуміння визнання правочину недійсним як способу захисту є усталеним у судовій практиці, що підтверджується висновками, які містяться у постановах Верховного Суду України від 25.12.2013 у справі № 6-78цс13, від 11.05.2016 у справі № 6-806цс16, постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 28.11.2019 у справі № 910/8357/18, від 17.06.2020 у справі № 910/12712/19, від 20.01.2021 у справі № 910/8992/19 (910/20867/17), від 16.03.2021 у справі № 910/3356/20, від 18.03.2021 у справі № 916/325/20, від 19.02.2021 у справі № 904/2979/20 тощо.
Тому в кожній справі про визнання правочину недійсним суд повинен встановити наявність тих обставин, з якими закон пов'язує визнання правочину недійсним і настання певних юридичних наслідків.
Відповідно до статті 234 ЦК України фіктивним є правочин, який вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлювалися цим правочином.
Фіктивний правочин характеризується тим, що сторони вчиняють такий правочин лише "про людське око", знаючи заздалегідь, що він не буде виконаним; вчиняючи фіктивний правочин, сторони мають інші цілі, ніж ті, що передбачені правочином. Фіктивним може бути визнаний будь-який правочин, якщо він не має на меті встановлення правових наслідків, які встановлені законом для цього виду правочину (висновок викладений у постанові об'єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 07.12.2018 у справі №910/7547/17).
Основними ознаками фіктивного правочину є введення в оману (до або в момент укладення угоди) третьої особи щодо фактичних обставин правочину або дійсних намірів учасників; свідомий намір невиконання зобов'язань договору; приховування справжніх намірів учасників правочину.
Таким чином, суд, з'ясовуючи питання щодо фіктивності договору, як укладеного всупереч інтересам позивача, має з'ясувати дійсні наміри сторін, тобто чи була мета укладення договору іншою, аніж це випливає зі змісту договору.
Суд звертає увагу, що однією з основоположних засад цивільного законодавства є добросовісність (пункт 6 частини першої статті 3 ЦК України) і дії учасників цивільних правовідносин мають бути добросовісними, відповідати певному стандарту поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення.
Тобто, цивільний оборот ґрунтується на презумпції добросовісності та чесності учасників цивільних відносин, які вправі розраховувати саме на таку поведінку інших учасників, яка відповідатиме зазначеним критеріям і уявленням про честь та совість.
Частиною третьою статті 13 ЦК України визначено, що не допускаються дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах.
Формулювання "зловживання правом" необхідно розуміти як суперечність, оскільки якщо особа користується власним правом, то його дія дозволена, а якщо вона не дозволена, то саме тому відбувається вихід за межі свого права та дію без права. Сутність зловживання правом полягає у вчиненні уповноваженою особою дій, які складають зміст відповідного суб'єктивного цивільного права, недобросовісно, в тому числі всупереч меті такого права.
Зловживання правом і використання приватно-правового інструментарію всупереч його призначенню проявляється в тому, що:
- особа (особи) "використовувала/використовували право на зло";
- наявні негативні наслідки (різного прояву) для інших осіб (негативні наслідки являють собою певний стан, до якого потрапляють інші суб'єкти, чиї права безпосередньо пов'язані з правами особи, яка ними зловживає; цей стан не задовольняє інших суб'єктів; для здійснення ними своїх прав не вистачає певних фактів та/або умов; настання цих фактів/умов безпосередньо залежить від дій іншої особи; інша особа може перебувати у конкретних правовідносинах з цими особами, які "потерпають" від зловживання нею правом, або не перебувають);
- враховується правовий статус особи /осіб (особа перебуває у правовідносинах і як їх учасник має уявлення не лише про обсяг своїх прав, а і про обсяг прав інших учасників цих правовідносин та порядок їх набуття та здійснення; особа не вперше перебуває у цих правовідносинах або ці правовідносини є тривалими, або вона є учасником й інших аналогічних правовідносин).
Правочини, які укладаються учасниками цивільних відносин, повинні мати певну правову та фактичну мету, яка не має бути очевидно неправомірною та недобросовісною. Правочин не може використовуватися учасниками цивільних відносин для уникнення сплати боргу або виконання судового рішення.
Обираючи варіант добросовісної поведінки, боржник зобов'язаний піклуватися про те, щоб його юридично значимі вчинки були економічно обґрунтованими. Також поведінка боржника, повинна відповідати критеріям розумності, що передбачає, що кожне зобов'язання, яке правомірно виникло, повинно бути виконано належним чином, а тому кожний кредитор вправі розраховувати, що усі існуючі перед ним зобов'язання за звичайних умов будуть належним чином та своєчасно виконані. Доброчесний боржник повинен мати на меті добросовісно виконати усі свої зобов'язання, а в разі неможливості такого виконання - надати справедливе та своєчасне задоволення (сатисфакцію) прав та правомірних інтересів кредитора (див. висновок викладений у постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 28.11.2019 у справі № 910/8357/18).
Договором, що вчиняється на шкоду кредиторам (фраудаторний договір), може бути як оплатний, так і безоплатний договір. Застосування конструкції "фраудаторності" при оплатному цивільно-правовому договорі має певну специфіку, яка проявляється в обставинах, що дають змогу кваліфікувати оплатний договір як такий, що вчинений на шкоду кредитору. До таких обставин, зокрема, відноситься: момент укладення договору; контрагент, з яким боржник вчиняє оспорюваний договір (наприклад, родич боржника, пасинок боржника, пов'язана чи афілійована юридична особа); ціна (ринкова/неринкова), наявність/відсутність оплати ціни контрагентом боржника.
Вчинення власником майна правочину з розпорядження належним йому майном з метою унеможливити задоволення вимоги іншої особи - стягувача за рахунок майна цього власника може бути кваліфіковане як зловживання правом власності, оскільки власник використовує правомочність розпорядження майном на шкоду майновим інтересам кредитора (висновок викладений у постанові об'єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 07.12.2018 у справі № 910/7547/17).
Особа, яка є боржником перед своїми контрагентами, повинна утримуватися від дій, які безпідставно або сумнівно зменшують розмір її активів. Угоди, що укладаються учасниками цивільних відносин, повинні мати певну правову та фактичну мету, яка не має бути очевидно неправомірною та недобросовісною. Угода, що укладається "про людське око", таким критеріям відповідати не може.
Тому правопорядок не може залишати поза реакцією такі дії, які хоч і не порушують конкретних імперативних норм, але є очевидно недобросовісними та зводяться до зловживання правом, спрямованим на недопущення (уникнення) задоволення вимог такого кредитора.
Отже, будь-який правочин, вчинений боржником у період настання у нього зобов'язання з погашення заборгованості перед кредитором, внаслідок якого боржник перестає бути платоспроможним, має ставитися під сумнів у частині його добросовісності та набуває ознак фраудаторного правочину - правочину, що вчинений боржником на шкоду кредиторам (висновки викладені у постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 28.11.2019 у справі № 910/8357/18, від 03.03.2020 у справі № 910/7976/17, від 03.03.2020 у справі № 904/7905/16, від 03.03.2020 у справі № 916/3600/15, від 26.05.2020 у справі № 922/3796/16, від 04.08.2020 у справі № 04/14-10/5026/2337/2011, від 17.09.2020 у справі № 904/4262/17, від 22.04.2021 у справі № 908/794/19 (905/1646/17)).
Верховний Суд у складі колегії судців Касаційного господарського суду у постанові 21 грудня 2020 року від № 905/98/20 зазначив наступне.
Майновий спір має ціну. Різновидами майнових спорів є, зокрема, спори, пов'язані з підтвердженням прав на майно та грошові суми, на володіння майном і будь-які форми використання останнього.
Наявність вартісного, грошового вираження матеріально-правової вимоги позивача свідчить про її майновий характер, який має відображатись у ціні заявленого позову. Подібна правова позиція викладена в постанові Великої палати ВС від 26.02.2019 у справі №907/9/17.
Натомість до позовних заяв немайнового характеру відносяться вимоги, які не підлягають вартісній оцінці. Під немайновим позовом слід розуміти вимогу про захист права або інтересу, об'єктом якої виступає благо, що не піддається грошовій оцінці. Подібна правова позиція викладена в постанові ВП ВС від 25.08.2020 у справі № 910/13737/19.
Очевидним є те, що вимога про стягнення пені, інфляційних втрат та 3 % річних від суми боргу є майновою вимогою, оскільки ця вимога має грошове вираження. Порядок визначення розміру вимогу встановлено в законодавстві (ч. 2 ст. 625 ЦК України) та договорі.
Так, згідно з п. 4.2. Договору про надання поворотної безвідсоткової фінансової допомоги № 21/11/18 від 21.11.2018р. (в редакції до укладення оспорюваного правочину), якщо Сторона 2 (ТОВ "ЕС ФАРМА") своєчасно не повернула суму фінансової допомоги, згідно вимог, визначених в п. 1.4. цього договору, вона зобов'язана сплатити на вимогу Сторони 1 (ТОВ «ТАБЛЕТКА А») всю суму фінансової допомоги з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ від простроченої суми за кожен день прострочення.
Відповідно до ч. 2 ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Отже, в результаті укладення оспорюваного правочину ТОВ «ТАБЛЕТКА А» відмовилось від вимог до ТОВ "ЕС ФАРМА" про стягнення суми фінансової допомоги з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, 3% річних, а також пені в розмірі подвійної облікової ставки НБУ від простроченої суми за кожен день прострочення, що очевидно є майновими вимогами грошового характеру.
З врахуванням вищевикладеного, суд приходить до висновку, про визнання недійсною додаткову угоду №1 від 27.12.2019 до договору про надання поворотної безвідсоткової фінансової допомоги №21/11/18 від 21.11.2018, укладену між ТОВ "ТАБЛЕТКА А" до ТОВ "ЕС ФАРМА".
Відповідач безпідставно посилається на неможливість оскарження частини правочину, якою є додаткова угода, без оскаржений всього правочину в цілому, з огляду на наступне.
Відповідно до ст. 217 ЦК України недійсність окремої частини правочину не має наслідком недійсності інших його частин і правочину в цілому, якщо можна припустити, що правочин був би вчинений і без включення до нього недійсної частини.
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду у постанові по справі№ 334/7687/21 від 30 листопада 2022 року висловив таку позицію:
«Недійсність окремої частини правочину не має наслідком недійсності інших його частин і правочину в цілому, якщо можна припустити, що правочин був би вчинений і без включення до нього недійсної частини (стаття 217 ЦК України).
Тлумачення вказаної норми свідчить, що під змістом правочину (договору) розуміється сукупність умов. У статті 217 ЦК України встановлено правові наслідки недійсності окремих частин правочину. Окремою частиною правочину в контексті статті 217 ЦК України є окрема частина змісту правочину (договору), тобто його умова. При цьому, недійсність окремої частини договору не має наслідком недійсності інших його частин і правочину в цілому, якщо буде встановлено, що договір був би укладений сторонами і без включення до нього умов, які визнаються недійсними або є нікчемними. Слід враховувати, що при задоволенні позову про оспорювання окремих умов договору потрібно з'ясовувати, що договір був би укладений сторонами і без включення до нього умов, які визнаються недійсними».
Оскільки Договір про надання поворотної безвідсоткової фінансової допомоги №21/11/18 від 21.11.2018 був укладений без умови, викладеної в оспорюваній додатковій угоді, недійсність останньої не тягне за собою недійсності всього договору в цілому.
Щодо доводів Відповідача, що в рішенні Господарського суду Волинської області від 13 червня 2023 року у справі № 903/877/20 (903/980/21) за позовом ТОВ ”АГРО ТАБ" до ТОВ «ЕС ФАРМА» про стягненню заборгованості за Договором про надання поворотної безвідсоткової фінансової допомоги №21/11/18 від 21.11.2018 вже надавалась оцінка оспорюваному правочину, тому питання про його недійсність не може знову розглядатися судом.
Як слідує з рішення суду по справі № 903/877/20 (903/980/21) недійсність Додаткової угоди № від 27.12.2019 до Договору про надання поворотної безвідсоткової фінансової допомоги № 21/11/18 від 21.11.2018, укладена між ТОВ «Таблетка А» та ТОВ "ЕС ФАРМА", не була предметом спору у вищевказаній справі. Господарський суд констатував, що вказана угода в судовому порядку не оскаржувалась.
Таким чином, оскільки раніше позивач не звертався з такою вимогою до суду, і питання недійсності оспорюваної угоди судом не досліджувалась, вона може бузи розглянута судом.
Щодо доводів представника відповідача, а саме, що арбітражним керуючим обрано неналежний спосіб захисту, адже у випадку задоволення позовних вимог - це не призведе до поновлення майнових прав ТОВ “АГРО ТАБ”, як боржника, оскільки, стороною позивача не заявлено позовної вимоги про стягнення коштів разом із позовною вимогою про визнання Угоди недійсною, що є підставою для відмови у задоволенні позову з підстав неефективно обраного способу захисту, судом враховано наступне.
Разом з цим, як слідує з доводів позивача, у випадку задоволення даного позову у позивача виникне право подати заяву про перегляд рішення Господарського суду Волинської області від 13 червня 2023 року у справі № 903/877/20 (903/980/21) за нововиявленими обставинами, та додатково стягнути з Відповідача суму 221052,17 грн. втрат від інфляції за період з 01.01.2020 по 31.10.2022, 44 178,08 грн. - три проценти річних за порушення грошового зобов'язання за період з 01.01.2020 по 11.12.2022 та 327 358,48 грн. пені за період з 01.01.2020 по 11.12.2022.
У Постанові від 2 липня 2018 року у справі 922/3388/15 Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду зазначив, що нововиявленою обставиною є не подія у вигляді рішення суду про визнання недійсним такого договору, а обставина, яку суд встановив у цьому рішенні, тобто означена недійсність договору про переведення боргу. Така обставина існувала на час розгляду справи, не могла тоді бути відомою позивачеві та є істотною для розгляду справи, бо її врахування судом мало би наслідком прийняття іншого судового рішення, ніж те, яке він прийняв.
У справі № 19/5009/1481/11 на підставі договору про відступлення права вимоги суд замінив стягувача у виконавчому провадження. У постанові від 3 серпня 2018 року Верховний Суд у складі колегії суддів об'єднаної палати Касаційного господарського суду вказав, що нововиявленою обставиною є встановлений рішенням суду факт недійсності такого договору, оскільки ця обставина існувала на момент заміни стягувача, не могла бути йому відомою та є істотною, бо її врахування судом мало би наслідком прийнятті іншого судового рішення, ніж те, яке було прийняте (пункти 6.2.7, 6.2.8 постанови).
У Постанові від 12 листопада 2020 року у справі № 910/23892/16 Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду зазначив, що нововиявленою обставиною є недійсність контракту суборенди майна у частині додаткової угоди до нього, оскільки ця обставина є істотною для справи, існувала на час її розгляду та не була і не могла тоді бути відома третій особі, яка звертається із заявою про перегляд судового рішення за нововиявленими обставинами (пункти 5.10, 5.12 постанови).
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 25 травня 2021 року по справі №752/4995/17 не знайшла підстав для відступу від означених висновків (п. 53).
Отже, позивачем обрано ефективний спосіб захисту порушеного права.
З огляду на вищенаведене, господарський суд приходить висновку про наявність підстав для визнання недійсною додаткову угоду №1 від 27.12.2019 до договору про надання поворотної безвідсоткової фінансової допомоги №21/11/18 від 21.11.2018, укладену між ТОВ "ТАБЛЕТКА А" та ТОВ "ЕС ФАРМА", згідно спеціальних норм ст. 42 КУзПБ.
Щодо заяви представника відповідача про застосування строку позовної давності, судом враховано наступне.
Відповідно до статті 256 Цивільного кодексу України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.
Отже, позовна давність - це строк, протягом якого особа може реалізувати належне їй право на отримання судового захисту порушеного цивільного права чи інтересу шляхом пред'явлення в належному порядку нею чи іншою уповноваженою особою позову до суду. Схожі правові висновки викладені в постановах Великої Палати Верховного Суду від 22 травня 2018 року у справах № 369/6892/15-ц (провадження № 14-96цс18) та № 469/1203/15-ц (провадження № 14-95цс18).
Згідно зі статтею 257 цього Кодексу загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.
Частиною першою статті 261 Цивільного кодексу України передбачено, що перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.
Отже, перш ніж застосовувати позовну давність, господарський суд повинен з'ясувати та зазначити в судовому рішенні, чи порушене право або охоронюваний законом інтерес позивача, за захистом якого той звернувся до суду. У разі коли такі право чи інтерес не порушені, суд відмовляє в позові з підстав його необґрунтованості. І лише якщо буде встановлено, що право або охоронюваний законом інтерес особи дійсно порушені, але позовна давність спливла і про це зроблено заяву іншою стороною у справі, суд відмовляє в позові у зв'язку зі спливом позовної давності - за відсутності наведених позивачем поважних причин її пропущення.
Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови в позові (частина четверта статті 267 Цивільного кодексу України).
Частиною першою статті 268 Цивільного кодексу України визначено вимоги, на які позовна давність не поширюється, а частиною другою цієї статті передбачено, що законом також можуть бути встановлено інші вимоги, на які не поширюється позовна давність.
У пункті 36 постанови від 17 жовтня 2018 року у справі № 362/44/17 (провадження №14-183цс18) Велика Палата Верховного Суду зробила висновок про існування меж застосування позовної давності, які встановлюються прямо (стаття 268 Цивільного кодексу України) чи опосередковано, тобто з урахуванням сутності заявленої позовної вимоги.
Представник відповідача вказує, що оскаржувана Угода була укладена 27.12.2019. У відповідності до ухвали Господарського суду Волинської області у даній справі №903/877/20 (903/932/23), ліквідатор ТОВ “АГРО ТАБ” звернувся до суду 29.08.2023 (позовна заява була надіслана у цей день засобами поштового зв'язку), а отже, позовна заява в межах даної господарської справи подана з пропущенням 3-х річного строку позовної давності.
Разом з цим, ліквідатором ТОВ «Агро Таб» арбітражним керуючим подана заява про визнання поважними причини пропуску давності в порядку ч.5 ст.267 ЦК України.
В обгрунтування зазначає, що ухвалою Господарського суду Волинської області від 08.12.2020 відкрито провадження у справі №903/877/20 про банкрутство боржника ТОВ ”АГРО ТАБ".
Постановою Господарського суду Волинської області від 27.04.2021 ТОВ "АГРО ТАБ” визнано банкрутом, відкрито ліквідаційну процедуру. Ліквідатором ТОВ "АГРО ТАБ” призначено арбітражного керуючого Перепелицю В.В.
Згідно частини другої ст. 59 КУзПБ, протягом 15 днів з дня призначення ліквідатора відповідні посадові особи банкрута зобов'язані передати бухгалтерську та іншу документацію, печатки і штампи, матеріальні та інші цінності банкрута ліквідатору. У разі ухилення від виконання зазначених обов'язків відповідні посадові особи банкрута несуть зобов'язання щодо відшкодування збитків, завданих таким ухиленням. Ліквідатор має право замовити виготовлення дублікатів печатки та штампів у разі їх втрати.
З метою отримання матеріальних цінностей банкрута, документів первинного бухгалтерського обліку, печаток та штампів арбітражним керуючим Перепелицею В.В. на адресу ТОВ "АГРО ТАБ" було надіслане відповідне клопотання від 29.04.2021 щодо передачі печатки, штампів, документів та матеріальних цінностей банкрута ліквідатору. Відповіді на клопотання не надходило. Лист з відміткою «адресат відсутній за вказаною адресою» було повернуто ліквідатору.
Також відомо, що раніше розпорядником майна ТОВ "АГРО ТАБ" в результаті виїзду за місцем реєстрації боржника було встановлено відсутність ТОВ "АГРО ТАБ" за адресою: 44350, Любомльський р-н., с. Римачі, вул. Миру, буд. 22, оф. 7, а також встановлено, що за вказаною адресою знаходиться житловий будинок в якому проживають особи яким не відомо про існування ТОВ "АГРО ТАБ".
Відповідно до відомостей з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань керівником ТОВ "АГРО ТАБ" значиться Гуляновський Руслан Дмитрович.
З метою отримання вищевказаних документів та матеріальних цінностей банкрута ліквідатором на адресу Господарського суду Волинської області 14.07.2021 направлене клопотання про витребування бухгалтерської та іншої документацію (в т.ч. з особового складу колишніх працівників), печаток і штампів, матеріальних та інших цінностей ТОВ "АГРО ТАБ” у ОСОБА_1 .
Ухвалою Господарського суду Волинської області від 15.07.2021 по справі № 903/877/20 заяву ліквідатора від 14.07.2021 про витребування доказів було задоволено, однак на даний час ухвала суду посадовими особами банкрута не виконана.
Враховуючи вищевикладене, 27.01.2022 ліквідатором на адресу Начальника Любомльського відділу поліції ГУНП у Волинській області була надіслана заява про порушення законності, в якій просилось перевірити наявність ознак складу злочину передбачених Кримінальним кодексом України у діях попередньої посадової особи (директора підприємства) ТОВ "АГРО ТАБ" Гуляновського Руслана Дмитровича.
Верховний Суд неодноразово зазначав, що обставини порушення провадження у справі про банкрутство та призначення арбітражного керуючого мають розглядатися судами як ознака поважності причин пропуску строку в сукупності з іншими фактичними обставинами, зокрема: протиправною поведінкою керівника, укладання договорів із заінтересованістю, умисне «задавнений» права на захист в інтересах третьої особи тощо (Постанови ВС КГС від 30 квітня 2020 року у справі № 5023/5847/11, від 02 червня 2021 року у справі № 904/7905/16, тощо).
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 30.01.2019 у справі №706/1272/14-ц
колегією суддів в частині застосування приписів частини п'ятої статті 267 ЦК України було зауважено, що позовна давність не є інститутом процесуального права та не може бути відновлена (поновлена) в разі її спливу, але позивач вправі отримати судовий захист у разі визнання поважними причин пропуску позовної давності. При цьому питання щодо поважності цих причин, тобто наявності обставин, які з об'єктивних, незалежних від позивача підстав унеможливлювали або істотно утруднювали своєчасне подання позову, вирішується судом у кожному конкретному випадку з урахуванням наявних фактичних даних про такі обставини (пункти 23.6., 23.7. постанови).
У пункті 6.20. Постанови Верховного Суду від 29.12.2020 у справі №909/1165/19, зазначено, що чинне законодавство не наводить переліку причин, які можуть бути визнані поважними для захисту порушеного права, у випадку подання позову з пропуском строку позовної давності. Тому, дане питання віднесено до компетенції суду, який розглядає судову справу по суті заявлених вимог.
При цьому аналіз наведених вище правових норм дає підстави для висновку, що подання позову з іншими матеріально-правовими підставами не перериває перебігу позовної давності, але, разом з тим, з урахуванням конкретних обставин справи, може бути поважною причиною для поновлення строку позовної давності для звернення до суду за захистом порушеного права.
У Постанові Верховного Суду від 16.12.2020 у справі №645/545/17 було акцентовано увагу на тому, що вирішуючи питання про поважність причин пропуску позовної давності необхідно враховувати, що поважними визнаються лише ті обставини, які є об'єктивно непереборними і пов'язані з дійсними труднощами для вчинення процесуальних дій у встановлений строк.
Дещо більш розгорнутий висновок щодо визнання поважними причини пропуску позовної давності було наведено колегією Касаційного господарського суду у Постанові Верховного Суду від 18.07.2018 у справі №908/1846/17, зокрема ця колегія дійшла висновку, що Цивільний кодекс України у статті 267 передбачає можливість визнання судом поважними причини пропуску позовної давності, якщо для цього є обґрунтовані підстави. Вирішення питання щодо визнання поважними причини пропуску позовної давності перебуває в межах дискреційних повноважень судів, однак, такі повноваження не є необмеженими, тому від судів вимагається вказувати підстави для визнання їх поважними. Разом з тим, якщо пропуск позовної давності має місце зі спливом значного періоду часу та за підстав, які не видаються переконливими, рішення про визнання поважними причини пропуску позовної давності може порушити принцип юридичної визначеності.
Питання щодо поважності цих причин, тобто наявності обставин, які з об'єктивних, незалежних від позивача підстав унеможливлювали або істотно утруднювали своєчасне подання позову, вирішується господарським судом у кожному конкретному випадку з урахуванням наявних фактичних даних про такі обставини.
Колегія суддів Верховного Суду у постанові від 18.12.2019 у справі №906/190/19 прийшла до висновку, що коли судом на підставі досліджених у судовому засіданні доказів буде встановлено, що право особи, про захист якого вона просить, порушене, а стороною у спорі до винесення рішення буде заявлено про застосування позовної давності, і буде встановлено, що позовна давність пропущена без поважних причин, суд на підставі статті 267 Цивільного кодексу України ухвалює рішення про відмову в задоволенні позову за спливом позовної давності. У разі визнання судом причин пропущення позовної давності поважними, порушене право підлягає захисту.
Тобто, як бачимо, в даному випадку суд більш схильний до думки, що при вирішенні питання про поважність причини пропуску позовної давності ініціатива заінтересованої сторони не потрібна.
У свою чергу Велика Палата Верховного Суду у пункті 23.8. постанови від 30.01.2019 у справі №706/1272/14-ц зазначила, що закон не встановлює, з чиєї ініціативи суд визнає причини пропуску позовної давності поважними. Як правило, це відбувається за заявою (клопотанням) позивача з наведенням відповідних доводів і поданням належних та допустимих доказів. Відповідна ініціатива може виходити і від інших учасників судового процесу, зокрема, прокурора, який не є стороною у справі.
Проте з точки зору доказування поважності причини пропуску позовної давності все однозначно - саме на позивача покладено обов'язок доказування тієї обставини, що строк було пропущено з поважних причин (п. 62. постанови Великої Палати Верховного Суду від 21.08.2019 у справі №911/3681/17).
У постанові Об'єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 15 травня 2020 року у справі № 922/1467/19 зазначено, що за змістом статті 267 ЦК України, сплив позовної давності сам по собі не припиняє суб'єктивного права кредитора, яке полягає в можливості одержання від боржника виконання зобов'язання як у судовому порядку, так і без використання судового примусу. Закон не наводить переліку причин, які можуть бути визнані поважними для захисту порушеного права, у випадку подання позову з пропуском позовної давності. Тому, дане питання віднесено до компетенції суду, який розглядає судову справу по суті заявлених вимог. До висновку про поважність причин пропуску позовної давності можна дійти лише після дослідження усіх фактичних обставин та оцінки доказів у кожній конкретній справі (така ж правова позиція у Постанові КЦС ВС від 13.09.2023 №756/7022/18).
Як слідує з матеріалів справи №903/877/20, керівником Товариства з обмеженою відповідальністю "Таблетка А” (чинна назва - ТОВ "АГРО ТАБ") проводились дії, направлені на виведення активів з підприємства, даний факт підтверджено у справах №903/877/20 (903/826/21), №903/877/20 (903/150/22), №903/877/20 (903/490/23).
Отже, керівник Боржника перед відкриттям справи про банкрутство діяв недобросовісно, вчиняв систематичні дії, направлені на виведення активів Боржника, і будь-яких документів Боржника всупереч вимог законодавства та ухвали Господарського суду Волинської області від 15.07.2021 по справі № 903/877/20 арбітражному керуючому Перепелиці В.В. не передав.
Позивач доводить, що про існування оспорюваного правочину - Додаткової угоди № 1 від 27.12.2019 до Договору про надання поворотної безвідсоткової фінансової допомоги №21/11/18 від 21.11.2018, укладеної між ТОВ «Таблетка А» та ТОВ МЕС ФАРМА", арбітражний керуючий дізнався лише в процесі розгляду Господарським судом Волинської області справи № 03/980/21 за позовом ТОВ "АГРО ТАБ" до ТОВ «ЕС ФАРМА» про повернення безпідставно набутих коштів у сумі 500 000,00 грн. в межах справи № 903/877/20 про банкрутство боржника ТОВАРИСТВА З ОБМЕЖЕНОЮ ВІДПОВІДАЛЬНІСТЮ "АГРО ТАБ", коли ТОВ «ЕС ФАРМА» надало Пояснення на заяву про збільшення позовних вимог від 28.02.202., до якого було додано, зокрема, копію оспорюваного правочину.
Викладені обставини є такими, що робили своєчасне пред'явлення даного позову утрудненим та свідчать про об'єктивність перешкоди для ліквідатора звернутись за захистом порушеного права у межах позовної давності, а відповідно і бути поважними причинами пропуску цього строку.
Верховний Суд неодноразово зазначав, що обставини порушення провадження у справі про банкрутство та призначення арбітражного керуючого мають розглядатися судами як ознака поважності причин пропуску строку в сукупності з іншими фактичними обставинами, зокрема: протиправною поведінкою керівника, укладання договорів із заінтересованістю, умисне «задавнений» права на захист в інтересах третьої особи тощо (Постанови ВС КГС від 30 квітня 2020 року у справі № 5023/5847/11, від 02 червня 2021 року у справі № 904/7905/16, тощо).
Враховуючи вищезазначене, суд визнає причини пропущення позовної давності поважними та в силу вимог ч. 5 ст. 267 Цивільного кодексу України, вважає за доцільне захистити порушені права позивача шляхом визнання недійсною додаткову угоду №1 від 27.12.2019 до договору про надання поворотної безвідсоткової фінансової допомоги №21/11/18 від 21.11.2018, укладену між ТОВ "ТАБЛЕТКА А" та ТОВ "ЕС ФАРМА".
За подання до господарського суду заяви про визнання правочинів (договорів) недійсними в межах провадження у справі про банкрутство судовий збір становить - 2 розміри прожиткового мінімуму на одну працездатну особу п. 2.10 2 ЗУ «Про судовий збір».
Оскільки спір до розгляду суду доведено з вини відповідача, то витрати по сплаті судового збору в сумі 5368,00 грн. відповідно до ст.129 ГПК України слід покласти на нього.
Відповідно до частин 3, 4 ст. 13 ГПК кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом; кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
Принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи та покладає тягар доказування на сторони. Водночас цей принцип не створює для суду обов'язок вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона. Таку обставину треба доказувати таким чином, аби реалізувати стандарт більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогідним, ніж протилежний (постанови Верховного Суду від 02.10.2018 у справі №910/18036/17, від 23.10.2019 у справі №917/1307/18). Тобто певна обставина не може вважатися доведеною, допоки інша сторона її не спростує (концепція негативного доказу), оскільки за такого підходу принцип змагальності втрачає сенс (п.43 постанови Верховного Суду від 23.10.2019 у справі №917/1307/18). Аналогічна позиція викладена у п.81 постанови Великої Палати Верховного Суду від 18.03.2020 у справі №129/1033/13-ц.
Реалізація принципу змагальності сторін в процесі та доведення перед судом обґрунтованості своїх вимог є конституційною гарантією, передбаченою у статті 129 Конституції України.
Справедливість судового розгляду повинна знаходити свою реалізацію, в тому числі у здійсненні судом правосуддя без формального підходу до розгляду кожної конкретної справи.
Дотримання принципу справедливості судового розгляду є надзвичайно важливим під час вирішення судових справ, оскільки його реалізація слугує гарантією того, що сторона, незалежно від рівня її фахової підготовки та розуміння певних вимог цивільного судочинства, матиме можливість забезпечити захист своїх інтересів.
Зазначений підхід узгоджується з судовою практикою ЄСПЛ, юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (пункт 1 статті 32 Конвенції). Так, зокрема, у рішенні 23.08.2016 у справі "Дж. К. та Інші проти Швеції" ("J.K. AND OTHERS v. SWEDEN") ЄСПЛ наголошує, що "у країнах загального права у кримінальних справах діє стандарт доказування "поза розумним сумнівом ("beyond reasonable doubt"). Натомість, у цивільних справах закон не вимагає такого високого стандарту; скоріше цивільна справа повинна бути вирішена з урахуванням "балансу вірогідностей". … Суд повинен вирішити, чи являється вірогідність того, що на підставі наданих доказів, а також правдивості тверджень заявника, вимога цього заявника заслуговує довіри".
Відповідно до ч. 1 ст.74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Згідно зі ст.76 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Відповідно до ст.77 ГПК України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Докази, одержані з порушенням закону, судом не приймаються.
Згідно зі ст.78 ГПК України достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи.
Статтею 86 ГПК України встановлено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів). Частинами 1, 2, 3 ст. 13 ГПК України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.
Принцип рівності сторін у процесі вимагає, щоб кожній стороні надавалася розумна можливість представляти справу в таких умовах, які не ставлять цю сторону у суттєво невигідне становище відносно другої сторони (п.87 Рішення Європейського суду з прав людини у справі "Салов проти України" від 06.09.2005р.).
У Рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Надточий проти України" від 15.05.2008 зазначено, що принцип рівності сторін передбачає, що кожна сторона повинна мати розумну можливість представляти свою сторону в умовах, які не ставлять її в суттєво менш сприятливе становище в порівнянні з опонентом.
Змагальність означає таку побудову судового процесу, яка дозволяє всім особам - учасникам певної справи відстоювати свої права та законні інтереси, свою позицію у справі.
Принцип змагальності є процесуальною гарантією всебічного, повного та об'єктивного з'ясування судом обставин справи, ухвалення законного, обґрунтованого і справедливого рішення у справі.
Відповідно до частини 1 статті 14 ГПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у господарських справах не є обов'язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Європейський суд з прав людини неодноразово наголошував, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення. Проте, якщо подання сторони є вирішальним для результату проваджень, воно вимагає конкретної та прямої відповіді ("Руїс Торіха проти Іспанії").
Завданням національних судів є забезпечення належного вивчення документів, аргументів і доказів, представлених сторонами ("Ван де Гурк проти Нідерландів)".
Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті ("Гірвісаарі проти Фінляндії").
Згідно ж із статтею 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
Отже, вказані рішення Європейського суду з прав людини суд застосовує у даній справі як джерело права.
На підставі викладеного, керуючись ст. 129, 233, 236, 237, 238, 240 ГПК України, суд,-
ВИРІШИВ:
1. Позов задовольнити.
2. Визнати недійсною додаткову угоду №1 від 27.12.2019 до договору про надання поворотної безвідсоткової фінансової допомоги №21/11/18 від 21.11.2018, укладену між ТОВ "ТАБЛЕТКА А" (код ЄДРПОУ 40388290) та ТОВ "ЕС ФАРМА" (код ЄДРПОУ 37193045).
3. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю “ЕС Фарма” (вул.Івана Мазепи, буд.3, офіс 174, м.Київ, 01010, код ЄДРПОУ код 37193045) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю “Агро Таб” (вул.Миру,22, оф.7, с.Римачі, Любомльський р-н, Волинська обл., 44350, код ЄДРПОУ 40388290) від імені та інтересах якого діє ліквідатор ТОВ “Агро Таб” арбітражний керуючий Перепелиця Василь Володимирович, 5368,00 грн. (п'ять тисяч триста шістдесят вісім гривень) витрат по сплаті судового збору.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду
Рішення суду може бути оскаржене до Північно-західного апеляційного господарського суду відповідно до ст. 255-256, п. 17.5 Перехідних положень ГПК України.
Суддя І. О. Гарбар