ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД
__________________________________________________________________
Справа: № 642/4992/23 Головуючий І інстанції: ОСОБА_1
Провадження: № 11-сс/818/1301/23 Головуючий апеляційної інстанції: ОСОБА_2
Категорія: застосування запобіжного заходу
УХВАЛА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
03 жовтня2023 року колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Харківського апеляційного суду у складі: головуючого судді ОСОБА_2 , суддів ОСОБА_3 та ОСОБА_4 , при секретареві ОСОБА_5 , без участі прокурора, без участі всіх інших учасників по даній справі, а саме підозрюваного та його захисника, належним чином повідомлених про розгляд справи, за умови, що заяв про відкладення розгляду справи ні від кого не надходило, розглянувши у відкритому судовому засіданні, в залі суду в м. Харкові справу за апеляційною скаргою захисника підозрюваного ОСОБА_6 на ухвалу Ленінського районного суду м. Харкова від 30 08 2023 року, -
ВСТАНОВИЛА:
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Вказаною ухвалою задоволено клопотання слідчого та застосовано щодо підозрюваного ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , запобіжний захід у виді тримання під вартою в Державній установі «Харківський слідчий ізолятор» терміном на 60 діб, а саме до 27 10 2023 року.
Визначено суму застави - 80 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, що становить 214 720 гривень, з покладенням у разі внесення застави на ОСОБА_6 обов'язків, передбачених КПК України.
Вимоги апеляційної скарги, з узагальненими доводами особи, яка її подала.
На вищевказану ухвалу слідчого судді захисник підозрюваного ОСОБА_6 - адвокат ОСОБА_7 подав апеляційну скаргу, яка містить прохання про скасування ухвали та про постановлення нової, якою просить відмовити у задоволенні клопотання слідчого про обрання ОСОБА_6 запобіжного заходу у виді тримання під вартою та обрати запобіжний захід у виді цілодобового домашнього арешту.
В обґрунтування своїх апеляційних вимог посилається на невідповідність висновків слідчого судді фактичним обставинам кримінального провадження, істотне порушення вимог кримінального процесуального закону, неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність та порушення норм процесуального права.
Вказує, що саме по собі тримання в СІЗО хронічно хворого ветерана АТО ОСОБА_6 є приниженням його честі та гідності як бійця ЗСУ, який мав понад п'ять важких контузій та втратив зір під час бойових дій, у зв'язку з чим не міг вночі за станом здоров'я виконувати бойові завдання.
Щодо наявності ризиків, передбачених ст. 177 КПК України, вважає, що вони нічим не підтверджені.
Так, ОСОБА_6 має міцні соціальні зв'язки, нагороди за участь в АТО та відмінні характеристики.
Зазначив, що ОСОБА_6 потребує лікування і в умовах СІЗО він просто загине, маючи численні хвороби без належного медичного лікування.
Крім того, захисник ОСОБА_7 просить поновити йому строк на апеляційне оскарження ухвали слідчого судді Ленінського районного суду м. Харкова від 30 серпня 2023 року, з посиланням на поважність причин його пропуску.
Твердження апелянта щодо поважності причин пропуску строку на апеляційне оскарження матеріалами справи не спростовуються, а тому, дотримуючись конституційних гарантій забезпечення кожній особі доступу до правосуддя та права на оскарження судового рішення (ст.129 ч.1 п. 8 Конституції України), строк на подачу апеляційної скарги підлягає поновленню.
Позиції учасників апеляційного провадження.
Підозрюваний ОСОБА_6 , його захисник ОСОБА_7 та прокурор про дату та час розгляду апеляційної скарги були повідомлені належним чином. Жодних заяв або клопотань, які б перешкоджали розгляду справи, від останніх не надходило. На особистій участі не наполягали.
Враховуючи вимоги ч. 4 ст. 405, ч.2 ст. 422 КПК України, колегія суддів вважає за можливе проведення апеляційного перегляду ухвали слідчого судді за відсутності підозрюваного, його захисника та прокурора, оскільки неприбуття сторін або інших учасників кримінального провадження не перешкоджає проведенню розгляду, якщо такі особи були належним чином повідомлені про дату, час і місце апеляційного розгляду та не повідомили про поважні причини свого неприбуття.
Мотиви прийняття рішення судом апеляційної інстанції.
Заслухавши суддю - доповідача, дослідивши представлені матеріали кримінального провадження, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга захисника підозрюваного задоволенню не підлягає, виходячи із наступного.
Відповідно до положень ст. 177 КПК України, метою застосування запобіжного заходу є забезпечення виконання підозрюваним, обвинуваченим покладених на нього процесуальних обов'язків, а також запобігання спробам: 1) переховуватися від органів досудового розслідування та/або суду; 2) знищити, сховати або спотворити будь - яку із речей чи документів, які мають істотне значення для встановлення обставин кримінального правопорушення; 3) незаконно впливати на потерпілого, свідка, іншого підозрюваного, обвинуваченого, експерта, спеціаліста у цьому ж кримінальному провадженні; 4) перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином; 5) вчинити інше кримінальне правопорушення чи продовжити кримінальне правопорушення, у якому підозрюється, обвинувачується.
Підставою застосування запобіжного заходу є наявність обґрунтованої підозри у вчиненні особою кримінального правопорушення, а також наявність ризиків, які дають достатні підстави слідчому судді, суду вважати, що підозрюваний, обвинувачений, засуджений може здійснити дії, передбачені ч. 1 ст. 177 КПК України.
Відповідно до положень статті 183 КПК України тримання під вартою є винятковим запобіжним засобом, який застосовується виключно у разі, якщо прокурор доведе, що жоден із більш м'яких запобіжних заходів не зможе запобігти ризикам, передбаченим статтею 177 цього Кодексу.
Під час апеляційного розгляду, колегією суддів встановлено, що рішення суду першої інстанції є обґрунтованим та постановлено з дотриманням зазначених вимог чинного та міжнародного законодавства.
З матеріалів справи вбачається, що досудовим розслідуванням встановлено, що солдат ОСОБА_6 підозрюється у тому, що він, будучи військовослужбовцем призваним за мобілізацією, перебуваючи на посаді гранатометника 1 стрілецького взводу 2 стрілецької роти 40 окремого стрілецького батальйону (військової частини НОМЕР_1 ), в порушення ст. ст. 17, 65 Конституції України, ст. ст. 1, 2 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу», положень Військової присяги, ст. ст. 11, 16, 28-32, 37, 16, 127, 128, 129, 130 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України, ст. ст. 1-4 Дисциплінарного статуту Збройних Сил України, 01 квітня 2023 року знаходячись в районі АДРЕСА_1 , діючи з прямим умислом, а саме усвідомлюючи суспільно небезпечний характер своїх дій, передбачаючи їх суспільно-небезпечні наслідки та бажаючи їх настання, в умовах воєнного стану відкрито відмовився виконувати бойове розпорядження командира 1 стрілецького взводу 2 стрілецької роти ОСОБА_8 №1 від 31 03 2023 року згідно з яким останній, як військовослужбовець підрозділу НОМЕР_2 стрілецької роти БП-2 повинен, крім здійснення загальних заходів із забезпечення оброни держави й захисту безпеки населення, зокрема, таких як стійке утримання району оборону, недопущення прориву противника вглиб розташування сил оборони, також повинен був разом із іншими військовослужбовцями БП-2 виходити на чергування на бойовій позиції з метою ведення спостереження, своєчасного виявлення й повідомлення про дії противника, облаштовувати різного виду інженерно-фортифікаційні споруди (окопи, бліндажі, траншеї, тощо) в районі, закріпленому за бойовою позицією №2 (район смт Дворічна, Куп'янського р-ну, Харківської області), доведеного до нього в усному порядку, який був виданий уповноваженою особою, у межах своїх повноважень, із дотриманням належної форми і порядку його віддання, а також ґрунтувався на законі, за змістом не суперечив чинному законодавству та не пов'язаний з порушенням конституційних прав та свобод людини і громадянина, тому своїми діями солдат ОСОБА_6 , підірвав боєготовність та боєздатність військової частини НОМЕР_1 , чим вчинив кримінальне правопорушення, передбачене ч. 4 ст. 402 КК України, тобто, непокору - відкриту відмову виконати наказ начальника вчиненого в умовах воєнного стану.
Крім того, солдат ОСОБА_6 , будучи військовослужбовцем військової служби за призовом під час мобілізації, у військовому званні «солдат», перебуваючи на посаді гранатометника 1стрілецького відділення 1стрілецького взводу 2 стрілецької роти військової частини НОМЕР_1 , реалізуючи свій злочинний умисел, з мотивів небажання виконувати обов'язки військової служби та з метою незаконно, ухилитися від неї, маючи об'єктивні можливості проходити військову службу, в умовах воєнного стану, в порушення вимог ст. ст. 65, 68 Конституції України, ст. 17 Закону України «Про оборону України», ст.ст. 1, 2, 24 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу», ст.ст. 11, 16, 49 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України, ст. 1-4 Дисциплінарного статуту Збройних Сил України, 03 05 2023 нез'явився з лікувального закладу (військової частини НОМЕР_3 АДРЕСА_1 ) до місця дислокації 2 стрілецької роти військової частини НОМЕР_1 в районі населеного пункту АДРЕСА_1 та до 29 08 2023 проводив час на власний розсуд, не пов'язуючи його з виконанням обов'язків військової служби.
Таким чином, ОСОБА_6 підозрюється у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч.4 ст. 402 КК України, тобто непокора - відкрита відмова виконати наказ начальника вчинена в умовах воєнного стану та ч.4 ст. 408 КК України, тобто дезертирство - нез'явлення з лікувального закладу до місця служби з метою ухилитися від військової служби, вчинене в умовах воєнного стану.
29 08 2023 року слідчий звернувся до Ленінського районного суду м. Харкова з клопотанням, про застосування запобіжного заходу виді тримання під вартою стосовно підозрюваного ОСОБА_6 посилаючись на обґрунтованість повідомленої останньому підозри, у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч.4 ст. 402 та ч.4 ст. 408 КК України та наявність ризиків, передбачених п.п. 1,3,5 ч. 1 ст. 177 КПК України, запобігти яким, шляхом застосування більш м'яких запобіжних заходів вважав неможливим.
В обґрунтування підозри у вчиненні ОСОБА_6 інкримінованих йому кримінальних правопорушень, слідчий посилався на долучені до клопотання докази, а саме:
- Повідомлення про виявлений злочин в порядку ст. 214 КПК України №2680;
- Акт службового розслідування від 05 04 2023, згідно якого факт непокори ОСОБА_6 знайшов своє підтвердження;
- Витяг із бойового розпорядження командира 2 стрілецької роти військової частини НОМЕР_1 №22/кп від НОМЕР_4 ;
- Витяг із бойового розпорядження командира 1 стрілецького взводу 2 стрілецької роти військової частини НОМЕР_1 №1 від НОМЕР_4 ;
- Витяг із бойового розпорядження командира 2 стрілецької роти військової частини НОМЕР_1 №20/кп від НОМЕР_4 ;
- Рапорт від 31 04 2023 року;
- Повідомлення про виявлений злочин в порядку ст. 214 КПК України №2681.
- Акт службового розслідування від 20 05 2023, згідно якого факт неповернення з лікувального закладу до місця несення служби ОСОБА_6 знайшов своє підтвердження;
- Рапорт про виявлення відсутності військовослужбовця ОСОБА_6
- допити свідків ОСОБА_9 , ОСОБА_10 , ОСОБА_11 , ОСОБА_12 , ОСОБА_8 , ОСОБА_13 , ОСОБА_14 у кримінальному провадженні
- іншими матеріалами кримінального провадження в їх сукупності.
Задовольняючи клопотання слідчого та обираючи підозрюваному запобіжний захід у виді тримання під вартою з визначенням застави у розмірі 214 720 гривень, слідчий суддя вважав обґрунтованою підозру, повідомлену ОСОБА_6 у вчиненні інкримінованих кримінальних правопорушень, яка підтверджена зібраними під час досудового розслідування доказами, наданими до суду та доведеними наявність ризиків, передбачених п.п.1,3,5 ч. 1 ст. 177 КПК України. Слідчий суддя врахував особу підозрюваного, який раніше не судимий, підозрюється у вчиненні умисних кримінальних правопорушень, один з яких є особливо тяжким, за який передбачене покарання у виді позбавлення волі на строк від 5 до 12 років, є військовослужбовцем, має місце реєстрації та мешкання.
З такими висновками слідчого судді погоджується і колегія суддів.
Разом з тим, з урахуванням обставин кримінальних правопорушень, майнового та сімейного стану підозрюваного, слідчий суддя дійшов висновку про необхідність визначення останньому розміру застави, достатньої для забезпечення виконання підозрюваним обов'язків, передбачених КПК України, у сумі 214 720 грн.
Колегія суддів, з урахуванням стадії досудового розслідування, погоджується з такими висновками слідчого судді, зокрема щодо обґрунтованості підозри ОСОБА_6 у вчиненні інкримінованих йому кримінальних правопорушень та існування ризиків передбачених п.п.1,3,5 ч.1 ст.177 КПК України, оскільки ризиком у контексті кримінального провадження є певна ступінь ймовірності того, що особа, вдасться до вчинків, які будуть перешкоджати судовому розгляду або ж створять загрозу суспільству.
При цьому, ризики, які дають достатні підстави слідчому судді, суду вважати, що підозрюваний може здійснити спробу протидії кримінальному провадженню у формах, що передбачені ч.1 ст.177 КПК, слід вважати наявними за умови встановлення обґрунтованої ймовірності можливості здійснення підозрюваним зазначених дій. При цьому КПК не вимагає доказів того, що підозрюваний обов'язково (поза всяким сумнівом) здійснюватиме відповідні дії, однак вимагає доказів того, що він має реальну можливість їх здійснити у конкретному кримінальному провадженні в майбутньому.
Враховуючи вищенаведені відомості у колегії суддів не виникає сумнівів щодо обґрунтованості та доведеності ризиків, передбачених п.п.1,3,5 ч.1 ст. 177 КПК України, якими слідчий обґрунтовує в суді першої інстанції необхідність застосування такого запобіжного заходу, як тримання підозрюваного під вартою, оскільки на момент розгляду апеляційної скарги вказані ризики, які існували на час обрання цього запобіжного заходу, не зменшилися, а їх доведеність об'єктивно вбачається з системного аналізу відомостей, що стосуються особи підозрюваного та обставин кримінального провадження.
Відповідно до вимог ст. 183 КПК України, тримання під вартою є винятковим запобіжним заходом, який застосовується виключно у разі, якщо прокурор доведе, що жоден із більш м'яких запобіжних заходів не зможе запобігти ризикам, передбаченим статтею 177 цього Кодексу, а відповідно до вимог п. 4 ч.2 ст. 183 КПК України тримання під вартою застосовується до раніше не судимої особи, яка підозрюється або обвинувачується у вчиненні злочину, за який законом передбачено покарання у виді позбавлення волі на строк понад п'ять років. Виходячи з відомостей щодо особи підозрюваного, зокрема враховуючи повідомлену ОСОБА_6 підозру у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч.4 ст. 402, ч.4 ст. 408 КК України, які є тяжкими та особливо тяжкими злочинами і за один з яких передбачено покарання у виді позбавлення волі строком від 5 до 12 років, не виключена можливість переховування підозрюваного від органу досудового розслідування та суду з метою уникнення відповідальності за вчинене.
Враховуючи, що свідки у вказаному кримінальному провадженні є співслужбовцями ОСОБА_6 , останній, з метою зміни їх показань на свою користь, може здійснювати на них незаконний вплив.
Крім того, враховуючи підозру ОСОБА_6 у вчиненні військових кримінальних правопорушень, вчинення яких стороною захисту не визнається та заперечується, не виключений факт можливість вчинення ОСОБА_6 іншого у тому числі аналогічного кримінального правопорушення, у зв'язку з чим застосування запобіжного заходу у виді тримання під вартою є цілком обґрунтованим та відповідає вимогам, визначеним ст.ст. 177, 178 КПК України, оскільки більш м'який запобіжний захід не здатний запобігти ризикам, передбаченим п.п.1,3,5 ч.1 ст. 177 КПК України та забезпечити належну процесуальну поведінку підозрюваного.
У розумінні практики Європейського суду з прав людини, тяжкість обвинувачення не є самостійною підставою для утримання особи під вартою, проте таке обвинувачення у сукупності з іншими обставинами збільшує ризик втечі настільки, що його неможливо відвернути, не взявши особу під варту. У справі «Ілійков проти Болгарії» №33977/96 від 26 липня 2001 року ЄСПЛ зазначив, що «суворість передбаченого покарання є суттєвим елементом при оцінюванні ризиків переховування або повторного вчинення злочинів».
Крім того, Європейський суд з прав людини неодноразово підкреслював, що наявність підстав для тримання особи під вартою має оцінюватись в кожному кримінальному провадженні з урахуванням його конкретних обставин.
Згідно сформованої практики Європейського суду з прав людини, тримання особи під вартою може бути виправдане, якщо існують реальні ознаки наявності справжнього суспільного інтересу, який незважаючи на презумпцію невинуватості, переважає принцип поваги до особистої свободи. Застосовуючи запобіжний захід у виді тримання під вартою, необхідно виходити із того, що судове рішення повинно забезпечити не тільки права підозрюваного, а й високі стандарти охорони прав і інтересів як суспільства, так і потерпілого. Визначення таких прав, як підкреслює Європейський суд з прав людини, вимагає від суспільства більшої суворості в оцінці цінностей суспільства («Летельє проти Франції»).
Крім того, відповідно усталеної практики Європейського суду з прав людини, право людини на свободу є основоположним, але не абсолютним та може бути обмежено з огляду на суспільний інтерес.
З урахуванням конкретних обставин цього кримінального провадження та характеру дій, які інкримінуються підозрюваному, а саме того, що він підозрюється у вчиненні тяжкого та особливо тяжкого кримінального правопорушення, вчиненого в умовах воєнного стану, колегія суддів вважає, що у цьому кримінальному провадженні наявний суспільний інтерес, який полягає у необхідності захисту високих стандартів охорони прав і інтересів суспільства.
Крім цього, у рішенні ЄСПЛ у справі «Феррарі-Браво проти Італії» №9627/81 від 14 березня 1984 року суд зазначив, що «питання про те, що арешт або тримання під вартою до суду є виправданими тільки тоді, коли доведено факт вчинення та характер інкримінованих правопорушень, ставити не можна, оскільки це є завданням попереднього розслідування, сприяти якому має й тримання під вартою»; у справі «Мюррей проти Сполученогс Королівства» №14310/88 від 23 жовтня 1994 року «факти, які є причиною виникнення підозрі не повинні бути такими ж переконливими, як ті, що є необхідними для обґрунтування вирок) чи й просто висунення обвинувачення, черга якого надходить на наступній стадії процес) кримінального розслідування».
Істотних же порушень кримінального процесуального закону при розгляді питання про обрання запобіжного заходу у виді тримання під вартою щодо підозрюваного ОСОБА_6 під час апеляційного розгляду не встановлено.
Доводи, на які посилається в апеляційній скарзі захисник підозрюваного стосовно не доведення ризиків, заявлених в клопотанні слідчого спростовуються відомостями, що є наявними в кримінальному провадженні, що свідчить про постановлення судом першої інстанції обґрунтованого та вмотивованого рішення, відповідно до вимог ст. 370 КПК України.
Посилання апелянта в своїй апеляційній скарзі на те, що ОСОБА_6 має постійне місце мешкання, міцні соціальні зв'язки, є учасником АТО та має нагороди, колегія суддів не може взяти до уваги, оскільки самі по собі ці обставини не спростовують та не мінімізують наявних ризиків, запобігти яким в даному випадку може лише застосування такого виняткового запобіжного заходу як тримання під вартою.
Наявність у підозрюваного ОСОБА_6 хронічних захворювань, на думку колегії суддів не є обов'язковою підставою для зміни останньому запобіжного заходу, оскільки матеріали справи не містять належних та допустимих доказів того, що підозрюваний позбавлений отримувати необхідне лікування в умовах слідчого ізолятора. Не надано також апелянтом і доказів неможливості, у зв'язку із хронічними захворюваннями, перебування підозрюваного в умовах СІЗО.
Крім того, колегія суддів констатує, що під час перебування підозрюваного в умовах слідчого ізолятора будь-яких письмових заяв про порушення його права, шляхом ненадання йому медичної допомоги від ОСОБА_6 матеріали справи не містять.
З огляду на значимі для цього провадження обставини, на переконання колегії суддів, суд першої інстанції постановив рішення на основі всебічно з'ясованих обставин, при цьому дослідив належним чином всі наявні відомості в матеріалах провадження та навів в ухвалі мотиви, з яких постановив відповідне рішення.
Істотних порушень кримінального процесуального закону при розгляді питання про обрання запобіжного заходу у виді тримання під вартою щодо підозрюваного ОСОБА_6 , під час апеляційного розгляду не встановлено.
Враховуючи вищевикладене, ухвала слідчого судді суду першої інстанції, відповідно до вимог статті 370 КПК України, є законною, обґрунтованою і вмотивованою, а тому підстав для її зміни на цьому етапі досудового розслідування, колегія суддів не вбачає.
Керуючись ч.6 ст.9, ст.7, ст.ст. 176-206, ст.ст. 392, 393, 404, 405, ч.1 ст.407, 418, 419, 423, 424-426 КПК України, колегія суддів, -
ПОСТАНОВИЛА:
Клопотання про поновлення строку на апеляційне оскарження задовольнити та поновити цей строк, як пропущений з поважних причин.
Ухвалу Ленінського районного суду м. Харкова від 30 08 2023 року про застосування до підозрюваного за ч.4 ст. 402, ч.4 ст. 408 КК України ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 запобіжного заходу у виді тримання під вартою в умовах ДУ «Харківський слідчий ізолятор» строком на 60 діб, тобто до 27 10 2023 року включно, з визначенням суми застави, - залишити без змін.
Апеляційну скаргу захисника, - залишити без задоволення.
Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення.
Оскарження даної ухвали, у відповідності до ч.2 ст. 424 КПК України, в касаційному порядку не передбачено, оскільки така ухвала не перешкоджає подальшому кримінальному провадженню.
Судді
____________ _____________ ______________
ОСОБА_2 ОСОБА_3 ОСОБА_4