Справа № 347/422/23
Провадження № 33/4808/592/23
Категорія ст.130 ч.2 КУпАП
Головуючий у 1 інстанції ГОРДІЙ В. І.
Суддя-доповідач Васильєв
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
29 вересня 2023 року м. Івано-Франківськ
Суддя Івано-Франківського апеляційного суду Васильєв О.П.,
розглянувши справу про адміністративне правопорушення за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на постанову судді Косівського районного суду Івано-Франківської області від 24 липня 2023 року, якою
ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , жителя АДРЕСА_1 ,
визнано винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч.2 ст.130 КУпАП,
ВСТАНОВИВ:
Постановою Косівського районного суду Івано-Франківської області від 24 липня 2023 року ОСОБА_1 визнано винним у вчиненні адміністративного правопорушення передбаченого ч.2 ст.130 КУпАП та накладено стягнення у вигляді - штрафу у розмірі двох тисяч неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що становить 34000 (тридцять чотири тисячі) грн. з позбавленням права керування транспортними засобами на строк три роки, без оплатного вилучення транспортного засобу. Стягнуто з ОСОБА_1 536,80 грн. судового збору.
Судом першої інстанції встановлено, що ОСОБА_1 , керуючи транспортним засобом, відмовився від проходження відповідно до встановленого порядку огляду на стан алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або щодо вживання лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції, протягом року з дня вчинення порушення передбаченого ч.1 ст.130 КУпАП.
Правопорушення вчинено за наступних обставин.
11.02.2023 року близько 23.20 год. в смт. Кути, по вул. Глибокій, Косівського району, Івано-Франківської області, ОСОБА_1 керував транспортним засобом марки «Skoda Octavia», д.н.з. НОМЕР_1 , з явними ознаками алкогольного сп'яніння. Однак, від проходження відповідно до встановленого порядку огляду на стан алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або щодо вживання лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції, - відмовився, чим порушив п.2.5 Правил дорожнього руху.
В апеляційній скарзі ОСОБА_1 просить скасувати постанову судді Косівського районного суду від 24.07.2023 року, провадження по справі закрити на підставі п.1 ч.1 ст. 247 КУпАП за відсутністю події і складу адміністративного правопорушення.
Вважає, що постанова суду підлягає скасуванню у зв'язку з невідповідністю висновків суду обставинам справи, а також через порушення норм матеріального і процесуального права.
Стверджує, що автомобілем він не керував, працівники поліції його не зупиняли, і в постанові суду немає переконливих спростувань його доводів. При цьому зауважує, що на даний час на розгляді Косівського районного суду знаходиться цивільна справа за його заявою про скасування постанови серії БАД №222359 від 11.02.2023 року про притягнення його до адміністративної відповідальності за ч. 4 ст. 126 КУпАП, яка подана в порядку ст. 286 КАС України, і рішення по ній не прийнято. У своїй позовній заяві він наголошував, що автомобілем не керував, працівники поліції його не зупиняли, жодних доказів керування ним автомобілем до постанови не долучено.
Вважає, що протокол про адміністративне правопорушення щодо нього складено з порушенням ст. 256 КУпАП, Інструкції з оформлення поліцейськими матеріалів про адміністративні правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксовані не в автоматичному режимі, затвердженої наказом Міністерства внутрішніх справ України від 07.11.2015 №1395 та Інструкції про порядок виявлення у водії транспортних засобів ознак алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або перебування під впливом лікарських препараті, що знижують увагу та швидкість реакції, затвердженої наказом Міністерства внутрішніх справ України від 09.11.2015 №1452/735. Під час складання проколу йому не роз'яснено права й обов'язки, передбачені ст. 268 КУпАП, зокрема, право мати захисника. Йому не вручено копію протоколу, що є процесуальною перешкодою для притягнення його до адміністративної відповідальності, оскільки це означає, що йому не пред'явлено адміністративне звинувачення.
Зазначає, що згідно фабули протоколу, він вчинив адміністративне правопорушення, передбачене ч. 1 ст. 130 КУпАП, оскільки в протоколі не вказано кваліфікуючих ознак за ч. 2 ст. 130 КУпАП, а саме повторне протягом року вчинення будь-якого з порушень, передбачених ч. 1 ст. 130 КУпАП. Водночас, до матеріалів справи працівниками поліції додано неналежно завірену постанову про притягнення його до відповідальності. Вважає, що вказані недоліки перешкоджали суду правильно та об'єктивно розглянути справу і прийняти рішення по суті.
Крім того, суд першої інстанції не взяв до уваги та не надав належної оцінки тому факту, що акт огляду на стан алкогольного сп'яніння та протокол про адміністративне правопорушення щодо нього складено без залучення свідків, в протоколі не зазначено ознаки його сп'яніння, дії щодо ухилення від огляду, а також акт складено без застосування повної відеофіксації та бодікамеру, в акті не зазначено час, дату та місце його складання, кого оглядали на стан сп'яніння, копію акту йому не вручено, направлення до Косівської ЦРЛ на огляд водія не містить часу його складання.
Також вказує, що в матеріалах справи відсутній повний запис відеофіксації з місця події, який може містити докази вчинення правопорушення, а частина відео, незрозуміло з якого пристрою зафіксовано. Вважає, що зазначений відеозапис не може бути визнаний доказом в справі, оскільки отриманий та долучений з процесуальними порушеннями. Звертає увагу на те, що згідно протоколу його нібито зупинка була здійснена о 23.20 год. 11.02.2023 року, протокол складений о 23.50 год. 11.02.2023 року, а відеофіксація, яка надана суду почалась здійснюватись о 00.35 год. 12.02.2023 року. При цьому, відеозапис не повний, містить фрагменти спілкування поліцейських та переривається, тобто його виконано з порушенням вимог чинного законодавства.
В судове засідання апеляційної інстанції ОСОБА_1 не з'явився, проте до початку апеляційного розгляду подав заяву, в якій просив слухання справи провести без його участі та без участі його представника Курко В.М. (а.с. 52)
Апеляційний суд враховує, що особа, яка притягається до відповідальності самостійно, відповідно до принципу диспозитивності, вирішує питання щодо участі в судовому засіданні суду апеляційної інстанції та використання ним інших прав, які встановлені законом.
Разом з тим, відповідно до практики Європейського суду з прав людини, особиста присутність особи, яка притягається до адміністративної відповідальності та його захисника під час провадження в суді апеляційної інстанції не має такого ж вирішального значення, як в суді першої інстанції. Умови застосування статті 6 Конвенції стосовно провадження в суді апеляційної інстанції залежать від особливостей певного провадження; слід взяти до уваги загалом проведений судовий процес у національній правовій системі, а також роль, яку відіграє у ньому суд апеляційної інстанції (Ермі проти Італії ) При цьому, обвинувачений може відмовитися від свого права брати участь або бути заслуханим в апеляційному провадженні, або прямо, або своєю поведінкою (Кашлев проти Естонії, Хернандес Ройо проти Іспанії).
Апеляційний суд приймає до уваги, що в апеляційному порядку оскаржується рішення, яким ОСОБА_1 визнаний винним у вчиненні правопорушення і в апеляційній скарзі не ставиться питання про погіршення становища особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, у зв'язку з чим участь цієї особи в суді апеляційної інстанції не є обов'язковою.
Враховуючи наведене, апеляційний суд вважає, що розгляд апеляційної скарги може бути проведений без участі особи, яка притягається до адміністративної відповідальності та його захисника.
Перевіривши доводи апеляційної скарги, апеляційний суд вважає за необхідне відмовити в задоволенні апеляційної скарги, а постанову судді залишити без змін з наступних підстав.
Згідно ст. 245 КУпАП завданням провадження у справах про адміністративне правопорушення є всебічне, повне і об'єктивне з'ясування обставин кожної справи, вирішення її у точній відповідності із законом.
Відповідно до вимог ст. 280 КУпАП, суддя при розгляді справи про адміністративне правопорушення має з'ясувати, чи було вчинено правопорушення, чи винна дана особа в його вчиненні, чи підлягає вона адміністративній відповідальності, чи є обставини, що пом'якшують і обтяжують відповідальність, а також з'ясувати інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
Апеляційний суд неодноразово у своїх рішеннях звертав увагу на те, що судова практика Європейського суду з прав людини свідчить про те, що адміністративне правопорушення, санкція за вчинення якого у КУпАП передбачає адміністративний арешт, визнається кримінальним правопорушенням у розумінні Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (справа «Гурепка проти України»)
При цьому, позбавлення прав на управління транспортним засобом також розглядається Європейським Судом як кримінально-правова санкція, оскільки «право керувати автомобілем є дуже корисним в щоденному житті і для здійснення діяльності».
Визнання кримінально-правового змісту справи свідчить про те, що особа, яка притягається до відповідальності за вчинення такого правопорушення повинна користуватися основними гарантіями, які забезпечуються при обвинуваченні у вчиненні кримінального правопорушення.
Зокрема, особа, яка притягається до адміністративної відповідальності має право на участь у судовому засіданні, право на захист своїх інтересів за допомогою професійного захисника, право на надання доказів та пояснень щодо висунутого обвинувачення, оскарження судових рішень.
Апеляційний суд звертає увагу на те, що ЄСПЛ неодноразово зазначав, що повноваження вищих судових органів стосовно перегляду мають реалізовуватися для виправлення судових помилок та недоліків судочинства, але не для здійснення нового судового розгляду. («Пономарьов проти України»)
Так, діючий КУпАП не містить визначення правових підстав для скасування судового рішення суду першої інстанції у зв'язку з чим при вирішанні цього питання необхідно виходити із загальних принципів здійснення судочинства.
Апеляційний суд вважає, що судове рішення суду першої інстанції підлягає обов'язковому скасуванню у тому, випадку, коли за наявності підстав для закриття судом провадження його не було закрито або ухвалено незаконним складом суду.
Зокрема, підлягає обов'язковому скасуванню судове рішення у тому разі, коли вину обвинуваченого не доведено сукупністю належних та допустимих доказів по справі, коли відсутня подія правопорушення або коли в діях особи, яка притягається до відповідальності відсутній склад відповідного правопорушення.
Апеляційний суд виходить з того, що відповідно до ч. 3 ст. 62 Конституції України обвинувачення не може ґрунтуватися на припущеннях і всі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачиться на її користь, а оцінка доказів, відповідно до приписів ст. 252 КУпАП, відбувається за внутрішнім переконанням особи, що приймає рішення та ґрунтується на всебічному, повному, та об'єктивному досліджені всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом та правосвідомістю, а жодний доказ не має наперед встановленої сили.
Суд першої інстанції вказав на те, що вина ОСОБА_1 у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 130 КУпАП, підтверджується дослідженими судом доказами в їх сукупності, зокрема: протоколом про адміністративне правопорушення серії ААД №190943 від 11.02.2023 року (а.с.1); направленням ОСОБА_1 , на огляд з метою виявлення стану алкогольного чи іншого сп'яніння в КНП «Косівська ЦРЛ» (а.с.3); актом огляду на стан алкогольного сп'яніння з використанням спеціальних технічних засобів (а.с.4); копією постанови від 11.02.2023 року про притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності за ч.4 ст.126 КУпАП (а.с.5); копією постанови Косівського районного суду від 20.10.2022 року про притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності за ч.1 ст. 130 КУпАП (а.с.8-12); відеозаписами з нагрудних камер працівників поліції.
Апеляційний суд, з метою перевірки доводів апеляційної скарги, вважав за належне повторно дослідити наявні в матеріалах справи докази.
Перевіряючи доводи ОСОБА_1 щодо невинуватості у вчиненні правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 130 КУпАП, апеляційний суд, керуючись законом, оцінює кожний доказ з точки зору належності, допустимості, достовірності, а сукупність зібраних доказів - з точки зору достатності та взаємозв'язку для прийняття відповідного процесуального рішення.
Відповідно до ст. 251 КУпАП доказами по справі про адміністративне правопорушення є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку посадова особа встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
Оцінка доказів, відповідно до ст. 252 КУпАП, відбувається за внутрішнім переконанням особи, що приймає рішення, та ґрунтується на всебічному, повному та об'єктивному досліджені всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом та правосвідомістю, а жодний доказ не має наперед встановленої сили.
Так, згідно даних протоколу про адміністративне правопорушення серії ААД №190943 від 11.02.2023 року, 11.02.2023 року близько 23.20 год. в смт. Кути, по вул. Глибокій, Косівського району, Івано-Франківської області, ОСОБА_1 керував транспортним засобом марки «Skoda Octavia», д.н.з. НОМЕР_1 , з явними ознаками алкогольного сп'яніння (запах алкоголю з порожнини рота, порушення мови, поведінка, що не відповідає обстановці). Від проходження медичного огляду на стан алкогольного сп'яніння відмовився, також відмовився від проходження на стан алкогольного сп'яніння за допомогою газоаналізатора Drager 6810. чим порушив п.2.5 Правил дорожнього руху, за що відповідальність передбачена ч.1 ст. 130 КУпАП. (а.с. 1).
Протокол складений уповноваженою особою - поліцейським СРПП Косівського РВП ГУНП в Івано-Франківській області сержантом поліції Григоруком Т.А., містить всі необхідні реквізити та дані. ОСОБА_1 від надання письмових пояснень та підписання протоколу відмовився.
Статтею 254 КУпАП передбачено, що у випадку виявлення адміністративного правопорушення, складається протокол про адміністративне правопорушення, який є основним процесуальним документом і єдиною підставою для розгляду справи про адміністративне правопорушення.
Протокол про адміністративне правопорушення є документом, що офіційно засвідчує факти неправомірних дій і розцінюється як основне джерело доказів.
Відповідно до вимог ст. 256 КУпАП протокол підписується особою, яка його склала, і особою, яка притягається до адміністративної відповідальності; при наявності свідків і потерпілих протокол може бути підписано також і цими особами.
У разі відмови особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, від підписання протоколу, в ньому робиться запис про це. Особа, яка притягається до адміністративної відповідальності, має право подати пояснення і зауваження щодо змісту протоколу, які додаються до протоколу, а також викласти мотиви свого відмовлення від його підписання.
При складенні протоколу особі, яка притягається до адміністративної відповідальності, роз'яснюються його права і обов'язки, передбачені статтею 268 цього Кодексу, про що робиться відмітка у протоколі.
В своїх судових рішеннях Європейський Суд з прав людини неодноразово вказував на те, що формулювання обвинувачення є важливою умовою справедливого та об'єктивного судового розгляду.
В рішенні у справі «Маттоціа проти Італії" Європейський Суд зазначив, що «обвинувачений у вчиненні злочину має бути негайно і детально проінформований про причину обвинувачення, тобто про ті факти матеріальної дійсності, які нібито мали місце і є підставою для висунення обвинувачення». Хоча ступінь "детальності" інформування обвинуваченого залежить від обставин конкретної справи, однак у будь-якому випадку відомості, надані обвинуваченому, повинні бути достатніми для повного розуміння останнім суті висунутого проти нього обвинувачення, що є необхідним для підготовки адекватного захисту.
На переконання апеляційного суду, протокол про адміністративне правопорушення відповідає вимогам статей 254, 255, 256 КУпАП і не містить недоліків, які б свідчили про істотне порушення права на захист особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, чи будь-яких інших процесуальних порушень.
Даними відеозаписів підтверджено, що працівник поліції ознайомив ОСОБА_1 зі змістом протоколу та висунутого звинувачення, з правами та обов'язками, які передбачені законом, повідомив про можливість надати пояснення щодо висунутого обвинувачення та ознайомитись з матеріалами справи.
Право відмовитись давати свідчення щодо себе, закріплене ст. 63 Конституції України, є важливою гарантією захисту від незаконного тиску на особу з метою змусити її своїми показаннями створити підставу для притягнення її до відповідальності. Дотримання права не свідчити проти себе є складовою реалізації права особи на справедливий і публічний розгляд її справи незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, закріпленого у статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
Проте заборона притягнення до відповідальності особи на підставі її відмови давати пояснення не свідчить про неможливість використання у доказуванні факту мовчання особи в ситуаціях, які чітко вимагають необхідність надання таких пояснень.
Зокрема, відповідно до практики розгляду справ Європейським судом з прав людини право на мовчання та право не давати свідчення проти себе не є абсолютними правами «не можна сказати, що рішення обвинуваченого мовчати впродовж усього кримінального провадження обов'язково не повинно мати наслідків, коли суд, що розглядає справу, намагатиметься оцінити докази проти нього. Питання, чи порушують статтю 6 негативні висновки, зроблені з мовчання обвинуваченого, має вирішуватися у світлі всіх обставин справи».
Право особи не давати пояснення не повинно перешкоджати «тому, щоб мовчання обвинуваченого в ситуаціях, які чітко вимагають його пояснення, бралося до уваги при оцінюванні переконливості доказів наведених обвинуваченням (справа «Джон Мюррей проти Сполученого Королівства»).
Апеляційний суд вважає, що гарантії щодо реалізації права не свідчити проти себе не позбавляють суд можливості враховувати відмову особи, яка обвинувачується у вчиненні адміністративного правопорушення від дачі показань, за умови доведеності її вини поза розумним сумнівом на підставі сукупності доказів, досліджених судом.
Так, з оглянутих відеозаписів вбачається, що обставин, які б свідчили про існування передумов для відмови ОСОБА_1 від надання письмових пояснень, не було: працівники поліції діяли в межах службових повноважень - незаконного тиску, примушувань до надання пояснень, тощо не було. На думку апеляційного суду, обставини, за яких було складено протокол про адміністративне правопорушення, чітко вимагали письмових пояснень ОСОБА_1 щодо підозри, яку було висунуто йому працівниками поліції, однак останній розпорядився процесуальними правами на власний розсуд та відмовився від надання письмових пояснень по суті порушення у відповідній графі протоколу.
Апеляційний суд звертає увагу на те, що у протоколі про адміністративне правопорушення ОСОБА_1 не висловив заперечення щодо керування транспортним засобом у стані алкогольного сп'яніння. Відтак, заперечення ОСОБА_1 факту керування транспортним засобом є голослівним та спростовується сукупністю доказів, які містяться в матеріалах справи.
При цьому, зі змісту відеозапису вбачається, що ОСОБА_1 повністю розумів суть висунутого стосовно нього обвинувачення та мав можливість організувати ефективний захист своїх інтересів в суді.
Так, відповідно до матеріалів протоколу про адміністративне правопорушення ОСОБА_1 звинувачувався в тому, що повторно протягом року вчинив правопорушення, передбачене ч.1 ст.130 КУпАП, оскільки, будучи водієм транспортного засобу, в порушення вимог п.2.5 Правил дорожнього руху, відмовився від проходження огляду на стан алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або щодо вживання лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції.
Згідно з даними направлення ОСОБА_1 , як водія транспортного засобу, на огляд з метою виявлення стану алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції в КНП «Косівська ЦРЛ», складеного 11.02.2023 року, у результаті огляду, проведеного уповноваженою особою патрульної служби, виявлено ознаки сп'яніння: запах алкоголю з порожнини рота, порушення мови, поведінка, що не відповідає обстановці. Від огляду водій відмовився (а.с. 3).
Відповідно до акту огляду на стан алкогольного сп'яніння з використанням спеціальних технічних засобів, огляд водія ОСОБА_1 необхідно було провести у зв'язку з виявленими в останнього ознак алкогольного сп'яніння: запаху алкоголю з порожнини рота, порушення мови, поведінка, що не відповідає обстановці. Водій від огляду за допомогою Alcotest Drager 6810 - відмовився (а.с. 4).
Апеляційний суд вважає безпідставними посилання апелянта на певні суперечності у часі оформлення направлення на огляд водія у медичному закладі та акту огляду на стан алкогольного сп'яніння, оскільки такі суперечності не мають істотного значення та не впливають на сутність подій.
При цьому, апеляційний суд неодноразово зазначав, що, у разі відмови водія транспортного засобу від проходження огляду на стан сп'яніння, складання відповідного направлення на огляд водія у медичному закладі, не є обов'язковим, оскільки за своїм правовим значенням вищевказані документи є правовою підставою для проведення огляду лікарем медичного закладу.
Згідно долученого до матеріалів справи рапорту поліцейського СРПП Косівського РВП ГУНП в Івано-Франківській області сержанта поліції Григорука Т.А. від 12.02.2023 року, вбачається, що перебуваючи в добовому наряді 11.02.2023 року о 23 год. 20 хв. в смт. Кутах по вул. Глибокій ним було зупинено т/з марки SCODA OCTAVIA д.н.з. НОМЕР_1 під керуванням гр. ОСОБА_1 , оскільки не горіла підсвідка номерного знаку. Під час перевірки документів ОСОБА_1 передав поліцейському свідоцтво про реєстрацію т/з та посвідчення водія, яке не належить ОСОБА_1 , що викликало підозру. Також під час спілкування у ОСОБА_1 було виявлено ознаки алкогольного сп'яніння, а саме, запах алкоголю з порожнини рота, порушення мови, поведінка, що не відповідає обстановці. Водієві запропоновано пройти огляд на стан алкогольного сп'яніння на місці зупинки транспортного засобу за допомогою спеціального засобу Alcotest Drager, на що ОСОБА_1 відмовився. Також ОСОБА_1 було запропоновано проїхати до медичного закладу і там пройти огляд на стан алкогольного сп'яніння, на що водій теж відмовився. В подальшому на ОСОБА_1 було складено відповідні адміністративні матеріали. (а.с. 6).
Апеляційний суд звертає увагу на те, що вказаний рапорт працівника поліції за своїм правовим змістом є службовим документом, яким поліцейський інформує керівництво про законність своїх дій.
Разом з тим, дані вищевказаного рапорту працівника поліції разом із копією постанови від 11.02.2023 року про притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності за ч.4 ст.126 КУпАП, (а.с. 5) та копією постанови Косівського районного суду від 20.10.2022 року про притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності за ч. 1 ст. 130 КУпАП (а.с.8-12), повністю узгоджуються з іншими матеріалами справи в частині послідовності дій працівників поліції, щодо оформлення ними протоколу про адміністративне правопорушення.
Крім того, апеляційним судом були досліджені відеозаписи з нагрудних відеокамер інспекторів патрульної поліції, якими підтверджується факт керування ОСОБА_1 транспортним засобом.
Зокрема, із досліджених судом відеозаписів вбачається, що водій ОСОБА_1 був зупинений працівниками поліції за те, що під час руху у темну пору доби на його транспортному засобі не підсвічувався номерний знак, а також за керування в період комендантської години. На вимогу поліцейського пред'явити документи, ОСОБА_1 надав водійські права свого товариша, зазначивши згодом що «автоматично» їх надав разом з іншими своїми документами. Водночас вказав, що перед пред'явленням документів повідомив поліцейського про відсутність у нього водійських прав, оскільки позбавлений таких. Під час спілкування з ОСОБА_1 у поліцейського виникла підозра, що водій перебуває в стані алкогольного сп'яніння, у зв'язку з чим водію транспортного засобу було запропоновано пройти огляд на визначення стану сп'яніння на місці зупинки транспортного засобу та в медичному закладі. Водій ОСОБА_1 відмовився пройти такий огляд як на місці зупинки, так і в медичному закладі. Працівником поліції роз'яснено ОСОБА_1 , що за відмову від проходження огляду на стан алкогольного сп'яніння передбачена така ж відповідальність, як за керування транспортним засобом в стані алкогольного сп'яніння. Після чого працівником поліції складено протокол про адміністративне правопорушення за ч. 2 ст. 130 КУпАП. При оформленні протоколу працівником поліції було роз'яснено ОСОБА_1 його права, можливість ознайомитись з протоколом про адміністративне правопорушення та іншими матеріалами справи .
Зафіксоване на відеозаписах повністю узгоджується з даними долучених до матеріалів провадження копії постанови від 11.02.2023 року про притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності за ч.4 ст.126 КУпАП, за керування транспортним засобом особою, позбавленою такого права (а.с. 5) та копії постанови Косівського районного суду від 20.10.2022 року про притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності за ч. 1 ст. 130 КУпАП, за керування транспортним засобом в стані алкогольного сп'яніння (а.с.8-12).
Суд апеляційної інстанції вважає, що відеозапис є вичерпно інформативним, носить безсторонній характер, позбавлений упередження та суб'єктивного ставлення, а відтак надає можливість повно та об'єктивно дослідити обставини правопорушення, детально відновити послідовність подій та конкретизувати поведінку її учасників.
Апеляційний суд звертає увагу на те, що вищевказаними відеозаписами зафіксовані реальні дані, які не можуть бути спотворені та мають істотне значення для розгляду справи, дозволяють встановити психологічне ставлення ОСОБА_1 до вчиненого правопорушення та інші обставини, які прямо вказують на нього, як на правопорушника, який керував транспортним засобом з ознаками сп'яніння та відмовився від проходження огляду на стан сп'яніння у встановленому законом порядку.
Порядок проведення огляду на стан алкогольного сп'яніння визначений ст. 266 КУпАП, приписами Інструкції про порядок виявлення у водіїв транспортних засобів ознак алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції, затвердженої наказом від 09 листопада 2015 року № 1452/735, зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 11 листопада 2015 року за № 1413/27858 (далі - Інструкції), та Порядком направлення водіїв транспортних засобів для проведення огляду з метою виявлення стану алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції, і проведення такого огляду, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 17 грудня 2008 року № 1103 (далі - Порядку).
Відповідно до п. 2 Розділу І Інструкції огляду на стан сп'яніння підлягають водії транспортних засобів, щодо яких у поліцейського уповноваженого підрозділу Національної поліції України є підстави вважати, що вони перебувають у стані сп'яніння згідно з ознаками такого стану.
Згідно з ч. ч. 2, 3 ст. 266 КУпАП огляд водія на стан алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції, проводиться поліцейським з використанням спеціальних технічних засобів. У разі незгоди водія (судноводія) на проведення огляду на стан алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або щодо перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують його увагу та швидкість реакції, поліцейським з використанням спеціальних технічних засобів або в разі незгоди з його результатами огляд проводиться в закладах охорони здоров'я. Аналогічні приписи містить Інструкція.
Апеляційний суд звертає увагу на те, що за приписами ч. 2 ст. 266 КУпАП під час проведення огляду осіб поліцейський застосовує технічні засоби відеозапису і лише в разі неможливості застосування таких засобів огляд проводиться у присутності двох свідків.
Апеляційний суд вважає, що працівниками поліції було правомірно та у відповідності до вимог КУпАП зафіксовано відмову водія ОСОБА_1 від проходження огляду на стан сп'яніння на місці зупинки транспортного засобу та в медичному закладі.
Таким чином доводи апелянта щодо неналежності відеозапису, є неспроможними, оскільки не спростовують правильність встановлених судом фактичних обставин.
У разі невиконання вимог п. 2.5 ПДР України, передбачена адміністративна відповідальність за ст. 130 КУпАП, а саме за відмову особи, яка керує транспортним засобом, від проходження відповідно до встановленого порядку огляду на стан алкогольного сп'яніння, наркотичного чи іншого сп'яніння або під впливом лікарських препаратів, що знижують їх увагу та швидкість реакції.
Апеляційний суд звертає увагу на те, що для настання адміністративної відповідальності, не має значення причина відмови особи, яка керує транспортним засобом від проходження відповідно до встановленого порядку огляду на стан алкогольного сп'яніння, наркотичного чи іншого сп'яніння або під впливом лікарських препаратів, що знижують їх увагу та швидкість реакції за виключенням обставин, які встановлені ст.17 КУпАП.
Апеляційний суд звертає увагу, що факт відмови водія від проходження огляду на стан сп'яніння за своїм правовим змістом є правопорушенням, а не процесуальною дією, яка дозволяє виявити волевиявлення особи, яка підозрюється у керуванні транспортним засобом у стані сп'янінням щодо її бажання проходити огляд на стан алкогольного сп'яніння у встановленому законом порядку.
Факт відмови водія від проходження огляду на стан алкогольного сп'яніння за допомогою технічного засобу поліцейським або в медичному закладі встановлюється судом на підставі доказів, які досліджені та оцінені судом за внутрішнім переконанням.
Апеляційний суд звертає увагу на те, що у рішенні по справі "О'Галлоран та Франціє проти Сполученого Королівства" від 29.06.2007 року Європейський суд з прав людини постановив, що будь-яка особа, яка володіє чи керує автомобілем, підпадає під дію спеціальних правил, оскільки володіння та використання автомобілів є таким, що потенційно може завдати серйозної шкоди. Ті, хто реалізували своє право володіти автомобілями та їздити на них, тим самим погодились нести певну відповідальність та виконувати додаткові обов'язки у правовому полі.
Апеляційний суд неодноразово звертав увагу на те, що користування джерелом підвищеної небезпеки покладає на водія транспортного засобу певні додаткові обов'язки, які пов'язані із необхідністю забезпечення безпечного використання транспортних засобів.
Апеляційний суд вважає, що таке обмеження прав конкретної особи повністю відповідає інтересам суспільства щодо забезпечення безпеки дорожнього руху.
Апеляційний суд неодноразово звертав увагу на те, що правомірність дій поліцейських щодо зупинки транспортного засобу не знаходиться у причинному зв'язку з обов'язком водія транспортного засобу пройти відповідний медичний огляд з метою встановлення стану алкогольного сп'яніння.
Право органів Національної поліції вимагати пройти у встановленому порядку медичний огляд у відповідності до п.2.5 ПДР України кореспондується із обов'язком водія не керувати транспортним засобом у стані алкогольного сп'яніння або перебуваючи під впливом наркотичних чи токсичних речовин.
Апеляційний суд звертає увагу на те, що відповідно до національного законодавства працівник поліції самостійно на власний розсуд приходить до висновку про наявність ознак сп'яніння у водія транспортного засобу та вирішує питання щодо необхідності проходження водієм транспортного засобу огляду на стан сп'яніння.
Разом з тим, відмова від проходження огляду на стан сп'яніння у встановленому законом порядку є порушенням вимог п. 2.5 ПДР України та утворює склад правопорушення, передбаченого ст. 130 КУпАП.
З матеріалів справи вбачається, що поліцейським було дотримано вимог закону, та за наявності підстав вважати, що ОСОБА_1 , як водій транспортного засобу, перебуває у стані алкогольного сп'яніння, йому було запропоновано пройти огляд на стан сп'яніння на місці події та в закладі охорони здоров'я, однак ОСОБА_1 відмовився від проходження такого огляду, про що свідчать дані долучених до матеріалів провадження акту огляду, направлення на огляд та дані відеозапису. Враховуючи наведене, апеляційний суд вважає безпідставними доводи апелянта стосовно того, що працівниками поліції була порушена процедура проведення огляду на стан алкогольного сп'яніння у відповідності до вимог закону.
Відтак вимога працівників поліції пройти огляд ОСОБА_1 на стан алкогольного сп'яніння була аргументованою, вмотивованою та ґрунтувалась на правових підставах. Доводи апелянта щодо неправомірності дій патрульних поліцейських безпідставні та спростовані наявними в матеріалах справи доказами.
При цьому, апеляційний суд звертає увагу, що факт відмови водія від проходження огляду на стан сп'яніння за своїм правовим змістом є правопорушенням, а не процесуальною дією, яка дозволяє виявити волевиявлення особи, яка підозрюється у керуванні транспортним засобом у стані сп'янінням щодо її бажання проходити огляд на стан алкогольного сп'янінням у встановленому законом порядку.
Також в апеляційних доводах ОСОБА_1 не погоджується з кваліфікацією його дій за ч. 2 ст. 130 КУпАП, оскільки у фабулі протоколу не зазначено кваліфікуючої ознаки, передбаченої вказаною статтею, а саме, повторне протягом року вчинення будь-якого з порушень, передбачених ч. 1 ст. 130 КУпАП.
Разом з тим, з матеріалів справи вбачається, що постановою Косівського районного суду від 20.10.2022 року ОСОБА_1 визнано винуватим у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 130 КУпАП та накладено на нього адміністративне стягнення у вигляді штрафу у розмірі однієї тисячі неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що становить 17000 гривень з позбавленням права керування транспортними засобами на строк один рік (а.с.8-12).
Крім того, з відеозапису вбачається, що ОСОБА_1 вказував про відсутність у нього водійських прав.
Згідно з ч. 2 ст. 130 КУпАП повторне протягом року вчинення будь-якого з порушень, передбачених частиною першою цієї статті, тягне за собою накладення штрафу на водіїв у розмірі двох тисяч неоподатковуваних мінімумів доходів громадян з позбавленням права керування транспортними засобами на строк три роки та з оплатним вилученням транспортного засобу чи без такого або адміністративний арешт на строк десять діб з позбавленням права керування транспортними засобами на строк три роки та з оплатним вилученням транспортного засобу чи без такого і на інших осіб - накладення штрафу у розмірі двох тисяч неоподатковуваних мінімумів доходів громадян з оплатним вилученням транспортного засобу чи без такого або адміністративний арешт на строк десять діб з оплатним вилученням транспортного засобу чи без такого.
Апеляційний суд вважає. що висновок судді суду першої інстанції про винуватість ОСОБА_1 у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 130 КУпАП, відповідає фактичним обставинам справи і підтверджується дослідженими доказами, що узгоджуються між собою, та яким суддя дав належний аналіз і оцінив їх у сукупності, в тому числі на предмет того, чи вони отримані з дотриманням встановленого законом порядку та передбаченим способом, підтверджують існування обставин, що підлягають доказуванню, є належними та допустимими.
Апеляційний суд звертає увагу на те, що вчинене ОСОБА_1 адміністративне правопорушення, передбачене ч.2 ст.130 КУпАП , за своїм характером є грубим суспільно небезпечним проступком у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху та створює підвищену небезпеку, як для самого водія, так і для його пасажирів та інших учасників дорожнього руху і може призвести до тяжких непоправних наслідків.
Апеляційний суд звертає увагу на те, що притягнення до адміністративної відповідальності водіїв, які керують транспортним засобом у стані сп'яніння пов'язано із необхідністю створення безпечних умов для учасників дорожнього руху, збереження життя і здоров'я громадян.
Апеляційний суд вважає, що обране судом адміністративне стягнення відповідає вимогам ст. 23 КУпАП, відповідно до якої адміністративне стягнення є мірою відповідальності і застосовується з метою виховання особи, яка вчинила адміністративне правопорушення та запобігання вчиненню нових правопорушень самим правопорушником та іншими особами.
При цьому, апеляційний суд виходить з того, що при визначенні стягнення необхідно враховувати його виховну дію, оскільки покарання, повинно бути направлено не тільки на забезпечення виправлення правопорушника та попередження вчинення ним нових правопорушень, а також повинно бути спрямовано на попередження вчинення правопорушень іншими особами.
Застосовуючи справедливе стягнення за вчинене правопорушення, суд таким чином констатує, що відповідні діяння є суспільно небезпечними та за їх вчинення настають певні негативні наслідки.
З огляду на наведене, підстав для скасування постанови не вбачається.
Керуючись ст. 294 КУпАП,-
ПОСТАНОВИВ:
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
Постанову судді Косівського районного суду Івано-Франківської області від 24 липня 2023 року щодо ОСОБА_1 за ст.130 ч.2 КУпАП залишити без змін.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили негайно після її винесення.
Повний текст постанови буде проголошено 04 жовтня 2023 року об 11.00 год. в приміщенні Івано-Франківського апеляційного суду.
Суддя Івано-Франківського
апеляційного суду О.П. Васильєв