Провадження № 2/641/1746/2023 Справа № 641/1919/23
РІШЕННЯ
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
27 вересня 2023 року Комінтернівський районний суд м. Харкова в складі:
головуючого - судді Маньковської О.О.,
за участю позивача - ОСОБА_1 ,
представника позивача - адвоката Найдьонової О.Г.,
відповідача - ОСОБА_2 ,
представника відповідача - ОСОБА_3 ,
секретаря судового засідання - Литвиненко А.С.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в місті Харкові в порядку спрощеного провадження з викликом сторін цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення інфляційних витрат, 3% річних, пені та стягнення моральної шкоди, -
ВСТАНОВИВ:
Уточнивши позовні вимоги, позивач ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом, в якому просить стягнути з ОСОБА_2 суму інфляційних витрат, пені за несвоєчасне виконання грошового зобов'язання, 3% річних за період 07.12.2000 року по 28.02.2023 року у сумі 91606,50 грн. та стягнення моральної шкоди.
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що 18.11.2000 року він надав відповідачу грошові кошти у розмірі 1000 (одну тисяч) доларів США. Останній зобов'язався повернути позивачу кошти 5 (п?ятого) 7 (сьомого) грудня. Вказані обставини підтверджуються розпискою. Проте, незважаючи на досягнуту домовленість, відповідач взяті на себе зобов?язання так і не виконав, що в подальшому спричинило порушення прав та виникнення збитків для позивача. Позивач неодноразово звертався до відповідача з проханням як найшвидше повернути борг, але ОСОБА_2 злісно та безвідповідально намагався уникнути повного виконання покладених на нього зобов'язань. У квітні 2002 року позивач звернувся до суду про стягнення боргу за розпискою. 07 липня 2004 року рішенням Київського районного суду м. Харкова у справі № 2- 129/04, позовні вимоги задоволено. Рішенням суду стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 матеріальну шкоду у розмірі 5600 грн. Проте, рішення суду про стягнення з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 матеріальної шкоди у розмірі 5600 грн. було виконано лише 28.02.2023р., у зв'язку з чим позивач просить стягнути з відповідача суму інфляційних витрат, пеню за несвоєчасне виконання грошового зобов?язання та 3% річних за період з 07.12.2000 року по 28.02.2023року. Станом на 28.02.2023 року заборгованість становить 91 606,50 грн., що складається з: 29 639,27грн. - пеня за несвоєчасне виконання грошового зобов'язання; 58 232,60грн.- інфляційні збитки; 3 734,63грн. - 3% за користування грошовими коштами.
Відповідачем ОСОБА_2 подано відзив на позовну заяву (а.с.35-47), в якому відповідач заперечує проти задоволення позовних вимог, зазначив, що саме бездіяльність позивача призвела до збільшення строків виконання рішення, оскільки позивач не цікавився станом виконавчого провадження, оскільки отримавши рішення про видачу дублікату виконавчого листа у січні 2020 року, звернувся до виконавчої служби лише у серпні 2021 року. Зауважив, що позивачем не надано доказів того, що їм було погашено борг 28.02.2023 року. Крім того, позивач просив застосувати строк позовної давності щодо вимог про сплату інфляційних витрат та 3% річних, оскільки невиконання боржником грошового зобов'язання є триваючим правопорушенням, а тому право на позов про стягнення коштів на підставі ст.625 ЦК України виникає у кредитора з моменту порушення грошового зобов'язання до моменту його усунення та обмежується останніми трьома роками, що передували подачі такого позову. Щодо нарахування пені відповідач зазначив наступне: якщо сторони не передбачили умовами договору можливість сплати пені за порушення строків виконання зобов'язань та не визначали її розміру, то немає підстав для стягнення пені у розмірі, не погодженому в договірному порядку та прямо не встановленому законом.
Позивачем було подано відповідь на відзив, в якій останній заперечував щодо застосування строків позовної давності, посилався на те, що про суму, яка підлягає нарахуванню - 91606,50 грн. позивачу стало відомо лише після сплати відповідачем боргу 28.02.2023 року. Крім того, позивач вказує на те, що відповідач намагається уникнути відповідальності за порушення зобов'язання, оскільки останній не заперечує факт стягнення з нього боргу за рішенням суду.
Крім того, позивачем було подано заяву про збільшення позовних вимог, в якій позивач просить стягнути з відповідача 30000,00 грн. як компенсацію моральної шкоди.
Отримавши відповідь на відзив, відповідач подав до суду заперечення, в яких зазначив, що позовні вимоги не підтверджені будь-якими доказами. Крім того, зауважив, що з його рахунку на підставі виконавчого листа було списано 609,62 грн. та 6490,60 грн. Щодо збільшення позовних вимог в частині стягнення моральної шкоди, відповідач заперечував, вважав їх необґрунтованими.
Позивач в судовому засіданні позовну заяву підтримав, зазначив, що відповідач не сплачував заборгованість за договором позики, виконав рішення суду лише у 2023 р., у зв'язку із чим підлягають стягненню з відповідача пеня за несвоєчасне виконання грошового зобов'язання, інфляційні збитки та 3% за користування грошовими коштами, моральна шкода.
Представник позивача підтримала позовну заяву, просила її задовольнити.
Відповідач в судовому засіданні не заперечував, що, дійсно, ним у 2000 році за договором позики у вигляді розписки було отримано від позивача грошові кошти у сумі 1000 доларів США, які останній позивачу не повертав, оскільки у відповідача із позивачем відбувся конфлікт. В подальшому дана сума з нього стягувалась за рішенням суду. Крім того, відповідач вказав, що остаточно повернув суму боргу позивачу лише у 2023 році.
Представник відповідача заперечувала щодо задоволення позовних вимог, просила застосувати строк позовної давності.
Суд, заслухавши в судовому засіданні учасників справи, дослідивши матеріали справи в порядку спрощеного позовного провадження, з'ясувавши всі обставини справи в їх сукупності, дійшов наступного.
Так, постановою Харківського апеляційного суду від 15.01.2020 року було постановлено видати дублікат виконавчого листа № 2-129/04, виданого на підставі рішення Київського районного суду м. Харкова від 07 липня 2004 року про стягнення з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 5 600,00 грн (п'ять тисяч шістсот грн) на відшкодування матеріальної шкоди та 56,00 грн (п'ятдесят шість грн) судового збору (а.с.44).
Згідно листа АТ «Укрсіббанк» № 11/18094 від 06.07.2023 року, 21.02.2023 року було виконано платіжну інструкцію від 09.02.2023 року «Основянсько - Слободській ВДВС стягнення на підставі виконавчого листа № 2 - 129/2004 від 17.02.2020 року ВП № 66590869» та списано з рахунку відповідача 609,62 гривні; 06.03.2023 року було виконано платіжну інструкцію від 22.02.2023 року «Основянсько - Слободській ВДВС стягнення на підставі виконавчого листа № 2 - 129/2004 від 17.02.2020 року ВП № 65807711» та списано з рахунку відповідача суму 6490, 60 гривень (а.с.62).
Статтею 202 ЦК України визначено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Правочини можуть бути односторонніми та дво- чи багатосторонніми (договори).
Відповідно до частин першої та другої статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).
Положеннями ч. 1 ст. 1049 ЦК України визначено, що Позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.
Наслідки порушення договору позичальником визначені статтею 1050 ЦК України, відповідно до частини першої якої, якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов'язаний сплатити грошову суму відповідно до статті 625 цього Кодексу.
Щодо вимоги позивача про стягнення пені за несвоєчасне виконання грошового зобов'язання, суд зазначає наступне.
За змістом ч. 1, 3 ст. 549 ЦК України, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
Відповідно до правової позиції, викладеної в постанові КГС ВС від 05.09.2019 у справі № 908/1501/18, якщо сторони не передбачили умовами договору можливість сплати пені за порушення строків виконання зобов'язань та не визначали її розміру, то немає підстав для стягнення пені у розмірі, не погодженому в договірному порядку та прямо не встановленому законом.
Враховуючи, що матеріали справи не містять підтвердження того, що договором від 18.11.2000 р., укладеного між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , передбачена пеня за несвоєчасне виконання грошового зобов'язання, суд приходить до висновку щодо відмови в задоволенні позовних вимог в частині стягнення з відповідача на користь позивача пені за несвоєчасне виконання грошового зобов'язання.
При розв'язанні позовної вимоги щодо стягнення з відповідача на користь позивача сум інфляційних збитків та 3% за користування грошовими коштами, суд зазначає наступне.
Відповідно до ч.1 ст. 1048 ЦК України, позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.
За змістом статті 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
У постановах Великої Палати Верховного Суду від 19.06.2019 року у справах № 703/2718/16-ц та № 646/14523/15-ц, від 13.11.2019 року у справі №922/3095/18, від 18.03.2020 року у справі № 902/417/18 сформульовано висновки про те, що нарахування інфляційних втрат на суму боргу та 3% річних відповідно до статті 625 ЦК України є мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов'язання, оскільки виступає способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації боржника за неналежне виконання зобов'язання і ці кошти нараховуються незалежно від вини боржника, зупинення виконавчого провадження чи виконання рішення суду про стягнення грошової суми.
Як вбачається із постанови Харківського апеляційного суду від 15.01.2020 року, відповідач належним чином не виконував своїх зобов'язань за договором позики, відповідно до умов якого відповідачу було надано в борг суму у розмірі 1000 США. У зв'язку із чим, позивач звернувся до суду з вимогою про стягнення боргу за розпискою. 07 липня 2004 року рішенням Київського районного суду м. Харкова у справі № 2- 129/04 з стягнуто ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 матеріальну шкоду у розмірі 5600 грн.
Так, відповідач належним чином свої зобов'язання не виконав, внаслідок чого у відповідача перед позивачем утворилась заборгованість сум інфляційних витрат та 3% річних за період з 07.12.2000 року по 28.02.2023року.
Суд приймає до уваги, що договір займу у вигляді розписки, а також рішення Київського районного суд м. Харкова від 07.07.2004 р. суду не надано, проте, суд при прийнятті рішення враховує, що відповідачем не заперечується наявність договору позики у вигляді розписки та те, що ним остаточно повернуто суму боргу лише у 2023 році.
Згідно правових висновків, викладених в постановах Верховного Суду від 10.04.2018 року у справі № 910/16945/14, від 27.04.2018 року у справі № 908/1394/17, від 16.11.2018 року у справі № 918/117/18, від 21.11.2018 року у справі № 642/493/17-ц, від 30.01.2019 року у справах № 905/2324/17 та № 922/175/18, від 13.02.2019 року у справі № 924/312/18 та Велика Палата Верховного Суду у постанові від 08.11.2019 року у справі № 127/15672/16-ц, законодавець визначає обов'язок боржника сплатити суму боргу з урахуванням 3 % річних за увесь час прострочення, у зв'язку із чим таке зобов'язання є триваючим, а невиконання боржником грошового зобов'язання є триваючим правопорушенням, тому право на позов про стягнення коштів на підставі статті 625 ЦК України виникає у кредитора з моменту порушення грошового зобов'язання до моменту його усунення і обмежується останніми трьома роками, які передували подачі такого позову.
Звертаючись до суду, позивач просить стягнути з відповідача суму інфляційних витрат та 3% річних за період з 07.12.2000 року по 28.02.2023року. Враховуючи, що рішення суду про стягнення з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 матеріальну шкоду у розмірі 5600 грн. було виконано в повному обсязі лише 28.02.2023р., що не оспорюється відповідачем та підтверджується матеріалами справи, беручи до уваги, що з даним позовом до суду ОСОБА_1 звернувся 18.04.2023 року, а також суд приймає до уваги те, що до суду позивач не подавав заяв про поновлення строку позовної давності, суд дійшов висновку про те, що позовні вимоги за період з 07.12.2000 р. до 28.02.2020 р. задоволенню не підлягають, оскільки заявлені поза межами строку позовної давності.
Таким чином, стягненню підлягають сума інфляційних витрат у розмірі 3739,70 грн. та 3% річних у розмірі 516,93 грн. за період з 28.02.2020 року по 28.02.2023 року.
При розв'язанні позовних вимог щодо стягнення з відповідача на користь позивача моральної шкоди у розмірі 30 000 грн., суд приходить до наступного.
Так, згідно ч. 1 ст. 1167 ЦК України, моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.
Відповідно до п. 2 ч. 2 ст. 23 ЦК України, Моральна шкода полягає у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів.
В обґрунтування стягнення моральної шкоди, позивач вказав, що не повернення відповідачем суми боргу протягом більш ніж двадцяти років, спричинило останньому моральні страждання, що негативно відобразилося на якості його життя, постійні хвилювання та відволікання від звичайних справ відбувалися тривалий час. Крім того, позивач вказує, що сума боргу останньому була повернута остаточно лише у 2023 році, проте, це складає значно меншу суму ніж 1000 доларів США в перахунку в гривню станом на теперішній час, у зв'язку із чим, позивач втратив багато можливостей придбати необхідні речі для нього та його сім?ї, від чого в позивача з'явились особливі хвилювання та страждання.
Згідно п. 3 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» №4 від 31.01.1995 р. під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб.
Відповідно до п. 5 Постанови Пленуму Верховного суду України № 4 від 31.03.1995 року ”Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди” обов'язковому з'ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв'язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні. Суд, зокрема, повинен з'ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору.
Відповідно до п. 9 Постанови розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. Зокрема, враховуються тяжкість вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану. При цьому суд має виходити із засад розумності, виваженості та справедливості.
З огляду на вищенаведене, суд враховує, що позивачу були спричинені моральні страждання, які полягали у невиконані відповідачем зобов'язань значний проміжок часу, а також враховує душевні страждання, перенесені позивачем в результаті дій відповідача, при цьому суд також враховує, що заявлені позивачем вимоги про стягнення моральної шкоди в розмірі 30 000 грн. оцінені ним суб'єктивно і є завищеними, тому, виходячи із засад розумності, виваженості та справедливості, позовні вимоги позивача щодо стягнення моральної шкоди підлягають частковому задоволенню в розмірі 5000 грн.
Таким чином, враховуючи, що належним чином свої зобов'язання відповідач не виконав, у останнього перед позивачем утворилась заборгованість сум інфляційних витрат у розмірі 3739,70 грн. та 3% річних у розмірі 516,93 грн. за період з 28.02.2020 року по 28.02.2023року, крім того, була спричинена моральна шкода в розмірі 5000,00 грн.
Таким чином, позовні вимоги ОСОБА_1 підлягають частковому задоволенню.
Питання про стягнення судових витрат суд вирішує відповідно до ст. 141 ЦПК України.
Позивача ухвалою суду було звільнено від сплати судового збору, у зв'язку із чим, судовий збір в розмірі 1073,00 грн. підлягає стягненню з відповідача на користь держави.
Керуючись ст.ст. 207, 549, 625, 1048 , 1054 ЦК України, ст.ст. 4, 76-78, 141, 263, 265, 268, 280-282 ЦПК України, суд-
УХВАЛИВ:
Позовні вимоги ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення інфляційних витрат, 3% річних, пені та стягнення моральної шкоди - задовольнити частково.
Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 суму інфляційних витрат, 3% річних за період з 28.02.2020 року по 28.02.2023 року в розмірі 4256 (чотири тисячі двісті п'ятдесят шість) грн. 63 коп.
Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 в рахунок відшкодування моральної шкоди в розмірі 5000 (п'ять тисяч) грн. 00 коп.
Стягнути з ОСОБА_2 на користь держави суму судового збору в розмірі 1073 (одна тисяча сімдесят три) грн. 00 коп.
В іншій частині позовних вимог - відмовити.
Рішення суду може бути оскаржене безпосередньо до Харківського апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги протягом 30 днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Позивач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП: НОМЕР_1 , адреса проживання: АДРЕСА_1
Відповідач: ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП: НОМЕР_2 , адреса реєстрації: АДРЕСА_2 .
Повний текст рішення складений 29.09.2023 року.
Суддя: О. О. Маньковська