ВОЛИНСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
РІШЕННЯ
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
06 жовтня 2023 року ЛуцькСправа № 140/16973/23
Волинський окружний адміністративний суд у складі:
головуючого-судді Андрусенко О. О.,
розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у Волинській області про визнання протиправною та скасування вимоги про сплату боргу (недоїмки),
ВСТАНОВИВ:
ОСОБА_1 (далі - ОСОБА_1 , позивач) звернувся в суд з позовом до Головного управління ДПС у Волинській області (далі - ГУ ДПС у Волинській області, відповідач) про визнання протиправною та скасування вимоги про сплату боргу (недоїмки) від 17.06.2021 №Ф-6834-17-У.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що позивач ОСОБА_1 у травні 2023 року дізнався про відкрите щодо нього Першим відділом державної виконавчої служби у місті Луцьку Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Львів) виконавче провадження від 12.04.2022 №68781914 про стягнення заборгованості зі сплати єдиного внеску у розмірі 42568,62 грн. на підставі винесеної ГУ ДПС у Волинській області вимоги про сплату боргу (недоїмки) від 17.06.2021 № Ф-6834-17-У.
Представник позивача вважає, що зазначена вимога є протиправною та підлягає до скасування з огляду на наступне.
Так, позивач дійсно з 25.10.2005 перебував на обліку ГУ ДПС у Волинській області як фізична особа-підприємець, проте 01.06.2023 до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань внесено запис про державну реєстрацію припинення підприємницької діяльності.
У відповіді на адвокатський запит ГУ ДПС у Волинській області надано розрахунок заборгованості ФОП ОСОБА_1 по коду платежу 71040000 (єдиний соціальний внесок для фізичних осіб-підприємців, у тому числі ті, які обрали спрощену систему оподаткування, та особи, які проводять незалежну професійну діяльність), з якого вбачається, що станом на 19.06.2023 за позивачем обліковується заборгованість в сумі 41568,62 грн., яка виникла з щоквартальних нарахувань за період з 2015 року по 2020 рік, а саме: 20.07.2015 - за II квартал в сумі 112,42 грн.; 19.10.2015 - за III квартал 2015 в сумі 1323,47 грн.; 19.01.2016 - за IV квартал 2015 в сумі 1434,51 грн.; 09.04.2016 - за І квартал 2016 в сумі 909,48 грн.; 09.02.2018 - за 2017 рік в сумі 8448,00 грн.; 19.04.2018 - за І квартал 2018 - 2457,18 грн.; 19.07.2018 - за II квартал 2018 -2457,18 грн.; 19.10.2018 - за III квартал 2018 - 2457,18 грн.; 20.01.2019 - за IV квартал 2018 - 2457,18 грн.; 19.04.2019 - за І квартал 2019-2754,18 грн.; 19.07.2019 - за II квартал 2019 - 2754,18 грн.; 21.10.2019 - за III квартал 2019 - 2754,18 грн.; 20.01.2020 - за І квартал 2019-2754,18 грн.; 21.04.2020 - за І квартал 2020 - 2078,12 грн.; 20.07.2020 - за II квартал 2020 - 1039,06 грн.; 19.10.2020 - за III квартал 2020 - 3178,12 грн.; 19.01.2021 - за IV квартал 2020 - 2200, 00 грн.
Представник позивача звертає увагу суду на те, що фактично позивач здійснював підприємницьку діяльність та отримував від неї прибуток з 2013 року по березень 2016 рік, в спірний період, а саме: з II кварталу 2015 року по І квартал 2016 року ФОП ОСОБА_1 страхові внески сплачені в повному обсязі, що підтверджується інформацією з Реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування - індивідуальні відомості про застраховану особу.
Разом з тим, в інші періоди позивач підприємницьку діяльність не здійснював, прибутку від неї не отримував та перебував в трудових відносинах з іншими роботодавцями, які сплачували за нього єдиний соціальний внесок, зокрема: з листопада 2017 року по січень 2018 року - ФОП ОСОБА_2 (РНОКПП НОМЕР_1 ); з березня 2018 по вересень 2018 року - ФОП ОСОБА_3 (РНОКПП НОМЕР_2 ); з жовтня 2018 по березень 2019 - ФОП ОСОБА_4 (РНОКПП НОМЕР_3 ); з квітня 2019 по липень 2019 - ФОП ОСОБА_3 (РНОКПП НОМЕР_2 ); з серпня 2019 по березень 2020 - ФОП ОСОБА_5 (РНОКПП НОМЕР_4 ); з листопада 2020 по січень 2022 - ФОП ОСОБА_5 (РНОКПП НОМЕР_4 ).
Оскільки страхові внески зі сплати єдиного соціального страхування в оскаржувані періоди за позивача як за найманого працівника були сплачені роботодавцями, то в нього відсутній обов'язок як у фізичної особи-підприємпя щодо сплати єдиного соціального внеску.
Ухвалою Волинського окружного адміністративного суду від 03.07.2023 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження в даній адміністративній справі та ухвалено розгляд справи проводити за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників справи.
Ухвалою судді Волинського окружного адміністративного суду від 06.07.2023 заяву представника позивача Ходачинської Ю. Ю. про забезпечення позову задоволено та зупинено стягнення на підставі виконавчого документа - вимоги Головного управління ДПС у Волинській області про сплату боргу (недоїмки) від 17.06.2021 №Ф-6834-17У, яка перебуває на примусовому виконанні у Першому відділі державної виконавчої служби у місті Луцьку Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Львів) відповідно до відкритого виконавчого провадження ВП №68781914.
Представник відповідача у відзиві на позовну заяву позовних вимог не визнав та просив у їх задоволенні відмовити. В обґрунтування такої позиції зазначив, що згідно бази даних ІКС «Податковий блок» ФОП ОСОБА_1 перебував на обліку в Луцькій ДПІ на спрощеній системі оподаткування в період з 25.10.2005 по 31.03.2016, на загальній системі оподаткування з 01.04.2016 по 02.06.2023, станом на 19 06.2023 ФОП ОСОБА_1 перебуває в стані 11 - припинено, але не знято з обліку.
Згідно даних ІКС «Податковий блок» в інтегрованій картці платника податку ФОП ОСОБА_1 по коду платежу 71040000 (єдиний соціальний внесок для фізичних осіб-підприємців, у тому числі ті, які обрали спрощену систему оподаткування, та особи які проводять незалежну професійну діяльність) станом на 19.06.2023 обліковується заборгованість в сумі 41568,62 грн., яка виникла внаслідок щоквартальних нарахувань за період з 2015 року по 2020 рік.
Представник відповідача вказує, що згідно з наданої до суду довідки форми ОК-5 вбачається, що сплата єдиного соціально внеску по ОСОБА_1 відбувалась в окремі місяці, проте в решта календарних місяців сплати як ним самим, так і роботодавцем не було.
Крім того, позивачем не було надано до податкових органів жодних доказів щодо сплати єдиного соціально внеску за будь-який період, позаяк єдиним документом, який може підтвердити сплату єдиного соціально внеску є довідка форми ОК-5, отримана у відповідному відділенні пенсійного фонду, заяв та документів про наявність в позивача групи інвалідності для отримання пільги не подавалось.
Перевіривши доводи сторін у заявах по суті справи, дослідивши письмові докази, суд встановив такі обставини.
Судом встановлено, що відповідно до витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань ОСОБА_1 25.10.2005 зареєстрований як фізична особа-підприємець; 01.06.2023 до вказаного реєстру внесено відомості про державну реєстрацію припинення її підприємницької діяльності.
17.06.2021 ГУ ДПС у Волинській області сформувало ОСОБА_1 вимогу про сплату боргу (недоїмки) №Ф-6834-17-У, відповідно до якої станом на 01.11.2021 заборгованість (недоїмка, штраф, пеня) зі сплати єдиного внеску становить 41568,62 грн., з них: недоїмка 41568,62 грн.
ГУ ДПС у Волинській області листом від 19.06.2023 №9792/6/03-20-24-06 надано відповідь на адвокатський запит, з якої вбачається, що заборгованість в сумі 41568,62 грн. виникла внаслідок щоквартальних нарахувань за період з 2015 року по 2020 рік, а саме: 20.07.2015 - за II квартал в сумі 112,42 грн.; 19.10.2015 - за III квартал 2015 в сумі 1323,47 грн.; 19.01.2016 - за IV квартал 2015 в сумі 1434,51 грн.; 09.04.2016 - за І квартал 2016 в сумі 909,48 грн.; 09.02.2018 - за 2017 рік в сумі 8448,00 грн.; 19.04.2018 - за І квартал 2018 - 2457,18 грн.; 19.07.2018 - за II квартал 2018 -2457,18 грн.; 19.10.2018 - за III квартал 2018 - 2457,18 грн.; 20.01.2019 - за IV квартал 2018 - 2457,18 грн.; 19.04.2019 - за І квартал 2019-2754,18 грн.; 19.07.2019 - за II квартал 2019 - 2754,18 грн.; 21.10.2019 - за III квартал 2019 - 2754,18 грн.; 20.01.2020 - за І квартал 2019-2754,18 грн.; 21.04.2020 - за І квартал 2020 - 2078,12 грн.; 20.07.2020 - за II квартал 2020 - 1039,06 грн.; 19.10.2020 - за III квартал 2020 - 3178,12 грн.; 19.01.2021 - за IV квартал 2020 - 2200, 00 грн.
Незгода позивача із такою вимогою про сплату боргу (недоїмки) стала підставою для його звернення із позовом до суду.
При вирішенні спору суд керується такими нормативно-правовими актами.
Правові і організаційні засади забезпечення збору та обліку єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, умови та порядок його нарахування і сплати та повноваження органу, що здійснює його збір та ведення обліку визначено Законом України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» (далі - Закон № 2464-VI). Відповідно до вимог частини першої статті 2 цього Закону його дія поширюється на відносини, що виникають під час провадження діяльності, пов'язаної із збором та веденням обліку єдиного внеску. Дія інших нормативно-правових актів може поширюватися на зазначені відносини лише у випадках, передбачених цим Законом, або в частині, що не суперечить цьому Закону.
Згідно з пунктом 3 частини першої статті 14 Закону №2464-VI на податкові органи покладено обов'язок здійснювати контроль за дотриманням платниками єдиного внеску вимог цього Закону.
Єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування (далі - єдиний внесок) - консолідований страховий внесок, збір якого здійснюється до системи загальнообов'язкового державного соціального страхування в обов'язковому порядку та на регулярній основі з метою забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством, прав застрахованих осіб на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов'язкового державного соціального страхування (пункт 2 частини першої статті 1 Закону №2464-VI).
Приписами пунктів 3, 10 частини першої статті 1 Закону №2464-VI надано визначення таким поняттям: застрахована особа - це фізична особа, яка відповідно до законодавства підлягає загальнообов'язковому державному соціальному страхуванню і сплачує (сплачувала) та/або за яку сплачується чи сплачувався у встановленому законом порядку єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування; страхувальники - це роботодавці та інші особи, які відповідно до цього Закону зобов'язані сплачувати єдиний внесок.
Відповідно до пункту 1 частини першої статті 4 Закону №2464-VI платниками єдиного внеску є роботодавці: підприємства, установи та організації, інші юридичні особи, утворені відповідно до законодавства України, незалежно від форми власності, виду діяльності та господарювання, які використовують працю фізичних осіб на умовах трудового договору (контракту) або на інших умовах, передбачених законодавством, чи за цивільно-правовими договорами (крім цивільно-правового договору, укладеного з фізичною особою - підприємцем, якщо виконувані роботи (надавані послуги) відповідають видам діяльності відповідно до відомостей з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), у тому числі філії, представництва, відділення та інші відокремлені підрозділи зазначених підприємств, установ і організацій, інших юридичних осіб, які мають окремий баланс і самостійно ведуть розрахунки із застрахованими особами.
Пунктом 4 частини першої статті 4 Закону №2464-VI до платників єдиного внеску віднесено також фізичних осіб-підприємців, в тому числі тих, які обрали спрощену систему оподаткування.
Відповідно до частини другої статті 6 Закону №2464-VI платник єдиного внеску зобов'язаний, зокрема, своєчасно та в повному обсязі нараховувати, обчислювати і сплачувати єдиний внесок.
Згідно з абзацом першим пункту 1, пунктами 2, 3 частини першої статті 7 Закону №2464-VI (в редакції, чинній з 01 січня 2017 року) єдиний внесок нараховується: для платників, зазначених у пунктах 1 (крім абзацу сьомого), частини першої статті 4 цього Закону, - на суму нарахованої кожній застрахованій особі заробітної плати за видами виплат, які включають основну та додаткову заробітну плату, інші заохочувальні та компенсаційні виплати, у тому числі в натуральній формі, що визначаються відповідно до Закону України «Про оплату праці, та суму винагороди фізичним особам за виконання робіт (надання послуг) за цивільно-правовими договорами»; для платників, зазначених у пунктах 4 (крім фізичних осіб-підприємців, які обрали спрощену систему оподаткування), 5 та 5-1 частини першої статті 4 цього Закону, - на суму доходу (прибутку), отриманого від їх діяльності, що підлягає обкладенню податком на доходи фізичних осіб. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску на місяць. У разі якщо таким платником не отримано дохід (прибуток) у звітному кварталі або окремому місяці звітного кварталу, такий платник зобов'язаний визначити базу нарахування, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої цим Законом. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску.
Для платників, зазначених у пункті 4 частини першої статті 4 цього Закону, які обрали спрощену систему оподаткування, єдиний внесок нараховується на суми, що визначаються такими платниками самостійно для себе, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої цим Законом. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску.
Відповідно до пункту 5 статті 8 Закону №2464-VI єдиний внесок для платників, зазначених у статті 4 цього Закону, встановлюється у розмірі 22 відсотки до визначеної статтею 7 цього Закону бази нарахування єдиного внеску. У разі якщо база нарахування єдиного внеску не перевищує розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на місяць, за який отримано дохід, сума єдиного внеску розраховується як добуток розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на місяць, за який отримано дохід (прибуток), та ставки єдиного внеску.
За визначеннями, наведеними у пунктах 4, 5 частини першої статті 1 Закону №2464-VI, мінімальний страховий внесок сума єдиного внеску, що визначається розрахунково як добуток мінімального розміру заробітної плати на розмір внеску, встановлений законом на місяць, за який нараховується заробітна плата (дохід), та підлягає сплаті щомісяця; тоді як, максимальна величина бази нарахування єдиного внеску максимальна сума доходу застрахованої особи на місяць, що дорівнює п'ятнадцяти розмірам мінімальної заробітної плати, встановленої законом, на яку нараховується єдиний внесок.
Із врахуванням зазначеного мінімальний страховий внесок у 2017 році становив 704,00 грн на місяць (3200,00 грн х 22%, де 3200,00 грн розмір мінімальної заробітної плати станом на 01 січня 2017 року); мінімальний страховий внесок у 2018 році становив 819,06 грн на місяць (3723,00 грн х 22%, де 3723,00 грн розмір мінімальної заробітної плати станом на 01 січня 2018 року); мінімальний страховий внесок у 2019 році 918,06 грн на місяць (4173,00 грн х 22%, де 4173,00 грн розмір мінімальної заробітної плати станом на 01 січня 2019 року); мінімальний страховий внесок у 2020 році з 01 січня по 31 серпня становив 1039,06 грн (4723,00 грн х 22%, де 4723,00 грн розмір мінімальної заробітної плати станом на 01 січня 2020 року), а з 01 вересня по 31 грудня 1100,00 грн (5000,00 грн х 22%, де 5000,00 грн розмір мінімальної заробітної плати станом на 01 вересня 2020 року).
Як зазначено в абзаці третьому частини восьмої статті 9 Закону №2464-VI (в редакції Закону України від 03 жовтня 2017 року №2148-VIII«Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо підвищення пенсій»), з 01 січня 2018 року платники єдиного внеску, зазначені у пунктах 4, 5 та 5-1 частини першої статті 4 цього Закону, зобов'язані сплачувати єдиний внесок, нарахований за календарний квартал, до 20 числа місяця, що настає за кварталом, за який сплачується єдиний внесок. До 01 січня 2018 року платники єдиного внеску, зазначені у пункті 4 частини першої статті 4 цього Закону, мали обов'язок сплатити єдиний внесок, нарахований за календарний рік, до 10 лютого наступного року, крім фізичних осіб-підприємців, які обрали спрощену систему оподаткування, які повинні сплачувати єдиний внесок за календарний квартал, до 20 числа місяця, що настає за кварталом, за який сплачується єдиний внесок.
Частиною дванадцятою статті 9 Закону №2464-VI передбачено, що єдиний внесок підлягає сплаті незалежно від фінансового стану платника.
Згідно з частиною другою статті 25 цього Закону у разі виявлення своєчасно не сплачених сум страхових внесків платники єдиного внеску зобов'язані самостійно обчислити ці внески і сплатити їх з нарахуванням пені в порядку і розмірах, визначених цією статтею. Абзацом першим частини четвертої цієї статті визначено, що орган доходів і зборів у порядку, за формою та у строки, встановлені центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику, надсилає платникам єдиного внеску, які мають недоїмку, вимогу про її сплату.
Системний аналіз наведених норм свідчить про те, що платниками ЄСВ є, зокрема, фізичні особи-підприємці. Необхідними умовами для сплати особою єдиного внеску є провадження такою особою господарської діяльності та отримання доходу від такої діяльності, який і є базою для нарахування ЄСВ. Отже, саме дохід особи від господарської діяльності є базою для нарахування, проте за будь-яких умов розмір ЄСВ не може бути меншим за розмір мінімального страхового внеску за місяць. При цьому, за відсутності бази для нарахування ЄСВ у відповідному звітному кварталі або окремому місяці звітного кварталу, законодавство встановлює обов'язок особи самостійно визначити цю базу, але її розмір не може бути меншим за розмір мінімальної заробітної плати.
Таким чином, метою встановлення розміру мінімального страхового внеску та обов'язку сплачувати його незалежно від наявності бази для нарахування є забезпечення у передбачених законодавством випадках мінімального рівня соціального захисту осіб шляхом отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов'язкового державного соціального страхування.
Наведене правове врегулювання дає підстави для висновку, що, з урахуванням особливостей форми діяльності осіб, що зареєстровані як фізичні особи-підприємці, проте фактично не здійснюють та не ведуть господарську діяльність та доходи не отримують, саме задля досягнення вищевказаної мети збору єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування законодавством встановлено обов'язок сплати особами мінімального страхового внеску незалежно від фактичного отримання доходу від їх діяльності.
Отже, особа, яка зареєстрована як фізична особа-підприємець, проте господарську діяльність не веде та доходи не отримує, зобов'язана сплачувати єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування не нижче розміру мінімального страхового внеску незалежно від фактичного отримання доходу лише за умови, що така особа не є найманим працівником. В іншому випадку (якщо особа є найманим працівником), така особа є застрахованою і платником єдиного внеску за неї є її роботодавець, а мета збору єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування досягається за рахунок його сплати роботодавцем.
Інше тлумачення норм Закону №2464-VI щодо необхідності сплати єдиного внеску особами, які перебувають на обліку в органах ДПС і зареєстровані як фізичні особи-підприємці (однак господарську діяльність не здійснюють і доходи не отримують), та які одночасно перебувають у трудових відносинах, спричиняє подвійну його сплату (безпосередньо особою та роботодавцем), що суперечить меті запровадженого державою консолідованого страхового внеску.
Аналогічна правова позиція висловлена Верховним Судом у постанові від 27.11.2019 у справі №160/3114/19 та в подальшому підтримана у постановах від 04.12.2019 у справі №440/2149/19, від 23.01.2020 у справі №480/4656/18, від 04.11.2021 у справі №140/3209/19 та від 18.02.2022 у справі №420/4911/20, та в силу приписів частини п'ятої статті 242 КАС України враховується при вирішенні цієї справи.
Як встановлено судом, згідно вимоги про сплату боргу (недоїмки) від 17.06.2021 №Ф-6834-17-У за ОСОБА_1 станом на 01.11.2021 обліковується заборгованість (недоїмка, штраф, пеня) зі сплати єдиного внеску у розмірі 41568,62 грн., з них: недоїмка 41568,62 грн.
При цьому, з розрахунку заборгованості за кодом бюджетної класифікації 7104000- єдиний соціальний внесок для фізичних осіб-підприємців, у тому числі, які обрали спрощену систему оподаткування та осіб, які проводять незалежну професійну діяльність, та облікової картки по вказаному податку, які долучені до відзиву на позовну заяву, слідує, що заборгованість в сумі 41568,62 грн. виникла внаслідок щоквартальних нарахувань за період з 2015 року по 2020 рік, а саме: 20.07.2015 - за II квартал в сумі 112,42 грн.; 19.10.2015 - за III квартал 2015 в сумі 1323,47 грн.; 19.01.2016 - за IV квартал 2015 в сумі 1434,51 грн.; 09.04.2016 - за І квартал 2016 в сумі 909,48 грн.; 09.02.2018 - за 2017 рік в сумі 8448,00 грн.; 19.04.2018 - за І квартал 2018 - 2457,18 грн.; 19.07.2018 - за II квартал 2018 -2457,18 грн.; 19.10.2018 - за III квартал 2018 - 2457,18 грн.; 20.01.2019 - за IV квартал 2018 - 2457,18 грн.; 19.04.2019 - за І квартал 2019-2754,18 грн.; 19.07.2019 -за II квартал 2019 - 2754,18 грн.; 21.10.2019 - за III квартал 2019 - 2754,18 грн.; 20.01.2020 - за І квартал 2019-2754,18 грн.; 21.04.2020 - за І квартал 2020 - 2078,12 грн.; 20.07.2020 - за II квартал 2020 - 1039,06 грн.; 19.10.2020 - за III квартал 2020 - 3178,12 грн.; 19.01.2021 - за IV квартал 2020 - 2200, 00 грн.
Поряд з тим судом встановлено, що згідно із індивідуальними відомостями про застраховану особу ОСОБА_1 з Реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування (форма ОК-5) від 05.05.2023, з II кварталу 2015 року по І квартал 2016 року позивачем страхові внески сплачені в повному обсязі.
Крім того, з листопада 2017 року по січень 2018 року - ФОП ОСОБА_2 (РНОКПП: НОМЕР_1 ); з березня 2018 по вересень 2018 року - ФОП ОСОБА_3 (РНОКПП: НОМЕР_2 ); з жовтня 2018 по березень 2019 - ФОП ОСОБА_4 (РНОКПП: НОМЕР_3 ); з квітня 2019 по липень 2019 - ФОП ОСОБА_3 (РНОКПП: НОМЕР_2 ); з серпня 2019 по березень 2020 - ФОП ОСОБА_5 (РНОКПП: НОМЕР_4 ); з листопада 2020 по січень 2022 - ФОП ОСОБА_5 (РНОКПП: НОМЕР_4 ), як страхувальники на суму нарахованої позивачу як застрахованій особі заробітної плати нараховували та сплачували ЄСВ та вказані періоди включено до страхового стажу позивача.
Пункт 14.1.195 пункту 14.1 статті 14 ПК України дає визначення поняттю «працівник» - це фізична особа, яка безпосередньо власною працею виконує трудову функцію згідно з укладеним з роботодавцем трудовим договором (контрактом) відповідно до закону.
Отже, ФОП ОСОБА_2 (РНОКПП: НОМЕР_1 ), ФОП ОСОБА_3 (РНОКПП: НОМЕР_2 ), ФОП ОСОБА_4 (РНОКПП: НОМЕР_3 ), ФОП ОСОБА_3 (РНОКПП: НОМЕР_2 ), ФОП ОСОБА_5 (РНОКПП: НОМЕР_4 ), ФОП ОСОБА_5 (РНОКПП: НОМЕР_4 ) як роботодавці, нараховуючи позивачу заробітну плату, сплачували за нього як страхувальники ЄСВ, що підтверджується індивідуальними відомостями про застраховану особу з Реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування Пенсійного фонду України, із сум доходу сплачено ЄСВ, у розмірі не менше мінімального страхового внеску.
При цьому, доказів отримання позивачем у цей період доходів від провадження господарської діяльності суду не надано.
Контролюючий орган, при надісланні оскаржуваної вимоги, керувався офіційною інформацією з ЄДР, оскільки позивач був зареєстрований фізичною особою-підприємцем. Проте, факт перебування особи на обліку не змінює вищенаведених висновків, оскільки взяття на облік осіб, в тому числі юридичних або самозайнятих, здійснюється податковим органом незалежно від наявності обов'язку щодо сплати того чи іншого податку або збору.
Оскільки єдиною метою збору єдиного внеску є забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством, саме прав фізичних осіб на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов'язкового державного соціального страхування, то в розумінні Закону № 2464-VI позивач є застрахованою особою, і єдиний внесок за нього в період, за який винесена оскаржувана вимога (з листопада 2017 року по січень 2018 року, з березня 2018 року по вересень 2018 року, з жовтня 2018 року по березень 2019 року, з квітня 2019 року по липень 2019 року, з серпня 2019 року по березень 2020 року, з листопада 2020 року по січень 2022 року), нараховував та сплачував роботодавець в розмірі не менше мінімального, що виключає обов'язок по сплаті у цей період єдиного внеску позивачем ще і як фізичною особою-підприємцем, яка має право провадити господарську діяльність, проте не отримував дохід від неї.
Наведене дає підстави для висновку про протиправність вимоги ГУ ДПС у Волинській області від 17.06.2021 №Ф-6834-17-У про сплату боргу (недоїмки) у сумі 28391,84 грн. за періоди з листопада 2017 року по січень 2018 року, з березня 2018 року по вересень 2018 року, з жовтня 2018 року по березень 2019 року, з квітня 2019 року по липень 2019 року, з серпня 2019 року по березень 2020 року, з листопада 2020 року по січень 2022 року.
Поряд з тим ОСОБА_1 не надав суду доказів перебування у трудових відносинах у січні-жовтні 2017 року, лютому 2018 року та у квітні - жовтні 2020 року. Як свідчать матеріали справи - індивідуальні відомості про застраховану особу ОСОБА_1 з Реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування (форма ОК-5), єдиний внесок за вказані періоди ним сплачений також не був і це теж не спростовано позивачем.
Отже, оскільки підприємницька діяльність позивачем у вказаному періоді не був припинений у встановленому законом порядку, найманим працівником він не був, то відповідно до пункту 3 частини першої статті 7, частини п'ятої статті 8 Закону №2464-VI позивач мав обов'язок сплатити єдиний внесок за січень-жовтень 2017 року, лютий 2018 року та квітень-жовтень 2020 року за себе як за фізичну особу-підприємця, навіть якщо він не отримував доходів від такої діяльності, у розмірі не менше мінімального страхового внеску, а саме: 7040,00 грн. за січень-жовтень 2017 року (704,00 грн. х 10 місяців); 819,60 грн за лютий 2018 року (819,06 грн х 1 місяців); 5317,18 грн за квітень-жовтень 2020 року (за виключенням періодів з 1 по 30 квітня, з 1 по 31 травня 2020 року, за які фізичних осіб-підприємців було звільнено від нарахування єдиного внеску внаслідок коронавірусної хвороби (COVID-19) - пункт 9-10 Прикінцевих та перехідних положень Закону №2464-VI в редакції від 10.12.2020), 1039,06 х 3 місяці + 1100,00 х 2 місяці).
Таким чином, з урахуванням встановлених обставин та аналізу норм чинного законодавства, якими врегульовані спірні правовідносини, суд не знаходить підстав для висновків про протиправність спірної вимоги в частині недоїмки у сумі 13176,78 грн за січень-жовтень 2017 року, лютий 2018 року та червень-жовтень 2020 року.
Відтак, суд прийшов до висновку, що вимога ГУ ДПС у Волинській області від 17.06.2021 №Ф-6834-55-У про сплату недоїмки (боргу) є протиправною в частині нарахування єдиного внеску у сумі 28391,84 грн та як протиправна підлягає скасуванню у цій частині; в решті позовних вимог відсутні підстави для задоволення позову.
Отже, позов слід задовольнити частково.
Щодо заявлених до відшкодування витрат на правову допомогу в сумі 3000,00 грн, то суд приходить до таких висновків.
Відповідно до частини сьомої статті 139 КАС України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).
Частинами першою, третьою статті 132 КАС України визначено, що судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати, зокрема, на професійну правничу допомогу; пов'язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертиз.
Статтею 134 КАС України передбачено, що витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката. Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи. У разі недотримання вимог частини п'ятої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.
Згідно з усталеною практикою Європейського суду з прав людини щодо присудження судових витрат на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі «East/West Alliance Limited» проти України» від 23 січня 2014 року, заява №19336/04, пункт 268; рішення у справі «Баришевський проти України», заява № 71660/11, пункт 95; рішення у справі «Двойних проти України», заява №72277/01, пункт 80; рішення у справі «Меріт проти України», заява №66561/01, пункті 88). Крім того, у пункті 154 рішення Європейського суду з прав людини у справі Lavents v. Latvia (заява 58442/00) зазначено, що згідно зі статтею 41 Конвенції Суд відшкодовує лише ті витрати, які, як вважається, були фактично і обов'язково понесені та мають розумну суму.
Виходячи з аналізу вищевказаних правових норм, слід дійти висновку про те, що склад та розмір витрат на професійну правничу допомогу підлягає доказуванню в судовому процесі. Сторона, яка хоче компенсувати судові витрати, повинна довести та підтвердити розмір заявлених судових витрат, а інша сторона може подати заперечення щодо не співмірності розміру таких витрат. Розмір відшкодування судових витрат, не пов'язаних зі сплатою судового збору, повинен бути співрозмірним з ціною позову, тобто не має бути явно завищеним порівняно з ціною позову. Також судом мають бути враховані критерії об'єктивного визначення розміру суми послуг адвоката. Результат та вирішення справи безпосередньо пов'язаний із позицією, зусиллям і участю в процесі представника сторони за договором. При цьому надані послуги повинні бути обґрунтованими, а доцільність надання такої послуги та її вплив на кінцевий результат розгляду справи, якого прагне сторона, повинно бути доведено стороною в процесі. Суд з урахуванням конкретних обставин може обмежити такий розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для конкретної справи та не зобов'язаний присуджувати стороні, на користь якої було ухвалено рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенством права, встановить, що розмір витрат, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним чи необґрунтованим щодо іншої сторони спору.
Так, з матеріалів справи слідує, що 13.06.2023 між ОСОБА_1 та адвокатом Ходачинською Ю.Ю. був укладений договір про надання правничої допомоги, відповідно до умов якого гонорар визначається згідно акту прийому-передачі наданих послуг.
У акті прийому-передачі наданих послуг від 26.06.2023, що підписаний замовником ОСОБА_1 та виконавцем Ходачинською Ю.Ю., вказано, що виконавець надав, а прийняв наступні правові послуги: усна консультація, вивчення наданих документів, складання та подання адвокатського запиту, складання, оформлення та подання позовної заяви до суду. Вартість послуг за цим актом складає 3000,00 грн.
Квитанцією до прибуткового касового ордера від 26.06.2023 №09-23/12 підтверджується отримання адвокатом від позивача 3000,00 грн. згідно з договором про надання правничої допомоги від 13.06.2023.
За загальним правилом зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу, можливе на підставі клопотання іншої сторони у разі, на її думку, недотримання вимог стосовно співмірності витрат із складністю відповідної роботи, її обсягом та часом, витраченим на виконання робіт. Разом із тим, частина дев'ята статті 139 КАС України визначає критерії, керуючись якими суд (за клопотанням сторони або з власної ініціативи) може відступити від вказаного загального правила при вирішенні питання про розподіл судових витрат на правову допомогу та не розподіляти такі витрати повністю або частково на сторону, не на користь якої ухвалено рішення, а натомість покласти їх на сторону, на користь якої ухвалено рішення. При цьому на предмет відповідності зазначеним критеріям суд має оцінювати поведінку/дії/бездіяльність обох сторін при вирішенні питання про розподіл судових витрат та виходити з реальності цих витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру залежно від конкретних обставин справи. Надані послуги повинні бути обґрунтованими, тобто повинно бути доведено доцільність надання такої послуги та її вплив на кінцевий результат розгляду справи.
Оцінивши наявні в матеріалах справи докази складу та розміру витрат, пов'язаних з оплатою правової допомоги, перевіривши їх розумну необхідність для цієї справи та відповідність наданих послуг видам правової допомоги, визначеним статтями 19, 20 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність», а також враховуючи предмет спору, значення справи для сторін та конкретні обставини справи, яка не є складною, суті виконаних послуг, а також наявною сталою судовою практикою щодо розгляду аналогічних спорів, суд вважає, що сума, заявлена до відшкодування у розмірі 3000,00 грн, є надмірною та неспівмірною з фактичним обсягом наданих адвокатом послуг.
Таким чином, виходячи з конкретних обставин справи, а також враховуючи часткове задоволення позову, суд вважає за необхідне присудити на користь позивача витрати на правову допомогу в розмірі 2000,00 грн.
Керуючись статтями 243-246, 255, 262, 295 КАС України, суд
ВИРІШИВ:
Позов задовольнити частково.
Визнати протиправною та скасувати вимогу Головного управління ДПС у Волинській області про сплату боргу (недоїмки) від 17 червня 2021 року №Ф-6834-17-У в частині сплати недоїмки у сумі 28391,84 грн.
У задоволенні решти позовних вимог відмовити.
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДПС у Волинській області на користь ОСОБА_1 судові витрати у сумі 2000,00 (дві тисячі грн. 00 коп).
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення суду може бути оскаржене в апеляційному порядку повністю або частково шляхом подання апеляційної скарги до Восьмого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Позивач: ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_5 ).
Відповідач: Головне управління ДПС у Волинській області (43010, Волинська область, місто Луцьк, Київський майдан, 4, ідентифікаційний код відокремленого підрозділу 44106679).
Суддя О. О. Андрусенко