Ухвала
20 вересня 2023 року
м. Київ
справа № 761/47743/19
провадження № 61-10604зно23
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Крата В. І.,
суддів: Антоненко Н. О., Дундар І. О., Краснощокова Є. В., Русинчука М. М. (суддя-доповідач),
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ,
відповідач - ОСОБА_2 ,
розглянув у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи заяву ОСОБА_1 про перегляд за нововиявленими обставинами постанови Верховного Суду від 01 березня 2023 року у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про поділ майна подружжя,
ІСТОРІЯ СПРАВИ
Короткий зміст позовних вимог
У грудні 2019 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 про поділ майна подружжя.
Позов мотивував тим, що 25 вересня 2008 року між сторонами зареєстровано шлюб. Від шлюбу позивач ОСОБА_1 і відповідачка ОСОБА_2 мають доньку
ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .
За час перебування у шлюбі сторони за спільні кошти придбали певне майно,
а саме: житлові будинки, квартиру, земельну ділянку та транспортний засіб.
Це майно є об'єктом спільної сумісної власності подружжя.
Оскільки у досудовому порядку вирішити спір щодо поділу майна не вдається,
ОСОБА_1 з метою захисту своїх прав звернувся до суду з цим позовом. Кожний із об'єктів спірного майна є неподільною річчю, тому позивач просив здійснити поділ майна у запропонований ним спосіб.
Також позивач зазначав, що відповідачка проживає у місті Ужгород, тому є доцільним, щоб об'єкти, які розташовані у вказаному місті належали їй на праві власності. Крім того, позивач вказував, що автомобіль використовується відповідачкою у повсякденному житті та є необхідним для забезпечення належних умов у вихованні та розвитку їх спільної дитини, а тому є доцільним його залишення його колишній дружині.
ОСОБА_1 просив:
1) припинити право спільної сумісної власності ОСОБА_1 і ОСОБА_2 на:
житловий будинок за адресою: АДРЕСА_1 , загальною площею 282,3 кв. м, житловою площею 110,5 кв. м, реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно 1542114021101;
житловий будинок за адресою: АДРЕСА_1 , загальною площею 148,2 кв. м, житловою площею 30,1 кв. м, реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно 1542112221101;
квартиру АДРЕСА_2 , загальною площею
98,6 кв. м, житловою площею 52,5 кв. м, реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно 168992780000;
земельну ділянку за адресою: АДРЕСА_1 , загальною площею 0,0496 га, кадастровий номер 2110100000:46:003:0343, цільове призначення - для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно 1477167521101;
транспортний засіб марки «Infinity», модель «QX70», державний реєстраційний номер НОМЕР_1 , 2014 року випуску, номер кузова НОМЕР_2 ;
2) визнати за ним право особистої приватної власності на квартиру АДРЕСА_2 , загальною площею 98,6 кв. м, житловою площею 52,5 кв. м, реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно 168992780000;
3) визнати за ОСОБА_2 право особистої приватної власності на:
житловий будинок за адресою: АДРЕСА_1 , загальною площею 282,3 кв. м, житловою площею 110,5 кв. м, реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно 1542114021101;
житловий будинок за адресою: АДРЕСА_1 , загальною площею 148,2 кв. м, житловою площею 30,1 кв. м, реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно 1542112221101;
земельну ділянку за адресою: АДРЕСА_1 , загальною площею 0,0496 га, кадастровий номер 2110100000:46:003:0343, цільове призначення - для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно 1477167521101;
транспортний засіб марки «Infinity», модель «QX70», державний реєстраційний номер НОМЕР_1 , 2014 року випуску, номер кузова НОМЕР_2 .
Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій
Рішенням Шевченківського районного суду міста Києва від 23 червня 2021 року, залишеним без змін постановою Київського апеляційного суду від 27 жовтня
2021 року, позовні вимоги ОСОБА_1 задоволено.
Припинено право спільної сумісної власності ОСОБА_1 і ОСОБА_2 на наступне майно:
житловий будинок за адресою: АДРЕСА_1 , загальною площею 282,3 кв. м, житловою площею 110,5 кв. м, реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно 1542114021101;
житловий будинок за адресою: АДРЕСА_1 , загальною площею 148,2 кв. м, житловою площею 30,1 кв. м, реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно 1542112221101;
квартиру АДРЕСА_2 , загальною площею
98,6 кв. м, житловою площею 52,5 кв. м, реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно 168992780000;
земельну ділянку за адресою: АДРЕСА_1 , загальною площею 0,0496 га, кадастровий номер 2110100000:46:003:0343, цільове призначення - для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно 1477167521101;
транспортний засіб марки «Infinity», модель «QX70», державний реєстраційний номер НОМЕР_1 , 2014 року випуску, номер кузова НОМЕР_2 .
Визнано за ОСОБА_1 право особистої приватної власності на квартиру АДРЕСА_2 , загальною площею 98,6 кв. м, житловою площею 52,5 кв. м, реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно 168992780000.
Визнано за ОСОБА_2 право особистої приватної власності на наступне майно:
житловий будинок за адресою: АДРЕСА_1 , загальною площею 282,3 кв. м, житловою площею 110,5 кв. м, реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно 1542114021101;
житловий будинок за адресою: АДРЕСА_1 , загальною площею 148,2 кв. м, житловою площею 30,1 кв. м, реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно 1542112221101;
земельну ділянку за адресою: АДРЕСА_1 , загальною площею 0,0496 га, кадастровий номер 2110100000:46:003:0343, цільове призначення - для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно 1477167521101;
транспортний засіб марки «Infinity», модель «QX70», державний реєстраційний номер НОМЕР_1 , 2014 року випуску, номер кузова НОМЕР_2 .
Стягнено з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 судові витрати зі сплати судового збору в розмірі 9 605,00 грн.
Суд першої інстанції виходив з того, що сторони юридично перебували у зареєстрованому шлюбі з 25 вересня 2008 року до 06 квітня 2020 року.
У відзиві на позовну заяву відповідачка стверджувала, що вони з позивачем фактично не проживали однією сім'єю з кінця 2008 року та спільне господарство не вели. Проте такі твердження спростовуються доказами наданими як позивачем, так і відповідачкою, зокрема заочним рішенням Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 28 лютого 2020 року у справі
№ 308/13496/18, в якому зазначено, що зі слів ОСОБА_2 , сторони разом не проживають з листопада 2017 року (хоча ця обставина судом не встановлювалась), а також наданими відповідачкою нотаріально посвідченими документами, в яких позивач виступав, за довіреністю, від імені відповідачки у фінансових відносинах щодо купівлі-продажу нерухомого майна. Крім того, це підтверджується сімейними фотографіями, наданими позивачем, зробленими в період 2015 - 2019 років, та показами свідків, які зазначили, що сторони як подружжя разом займалися організацією робіт з ремонту у квартирі АДРЕСА_2 , разом як подружжя проживали в м. Ужгороді, а також періодично їздили відпочивати.
При цьому суд не взяв до уваги письмові заяви ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , оскільки ці особи не були допитані у встановленому процесуальним законом порядку, не були попереджені про кримінальну відповідальність, передбачену статтями 384, 385 КК України за завідомо неправдиве показання свідка та за відмову свідка від давання показань, їм не було роз'яснено положення частини першої статті 63 Конституції України.
Отже, суд зробив висновок, що сторони у справі вели спільне господарство та між ними існували, не тільки юридичні, а й фактичні шлюбні відносини в період з 25 вересня 2008 року до 06 квітня 2020 року.
За час перебування у шлюбі сторони набули у власність житлові будинки, квартиру, земельну ділянку та транспортний засіб.
Суд першої інстанції вказав, що спірне майно придбане та зареєстроване на ім'я відповідачки в період з 25 вересня 2008 року до 28 лютого 2020 року є спільною сумісною власністю сторін у справі як майно подружжя та придбане під час шлюбу,
а тому підлягає поділу в рівних частках кожному.
Ураховуючи принцип диспозитивності, суд наголосив, що не може виходити за межі позовних вимог. Тому суд першої інстанції взяв до уваги заявлені позовні вимоги, а також відсутність заперечень відповідачки щодо залишення за нею права власності на житловий будинок за адресою: АДРЕСА_1 , житловий будинок за адресою: АДРЕСА_1 , земельну ділянку за адресою: АДРЕСА_1 , транспортний засіб марки «Infinity», модель «QX70», державний номерний знак НОМЕР_1 та зробив висновок про визнання за нею права особистої приватної власності на вказане майно з одночасним припиненням права спільної сумісної власності подружжя на спірне майно, а також визнання за позивачем права особистої приватної власності на квартиру АДРЕСА_2 .
Апеляційний суд погодився з висновками суду першої інстанції про те, що спірне майно придбано під час шлюбу, а тому воно є спільною сумісною власністю подружжя. Крім того, зазначив, що під час розгляду справи сторони не спростовували презумпцію рівності часток подружжя.
На переконання апеляційного суду, здійснюючи поділ майна та виділяючи кожній зі сторін індивідуально визначене майно, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку, що відповідачка не заперечувала необхідність залишення за нею права власності на житлові будинки, земельну ділянку та транспортний засіб.
Доводи апеляційної скарги про те, що поза увагою суду залишився факт юридичної реєстрації розірвання шлюбу і його юридична відсутність протягом шести років з листопада 2012 року і до моменту його юридичного поновлення у листопаді
2018 року, суд відхилив, оскільки шлюб між сторонами укладено у 2008 році,
а фактично шлюб розірвано рішенням суду у 2020 році. Рішення суду, яким шлюб було розірвано в квітні 2011 року, в подальшому було скасовано судом,
а позов залишено без розгляду. При пред'явленні нового позову про розірвання шлюбу в 2018 році ОСОБА_2 в позовній заяві зазначала, що шлюбні відносини сторін припинились у 2017 році.
Посилання в апеляційній скарзі на те, що в матеріалах справи наявні докази, які подані відповідачкою та підтверджують факт не проживання однією сім'єю з позивачем з 2008 року, апеляційний суд відхилив, оскільки надані відповідачкою довідки зі школи та дитячого садочку, про те, що позивач не бере участі у вихованні дочки, не можуть підтверджувати цей факт. Протокол опитування адвокатом свідків не є належним та допустимим доказом, оскільки свідки повинні допитуватись судом в судовому засіданні в порядку, передбаченому процесуальним законом. Водночас свідки, які дали показання у судовому засіданні, підтвердили факт спільного проживання сторін, ведення ними спільного господарства, тощо.
Аргументи апеляційної скарги про те, що спірна земельна ділянка, квартира та автомобіль придбані за особисті кошти відповідачки, а позивач не мав самостійного доходу, не займався вихованням дитини чи веденням спільного господарства не підтверджені належними і допустимими доказами. Відповідачка також не довела наявності у неї грошових коштів, за які було придбано майно, зокрема, не надала виписок з банківських рахунків, довідок про отримані доходи, податкові декларації про майновий стан і доходи, тощо.
Посилання в апеляційній скарзі на те, що будинок за адресою:
АДРЕСА_1 побудований до укладення шлюбу між сторонами, суд апеляційної інстанції вважав необґрунтованими.
Доводи апеляційної скарги про те, що суд першої інстанції порушив принцип рівності часток подружжя у спільній власності на спірну квартиру, а відповідачку протиправно позбавлено права власності на спірну квартиру, апеляційний суд спростував вказівкою на те, що усе спільне спірне майно подружжя виділено судом першої інстанції сторонам у рівних частках та з урахуванням дійсної вартості цього майна.
Постановою Київського апеляційного суду від 29 листопада 2021 року заяву представника ОСОБА_1 про стягнення витрат на правничу допомогу задоволено частково.
Стягнено з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 витрати на професійну правничу допомогу адвоката в розмірі 5 000,00 грн.
Короткий зміст постанови Верховного Суду
Постановою Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 01 березня 2023 року у задоволенні клопотання ОСОБА_1 про закриття касаційного провадження відмовлено.
Касаційну скаргу ОСОБА_2 задоволено.
Рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 23 червня 2021 року
та постанову Київського апеляційного суду від 27 жовтня 2021 року скасовано та ухвалено нове судове рішення, яким у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про поділ майна подружжя відмовлено.
Стягнено з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 судові витрати зі сплати судового збору у розмірі 33 617,50 грн.
Постанова Верховного Суду мотивована тим, що заочним рішенням Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 19 квітня 2011 року у справі № 2п-9019/10 шлюб між ОСОБА_1 і ОСОБА_2 розірвано. Це рішення скасовано ухвалою Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 31 липня 2012 року у справі № 2-2049/11 за заявою позивача ОСОБА_1 , а справу призначено до розгляду. Ухвалою Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 19 листопада 2012 року у справі № 2-2049/11 позовну заяву ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про розірвання шлюбу та стягнення аліментів залишено без розгляду. Право власності на спірне майно (квартиру, транспортний засіб, земельну ділянку та житлові будинки) зареєстровано за ОСОБА_2 після
19 квітня 2011 року, коли було ухвалене заочне рішення Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області у справі № 2п-9019/10 про розірвання шлюбу між ОСОБА_1 і ОСОБА_2 , та яке скасоване ухвалою цього ж суду
31 липня 2012 року. У пункті 18 договору купівлі-продажу квартири від 27 вересня 2013 року, який укладено між ОСОБА_9 і ОСОБА_2 , зазначено, що покупець ОСОБА_2 у зареєстрованому шлюбі не перебуває та не проживає однією сім'єю з будь-якою особою без реєстрації шлюбу, грошові кошти, які передаються за купівлю квартири є її особистою приватною власністю. Відповідно до нотаріально посвідчених заяв ОСОБА_1 від 22 липня 2017 року та від
19 липня 2017 року, які подані ним під час укладення від імені ОСОБА_2 договорів купівлі-продажу земельної ділянки та нежитлового приміщення, у яких позивач представляв інтереси відповідачки, вказано, що на час укладення цих договорів ОСОБА_2 не перебуває у зареєстрованому шлюбі, а особи, які б могли поставити питання про визнання за ними права власності на нерухоме майно,
у тому числі відповідно до статей 65, 74, 97 СК України, відсутні.
На обґрунтування позову ОСОБА_1 зазначав, що спірне майно придбане за спільні кошти сторін, а тому воно є спільною сумісною власністю подружжя. Домовленості щодо поділу спірного майна сторони не досягнули. Оскільки кожний із об'єктів спірного майна є неподільною річчю, позивач просив здійснити поділ майна, визнавши за позивачем право власності на квартиру, а за відповідачкою право власності на решту майна.
ОСОБА_2 проти позову заперечувала та, крім іншого, вказувала на дії
ОСОБА_1 щодо штучного встановлення режиму спільної сумісної власності спірного майна, які є зловживанням правом та спрямовані на завдання їй шкоди. Позивач умисно не повідомив її про звернення до суду з метою скасування рішення суду про розірвання шлюбу, а також про факт поновлення шлюбу з нею,
з метою створення підстав для подання в майбутньому позову про визнання права власності на майно, яке придбане нею самостійно.
Касаційний суд вказав на очевидність того, що учасник цивільних відносин
ОСОБА_1 «вживав право на зло». Сукупність дій спрямованих на скасування рішення суду про розірвання шлюбу, подання нотаріально посвідчених заяв від
22 липня 2017 року та від 19 липня 2017 року щодо відсутності шлюбу між сторонами, а у подальшому його звернення до суду з позовом про поділ майна подружжя і визнання права особистої приватної власності на частину такого майна, свідчать про його зловживання правом.
Проте суди попередніх інстанцій на вказане уваги не звернули, доводів відповідачки щодо зловживання правом зі сторони позивача належним чином не перевірили та дійшли помилкового висновку про те, що спірне майно є спільною сумісною власністю подружжя.
Таким чином, спірне майно, яке набуте ОСОБА_2 у період, коли, на переконання відповідачки, вона не перебувала у шлюбі з ОСОБА_1 , є її особистою власністю, а не спільною сумісною власністю подружжя.
Аргументи учасників справи
У липні 2023 року ОСОБА_1 подав заяву про перегляд за нововиявленими обставинами постанови Верховного Суду від 01 березня 2023 року, в якій просив скасувати постанову Верховного Суду від 01 березня 2023 року та прийняти нову постанову, якою рішення Шевченківського районного суду міста Києва від
23 червня 2021 року та постанову Київського апеляційного суду від 27 жовтня
2021 року залишити без змін.
Заява мотивована тим, що:
під час ознайомлення з матеріалами справи № 2-2049/11 за позовом
ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про розірвання шлюбу представнику заявника стало відомо, що 13 липня 2017 року ОСОБА_2 подала до суду заяву про видачу їй оригіналу свідоцтва про шлюб від 25 вересня 2008 року. Разом з цим, повторно позов про розірвання шлюбу ОСОБА_2 подала до суду 23 листопада 2018 року. Тобто вона знала і розуміла, що перебуває у шлюбі та є дружиною заявника. Надалі, до листопада 2018 року, ОСОБА_2 не вчинила жодних дій для припинення шлюбу між сторонами, тобто погоджувалась з його чинністю. Очевидно, що такі дії ОСОБА_2 свідчать про існування не лише юридичних, але і фактичних шлюбних відносин до 2018 року. Таким чином, обставина щодо не звернення ОСОБА_2 протягом ще одного року та чотирьох місяців до суду з позовом про розірвання шлюбу після отримання оригіналу свідоцтва про шлюб є істотною обставиною, яка підтверджує не тільки юридичний факт, але і фактичний аспект шлюбу, який тривав між сторонами;
у постанові Верховного Суду, яку просить переглянути заявник, зазначено, що спірне майно було придбане у період, коли, на переконання ОСОБА_2 , шлюб із заявником було розірвано. Проте вказана обставина свідчить, що, навпаки, знаючи про залишення позову про розірвання шлюбу без розгляду, ОСОБА_2 повторно ініціювала процес розірвання шлюбу лише у листопаді 2018 року. Більше того, нотаріально посвідчена заява ОСОБА_2 , датована 02 жовтня 2015 року, якою вона надає «своєму чоловікові ОСОБА_1 » згоду на передачу в позику їх спільних грошових коштів, додатково підтверджує наявність у ОСОБА_2 переконання з приводу її перебування у шлюбі з ОСОБА_1 ;
обставина щодо придбання спірного майна під час перебування сторін спору
у шлюбі встановлена рішеннями судів першої та апеляційної інстанції на підставі свідоцтва про шлюб від 25 вересня 2008 року, ухвал Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 31 липня 2012 року та від
19 листопада 2012 року про скасування заочного рішення та залишення позову про розірвання шлюбу без розгляду, рішення Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 28 лютого 2020 року про розірвання шлюбу, нотаріально посвідчених довіреностей на ім'я ОСОБА_1 , виданих ОСОБА_2 , щодо повноважень діяти від її імені у фінансових відносинах щодо купівлі-продажу нерухомого майна, сімейними фотографіями 2015-2019 років, показів свідків, допитаними у судовому засіданні про спільне проживання сторін, спільну організацію ремонту квартири та спільний відпочинок. Проте обставина саме щодо перебування сторонами спору у шлюбі фактично є нововиявленою та з огляду на висновки Верховного Суду - істотною, оскільки придбання спірного майна під час перебування сторін у шлюбі як юридично, так і фактично (при наявності «переконання» у ОСОБА_2 щодо такого шлюбу), свідчить про розповсюдження на спірне майно режиму спільної сумісної власності.
при зверненні 09 липня 2012 року до суду із заявою про перегляд заочного рішення Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 19 квітня 2011 року про розірвання шлюбу, а після розірвання шлюбу 28 лютого 2020 року
- з позовом про поділ майна подружжя, заявник реалізував свої права та жодним чином не зловживав ними.
У вересні 2023 року ОСОБА_2 подала заперечення на заяву про перегляд постанови Верховного Суду за нововиявленими обставинами, які підписані представником ОСОБА_10 .
У запереченням вказано, що:
заява про перегляд за нововиявленими обставинами постанови Верховного Суду від 01 березня 2023 року не містить обставин, які не були і не могли бути відомі заявнику на час розгляду справи, а також до неї долучено докази, які не оцінювалися судом, стосовно обставин, що були встановлені судом. Також не зазначено в чому саме полягає істотність таких обставин для вирішення справи;
копія заяви ОСОБА_2 , що датована 02 жовтня 2015 року, яка долучена до заяви про перегляд за нововиявленими обставинами постанови Верховного Суду від 01 березня 2023 року, викликає сумнів з приводу її достовірності або є підробленою, містить неправдиву інформацію, а тому не може вважатися належним та допустимим доказом у цій справі.
додатки, які також долучені ОСОБА_2 до заяви про перегляд за нововиявленими обставинами постанови Верховного Суду від 01 березня 2023 року, не можуть вважатися належними та допустимими доказами;
поданням заяви про перегляд судового рішення у зв'язку з нововиявленими обставинами ОСОБА_1 порушує принцип правової визначеності та право на доступ до правосуддя.
Рух справи
Ухвалою Верховного Суду від 26 липня 2023 року заяву ОСОБА_1 про перегляд за нововиявленими обставинами постанови Верховного Суду від 01 березня
2023 року залишено без руху, надано строк для усунення недоліків заяви.
Ухвалою Верховного Суду від 07 серпня 2023 року відкрито провадження за заявою ОСОБА_1 про перегляд за нововиявленими обставинами постанови Верховного Суду від 01 березня 2023 року, витребувано справу з суду першої інстанції та призначену справу призначено до судового розгляду без повідомлення (виклику) сторін.
Позиція Верховного Суду
Колегія суддів відхиляє аргументи, які викладені у заяві про перегляд постанови Верховного Суду за нововиявленими обставинами, з таких мотивів.
Нововиявлені обставини - це юридичні факти, які мають істотне значення для розгляду справи та існували на час розгляду справи, але не були і не могли бути відомі заявнику, а також обставини, які виникли після набрання судовим рішенням законної сили та віднесені законом до нововиявлених обставин. Тлумачення пункту 1 частини другої статті 423 ЦПК України свідчить, що нововиявленими обставинами є обставини, які: існували на час розгляду справи, не могли бути відомі заявникові на час розгляду справи; є істотними для розгляду справи, тобто належать до предмета доказування у справі та можуть вплинути на висновки суду про права та обов'язки осіб, які беруть участь у справі. Обставини, які вважаються нововиявленими, повинні одночасно відповідати цим вимогам.
Нововиявлені обставини мають підтверджуватися фактичними даними (доказами), що в установленому порядку спростовують факти, покладені в основу судового рішення. Суд має право скасувати судове рішення у зв'язку з нововиявленими обставинами лише за умови, що ці обставини можуть вплинути на юридичну оцінку обставин, здійснену судом у судовому рішенні, що переглядається. Необхідно розрізняти нові докази та докази, якими підтверджуються нововиявлені обставини, оскільки нові докази не можуть бути підставою для перегляду судового рішення у зв'язку з нововиявленими обставинами. Процесуальні недоліки розгляду справи (зокрема, неповне встановлення фактичних обставин справи) не вважаються нововиявленими обставинами, проте можуть бути підставою для перегляду судового рішення в апеляційному або касаційному порядку.
Європейський суд з прав людини зазначив, що одним із фундаментальних аспектів верховенства права є принцип юридичної визначеності, який передбачає повагу до принципу res judicata - принципу остаточності рішень суду. Цей принцип наголошує, що жодна зі сторін не має права вимагати перегляду остаточного та обов'язкового рішення суду просто тому, що вона має на меті добитися нового слухання справи та нового її вирішення. Повноваження вищих судових органів стосовно перегляду мають реалізовуватися для виправлення судових помилок та недоліків судочинства, але не для здійснення нового судового розгляду. Перегляд не повинен фактично підміняти собою апеляцію, а сама можливість існування двох точок зору на один предмет не є підставою для нового розгляду. Винятки із цього принципу можуть мати місце лише за наявності підстав, обумовлених обставинами важливого та вимушеного характеру (PONOMARYOV v. UKRAINE, № 3236/03, § 40, ЄСПЛ, 03 квітня 2008 року).
Процедура скасування остаточного судового рішення у зв'язку із нововиявленими обставинами передбачає, що існує доказ, який раніше не міг бути доступний, однак він міг би призвести до іншого результату судового розгляду. Особа, яка звертається із заявою про скасування рішення, повинна довести, що в неї не було можливості представити цей доказ на остаточному судовому слуханні і що цей доказ є вирішальним. Ця процедура є характерною для правових систем багатьох держав-учасниць. Зазначена процедура сама по собі не суперечить принципу правової визначеності доти, доки вона використовується задля виправлення помилок, допущених під час здійснення правосуддя (PRAVEDNAYA v. RUSSIA,
№ 69529/01, § 27, 28, ЄСПЛ, 18 листопада 2004 року).
Обставина, на яку посилається ОСОБА_1 , а саме те, що ОСОБА_2 протягом одного року та чотирьох місяців не зверталась до суду з позовом про розірвання шлюбу після отримання оригіналу свідоцтва про шлюб (з 13 липня 2017 року до
23 листопада 2018 року), що підтверджує тривання шлюбних відносин між сторонами до їх остаточного розірвання судом, не є нововиявленою у розумінні пункту 1 частини другої статті 423 ЦПК України.
Касаційний суд, скасовуючи судові рішення судів першої і апеляційної інстанцій та відмовляючи у задоволенні позову, виходив з того, що:
учасник цивільних відносин ОСОБА_1 (позивач) «вживав право на зло». Сукупність дій спрямованих на скасування рішення суду про розірвання шлюбу, подання нотаріально посвідчених заяв від 22 липня 2017 року та від 19 липня
2017 року щодо відсутності шлюбу між сторонами, а у подальшому його звернення до суду з позовом про поділ майна подружжя і визнання права особистої приватної власності на частину такого майна, свідчать про його зловживання правом;
суди попередніх інстанцій на вказане уваги не звернули, доводів відповідачки щодо зловживання правом зі сторони позивача належним чином не перевірили та дійшли помилкового висновку про те, що спірне майно є спільною сумісною власністю подружжя;
спірне майно, яке набуте ОСОБА_2 у період, коли, на переконання відповідачки, вона не перебувала у шлюбі з ОСОБА_1 , є її особистою власністю, а не спільною сумісною власністю подружжя.
Таким чином, та обставина, що відповідачка ОСОБА_2 13 липня 2017 року подала до суду заяву про видачу їй оригіналу свідоцтва про шлюб від 25 вересня 2008 року і була обізнана з цього часу про скасування заочного рішення про розірвання шлюбу між сторонами та розуміла, що шлюб є чинним, не
є нововиявленою.
За таких обставин, у задоволенні заяви ОСОБА_1 про перегляд за нововиявленими обставинами постанови Верховного Суду від 01 березня 2023 року необхідно відмовити.
За результатами перегляду судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами суд може: 1) відмовити в задоволенні заяви про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами та залишити відповідне судове рішення в силі; 2) задовольнити заяву про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами, скасувати відповідне судове рішення та ухвалити нове рішення чи змінити рішення; 3) скасувати судове рішення і закрити провадження у справі або залишити позов без розгляду. За результатами перегляду судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами Верховний Суд може також скасувати судове рішення (судові рішення) повністю або частково і передати справу на новий розгляд до суду першої чи апеляційної інстанції (частина третя статті 429 ЦПК України).
У разі відмови в задоволенні заяви про перегляд рішення, ухвали, постанови за нововиявленими або виключними обставинами суд постановляє ухвалу (частина четверта статті 429 ЦПК України).
Керуючись статтями 260, 423, 429 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду,
УХВАЛИВ:
У задоволенні заяви ОСОБА_1 про перегляд за нововиявленими обставинами постанови Верховного Суду від 01 березня 2023 року відмовити.
Постанову Верховного Суду від 01 березня 2023 року залишити у в силі.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та оскарженню не підлягає.
Головуючий В. І. Крат
Судді: Н. О. Антоненко
І. О. Дундар
Є. В. Краснощоков
М. М. Русинчук