Справа № 2-125/09
Провадження № 4-с/541/14/2023
УХВАЛА
05 жовтня 2023 року м. Миргород
Миргородський міськрайонний суд Полтавської області у складі:
головуючого - судді Третяка О.Г.,
за участю секретаря судового засідання - Олешко Н.А.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду м. Миргород Полтавської області цивільну справу за скаргою ОСОБА_1 на бездіяльність державного виконавця Миргородського відділу державної виконавчої служби у Миргородському районі Полтавської області Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції, -
ВСТАНОВИВ:
ОСОБА_1 через свого представника - адвоката Батієнка Я.І., звернулася до суду зі скаргою на бездіяльність державного виконавця Миргородського відділу державної виконавчої служби у Миргородському районі Полтавської області Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції. Заявниця просить визнати неправомірною бездіяльність посадових осіб Миргородського ВДВС у Миргородському районі Полтавської області Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції щодо не зняття арешту з майна ОСОБА_1 , який накладений постановою про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження АЕ № 505024 від 27.01.2010 та зобов'язати державного виконавця чи іншу посадову особу Миргородського ВДВС у Миргородському районі Полтавської області Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції вжити заходів щодо поновлення порушених прав ОСОБА_1 шляхом скасування арешту її майна, накладеного постановою про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження АЕ № 505024 від 27.01.2010 та вчинити відповідні реєстраційні дії.
В обґрунтування вимог скаржниця посилається на те, що відповідно до інформаційної довідки № 340932413 від 31.07.2023 з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна наявне обтяження нерухомого майна ОСОБА_1 на підставі постанови про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження АЕ 505024 від 27.01.2010, видавник: ВДВС Миргородського МРУЮ, в.о. начальника Н.Н. Шелест, реєстраційний номер обтяження: 9936878.
31.07.2023 ОСОБА_1 звернулася до Миргородського ВДВС у Миргородському районі Полтавської області Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (далі - Миргородський ВДВС) із письмовою заявою щодо надання інформації з приводу зазначеної постанови та скасування обтяження. Згідно відповіді Миргородського ВДВС від 07.09.2023 № 44877, на примусовому виконанні відділу неодноразово перебував виконавчий лист № 2-125/09 від 30.10.2009, виданий Миргородським міськрайонним судом про стягнення боргу в сумі 312366,19 грн. солідарно з ОСОБА_1 на користь ВАТ Банк «Фінанси та Кредит», ЄДРПОУ 26435422. Після першого пред'явлення зазначеного виконавчого листа до примусового виконання в.о. начальника ВДВС Миргородського МРУЮ Шелест Н.Н. постановою АЕ 505024 від 27.01.2010 наклала арешт на все нерухоме майно ОСОБА_1 . У подальшому виконавчий лист № 2-125 від 30.10.2009 повертався стягувачу на підставі п. 2 ч. 1 ст. 47 Закону України «Про виконавче провадження», в т.ч. і після повторного його пред'явлення до виконання. 25.08.2021 у зв'язку із повторним пред'явленням виконавчого листа № 2-125/09 від 30.10.2009 до примусового виконання Миргородським ВДВС відкрито виконавче провадження № 66587602. 10.09.2021 на адресу відділу надійшло повідомлення, датоване 08.09.2021, від ТОВ «Фінансова компанія «Інтайм Фінанс», яка згідно ухвали Миргородського міськрайонного суду Полтавської області від 04.09.2020 є правонаступником попереднього стягувача ПАТ «Банк «Фінанси та Кредит», про повернення виконавчого листа у зв'язку із повним виконанням рішення суду. У зв'язку із викладеним, виконавче провадження № 66587602 з примусового виконання виконавчого листа 2-125/09 від 30.10.2009 про стягнення із ОСОБА_1 боргу в сумі 310636,19 на користь ТОВ «Фінансова компанія «Інтайм Фінанс», закінчене на підставі п.9 ч.1 ст. 39 Закону України «Про виконавче провадження». Однак, чинність арешту, накладеного постановою в.о. начальника ВДВС Миргородського МРУЮ Шелест Н.Н. АЕ 505024 від 27.01.2010 не припинено.
В судове засідання скаржниця та її представник, адвокат Батієнко Я.І. не з'явилися, надали заяву про розгляд скарги без їх участі. Скаргу підтримали повністю.
В судове засідання представник ТОВ «Фінансова компанія «Інтайм-Фінанс» не з'явився, належним чином повідомлений про час і місце розгляду скарги. Заяв до суду не надходило.
В судове засідання представник Миргородського ВДВС у Миргородському районі Полтавської області Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції не з'явився, належним чином повідомлений про час і місце розгляду скарги. Заяв до суду не надійшло.
Відповідно до вимог ч. 2 ст. 450 ЦПК України неявка стягувача, боржника, державного виконавця або іншої посадової особи органу державної виконавчої служби, приватного виконавця, які належним чином повідомлені про дату, час і місце розгляду скарги, не перешкоджають її розгляду.
Згідно ч. 2 ст. 247 ЦПК України фіксування судового процесу технічними засобами не здійснюється.
Дослідивши матеріали провадження за скаргою ОСОБА_1 , суд прийшов до висновку про задоволення скарги з огляду на наступне.
У відповідності до пункту 18 Постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 07.02.2014 № 6 «Про практику розгляду судами скарг на рішення, дії або бездіяльність державного виконавця чи іншої посадової особи державної виконавчої служби під час виконання судових рішень у цивільних справах», за результатами розгляду скарги на рішення дії або бездіяльність державного виконавця чи іншої посадової особи державної виконавчої служби суд постановляє ухвалу, яка має відповідати вимогам статей 210, 213, 387 ЦПК.
Виходячи зі змісту статті 451 ЦПК, у разі встановлення обґрунтованості скарги суд визнає оскаржувані рішення, дії чи бездіяльність неправомірними і зобов'язує державного виконавця або іншу посадову особу державної виконавчої служби, приватного виконавця усунути порушення (поновити порушене право заявника). Наприклад, суд може зобов'язати державного виконавця або іншу посадову особу державної виконавчої служби здійснити певні виконавчі дії, якщо він ухиляється від їх виконання без достатніх підстав.
Одним із засобів юридичного захисту сторін виконавчого провадження при проведенні виконавчих дій є судовий контроль, де сторони виконавчого провадження мають право звернутися до суду із скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, порушено їхні права чи свободи, що відповідає приписам ст. 447 ЦПК України.
Згідно п. а ч.1, ч.2 ст. 449 ЦПК України, скаргу може бути подано до суду у десятиденний строк з дня коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення її права або свободи, пропущений з поважних причин строк для подання скарги може бути поновлено судом. Скаржник звернувся зі скаргою до суду в строк, передбачений Законом.
Приписами ч.5 ст.74 Закону України «Про виконавче провадження» визначено, що рішення та дії виконавця, посадових осіб органів державної виконавчої служби щодо виконання судового рішення можуть бути оскаржені протягом 10 робочих днів з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення її прав, свобод чи законних інтересів. Рішення виконавця про відкладення проведення виконавчих дій може бути оскаржене протягом трьох робочих днів з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення її прав, свобод чи законних інтересів.
Порядок звернення стягнення на кошти та інше майно боржника передбачено ст. 48 Закону України «Про виконавче провадження».
Згідно ч. 2 ст. 451 ЦПК України у разі встановлення обґрунтованості скарги суд визнає оскаржувані рішення, дії чи бездіяльність неправомірними і зобов'язує державного виконавця або іншу посадову особу органу державної виконавчої служби, приватного виконавця усунути порушення (поновити порушене право заявника).
За змістом статті 1, частини першої статті 18 Закону України «Про виконавче провадження» виконавче провадження є завершальною стадією судового провадження, в межах якої виконавець зобов'язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії.
Відповідно до ч. 1 ст. 40 Закону України «Про виконавче провадження» у разі закінчення виконавчого провадження (крім закінчення виконавчого провадження за судовим рішенням, винесеним у порядку забезпечення позову чи вжиття запобіжних заходів, а також, крім випадків нестягнення виконавчого збору або витрат виконавчого провадження, нестягнення основної винагороди приватним виконавцем), повернення виконавчого документа до суду, який його видав, арешт, накладений на майно (кошти) боржника, знімається, відомості про боржника виключаються з Єдиного реєстру боржників, скасовуються інші вжиті виконавцем заходи щодо виконання рішення, а також проводяться інші необхідні дії у зв'язку із закінченням виконавчого провадження.
Відповідно до частин четвертої, п'ятої статті 59 Закону України «Про виконавче провадження» підставами для зняття виконавцем арешту з усього майна (коштів) боржника або його частини є: 1) отримання виконавцем документального підтвердження, що рахунок боржника має спеціальний режим використання та/або звернення стягнення на такі кошти заборонено законом; 2) надходження на рахунок органу державної виконавчої служби, рахунок приватного виконавця суми коштів, стягнених з боржника (у тому числі від реалізації майна боржника), необхідної для задоволення вимог усіх стягувачів, стягнення виконавчого збору, витрат виконавчого провадження та штрафів, накладених на боржника; 3) отримання виконавцем документів, що підтверджують про повний розрахунок за придбане майно на електронних торгах; 4) наявність письмового висновку експерта, суб'єкта оціночної діяльності - суб'єкта господарювання щодо неможливості чи недоцільності реалізації арештованого майна боржника у зв'язку із значним ступенем його зношення, пошкодженням; 5) відсутність у строк до 10 робочих днів з дня отримання повідомлення виконавця, зазначеного у частині шостій статті 61 цього Закону, письмової заяви стягувана про його бажання залишити за собою нереалізоване майно; 6) отримання виконавцем судового рішення про скасування заходів забезпечення позову; 7) погашення заборгованості із сплати періодичних платежів, якщо виконання рішення може бути забезпечено в інший спосіб, ніж звернення стягнення на майно боржника; 8) отримання виконавцем документального підтвердження наявності на одному чи кількох рахунках боржника коштів, достатніх для виконання рішення про забезпечення позову. У всіх інших випадках арешт може бути знятий за рішенням суду.
Аналіз зазначених норм дає підстави дійти висновку, що арешт майна боржника є заходом звернення стягнення на майно боржника, який застосовується для забезпечення реального виконання рішення, що підлягає примусовому виконанню.
Верховний Суд у постанові від 14.08.2023 у справі 927/322/14 зазначив, що незняття виконавцем арешту з майна боржника у виконавчому провадженні при закінченні виконавчого провадження є протиправною бездіяльністю органу державної виконавчої служби і порушене право скаржника підлягає захисту.
Крім цього, вказано, що бездіяльність державного виконавця щодо незняття арешту з майна є триваючим правопорушенням, а тому оскаржується в будь-який час шляхом подання скарги в порядку, передбаченому ГПК (в даному випадку - ЦПК).
Триваюче правопорушення - це проступок, пов'язаний з тривалим, неперервним невиконанням, обов'язків, передбачених законом. Тобто, триваючі правопорушення характеризуються тим, що особа, яка вчинила якісь певні дії чи бездіяльність, перебуває надалі у стані безперервного продовження цих дій (бездіяльності). Ці дії безперервно порушують закон протягом якогось часу. Іноді такий стан продовжується значний час і увесь час винний безперервно вчиняє правопорушення у вигляді невиконання покладених на нього обов'язків. Триваюче правопорушення припиняється лише у випадку усунення стану за якого об'єктивно існує цей обов'язок, виконанням обов'язку відповідним суб'єктом або припиненням дії відповідної норми закону.
Схожа за змістом правова позиція щодо застосування норм права викладена у постанові Верховного Суду від 22.12.2021 у справі №760/19348/2011.
Відповідно до статті 1 Першого протоколу до Конвенції кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.
Згідно зі статтею 321 ЦК України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні. Особа може бути позбавлена права власності або обмежена у його здійсненні лише у випадках і в порядку, встановлених законом. Примусове відчуження об'єктів права власності може бути застосоване лише як виняток з мотивів суспільної необхідності на підставі і в порядку, встановлених законом, та за умови попереднього та повного відшкодування їх вартості, крім випадків, встановлених частиною другою статті 353 цього Кодексу.
Указані норми визначають непорушність права власності (в тому числі приватної) та неможливість позбавлення чи обмеження особи у здійсненні нею права власності.
Зазначені приписи покладають на державу позитивні зобов'язання забезпечити непорушність права приватної власності та контроль за виключними випадками позбавлення особи права власності не тільки на законодавчому рівні, а й під час здійснення суб'єктами суспільних відносин правореалізаційної та правозастосовчої діяльності. Обмеження позитивних зобов'язань держави лише законодавчим врегулюванням відносин власності без належного контролю за їх здійсненням здатне унеможливити реалізацію власниками належних їм прав, що буде суперечити нормам Конституції України та Конвенції.
Наявність протягом тривалого часу (майже 10 років) не скасованого арешту на майно боржника, за умови відсутності (закінчення) виконавчого провадження та майнових претензій з боку стягувана є невиправданим втручанням у право особи на мирне володіння своїм майном.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 13.07.2022 у справі №2/0301/806/11 та постановах Верховного Суду від 07 липня 2021 року у справі № 2-356/12 (провадження № 61 -5972св 19), від 22 грудня 2021 року у справі № 645/6694/15 (провадження № 61-18160св 19), від 12.10.2022 у справі № 203/3435/21 (провадження 61-5467ск22).
Враховуючи те, що рішення суду, на підставі якого виданий виконавчий лист 2-125/09 від 30 жовтня 2009 року виконане, наявність протягом тривалого часу нескасованого арешту на майно ОСОБА_1 та відсутність у необхідності подальшого застосування такого арешту на її майно, бездіяльність державного виконавця щодо незняття арешту з майна заявника є невиправданим втручанням у право особи на мирне володіння своїм майном.
Виходячи із норм статті 447 ЦПК України сторони виконавчого провадження мають право звернутися до суду із скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, порушено їх права чи свободи.
Відповідно до висновку, викладеного у постанові Верховного Суду у складі Об'єднаної палати касаційного цивільного суду від 24 травня 2021 року у справі № 712/12136/18 (провадження № 61-4726сво19), боржник, як сторона виконавчого провадження, у разі незгоди з арештом, який накладений державним або приватним виконавцем під час примусового виконання судового рішення, не може пред'являти позов про зняття арешту з майна та бути позивачем за таким позовом, оскільки має право на оскарження дій державного виконавця у порядку, передбаченому розділом VII ЦПК України.
У зв'язку із вищезазначеним суд приходить до висновку про необхідність задоволення заявлених у скарзі вимог.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 18, 40, 48, 56, 59, 74 Закону України "Про виконавче провадження", ст.ст. 3, 387, 449- 451 ЦПК України, суд, -
УХВАЛИВ:
Скаргу ОСОБА_1 на бездіяльність державного виконавця Миргородського відділу державної виконавчої служби у Миргородському районі Полтавської області Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції - задовольнити.
Визнати протиправною бездіяльність посадових осіб Миргородського відділу державної виконавчої служби у Миргородському районі Полтавської області Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції щодо не зняття арешту з майна ОСОБА_1 , який накладений постановою про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження АЕ № 505024 від 27.01.2010.
Зобов'язати державного виконавця чи іншу посадову особу Миргородського відділу державної виконавчої у Миргородському районі Полтавської області Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції вжити заходів щодо поновлення порушених прав ОСОБА_1 шляхом скасування арешту її майна, накладеного постановою про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження АЕ № 505024 від 27.01.2010 та вчинити відповідні реєстраційні дії.
Ухвала суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
Ухвала може бути оскаржена в апеляційному порядку безпосередньо до Полтавського апеляційного суд шляхом подачі скарги в 15-денний строк з дня проголошення ухвали.
Учасник справи, якому ухвала суду не була вручена у день її проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом п'ятнадцяти днів з дня вручення йому відповідної ухвали суду.
Суддя: О. Г. Третяк