ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
РІШЕННЯ
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
м. Київ
05.10.2023Справа № 910/10172/23
За позовом Приватного акціонерного товариства «Галіція Дистилері»
до Товариства з обмеженою відповідальністю «Торговий холдинг «Партнер»
про стягнення 323 376, 21 грн,
Суддя Карабань Я.А.
Без виклику представників сторін (судове засідання не проводилось).
ОБСТАВИНИ СПРАВИ:
Приватне акціонерне товариство «Галіція Дистилері» (надалі - позивач) звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Торговий холдинг «Партнер» (надалі - відповідач) про стягнення суми грошових коштів у розмірі 323 376, 21 грн, з яких: 154 208,16 грн основний борг, 44 604,20 грн пені, 27 987,64 грн 3% річних та 96 576,21 грн інфляційні втрати.
Позовні вимоги, з посиланням на ст. 175, 193, 230 Господарського кодексу України та ст. 509, 525, 526, 530, 549, 610, 611, 612, 624, 625, 628, 629 Цивільного кодексу України обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем своїх обов'язків за договором поставки № 07/05/21 від 07.05.2021, в частині повної та своєчасної оплати поставленого товару.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 03.07.2023 прийнято позовну заяву до розгляду, відкрито провадження в справі № 910/10172/23, розгляд справи постановлено здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (без проведення судового засідання).
31.07.2023 від позивача на виконання ухвали суду надійшла виписка банку про рух коштів між позивачем та відповідачем. Також позивач повідомив суд, що відповідачем борг не сплачено та ціна позову не змінилась.
Відповідач у строк, встановлений ч. 1 ст. 251 Господарського процесуального кодексу України, не подав до суду відзиву на позов, тобто не скористався наданими йому процесуальними правами, передбаченим ст. 178 Господарського процесуального кодексу України.
З метою повідомлення відповідача про розгляд справи судом та про його право подати відзив на позовну заяву, на виконання приписів Господарського процесуального кодексу України, ухвала суду про відкриття провадження в справі була направлена судом рекомендованим листом з повідомленням про вручення на адресу місцезнаходження відповідача, зазначену в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, а саме: 02101, місто Київ, вул. Будівельників, будинок 12.
Однак, конверт з ухвалою про відкриття провадження в справі від 03.07.2023 був повернутий з відміткою: «неправильно зазначена (відсутня) адреса».
Відповідно до ч. 3 ст. 120 Господарського процесуального кодексу України, виклики і повідомлення здійснюються шляхом вручення ухвали в порядку, передбаченому цим Кодексом для вручення судових рішень.
Приписами ч. 6 ст. 242 Господарського процесуального кодексу України днем вручення судового рішення є:
1) день вручення судового рішення під розписку;
2) день отримання судом повідомлення про доставлення копії судового рішення на офіційну електронну адресу особи;
3) день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про вручення судового рішення;
4) день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, повідомленою цією особою суду;
5) день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, яка зареєстрована у встановленому законом порядку, якщо ця особа не повідомила суду іншої адреси.
Інших адрес позивач суду не повідомив, тому суд позбавлений можливості направити ухвалу на інші адреси.
Враховуючи наведене, суд дійшов висновку, що неотримання листа з ухвалою суду відповідачем та повернення його до суду є наслідками діяння (бездіяльності) самого відповідача щодо його належного отримання, тобто його власною волею, оскільки самим відповідачем надаються до ЄДР відомості, щодо офіційної адреси його місцезнаходження.
Відтак, відповідач вважається повідомленим про розгляд справи належним чином, оскільки судом було виконано всі покладені на нього обов'язки, а відповідач, натомість проявив процесуальну бездіяльність.
У даному випаду судом також враховано, що за приписами ч. 1 ст. 9 Господарського процесуального кодексу України ніхто не може бути позбавлений права на інформацію про дату, час і місце розгляду своєї справи або обмежений в праві отримання в суді усної або письмової інформації про результати розгляду його судової справи. Будь-яка особа, яка не є учасником справи, має право на доступ до судових рішень у порядку, встановленому законом.
Відповідно до ч. 2 ст. 2 Закону України «Про доступ до судових рішень» усі судові рішення є відкритими та підлягають оприлюдненню в електронній формі не пізніше наступного дня після їх виготовлення і підписання.
Згідно з ч. 1, 2 ст. 3 Закону України «Про доступ до судових рішень» для доступу до судових рішень судів загальної юрисдикції Державна судова адміністрація України забезпечує ведення Єдиного державного реєстру судових рішень. Єдиний державний реєстр судових рішень - автоматизована система збирання, зберігання, захисту, обліку, пошуку та надання електронних копій судових рішень.
Судові рішення, внесені до Реєстру, є відкритими для безоплатного цілодобового доступу на офіційному веб-порталі судової влади України (ч. 1 ст. 4 Закону України «Про доступ до судових рішень»).
Суд зазначає, що відповідач не був позбавлений права та можливості ознайомитись з процесуальними документами у справі № 910/10172/23 в Єдиному державному реєстрі судових рішень (www.reyestr.court.gov.ua).
За відсутності відзиву від відповідача суд вирішує справу за наявними матеріалами на підставі ч. 9 ст. 165 Господарського процесуального кодексу України.
Враховуючи викладене вище, беручи до уваги відсутність будь-яких клопотань сторін, у яких останні заперечували проти розгляду даної справи по суті, а також зважаючи на наявність в матеріалах справи всіх документів та доказів, необхідних для повного, всебічного та об'єктивного її розгляду і вирішення цього спору, суд дійшов висновку про можливість вирішення по суті наведеної справи, призначеної до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення/виклику представників сторін (без проведення судового засідання), за наявними в ній матеріалами.
Відповідно до ч. 4 ст. 240 Господарського процесуального кодексу України в разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення.
Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд
ВСТАНОВИВ:
07.05.2021 між позивачем (надалі - постачальник) та відповідачем (надалі - покупець) укладено договір поставки № 07/05/21 (надалі - договір), відповідно до п. 1.1. якого постачальник в порядку та на умовах, визначених цим договором, зобов'язується поставити (передати у власність), а покупець в порядку та на умовах, визначених цим договором, зобов'язується прийняти та оплатити вироблені постачальником алкогольні напої (надалі - товар) за цінами, в обсягах та асортименті згідно додатків до даного договору.
Згідно із п. 4.1. договору, поставка товару здійснюється постачальником на умовах DAP - поставка до місця зазначеного в заяві покупцем, відповідно до Офіційних правил тлумачення торговельних термінів Міжнародної торгової палати Інкотермс - 2010 р.
Пунктом 4.4. договору сторони погодили, що датою поставки вважається дата проставлення покупцем відмітки (підпис уповноваженої особи скріпленою печаткою покупця) на видатковій накладній, що свідчить про прийняття товару.
У пункті 4.5. договору передбачено, що право власності на товар переходить від постачальника до покупця після приймання товару покупцем. З моменту прийняття товару всі ризики втрати (знищення) або пошкодження (псування) товару несе покупець.
Відповідно до п. 5.4. договору, кожну отриману партію товару покупець зобов'язаний оплатити протягом 30 (тридцяти) календарних днів з моменту приймання відповідної партії товару.
У п. 5.5. зазначена форма розрахунків за цим договором - безготівкова, на поточний банківський рахунок постачальника.
Пунктом 8.1. договору встановлено, що у випадку порушення своїх зобов'язань за цим договором сторони несуть відповідальність, визначену цим договором та чинним в Україні законодавством. Порушенням зобов'язання є його невиконання або неналежне виконання, тобто виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання.
Згідно із п. 12.1. договору, даний договір вважається укладеним і набирає чинності з моменту його підписання сторонами та діє протягом одного року, а в частині взаєморозрахунків - до повного виконання сторонами своїх зобов'язань за цим договором.
Відповідно до п. 12.2. договору, якщо жодна із сторін за 20 (двадцять) календарних днів до дати припинення дії договору не заявить у письмовій формі іншій стороні про свій намір розірвати або змінити цей договір, - строк дії цього договору вважається продовженим на один рік на тих самих умовах, які передбачені цим договором.
На виконання умов договору позивач поставив, а відповідач прийняв товар на загальну суму 584 984, 28 грн, що підтверджується видатковими та товарно-транспортними накладними: № 788 від 07.05.2021, № 1012 від 18.06.2021, № 1141 від 09.07.2021, № 1302 від 30.07.2021, які підписані сторонами без будь-яких заперечень та скріплені печатками товариств.
У свою чергу, відповідачем на підставі додаткової угоди від 12.01.2022 до договору № 07/05/21 (надалі - додаткова угода) здійснено часткове повернення позивачу отриманого за договором товару на суму 194 274, 12 грн, що підтверджується видатковою накладною № 0000220 від 12.01.2022.
Також відповідачем частково оплачено отриманий товар за вказаними вище видатковими накладними, а саме в загальному розмірі 236 502, 00 грн, що підтверджується платіжними дорученнями: № 65 від 09.09.2021, № 184 від 30.09.2021, № 132 від 30.09.2021, № 79 від 12.10.2021, № 158 від 12.10.2021, № 180 від 02.11.2021, № 225 від 02.11.2021, № 181 від 03.11.2021, № 186 від 09.11.2021, № 293 від 07.12.2021, № 254 від 30.12.2021, № 2 від 06.01.2022, № 415 від 16.02.2022, № 301 від 18.02.2022.
Спір у даній справі виник з підстав неналежного виконання відповідачем грошового зобов'язання за договором у частині своєчасної та повної оплати поставленого товару, з огляду на що, позивач просить суд стягнути з відповідача 154 208,16 грн основного боргу, 44 604,20 грн пені, 27 987,64 грн 3% річних та 96 576,21 грн інфляційних втрат.
Згідно з пунктом 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків є, зокрема, договори та інші правочини.
Відповідно до частини 1 статті 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Частина 1 статті 626 Цивільного кодексу України передбачає, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
У відповідності до положень статей 6, 627 Цивільного кодексу України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Згідно зі ст. 628 Цивільного кодексу України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Укладений між сторонами договір за своєю правовою природою є договором поставки. Відповідно до ст. 712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.
До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.
Відповідно до ч. 1 ст. 692 Цивільного кодексу України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.
На підставі укладеного між сторонами договору в позивача виник обов'язок здійснити поставку товару, а у відповідача - прийняти такий товар у обсязі, погодженому сторонами та оплатити його вартість.
Як слідує із матеріалів справи позивач поставив, а відповідач прийняв товар на загальну суму 584 984, 28 грн, що підтверджується видатковими та товарно-транспортними накладними, наявними в матеріалах справи.
Суд зазначає, що вказані видаткові накладні підписані з боку відповідача без зауважень та заперечень.
Відповідно до ч. 1 ст. 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Сторонами в пункті 5.4. договору погоджено, що кожну отриману партію товару покупець зобов'язаний оплатити протягом 30 (тридцяти) календарних днів з моменту приймання відповідної партії товару.
Враховуючи дати видаткових та товарно-транспортних накладних, що містяться в матеріалах справи, а саме № 788 від 07.05.2021, № 1012 від 18.06.2021, № 1141 від 09.07.2021, № 1302 від 30.07.2021, то відповідно, відповідач повинен був оплатити товар до 06.06.2021, 18.07.2021, 08.08.2021 та 29.08.2021 відповідно.
Відповідачем частково оплачено отриманий товар за вказаними вище видатковими накладними, а саме в загальному розмірі 236 502, 00 грн, що підтверджується платіжними дорученнями: № 65 від 09.09.2021, № 184 від 30.09.2021, № 132 від 30.09.2021, № 79 від 12.10.2021, № 158 від 12.10.2021, № 180 від 02.11.2021, № 225 від 02.11.2021, № 181 від 03.11.2021, № 186 від 09.11.2021, № 293 від 07.12.2021, № 254 від 30.12.2021, № 2 від 06.01.2022, № 415 від 16.02.2022, № 301 від 18.02.2022.
Крім цього, на підставі додаткової угоди, відповідачем здійснено часткове повернення позивачу отриманого за договором товару на суму 194 274, 12 грн, що підтверджується видатковою накладною № 0000220 від 12.01.2022.
Матеріалами справи підтверджується факт наявності у відповідача заборгованості за договором зі сплати за поставлений товар у розмірі 154 208, 16 грн (584 984, 28 (загальна сума за якою відповідач прийняв товар) - 194 274,12 (сума часткового повернення товару) - 236 502, 00 (сума часткової оплати відповідачем отриманого товару)), доказів її погашення, в тому числі в строки встановлені в договорі матеріали справи не містять.
Закон не містить переліку дій, що свідчать про визнання особою свого боргу або іншого обов'язку, але їх узагальнюючою рисою є те, що такі дії мають бути спрямовані на виникнення цивільних прав і обов'язків. В цьому сенсі діями, спрямованими на визнання боргу, є дії боржника безпосередньо стосовно кредитора, які свідчать про наявність боргу, зокрема повідомлення боржника на адресу кредитора, яким боржник підтверджує наявність в нього заборгованості перед кредитором, відповідь на претензію, підписання боржником акта звіряння розрахунків або іншого документа, в якому визначена його заборгованість.
До дій, що свідчать про визнання боргу або іншого обов'язку, з урахуванням конкретних обставин справи, також можуть належати: визнання пред'явленої претензії; зміна договору, з якої вбачається, що боржник визнає існування боргу, а так само прохання боржника про таку зміну договору; письмове прохання відстрочити сплату боргу; підписання уповноваженою на це посадовою особою боржника разом з кредитором акта звіряння взаєморозрахунків, який підтверджує наявність заборгованості в сумі, щодо якої виник спір; письмове звернення боржника до кредитора щодо гарантування сплати суми боргу; часткова сплата боржником або з його згоди іншою особою основного боргу та/або сум санкцій. Аналогічний правовий висновок викладено в постанові Верховного Суду від 09 листопада 2018 року в справі № 911/3685/17.
Суд розцінює часткову оплату відповідача, як визнання ним основного боргу.
Відповідно до статті 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.
Зазначене також кореспондується з положеннями статей 525, 526 Цивільного кодексу України.
Стаття 629 Цивільного кодексу України передбачає, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Згідно статті 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
З урахуванням викладеного вище, враховуючи, що факт постачання позивачем визначеного умовами договору товару та факт порушення відповідачем своїх зобов'язань, в частині своєчасної та повної оплати поставленого товару, підтверджений матеріалами справи та не спростований відповідачем, суд прийшов до висновку про задоволення позовних вимог у частині стягнення 154 208, 16 грн основного боргу.
Крім цього, за порушення виконання грошового зобов'язання позивач просить стягнути з відповідача 27 987,64 грн 3% річних та 96 576,21 грн інфляційних втрат за загальний період з 07.06.2021 по 21.06.2023.
Пунктом 8.3. договору, сторони передбачили, що при несплаті за товару строк, більший ніж вказаний в пункті 5.4. цього договору, покупець сплачує постачальнику суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення оплати, а також 3 % річних від простроченої суми.
Так, відповідно до ст. 625 Цивільного кодексу України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Виходячи із положень зазначеної норми, наслідки прострочення боржником грошового зобов'язання у вигляді інфляційного нарахування на суму боргу та 3 % річних, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом, не є санкціями, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові, а тому ці кошти нараховуються незалежно від вини боржника.
Суд звертає увагу на те, що сума боргу, внесена за період з 1 до 15 числа включно відповідного місяця, індексується за період з урахуванням цього місяця, а якщо суму внесено з 16 до 31 числа місяця, то розрахунок починається з наступного місяця. За аналогією, якщо погашення заборгованості відбулося з 1 по 15 число включно відповідного місяця - інфляційна складова розраховується без урахування цього місяця, а якщо з 16 до 31 числа місяця - інфляційна складова розраховується з урахуванням цього місяця.
Отже, якщо період прострочення виконання грошового зобов'язання складає неповний місяць, то інфляційна складова враховується або не враховується в залежності від математичного округлення періоду прострочення у неповному місяці.
Методику розрахунку інфляційних втрат за неповний місяць прострочення виконання грошового зобов'язання доцільно відобразити, виходячи з математичного підходу до округлення днів у календарному місяці, упродовж якого мало місце прострочення, а саме:
- час прострочення у неповному місяці більше півмісяця (> 15 днів) = 1 (один) місяць, тому за такий неповний місяць нараховується індекс інфляції на суму боргу;
- час прострочення у неповному місяці менше або дорівнює половині місяця (від 1, включно з 15 днями) = 0 (нуль), тому за такий неповний місяць інфляційна складова боргу не враховується.
Зазначений спосіб розрахунку склався як усталена судова практика, його використовують всі бухгалтерські програми розрахунку інфляційних.
Вказана правова позиція також викладена в постанові Верховного Суду у складі об'єднаної Палати Касаційного господарського суду від 20.11.2020 № 910/13071/19.
Перевіривши розрахунок інфляційних втрат наданий позивачем за періоди: з 07.06.2021 по 21.06.2023 (за видатковою накладною № 1141 від 09.07.2021); з 30.08.2021 по 21.06.2023 (за видатковою накладною № 1302 від 30.07.2021) в розмірі 96 576,21 грн, суд встановив, що він є арифметично невірним, оскільки за розрахунком суду за вказані періоди, з урахуванням часткових оплат, розмір інфляційних втрат складає 66 269, 84 грн, що є менше за суму, заявлену до стягнення позивачем, а тому позовні вимоги в цій частині підлягають частковому задоволенню.
Також перевіривши розрахунок 3 % річних наданий позивачем за періоди: з 07.06.2021 по 21.06.2023 (за видатковою накладною № 1302 від 30.07.2021)в розмірі 27 987,64 грн, суд встановив, що він є арифметично невірним, оскільки за розрахунком суду за вказані періоди розмір 3 % річних складає 15 655, 17 грн, що є менше за суму, заявлену до стягнення позивачем, а тому позовні вимоги в цій частині підлягають частковому задоволенню.
Крім цього, за порушення виконання грошового зобов'язання позивач просить стягнути з відповідача 44 604,20 грн пені за загальний період з 07.06.2021 по 02.03.2022.
У пункті 8.2. сторони визначили, що при несплаті за товар у строк, більше ніж вказаний в пункті 5.4. цього договору, покупець сплачує постачальнику пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ від суми заборгованості за кожен день прострочення оплати.
За змістом ст. 611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, якими зокрема є сплата неустойки.
У відповідності до ч. 1 ст. 548 Цивільного кодексу України виконання зобов'язання (основного зобов'язання) забезпечується, якщо це встановлено договором або законом.
Згідно зі ст. 546, 549 Цивільного кодексу України виконання зобов'язання може забезпечуватися неустойкою, різновидом якої є штраф та пеня.
Відповідно до ч. 3 ст. 549 Цивільного кодексу України пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
Згідно із п. 1 ст. 230 Господарського кодексу України штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.
Положеннями п. 4 ст. 231 Господарського кодексу України визначено, що розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов'язання або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов'язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).
Нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано (ч. 6 ст. 232 Господарського кодексу України).
Вказана правова позиція також викладена в постанові Верховного Суду у складі об'єднаної Палати Касаційного господарського суду від 20.11.2020 № 910/13071/19.
Перевіривши розрахунок пені наданий відповідачем за періоди: з 07.06.2021 по 07.12.2021 (за видатковою накладною № 788 від 07.05.2021); з 19.07.2021 по 19.01.2022 (за видатковою накладною № 1012 від 18.06.2021); з 09.08.2021 по 09.02.2022 (за видатковою накладною № 1141 від 09.07.2021); з 30.08.2021 по 02.03.2022 (за видатковою накладною № 1302 від 30.07.2021) в сумі 44 604,20 грн, суд встановив, що він є арифметично невірним, оскільки позивачем неправильно визначено останній день періоду за видатковою накладною № 1302 від 30.07.2021, яким є 28.02.2022 (останній день шостого місяця від дня, коли зобов'язання мало бути виконано). Тому за розрахунком суду за вказані періоди, розмір пені складає 44 569, 83 грн, а тому позовні вимоги в цій частині підлягають частковому задоволенню, а саме в розмірі визначеному судом.
Надаючи оцінку іншим доводам учасників судового процесу судом враховано, що обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи (ч.5 ст.236 Господарського процесуального кодексу України).
Відповідно до п.5 ч.4 ст.238 Господарського процесуального кодексу України у мотивувальній частині рішення зазначається, зокрема, мотивована оцінка кожного аргументу, наведеного учасниками справи, щодо наявності чи відсутності підстав для задоволення позову, крім випадку, якщо аргумент очевидно не відноситься до предмета спору, є явно необґрунтованим або неприйнятним з огляду на законодавство чи усталену судову практику.
Згідно усталеної практики Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п.1 ст.6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення від 09.12.1994 Європейського суду з прав людини у справі «Руїс Торіха проти Іспанії»). Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією.
Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів учасників справи та їх відображення у судовому рішенні, суд першої інстанції спирається на висновки, що зробив Європейський суд з прав людини від 18.07.2006 у справі «Проніна проти України», в якому Європейський суд з прав людини зазначив, що п.1 ст.6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі ст.6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.
Аналогічна правова позиція викладена у постановах від 13.03.2018, від 24.04.2019, від 05.03.2020 Верховного Суду по справах № 910/13407/17, № 915/370/16 та № 916/3545/15.
Відповідно до положень ст. 2 Господарського процесуального кодексу України завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов'язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави. При цьому, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, згідно положень ст. 74 Господарського процесуального кодексу України. Згідно зі ст. 79 Господарського процесуального кодексу України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Згідно із ст. 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
З огляду на викладене вище, всі інші заяви, клопотання, доводи та міркування учасників судового процесу залишені судом без задоволення та не прийняті до уваги як необґрунтовані, безпідставні та такі, що не спростовують висновків суду.
Підсумовуючи наведене вище норми, враховуючи доведення позивачем своїх позовних вимог, а відповідачем не представлення суду більш вірогідних доказів, ніж ті, які надані позивачем, суд прийшов до висновку про часткове задоволення позовних вимог та стягнення з відповідача на користь позивача 154 208, 16 грн основного боргу, 44 569, 83 грн пені, 15 655, 17 грн 3% річних та 66 269, 84 грн інфляційних втрат.
У відповідності до п. 2 ч. 1 ст. 129 Господарського процесуального кодексу України судовий збір у розмірі покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Відповідно до платіжної інструкції № 783 позивачем 04.04.2023 сплачено 5 363, 27 грн судового збору за звернення з позовом до Господарського суду міста Києва. Згідно з випискою ці кошти були зараховані до спеціального фонду державного бюджету України.
Суд зазначає, що ціна позову становить 323 376, 21 грн, а тому позивачу належало сплатити 4 850, 64 грн судового збору, отже, позивачем було переплачено 512, 63 грн судового збору.
Згідно п. 1 ч. 1 ст. 7 Закону України «Про судовий збір», сплачена сума судового збору повертається за клопотанням особи, яка його сплатила за ухвалою суду в разі зменшення розміру позовних вимог або внесення судового збору в більшому розмірі, ніж встановлено законом.
Відповідно до ч. 2 ст. 7 Закону України «Про судовий збір», у випадках, установлених пунктом 1 частини першої цієї статті, судовий збір повертається в розмірі переплаченої суми.
Суд роз'яснює позивачу, що він у праві звернутися до суду з заявою про повернення надмірно сплаченого судового збору в сумі 512, 63 грн.
Керуючись статтями 86, 129, 233, 237 - 238, 240, 247, 252 Господарського процесуального кодексу України, суд
ВИРІШИВ
1. Позов задовольнити частково.
2. Стягнути з Приватного акціонерного товариства «Галіція Дистилері» (04053, місто Київ, вулиця Кудрявська, будинок 16, ідентифікаційний код 31274359) до Товариства з обмеженою відповідальністю «Торговий холдинг «Партнер» (02101, місто Київ, вулиця Будівельників, будинок 12, ідентифікаційний код 44036675) 154 208 (сто п'ятдесят чотири тисячі двісті вісім) грн 16 коп. основного боргу, 44 569 (сорок чотири тисячі п'ятсот шістдесят дев'ять) грн 83 коп. пені, 15 655 (п'ятнадцять тисяч шістсот п'ятдесят п'ять) грн 17 коп. 3% річних, 66 269 (шістдесят шість тисяч двісті шістдесят дев'ять) грн 84 коп. інфляційних втрат та 4 210 (чотири тисячі двісті десять) грн 64 коп. судового збору.
3. У задоволенні іншої частини позову відмовити.
4. Після набрання рішенням суду законної сили видати наказ.
5. Рішення господарського суду набирає законної сили відповідно до вимог ст. 241 ГПК України та може бути оскаржене до апеляційної інстанції у строки передбачені ст. 256 ГПК України.
Суддя Я.А. Карабань