ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД
ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ
вул. Володимира Винниченка 1, м. Дніпро, 49027
E-mail: inbox@dp.arbitr.gov.ua, тел. (056) 377-18-49, fax (056) 377-38-63
РІШЕННЯ
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
04.10.2023м. ДніпроСправа № 904/2871/23
Господарський суд Дніпропетровської області
у складі судді Дупляка С.А.,
за участю секретаря судового засідання Євтушенка Д.Є.,
представників учасників справи:
від позивача (за первісним позовом): Мельник К.О. дов. від 08.12.2022 №б/н (в режимі відеоконференції за допомогою підсистеми відеоконференцзв'язку ЄСІТС);
від відповідача (за первісним позовом): Коган Р.В. (ордер від 07.07.2023 №1077877 серія АЕ);
дослідивши матеріали справи №904/2871/23
за первісним позовом Акціонерного товариства "ДТЕК Дніпровські електромережі"
до Товариства з обмеженою відповідальністю "Вейл-Білдінг"
про стягнення грошових коштів
та
за зустрічним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Вейл-Білдінг"
до Акціонерного товариства "ДТЕК Дніпровські електромережі"
про визнання договору недійсним,
ВСТАНОВИВ:
1. ЗМІСТ ПОЗОВНИХ ВИМОГ ТА ПРОЦЕСУАЛЬНІ ДІЇ У СПРАВІ
Акціонерне товариство "ДТЕК Дніпровські електромережі" (далі - позивач) звернулося до господарського суду з позовною заявою від 01.06.2023 за вих. №б/н до Товариства з обмеженою відповідальністю "Вейл-Білдінг" (далі - відповідач) про стягнення 900.649,36 грн, з яких 598.836,01 грн основної заборгованості за договором підряду від 29.10.2021 №578-ДнЕМ та 301.813,35 грн неустойки.
Судові витрати позивач просить суд стягнути з відповідача.
Автоматизованою системою документообігу суду для розгляду справи №904/2871/23 визначено суддю ДУПЛЯКА Степана Анатолійовича, що підтверджується протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 05.06.2023.
Ухвалою від 12.06.2023 позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі. Розгляд справи вирішено здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження без призначення судового засідання та без виклику учасників справи за наявними у ній матеріалами (в порядку письмового провадження).
Через відділ документального забезпечення 07.07.2023 від відповідача надійшов відзив, у якому відповідач просить суд відмовити у задоволенні позовних вимог та застосувати строк позовної давності до вимог про стягнення штрафних санкцій.
Через відділ документального забезпечення 07.07.2023 від відповідача надійшов зустрічний позов, у якому відповідач (далі - відповідач, відповідач за первісним позовом, позивач за зустрічним позовом) просить суд визнати недійсним договір підряду від 29.10.2021 №578-ДнЕМ. Судові витрати за розгляд зустрічних позовних вимог позивач за зустрічним позовом просить суд покласти на позивача (далі - позивач, позивач за первісним позовом, відповідач за зустрічним позовом). Крім цього, позивач за зустрічним позовом просить суд здійснити перехід від розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження до розгляду справи за правилами загального позовного провадження.
Разом із зустрічним позовом через відділ документального забезпечення надійшло клопотання про витребування доказів, у якому позивач за зустрічним позовом просить суд витребувати у відповідача за зустрічним позовом оригінал довіреності №683/2021 від 23.07.2021, яка видана на ім'я Слинька Івана Вікторовича.
Також із зустрічним позовом через відділ документального забезпечення від позивача за зустрічним позовом надійшло клопотання про призначення експертизи, у якому позивач за зустрічним позовом просить суд призначити судову почеркознавчу експертизу, проведення якої доручити експертам Дніпропетровського науково-дослідного інституту судових експертиз, перед якими /експертами/ поставити такі питання: чи дійсно довіреність №683/2021 від 23.07.2021 була підписана 23.07.2021 та чи підписував довіреність №683/2021 від 23.07.2021 директор відповідача за зустрічним позовом?
В автоматизовану систему документообігу суду внесено інформацію про розгляд справи №904/2971/23 суддею ДУПЛЯКОМ Степаном Анатолійовичем, що підтверджується витягом з протоколу передачі судової справи раніше визначеному складу суду від 07.07.2023.
Ухвалою від 11.07.2023 зустрічну позовну заяву залишено без руху та позивачу за зустрічним позовом запропоновано надати до суду докази сплати судового збору у розмірі 2.684,00 грн.
Через відділ документального забезпечення 17.07.2023 (електронною поштою) та 18.07.2023 (нарочно) від позивача за зустрічним позовом надійшла заява про усунення недоліків позовної заяви разом із квитанцією до платіжної інструкції про сплату судового збору у розмірі 2.684,00 грн.
Ухвалою від 24.07.2023 прийнято зустрічну позовну заяву до спільного розгляду з первісним позовом, об'єднано вимоги за зустрічним позовом в одне провадження з первісним позовом, підготовче засідання призначено на 09.08.2023. Витребувано у відповідача за зустрічним позовом оригінал довіреності №683/2021 від 23.07.2021, яка видана Слиньку Івану Вікторовичу (для огляду у судовому засіданні). Крім цього, відповідачу за зустрічним позовом запропоновано надати суду письмові пояснення щодо необхідності призначення у справі почеркознавчої експертизи і встановити строк для надання витребуваних документів та інформації - до 09.08.2023 (включно).
Ухвалою від 24.07.2023 вирішено перейти від розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження до розгляду справи за правилами загального позовного провадження, розгляд справи почати спочатку, замінити засідання для розгляду справи по суті підготовчим засіданням та повідомити учасників справи, що підготовче засідання відбудеться 09.08.2023.
Через відділ документального забезпечення 31.07.2023 від позивача за первісним позовом надійшли письмові пояснення, у яких позивач за первісним позовом просить суд позовні вимоги задовольнити у повному обсязі, а у задоволенні клопотань про застосування строку позовної давності та зменшенні розміру штрафних санкцій відмовити.
Через відділ документального забезпечення 31.07.2023 від відповідача за зустрічним позовом надійшов відзив, сформований в системі «Електронний суд» 28.07.2023, у якому відповідач за зустрічним позовом просить суд відмовити у задоволенні зустрічних позовних вимог та у задоволенні клопотання про призначення судової почеркознавчої експертизи. Разом із відзивом на зустрічний позов відповідач за зустрічним позовом надав копію витребуваної судом довіреності №683/2021 від 23.07.2021 (для долучення до матеріалів справи).
Через відділ документального забезпечення 08.08.2023 від позивача за зустрічним позовом надійшло клопотання про перенесення розгляду справи на іншу дату через зайнятість представника в іншому судовому процесі.
Ухвалою від 09.08.2023 підготовче засідання відкладено до 23.08.2023.
Через відділ документального забезпечення 10.08.2023 від позивача надійшла заява, сформована в системі «Електронний суд» 10.08.2023, про участь представника у судовому засіданні в режимі відеоконференції.
Ухвалою від 23.08.2023 у задоволенні клопотання позивача за зустрічним позовом про призначення судової почеркознавчої експертизи відмовлено. Підготовче провадження закрито, справу призначено до судового розгляду по суті на 21.09.2023. Для представника позивача (Катерини Мельник) судове засідання відбудеться в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду з використанням власних технічних засобів в підсистемі відеоконференцзв'язку ЄСІТС.
Ухвалою від 21.09.2023 розгляд справи відкладено до 04.10.2023.
У судовому засіданні 04.10.2023 представник позивачаза первісним позовом надав усні пояснення у справі, відповів на запитання суду, просив задовольнити первісний позов та відмовити у задоволенні зустрічного.
Представник відповідача за первісним позовом надав усні пояснення у справі, відповів на запитання суду, просив відмовити у задоволенні первісного позову та задовольнити зустрічний.
Дослідивши матеріали справи, повно та всебічно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд прийняв рішення у справі.
З урахуванням режиму воєнного стану та можливості повітряної тривоги в місті Дніпрі у Господарському суді Дніпропетровської області встановлено особливий режим роботи й запроваджено відповідні організаційні заходи. Відтак, справу розглянуто у розумні строки, ураховуючи вищевказані обставини та факти.
Стислий виклад позиції позивача за первісним позовом
Між сторонами укладено договір підряду, позивач за первісним позовом перерахував на користь відповідача за первісним позовом аванс, однак всупереч умовам укладеного між сторонами договору відповідач за первісним позовом у визначений строк не виконав роботи, а тому позивач відмовився від договору і вимагає повернути аванс.
Крім цього, за невиконання робіт обумовлених договором позивач нарахував та просить стягнути з відповідача пеню і штраф.
Стислий виклад позиції відповідача за первісним позовом
Відповідач за первісним позовом наголосив, що вчинив всі дії щодо продовження робіт за договором, але позивач за первісним позовом не вчинив жодних дій, спрямованих на продовження виконання зобов'язань за договором.
До вимог про стягнення з відповідача за первісним позовом пені та штрафу останній просить суд застосувати позовну давність.
Крім цього, відповідач за первісним позовом просить суд зменшити заявлений до стягнення розмір пені та штрафу.
Також відповідач за первісним позовом зазначає, що розмір витрат позивача за первісним позовом на правову допомогу є явно завищеним, а до позовної заяви не було додано доказів щодо обґрунтування заявленого до стягнення з відповідача за первісним позовом розміру витрат позивача за первісним позовом на оплату професійної правової допомоги.
Доводи позивача за первісним позовом щодо відзиву відповідача за первісним позовом на позовну заяву
Позивач за первісним позовом заперечує проти тверджень відповідача за первісним позовом щодо його готовності відновити роботи та звертає увагу на відсутність відповідних доказів на підтвердження вказаних тверджень відповідача за первісним позовом.
Позивач за первісним позовом акцентує увагу, що роботи за договором з боку відповідача за первісним позовом взагалі не виконані.
Позивач за первісним позовом заперечує сплив позовної давності та звертає увагу суду на Закон України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв'язку із поширенням короновірусної хвороби (COVID-19)» та Закон України «Про внесення змін до Податкового кодексу України та інших законодавчих актів України щодо дії норм на період дії воєнного стану».
Позивач за первісним позовом заперечує проти задоволення клопотання відповідача за первісним позовом зменшити заявлений до стягнення розмір пені і штрафу, оскільки останнім до справи не долучено жодних доказів на підтвердження скрутного фінансового положення або погіршення господарської діяльності відповідача за первісним позовом.
Стислий виклад позиції позивача за зустрічним позовом
Позивач за зустрічним позовом звернувся до суду з вимогою про визнання недійсним договору підряду, оскільки зі сторони відповідача за зустрічним позовом договір підписано представником за довіреністю, однак така довіреність не була долучена до матеріалів справи. Більш того, в договорі не було зазначено ким саме було видано довіреність представнику відповідача за зустрічним позовом для підписання договору.
Стислий виклад позиції відповідача за зустрічним позовом
На спростування тверджень позивача за зустрічним позовом відповідач за зустрічним позовом надав для долучення до матеріалів справи довіреність на підтвердження повноважень особи, яка підписала договір.
Також відповідач за зустрічним позовом акцентує увагу, що для визнання договору недійсним суд повинен встановити наявність фактичних обставин, з якими закон пов'язує визнання таких правочинів недійсними на момент їх вчинення (укладання) і настання відповідних наслідків.
Відповідач за зустрічним позовом відзначає і те, що матеріали справи містять докази виконання, зокрема, відповідачем за зустрічним позовом умов укладеного між сторонами договору, а саме внесення авансу, що підтверджується платіжною інструкцією та передачу майданчика, що підтверджується актом приймання-передачі майданчика.
2. ВИКЛАД ОБСТАВИН СПРАВИ, ВСТАНОВЛЕНИХ СУДОМ
Предметом доказування у справі, відповідно до ч. 2 ст. 76 ГПК України, є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
У даному випадку до предмета доказування входять обставини: укладання договору; виконання договору; внесення попередньої оплати за договором; повернення попередньої оплати за договором; можливості відмовитися від договору; настання/ненастання строку для повернення попередньої оплати за договором; правомірності нарахування пені та штрафу за невиконання договору; наявності/відсутності підстав для застосування строку позовної давності до вимог про стягнення пені та штрафу; наявності/відсутності підстав для зменшення заявленого до стягнення розміру пені та штрафу; наявності/відсутності фактичних даних, з якими закон пов'язує визнання укладеного між сторонами договору недійсним; чи дійсно позивач за зустрічним позовом має порушене право (інтерес); чи це право (інтерес) порушено відповідачем за зустрічним позовом.
Суд встановив, що 29.10.2021 між позивачем (далі - позивач, позивач за первісним позовом, відповідач за зустрічним позовом, замовник) та відповідачем (далі - відповідач, відповідач за первісним позовом, позивач за зустрічним позовом, підрядник) був укладений договір підряду №578-ДнЕМ (далі - договір), відповідно до п. 1.1 умов якого визначено, що замовник доручає, а підрядник зобов'язується відповідно до умов договору виконати роботи (далі - роботи) (код робіт згідно державного класифікатора продукції та послуг: 41.00.40) з капітального ремонту Дім-будівлі Каховської дільниці, інв. №010000002007/0000, за адресою: с. Грушівка, вул. Довженко, 52, Апостолівського ОРЕМ АТ «ДТЕК Дніпровські електромережі» (далі - об'єкт), а замовник приймає і оплачує належним чином виконані роботи.
Договірна ціна (Додаток №1 до договору) робіт, відповідно до п. 2.1 договору, визначається на основі кошторису і становить 1.197.672,02 грн, в тому числі ПДВ 199.612,00 грн.
Цей договір може бути скріплений печатками сторін, набирає чинності з дня його підписання уповноваженими представниками обох сторін і діє до 31.10.2022, а в частині виконання зобов'язань - до повного виконання сторонами своїх зобов'язань за цим договором, що виникли під час дії договору (п. 17.1 договору).
Позивач перерахував відповідачу грошові кошти у розмірі 598.836,01 грн, що підтверджується платіжною інструкцією №2289229 від 18.11.2021 з призначенням платежу: «аванс по КР Дому-будівлі Каховс.дільн.; №578-ДнЕМ 29.10.2021; рах№1-29/10 29.10.2021».
Між сторонами складено Акт передачі майданчика (фронту робіт) для виконання будівельно-монтажних робіт від 09.11.2021, згідно із яким відповідачу позивачем була передана така документація: договір №578-ДнЕМ від 29.10.2021, дефектний акт №31/21, технічне завдання, кошторисна документація.
Варто відзначити, що вказаний акт містить примітку, що фронт робіт та документація прийняті генпідрядником, тобто відповідачем, для виконання капітального ремонту і такий акт підписаний представниками позивача і відповідача.
Оскільки у визначений договором строк /тобто в строк до 31.12.2021/ роботи за договором виконані не були позивач звернувся до відповідача з вимогою від 27.05.2023 за вих. №24024/1001, у якій позивач повідомив відповідача про відмову від договору та припинення зобов'язань за ним. Крім цього, позивач вимагав у відповідача протягом 7 (семи) днів з дати отримання цієї вимоги сплатити на користь позивача суму авансу та штрафні санкції, які нараховані у відповідності до п. 13.1 договору. В якості доказів направлення позивачем відповідачу вимоги до справи долучено опис вкладення у цінний лист, накладну №4900901066880 від 23.05.2023 та фіскальний чек від 23.05.2023.
У відповідь на претензію позивача відповідач листом за вих. №5-26/05 2023р. повідомив позивача, що зобов'язання за договором не були виконані відповідачем через початок повномасштабного вторгнення російської федерації на територію України. Разом із тим, відповідач наголосив, що у квітні 2022 року ним було повідомлено представників позивача про бажання відновити роботи за договором, проте, за твердженням відповідача, позивач у травні 2022 року нібито повідомив відповідача про відсутність грошових коштів для оплати робіт за договором.
Також відповідач наголосив, що не можна відмовитися від договору, строк дії якого закінчився.
Більш того, відповідач просив позивача підтвердити фінансову спроможність для оплати робіт за договором та повідомив про готовність виконувати свої зобов'язання за договором.
Суд встановив, що лист відповідача за вих. №5-26/05 2023р. до матеріалів справи долучив позивач, а тому такий лист суд бере до уваги через обізнаність позивача зі змістом останнього.
Відповідач долучив до матеріалів справи вимогу №1-13/06 від 13.06.2023, у якій відповідач вимагав у позивача протягом 7 (семи) днів провести залік та включити акти до загального розрахунку на об'єкті будівництва.
Суд встановив, що вимога відповідача №1-13/06 від 13.06.2023 долучена відповідачем до матеріалів справи без доказів її направлення (вручення) позивачу.
Без доказів направлення (вручення) позивачу відповідач долучив до відзиву відомість ресурсів до акта приймання № за січень 2022 року, акт №__ приймання виконаних будівельних робіт за січень 2022 року, довідку про вартість виконаних будівельних робіт та витрат за січень 2022 року, розрахунок №1-2 загальновиробничих витрат до акту № за січень 2022 року, розрахунок №П40 витрати, пов'язані з відряджанням працівників будівельної організації на об'єкт будівництва. Суд також встановив, що перелічені документи не містять підписів представників позивача, а тому носять односторонній характер і оцінюються судом критично.
Суд встановив, що позивач долучив до матеріалів справи довіреність №683/2021 від 23.07.2021, якою було уповноважено представника позивача Слинька Івана Вікторовича, зокрема, укладати та підписувати від імені товариства договори, додаткові угоди, додатки, специфікації та інші документи, що пов'язані з укладанням та виконанням правочинів. У зазначеній довіреності вказано, що остання діє з моменту видачі і до 31.12.2021.
Встановлені вище обставини і зумовили звернення позивача та відповідача до суду з первісним та відповідно зустрічним позовами.
3. ПОЗИЦІЯ СУДУ
Предметом первісного позову позивач визначив 598.836,01 грн попередньої оплати, 217.976,31 грн пені та 83.837,04 грн штрафу.
Предметом зустрічного позову позивач визначив визнання договору недійсним.
Договір є підставою виникнення цивільних прав і обов'язків (ст. ст. 11, 626 ЦК України), які мають виконуватись належним чином і в установлений строк відповідно до договору (ст. 526 ЦК України), а одностороння відмова від виконання зобов'язання не допускається (ст. 525 ЦК України).
Оцінивши зміст договору, господарський суд встановив, що сторонами погоджено його істотні умови.
Договір підписаний уповноваженими особами та скріплено печатками.
Договір у встановленому порядку не оспорений; не розірваний; не визнаний недійсним.
У ст. 530 ЦК України передбачено, що, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Варто відзначити, що строки виконання робіт визначені у розділі 3 договору.
Так, у п. 3.1 договору вказано, що підрядник зобов'язаний розпочати виконання робіт протягом 5 (п'яти) робочих днів з моменту надання йому будівельного майданчика - фронту робіт за актом приймання-передачі об'єкта.
Як встановлено судом, Акт передачі майданчика (фронту робіт) для виконання будівельно-монтажних робіт між сторонами складено 09.11.2021. Отже, відповідач (підрядник) був зобов'язаний /а не мав право/ розпочати виконання робіт у період з 10.11.2021 до 16.11.2021.
У пункті 3.2 договору визначено, що строки виконання робіт, початок та закінчення робіт/етапів робіт визначаються Календарним графіком виконання робіт, який є невід'ємною частиною договору (Додаток №3 до договору).
Згідно з Календарним планом виконання робіт з капітального ремонту дому-будівлі Каховської дільниці Апостолівського ОРЕМ АТ «ДТЕК Дніпровські електромережі», інв. №010000002007/0000, за адресою: Дніпропетровська область, село Грушевка, вулиця Довженка, 52 мало відбутися до 31.12.2021.
За результатами вивчення наявних у справі доказів судом встановлено відсутність доказів виконання робіт за договором і станом на 21.09.2023 /дата прийняття судового рішення по суті позовних вимог/.
У ст. 631 ЦК України зазначено, що строком договору є час, протягом якого сторони можуть здійснити свої права і виконати свої обов'язки відповідно до договору.
Суд звертає увагу на положення п. 17.1 договору, згідно із яким цей договір набирає чинності з дня його підписання уповноваженими представниками обох сторін і діє до 31.12.2022, а в частині виконання зобов'язань - до повного виконання сторонами своїх зобов'язань за цим договором, що виникли під час дії договору.
Здійснивши правовий аналіз п. 17.1 договору, суд врахував, що оскільки в договорі відсутня умова про те, що закінчення строку його дії тягне припинення зобов'язань сторін за цим договором, то відповідно, закінчення зобов'язань за ним має визначатись суттю самого зобов'язання (аналогічна правова позиція викладена у п. 7.26. Постанови Верховного Суду від 24.11.2022 у справі №916/1591/17).
Тобто договір передбачав момент його припинення - 31.12.2022. Відповідач після вказаного терміну не виконував робіт за договором /докази зворотного матеріали справи не містять/, однак в силу положень п. 17.1 договору відносини сторін пов'язані з виконанням зобов'язань за договором, а отже і строку його дії у вказаній частині слід вважати продовженими.
Відповідно до ч. 1 ст. 837 ЦК України за договором підряду одна сторона (підрядник) зобов'язується на свій ризик виконати певну роботу за завданням другої сторони (замовника), а замовник зобов'язується прийняти та оплатити виконану роботу.
Укладений між сторонами договір за своєю правовою природою є договором підряду.
Згідно зі ст. 854 ЦК України якщо договором підряду не передбачена попередня оплата виконаної роботи або окремих її етапів, замовник зобов'язаний сплатити підрядникові обумовлену ціну після остаточної здачі роботи за умови, що роботу виконано належним чином і в погоджений строк або, за згодою замовника, - достроково.
У п. 2.2 договору сторони узгодили, що розрахунки за цим договором будуть здійснюватися шляхом перерахування авансового платежу, сплати проміжних платежів та остаточного розрахунку.
Так, відповідно до п.п. 2.2.1 авансовий платіж здійснюється після підписання цього договору шляхом перерахування грошових коштів на поточний рахунок підрядника у розмірі 50% від суми договору, що складає 598.836,01 грн з ПДВ, в тому числі ПДВ 99.806,00 грн.
Як встановлено судом, позивач перерахував відповідачу грошові кошти у розмірі 598.836,01 грн, що підтверджується платіжною інструкцією №2289229 від 18.11.2021 з призначенням платежу: «аванс по КР Дому-будівлі Каховс.дільн.; №578-ДнЕМ 29.10.2021; рах№1-29/10 29.10.2021».
Суд акцентує увагу, що згідно із п.п. 2.2.3 договору платежі за виконані роботи здійснюються замовником виключно на підставі отриманого наступного пакета документів, поданого підрядником: акта приймання виконаних будівельних робіт, оформленого за формою №КБ-2в; довідки про вартість виконаних будівельних робіт /та витрат/, оформленої за формою №КБ-3; актів на закриття прихованих робіт (для бетонних робіт, або якщо акти передбачені характером виконуваних робіт); результатів лабораторних випробувань/досліджень для робіт, для яких такі випробування/дослідження вимагаються; сертифікатів якості, відповідності та видаткові накладні на матеріали/обладнання, які були використані на об'єкті за відповідний період; технічної документації/паспортів на обладнання (якщо обладнання придбано підрядником); документів, що підтверджують здійснені витрати на відрядження та бухгалтерських даних.
Врахувавши положення п.п. 2.2.3 суд доходить висновку, що відповідач не виконав обумовлені договором роботи. Докази зворотного матеріали справи не містять.
Вирішуючи спір за первісним позовом по суті, слід встановити правомірність підстав для утримання відповідачем попередньої оплати за договором у розмірі 598.836,01 грн у період з 18.11.2021 (дата перерахування позивачем відповідачу попередньої оплати) до 04.10.2023 (дата прийняття рішення по суті позовних вимог).
Суд акцентує увагу, що позивач у вимозі від 27.05.2023 за вих.№24024/1001 повідомив відповідача про відмову від договору підряду з посиланням на положення ч. 2 ст. 849 ЦК України та п.п. 13.1.5, 15.2.5 договору і вимагав протягом 7 (семи) днів з дати отримання даної вимоги повернути грошові кошти у розмірі 598.836,01 грн, сплачені на виконання договору підряду, а також штрафні санкції, нараховані на підставі п. 13.1 договору. В якості доказів направлення вимоги на адресу відповідача позивач долучив до матеріалів справи опис вкладення у цінний лист, фіскальний чек від 27.05.2023 та накладну №4900901066880 від 27.05.2023.
Оцінюючи зміст вимоги позивача суд встановив таке і дійшов наступних висновків.
Сторони у п. 15.2 договору закріпили право позивача, як замовника робіт на розірвання договору в односторонньому порядку шляхом надсилання повідомлення відповідачу, тобто підряднику, зокрема, у разі прийняття рішення про припинення робіт (п.п. 15.2.1 договору).
За змістом статті 849 ЦК України замовник має право у будь-який час перевірити хід і якість роботи, не втручаючись у діяльність підрядника (частина 1).
Якщо підрядник своєчасно не розпочав роботу або виконує її настільки повільно, що закінчення її у строк стає явно неможливим, замовник має право відмовитися від договору підряду та вимагати відшкодування збитків (частина 2).
Якщо під час виконання роботи стане очевидним, що вона не буде виконана належним чином, замовник має право призначити підрядникові строк для усунення недоліків, а в разі невиконання підрядником цієї вимоги - відмовитися від договору підряду та вимагати відшкодування збитків або доручити виправлення роботи іншій особі за рахунок підрядника (частина 3).
Замовник має право у будь-який час до закінчення роботи відмовитися від договору підряду, виплативши підрядникові плату за виконану частину роботи та відшкодувавши йому збитки, завдані розірванням договору (частина 4).
Отже, замовник має право відмовитися в односторонньому порядку від договору у будь-який час до закінчення робіт, що має наслідком припинення зобов'язань за договором (аналогічна правова позиція висвітлена у постанові Верховного Суду від 07.09.2022 у справі №910/8214/21).
Суд зауважує, що згідно з ч. 2 ст. 849 ЦК України позивач мав право відмовитися від договору до закінчення встановленого договором строку виконання робіт (аналогічна правова позиція висвітлена у постанові Верховного Суду від 19.01.2022 у справі № 909/240/19).
Оскільки в силу положень п. 17.1 договору строк виконання зобов'язань за договором вважається продовженим, то позивач правомірно застосував до правовідносин сторін положення ч. 2 ст. 849 ЦК України.
Відповідно до ч. 2 ст. 622 ЦК України у разі відмови кредитора від прийняття виконання, яке внаслідок прострочення втратило для нього інтерес (ст. 612 ЦК України), боржник звільняється від обов'язку виконати зобов'язання в натурі.
Згідно із ч. 3 ст. 651 ЦК України у разі односторонньої відмови від договору у повному обсязі або частково, якщо право на таку відмову встановлено договором або законом, договір є відповідно розірваним або зміненим. У ст. 653 ЦК України визначені правові наслідки розірвання договору: зобов'язання сторін припиняються з моменту досягнення домовленості про розірвання договору, якщо інше не встановлено договором. Сторони не мають права вимагати повернення того, що було виконане ними за зобов'язанням до моменту розірвання договору, якщо інше не встановлено договором або законом. Якщо договір змінений або розірваний у зв'язку з істотним порушенням договору однією із сторін, друга сторона може вимагати відшкодування збитків, завданих зміною або розірванням договору.
Тобто одним із наслідків розірвання договору є припинення зобов'язань сторін, що виникли у сторін такого договору відповідно до п. 1 ч. 2 ст. 11 та ст. 509 ЦК України. Відтак за змістом зазначених норм розірвано може бути лише чинний (такий, що діє на час звернення до суду з позовом та прийняття відповідного судового рішення) договір. Відповідний висновок також міститься у постановах Верховного Суду від 07.08.2018 у справі №910/7981/17, від 18.11.2019 №910/16750/18.
Оскільки виконання зобов'язань за договором судом визнано продовженим до їх повного виконання, як закріплено у п. 17.1 договору, правомірним є висновок і про чинність договору, яким врегульовані правовідносини сторін, зокрема, у питанні його виконання.
Відповідно, право замовника відмовитись від договору, передбачене ст. 849 ЦК України, зокрема, якщо підрядник своєчасно не розпочав роботу або виконує її настільки повільно, що закінчення її у строк стає явно неможливим (ч. 2), якщо під час виконання роботи стане очевидним, що вона не буде виконана належним чином (ч. 3) або передбачене ч. 4 цієї статті безумовне право відмовитись від договору до закінчення роботи виникають лише щодо тих договорів, які на момент такої відмови були чинними.
З огляду на фактичні обставини справи, суд доходить висновку, що укладений між сторонами договір був розірваний позивачем в односторонньому порядку на підставі ч. 2 ст. 849 ЦК України.
З огляду на фактичні обставини справи суд доходить висновку, що договір розірвано з 23.06.2023 /тобто з дати проставлення поштою відмітки «за закінченням терміну зберігання», що підтверджується відомостями розміщеними на офіційному сайті УДППЗ «Укрпошта»/.
Суд акцентує увагу, що з 23.06.2023 підстава /договір закінчив дію/, на якій відповідач отримав грошові кошти від позивача відпала.
Положеннями частин 1, 3 статті 1212 ЦК України визначено, що особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи без достатньої правової підстави (безпідставне набуте майно), зобов'язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов'язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала. Положення цієї глави застосовуються також до вимог, зокрема, про повернення виконаного однією із сторін у зобов'язанні. Таким чином, із змісту зазначеної норми вбачається, що підставою виникнення зобов'язання, визначеного даною нормою, є сукупність наступних умов: набуття (збереження) майна (майном також є грошові кошти) однією особою за рахунок іншої; відсутність для цього підстав, або коли така підстава згодом відпала. До таких підстав відноситься також випадок, коли зобов'язання було припинено на вимогу однієї із сторін, якщо це допускається договором або законом.
Про можливість виникнення позадоговірного грошового зобов'язання на підставі статті 1212 ЦК України зазначала також Велика Палата Верховного Суду у постанові від 10.04.2018 у справі №910/10156/17.
Відмова замовника від договору підряду є підставою для задоволення вимоги про повернення відповідачем позивачу попередньої оплати відповідно до вимог статті 1212 ЦК України.
Близьких за змістом правових висновків щодо застосування положень статті 849 ЦК України та можливість стягнення з підрядника на користь замовника коштів внесеної передоплати після припинення дії договору підряду дійшов Верховний Суд у постановах від 11.11.2018 у справі №910/13332/17, від 14.06.2018 у справі №912/2709/17, від 15.02.2019 у справі № 910/21154/17, від 25.02.2021 у справі №904/7804/16, від 16.03.2021 у справі №910/10233/20, від 01.06.2021 у справі №916/2368/18.
Згідно з п.п. 13.1.5 договору у разі невиконання або несвоєчасного виконання підрядником прийнятих зобов'язань за договором у разі здійснення замовником попередньої оплати/авансового платежу, підрядник зобов'язується впродовж 5 (п'яти) банківських днів з дати отримання письмової вимоги від замовника, повернути на поточний рахунок замовника суму грошових коштів, попередньо перерахованих в рахунок оплати робіт за цим договором.
Враховуючи наслідки розірвання договору підряду та положення п.п. 13.1.5 договору і той факт, що підстава, на якій відповідач отримав попередню оплату за договором відпала, господарський суд дійшов висновку про наявність у відповідача обов'язку повернути позивачу суму грошових коштів, сплачену позивачем за договором підряду у розмірі 598.836,01 грн.
При цьому релевантною правовою позицією суд вважає позицію, викладену у постанові Верховного Суду від 24.11.2021 у справі №910/17235/20 (від якої Верховний Суд у складі суддів об'єднаної палати Касаційного господарського суду у постанові від 16.09.2022 у справі №913/703/20 не відступав (п. 112).
Щодо вимог про стягнення неустойки (пені та штрафу)
Згідно з ч. 1 ст. 546 ЦК України виконання зобов'язання може забезпечуватися, зокрема, неустойкою.
За визначенням ст. 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання; штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання; пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
Частиною 1 ст. 230 ГК України встановлено, що штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.
Згідно з ч. ч. 4, 6 ст. 231 ГК України у разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов'язання або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов'язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг). Штрафні санкції за порушення грошових зобов'язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором.
Частиною 6 ст. 232 ГК України встановлено, що нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.
Відповідальність сторін за порушення зобов'язань за договором та порядок урегулювання спору врегульована розділом 13 договору.
Так, згідно з п.п. 13.1.1 договору за порушення строків виконання робіт підрядник сплачує неустойку (пеню) в розмірі 0,1% від договірної ціни за кожен день прострочення, а за прострочення понад 30 (тридцять) днів підрядник додатково сплачує замовнику штраф у розмірі 7 (семи) відсотків від договірної ціни.
Посилаючись на п.п. 13.1.1 договору позивач нарахував до стягнення з відповідача пеню за період прострочення з 01.01.2022 до 01.07.2022 у розмірі 217.976,31 грн та штраф у розмірі 7 (семи) відсотків від договірної ціни у сумі 83.837,04 грн.
Відповідач з вимогами позивача про стягнення пені і штрафу не погоджується і просить суд застосувати до них строк позовної давності. Крім цього, відповідач просить суд зменшити заявлений до стягнення розмір пені та штрафу.
Оцінивши позиції сторін та дослідивши фактичні обставини справи, суд звертає увагу, що в силу приписів п. 3.2 договору строки виконання робіт визначаються календарним планом, а отже роботи мали бути виконаними відповідачем в строк до 31.12.2021.
Суд звертає, що позивач нарахував до стягнення з відповідача пеню за порушення негрошового зобов'язання /строків виконання робіт/, тому розмір пені не обмежений подвійною обліковою ставкою Національного банку України і розраховуються на рівні 0,1% від договірної ціни /договірна ціна складає 1.197.672,02 грн/ за кожен день прострочення.
Перевіривши розрахунки пені та штрафу здійснені позивачем, господарський суд визнав їх арифметично та методологічно правильними.
Щодо застосування до вимог про стягнення пені та штрафу позовної давності
Згідно зі ст. 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.
Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (ч. 1 ст. 257 ЦК України).
Відповідно до ст. 258 ЦК України для окремих видів вимог законом може встановлюватися спеціальна позовна давність: скорочена або більш тривала порівняно із загальною позовною давністю (ч. 1). Позовна давність в один рік застосовується, зокрема, до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені).
Однак щодо доводів відповідача про пропуск позивачем строку позовної давності для звернення до суду про стягнення штрафних санкцій, то таке твердження не відповідає дійсності, оскільки, якщо господарська санкція нараховується за кожен день прострочення на відповідну суму, то позовна давність до вимог про її застосування обчислюється окремо за кожний день прострочення. Право на подання позову про стягнення такої санкції виникає щодня на відповідну суму, а позовна давність обчислюється з того дня, коли кредитор дізнався або повинен був дізнатися про порушення права.
Разом з тим суд врахував, що постановою Кабінету Міністрів України від 11.03.2020 №211 з 12.03.2020 на всій території України запроваджено карантин, строк якого неодноразово продовжувався і діяв до 30.06.2023.
Законом України від 30.03.2020 №540-IX розділ "Прикінцеві та перехідні положення" ЦК України доповнено пунктом 12, яким під час карантину строки, визначені, зокрема, статтями 257, 258 Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину, тобто до 30.06.2023. Оскільки вказаний Закон опубліковано 02.04.2020 та він набрав законної сили з дня його опублікування, тому з 03.04.2020 (під час триваючого строку як спеціальної, так і загальної позовної давності) відповідні строки є продовженими (аналогічна правова позиція підтримана у постанові Верховного Суду від 29.08.2023 у справі №902/1144/22).
Суд звернув увагу, що позивач до стягнення з відповідача нарахував пеню за період з 01.01.2022 до 01.07.2022, тобто у період дії Закону України від 30.03.2020 №540-IX, що свідчить про те, що строк позовної давності позивачем не пропущено і підстав для застосування строку позовної давності до спірних правовідносин сторін не вбачається.
Таким чином, клопотання відповідача про застосування до вимог позивача про стягнення неустойки (пені та штрафу) строку позовної давності задоволенню не підлягає.
Щодо клопотання відповідача про зменшення розміру заявлених до стягнення пені та штрафу
За змістом ч. 1 ст. 233 ГК України у разі якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов'язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов'язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу.
Верховний Суд вже неодноразово наголошував у своїх постановах, що визначення конкретного розміру, на який зменшуються належні до сплати штрафні санкції, належить до дискреційних повноважень суду. При цьому, реалізуючи свої дискреційні повноваження, які передбачені статтями 551 ЦК України та 233 ГК України щодо права зменшення розміру належних до сплати штрафних санкцій, суд, враховуючи загальні засади цивільного законодавства, передбачені статтею 3 ЦК України (справедливість, добросовісність, розумність) має забезпечити баланс інтересів сторін, та з дотриманням правил статті 86 ГПК України визначати конкретні обставини справи (як-то: ступінь вини боржника, його дії щодо намагання належним чином виконати зобов'язання, ступінь виконання зобов'язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов'язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, дії/бездіяльність кредитора тощо), які мають юридичне значення, і з огляду на мотиви про компенсаційний, а не каральний характер заходів відповідальності з урахуванням встановлених обставин справи не допускати фактичного звільнення від їх сплати без належних правових підстав. (Постанова Верховного Суду від 20.10.2021 у справі №910/8396/20).
Наявність у кредитора можливості стягувати із споживача надмірні грошові суми як неустойку змінює її дійсне правове призначення. Неустойка має на меті, насамперед, стимулювати боржника до виконання основного грошового зобов'язання та не може становити непомірний тягар для споживача і бути джерелом отримання невиправданих додаткових прибутків для кредитора. Таку правову позицію викладено у Рішенні Конституційного Суду України від 11.07.2013 №7-рп/2013.
Зменшення розміру заявленої до стягнення неустойки є правом суду, і за відсутності у законі переліку обставин, які мають істотне значення, господарський суд, оцінивши надані сторонами докази та обставини справи у їх сукупності, на власний розсуд вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе зменшення неустойки. Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду, від 04.12.2018 у справі № 916/65/18, від 03.07.2019 у справі № 917/791/18, від 22.10.2019 у справі № 904/5830/18, від 13.01.2020 у справі №902/855/18, від 27.01.2020 у справі № 916/469/19.
Тобто з системного аналізу вищевказаних норм слідує, що зменшення розміру заявленої до стягнення неустойки є правом суду, а за відсутності переліку таких виняткових обставин, суд, оцінивши надані сторонами докази та обставини справи у їх сукупності, на власний розсуд вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе зменшення неустойки.
Вивчивши наявні у справі докази та ознайомившись з аргументами відповідача на обґрунтування клопотання про зменшення пені та штрафу суд доходить висновку, що відповідач зобов'язання з виконання робіт за договором не виконав у повному обсязі /докази зворотного відсутні/, жодних доказів, які б свідчили про майновий стан відповідача та/або його погіршення матеріали справи не містять, відсутні і аргументи відповідача, якими б останній обґрунтовував необхідність та винятковість його випадку, які б могли бути підставою(ами) для зменшення розміру заявлених до стягнення пені та штрафу.
Приймаючи рішення про відсутність підстав для зменшення розміру заявлених до стягнення пені і штрафу суд врахував і те, що відповідач без належних для того правових підстав утримує суму попередньої оплати за договором і у добровільному порядку не повертає її позивачу протягом тривалого часу, що свідчить про відсутність добросовісності у поведінці відповідача.
Суд враховує, що укладаючи договір сторони у добровільному порядку врегулювали розмір неустойки (пені та штрафу), зокрема, за невиконання (неналежне виконання) зобов'язань за договором, що є свідченням того, що відповідач порушуючи умови укладеного договору розумів міру власної відповідальності та наслідки за невиконання (неналежне виконання) взятих на себе зобов'язань, однак не вжив заходів задля належного виконання зобов'язань за договором. Докази зворотного матеріали справи не містять. Суд не взяв до уваги листи відповідача, які містять інформацію про готовність продовжити виконувати роботи за договором, оскільки останні подані суду без доказів направлення (вручення, отримання) позивачу(ем).
Оцінивши надані сторонами докази та обставини справи у їх сукупності, суд доходить висновку про відсутність підстав для зменшення заявленого до стягнення з відповідача розміру неустойки (пені та штрафу).
Щодо зустрічної вимоги про визнання договору підряду недійсним
Відповідно до частини першої статті 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Позовом у процесуальному сенсі є звернення до суду з вимогою про захист своїх прав та інтересів, який складається із двох елементів: предмета і підстави позову.
Предметом позову є певна матеріально-правова вимога позивача до відповідача, а підставою позову - факти, які обґрунтовують вимогу про захист права чи законного інтересу. При цьому особа, яка звертається до суду з позовом, самостійно визначає у позовній заяві, яке її право чи охоронюваний законом інтерес порушено особою, до якої пред'явлено позов, та зазначає, які саме дії необхідно вчинити суду для відновлення порушеного права. У свою чергу, суд має перевірити доводи, на яких ґрунтуються позовні вимоги, у тому числі щодо матеріально-правового інтересу у спірних відносинах, і у разі встановлення порушеного права з'ясувати, чи буде воно відновлено у заявлений спосіб.
Під захистом права розуміється державно-примусова діяльність, спрямована на відновлення порушеного права суб'єкта правовідносин і забезпечення виконання юридичного обов'язку зобов'язаною стороною, внаслідок чого реально відбудеться припинення порушення (чи оспорювання) прав цього суб'єкта, він компенсує витрати, що виникли у зв'язку з порушенням його прав, або в інший спосіб нівелює негативні наслідки порушення його прав.
Під захистом легітимного інтересу розуміється відновлення можливості досягнення прагнення до користування конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом.
Спосіб захисту може бути визначено як концентрований вираз змісту (суті) міри державного примусу, за допомогою якого відбувається досягнення бажаного для особи, право чи інтерес якої порушені, правового результату.
Спосіб захисту втілює безпосередню мету, якої прагне досягти суб'єкт захисту (позивач), вважаючи, що таким чином буде припинено порушення (чи оспорювання) його прав, він компенсує витрати, що виникли у зв'язку з порушенням його прав, або в інший спосіб нівелює негативні наслідки порушення його прав.
Гарантоване статтею 55 Конституції України й конкретизоване у законах України право на судовий захист передбачає можливість звернення до суду за захистом порушеного права, але вимагає, щоб твердження позивача про порушення було обґрунтованим. Таке порушення прав має бути реальним, стосуватися індивідуально виражених прав або інтересів особи, яка стверджує про їх порушення.
Отже, захисту підлягає наявне законне порушене право (інтерес) особи, яка є суб'єктом (носієм) порушених прав чи інтересів та звернулася за таким захистом до суду. Тому для того, щоб особі було надано судовий захист, суд встановлює, чи особа дійсно має порушене право (інтерес), і чи це право (інтерес) порушено відповідачем.
Застосування будь-якого способу захисту цивільного права та інтересу має бути об'єктивно виправданим та обґрунтованим. Це означає, що: застосування судом способу захисту, обраного позивачем, повинно реально відновлювати його наявне суб'єктивне право, яке порушене, оспорюється або не визнається; обраний спосіб захисту повинен відповідати характеру правопорушення; застосування обраного способу захисту має відповідати цілям судочинства; застосування обраного способу захисту не повинно суперечити принципам верховенства права та процесуальної економії, зокрема не повинно спонукати позивача знову звертатися за захистом до суду (див. постанови Великої Палати Верховного Суду від 19.01.2021 у справі №916/1415/19 (пункт 6.13), від 26.01.2021 у справі №522/1528/15-ц (пункт 82), від 08.02.2022 у справі №209/3085/20 (пункт 24)). Спосіб захисту права є ефективним тоді, коли він забезпечуватиме поновлення порушеного права, а в разі неможливості такого поновлення - гарантуватиме можливість отримати відповідну компенсацію. Тобто цей захист має бути повним і забезпечувати у такий спосіб досягнення мети правосуддя та процесуальну економію (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 22.09.2020 у справі № 910/3009/18 (пункт 63)).
Надаючи правову оцінку належності обраного позивачем способу захисту, суди повинні зважати й на його ефективність з погляду Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція). У § 145 рішення від 15.11.1996 у справі "Чахал проти Сполученого Королівства" (Chahal v. the United Kingdom, заява № 22414/93, [1996] ECHR 54) Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ, Суд) зазначив, що стаття 13 Конвенції гарантує на національному рівні ефективні правові способи для здійснення прав і свобод, що передбачаються Конвенцією, незалежно від того, яким чином вони виражені в правовій системі тієї чи іншої країни. Таким чином, суть цієї статті зводиться до вимоги надати особі такі способи правового захисту на національному рівні, що дозволили б компетентному державному органові розглядати по суті скарги на порушення положень Конвенції й надавати відповідний судовий захист, хоча держави-учасниці Конвенції мають деяку свободу розсуду щодо того, яким чином вони забезпечують при цьому виконання своїх зобов'язань.
У статті 13 Конвенції гарантується доступність на національному рівні засобу захисту, здатного втілити в життя сутність прав та свобод за Конвенцією, в якому б вигляді вони не забезпечувались у національній правовій системі. Зміст зобов'язань за статтею 13 Конвенції залежить, зокрема, від характеру скарг заявника. Однак засіб захисту, що вимагається статтею 13, має бути ефективним як у законі, так і на практиці, зокрема у тому сенсі, щоб його використання не було ускладнене діями або недоглядом органів влади відповідної держави (§ 75 рішення ЄСПЛ від 05.05.2005 у справі "Афанасьєв проти України" (заява № 38722/02)).
Велика Палата Верховного Суду у своїх постановах неодноразово зазначала, що перелік способів захисту, визначений у частині другій статті 16 ЦК України, не є вичерпним. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом чи судом у визначених законом випадках (абзац 12 частини 2 вказаної статті). Застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам (див., зокрема, постанови від 05.06.2018 у справі №338/180/17 (пункт 57), від 11.09.2018 у справі №905/1926/16 (пункт 40), від 30.01.2019 у справі №569/17272/15-ц, від 11.09.2019 у справі №487/10132/14-ц (пункт 89), від 16.06.2020 у справі №145/2047/16-ц (пункт 7.23), від 15.09.2020 у справі №469/1044/17).
Обрання ж позивачем неналежного способу захисту своїх прав є самостійною підставою для відмови у позові (див., зокрема, постанови Великої Палати Верховного Суду від 19.01.2021 у справі №916/1415/19 (пункт 6.21), від 02.02.2021 у справі №925/642/19 (пункт 54), від 06.04.2021 у справі №910/10011/19 (пункт 99), від 22.06.2021 у справі №200/606/18 (пункт 76), від 02.11.2021 у справі №925/1351/19 (пункт 6.56), від 25.01.2022 у справі №143/591/20 (пункт 8.46), від 23.11.2021 у справі №359/3373/16-ц (пункт 155)).
Визнання правочину недійсним являє собою спосіб захисту, наслідком застосування якого є припинення регулятивної сили правочину як юридичного факту, тобто визнання його таким, що не породжує юридичних наслідків. Відповідно разом з цим анулюються цивільні права та обов'язки, що виникли у сторін при вчиненні правочину, або цивільні права та обов'язків припиняються на майбутнє (якщо за недійсним правочином права й обов'язки передбачалися лише на майбутнє) для недопущення розвитку на підставі правочину відповідних йому правовідносин, пов'язаних з його виконанням, а також встановлення заборони на виконання правочину.
Договір визнається недійсним з моменту вчинення (постанова Великої Палати Верховного Суду від 27.11.2018 у справі № 905/1227/17 (провадження №12-112гс18, пункт 55).
Уточнюючи висновок, викладений в пункті 5.29 постанови від 21.09.2022 у справі №908/976/19, Велика Палата Верховного Суду в пункті 154 постанови від 01.03.2023 у справі №522/22473/15-ц звернула увагу на те, що у разі, якщо на виконання оспорюваного правочину товариством сплачено кошти або передано інше майно, то задоволення позовної вимоги про визнання оспорюваного правочину недійсним не призводить до ефективного захисту права, бо таке задоволення саме по собі не є підставою для повернення коштів або іншого майна.
Більш того, відповідно до ч. 1, 3 ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьої, п'ятою, шостою ст. 203 ЦК України.
Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним.
Відповідно до частин 1-3, 5, 6 ст. 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має вчинятися у формі, встановленій законом; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.
Суд акцентує увагу, що правочин може бути визнаний недійсним з підстав, передбачених законом. Це можуть бути загальні (статті 215, 216 ЦК України), та спеціальні підстави (статті 219-235 ЦК України).
Перші повинні застосовуватись господарськими судами в усіх випадках, коли правочин вчинений з порушенням загальних вимог частини першої-третьої, п'ятої статті 203 ЦК України, і не підпадає під дію інших, спеціальних підстав.
В даному випадку недійсність договору підряду позивачем за зустрічним позовом обґрунтовується тим, що з боку відповідача за зустрічним позовом договір підряду був підписаний неповноважною особою, однак з такими твердженнями позивача за зустрічним позовом не можна погодися з огляду на таке.
В преамбулі до договору вказано, що від імені відповідача за зустрічним позовом діє виконуючий обов'язки керівника департаменту з проєктного управління Слинько Іван Вікторович, який діяв на підставі довіреності №683/2021 від 23.07.2021.
Відповідач за зустрічним позовом долучив до матеріалів справи довіреність від 23.07.2021 №683/2021, у якій визначено, що Слиньку Івану Вікторовичу, в межах повноважень, що віднесені статутом товариства до компетенції генерального директора товариства відповідача за зустрічним позовом, зокрема уповноважено укладати та підписувати від імені товариства договори, додаткові угоди, додатки, специфікації та інші документи, що пов'язані з укладанням та виконанням правочинів про закупівлю робіт та послуг на виконання виробничої програми (операційна діяльність) на відповідний рік, за умови якщо процедури закупівель відбуваються у відповідності до вимог діючого законодавства України та якщо їх вартість без податку на додану вартість за кожним з таких правочинів не перевищує 10.000.000,00 грн.
Суд зауважує, що ціна договору складає 1.197.672,02 грн (п. 2.1 договору), а отже не перевищує 10.000.000,00 грн. Докази того, що договір підряду був укладений з порушенням процедури закупівель матеріали справи не містять.
Строк дії довіреності встановлено до 31.12.2021, а договір між сторонами був підписаний 29.10.2021, тобто у період дії довіреності.
Суд акцентує увагу, що позивач за зустрічним позовом від відповідача за зустрічним позовом 18.11.2021 отримав аванс у розмірі 598.836,01 грн, що підтверджується платіжною інструкцією №2289229 від 18.11.2021 у якій є посилання на оспорюваний договір, однак у період з 18.11.2021 до 07.07.2023 /дата звернення позивача за зустрічним позовом до суду з позовною заявою/, тобто протягом 1 (одного) року та 8 (восьми) місяців позивач за зустрічним позовом утримувавши грошові кошти відповідача за зустрічним позовом не вважав оспорюваний договір таким, що порушує його /позивача за зустрічним позовом/ права та законні інтереси.
Більш того, позивач за зустрічним позовом не вважав договір недійсним і тоді, коли 18.11.2021 за актом передачі майданчика (фронту виконання робіт) отримував від відповідача за зустрічним позовом документацію та фронт робіт для виконання капітального ремонту, який і визначений предметом оспорюваного договору.
З огляду на фактичні обставини справи позивач за зустрічним позовом порушив питання про недійсність договору після вимоги відповідача за зустрічним позовом повернути аванс та стягнути з позивача за зустрічним позовом неустойку (пеню та штраф).
Дослідивши фактичні обставини справи та наявні у ній докази суд доходить висновку, що в.о. керівника директора з проєктного управління Слинько Іван Вікторович уклав оспорюваний договір в межах повноважень наданих дорученням і іншого позивачем за зустрічним позовом не доведено.
Таким чином, підстав для визнання договору підряду недійсним не вбачається і зустрічний позов задоволенню не підлягає.
Судові витрати
Згідно зі ст. 129 ГПК України витрати зі сплаті судового збору за подання первісної позовної заяви покладаються на відповідача за первісним позовом, а витрати зі сплати судового збору за подання зустрічної позовної заяви покладаються на позивача за зустрічним позовом.
Оскільки до ухвалення рішення суду позивач за первісним позовом не визначив розмір витрат на оплату професійної правової допомоги, а вказав у позовній заяві лише їх орієнтовний розмір, суд роз'яснює йому право подати докази з відповідним клопотанням (з урахуванням положень ч. 8 ст. 129 ГПК України), в якому чітко, з посиланням на матеріали справи та інші докази, визначити, які суми слід повернути, розподілити чи стягнути. Така заява може бути розглянута судом в порядку ст. 244 ГПК України.
При цьому копії такої заяви та доданих до неї документів повинні бути невідкладно надіслані стороні у справі, з якої заявник просить стягнути відповідні витрати, докази чого мають бути надані суду разом із заявою (розрахунковий чек, опис вкладення до цінного листа). Інша сторона, в свою чергу, має право подати клопотання про зменшення розміру витрат на професійну правничу допомогу.
Керуючись ст.ст. 73 - 79, 86, 129, 233, 238, 240, 241 ГПК України, суд
ВИРІШИВ:
Первісні позовні вимоги задовольнити.
Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Вейл-Білдінг" (49107, Дніпропетровська область, місто Дніпро, ПРОСПЕКТ ГАГАРІНА, будинок 59, офіс 102; ідентифікаційний код 42716749) на користь Акціонерного товариства "ДТЕК Дніпровські електромережі" (49107, Дніпропетровська область, місто Дніпро, ШОСЕ ЗАПОРІЗЬКЕ, будинок 22; ідентифікаційний код 23359034) 598.836,01 грн (п'ятсот дев'яносто вісім тисяч вісімсот тридцять шість грн 01 к.) попередньої оплати, 217.976,31 грн (двісті сімнадцять тисяч дев'ятсот сімдесят шість грн 31 к.) пені, 83.837,04 грн (вісімдесят три тисячі вісімсот тридцять сім грн 04 к.) штрафу, 13.509,74 грн (тринадцять тисяч п'ятсот дев'ять грн 74 к.) судового збору.
У задоволенні зустрічних позовних вимог відмовити.
Судові витрати покласти на позивача за зустрічним позовом.
Рішення суду може бути оскаржене протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення шляхом подання апеляційної скарги до Центрального апеляційного господарського суду.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Повне рішення складене 06.10.2023.
Суддя С.А. Дупляк