КІРОВОГРАДСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
РІШЕННЯ
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
05 жовтня 2023 року м. Кропивницький Справа № 340/4926/23
Кіровоградський окружний адміністративний суд у складі Казанчук Г.П. розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у Кіровоградській області про визнання протиправною та скасування вимоги, -
ВСТАНОВИВ:
ОСОБА_2 , через свого представника - адвоката Захарченка Ігоря Васильовича, звернулась до суду з позовною заявою, в якій просить визнати протиправною та скасувати вимогу Головного управління ДПС у Кіровоградській області про сплату боргу (недоїмки) №Ф-561-52 від 26.11.2019 року.
В обґрунтування позовних вимог представник позивача зазначив, що ОСОБА_1 , як фізична особа - підприємець господарську діяльність не веде та доходи від такої діяльності не отримує. У період за який нарахований єдиний соціальний внесок була найманим працівником за яку був сплачений єдиний внесок , з цих підстав просить скасувати вимогу про сплату боргу (недоїмки).
Від ГУ ДПС у Кіровоградській області (далі відповідач) надійшов відзив на позовну заяву із запереченнями проти позову, мотивованими тим, що позивач як фізична-особа підприємець, яка знаходиться на обліку в Кропивницькій ДПІ та перебувала на загальній системі оподаткування, була зобов'язана нараховувати та сплачувати єдиний внесок. Оскільки позивач як платник єдиного внеску не дотрималась обов'язку нараховувати та сплачувати єдиний внесок у 2017 році, щоквартально у 2018-2019 роках, ГУ ДПС у Кіровоградській області в автоматичному режимі нараховано недоїмку зі сплати єдиного внеску та на підставі облікових даних з інформаційної системи органу доходів і зборів сформовано спірні вимоги про сплату боргу (недоїмки). Доводячи їх правомірність, представник відповідача просила суд у задоволенні позову відмовити.
Ухвалою судді Кіровоградського окружного адміністративного суду від 10.07.2023 року відкрито провадження у справі, розгляд справи призначено в порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін, сторонам встановлено строк на подання процесуальних заяв.
Ухвалою Кіровоградського окружного адміністративного суду від 18.09.2023 року витребувано додаткові докази.
Дослідивши докази і позовну заяву, з'ясувавши всі фактичні обставини, оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи та вирішення спору по суті, суд
ВСТАНОВИВ:
ОСОБА_2 згідно Витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань з 28.12.2002 року була зареєстрована як фізична особа-підприємець, з 14.12.2021 року припинено підприємницьку діяльність за власним рішенням номер запису 2004440170001023702 (а.с.43-44).
Зважаючи на інтегровану картку платника єдиного соціального внеску позивача встановлено, що станом на 31.10.2019 року недоїмка із сплати єдиного соціального внеску становила 26539,26 грн. (а.с.38).
На підставі даних інформаційної системи органу доходів і зборів ГУ ДПС у Кіровоградській області винесено вимогу про сплату боргу (недоїмки) від 26.11.2019 р. №Ф561-52 на суму єдиного соціального внеску - 26539,26 грн. (надалі спірне рішення, а.с.3).
Отже правомірність та законність винесення спірного рішення є предметом спору переданого на вирішення суду.
Правові та організаційні засади забезпечення збору та обліку єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, умови та порядок його нарахування і сплати та повноваження органу, що здійснює його збір та ведення обліку визначені Законом України ''Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування'' (тут і далі по тексту в редакції чинній на час виникнення правовідносин 2017-2019).
Пунктом 2 частини 1 статті 1 Закону України ''Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування'' визначено, що єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування (далі - єдиний внесок) - консолідований страховий внесок, збір якого здійснюється до системи загальнообов'язкового державного соціального страхування в обов'язковому порядку та на регулярній основі з метою забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством, прав застрахованих осіб на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов'язкового державного соціального страхування.
Згідно з пунктом 4 частини 1 статті 4 Закону України ''Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування'' платниками єдиного внеску є фізичні особи-підприємці, в тому числі ті, які обрали спрощену систему оподаткування.
Відповідно до пункту 1 частини 2 статті 6 Закону України ''Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування'' платник єдиного внеску зобов'язаний своєчасно та в повному обсязі нараховувати, обчислювати і сплачувати єдиний внесок.
З огляду на пункту 2 частини 1 статті 7 Закону України ''Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування'' єдиний внесок нараховується для платників, зазначених у пунктах 4 (крім фізичних осіб-підприємців, які обрали спрощену систему оподаткування), 5 та 51 частини першої статті 4 цього Закону, - на суму доходу (прибутку), отриманого від їх діяльності, що підлягає обкладенню податком на доходи фізичних осіб. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску на місяць.
У разі якщо таким платником не отримано дохід (прибуток) у звітному кварталі або окремому місяці звітного кварталу, такий платник зобов'язаний визначити базу нарахування, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої цим Законом. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску.
Частиною 5 статті 8 Закону України ''Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування'' визначено, що єдиний внесок для платників, зазначених у статті 4 цього Закону, встановлюється у розмірі 22 відсотки до визначеної статтею 7 цього Закону бази нарахування єдиного внеску.
У разі якщо база нарахування єдиного внеску не перевищує розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на місяць, за який отримано дохід, сума єдиного внеску розраховується як добуток розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на місяць, за який отримано дохід (прибуток), та ставки єдиного внеску.
При нарахуванні заробітної плати (доходів) фізичним особам з джерел не за основним місцем роботи ставка єдиного внеску, встановлена цією частиною, застосовується до визначеної бази нарахування незалежно від її розміру.
Відповідно до абзацу 3 частини 8 статті 9 Закону України ''Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування'' платники єдиного внеску, зазначені у пунктах 4, 5 та 5 1 частини першої статті 4 цього Закону, зобов'язані сплачувати єдиний внесок, нарахований за календарний квартал, до 20 числа місяця, що настає за кварталом, за який сплачується єдиний внесок.
Згідно частини 12 статті 9 Закону України ''Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування'' єдиний внесок підлягає сплаті незалежно від фінансового стану платника.
З аналізу зазначених норм встановлено, що фізична особа-підприємець зобов'язана нараховувати та сплачувати єдиний соціальний внесок в розмірі 22 відсотків бази нарахування єдиного внеску, а у випадку не отримання доходу у розмірі не менше ніж мінімальний страховий внесок.
Враховуючи вищезазначене, суд відхиляє доводи позивача про те, що він як платник податків який обрав спрощену систему оподаткування не відноситься до осіб, які зобов'язані сплачувати єдиний податок, навіть у випадку не отримання доходу.
Позивач ще, як на одну з підстав протиправності спірного рішення зазначає про порушення порядку винесення вимоги, оскільки, на його думку вимога повинна виноситься виключно на підставі звітів платників податків та за результатами перевірки платника податків та зборів. Оскільки позивач звітів про отримані доходи не подавав, а перевірка не була проведена, зазначав про її протиправність.
Відповідно до частини 4 статті 25 Закону України ''Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування'' орган доходів і зборів у порядку, за формою та у строки, встановлені центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику, надсилає платникам єдиного внеску, які мають недоїмку, вимогу про її сплату.
Пунктом 3 розділу VI "Порядок стягнення заборгованості з платників" наказу Міністерства фінансів України від 20.04.2015 №449 "Про затвердження Інструкції про порядок нарахування і сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування", зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 7 травня 2015 р. за N 508/26953 (надалі Інструкція про порядок нарахування єдиного внеску) визначено, що органи доходів і зборів надсилають (вручають) платникам вимогу про сплату боргу (недоїмки), якщо:
- дані документальних перевірок свідчать про донарахування сум єдиного внеску органами доходів і зборів;
- платник має на кінець календарного місяця недоїмку зі сплати єдиного внеску;
- платник має на кінець календарного місяця борги зі сплати фінансових санкцій.
Зважаючи на пункт 5 частини 1 статті 1 Закону України ''Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування'' мінімальний страховий внесок - сума єдиного внеску, що визначається розрахунково як добуток мінімального розміру заробітної плати на розмір внеску, встановлений законом на місяць, за який нараховується заробітна плата (дохід), та підлягає сплаті щомісяця.
Місячний розмір мінімальної заробітної плати відповідно до статті 8 Закону України "Про Державний бюджет України на 2017 рік" у 2017 році становив 3200 грн., відповідно до статті 8 Закону України "Про Державний бюджет України на 2018 рік" у 2018 році - 3723 грн., а відповідно до статті 8 Закону України "Про Державний бюджет України на 2019 рік" у 2019 році становив 4173 грн.
Враховуючи ставку, визначену частиною 5 статті 8 Закону України ''Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування'' у розмірі 22 %, мінімальний страховий внесок для платників, зазначених у статті 4 цього Закону (фізичних осіб - підприємців), у 2017 році складав 704 грн. (3200 грн. х 22 %) у місяць, у 2018 році - 819,06 грн. (3723 грн. х 22 %) у місяць, у 2019 році 918,06 грн. (4173 грн. х 22%). Такі платники (крім тих, які обрали спрощену систему оподаткування) зобов'язані були сплатити єдиний внесок за 2017 рік не пізніше 10.02.2018 року, у 2018-2019 роках - щоквартально, до 20 числа місяця, що настає за кварталом, за який сплачується єдиний внесок.
Суд враховує, що у частині 4 статті 4 Закону України ''Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування'' наведено вичерпний перелік підстав за яких фізичні особи-підприємці звільняються від сплати за себе єдиного внеску.
Так, особи, зазначені у пунктах 4 та 51 частини першої цієї статті, звільняються від сплати за себе єдиного внеску, якщо вони отримують пенсію за віком або є особами з інвалідністю, або досягли віку, встановленого статтею 26 Закону України ''Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування'', та отримують відповідно до закону пенсію або соціальну допомогу.
На підставі викладеного суд дійшов висновку, що у випадку не отримання доходу, фізична особа-підприємець зобов'язана щомісяця нараховувати та сплачувати єдиний соціальний внесок у розмірі не меншому ніж мінімальний розмір страхового внеску, а відтак доводи щодо порушення процедури винесення спірної вимоги відхилені судом.
Стосовно періодів виникнення заборгованості, суд зазначає наступне.
Представник відповідача у відзиві зазначив про розрахунок недоїмки, згідно якого сума недоїмки складає за 2017 рік - 8448 грн., за 2018 рік - 9828,72 грн. та за три квартали 2019 рік - 8262,54 грн., всього 26539,26 грн. При тому, що у спірному рішенні визначено суму 26539,26 грн., дана сума визначена також в інтегрованій картці платника єдиного соціального внеску позивача станом на 31.10.2019 року, отже позивачу визначена сума недоїмки за період з 01 січня 2017 року по 31 жовтня 2019 року.
Відповідно до частини 8 статті 9 Закону України ''Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування'' платники єдиного внеску, зазначені у пунктах 4, 5 та 5-1 частини першої статті 4 цього Закону, зобов'язані сплачувати єдиний внесок, нарахований за календарний квартал, до 20 числа місяця, що настає за кварталом, за який сплачується єдиний внесок.
За виконання вимог ухвали суду від 18.09.2023 року ГУ ПФУ в Кіровоградській області надало індивідуальні відомості про позивача як застрахованої особи за формою ОК-5 (а.с.53-61). Згідно цих даних ОК-5 протягом 2017 - 2019 року за позивача працедавцем періодично сплачувався єдиний внесок.
За правилами частини четвертої статті 90 Кодексу адміністративного судочинства України (надалі КАС України) суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), що міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Пунктом 14.1.195 пункту 14.1 статті 14 Податкового Кодексу України (надалі ПК України) дано визначення поняттю «працівник» - це фізична особа, яка безпосередньо власною працею виконує трудову функцію згідно з укладеним з роботодавцем трудовим договором (контрактом) відповідно до закону.
Відповідно до пункту 2 частини 1 статті 1 Закону України ''Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування'' єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування (далі - єдиний внесок) - консолідований страховий внесок, збір якого здійснюється до системи загальнообов'язкового державного соціального страхування в обов'язковому порядку та на регулярній основі з метою забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством, прав застрахованих осіб на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов'язкового державного соціального страхування.
За змістом статті 2 Закону України ''Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування'' його дія поширюється на відносини, що виникають під час провадження діяльності, пов'язаної із збором та веденням обліку єдиного внеску. Дія інших нормативно-правових актів може поширюватися на зазначені відносини лише у випадках, передбачених цим Законом, або в частині, що не суперечить цьому Закону. Виключно цим Законом визначаються: принципи збору та ведення обліку єдиного внеску; платники єдиного внеску; порядок нарахування, обчислення та сплати єдиного внеску; розмір єдиного внеску; орган, що здійснює збір та веде облік єдиного внеску, його повноваження та відповідальність; склад, порядок ведення та використання даних Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування; порядок здійснення державного нагляду за збором та веденням обліку єдиного внеску.
Суд повторно акцентує увагу на тому, що пунктом 4 частини першої статті 4 Закону України ''Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування'' з-поміж інших платників єдиного внеску визначено й фізичних осіб - підприємців, в тому числі й тих, які обрали спрощену систему оподаткування.
Відповідно до абзацу першого пункту 1 та пункту 3 частини першої статті 7 Закону України ''Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування'' єдиний внесок нараховується:
для платників, зазначених у пунктах 1 (крім абзацу сьомого), частини першої статті 4 цього Закону, - на суму нарахованої кожній застрахованій особі заробітної плати за видами виплат, які включають основну та додаткову заробітну плату, інші заохочувальні та компенсаційні виплати, у тому числі в натуральній формі, що визначаються відповідно до Закону України «Про оплату праці», та суму винагороди фізичним особам за виконання робіт (надання послуг) за цивільно-правовими договорами;
для платників, зазначених у пункті 4 частини першої статті 4 цього Закону, які обрали спрощену систему оподаткування, - на суми, що визначаються такими платниками самостійно для себе, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої цим Законом. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску.
В той же час відносини щодо адміністрування єдиного внеску при одночасному перебуванні фізичної особи в трудових відносинах та наявності у неї статусу фізичної особи-підприємця Закону України ''Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування'' не врегульовано.
Необхідними умовами для сплати особою єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування є провадження такою особою, зокрема, підприємницької діяльності та отримання доходу від такої діяльності, який і є базою для нарахування ЄСВ. Отже, саме дохід особи від такої діяльності є базою для нарахування, проте за будь-яких умов розмір ЄСВ не може бути меншим за розмір мінімального страхового внеску за місяць. При цьому, за відсутності бази для нарахування ЄСВ у відповідному звітному кварталі або окремому місяці звітного кварталу, законодавство встановлює обов'язок особи самостійно визначити цю базу, розмір єдиного внеску не може бути меншим за розмір мінімальної заробітної плати.
Таким чином, метою встановлення розміру мінімального страхового внеску та обов'язку сплачувати його незалежно від наявності бази для нарахування є забезпечення у передбачених законодавством випадках мінімального рівня соціального захисту осіб шляхом отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов'язкового державного соціального страхування.
Наведене правове врегулювання дає підстави для висновку, що, з урахуванням особливостей форми діяльності осіб, що зареєстровані як фізичні особи підприємці, проте фактично не здійснюють та не ведуть господарську діяльність та доходи не отримують, саме задля досягнення вищевказаної мети збору єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування законодавством встановлено обов'язок сплати особами мінімального страхового внеску незалежно від фактичного отримання доходу від їх діяльності.
У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 4 грудня 2019 року у справі №440/2149/19З суд касаційної інстанції сформулював правовий висновок, відповідно до якого особа, яка зареєстрована як фізична особа-підприємець, проте господарську діяльність не веде та доходи не отримує, зобов'язана сплачувати єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування не нижче розміру мінімального страхового внеску незалежно від фактичного отримання доходу лише за умови, що така особа не є найманим працівником. В іншому випадку (якщо особа є найманим працівником), така особа є застрахованою і платником єдиного внеску за неї є її роботодавець, а мета збору єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування досягається за рахунок його сплати роботодавцем.
Інше тлумачення норм Закону № 2464-VI щодо необхідності сплати єдиного внеску особами, які перебувають на обліку в органах ДФС і зареєстровані як фізичні особи-підприємці (однак господарську діяльність не здійснюють і доходи не отримують), та які одночасно перебувають у трудових відносинах, спричиняє подвійну його сплату (безпосередньо особою та роботодавцем), що суперечить меті запровадженого державою консолідованого страхового внеску.
Верховний Суд вказав, що суди попередніх інстанцій при вирішенні спору повинні перевіряти обставини щодо: наявності у позивача статусу фізичної особи-підприємця; здійснення нею підприємницької діяльності та отримання нею доходу у періоді, за який податковим органом нарахований єдиний внесок; нараховування та сплати роботодавцем за позивача, як за застраховану особу, єдиного внеску в розмірі не меншому мінімального страхового внеску на місяць.
Так, перевіряючи зазначені обставини, суд зазначає наступне.
Згідно з частиною першою статті 7 Закону України ''Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування'' Єдиний державний реєстр створюється з метою забезпечення державних органів та органів місцевого самоврядування, а також учасників цивільного обороту достовірною інформацією про юридичних осіб, громадські формування, що не мають статусу юридичної особи, та фізичних осіб-підприємців з Єдиного державного реєстру.
Позивач був зареєстрованим як фізична особа - підприємець у період з 28.12.2002 року по 14.12.2021 року.
За 2017 рік позивачу визначено суму до сплати в розмірі 8448 грн., при цьому протягом 2017 року згідно індивідуальних відомостей про застраховану особу ОСОБА_1 відсутні будь які дані про сплату єдиного соціального внеску за період січень - грудень, отже дані з ОК-5 свідчать про те, що за позивача за 2017 рік не був сплачений єдиного соціального внеску, а відтак в цій частині позові слід відмовити.
За 2018 рік позивачу визначено суму до сплати в розмірі 9828,72 грн. (819,06 х 12 місяців). Згідно даних ОК-5, за позивача був сплачений єдиний соціальний внесок за період червень - грудень, проте, за період січень - травень 2018 року (за 5 місяців) не був сплачений єдиний внесок, а тому відповідачем протиправно визначено до сплати недоїмка в розмірі 5733,42 грн. (819,06 х 7) за період сплачених сум єдиного соціального внеску. Водночас, нарахування єдиного внеску в сумі 4095,3 грн. (819,06 х 5), як на думку суду, відповідачем здійснено правомірно.
За три квартали 2019 рік позивачу визначено суму до сплати в розмірі 8262,54 грн. (918,06 х 9 місяців). Згідно даних ОК-5, за позивача був сплачений єдиний соціальний внесок за період січень - квітень та за жовтень, проте, за період травень - вересень 2019 року (за 4 місяців) не був сплачений єдиний внесок, а тому відповідачем протиправно визначено до сплати недоїмку в розмірі 4590,3 грн. (918,06 х 5) за період сплачених сум єдиного соціального внеску. Водночас, нарахування єдиного внеску в сумі 3672,24 грн. (918,06 х 4), як на думку суду, відповідачем здійснено правомірно.
Відповідно до частини 1 та 2 статті 6 КАС України суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.
Згідно практики Європейського суду з прав людини, яка сформувалась з питань імперативності правила про прийняття рішення на користь платників податків, слідує, що у разі існування неоднозначності у тлумаченні прав та/чи обов'язків платника податків слід віддавати перевагу найбільш сприятливому тлумаченню національного законодавства та приймати рішення на користь платника податків (справи "Серков проти України" (заява №39766/05), "Щокін проти України" (заяви №23759/03 та №37943/06), які відповідно до статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" підлягають застосуванню судами як джерела права.
Враховуючи встановлені обставини щодо нечіткості закону, а також наведені норми законодавства України та практику Європейського суду з прав людини, суд дійшов висновку про наявність підстав для часткового визнання протиправною та скасування спірного рішення.
Отже, нарахування відповідачем єдиного внеску у спірному рішенні за періоди, коли за позивача працедавцем реально сплачений єдиний внесок, за 7 місяців 2018 року (5733,42) та з 5 місяців 2019 рік (4590,30) в сумі 10323,72 грн. є протиправним, а тому спірне рішення в цій частини належить скасувати. Водночас, суд доходить висновку, що нарахування єдиного внеску за 2017 рік в сумі 8448, за 5 місяців 2018 року та за 5 місяців 2019 року на загальну суму 16213,74 грн. здійснено на підставі та у межах законодавства, що регулювало вказані правовідносини.
На підставі, викладено, суд дійшов висновку про часткове задоволення позову.
Відповідно до частини 3статті 139 КАС України при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог. При цьому суд не включає до складу судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами, витрати суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката та сплату судового збору.
Зважаючи на висновок суду про часткове задоволення позову, на користь позивача слід стягнути витрати на сплату судового збору у сумі 417,63грн. (10323,72 х 1073,60/26539,26) за рахунок бюджетних асигнувань відповідача.
Керуючись ст.ст.132, 139, 243-246, 255, 293, 295-297 КАС України, суд, -
ВИРІШИВ:
Адміністративний позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_1 ) до Головного управління ДПС у Кіровоградській області (вул. В. Перспективна, 55, м. Кропивницький, Кіровоградська область, 25000; код ЄДРПОУ 43995486) задовольнити частково.
Скасувати вимогу про сплату боргу (недоїмки) Головного управління Державної податкової служби у Кіровоградській області №Ф-561-52 від 26 листопада 2019 року в частині визначення недоїмки в сумі 10323,72 грн.
Стягнути на користь ОСОБА_1 здійснені нею судові витрати на оплату судового збору в сумі 417,63 гривень за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДПС у Кіровоградській області.
У задоволенні решти позову відмовити.
Копію рішення суду надіслати учасникам справи.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення суду може бути оскаржене до Третього апеляційного адміністративного суду, шляхом подачі апеляційної скарги через Кіровоградський окружний адміністративний суд, у 30-денний строк, установлений статтею 295 КАС України.
Суддя Кіровоградського
окружного адміністративного суду Г.П. КАЗАНЧУК