КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД 01133, м. Київ, бульвар Лесі Українки, 26, тел. +380 (044) 207 80 91
РІШЕННЯ
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
21 вересня 2023 року № 320/7052/23
Київський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Щавінського В.Р., при секретарі судового засідання Ставничому Н.В., за участю: представника позивача - Писаного Д.О., розглянувши у відкритому судовому засіданні за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу,
ВСТАНОВИВ:
ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом, у якому просив стягнути з Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) на свою користь середньомісячний заробіток за час вимушеного прогулу в розмірі 2194029 грн 00 коп.
Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 27 березня 2023 року відкрито провадження в адміністративній справі та призначено справу до судового розгляду.
Позов обґрунтований тим, що 29.04.2016 ОСОБА_1 призначений на посаду начальника Печерського районного відділу державної виконавчої служби міста Києва Головного територіального управління юстиції у місті Києві. 17.10.2018 на підставі наказу Головного територіального управління юстиції у місті Києві № 5964/03 позивача переведено з посади начальника Печерського районного відділу державної виконавчої служби міста Києва на посаду начальника Голосіївського районного відділу державної виконавчої служби міста Києва Головного територіального управління юстиції у місті Києві. Постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 04.08.2020 у справі № 640/18524/18, яка залишена без змін постановою Верховного Суду від 27.04.2021, визнано протиправним та скасовано наказ Головного територіального управління юстиції у місті Києві за № 5964/03 від 17.10.2018. Поновлено ОСОБА_1 на посаді начальника Печерського районного відділу державної виконавчої служби міста Києва Головного територіального управління юстиції у місті Києві. Допущено негайне виконання рішення суду в частині поновлення ОСОБА_1 на посаді начальника Печерського районного відділу державної виконавчої служби міста Києва Головного територіального управління юстиції у місті Києві. Однак, станом на теперішній час відповідачем рішення суду не виконано. Окрім того, 23.04.2019 на підставі наказу Головного територіального управління юстиції у місті Києві №2277/03 позивача звільнено з посади начальника Голосіївського районного відділу державної виконавчої служби міста Києва Головного територіального управління юстиції у місті Києві. Отже, на переконання позивача, оскільки рішення суду, яке набрало законної сили 04.08.2020, не виконано, то він має право на виплату середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижче оплачуваної роботи за період з 17.10.2018 по 04.08.2020.
Відповідач подав відзив на адміністративний позов, у якому просить у задоволенні позову відмовити в повному обсязі. Відзив мотивований тим, що позивач про порушення своїх прав дізнався щонайменше 04.08.2020, тому звертаючись до суду в березні 2023 року пропустив місячний строк звернення до суду з позовом, який передбачений ч. 5 ст. 122 КАА України. Також відповідач зазначає, що 12.10.2018 ОСОБА_2 , як начальником Печерського районного відділу державної виконавчої служби міста Києва Головного територіального управління юстиції у місті Києві, подано на ім'я начальника Головного управління ОСОБА_3 заяву про переведення на посаду начальника Голосіївського районного відділу державної виконавчої служби міста Києва Головного територіального управління юстиції у місті Києві за власною згодою. За таких обставин, ОСОБА_2 відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 41 Закону та ч. 1 ст. 32 Кодексу законів про працю України, висловлено особисту згоду на переведення його із займаної ним посади на посаду начальника Голосіївського районного відділу державної виконавчої служби міста Києва, у зв'язку із чим позивачем реалізовано його право щодо переведення на іншу посаду. Отже, з огляду на виникнення у ГТУЮ у м. Києві правових підстав для видання наказу про переведення позивача на іншу посаду, ОСОБА_2 переведений з посади начальника Печерського районного відділу державної виконавчої служби міста Києва Головного територіального управління юстиції у місті Києві на іншу рівнозначну посаду - начальника Голосіївського районного відділу державної виконавчої служби міста Києва.
Щодо позовних вимог про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, відповідач зазначив, що твердження позивача про виплату такої компенсації, починаючи з 17.10.2018 (дата переведення позивача) по 23.04.2019 (звільнення з посади) не відповідають дійсності, оскільки в зазначений період позивач виконував свої посадові обов'язки начальника Голосіївського ДВС у місті Києві, за що отримував заробітну плату, тому позовна вимога ОСОБА_1 про стягнення середнього заробітку за вимушений прогул у розмірі 2 194 029 грн 00 коп не підлягає задоволенню.
У чергове судове засідання, призначене на 21.09.2023, з'явився представник позивача, який підтримав заявлені позовні вимоги та просив позов задовольнити. Натомість, представник відповідача в судове засідання не з'явився.
Дослідивши наявні у матеріалах справи докази та з'ясувавши обставини справи, заслухавши пояснення представників сторін, суд вважає, що у задоволенні адміністративного позову слід відмовити, виходячи з наступного.
Як вбачається з матеріалів справи, 29.04.2016 на підставі наказу Головного територіального управління юстиції у місті Києві №1231/03 ОСОБА_1 призначено на посаду начальника Печерського районного відділу державної виконавчої служби міста Києва Головного територіального управління юстиції у місті Києві.
17.10.2018 на підставі наказу Головного територіального управління юстиції у місті Києві № 5964/03 ОСОБА_1 переведено з посади начальника Печерського районного відділу державної виконавчої служби міста Києва на посаду начальника Голосіївського районного відділу державної виконавчої служби міста Києва Головного територіального управління юстиції у місті Києві.
Не погоджуючись із таким переведенням ОСОБА_1 звернувся до адміністративного суду.
Постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 04.08.2020 у справі № 640/18524/18, яка залишена без змін постановою Верховного Суду від 27.04.2021, визнано протиправним та скасовано наказ Головного територіального управління юстиції у місті Києві за № 5964/03 від 17.10.2018. Поновлено ОСОБА_1 на посаді начальника Печерського районного відділу державної виконавчої служби міста Києва Головного територіального управління юстиції у місті Києві. Допущено негайне виконання рішення суду в частині поновлення ОСОБА_1 на посаді начальника Печерського районного відділу державної виконавчої служби міста Києва Головного територіального управління юстиції у місті Києві.
Докази про поновлення позивача на посаді начальника Печерського районного відділу державної виконавчої служби міста Києва в матеріалах справи відсутні.
23.04.2019 на підставі наказу Головного територіального управління юстиції у місті Києві №2277/03 звільнено ОСОБА_1 з посади начальника Голосіївського районного відділу державної виконавчої служби міста Києва Головного територіального управління юстиції у місті Києві.
Позивач, вважаючи, що має право на стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу за період з 17.10.2018 по 04.08.2020, оскільки рішенням суду, яке набрало законної сили 04.08.2020, його поновлено на роботі, звернувся до суду з цим позовом.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, що виникли між сторонами, суд зазначає таке.
Згідно з частиною 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Статтею 43 Конституції України визначено, що кожен має право, зокрема, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.
Згідно із частиною першою статті 3 та статтею 4 КЗпП України трудові відносини працівників усіх підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, виду діяльності і галузевої належності, а також осіб, які працюють за трудовим договором з фізичними особами, регулюються законодавством про працю, яке складається з КЗпП України та інших актів законодавства України, прийнятих відповідно до нього.
Відповідно до частин першої і другої статті 235 КЗпП України у разі звільнення без законної підстави або незаконного переведення на іншу роботу, у тому числі у зв'язку з повідомленням про порушення вимог Закону України "Про запобігання корупції" іншою особою, працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір.
При винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи, але не більш як за один рік. Якщо заява про поновлення на роботі розглядається більше одного року, не з вини працівника, орган, який розглядає трудовий спір, виносить рішення про виплату середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу.
Вимушений прогул - це час, протягом якого працівник з вини власника або уповноваженого ним органу був позбавлений можливості працювати, тобто виконувати трудову функцію.
Вимушений прогул відбувається виключно за наявності вини роботодавця, який незаконно звільнив найманого працівника. Тому за цей час працівник, права якого були порушені роботодавцем, відповідно до державних гарантій має безумовне право на отримання заробітної плати, розмір якої обраховується згідно з Порядком обчислення середньої заробітної плати, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року № 100 (далі - Порядок № 100), і сама виплата, відповідно, названа середньою заробітною платою.
Абзацом 3 пункту 2 Порядку №100 передбачено, що у всіх інших випадках збереження середньої заробітної плати середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов'язана відповідна виплата. Працівникам, які пропрацювали на підприємстві, в установі, організації менше двох календарних місяців, середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за фактично відпрацьований час.
Згідно з пунктом 5 Порядку №100 нарахування виплат у всіх випадках збереження середньої заробітної плати провадиться виходячи з розміру середньоденної (годинної) заробітної плати.
Відповідно до пункту 8 Порядку №100 нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.
У значенні статті 235 КЗпП України вимушеним прогулом є час, протягом якого працівник з вини роботодавця був позбавлений можливості працювати, виконувати трудові функції, обумовлені трудовим договором, тобто період з дня наступного за днем звільнення (незаконного переведення на іншу роботу) по день ухвалення судом рішення про поновлення на роботі.
Отже, виплата середнього заробітку пов'язується з певним діянням роботодавця, наслідком яких стала неможливість працівника належним чином реалізувати своє право на працю.
У постанові від 08 лютого 2022 року у справі №755/12623/19 Велика Палата Верховного Суду, досліджуючи питання природи середнього заробітку за час вимушеного прогулу, дійшла висновку, що вимушений прогул відбувається виключно за наявності вини роботодавця, який незаконно звільнив найманого працівника. Тому за цей час працівник, права якого були порушені роботодавцем, відповідно до державних гарантій має безумовне право на отримання заробітної плати, розмір якої обраховується згідно з Порядком №100, і сама виплата, відповідно, названа середньою заробітною платою.
Тобто, середній заробіток за час вимушеного прогулу входить до структури заробітної плати бо є заробітною платою.
Отже, спір щодо стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, який виник у зв'язку з незаконним звільненням працівника, який був позбавлений можливості виконувати роботу не зі своєї вини, є трудовим спором, пов'язаним з недотриманням законодавства про працю та про оплату праці.
Предметом позовних вимог у цій справі є стягнення з відповідача середнього заробітку за час вимушеного прогулу за період з 17.10.2018 по 04.08.2020.
Як встановлено з матеріалів справи, 29.04.2016 ОСОБА_1 призначений на посаду начальника Печерського районного відділу державної виконавчої служби міста Києва.
17.10.2018 на підставі наказу № 5964/03 позивача переведено з посади начальника Печерського районного відділу державної виконавчої служби міста Києва на посаду начальника Голосіївського районного відділу державної виконавчої служби міста Києва.
Постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 04.08.2020 у справі № 640/18524/18, яка залишена без змін постановою Верховного Суду від 27.04.2021, позивача поновлено на роботі (на посаді начальника Печерського районного відділу державної виконавчої служби міста Києва).
23.04.2019 на підставі наказу Головного територіального управління юстиції у місті Києві №2277/03 ОСОБА_1 звільнено з посади начальника Голосіївського районного відділу державної виконавчої служби міста Києва.
Отже, матеріали справи свідчать, що позивач з 17.10.2018 по 23.04.2019 виконував посадові обов'язки начальника Голосіївського ДВС у місті Києві.
Суд зауважує, що рішення про поновлення на роботі незаконно звільненого працівника, прийняте органом, який розглядав трудовий спір, підлягає негайному виконанню (частина сьома статті 235 КЗпП України).
Негайне виконання судового рішення полягає в тому, що воно набуває властивостей обов'язковості і підлягає виконанню не з моменту набрання ним законної сили, а негайно із часу його оголошення в судовому засіданні. Належним виконанням судового рішення про поновлення на роботі слід вважати видання власником про це наказу, що дає можливість працівнику приступити до виконання своїх попередніх обов'язків.
Виконання рішення вважається закінченим із моменту фактичного допуску працівника, поновленого на роботі рішенням суду, до виконання попередніх обов'язків на підставі відповідного акта органу, який раніше прийняв незаконне рішення про звільнення працівника.
Тобто, рішення про поновлення на роботі незаконно звільненого або переведеного працівника вважається виконаним, коли власником або уповноваженим ним органом видано наказ (розпорядження) про допуск до роботи і фактично допущено до роботи такого працівника.
При цьому, працівник повинен бути обізнаним про наявність наказу про його поновлення на роботі і йому повинно бути фактично забезпечено доступ до роботи і можливості виконання своїх обов'язків.
Аналогічні правові висновки викладені у постановах Верховного Суду від 06 грудня 2018 року у справі № 465/4679/16, від 26 лютого 2020 року у справі № 702/725/17 та від 17 червня 2020 року у справі № 521/1892/18.
З огляду на викладене, суд зазначає, що вимушеним прогулом є період з дня наступного за днем звільнення (незаконного переведення на іншу роботу) по день ухвалення судом рішення про поновлення на роботі. Тож, стягнення середнього заробітку за вимушений прогул є можливим за наявності поновлення позивача на роботі відповідним розпорядчим документом, який видається керівником установи, підприємства, організації.
Матеріали справи свідчать, що постанова Шостого апеляційного адміністративного суду від 04.08.2020 у справі № 640/18524/18 про поновлення позивача на посаді начальника Печерського районного відділу державної виконавчої служби міста Києва не виконана, що сторонами у справі не заперечується, тобто, відповідач не поновив позивача на посаді начальника Печерського районного відділу державної виконавчої служби міста Києва відповідним наказом (розпорядженням) про допуск до роботи.
За таких обставин, суд дійшов висновку, що оскільки позивач не поновлений на посаді начальника Печерського районного відділу державної виконавчої служби міста Києва, то позовні вимоги про стягнення з відповідача середнього заробітку за час вимушеного прогулу за період з 17.10.2018 по 04.08.2020 є передчасними, а тому задоволенню не підлягають.
Доводи відповідача про порушення позивачем строку звернення до суду передбаченого, як статтею 233 КЗпП України, такі і ч. 5 ст. 122 КАА України, не заслуговують на увагу оскільки у цьому випадку на спірні правовідносини розповсюджується дія приписів частини другої статті 233 КЗпП України в редакції, чинній з 19 липня 2022 року, яка передбачає тримісячний строк звернення до суду з дня одержання позивачем письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні, однак враховуючи, що станом на час звернення позивача до суду (березень 2023 року) діяв карантин, пов'язаний з COVID-19 (з 12 березня 2020 року, постанова Уряду від 11 березня 2020 року № 211), тому строк визначений вказаної нормою КЗпП України, не підлягає застосуванню, оскільки такий продовжено на строк дії карантину, який закінчився 30 червня 2023 року (постанова Уряду від 27 червня 2023 року № 651).
Посилання позивача на правові висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені в постанові від 08 лютого 2022 року у справі №755/12623/19, щодо того, що працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення цього середнього заробітку без обмеження будь-яким строком згідно з частиною другою статті 233 КЗпП України та не позбавлений права після ухвалення судового рішення про поновлення його на роботі в подальшому звернутися до суду із позовом про стягнення на його користь середнього заробітку за час вимушеного прогулу, визначеного частиною другою статті 235 КЗпП України, суд вважає недоречними, оскільки такі правові висновки сформовані Верховним Судом за інших фактичних обставин справи та іншого правового регулювання спірних правовідносин, адже у справі №755/12623/19 правовідносини сторін виникли під час дії редакції частини другої статті 233 КЗпП України до 19 липня 2022 року, яка передбачала звернення до суду звільненого (переведеного) працівника без обмеження будь-яким строком, тоді як у справі, яка розглядається, позивач звернувся до суду під час дії редакції вказаної норми Кодексу, яка передбачає у цих правовідносинах тримісячний строк звернення до суду, тобто, яка діє з 19.07.2022.
Приписами ст. 77 КАС України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. Суб'єкт владних повноважень повинен подати суду всі наявні у нього документи та матеріали, які можуть бути використані як докази у справі.
Виходячи з викладеного та беручи до уваги достатній і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності, суд дійшов до висновку, що викладені у позовній заяві доводи позивача є необґрунтованими, а його вимоги такими, що задоволенню не підлягають.
Згідно із частиною першою статті 143 КАС України суд вирішує питання щодо судових витрат у рішенні, постанові або ухвалі.
Відповідно до частини першої статті 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Оскільки адміністративний позов задоволенню не підлягає, то підстави для вирішення питання щодо розподілу судових витрат відсутні.
Керуючись статтями 9, 14, 73-78, 90, 143, 242-246, 250, 255 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
ВИРІШИВ:
У задоволенні адміністративного позову - відмовити.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення .
У разі оголошення судом лише вступної та резолютивної частини рішення, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.
Суддя Щавінський В.Р.
Дата виготовлення і підписання повного тексту рішення- 05 жовтня 2023 р.