ЗАПОРІЗЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
РІШЕННЯ
04 жовтня 2023 року Справа № 280/116/23 м.Запоріжжя
Запорізький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Сацького Р.В. розглянувши в письмовому проваджені за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Національної поліції в Запорізькій області про визнання протиправними дії та стягнення одноразової грошової допомоги при звільненні зі служби в поліції,
ВСТАНОВИВ:
05 січня 2023 року до Запорізького окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 (далі - позивач) до Головного управління Національної поліції в Запорізькій області (далі - відповідач) про визнання протиправними дії та стягнення одноразової грошової допомоги при звільненні зі служби в поліції, в якій позивач просить суд:
- визнати протиправними дії Головного управління Національної поліції в Запорізькій області щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 одноразової грошової допомоги при звільненні в розмірі 25 відсотків місячного грошового забезпечення за кожен календарний рік служби із урахуванням 16 років 09 місяців 24 днів пільгового стажу;
- стягнути з Головного управління Національної поліції в Запорізькій області на користь ОСОБА_1 одноразову грошову допомогу при звільненні в розмірі 25 відсотків місячного грошового забезпечення в пільговому обчисленні за 16 років 09 місяців 24 дні у відповідності до пункту 2 розділу VI Порядку № 260;
- стягнути з Головного управління Національної поліції в Запорізькій області на користь ОСОБА_1 середнє грошове забезпечення за весь час затримки розрахунку при звільненні за період з 19 листопада 2021 року по дату постановлення судового рішення, з відрахуванням установлених законом податків та інших обов'язкових платежів;
- судові витрати, в тому числі витрати на професійну правову (правничу) допомогу присудити на користь ОСОБА_1 за рахунок бюджетних асигнувань відповідача.
Одночасно із поданням позовної заяви, позивач у клопотанні просить поновити пропущений процесуальний строк на звернення до суду, у зв'язку з поважністю його пропуску.
В обґрунтування заявлених позовних вимог позивач зазначив, що з 2006 по 19.11.2021 проходив службу спочатку в Національної поліції України. На підставі наказу ГУНП в Запорізькі області від 18.11.2021 № 570 о/с «По особовому складу» позивача відповідно до п. 7 ч. 1 ст. 77 Закону України «Про Національну поліцію» (за власним бажанням) звільнено зі служби в поліції та зазначено, що на день звільнення: стаж служби в поліції 15 років 00 місяців 04 дні; вислуга років на пільгових умовах 01 рік 09 місяців 20 днів; стаж служби в поліції для виплати одноразової грошової допомоги при звільненні зі служби и поліції - 15 років 00 місяців 04 дні. Одноразова грошова допомога при звільненні виплачена позивачу не була, та до дня звернення з позовом до суду, належний розрахунок після звільнення з ним не проведений. Тому, позивач вважає, що відповідач протиправно не виплатив одноразову грошову допомогу при звільненні. У зв'язку з викладеним, просить позов задовольнити.
Справі за цією позовною заявою присвоєно № 280/116/23 та за результатами автоматизованого розподілу справу передано для розгляду судді Сацькому Р.В.
Ухвалою суду від 12.01.2023 визнано поважними причини пропуску строку звернення до адміністративного суду та поновлено позивачу пропущений строк, звернення з позовом за захистом своїх прав,. Відкрито провадження у адміністративній справі та призначено справу до розгляду в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні), за наявними у справі матеріалами; встановлено відповідачу строк для подання відзиву на позовну заяву (у разі заперечення проти позовної заяви) протягом п'ятнадцяти днів з дня вручення копії цієї ухвали, разом із доказами, які підтверджують обставини, на яких ґрунтуються заперечення відповідача.
Відповідачем подано до суду відзив на позовну заяву, в якому зазначено наступне.
Наказом ГУНП в Запорізькій області від 30.09.2021 № 464 о/с на підставі ухвали Мелітопольського міськрайонного суду Запорізької області від 28.09.2021 про застосування до підозрюваного ОСОБА_1 запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою строком на 60 днів, останньому призупинено виплату грошового забезпечення, розмір якого після зазначеної дати і до звільнення (19.11.2021) не встановлювалась, та наказом від 18.11.2021 № 570 о/с позивача було звільнено на підставі його рапорту від 09.11.2021. Крім цього, відповідач стверджує, що поліцейським, щодо яких обрано запобіжний захід у вигляді тримання під вартою або цілодобового домашнього арешту, виплата грошового забезпечення призупиняється з дня постановлення ухвали суду про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою або цілодобового домашнього арешту. Тобто, у даному випадку ГУНП в Запорізькій області діяло у межах та у спосіб, визначені законодавством та призупинило виплату грошового забезпечення позивачу. Посилається на те, що оскільки на момент звільнення з органів внутрішніх справ у позивача було призупинено нарахування та виплата грошового забезпечення, у ГУНП в Запорізькій області була відсутня можливість здійснити розрахунок величини для нарахування та виплати допомоги позивачу. Таким чином, ГУНП в Запорізькій області не було допущено порушень вимог чинного законодавства. У задоволенні позовної заяви просить суд відмовити.
Відповідно до ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожній фізичній або юридичній особі гарантується право на розгляд судом упродовж розумного строку цивільної, кримінальної, адміністративної або господарської справи, а також справи про адміністративне правопорушення, в якій вона є стороною.
Розумність строків є одним із основоположних засад (принципів) адміністративного судочинства відповідно до п. 8 ч. 3 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України.
Поняття розумного строку не має чіткого визначення, проте розумним уважається строк, який необхідний для вирішення справи відповідно до вимог матеріального і процесуального права.
Розглянувши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини справи, на яких ґрунтується позовна заява, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, судом встановлено наступне.
ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , є громадянином України, що підтверджується паспортом НОМЕР_1 виданим органом 2326. Копія документу додана до матеріалів справи.
ОСОБА_1 з 2006 р. по 19.11.2021 проходив службу спочатку в ГУ МВС України в Запорізькій області, а в подальшому - в Головному управлінні Національної поліції в Запорізькій області.
Наказом ГУ НП в Запорізькій області № 41 о/с від 16.01.2021 ( по особовому складу) «капітана поліції ОСОБА_1 (0084784) призначено на посаду оперуповноваженого сектору кримінальної поліції відділення поліції № 2 Запорізького районного управління поліції, з посадовим окладом 2400 грн., увільнивши його з посади оперуповноваженого сектору кримінальної поліції Вільнянського відділення поліції Пологівського відділу поліції, у зв'язку зі скороченням штатів або проведення реорганізації, за ініціативою поліцейського. Згідно з наказом МВС України від 06.04.2016 № 260 встановити щомісячну надбавку за специфічні умови проходження в поліції у розмірі 40% посадового окладу з урахуванням окладу за спеціальним званням та надбавки за стаж служби.» Копія витягу з наказу додана позивачем до справи.
Наказом ГУ НП в Запорізькій області № 460 о/с від 27.09.2021 (по особовому складу) «капітана поліції ОСОБА_1 (0084784), оперуповноваженого сектору кримінальної поліції відділення поліції № 2 Запорізького районного управління поліції з 27 вересня 2021 року відсторонити від виконання службових обов'язків (посади) на період проведення службового розслідування зі збереженням всіх видів грошового забезпечення». Копія витягу з наказу додана позивачем до справи.
Наказом ГУ НП в Запорізькій області від 18.11.2021 № 570 о/с (по особовому складу) «капітана поліції ОСОБА_1 (0084784) оперуповноваженого сектору кримінальної поліції відділення поліції № 2 Запорізького районного управління поліції, відповідно до п. 7 ч. 1 ст. 77 Закону України «Про Національну поліцію» (за власним бажанням) звільнено зі служби в поліції.
Провести відрахування з грошового забезпечення надмірно нараховано щорічної основної оплачуваної відпустки та додаткової оплачуваної відпустки за 2021 рік за час невідпрацьованої частини календарного року в обсязі 07 діб.
Встановити щомісячну премію за листопад 2021 року в розмірі 0,00 %
Сума відшкодування вартості предметів однострою особистого користування, строк носіння (експлуатації) яких не закінчився, складає 3 512,10 грн». Копія витягу з наказу додана позивачем до справи.
Позивач звернувся до відповідача із заявою, в якій просив виплатити йому одноразову грошову допомогу при звільненні зі служби.
Листом відповідач повідомив позивача, що зважаючи на те, що на день звільнення наказом ГУ НП в Запорізькій області від 30.09.2021 № 464 о/с ОСОБА_1 було призупинено виплату грошового забезпечення (підстава: ухвала Мелітопольського міськрайонного суду Запорізької області, справа № 937/8230/21), здійснити нарахування одноразової грошової допомоги при звільненні не є можливим.
Ухвалою Мелітопольського міськрайонного суду Запорізької області, від 28.09.2021 справа (№ 937/8230/21), про застосування до підозрюваного ОСОБА_1 запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою строком на 60 днів. Строк тримання під вартою обчислювати з моменту фактичного затримання, тобто з 26 вересня 2021 року з 16 години 01 хвилини до 25 листопада 2021 року до 16 години 01 хвилини включно. Копія ухвали долучена до матеріалів справи.
Судом також досліджені: довідка про звільнення Серії ЗАР № 09020 за якою 17.08.2022 ОСОБА_1 звільнений під заставу з ДУ «Слідчий ізолятор»; копія військового квитка серії НОМЕР_2 на ім'я ОСОБА_1 , в якому міститься інформація про призвання наступного 15.09.2022 на військову службу під час мобілізації в особливий період, та направлення його для проходження служби до військової частини ЗСУ, даний факт також підтверджений довідкою № 1/3/3676 від 15.09.2022 Запорізького РТЦК та СП. Копії вищезазначених документів містяться в матеріалах справи.
Крім цього, судом досліджені надані відповідачем з письмовим відзивом докази:
Довідка № 186/2/01-2023 від 24.01.2023 де зазначені складові грошового забезпечення ОСОБА_1 та їх розрахунки.
Розрахункові листи за січень - жовтень 2021 року ОСОБА_1 .
Інформацію щодо виплати одноразової грошової допомоги при звільненні ОСОБА_1 № 187/12/01-2023 від 24.01.2023, згідно якої: «Наказом ГУНП в Запорізькій області від 30.09.2021 № 464 о/с на підставі ухвали Мелітопольського міськрайонного суду Запорізької області від 28.09.2021 ОСОБА_1 призупинено виплату грошового забезпечення, розмір якого після зазначеної дати і до звільнення (19.11.2021) йому не встановлювалась. З огляду на зазначене, виплата одноразової грошової допомоги при звільненні вказаній особі не здійснювалась».
Позивач, не погоджуючись з бездіяльністю відповідача та з вимогою вчинити певні дії, звернувся до суду з вказаним позовом.
Надаючи оцінку спірним відносинам, суд виходить з того, що відповідно до статті 6 Конституції України державна влада в Україні здійснюється на засадах її поділу на законодавчу, виконавчу та судову. Органи законодавчої, виконавчої та судової влади здійснюють свої повноваження у встановлених цією Конституцією в межах і відповідно до законів України.
Зокрема, статтею 8 Конституції України в Україні встановлено, що в країні визнається і діє принцип верховенства права.
Верховенство права - це панування права в суспільстві. Верховенство права вимагає від держави його втілення у правотворчу та правозастосовну діяльність, зокрема у закони, які за своїм змістом мають бути проникнуті передусім ідеями соціальної справедливості, свободи, рівності тощо.
Всі ці елементи права об'єднуються якістю, що відповідає ідеології справедливості, ідеї права, яка значною мірою дістала відображення в Конституції України.
Справедливість - одна з основних засад права, є вирішальною у визначенні його як регулятора суспільних відносин, одним із загальнолюдських вимірів права, яка проявляється в рівності всіх перед законом, цілях і засобах, що обираються для їх досягнення.
Справедливе застосування норм права - є передусім недискримінаційний підхід та неупередженість.
Конституція України має найвищу юридичну силу. Закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй.
Норми Конституції України є нормами прямої дії. Звернення до суду для захисту конституційних прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується.
Крім цього, правовідносини, які виникли між сторонами у даній справі регулюються законами України та підзаконними нормативними актами.
Тому, надаючи правову оцінку вказаним обставинам, суд виходить з наступного.
Згідно з статтею 102 Закону України від 2 липня 2015 року № 580-VIII «Про Національну поліцію» (далі - Закон № 580-VIII) пенсійне забезпечення поліцейських та виплата одноразової грошової допомоги після звільнення їх зі служби в поліції здійснюються в порядку та на умовах, визначених Законом України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» від 09 квітня 1992 року № 2262-ХІІ «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» (далі Закон № 2262-ХІІ).
Статтею 9 Закону № 2262-ХІІ врегульовані питання виплати одноразової грошової допомоги при звільненні зі служби.
Так, частиною другою статті 9 Закону № 2262-ХІІ (тут і надалі посилання на норми Закону № 2262-ХІІ наводяться в редакції, яка діяла станом на день звільнення позивача) передбачено, що особам рядового, сержантського, старшинського та офіцерського складу та деяким іншим особам, які мають право на пенсію за цим Законом, при звільненні зі служби за власним бажанням, через сімейні обставини або інші поважні причини, перелік яких визначається Кабінетом Міністрів України, які мають вислугу 10 років і більше виплачується одноразова грошова допомога в розмірі 25 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби.
Згідно з частиною четвертою статті 9 Закону № 2262-ХІІ виплата зазначеної в частинах першій та другій цієї статті одноразової грошової допомоги при звільненні зі служби особам рядового, сержантського, старшинського та офіцерського складу та деяким іншим особам, які мають право на пенсію за цим Законом, здійснюється Міністерством оборони України, Міністерством внутрішніх справ України, Національною поліцією, Службою судової охорони, Державною службою спеціального зв'язку та захисту інформації України, центральними органами виконавчої влади, що реалізують державну політику у сферах цивільного захисту, транспорту, виконання кримінальних покарань, пожежної і техногенної безпеки, єдину державну податкову політику, іншими утвореними відповідно до законів України військовими формуваннями та правоохоронними органами, за рахунок коштів Державного бюджету України, передбачених на їх утримання.
Відповідно до частини шостої статті 9 Закону № 2262-ХІІ особам рядового, сержантського, старшинського та офіцерського складу та деяким іншим особам, які мають право на пенсію за цим Законом, у разі повторного їх звільнення зі служби одноразова грошова допомога, передбачена цією статтею, виплачується за період їх календарної служби з дня останнього зарахування на службу без урахування періоду попередньої служби, за винятком тих осіб, які при попередньому звільненні не набули права на отримання такої грошової допомоги.
Абзацами першим, четвертим пункту 10 Порядку обчислення вислуги років, призначення та виплати пенсій і грошової допомоги особам офіцерського складу, прапорщикам, мічманам, військовослужбовцям надстрокової служби та військової служби за контрактом, особам начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ, поліцейським, співробітникам Служби судової охорони та членам їхніх сімей», затвердженого постанового Кабінету Міністрів України від 17 липня 1992 року № 393 (далі Порядок № 393) визначено, що військовослужбовцям, крім військовослужбовців строкової військової служби, поліцейським, співробітникам Служби судової охорони, особам рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ, органів і підрозділів цивільного захисту, податкової міліції, Державної кримінально-виконавчої служби, які звільняються із служби за власним бажанням, через сімейні обставини або з інших поважних причин, перелік яких визначається Кабінетом Міністрів України, та мають вислугу 10 років і більше, виплачується одноразова грошова допомога в розмірі 25 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби.
Зазначеним в абзаці першому цього пункту військовослужбовцям, поліцейським, співробітникам Служби судової охорони і особам рядового і начальницького складу, які звільняються із служби повторно, одноразова грошова допомога виплачується за період їх календарної служби з дня останнього зарахування на службу без урахування періоду попередньої служби, за винятком тих осіб, що при попередньому звільненні не набули право на отримання такої допомоги (абзаци п'ятий, сьомий пункту 10 Постанови № 393).
Строк календарної служби для визначення розміру одноразової грошової допомоги обчислюється згідно з пунктами 1 і 2 цієї постанови (абзац восьмий пункту 10 Порядку № 393).
Згідно з частиною першою статті 94 Закону № 580-VIII поліцейські отримують грошове забезпечення, розмір якого визначається залежно від посади, спеціального звання, строку служби в поліції, інтенсивності та умов служби, кваліфікації, наявності наукового ступеня або вченого звання.
Порядок виплати грошового забезпечення визначає Міністр внутрішніх справ України (частина друга статті 94 Закону № 580-VIII).
Згідно з пунктом 1 Постанови № 988 грошове забезпечення поліцейських складається з посадового окладу, окладу за спеціальним званням, щомісячних додаткових видів грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, які мають постійний характер), премії та одноразових додаткових видів грошового забезпечення.
Пунктом 3 розділу І «Загальні положення» Порядку та умов виплати грошового забезпечення поліцейським Національної поліції та курсантам вищих навчальних закладів МВС із специфічними умовами навчання, затверджених наказом Міністерства внутрішніх справ України від 06 квітня 2016 року № 260 (далі - Порядок № 260) передбачено, що грошове забезпечення поліцейських визначається залежно від посади, спеціального звання, стажу служби в поліції, інтенсивності та умов служби, кваліфікації, наукового ступеня або вченого звання. До складу грошового забезпечення входять: 1) посадовий оклад; 2) оклад за спеціальним званням; 3) щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, які мають постійний характер); 4) премії; 5) одноразові додаткові види грошового забезпечення.
Згідно з пунктом 2 розділу VI Порядку № 260 поліцейським, які звільняються із служби за власним бажанням та мають календарну вислугу 10 років і більше, виплачується одноразова грошова допомога в розмірі 25 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби.
Пунктом 23 розділу І «Загальні положення» Порядку № 260 передбачено:
поліцейським, які звільняються зі служби в поліції та в установленому порядку мають право на отримання одноразової грошової допомоги при звільненні, нарахування такої допомоги здійснюється з розрахунку місячного грошового забезпечення з урахуванням щомісячних додаткових видів грошового забезпечення, що мають постійний характер, та премій, установлених на день звільнення (абзац перший);
при цьому до розрахунку одноразової грошової допомоги при звільненні не включається винагорода за безпосередню участь у воєнних конфліктах, антитерористичних операціях та інших заходах в умовах особливого періоду (абзац другий);
днем звільнення зі служби в поліції вважається день видання наказу про звільнення або дата, зазначена в наказі про звільнення (абзац третій);
день звільнення вважається останнім днем служби (абзац четвертий).
Верховний Суд в постановах від 11 квітня 2018 року у справі № 806/2104/17 (номер рішення в ЄДРСР 73359546), від 24 листопада 2020 року у справі № 822/3008/17 (номер рішення в ЄДРСР 93080938), від 21 квітня 2021 року у справі № 380/2427/20 (номер рішення в ЄДРСР 96441548) та від 27 травня 2021 року у справі № 1.380.2019.005965 (номер рішення в ЄДРСР 97284010) зробив висновок, що поняття «календарна вислуга років» застосовується не для позначення необхідної для призначення допомоги вислуги років, а для визначення розміру грошової допомоги: «в розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби». При цьому, умовою набуття права на призначення та виплату одноразової грошової допомоги відповідно до частини другої статті 15 «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» є наявність «вислуги 10 років і більше». Таким чином, в частині другій статті 15 Законі України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» відсутня пряма вказівка на те, що право на призначення та виплату одноразової грошової допомоги виникає за наявності 10 і більше календарних років вислуги.
В частині другій статті 9 Закону № 2262-ХІІ також відсутня пряма вказівка на те, що право на призначення та виплату одноразової грошової допомоги виникає за наявності 10 і більше календарних років вислуги.
В постанові від 26 листопада 2020 року у справі № 520/1365/2020 (номер рішення в ЄДРСР 93119428) Верховний Суд зазначив:
«Положення пункту 10 Порядку № 393 не пов'язують виплату одноразової грошової допомоги з набуттям особою права на пенсію.
Суд, системно проаналізувавши наведені вище положення Закону № 2262-ХІ, прийшов до висновку, що частина друга статті 9 цього Закону встановлює дві підстави для виплати одноразової грошової допомоги зазначеним у ній особам, зокрема, це особи, які мають право на пенсію та звільнені зі служби за власним бажанням, через сімейні обставини або інші поважні причини за наявності вислуги років 10 років і більше.
Отже, право на отримання одноразової грошової допомоги, яка має разовий характер, зокрема, особами, які перебували на службі в Національній поліції, у розмірі 25 % місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби пов'язане з наявністю 10 річної вислуги та звільненням з передбачених підстав.
Вказана правова позиція відповідає правовому висновку, викладеному у постановах Верховного Суду від 26 червня 2019 року у справі № 821/3762/15-а, від 30 вересня 2020 року у справі № 821/952/17 і Верховний Суд не знаходить підстав для відступу від неї під час розгляду цієї справи».
З матеріалів справи судом встановлено, що на момент звільнення стаж служби ОСОБА_1 в поліції на день звільнення склав: стаж служби в поліції складає 15 років 00 місяців 04 дні; вислуга років на пільгових умовах 01 рік 09 місяців 20 днів; стаж служби в поліції для виплати одноразової грошової допомоги при звільненні зі служби в поліції - 15 років 00 місяців 04 дні про що безпосередньо вказано у наказі про звільнення позивача.
Оскільки позивач при звільненні зі служби в поліції станом на 19 листопада 2021 року мав загальну вислугу років - 15 років 00 місяців 04 дні, тобто умова про наявність 10 і більше років вислуги у даному випадку дотримана, суд дійшов висновку, що позивач при звільненні зі служби в поліції набув права на отримання одноразової грошової допомоги.
Водночас, відповідач посилається на те, що Наказом від 30.96.2021 № 464 о/с позивачу було призупинено виплату грошового забезпечення, тому у ГУНП в Запорізькій області була відсутня можливість здійснити розрахунок величини для нарахування та виплати допомоги позивачу.
Суд не приймає вказані доводи та зазначає наступне.
Як встановлено 6 розділу VI Порядку № 260, нарахування одноразової грошової допомоги при звільненні зі служби здійснюється з розрахунку місячного грошового забезпечення, ураховуючи відповідні оклади за посадою, спеціальним званням, процентну надбавку за стаж служби в поліції, щомісячні додаткові види грошового забезпечення (надбавки, доплати, підвищення) та премії, установлені наказами на день звільнення.
Тож, для розрахунку розміру одноразової грошової допомоги застосовуються саме установлені наказами на день звільнення суми складових грошового забезпечення. При цьому, факт виплати не впливає на нарахування вказаної грошової допомоги.
Крім того, суд не погоджується з доводами відповідача про застосування до вказаних правовідносин положень Постанови КМУ № 100 від 08.02.1995, оскільки остання регулює порядок обчислення середньої заробітної плати, а не одноразової грошової допомоги при звільненні зі служби.
У зв'язку з викладеним суд вважає, що відповідач протиправно при звільненні позивача не нарахував та не виплатив останньому одноразову грошову допомогу, передбачену частиною другою статті 9 Закону № 2262-ХІІ.
Що ж до вимоги позивача про стягнення з відповідача середнього грошового забезпечення за весь час затримки розрахунку при звільненні з 19.11.2021 по дату постановлення судового рішення з відрахуванням установлених законом податків та інших обов'язкових платежів, суд зазначає.
Відповідно до частини 1 статті 116 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України) при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення.
Положеннями частини 1 статті 117 КЗпП України визначено, що в разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
Водночас, відповідно до статті 102 Закону України "Про Національну поліцію" пенсійне забезпечення поліцейських та виплата одноразової грошової допомоги після звільнення їх зі служби в поліції здійснюються в порядку та на умовах, визначених Законом України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб".
Виплата одноразової грошової допомоги при звільненні зі служби встановлена статтею 9 Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб".
Проте Законом України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб" не врегульовано питання щодо порядку та строків проведення повного грошового розрахунку при звільненні.
В свою чергу,наказом Міністерства внутрішніх справ України від 06.04.2016 №260затверджено Порядок № 260.
Наказом Міністерства внутрішніх справ України від 17.07.2020 № 539, який набрав чинності 21.08.2020, внесено зміни до Порядку № 260.
Зокрема, розділ VI Порядку № 260 доповнено пунктом 8, відповідно до якого одноразова грошова допомога при звільненні виплачується не пізніше двох місяців з дня звільнення із служби, а в разі надходження коштів пізніше цього терміну - протягом п'яти робочих днів після їх надходження в межах та за рахунок коштів, передбачених державним бюджетом на утримання центрального органу управління поліцією, органів поліції, державних органів, установ та організацій, до яких відряджені (прикомандировані) поліцейські.
Суд зазначає, що позивач був звільнений зі служби в період, коли вже діяв пункт 8 розділу VI Порядку № 260, яким встановлено строки виплати одноразової грошової допомоги при звільненні зі служби в поліції.
Тому, як встановив суд, позивача було звільнено зі служби 19 листопада 2021 року. Одноразову грошову допомогу при звільненні позивачу не нараховано та не виплачено. Тому, строки нарахування та виплати встановлені в Постанові № 260 на час звернення позивачем до суду , за захистом своїх прав, не сплили, а тому вимоги в цій частині позивача є передчасними.
Щодо застосування статтей 116, 117 КЗпП України суд зазначає, що норми, визначені Порядком № 260, є спеціальними і прямо встановлюють строки виплати одноразової грошової допомоги, а тому, мають застосовуватись саме вони, а не загальні норми, а тому, відсутні підстави для застосування наслідків, встановлених статтею 117 КЗпП України.
Посилання позивача на висновки, викладені в окремих постановах Верховного Суду, не можуть бути застосовані у цій справі, оскільки на час виникнення спірних правовідносин, які були предметом розгляду у таких справах, законодавчо не було врегульовано строки виплати одноразової грошової допомоги при звільненні зі служби в органах Національної поліції України.
За нормами частин 1 та 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Наведене свідчить про відсутність правових підстав для задоволення позовних вимог в цій частині.
Щодо вимог про відшкодування витрат, пов'язаних із професійною правничою допомогою, отриманою від адвоката, суд зазначає наступне.
Відповідно до положень п. 1 ч. 3 ст. 132 КАС України до витрат, пов'язаних з розглядом справи належать витрати на професійну правничу допомогу.
Відповідно до частини першої статті 134 КАС України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.
Згідно із частиною другою статті 134 КАС України за результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.
Зазначені положення кореспондуються із європейськими стандартами, зокрема, пунктом 14 Рекомендацій Комітету Міністрів Ради Європи державам-членам Щодо шляхів полегшення доступу до правосуддя № R (81) 7 передбачено, що за винятком особливих обставин, сторона, що виграла справу, повинна в принципі отримувати від сторони, що програла відшкодування зборів і витрат, включаючи гонорари адвокатів, які вона обґрунтовано понесла у зв'язку з розглядом.
За змістом пункту першого частини третьої статті 134 КАС України розмір витрат на правничу допомогу адвоката, серед іншого, складає гонорар адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, які визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою.
Частиною четвертою статті 134 КАС України встановлено, що для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Згідно з частиною п'ятою статті 134 КАС України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
Відповідно до статті 30 Закону України «Про адвокатуру і адвокатську діяльність» гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація та досвід адвоката, фінансовий стан клієнта й інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним і враховувати витрачений адвокатом час.
Розмір гонорару визначається за погодженням адвоката з клієнтом, і може бути змінений лише за їх взаємною домовленістю. Суд не має права його змінювати і втручатися у правовідносини адвоката та його клієнта.
Разом з тим, згідно з частиною 9 статті 139 КАС України, при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов'язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору (у випадках, коли відповідно до закону досудове вирішення спору є обов'язковим) та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.
Таким чином, суд зобов'язаний оцінити рівень адвокатських витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично та чи була їх сума обґрунтованою.
У рішенні ЄСПЛ від 23 січня 2014 року у справі «East/West Alliance Limited» проти України» (заява №19336/04) зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (п. 268).
У зазначеному рішенні ЄСПЛ також підкреслено, що угода, за якою клієнт адвоката погоджується сплатити в якості гонорару певний відсоток від суми, яку присудить позивачу суд - у разі якщо така сума буде присуджена та внаслідок якої виникають зобов'язання виключно між адвокатом та його клієнтом, не може бути обов'язковою для Суду, який повинен оцінити рівень судових та інших витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично, але й також - чи була їх сума обґрунтованою (269).
Таким чином, для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги (ч. 4 ст. 134 КАС України).
При визначенні суми відшкодування інших витрат, пов'язаних із наданням правової допомоги, Суд має виходити з реальності цих витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи, необхідно досліджувати на підставі належних та допустимих доказів обсяг фактично наданих адвокатом послуг і виконаних робіт, кількість витраченого часу, розмір гонорару, співмірність послуг категоріям складності справи, витраченому адвокатом часу, об'єму наданих послуг, ціні позову та (або) значенню справи.
У відзиві на позовну заяву відповідач клопотав про відмову в задоволенні заяви позивача про компенсацію витрат на правничу допомогу, оскільки розмір витрат на правничу допомогу має бути співмірним із складністю справи та виконаними адвокатом роботами.
Як вбачається із позовної заяви, попередній (орієнтовний) розрахунок судових витрат, які понесені позивачем та плануються понести у зв'язку з розглядом справи складаються із витрат на : поштові відправлення в розмірі 200 грн; та витрат на правничу допомогу, що складаються з : підготовки позовної заяви та подання її до суду - 4 000,00 грн; участь у судовому засіданні незалежно від його тривалості 2 000,00 грн.
Суд зазначає, що у разі заявлення позивачем вимог щодо компенсації витрат на правничу (правову) допомогу позивачем або його представником у строки, встановлені чинним законодавством України, до суду подаються документи, що свідчать про відображення особою, якою такі послуги надані, обсягу виконаних робіт, а також доходів, отриманих від оплати позивачем відповідних послуг.
При цьому, документи на підтвердження факту понесення витрат на професійну правничу допомогу, у тому числі детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги, позивачем не надано. Заяву про вирішення питання про судові витрати після ухвалення рішення по суті позовних вимог у зв'язку з неможливістю з поважних причин подати докази, що підтверджують розмір понесених судових витрат, в порядку частини 3 статті 143 КАС України, позивачем не подано.
Згідно з усталеною правовою позицією Верховного Суду (постанови від 17 березня 2021 року у справі № 280/1266/19, від 25 березня 2021 року у справі № 645/3044/17, від 09 березня 2021 року у справі № 200/10535/19-а тощо), при визначенні суми компенсації витрат, понесених на професійну правничу допомогу, необхідно досліджувати на підставі належних та допустимих доказів обсяг фактично наданих адвокатом послуг і виконаних робіт, кількість витраченого часу, розмір гонорару, співмірність послуг категоріям складності справи, витраченому адвокатом часу, об'єму наданих послуг, ціні позову та (або) значенню справи. Суд зобов'язаний оцінити рівень адвокатських витрат (у даному випадку, за наявності заперечень учасника справи), що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично та чи була їх сума обґрунтованою.
При цьому, необхідно враховувати, що склад та розмір витрат, пов'язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов'язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат.
Враховуючи вищевикладене, суд доходить до висновку про відсутність підстав для задоволення вимоги позивача про стягнення з відповідача витрат на правничу допомогу, оскільки доказів надання правничих послуг та понесення таких витрат суду не надано.
Відповідно до частини 2 статті 2 КАС України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
В силу положень статті 6 Кодексу адміністративного судочинства України суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави.
Ухвалюючи це судове рішення, суд керується ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, практикою Європейського суду з прав людини (рішення «Серявін та інші проти України») та Висновком № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів (п. 41) щодо якості судових рішень.
Згідно рішення Європейського суду з прав людини по справі «Серявін та інші проти України» (п. 58) суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішенні судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п. 1 ст. 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення.
Пунктом 41 Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів зазначено, що обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.
За приписами частин 1, 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Згідно положень статті 90 КАС України, суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
За наслідком здійснення аналізу оскаржуваної бездіяльності на відповідність наведеним вище критеріям, суд, не виходячи з межі заявлених позовних вимог, системного аналізу положень наведеного законодавства України, матеріалів справи, приходить до висновку про те, що заявлені позовні вимоги підлягають частковому задоволенню, з мотивів та обґрунтування наведених судом вище.
Оскільки позивач звільнений від сплати судового збору за звернення до суду з даними позовними вимогами, розподіл судових витрат згідно ст. 139 КАС України не відбувається.
Керуючись ст. ст. 2, 5, 72, 77, 139, 241, 243-246 та 255 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -
ВИРІШИВ:
Позовні вимоги ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_3 ) до Головного управління Національної поліції в Запорізькій області (69005, м. Запоріжжя, вул. Олександра Матросова, буд. 29, код ЄДРПОУ 40108688 про визнання протиправними дії та стягнення одноразової грошової допомоги при звільненні зі служби в поліції, задовольнити частково
Визнати протиправною бездіяльність Головного управління Національної поліції в Запорізькій області щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 одноразової грошової допомоги при звільненні зі служби в поліції як поліцейському, який на день звільнення мав стаж служби для цілей виплати одноразової грошової допомоги при звільненні зі служби в поліції у розмірі 15 років 00 місяців 04 дні.
Зобов'язати Головне управління Національної поліції в Запорізькій області нарахувати та виплатити ОСОБА_1 одноразову грошову допомогу при звільненні зі служби в поліції як поліцейському, який на день звільнення мав стаж служби для цілей виплати одноразової грошової допомоги при звільненні зі служби в поліції у розмірі 15 років 00 місяців 04 дні.
В задоволенні решти позовних вимог відмовити.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення суду може бути оскаржено в апеляційному порядку до Третього апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його (її) проголошення, а якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Рішення складено у повному обсязі та підписано суддею 04 жовтня 2023 року.
Суддя Р.В. Сацький