ЗАПОРІЗЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
РІШЕННЯ
04 жовтня 2023 року Справа № 280/4973/23 м.Запоріжжя
Запорізький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Чернової Ж.М. розглянувши в порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити дії
ВСТАНОВИВ:
До Запорізького окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 (далі - позивач) до Військової частини НОМЕР_1 (далі - відповідач), в якій позивач просить суд:
визнати протиправною бездіяльність відповідача, яка полягає у нездійсненні перерахунку та виплати позивачу розміру складових грошового забезпечення (посадового окладу, окладу за військовим званням, відсоткової надбавки за вислугу років, щомісячних додаткових видів грошового забезпечення та премії), шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01 січня календарного року, а саме: встановленого Законом України від 02.12.2021 № 1928-ІХ «Про Державний бюджет України на 2022 рік» станом на 01.01.2022 та Законом України від 03.11.2022 № 2710-IX «Про Державний бюджет України на 2023 рік», станом на 01.01.2023 на відповідний тарифний коефіцієнт, за період з 25.02.2022 по 15.03.2023;
зобов'язати відповідача здійснити перерахунок та виплату позивачу розміру складових грошового забезпечення (посадового окладу, окладу за військовим званням, відсоткової надбавки за вислугу років, щомісячних додаткових видів грошового забезпечення та премії), шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01 січня календарного року, а саме: встановленого Законом України від 02.12.2021 № 1928-ІХ «Про Державний бюджет України на 2022 рік» станом на 01.01.2022 та Законом України від 03.11.2022 № 2710-IX «Про Державний бюджет України на 2023 рік», станом на 01.01.2023 на відповідний тарифний коефіцієнт, за період з 25.02.2022 по 15.03.2023, з урахуванням виплачених сум;
стягнути з відповідача на користь позивача витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 3500,00 грн.
В обґрунтування позовних вимог зазначає, що в період з 25.02.2022 по 15.03.2023 відповідач мав здійснювати розрахунок належних позивачу сум грошового забезпечення, виходячи з посадового окладу та окладу за військовим званням, визначеного шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого статтею 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2022 рік» станом на 01.01.2022, Закону України від 03.11.2022 № 2710-IX «Про Державний бюджет України на 2023 рік» станом на 01.01.2023, на відповідний тарифний коефіцієнт. 15.05.2023 позивач звернувся до відповідача з рапортом щодо проведення розрахунку грошового забезпечення за вказаними нормами, однак відповідачем не було надано відповіді на зазначену заяву та, відповідно, проведення розрахунку складових грошового забезпечення, виходячи із прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановлених Законом на 2022 та 2023 роки проведено не було, у зв'язку з чим позивач звернувся до суду з даним позовом. Просить позовні вимоги задовольнити.
Ухвалою суду від 10.07.2023 позовну заяву залишено без руху. У встановлений строк позивачем усунуто недоліки позовної заяви.
Ухвалою суду від 07.08.2023 відкрито провадження у справі, призначено справу до судового розгляду по суті за правилами спрощеного позовного провадження без виклику учасників справи.
Протягом строків, встановлених частиною 1 статті 261 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), відповідач відзив не подав.
Відповідно до частини 6 статті 162 КАС України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд вирішує справу за наявними матеріалами.
На підставі наданих сторонами письмових доказів судом установлено такі обставини.
ОСОБА_1 в період з 25.02.2022 по 15.03.2023 проходив військову службу у Військовій частині НОМЕР_1 .
Наказом командира Військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) від 15.03.2023 №74 старшого солдата ОСОБА_1 звільнено з військової служби за підпунктом «б» (за станом здоров'я - на підставі висновку (постанови) військово-лікарської комісії про непридатність до військової служби) пункту 2 частини четвертої статті 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу».
15.05.2023 позивач звернувся до відповідача із заявою, в якій просив здійснити перерахунок та виплату належних йому сум грошового забезпечення (посадового окладу, окладу за військовим званням, відсоткової надбавки за вислугу років а також щомісячних додаткових видів грошового забезпечення (надбавок, доплат, підвищень) та премії), виходячи з посадового окладу та окладу за військовим (спеціальним) званням, визначеного шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого статтею 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2022 рік» станом на 01.01.2022, на відповідний тарифний коефіцієнт, за період з 25.02.2022 по 31.12.2022, здійснити перерахунок та виплату належних йому сум грошового забезпечення (посадового окладу, окладу за військовим званням, відсоткової надбавки за вислугу років а також щомісячних додаткових видів грошового забезпечення (надбавок, доплат, підвищень) та премії), виходячи з посадового окладу та окладу за військовим (спеціальним) званням, визначеного шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України «Про Державний бюджет України на 2023 рік» станом на 01.01.2023, на відповідний тарифний коефіцієнт, за період з 01.01.2023 по 15.03.2023.
Позивач зазначає, що відповіді на зазначену заяву відповідачем надано не було та, відповідно, проведення розрахунку складових грошового забезпечення, виходячи із прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановлених Законом на 2022 та 2023 роки проведено не було.
Позивач вважає протиправною бездіяльність відповідача щодо нездійснення перерахунку та виплати належних йому сум грошового забезпечення за період з 25.02.2022 по 15.03.2023, у зв'язку з чим звернувся до суду з даним позовом.
Надаючи правову оцінку встановленим обставинам, суд виходить з наступного.
Відповідно до пункту 6 частини 1 статті 92 Конституції України основи соціального захисту, форми і види пенсійного забезпечення визначаються виключно законами України.
Статтею 9 Закону України від 20.12.1991 № 2011-XII «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» (далі - Закон № 2011-XII) визначено, що держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів.
Згідно із частиною 2 статті 9 Закону №2011-ХІІ до складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення.
Грошове забезпечення визначається залежно від посади, військового звання, тривалості, інтенсивності та умов військової служби, кваліфікації, наукового ступеня і вченого звання військовослужбовця. Грошове забезпечення підлягає індексації відповідно до закону (частина 3 статті 9 Закону №2011-ХІІ).
Частиною четвертою статті 9 Закону № 2011-XII передбачено, що грошове забезпечення виплачується у розмірах, що встановлюються Кабінетом Міністрів України, та повинно забезпечувати достатні матеріальні умови для комплектування Збройних сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань та правоохоронних органів кваліфікованим особовим складом, враховувати характер, умови служби, стимулювати досягнення високих результатів у службовій діяльності.
Кабінетом Міністрів України прийнято Постанову від 30 серпня 2017 року №704 "Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб" (далі - Постанова №704), якою збільшено розмір грошового забезпечення військовослужбовців.
Відповідно до пункту 10 Постанови №704, ця постанова набирала чинності з 1 березня 2018 року.
За первинною редакцією пункту 4 постанови Кабінету Міністрів України №704, передбачено, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року), на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13, 14.
Згідно з приміткою 1 Додатку 1 до постанови Кабінету Міністрів України посадові оклади за розрядами тарифної сітки визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року), на відповідний тарифний коефіцієнт. Відповідно до примітки до Додатку 14 також передбачено, що оклади за військовим (спеціальним) званням визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року), на відповідний тарифний коефіцієнт. У разі коли посадовий оклад визначений у гривнях з копійками, цифри до 4,99 відкидаються, від 5 і вище - заокруглюються до десяти гривень.
За загальним правилом, примітка застосовується законодавцем для супроводу та зв'язку з нормою права, якої вона стосується. Тобто, примітка повинна бути у безпосередньому зв'язку з нормою, в даному випадку пункту 4 постанови Кабінету Міністрів України №704, і не повинна суперечити змісту основної норми, яку вона супроводжує.
Отже, застосуванню у спірних правовідносинах підлягають саме положення основної норми Постанови Кабінету Міністрів України №704, пункт 4 якої має нормативний характер, та містить правила поведінки для невизначеного широкого кола осіб.
21 лютого 2018 року Кабінет Міністрів України прийняв Постанову №103.
Згідно з пунктом 6 Постанови Кабінету Міністрів України №103, внесені зміни до Постанови №704 внаслідок яких пункт 4 Постанови №704 викладений у новій редакції, а саме: "4. Установити, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2018, на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13 і 14".
Отже, пункт 4 Постанови №704, в редакції Постанови №103, визначав, що при обчисленні розмірів посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу використовується такий показник, як "розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01.01.2018".
Постановою від 29.01.2020 у справі №826/6453/18 Шостий апеляційний адміністративний суд визнав протиправним та скасував пункт 6 Постанови №103, яким внесені зміни до пункту 4 Постанови №704.
Постановою Верховного Суду від 20.10.2022 постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 29.01.2020 у справі №826/6453/18 залишено без змін.
Частиною 1 статті 370 КАС України передбачено, що судове рішення, яке набрало законної сили, є обов'язковим для учасників справи, для їхніх правонаступників, а також для всіх органів, підприємств, установ та організацій, посадових чи службових осіб, інших фізичних осіб і підлягає виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, або за принципом взаємності, - за її межами.
Отже, дня набрання законної сили постановою Шостого апеляційного адміністративного суду у справі №826/6453/18 пункт 4 Постанови №704 діє у первісній редакції, відповідно до якої розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року.
Суд також враховує, що Постановою Кабінету Міністрів України №1038 від 28 жовтня 2020 примітки додатків 1, 12, та 13 Постанови №704 приведені у відповідність до пункту 4 цієї постанови.
Відповідно до статті 7 закону України "Про Державний бюджет на 2022 рік" визначено, що у 2022 році прожитковий мінімум для працездатних осіб, який застосовується для визначення посадових окладів працівникам інших державних органів, оплата праці яких регулюється спеціальними законами: з 1 січня становить 2102,00 грн.
Приписами статті 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2023 рік» також визначено, що у 2023 році прожитковий мінімум працездатних осіб, який застосовується для визначення посадових окладів працівникам інших державних органів, оплата праці яких регулюється спеціальними законами: з 1 січня становить 2102 грн.
Отже, при перерахунку та виплати грошового забезпечення за 2022 рік слід застосовувати величину прожиткового мінімуму для працездатних осіб на 1 січня 2022 року відповідно до статті 7 закону України "Про Державний бюджет на 2022 рік".
Відповідно, при перерахунку та виплати грошового забезпечення за 2023 рік слід необхідно величину прожиткового мінімуму для працездатних осіб на 1 січня 2023 року відповідно до статті 7 закону України "Про Державний бюджет на 2023 рік".
Враховуючи викладене, дії відповідача щодо обчислення та виплати позивачу грошового забезпечення у зниженому розмірі, без врахування розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого статтею 7 Закону України "Про Державний бюджет України на 2022 рік" станом на 01 січня 2022 року, а також у зниженому розмірі, без врахування розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого статтею 7 Закону України "Про Державний бюджет України на 2023 рік" станом на 01 січня 2023 року за період з 25.02.2022 по 15.03.2023, є протиправними
Щодо обраного способу захисту порушеного права шляхом визнання протиправною бездіяльності відповідача, суд зазначає, що в рамках адміністративного судочинства:
дія - певна форма поведінки суб'єкта владних повноважень, яка полягає у здійсненні суб'єктом владних повноважень своїх обов'язків у межах наданих законодавством повноважень чи всупереч їм;
бездіяльність - певна форма поведінки суб'єкта владних повноважень, яка полягає у невиконанні ним дій, які він повинен був і міг вчинити відповідно до покладених на нього посадових обов'язків згідно із законодавством України;
За встановленими обставинами справи відповідач нарахував та виплатив позивачу грошове забезпечення за період з 25.02.2022 по 15.03.2023, однак у неналежному розмірі, що свідчить про вчинення ним активних дій з порушенням встановленого законом порядку.
Таким чином, в межах спірних правовідносин відповідачем допущено протиправні дії, а не бездіяльність, а тому обраний позивачем спосіб захисту порушеного права є помилковим.
З метою захисту порушеного права наявні підстави для зобов'язання відповідача здійснити перерахунок та виплату позивачу грошового забезпечення за період з 25 лютого 2022 року по 31 грудня 2022 року з урахуванням розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого статтею 7 Закону України "Про Державний бюджет України на 2022 рік", помноженого на відповідний тарифний коефіцієнт, з урахуванням виплачених сум, за період з 01 січня 2023 року по 15 березня 2023 року з урахуванням розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого статтею 7 Закону України "Про Державний бюджет України на 2023 рік", помноженого на відповідний тарифний коефіцієнт, з урахуванням виплачених сум.
При цьому з огляду на зміст спірних правовідносин помилковим є зобов'язання відповідача перерахувати грошове забезпечення з наведенням конкретних видів складових грошового забезпечення, з таких підстав.
Згідно з пунктом 4 Постанови № 704 в чинній редакції із застосуванням розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01 січня відповідного календарного року, на відповідний тарифний коефіцієнт обчислюються розміри посадових окладів та окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу.
При цьому, за змістом пункту 6 Постанови №704 щомісячні додаткові види грошового забезпечення та премія обчислюються в залежності від розміру посадового окладу.
Отже, зміна розміру посадового окладу має наслідком зміну розміру щомісячних додаткових видів грошового забезпечення та премії в силу вимог чинного законодавства.
Водночас, за обставинами даної справи відповідач відмовив позивачу в перерахунку грошового забезпечення виключно з мотивів відсутності правових підстав для його проведення внаслідок збільшення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб на 1 січня відповідного календарного року, при цьому спір, щодо складових грошового забезпечення позивача у цій справі відсутній.
Отже, на даний час відсутні підстави вважати, що права позивача у зазначеній частині будуть порушені. Оскільки судовому захисту підлягають порушені права чи інтереси особи, а не ті, що можливо/ймовірно будуть порушені у майбутньому, у задоволенні цих позовних вимог слід відмовити, як передчасних.
Згідно з частинами 1, 2 статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Відповідно до положень статті 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Виходячи з меж заявлених вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України, оцінки поданих сторонами доказів за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, в межах компетенції, суд дійшов висновку про те, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню.
Вирішуючи питання щодо розподілу судових витрат, суд виходить з того, що згідно з положеннями статті 132 КАС України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати: 1) на професійну правничу допомогу; 2) сторін та їхніх представників, що пов'язані із прибуттям до суду; 3) пов'язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертиз; 4) пов'язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; 5) пов'язані із вчиненням інших процесуальних дій або підготовкою до розгляду справи.
Відповідно до частини 3 статті 139 КАС України при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог. При цьому суд не включає до складу судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами, витрати суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката та сплату судового збору.
Позивач звільнений від сплати судового збору на підставі пункту 13 частини 1 статті 5 Закону України «Про судовий збір», відповідних витрат не поніс.
У позові заявлено про стягнення з відповідача витрат на професійну правничу допомогу в розмірі 3500,00 грн.
Відповідно до положень статті 134 КАС України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави (частина 1).
За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката (частина 2).
Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат (частина 3).
Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги (частина 4).
Частиною 7 статті 139 КАС України передбачено, що розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).
Згідно з усталеною правовою позицією Верховного Суду (постанови від 17.03.2021 у справі №280/1266/19, від 25.03.2021 у справі №645/3044/17, від 09.03.2021 у справі №200/10535/19-а тощо), при визначенні суми компенсації витрат, понесених на професійну правничу допомогу, необхідно досліджувати на підставі належних та допустимих доказів обсяг фактично наданих адвокатом послуг і виконаних робіт, кількість витраченого часу, розмір гонорару, співмірність послуг категоріям складності справи, витраченому адвокатом часу, об'єму наданих послуг, ціні позову та (або) значенню справи. Суд зобов'язаний оцінити рівень адвокатських витрат (у даному випадку, за наявності заперечень учасника справи), що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично та чи була їх сума обґрунтованою.
При цьому, необхідно враховувати, що склад та розмір витрат, пов'язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов'язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат.
В обґрунтування понесених витрат на професійну правничу допомогу до матеріалів справи надано копію Договору №62/1-ш про надання правової допомоги, укладеного між позивачем (Замовник) та адвокатом Плужником М.В. (Виконавець), за умовами якого Замовник доручає, а Виконавець зобов'язується надати Замовнику у відповідності до умов Договору, правову допомогу з юридичних питань, які цікавлять Замовника, а Замовник зі свого боку зобов'язаний прийняти вказані послуги та вчасно їх оплатити. Договором також обумовлено, що гонорар узгоджується сторонами, що зазначений в Додатковій угоді яка додається до цього Договору.
Суд зазначає, що договір про надання правової допомоги не дозволяє встановити зв'язок понесених витрат у зв'язку з розглядом саме цієї справи, оскільки наведене в ньому посилання на зміст правовідносин, у яких надається правова допомога, носить загальний характер, що не дає можливості ідентифікувати їх з предметом спору в даній справі.
Судом установлено, що позивачем/ представником позивача не надано до суду додаткової угоди до договору №62/1-ш про надання правової допомоги, акту прийому передачі наданих послуг до договору про надання правової допомоги, розрахунку витрат на правову допомогу, не надано жодних оформлених у встановленому законом порядку документів, що свідчать про здійснення ним оплати гонорару адвоката та інших витрат, пов'язаних із наданням правової допомоги на підставі договору (квитанції до прибуткового касового ордера, платіжного доручення з відміткою банку, касових чеків або інших банківських документів, що підтверджують здійснення оплати послуг адвоката в рамках даної справи).
За відсутності належних доказів, що підтверджують надання у даній справі адвокатом правової допомоги позивачу, у суду відсутня змога встановити дійсність, реальність понесених позивачем витрат на правничу допомогу адвоката.
Вказані обставини унеможливлюють визначення обґрунтованості заявлених витрат, у зв'язку з чим суд дійшов висновку про відсутність підстав для стягнення на користь позивача заявлених витрат на професійну правничу допомогу.
Керуючись ст.ст. 2, 5, 72, 77, 139, 241, 243-246, 255, 295 КАС України, суд
ВИРІШИВ:
Позовні вимоги ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , ІПН НОМЕР_2 ) до Військової частини НОМЕР_1 ( АДРЕСА_2 , код ЄДРПОУ НОМЕР_3 ) про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити дії - задовольнити частково.
Визнати протиправними дії Військової частини НОМЕР_1 щодо обчислення та виплати ОСОБА_1 грошового забезпечення за період з 25 лютого 2022 року по 31 грудня 2022 року у зниженому розмірі без урахування розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01 січня 2022 року.
Визнати протиправними дії Військової частини НОМЕР_1 щодо обчислення та виплати ОСОБА_1 грошового забезпечення за період з 01 січня 2023 року по 15 березня 2023 року у зниженому розмірі без урахування розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01 січня 2023 року.
Зобов'язати Військову частину НОМЕР_1 здійснити перерахунок грошового забезпечення ОСОБА_1 за період період з 25 лютого 2022 року по 31 грудня 2022 року з урахуванням розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого статтею 7 Закону України "Про Державний бюджет України на 2022 рік" станом на 01 січня 2022 року, помноженого на відповідний тарифний коефіцієнт, та здійснити виплату з урахуванням виплачених сум.
Зобов'язати Військову частину НОМЕР_1 здійснити перерахунок грошового забезпечення ОСОБА_1 за період з 01 січня 2023 року по 15 березня 2023 року з урахуванням розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого статтею 7 Закону України "Про Державний бюджет України на 2023 рік" станом на 01 січня 2023 року, помноженого на відповідний тарифний коефіцієнт, та здійснити виплату з урахуванням виплачених сум.
В іншій частині позовних вимог відмовити.
Розподіл судових витрат не здійснюється.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення суду може бути оскаржено в апеляційному порядку до Третього апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його (її) проголошення, а якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Апеляційна скарга подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції.
Суддя Ж.М. Чернова