ЖИТОМИРСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
УХВАЛА
про залучення другого відповідача
04 жовтня 2023 року м. Житомир справа № 240/11362/23
категорія 106030000
Житомирський окружний адміністративний суд у складі судді Капинос О.В., розглянувши у порядку письмового провадження питання про залучення другого відповідача до участі в адміністративній справі за позовом ОСОБА_1 до Міністерства внутрішніх справ України про визнання протиправною бездіяльності, зобов'язання вчинити дії,
встановив:
Позивач звернувся до суду з позовом до Міністерства внутрішніх справ України в якому просить зобов'язати відповідача нарахувати та виплатити йому компенсацію за невикористані відпустки при звільненні за 1996, 1997, 2000, 2004, 2005, 2006, 2007, 2008, 2009, 2014.
Провадження у справі відкрито за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи.
Відповідачем до суду було подано відзив на позовну заяву. Разом з відзивом було подано клопотання про заміну відповідача, як неналежного на Головне управління Національної поліції України в Житомирській області. Зазначає, що правонаступником прав та обов"язків ліквідованого УМВС України в Житомирській області, ураховуючи правовий статус, обсяг повноважень і принцип територіальності, є територіальний орган Національної поліції, а саме Головне управління Національної поліції в Житомирській області.
Суд дослідивши матеріали справи та клопотання, дійшов наступних висновків.
Як вбачається з позову, позивачем оскаржуються невиплата компенсації за невикористані дні відпустки за період з 1996 по 2014 роки.
З 29.06.1996 по 06.11.2015 проходив службу в Володарсько-Волинському РВ УМВС України в Житомирській області.
Після звільнення з органів внутрішніх справ, з 07.11.2015 по 29.08.2016 позивач проходив службу в Володарсько-Волинському відділенні поліції Коростишівського відділу поліції ГУНП в Житомирській області.
Наказом начальника ГУНП в Житомирській області від 29.08.2016 № 199 о/с ОСОБА_1 звільнено зі служби в поліції за пунктом 7 частини 1 статті 77 Закону України "Про Національну поліцію" (за власним бажанням).
За приписами статті 52 КАС України, у разі вибуття або заміни сторони чи третьої особи у відносинах, щодо яких виник спір, суд допускає на будь-якій стадії судового процесу заміну відповідної сторони чи третьої особи її правонаступником. Усі дії, вчинені в адміністративному процесі до вступу правонаступника, обов'язкові для нього в такій самій мірі, у якій вони були б обов'язкові для особи, яку він замінив.
Публічне правонаступництво органів державної влади є окремим, особливим видом правонаступництва, під таким терміном розуміється перехід в установлених законом випадках прав та обов'язків одного суб'єкта права іншому. При цьому обов'язок щодо відновлення порушених прав особи покладається на орган, компетентний відновити такі права. Такий підхід про перехід до правонаступника обов'язку відновити порушене право відповідає принципу верховенства права, оскільки метою правосуддя є ефективне поновлення порушених прав, свобод і законних інтересів.
У спорах, які виникають з публічних правовідносин, де оскаржуються рішення (дії, бездіяльність) державного органу, пов'язані зі здійсненням функції від імені держави, стороною є сама держава в особі того чи іншого уповноваженого органу. Функції держави, які реалізовувалися ліквідованим органом, не можуть бути припинені та підлягають передачі іншим державним органам, за винятком того випадку, коли держава відмовляється від таких функцій взагалі.
Аналогічну правову позицію висловив Верховний Суд у постановах від 13 березня 2019 року (справа № 524/4478/17) та від 20 лютого 2019 року (справа № 826/16659/15).
Отже, правонаступництво у сфері управлінської діяльності органів державної влади (публічне правонаступництво) передбачає повне або часткове передання (набуття) адміністративної компетенції одного суб'єкта владних повноважень (суб'єкта публічної адміністрації) іншому або внаслідок припинення первісного суб'єкта, або внаслідок повного чи часткового припинення його адміністративної компетенції.
Аналогічну правову позицію висловив Верховний Суд у постанові від 12 червня 2018 року у справі №2а-23895/09/1270.
У такому разі також відбувається вибуття суб'єкта владних повноважень із публічних правовідносин.
Особливістю адміністративного (публічного) правонаступництва є те, що подія переходу прав та обов'язків, що відбувається із суб'єктами владних повноважень, сама собою повинна бути публічною та врегульованою нормами адміністративного права.
При цьому можна виділити дві форми адміністративного (публічного) правонаступництва: 1) фактичне (або компетенційне адміністративне правонаступництво), тобто таке, де вирішуються питання передачі фактичних повноважень від одного до іншого органу, посадової особи (або повноважень за компетенцією) та 2) процесуальне адміністративне (публічне) правонаступництво.
Фактичне (компетенційне) адміністративне (публічне) правонаступництво - це врегульовані нормами адміністративного права умови та порядок передання адміністративної компетенції від одного суб'єкта владних повноважень (суб'єкта публічної адміністрації) до іншого, який набуває певні владні повноваження внаслідок ліквідації органу чи посади суб'єкта владних повноважень, припинення первісного суб'єкта, або внаслідок повного чи часткового припинення компетенції органу публічної адміністрації чи припинення повноважень посадової особи.
Процесуальне адміністративне (публічне) правонаступництво - це унормована можливість заміни адміністративним судом (на будь-якій стадії процесу судового розгляду справи в суді першої, апеляційної та касаційної інстанцій (крім випадків перегляду справи за винятковими чи нововиявленими обставинами)) сторони чи третьої особи іншим суб'єктом, коли права та обов'язки суб'єкта владних повноважень перейшли від сторони (в адміністративній справі) до іншого суб'єкта владних повноважень, а також можливість суб'єкта публічної адміністрації (правонаступника) вступити в судовий процес як сторона чи третя особа.
При визначенні процесуального адміністративного (публічного) правонаступництва суд повинен виходити з того, хто є правонаступником у спірних правовідносинах, і враховувати таке: якщо під час розгляду адміністративної справи буде встановлено, що орган державної влади, орган місцевого самоврядування, рішення, дії чи бездіяльність яких оскаржуються, припинили свою діяльність, то суд повинен залучити до участі у справі їхніх правонаступників.
У разі ж відсутності правонаступників суд повинен залучити до участі у справі орган, до компетенції якого належить ухвалення рішення про усунення порушень прав, свобод чи інтересів позивача. У разі зменшення обсягу компетенції суб'єкта владних повноважень, не пов'язаного з припиненням його діяльності, до участі у справі як другого відповідача суд залучає іншого суб'єкта владних повноважень, до компетенції якого передані або належать функції чи повноваження щодо вирішення питання про відновлення порушених прав, свобод чи інтересів позивача.
Отже, підставою для переходу адміністративної компетенції від одного суб'єкта владних повноважень до іншого (набуття адміністративної компетенції) є події, що відбулися із суб'єктом владних повноважень.
Указані правові висновки щодо правонаступництва зазначені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 08 грудня 2021 року у справі №9901/348/19.
У постанові від 11 лютого 2021 року у справі № 826/9815/18 Верховний Суд зазначив, що повноваження відповідних державних органів не є статичними і можуть передаватись від одного органу до іншого у випадку зміни законодавства. При цьому, такий перехід може не збігатися у часі з юридичним припиненням суб'єкта владних повноважень унаслідок реорганізації чи ліквідації. У зв'язку із цим Суд сформулював правовий висновок, відповідно до якого:
- якщо спір виник з приводу реалізації суб'єктом владних повноважень, що припиняється, його компетенції, підстави для правонаступництва виникають з моменту його вибуття з правовідносин, щодо яких виник спір, унаслідок, зокрема, передачі відповідним розпорядчим актом його адміністративної компетенції іншому (іншим) суб'єктам владних повноважень;
- якщо спір виник у відносинах, що не пов'язані з реалізацією суб'єктом владних повноважень його компетенції, підстави для правонаступництва виникають з моменту припинення сторони - суб'єкта владних повноважень (повне правонаступництво).
Спір між сторонами цієї справи виник у відносинах публічної служби - у зв'язку з проходженням позивачем служби в органах внутрішніх справ та не стосується публічно-владних функцій МВС .
На підставі аналізу та співставлення функцій і завдань, які виконувала міліція і які наразі виконують МВС України та Національна поліція, суд зробив наступні висновки.
Так, положеннями статей 1, 2 Закону України "Про міліцію" було передбачено, що міліція - це державний озброєний орган виконавчої влади, який захищає життя, здоров'я, права і свободи громадян, власність, природне середовище, інтереси суспільства і держави від протиправних посягань.
Основними завданнями міліції, зокрема було: забезпечення особистої безпеки громадян, захист їх прав і свобод, законних інтересів; запобігання правопорушенням та їх припинення; охорона і забезпечення громадського порядку; виявлення кримінальних правопорушень.
Своєю чергою, приписами статей 1, 2 Закону України «Про Національну поліцію» установлено, що Національна поліція України - це центральний орган виконавчої влади, який служить суспільству шляхом забезпечення охорони прав і свобод людини, протидії злочинності, підтримання публічної безпеки і порядку. Завданнями поліції, зокрема, є надання поліцейських послуг у сферах: забезпечення публічної безпеки і порядку; охорони прав і свобод людини, а також інтересів суспільства і держави; протидії злочинності.
Поряд з цим, згідно з Положенням про МВС України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 28 жовтня 2015 року № 878, МВС України є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України. МВС є головним органом у системі центральних органів виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сферах: забезпечення охорони прав і свобод людини, інтересів суспільства і держави, протидії злочинності, підтримання публічної безпеки і порядку, а також надання поліцейських послуг; захисту державного кордону та охорони суверенних прав України в її виключній (морській) економічній зоні; цивільного захисту, захисту населення і територій від надзвичайних ситуацій та запобігання їх виникненню, ліквідації надзвичайних ситуацій, рятувальної справи, гасіння пожеж, пожежної та техногенної безпеки, діяльності аварійно-рятувальних служб, а також гідрометеорологічної діяльності; міграції (імміграції та еміграції), у тому числі протидії нелегальній (незаконній) міграції, громадянства, реєстрації фізичних осіб, біженців та інших визначених законодавством категорій мігрантів.
На підставі співставлення завдань і функцій цих трьох органів можна дійти висновку, що МВС України є органом влади, який формує державну політику, зокрема у сфері забезпечення охорони прав і свобод людини, інтересів суспільства і держави, протидії злочинності, підтримання публічної безпеки і порядку, а також надання поліцейських послуг. Між тим, реалізація державної політики у вказаній сфері відноситься до компетенції Національної поліції, а до цього вказані завдання та функції держави покладались на міліцію.
Таким чином правонаступником прав та обов'язків ліквідованих управлінь МВС , ураховуючи правовий статус, обсяг повноважень і принцип територіальності, є територіальний орган Національної поліції, а саме Головне управління Національної поліції в Житомирській області.
Подібна правова позиція щодо передачі функцій ліквідованих управлінь МВС України до відповідних управлінь Національної поліції неодноразово висловлювалася Верховним Судом, зокрема, у постановах від 23 травня 2018 року в справі №П/811/3414/15, від 25 червня 2020 року в справі №420/6852/18, від 06 серпня 2020 року в справі №821/3865/15-а, від 22 жовтня 2020 року в справі №520/5147/19, від 05 листопада 2020 року в справі №752/2391/17 (2а-14/09), від 04 серпня 2022 року в справі №824/3161/14-а, від 17 травня 2023 року в справі №240/11052/20, від 28 червня 2023 року у справі № 823/1462/15, від 17.08.2023 у справі 240/2979/21 і правових підстав для відступлення від неї Суд не вбачає.
Позивачем оскаржується бездіяльність щодо невиплати компенсації за невикористані дні відпустки за період з 1996 по 2014 роки. При цьому, з 29.06.1996 по 06.11.2015 позивач проходив службу в Володарсько-Волинському РВ УМВС України в Житомирській області.
Після звільнення з органів внутрішніх справ, з 07.11.2015 по 29.08.2016 позивач проходив службу в Володарсько-Волинському відділенні поліції Коростишівського відділу поліції ГУНП в Житомирській області.
Отже, при звільненні позивача з органів внутрішніх справ у 2015 році, йому повинна була бути виплачена компенсація за невикористані дні відпустки.
Враховуючи викладене, суд відмовляє у заміні відповідача у справі - Міністерство внутрішніх справ на Головне управління Національної поліції в Житомирській області.
В той же час, суд вважає за необхідне залучити Головне управління Національної поліції в Житомирській області до участі у розгляді справи другого відповідача .
Керуючись статтями 48, 243, 248, 256, 293, 294 Кодексу адміністративного судочинства України,
ухвалив:
У задоволенні клопотання про заміну відповідача у справі відмовити.
Залучити Головне управління Національної поліції в Житомирській області (Старий Бульвар, 5/37, м.Житомир, 10008, код ЄДРПОУ 40108625) до участі у справі №240/11362/23, як другого відповідача.
Направити Головному управлінню Національної поліції в Житомирській області копію позовної заяви та доданих до неї документів.
Встановити Головному управлінню Національної поліції в Житомирській області строк для подання відзиву протягом п'ятнадцяти днів з дня отримання копії ухвали про залучення другого відповідача у справі.
Копію ухвали невідкладно направити сторонам.
Ухвала суду набирає законної сили негайно після її підписання суддею та окремо не оскаржується.
Суддя О.В. Капинос