ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД
Провадження № 11-кп/803/399/23 Справа № 235/4950/15-к Суддя у 1-й інстанції - ОСОБА_1 Суддя у 2-й інстанції - ОСОБА_2
УХВАЛА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
26 вересня 2023 року м.Кривий Ріг
колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Дніпровського апеляційного суду у складі:
судді-доповідача: ОСОБА_2
суддів: ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,
за участю
секретаря: ОСОБА_5 ,
прокурора: ОСОБА_6 (в режимі відео конференції),
захисника: ОСОБА_7 (в режимі відео конференції)
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Кривого Рогу Дніпропетровської області, в режимі відео конференції, апеляційну скаргу захисника ОСОБА_7 на вирок Красноармійського міськрайонного суду Донецької області від 14 квітня 2021 року у кримінальному провадженні внесеному в ЄРДР за №12015050000000468 за обвинуваченням ОСОБА_8 , у вчинені кримінального правопорушення передбаченого ч. 1 ст. 256 КК України,
Встановила:
Вироком Красноармійського міськрайонного суду Донецької області від 14 квітня 2021 року
ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця м.Мар'їнка Донецької області, громадянина України, з неповною середньою освітою, одруженого, непрацюючого, несудимого, який зареєстрований в АДРЕСА_1 та мешкає в АДРЕСА_2 ,
визнано винним у вчинені кримінального правопорушення передбаченого ч. 1 ст. 256 КК України та призначено покарання у виді 3 років позбавлення волі, на підставі ч.5 ст.74, п.3 ч.1 ст..49 КК України звільнено ОСОБА_8 від призначеного покарання у зв'язку з закінчення строків давності, вирішено питання про речові докази та арешт майна.
Згідно вироку суду, в кінці вересня 2014 року, більш точний час досудовим розслідуванням та під час судового розгляду не встановлений, перебуваючи у приміщенні виправної колонії №124 м. Донецька Управління Державної пенітенціарної служби України в Донецькій області, що розташована за адресою: вулиця Сусаніна, 35 у Кіровському районі м. Донецька, на пропозицію невстановленої особи добровільно дав свою згоду на зайняття посади заступника чергового помічника начальника виправної колонії пенітенціарної служби самопроголошеної «Донецької народної республіки» (далі «ДНР»), тобто став сприяти вже існуючій злочинній організації та здійснювати заздалегідь не обіцяні дії по створенню умов, які сприяють її злочинній діяльності.
Реалізуючи свій злочинний намір та усвідомлюючи протиправність своїх дій, в період з кінця вересня 2014 року до початку червня 2015 року ОСОБА_8 виконував обов'язки заступника чергового помічника начальника виправної колонії №124 м. Донецька пенітенціарної служби самопроголошеної «ДНР», виконуючи у злочинній організації функції по забезпеченню відповідного режиму роботи вказаної виправної колонії №124, тобто допомагав злочинній організації як фахівець, виконуючи функції співробітника відповідного підрозділу злочинної організації, сприяючи її діяльності, забезпечуючи її стійкість, професійність, керованість і тривалість, при цьому отримуючи протиправний дохід від учасників злочинної організації - так званої «ДНР».
Таким чином, ОСОБА_8 у вказаний період часу сприяв злочинній організації так званої «ДНР», допомагаючи організації в цілому, її підрозділам та окремим учасникам. Його діяльність були призначена для забезпечення існування і розвитку організації, можливості реалізації намірів, які учасники «ДНР» ставлять перед собою.
В апеляційній скарзі захисник просить вирок суду скасувати, кримінальне провадження закрити в порядку передбаченому п. 3 або п. 2 ч. 1 ст. 284 КПК України. На обґрунтування своїх вимог вказує, що суд не звернув увагу на суттєві обставини, зокрема на той факт, що свідок ОСОБА_9 не міг знати та бачити ОСОБА_8 у колонії, оскільки свідок потрапив до колонії у вересні 2014 року, коли обвинувачений був у відпустці, проте вказаний свідок надає дуже детальні свідчення, щодо ОСОБА_8 та які не підтверджені іншими доказами у справі.
Крім того, суд безпідставно визнав одні показання свідків допустимими, оскільки вони надавали свої свідчення під присягою, а показання інших свідків визнав недопустимими доказами, однак їх свідчення також надані під присягою. При цьому свідок ОСОБА_10 , показання якого судом визнано допустимим доказом, вказав, що зустрічався з ОСОБА_8 на території колонії до 2014 року, що підтверджує, що після відпустки ОСОБА_8 вже на роботу не виходив.
Також суд не звернув увагу на суперечливі показання свідків, так ОСОБА_11 показав, що працював в колонії з квітня 2014 року, але з ОСОБА_12 за цей час не познайомився, проте ОСОБА_13 за значно коротший час перебування в колонії дізнався про ОСОБА_8 .
Судом не прийнято до уваги, що стороною захисту надані докази, що підтверджують пояснення ОСОБА_8 про перебування у Донецьку саме в тих місцях, як зафіксовані матеріалами тимчасового доступу і які є місцем мешкання його колег.
Також вказує, що суд, посилаючись на дані про перетин на тимчасово окуповану територію, належним чином не проаналізував, що відсутня постійна система такого проїзду з урахуванням можливого режиму роботи у колонії, навпаки періодичність проїзду ОСОБА_8 досягала декількох тижнів.
Стверджує, що немає жодного прямого і непрямого доказу, щоб підтверджувало б вину ОСОБА_8 у вчинені інкримінованого злочину, обвинувачення здобуто на припущеннях або доказах, які є недопустимими.
Крім того, зауважує, що в обвинувальному акті, який був предметом розгляду, взагалі не розкрито об'єктивну сторону злочину, а саме не зазначено, у чому саме полягає злочинність такої організації, також не зазначено якими злочинними або іншими діями ОСОБА_8 здійснював таке сприяння.
Зазначає, що ОСОБА_8 не може бути суб'єктом злочину передбаченого ч. 1 ст. 256 КК України, оскільки суб'єктом даного злочину є особа, яка сприяє учасником злочинної організації, тоді як згідно з обвинувальним актом ОСОБА_8 нібито приймає безпосередню участь у діяльності організації «ДНР». При цьому виконання обов'язків заступника чергового помічника начальника виправної колонії в період з вересня 2014 року по червень 2015 року взагалі не знайшло свого підтвердження.
Обвинувачений, участь якого не є обов'язковою, до судового засідання не з'явився про час та місце розгляду кримінального провадження повідомлений шляхом оголошення на сайті суду.
Заслухавши суддю-доповідача, думку учасників судового розгляду, перевіривши матеріали кримінального провадження в межах апеляційної скарги та обговоривши її доводи, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга захисника не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Відповідно до ч.1 ст. 404 КПК України суд апеляційної інстанції переглядає судові рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги.
Суд першої інстанції, у відповідності з вимогами ст.ст. 370, 374 КПК України та пред'явленого обвинувачення, встановивши фактичні обставини кримінального провадження, обґрунтовано прийшов до висновку щодо обсягу та доведеності вини обвинуваченого ОСОБА_8 за ч. 1 ст. 256 КК України, виклавши їх у вироку.
В оскаржуваному вироку суд першої інстанції навів всі встановлені обставини, які, відповідно до ст. 91 КПК України, підлягають доказуванню, а також виклав оцінку та аналіз досліджених в судовому засіданні доказів з зазначенням підстав, з яких приймає одні докази та відкидає інші.
Незважаючи на невизнання вини ОСОБА_8 , його вина підтверджується показаннями самого обвинуваченого, який зазначив, що працював у виправній колонії №124 до жовтня 2014 року, потім також перебував на території колонії, однак у орендованому приміщенні в промисловій зоні на території колонії, вдягався у комуфляжну одежу, тому засуджені помилково вважали, що він працівник колонії.
Вказані показання обвинуваченого, колегія суддів розцінює як спосіб захисту з метою уникнення від кримінальної відповідальності. Стороною захисту не надано жодних відомостей що ОСОБА_8 працював у особи на території колонії, при цьому працівником колонії не був. Разом з цим, матеріали кримінального провадження містять достатньо належних та допустимих доказів на підтвердження вини ОСОБА_8 в інкримінованому кримінальному правопорушенні.
Так, свідок ОСОБА_13 в суді першої інстанції показав, що відбував покарання у ВК №124 до весни 2015 року, весь час перебування його у колонії він бачив ОСОБА_8 , він був начальником наряду, проводив обшуки.
Відповідно до копії довідки про звільнення серії № 53342 ОСОБА_13 відбував покарання у виді позбавлення волі з 28 червня 2009 року по 27 березня 2015 року.
Твердження захисника, що свідок ОСОБА_13 не міг бачити ОСОБА_8 у колонії, оскільки потрапив до колонії у вересні 2014 року, коли обвинувачений був у відпустці, не спростовують показань свідка в цілому, оскільки свідок ОСОБА_13 перебував у колонії до березня 2015 року, та за весь час відбування покарання бачив ОСОБА_8 , отже показання вказаного свідка навпаки доводять виконання службових обов'язків ОСОБА_8 вже після тимчасової окупації міста.
Свідок ОСОБА_14 в суді першої інстанції показав, що відбував покарання у колонії до квітня 2015 року, там бачив ОСОБА_8 , який був контролером та проводив обшуки бараків.
Свідок ОСОБА_15 в суді першої інстанції показав, що відбував покарання у колонії до квітня 2015 року, там працював ОСОБА_8 , який був старшим зміни, обвинуваченого він знає з 2010 року, оскільки відбував покарання вдруге, та ОСОБА_8 постійно виконував ті самі обов'язки, здійснював нагляд за засудженими та дотриманням розпорядку.
Показаннями зазначених свідків спростовуються твердження обвинуваченого, що засуджені помилково вважали його працівником колонії, оскільки ОСОБА_8 не тільки перебував на території колонії, а й виконував дії які вказують на виконання ним службових обов'язків саме працівника колонії.
Крім того, свідок ОСОБА_10 в суді першої інстанції показав, що був працівником колонії до вересня 2015 року, ОСОБА_8 знає візуально, не може уточнити чи бачив він ОСОБА_8 на території колонії після вересня 2014 року. Вказує, що після вересня 2014 року без написання відповідної заяви, було неможливо залишитись працювати у колонії., функціональні обов'язки у них не змінились.
Доводи захисника, що показання вказаного свідка доводять відсутність ОСОБА_8 у колонії після вересня 2014 року, не заслуговують на увагу, оскільки свідок ОСОБА_10 , лише зазначив, що не бачив ОСОБА_8 , однак не надав свідчень, що обвинувачений не працював в колонії, в свою чергу інші свідки поза розумним сумнівом вказали, що ОСОБА_8 , виконував свої службові обов'язки в колонії до весни 2015 року. Наведене вказує лише на той факт, що робота ОСОБА_8 не перетиналась з роботою свідка ОСОБА_10 та свідка ОСОБА_11 .
Свідок ОСОБА_11 у судовому засіданні в суді першої інстанції показав, що працював у колонії до осені 2014 року, зазначив, що потім всіх звільнили та залишитись працювати в колонії було можливо лише на підставі особистої заяви.
Свідок ОСОБА_16 показала, що її чоловік ОСОБА_8 працював у колонії до вересня 2014 року, потім ніде не працював.
Колегія суддів звертає увагу, що показання свідка ОСОБА_16 суперечать показанням самого обвинуваченого, який зазначив, що після з осені 2014 року працівником колонії не був, однак працював на її території. Вказане свідчить про намагання свідка спотворити дійсні факти задля уникнення ОСОБА_8 кримінальної відповідальності.
Крім показань вказаних свідків вина ОСОБА_8 підтверджується письмовими доказами які є належними, допустимими та обґрунтовано покладені в основу вироку.
Так, відповідно до листа за підписом заступника голови комісії з ліквідації Управління Державної пенітенціарної служби України в Донецькій області (вих. №288 від 27.04.2017) захоплення ДВК № 124 відбулося восени 2014 року. Весь середній та старший начальницький склад було звільнено з ДКВС України наказом Управління від 19.09.2014 р. № 124/ОС. Молодший начальницький склад звільнівся наказом начальника установи. Стосовно захоплення печатки інформація відсутня.
Відповідно до листа тієї ж посадової особи (вих.№ 287 від 27.04.2017) категорія молодшого начальницького складу, до якої належить прапорщик внутрішньої служби ОСОБА_8 підлягає звільненню правами начальника установи. Інформація про звільнення з ДКВС прапорщика внутрішньої служби ОСОБА_8 в управлінні ДптС України в Донецькій області відсутня.
Відповідно до наказу № 184 від 19 серпня 2014 року “Про подальше проходження служби персоналом”, начальника управління Державної пенітенціарної служби України в Донецької області, прийнятого в зв'язку з захопленням органів і установ ДПтС України в Донецькій області, наказано всьому особовому складу установ, який залишився вірний присязі України і не зрадив інтересам служби, прибути у 3-денний строк до Управління ДПтС України в Донецькій області (м.Маріуполь) для вирішення подальшого проходження служби.
Однак, старший прапорщик внутрішньої служби ОСОБА_8 , заступник начальника чергового помічника начальника установи Донецької ВК №124 (в займаній посаді з 15.09.2012 р.) для подальшого проходження служби, згідно наказу Управління, на територію підконтрольну Українській владі не з'явився, що підтверджується листом Управління ДПтС України в Донецькій області від 23.06.2015 р. № 9/3006.
Донецька виправна колонія (№124), розташована в м. Донецьк, знаходиться на території, що контролюється незаконним збройним формуванням “ДНР”, що підтверджується інформацією, наданою ВОРР.
Відповідно до інформації, отриманої на підставі тимчасового доступу до речей і документів, наданого ухвалою слідчого судді Жовтневого районного суду м. Маріуполя від 18 червня 2015 року, вбачається, що ОСОБА_8 регулярно їздив в м. Донецьк і знаходився в районі розташування ДВК-124 приблизно протягом доби при кожному відвідуванні.
Відповідно до перепустки № 17899 ОСОБА_8 мав дозвіл на перетин лінії розмежування з тимчасово окупованою територією Донецької області. Перепустка за № 2720 оформлена також і на автомобіль DAEWOO НОМЕР_1 .
Відповідно про протоколу огляду місця події від 09 червня 2015 року, за добровільною згодою ОСОБА_17 , власниці квартири АДРЕСА_3 , оглянута вказану квартиру, що є місцем проживання обвинуваченого ОСОБА_8 , вилучено службове посвідчення останнього. (УДО № 000487).
При цьому, колегія суддів звертає увагу, що твердження ОСОБА_8 що він звільнився з установи, проте посвідчення не здав, є надуманими та такими, що вказують на намір останнього уникнути від кримінальної відповідальності, оскільки при звільненні з установи, підприємства, організації, обов'язково вилучається посвідчення.
Відповідно до протоколу пред'явлення особи для впізнання за фотознімками від 19 червня 2015 року, свідок ОСОБА_15 серед чотирьох пред'явлених фото впізнав на фото № 3 ОСОБА_8 , як особу, що працював в адміністрації ДВК-124 у м. Донецька і в останнє його бачив коли установа перейшла на бік «ДНР», вказавши ознаки за якими впізнав - риси обличчя.
Відповідно до протоколу пред'явлення особи для впізнання за фотознімками від 19 червня 2015 року, свідок ОСОБА_14 серед чотирьох пред'явлених фото впізнав на фото № 3 ОСОБА_8 , як особу, що в період з вересня 2014 року по 03 квітня 2015 року була співробітником ДВК-124 м. Донецька, вказавши ознаки за якими впізнав - зовнішній вигляд та риси обличчя, зокрема, формою та особливістю його обличчя.
Колегія суддів звертає увагу, що вказані протоколи пред'явлення особи для впізнання узгоджуються з показаннями самого обвинуваченого, що в період дії, у м. Донецьк, так званої «ДНР», ОСОБА_8 перебував на території колонії №124.
Разом з цим, твердження ОСОБА_8 , що він перебував на території колонії, однак працював у іншої особи, яка орендує приміщення в промисловій зоні, не знайшло свого підтвердження під час судового розгляду, оскільки за інформацією, що надана Регіональним відділенням Фонду Державного майна України по Донецькій області в листі від 15.06.2017 за вих.10-05-03141, на контролі у регіональному відділенні відповідно до бази даних ІППС “Етап-Оренда” за вказаний період не значиться договори оренди нерухомого державного майна, балансоутримувачем якого є Донецька виправна колонія управління Державної пенітенціарної служби України в Донецькій області № 124.
Відповідно до листа заступника голови комісії з ліквідації Управління Державної пенітенціарної служби України в Донецькій області від 27.04.2017 вих.№286, що у зв'язку із захопленням Донецької ВК № 124 всі документація цієї установи знаходиться на тимчасово захопленій території, тому підтвердити факт оренди приміщень цієї установи не має можливості, але така можливість наявна через фонд Державного майна України.
Доводи захисника, що судом не прийнято до уваги, що в матеріалах кримінального провадження наявні докази, що підтверджують пояснення ОСОБА_8 про перебування у Донецьку саме в тих місцях, як зафіксовані матеріалами тимчасового доступу і які є місцем мешкання його колег, не спростовують факту роботи ОСОБА_8 в колоні № 124 після вересня 2014 року, а лише підтверджують факт перебування його у м. Донецьк та перетинання лінії розмежування, що не виключає факт як роботи ОСОБА_8 в колонії так і відвідування ним колег.
Разом з цим, неоднакова періодичність перетинання ОСОБА_8 лінії розмежування також не виключає факту роботи ним у колонії, оскільки графік роботи може змінюватись.
Досліджені показання свідків та письмові докази є логічними, послідовними, узгоджуються між собою та беззаперечно вказують на наявність в діях ОСОБА_8 складу кримінального правопорушення передбаченого ч. 1 ст. 256 КК України, а тому доводи апеляційної скарги щодо оспорювання фактичних обставин є необґрунтованими та такими, що суперечать матеріалам кримінального провадження та визнаються колегією суддів, як спосіб захисту від пред'явленого обвинувачення.
Істотних порушень кримінального процесуального закону чи неправильного застосування кримінального закону, які могли б вплинути на правильність, і обґрунтованість постановленого по справі судового рішення, та які є безумовною підставою для його скасування, колегія суддів не вбачає.
За таких обставин колегія суддів вважає, вирок суду першої інстанції є законним та обґрунтованим, а тому відсутні підстави для його зміни чи скасування та задоволення апеляційної скарги.
На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 404, 407, 408, 419 КПК України, колегія суддів, -
ПОСТАНОВИЛА:
Апеляційну скаргу захисника ОСОБА_7 залишити без задоволення.
Вирок Красноармійського міськрайонного суду Донецької області від 14 квітня 2021 рокущодо ОСОБА_8 у вчинені кримінального правопорушення передбаченого ч. 1 ст. 256 КК України, залишити без змін.
Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту оголошення.
Ухвала може бути оскаржена в касаційному порядку протягом трьох місяців з дня проголошення судового рішення судом апеляційної інстанції.
Повний текст ухвали суду буде оголошений 02 жовтня 2023 року о 16-30 годині у приміщені Дніпровського апеляційного суду (м. Кривий Ріг).
Судді