ТРЕТІЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
03 жовтня 2023 року м. Дніпросправа № 160/4436/23
Третій апеляційний адміністративний суд
у складі колегії суддів: головуючого - судді Кругового О.О. (доповідач),
суддів: Шлай А.В., Семененка Я.В.,
розглянувши в порядку письмового провадження в місті Дніпрі апеляційну скаргу ОСОБА_1
на рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 10.05.2023, (суддя суду першої інстанції Дєєв М.В.), прийняту в порядку письмового провадження в м. Днпірі, в адміністративній справі №160/4436/23 за позовом ОСОБА_1 до Міністерства економіки України про визнання протиправними дій, скасування наказу, стягнення середнього заробітку та відшкодування шкоди,
УСТАНОВИВ:
07.03.2023 ОСОБА_1 звернувся до суду з адміністративним позовом, в якому з урахуванням уточнень, просив:
- визнати протиправним та скасувати наказ Міністерства економіки України (Мінекономіки) від 31 липня 2022 року №755-К “Про припинення збереження середнього заробітку працівникам Мінекономіки, призваним на військову службу під час мобілізації на особливий період”;
- стягнути з Міністерства економіки України на користь ОСОБА_1 середній заробіток за весь час невиплати (з 19 липня 2022 року);
- зобов'язати Міністерство економіки України відшкодувати ОСОБА_1 моральну шкоду в розмірі 20 000 грн.
В обґрунтування позовних вимог зазначено, що позивач проходив державну службу в Міністерстві економіки України на посаді державного експерта експертної групи з питань охорони, безпеки та гігієни праці директорату розвитку ринку праці та умов оплати праці з 17 січня 2020 року. З 01.03.2022 позивача було призвано на військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період до Збройних Сил України. Відповідач сплачував позивачу збережений законодавством середній заробіток, однак з певного моменту часу виплати припинилися в односторонньому порядку. Причини та підстави такого рішення відповідача на момент подачі позовної заяви позивачу не відомі. Відповідач самостійно усунувся від виконання обов'язку, який виник у правовідносинах як працівника і роботодавця 01 березня 2022 року, в результаті настання юридичного факту, щодо призову позивача на військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період до Збройних Сил України та припинив збереження середнього заробітку, передбаченого на момент настання юридичного факту, щодо призову позивача на військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період до Збройних Сил України під час дії особливого періоду на строк до його закінчення або до дня фактичного звільнення.
Дніпропетровський окружний адміністративний суд рішенням від 10.05.2023 в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 відмовив.
Не погодившись з рішенням суду позивач звернувся з апеляційною скаргою, в якій посилаючись на порушення судом вимог норм матеріального та процесуального права просить рішення суду скасувати та прийняти нову постанову про задоволення позовних вимог.
Апеляційна скарга обґрунтована доводами адміністративного позову. Також, заявник зазначає, що суд першої інстанції не звернув уваги не те, що відповідно до наказу від 01.03.2022 №106-к, на момент призову позивача на службу по мобілізації за ним було збережено середній заробіток, а в подальшому відповідач самоусунувся від виконання своїх обов'язків, що свідчить про порушення прав та інтересів позивача.
Відповідачем подано відзив на апеляційну скаргу, в якому посилаючись на необґрунтованість доводів скарги просить рішення суду залишити без змін, а апеляційну скаргу без задоволення.
Дослідивши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, відзиву на апеляційну скаргу перевіривши правильність застосування судом першої інстанції при прийнятті оскаржуваного судового рішення норм матеріального та процесуального права, суд вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню за наступних підстав.
Судом встановлено та матеріалами справи підтверджено, що ОСОБА_1 , державний експерт експертної групи з питань охорони, безпеки та гігієни праці директорату розвитку ринку праці та умов оплати праці, перебуває в трудових відносинах з Міністерством економіки України з 17.01.2020 року по теперішній час.
Відповідно до наказу Міністерства економіки України від 01.03.2022 № 106-к ОСОБА_1 був увільнений від роботи з 01.03.2022 року для виконання обов'язків, пов'язаних із призовом на військову службу за призивом осіб офіцерського складу до Збройних Сил України із збереженням за ним місця роботи, займаної посади середньої заробітної плати.
Наказом Міністерства економіки України від 31.07.2022 року №755-К “Про припинення збереження середнього заробітку працівникам Мінекономіки, призваним на військову службу під час мобілізації на особливий період” у зв'язку зі змінами внесеними до частини третьої статті 119 Кодексу законів про працю України Законом України “Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин” від 01.07.2022 року №2352-ІХ зокрема припинено з 19 липня 2022 року нарахування та виплату середнього заробітку працівникам Мінекономіки, призваним на військову службу під час мобілізації на особливий період: ОСОБА_1 - державному експерту експертної групи з питань охорони, безпеки та гігієни праці директорату розвитку ринку праці та умов оплати праці.
Позивач не погоджується із вказаним наказом та вважає його таким, що не відповідає вимогам чинного законодавства, що і стало підставою для звернення з даним позовом до суду.
Вирішуючи спір між сторонами та відмовляючи у задоволенні позовних вимог суд першої інстанції виходив з того, що чинним законодавством не передбачено збереження середнього заробітку за особами, звільненими з роботи у зв'язку з призовом по мобілізації.
Суд апеляційної інстанції погоджується з такими висновками суду першої інстанції з огляду на таке.
Відповідно до положень ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до ст. 24 Конституції України гарантується рівність конституційних прав і свобод та рівність всіх громадян перед законом.
Відповідно до ст. 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробітті з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Це право гарантується загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними. Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.
Відповідно до ст.48 Конституції України кожен має право на достатній життєвий рівень для себе і своєї сім'ї, що включає достатнє харчування, одяг, житло.
Відповідно до частин 1-3 статті 1 Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу" від 25.03.1992 №2232-XII (далі - Закон №2232-XII) захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України є конституційним обов'язком громадян України. Військовий обов'язок установлюється з метою підготовки громадян України до захисту Вітчизни, забезпечення особовим складом Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань, а також правоохоронних органів спеціального призначення та Державної спеціальної служби транспорту, посади в яких комплектуються військовослужбовцями. Військовий обов'язок включає у тому числі проходження військової служби.
Статтею 2 Закону №2232-XII встановлено, що проходження військової служби здійснюється громадянами України - у добровільному порядку (за контрактом) або за призовом.
Глава VII Закону №2232-XII врегульовує особливості призову під час мобілізації. Громадяни України, призвані на строкову військову службу, військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, або прийняті на військову службу за контрактом у разі виникнення кризової ситуації, що загрожує національній безпеці, оголошення рішення про проведення мобілізації та (або) введення воєнного стану, користуються гарантіями, передбаченими частинами 3, 4 статті 119 Кодексу законів про працю України, а також частиною першою статті 51, частиною п'ятою статті 53, частиною третьою статті 57, частиною п'ятою статті 61 Закону України "Про освіту".
Крім того, слід зазначити, що Законом України Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин внесено зміни у частині третій статті 119: слова "зберігаються місце роботи, посада і середній заробіток" замінити словами "зберігаються місце роботи і посада".
Закон України Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин прийнятий Верховною Радою України 01.07.2022 р., набрав чинності 19.07.2022 р., отже саме з 19.07.2022 р. ч. 3 ст. 119 КЗпП України діє в наступній редакції: за працівниками, призваними на строкову військову службу, військову службу за призовом осіб офіцерського складу, військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, військову службу за призовом осіб із числа резервістів в особливий період або прийнятими на військову службу за контрактом, у тому числі шляхом укладення нового контракту на проходження військової служби, під час дії особливого періоду на строк до його закінчення або до дня фактичного звільнення зберігаються місце роботи і посада на підприємстві, в установі, організації, фермерському господарстві, сільськогосподарському виробничому кооперативі незалежно від підпорядкування та форми власності і у фізичних осіб - підприємців, у яких вони працювали на час призову. Таким працівникам здійснюється виплата грошового забезпечення за рахунок коштів Державного бюджету України відповідно до Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей".
Відтак, компенсація з бюджету середнього заробітку на підприємстві (в установі/організації), де працювали на час призову, незалежно від підпорядкування та форми власності здійснюється по 18.07.2022 включно, тобто до набрання чинності Закону України Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин від 01.07.2022 р. Водночас, з 19.07.2022 року правові підстави для збереження середнього заробітку за працівником призваним на військову службу відсутні.
Відповідно до частини першої статті 58 Конституції України закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії у часі, крім випадків, коли вони пом'якшують або скасовують відповідальність особи.
За загальним правилом норма права діє щодо відносин, які виникли після набрання чинності цією нормою. Тобто до правовідносин застосовується той закон, під час дії якого вони настали.
Позицію щодо незворотності дії в часі законів та інших нормативно-правових актів висловлював Конституційний Суд України. Так, згідно з висновками щодо тлумачення змісту статті 58 Конституції України, викладеними у рішеннях Конституційного Суду України від 13.05.1997 № 1-зп, від 09.02.1999 № 1-рп/99, від 05.04.2001 № 3-рп/2001, від 13.03.2012 № 6-рп/2012, закони та інші нормативно-правові акти поширюють свою дію тільки на ті відносини, які виникли після набуття законами чи іншими нормативно-правовими актами чинності; дію нормативно-правового акта в часі треба розуміти так, що вона починається з моменту набрання цим актом чинності і припиняється із втратою ним чинності, тобто до певного юридичного факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце; дія закону та іншого нормативно-правового акта не може поширюватися на правовідносини, які виникли і закінчилися до набрання чинності цим законом або іншим нормативно-правовим актом.
Враховуючи вищенаведений принцип, до спірних відносин підлягає застосуванню ч. 3 ст. 119 КЗпП України в редакції з 19.07.2022 року, адже останні мають місце в період часу після набрання чинності вказаною нормою права.
Відповідно до правової позиції Конституційного Суду України, викладеної в Рішенні від 26 грудня 2011 року №20-рп/2011, передбачені законами соціально-економічні права не є абсолютними. Механізм реалізації цих прав може бути змінений державою, зокрема, через неможливість їх фінансового забезпечення шляхом пропорційного перерозподілу коштів з метою збереження балансу інтересів усього суспільства. Крім того, такі заходи можуть бути обумовлені необхідністю запобігання чи усунення реальних загроз економічній безпеці України, що згідно з частиною першою статті 17 Конституції України є найважливішою функцією держави.
Конституційний Суд України у п. 2. 3. Рішення від 22 травня 2018 року №5-р/2018 сформулював юридичну позицію, відповідно до якої: На думку Конституційного Суду України, держава виходячи з існуючих фінансово-економічних можливостей має право вирішувати соціальні питання на власний розсуд. Тобто у разі значного погіршення фінансово - економічної ситуації, виникнення умов воєнного або надзвичайного стану, необхідності забезпечення національної безпеки України, модернізації системи соціального захисту тощо держава може здійснити відповідний перерозподіл своїх видатків з метою збереження справедливого балансу між інтересами особи та суспільства. Проте держава не може вдаватися до обмежень, що порушують сутність конституційних соціальних прав осіб, яка безпосередньо пов'язана з обов'язком держави за будь-яких обставин забезпечувати достатні умови життя, сумісні з людською гідністю.
У п. 3 вказаного рішення зазначене, що Верховна Рада України виходячи з існуючих фінансово-економічних можливостей держави та з метою збереження справедливого балансу між інтересами особи та суспільства має змогу запроваджувати, змінювати, скасовувати або поновлювати такі пільги, оскільки вони не мають фундаментального характеру, а отже, не можуть розглядатися як конституційні права, свободи та гарантії їх реалізації.
Як правильно зазгначив суд першої інстанції, Закон України Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин від 01.07.2022 №2352-ІХ є чинним та обов'язковим до виконання.
З урахуванням вищевикладеного, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції про відсутність підстав для задоволення позовних вимог ОСОБА_1 .
Суд апеляційної інстанції вважає, що рішення суду першої інстанції є законним та обґрунтованим, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду, а тому підстави для зміни або скасування рішення суду відсутні.
Керуючись ст. ст. 243, 308, 311, 315, 316, 321, 325 КАС України, суд, -
ПОСТАНОВИВ:
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
Рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 10.05.2023 в адміністративній справі №160/4436/23 залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з моменту прийняття та оскарженню в касаційному порядку не підлягає.
Головуючий - суддя О.О. Круговий
суддя А.В. Шлай
суддя Я.В. Семененко