справа №520/24640/23
Україна
ХАРКІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТАТИВНИЙ СУД
УХВАЛА
про повернення позовної заяви
04 жовтня 2023 року м. Харків
Суддя Харківського окружного адміністративного суду Сліденко А.В., розглянувши питання прийняття до розгляду позову ОСОБА_1 (далі за текстом - позивач, заявник) до Головне управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Харківській області про: 1) визнання незаконним та скасування наказу (іншого розпорядчого документу) про звільнення ОСОБА_1 , ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , адреса реєстрації: АДРЕСА_1 ) з посади пожежного рятувальника ДПРЧ №5 Московського району м. Харкова; 2) негайне поновлення ОСОБА_1 , ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , адреса реєстрації: АДРЕСА_1 ) на посаді пожежного рятувальника ДПРЧ №5 Московського району м. Харкова; 3) стягнення з Головного управління державної служби України з надзвичайних ситуацій в Харківській області (ЄДРПОУ 38631015) на користь ОСОБА_1 , ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , адреса реєстрації: АДРЕСА_1 ) середній заробіток за час вимушеного прогулу з дня звільнення по день фактичного розрахунку; 4) допущення негайного виконання в частині стягнення середнього заробітку за один місяць, -
встановив:
Зі змісту та доводів позову вбачається, що заявник проходив публічну службу в органах Державної служби України з надзвичайних ситуацій у правовому статусі особи начальницького складу служби цивільного захисту, позаяк позивач посилається на Статут несення внутрішньо-караульної служби.
Також із змісту та доводів позову вбачається, що заявник 24.02.2022р. припинив проходження публічної служби.
Доводи заявника з приводу причин такого припинення суд змушений визнати юридично неспроможними, адже станом на 24.02.2022р. видання суб"єктом владних повноважень наказу про надання публічному службовцю відпустки за власний рахунок без збереження заробітної плати без попереднього отримання від такої особи письмової заяви є об"єктивно неможливим.
Також станом на 24.02.2022р. з огляду на положення ст.ст.25, 26 Закону України "Про відпустки" було об"єктивно неможливим видання суб"єктом владних повноважень наказу про надання публічному службовцю безтермінової відпустки за власний рахунок без збереження заробітної плати.
За викладеними у позові доводами заявник почав опікуватись станом власних прав та інтересів у сфері проходження публічної служби у спосіб звернення до відповідача 17.04.2023р., 18.04.2023р., 25.04.2023р., 03.07.2023р., 22.08.2023р.
Тому ухвалою Харківського окружного адміністративного суду від 08.09.2023р. позов було залишено без руху через наявність недоліків за ч.1 ст.123 та ч.6 ст.161 КАС України.
Окрім того, ухвалою Харківського окружного адміністративного суду від 08.09.2023р. позов було залишено без руху також через наявність недоліків, адже усупереч п.4 ч.4 ст.160, п.5 ч.5 ст.160, п.9 ч.5 ст.160, ч.7 ст.161 КАС України текст позову не містить реквізитів індивідуального правового акту суб"єкта владних повноважень про припинення публічної служби заявника, копії індивідуального правового акту суб"єкта владних повноважень про припинення публічної служби заявника, календарної дати поновлення заявника на посаді пожежного рятувальника ДПРЧ №5 Московського району міста Харкова; розрахунку середнього заробітку за час вимушеного прогулу.
26.09.2023р. позивач подав до суду заяву про поновлення строку на звернення до суду та про витребування низки доказів, серед яких згадано усі розпорядчі документи за період 23.02.2023р.-05.09.2023р. без конкретизації жодних реквізитів.
Вирішуючи питання про усунення недоліків в оформленні позову та наявності підстав для прийняття позову до розгляду, суд виходить з таких підстав та мотивів.
Позов до суду було подано 05.09.2023р. згідно відбитку штепмелю установи поштового зв'язку на конверті, у якому позов 06.09.2023 р. надійшов до суду.
Згідно з ч.1 ст.118 КАС України процесуальні строки - це встановлені законом або судом строки, у межах яких вчиняються процесуальні дії. Процесуальні строки встановлюються законом, а якщо такі строки законом не визначені - встановлюються судом.
Відповідно до ч.1 ст.121 та ч.1 ст.123 КАС України умовою для поновлення пропущеного процесуального строку є поважність причини, котра зумовила такий стан практичної реалізації процесуального права чи обов'язку.
Строк звернення до суду у спірних правовідносинах встановлений ч.5 ст.122 КАС України, складає 1 місяць і обчислюється з дня, коли особа дізналася про порушене право або повинна була дізнатися про порушене право.
У спірних правовідносинах цей строк не міг бути невідомий заявникові, позаяк встановлений прийнятим та офіційно оприлюдненим актом права - Кодексом адміністративного судочинства України.
При цьому, суд зважає, що у спірних правовідносинах суб"єкт владних повноважень не мав обов"язку доводити до відома позивача наі положень КАС України, ані положень будь-яких інших законів чи підзаконних нормативно-правовоих актів, котрі були доведені до відома учасників суспільних відносин у спосіб офіційного оприлюднення.
За змістом та доводами позову заявник припинив виходити на публічну службу - 24.02.2022р.
Використані у якості поважних причин доводи припинення проходження публічної служби визнаються судом юридично неспроможними, бо не передбачені у якості таких чинним національним законом України та тривали понад проміжок часу у півтора роки.
Отже, з 24.02.2022р. заявник не міг не усвідомлювати факту виникнення у суб"єкта владних повноважень правових підстав для видання розпорядчого документа про припинення публічної служби.
Згідно з п.9 ч.3 ст.2, ч.2 ст.44, ч.1 ст.45 КАС України учасники судового процесу зобов'язані забезпечити належне та своєчасне виконання процесуальних обов'язків, у тому числі і стосовно дотримання строку звернення до суду та стосовно належності оформлення позову.
Суд зауважує, що нормами КАС України не розкрито зміст правових категорій "поважна причина пропуску процесуального строку", "дата, коли особа дізналась про порушення права", "дата, коли особа повинна була дізнатись про порушення права", але відповідно до ч.5 ст.242 КАС України при застосуванні норми права суд враховує висновки, викладені у постановах Верховного Суду.
Висновки Верховного суду з приводу застосування ст.ст.118, 121-123 КАС України викладені, зокрема, у постанові Великої Палати Верховного Суду від 27.07.2023р. по справі №990/154/22, у постанові Верховного Суду від 12.09.2019р. по справі №826/3318/17, у постанові Верховного Суду від 28.03.2023р. по справі №826/3318/17, постанові Верховного Суду від 21.04.2021р. у справі №640/25046/19, постанови Верховного Суду від 06.04.2023р. у справі №320/7204/21, постанові Верховного Суду від 31.03.2021р. по справі №520/3047/2020, постанові Верховного Суду від 19.12.2022р. у справі №420/13281/20, постанові Верховного Суду від 10.01.2023р. у справі №640/3489/21.
Так, за правовою позицією постанови Великої Палати Верховного Суду від 27.07.2023р. у справі №990/154/22: 1) порівняльний аналіз словоформ “дізналася” та “повинна була дізнатися” дає підстави для висновку про презумпцію можливості та обов'язку особи знати про стан своїх прав. Незнання про порушення через неналежну реалізацію своїх прав або небажання дізнатися не є поважною причиною пропуску строку звернення до суду; 2) Інститут строків в адміністративному процесі сприяє досягненню юридичної визначеності в публічно-правових відносинах, а також стимулює учасників адміністративного процесу добросовісно ставитися до виконання своїх обов'язків. Ці строки обмежують час, протягом якого такі правовідносини можуть вважатися спірними; після їх завершення, якщо ніхто не звернувся до суду за вирішенням спору, відносини стають стабільними. Тривалість строку звернення до суду не змінюється залежно від того, коли було реалізоване право на позов.
До кола поважних причин пропуску процесуального строку можуть бути віднесені реально існуючі обставини фактичної дійсності, які не залежать від внутрішньої волі заінтересованої особи, мали місце протягом перебігу пропущеного строку і створюють істотні та об”єктивно непереборні чи нездоланні перешкоди або труднощі у виконанні конкретної процесуальної дії у межах встановленого законом проміжку часу, у тому числі і дії з подання позову (постанова Верховного Суду від 21.04.2021р. у справі №640/25046/19, постанова Верховного Суду від 06.04.2023р. у справі №320/7204/21).
Докази існування цих обставин відповідно до ч.1 ст.77, ч.2 ст.79, ч.1 ст.123, ч.2 ст.123, ч.4 ст.161, ч.6 ст.161 КАС України повинні бути подані до суду разом із позовом, бо на етапі відкриття провадження у справі у суду відсутні повноваження витребовувати будь-які докази.
Такий висновок цілком корелюється із правовою позицією постанови Верховного Суду від 31.03.2021р. по справі №520/3047/2020 та постанови Верховного Суду від 19.12.2022р. у справі №420/13281/20, де указано, зокрема, що суд вивчає лише ті докази, що надійшли разом з позовною заявою.
Отже, на стадії вирішення питання про прийняття позову до розгляду суд досліджує та оцінює саме надані позивачем докази виключно у контексті подання позову із дотриманням вимог ч.2 ст.122, ч.1 ст.123, ч.6 ст.161, ч.1 ст.169, ч.2 ст.171 КАС України.
Відтак, позивач під час звернення до суду у тексті відповідного процесуального документа повинен зазначити дату обізнаності з порушенням права та подати на підтвердження доводу з даного приводу належні, допустимі, достатні та достовірні докази, а суд повинен перевірити юридичну спроможність та фактичну доказанність задекларованого позивачем твердження, але не має обов'язку у разі невиконання позивачем вимог процесуального закону у цій частині за власною ініціативою пересвідчуватись у справжньому існуванні будь-яких інших причин пропуску строку звернення до суду, окрім тих, які були зазначені власне позивачем.
При цьому суд зважає, що за правовою позицією, сформульованою у постанові Верховного Суду від 14.09.2023р. у справі №520/12477/22: 1) поновлення встановленого процесуальним законом строку для звернення до адміністративного суду здійснюється у розумних межах та лише у виняткових, особливих випадках, виключно за наявності обставин об'єктивного і непереборного характеру (підтверджених доказами), які істотно ускладнили або унеможливили своєчасну реалізацію права звернення до адміністративного суду за захистом порушених прав, свобод або законних інтересів.; 2) Порівняльний аналіз словоформ «дізналася» та «повинна була дізнатися» дає підстави для висновку про презумпцію можливості та обов'язку особи знати про стан своїх прав. Незнання про порушення через байдужість до своїх прав або небажання дізнатися не є поважною причиною пропуску строку звернення до суду.; 3) Для визначення початку перебігу строку для звернення до суду необхідно встановити час, коли позивач дізнався або повинен був дізнатись про порушення своїх прав, свобод та інтересів. Позивачу недостатньо лише послатись на необізнаність про порушення його прав, свобод та інтересів. При зверненні до суду він повинен довести той факт, що він не міг дізнатися про порушення свого права й саме із цієї причини не звернувся за його захистом до суду протягом шести місяців від дати порушення його прав, свобод чи інтересів чи в інший визначений законом строк звернення до суду. В той же час, триваюча пасивна поведінка такої особи не свідчить про дотримання такою особою строку звернення до суду з урахуванням наявної у неї можливості знати про стан своїх прав, свобод та інтересів.; 4) Суд наголошує, що поважними причинами пропуску строку звернення до суду можуть бути визнані лише ті обставини, які є об'єктивно непереборними, не залежать від волевиявлення особи та пов'язані з дійними істотними перешкодами та труднощами для своєчасного вчинення відповідних дій та підтверджені належними доказами. Суд вважає, що чітко визначені та однакові для всіх учасників справи строки звернення до суду, здійснення інших процесуальних дій є гарантією забезпечення рівності сторін та інших учасників справи, а для цього має бути також виконано умову щодо недопустимості безпідставного поновлення судами пропущеного строку.
Проте, ані у позові, ані у поданому на виправлення недоліків позову процесуальному документі заявником не викладено жодних юридично спроможних аргументів та не подано жодних доказів існування об'єктивних перепон/перешкод (істотних труднощів чи значних ускладнень) для вчинення процесуальної дії з подачі позову до суду в частині згаданих вище вимог у межах строку згідно з ч.5 ст.122 КАС України.
Суд згідно з ч.5 ст.242 КАС України зважає, що у силу правового висновку постанови Верховного Суду від 14.09.2023р. по справі №520/12477/22 було розтлумачено зміст ч.5 ст.122 КАС України та критерії поновлення пропущеного строку звернення до суду у відносинах з приводу проходження публічної служби, а саме, зазначено, що: 1) установлення законом процесуальних строків передбачено з метою дисциплінування учасників адміністративного судочинства та своєчасного виконання ними передбачених КАС України певних процесуальних дій. Інститут строків в адміністративному процесі сприяє досягненню юридичної визначеності у публічно-правових відносинах, а також стимулює учасників адміністративного процесу добросовісно ставитися до виконання своїх обов'язків. Ці строки обмежують час, протягом якого такі правовідносини можуть вважатися спірними; після їх завершення, якщо ніхто не звернувся до суду за вирішенням спору, відносини стають стабільними.; 2) Поновлення встановленого процесуальним законом строку для звернення до адміністративного суду здійснюється у розумних межах та лише у виняткових, особливих випадках, виключно за наявності обставин об'єктивного і непереборного характеру (підтверджених доказами), які істотно ускладнили або унеможливили своєчасну реалізацію права звернення до адміністративного суду за захистом порушених прав, свобод або законних інтересів.; 3) Отже, поновленню підлягають лише порушені з поважних причин процесуальні строки, встановлені законом.; 4) Поважними причинами визнаються лише ті обставини, які були об'єктивно непереборними, тобто не залежать від волевиявлення особи, що звернулась з адміністративним позовом, пов'язані з дійсно істотними обставинами, перешкодами чи труднощами, що унеможливили своєчасне звернення до суду. Такі обставини мають бути підтверджені відповідними та належними доказами.; 5) календарна дата отримання відповіді на адвокатський запит не змінює часу, з якого позивач повинен був або міг дізнатись про порушення своїх прав. Зазначена дата свідчить лише про час, коли позивач почав вчиняти дії щодо реалізації свого права і ця дата не пов'язується з початком перебігу строку звернення до суду, а є лише фактично штучно створеною новою часовою передумовою звернення з позовом до суду.; 6) Для визначення початку перебігу строку для звернення до суду необхідно встановити час, коли позивач дізнався або повинен був дізнатись про порушення своїх прав, свобод та інтересів. Позивачу недостатньо лише послатись на необізнаність про порушення його прав, свобод та інтересів. При зверненні до суду він повинен довести той факт, що він не міг дізнатися про порушення свого права й саме із цієї причини не звернувся за його захистом до суду протягом шести місяців від дати порушення його прав, свобод чи інтересів чи в інший визначений законом строк звернення до суду. В той же час, триваюча пасивна поведінка такої особи не свідчить про дотримання такою особою строку звернення до суду з урахуванням наявної у неї можливості знати про стан своїх прав, свобод та інтересів.; 7) Суд наголошує, що поважними причинами пропуску строку звернення до суду можуть бути визнані лише ті обставини, які є об'єктивно непереборними, не залежать від волевиявлення особи та пов'язані з дійними істотними перешкодами та труднощами для своєчасного вчинення відповідних дій та підтверджені належними доказами. Суд вважає, що чітко визначені та однакові для всіх учасників справи строки звернення до суду, здійснення інших процесуальних дій є гарантією забезпечення рівності сторін та інших учасників справи, а для цього має бути також виконано умову щодо недопустимості безпідставного поновлення судами пропущеного строку.; 8) Реалізація позивачем права на звернення до суду з позовною заявою в рамках строку звернення до суду залежить виключно від нього самого, а не від дій чи бездіяльності посадових осіб відповідача. Позивач, необґрунтовано не дотримуючись такого порядку, позбавляє себе можливості реалізовувати своє право на звернення до суду в межах строків звернення до суду, не реалізація цього права зумовлена його власною пасивною поведінкою.; 9) Доводи скаржника щодо неможливості звернення до суду у строк, зважаючи на відсутність основного доказу, не спростовує факту обізнаності про порушення прав позивача, а також не позбавлено останнього, звернувшись за захистом своїх прав до суду, звернутись з клопотанням про витребування доказів відповідно до статті 80 КАС України.; 10) Введення на території України воєнного стану не зупинило перебіг процесуальних строків звернення до суду з позовами. Питання поновлення процесуального строку у випадку його пропуску з причин, пов'язаних із запровадженням воєнного стану в Україні, вирішується в кожному конкретному випадку з урахуванням доводів, наведених у заяві про поновлення такого строку. Сам по собі факт запровадження воєнного стану в Україні не є підставою для поновлення процесуального строку. Такою підставою можуть бути обставини, що виникли внаслідок запровадження воєнного стану та унеможливили виконання учасником судового процесу процесуальних дій протягом установленого законом строку.
Оскільки у межах спірних правовідносин заявник не подав доказів проведення розумної та обачливої поведінки відносно опікування власними правами у сфері проходження публічної служби, а натомість вдався до з"ясування власного правового статусу як діючого публічного службовця по минуванню строку у понад 1 рік від дати припинення виходу на публічну службу, то суд не знаходить в матеріалах позову підстав для поновлення пропущеного строку на звернення до суду.
Тому недоліки в оформленні позову за ч.1 ст.123 та ч.6 ст.161 КАС України слід кваліфікувати у якості невиправленого (неусунутого).
Окрім того, суд повторно наголошує, що ухвалою Харківського окружного адміністративного суду від 08.09.2023р. позов було залишено без руху також через наявність недоліків, адже усупереч п.4 ч.4 ст.160, п.5 ч.5 ст.160, п.9 ч.5 ст.160, ч.7 ст.161 КАС України текст позову не містить реквізитів індивідуального правового акту суб"єкта владних повноважень про припинення публічної служби заявника, копії індивідуального правового акту суб"єкта владних повноважень про припинення публічної служби заявника, календарної дати поновлення заявника на посаді пожежного рятувальника ДПРЧ №5 Московського району міста Харкова; розрахунку середнього заробітку за час вимушеного прогулу.
Ці недоліки в оформленні позову не були усунуті заявником.
Відтак, у межах даної справи заявником усупереч ч.1 ст.5 та п.4 ч.5 ст.160 КАС України фактично не сформульовано змісту позовних вимог відносно конкретного рішення, конкретної дії, конкретної бездіяльності суб"єкта владних повноважень як предмета судової перевірки адміністративного суду за критеріями ч.2 ст.2 КАС України.
Суд не може розпочати відправлення правосуддя не невизначеними і неконкретизованими вимогами до суб"єкта владних повноважень.
Згідно з п.1 ч.4 ст.169 КАС України позов підлягає поверненню, якщо позивач не усунув недоліки позовної заяви, яку залишено без руху, у встановлений судом строк.
При розв'язанні спору, суд, зважаючи на практику Європейського суду з прав людини щодо застосування ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року (далі за текстом - Конвенція; рішення від 21.01.1999р. у справі “Гарсія Руїз проти Іспанії”, від 22.02.2007р. у справі “Красуля проти Росії”, від 05.05.2011р. у справі “Ільяді проти Росії”, від 28.10.2010р. у справі “Трофимчук проти України”, від 09.12.1994р. у справі “Хіро Балані проти Іспанії”, від 01.07.2003р. у справі “Суомінен проти Фінляндії”, від 07.06.2008р. у справі “Мелтекс ЛТД (MELTEX LTD) та Месроп Мовсесян (MESROP MOVSESYAN) проти Вірменії”); вичерпно реалізував усі існуючі правові механізми з”ясування об”єктивної істини; надав оцінку усім юридично значимим факторам, доводам і обставинам справи; дослухався до усіх ясно і чітко сформульованих та здатних вплинути на результат вирішення спору аргументів сторін; інших джерел здобуття об”єктивних даних про обставини спірних правовідносин не знайшов.
Розгорнуті і детальні мотиви та висновки суду з приводу юридично значимих аргументів, доводів учасників справи та обставин справи викладені у тексті судового акту.
Решта доводів сторін окремій оцінці у тексті судового акту не підлягає, позаяк не впливає на правильність розв'язання спору по суті.
Підсумовуючи викладені вище міркування, суд доходить до переконання про наявність підстав для повернення позову заявникові.
Доказів постійного та безперервного існування суттєвих або істотних проблем медичного характеру на протязі проміжку часу у понад 1 рік матеріали позову не містять.
Керуючись ст.ст.8, 19, 124, 129 Конституції України, ст.ст.4-12, 118-123, 160, 161, 169, 241-243, 248, 256, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
ухвалив:
1.Викладені в заяві від 25.09.2023р. причини пропуску строку звернення до суду - визнати неповажними.
2.Клопотання від 25.09.2023р. про поновлення пропущеного строку звернення до суду - залишити без задоволення.
3.Вимоги ухвали Харківського окружного адміністративного суду від 08.09.2023р. по справі №520/26640/23 - визнати невиконаними.
4.Позов - повернути заявникові.
5.Роз"яснити, що повернення позову не перешкоджає повторному зверненню у порядку, встановленому законом.
6.Роз"яснити, що ухвала набирає законної сили з моменту підписання; підлягає оскарженню до Другого апеляційного адміністративного суду протягом 15 днів з дати принйяття.
Суддя А.В. Сліденко