ЛЬВІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
РІШЕННЯ
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
04 жовтня 2023 рокусправа № 380/13080/23
Львівський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Брильовського Р.М. розглянувши у письмовому провадженні в порядку спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до військової частини НОМЕР_2 ( АДРЕСА_2 , ЄДРПОУ НОМЕР_3 ) про визнання протиправною бездіяльність, зобов'язання вчинити дії та стягнення середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні, -
ВСТАНОВИВ:
На розгляд Львівського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_2 , у якій просить суд:
- визнати протиправною бездіяльність Відповідача щодо не проведення нарахування грошового забезпечення Позивача з 01 травня 2022 року по 05 березня 2023 року, з урахуванням розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня відповідного календарного року;
- зобов'язати Відповідача здійснити Позивачу перерахунок та виплату грошового забезпечення (щомісячні основні види грошового забезпечення, щомісячні додаткові види грошового забезпечення та одноразові додаткова види грошового забезпечення) за період з 01.05.2022 по 31.12.2022 та з 01.01.2023 по 05.03.2023, виходячи із розмірів посадового окладу та окладу за військове звання, які визначити шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України «Про Державний бюджет України на 2022 рік» на 1 січня 2022 року та Законом України «Про Державний бюджет України на 2023 рік» на 1 січня 2023 року, на відповідний тарифний коефіцієнт згідно додатків 1 і 14 до постанови Кабінету Міністрів України «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» від 30 серпня 2017 року № 704, з урахуванням виплаченої суми;
- зобов'язати Відповідача виплатити Позивачу середній заробіток (середнє грошове забезпечення) за затримку розрахунку під час виключення зі списків особового складу у сумі, яка розраховується відповідно до алгоритму обчислення середньоденного заробітку та середньої заробітної плати (пункти 2, 8) передбаченим Порядком № 100 з обов'язковим врахуванням спеціального правового регулювання порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовцям, визначеного Порядком № 260.
В обґрунтування позовних вимог вказує, що постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 29.01.2020 у справі №826/6453/18 визнано протиправним та скасовано п. 6 Постанови №103, згідно якого були внесені зміни до п. 4 постанови №704. Отже, починаючи з 29 січня 2020 року відновлено дію п.4 Постанови №704 у редакції, яка передбачає використання розрахункової величини, яка дорівнює розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року. Відтак позивач звернувся до відповідача із заявою, у якій просив перерахувати його посадовий оклад та оклад за військовим званням, однак відповідач протиправно, на переконання позивача, не провів перерахунку його грошового забезпечення.
Ухвалою судді від 16 червня 2023 року прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі; справу вирішено розглядати за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами.
Конверт з копією вказаної ухвали повернувся на адресу суду з відміткою пошти «адресат відсутній за вказаною адресою».
Відповідно до ч.11 ст.126 Кодексу адміністративного судочинства України, у разі повернення поштового відправлення із повісткою, яка не вручена адресату з незалежних від суду причин, вважається, що така повістка вручена належним чином.
Згідно з правовою позицією Верховного Суду, викладеною у постанові від 29.08.2022 року у справі №522/3598/16-а, до повноважень адміністративних судів не віднесено встановлення фактичного місцезнаходження юридичних осіб або місця проживання фізичних осіб - учасників судового процесу на час вчинення тих чи інших процесуальних дій. Тому примірники повідомлень про вручення рекомендованої кореспонденції, повернуті органами зв'язку з позначками «за закінченням терміну зберігання», «адресат вибув», «адресат відсутній» і т.п., з урахуванням конкретних обставин справи можуть вважатися належними доказами виконання адміністративним судом обов'язку щодо повідомлення учасників судового процесу про вчинення цим судом певних процесуальних дій.
Станом на момент розгляду цієї справи, жодних заяв по суті справи на адресу суду не надходило. При цьому, суд враховує, що згідно з ч.4 ст.159 Кодексу адміністративного судочинства України, подання заяв по суті справи є правом учасників справи. А, відповідно до ч.6 ст.162 цього ж Кодексу, у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд вирішує справу за наявними матеріалами.
Всебічно дослідивши та об'єктивно оцінивши наявні в матеріалах справи докази, які мають юридичне значення для вирішення спору, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини справи, на яких ґрунтуються позовні вимоги та заперечення сторін, суд встановив наступне.
Відповідно до наказу командира військової частини НОМЕР_2 від 05.03.2023 №64 молодшого сержанта ОСОБА_1 , гранатометника 1 відділення охорони 3 взводу охорони роти охорони військової частини НОМЕР_4 звільнено наказом по особовому складу від 28.02.2023 №27-РС у запас згідно підпункту «г» пункту 2 частини 4 статті 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» та з 05 березня 2023 виключено зі списків особового складу частини та всіх видів забезпечення.
Представник позивач звернувся до військової частини НОМЕР_5 із заявою, у якій просив здійснити перерахунок та виплату грошового забезпечення з 01.05.2022 по 31.12.2022 та з 01.01.2023 по 05.03.2023 відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 №704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб», із врахуванням розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня відповідного календарного року.
На адвокатський запит військовою частиною НОМЕР_2 повідомлено про те що розмір тарифних розрядів за посадою позивача встановлено у відповідності до вимог постанови Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 року № 704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб». Тобто визначення розміру посадового окладу, окладу за військовим званням позивача визначено шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2018 р., на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13 і 14.
Вирішуючи спір, суд застосовує наступні норми права.
Частиною другою статті 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Кабінет Міністрів України прийняв Постанову від 30 серпня 2017 року № 704 Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб (далі Постанова № 704), якою збільшив розмір грошового забезпечення відповідних категорій службовців.
Відповідно до п. 10 Постанови № 704, ця постанова набирає чинності з 01.03.2018.
21.02.2018 Кабінет Міністрів України прийняв Постанову № 103 Про перерахунок пенсій особам, які звільнені з військової служби, та деяким іншим категоріям осіб (далі Постанова № 103).
Постановою № 704, зокрема, затверджено: тарифну сітку розрядів і коефіцієнтів посадових окладів військовослужбовців з числа осіб рядового, сержантського і старшинського складу, офіцерського складу (крім військовослужбовців строкової військової служби), осіб рядового і начальницького складу згідно з додатком 1; схему тарифних коефіцієнтів за військовим (спеціальним) званням військовослужбовців (крім військовослужбовців строкової військової служби), осіб рядового і начальницького складу згідно з додатком 14.
Пунктом 4 Постанови № 704 в редакції, чинній до прийняття Постанови № 103, визначено, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначалися шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року), на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13, 14.
Згідно з п. 6 Постанови № 103 внесено зміни до постанов Кабінету Міністрів України, що додаються. Так, до Постанови № 704 були внесені зміни, внаслідок яких п. 4 Постанови № 704 викладено у новій редакції, а саме: 4. Установити, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01 січня 2018 року, на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13 і 14..
Отже, з лютого 2018 року було змінено розрахункову величину, з якої обчислюються розміри посадових окладів та окладів за військовими (спеціальними) званнями, а саме - замість розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року) передбачено використання розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2018 року.
Пункт 6 постанови КМУ № 103 втратив чинність у зв'язку із набранням законної сили постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 29.01.2020 у справі № 826/6453/18.
Тобто, саме з 29.01.2020 була відновлена дія п. 4 Постанови № 704 у первісній редакції, котра визначала розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, а не на 01 січня 2018.
Таким чином, з 29.01.2020 - з дня набрання чинності судовим рішенням у справі № 826/6453/18, виникли підстави для встановлення розміру посадового окладу, окладу за військовим (спеціальним) званням військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначених шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13, 14 до Постанови № 704.
Суд також враховує, що згідно з п. 3 розділу ІІ Прикінцеві та перехідні положення Закону України Про внесення змін до деяких законодавчих актів України мінімальна заробітна плата після набрання чинності цим Законом (01 січня 2017 року) не застосовується як розрахункова величина для визначення посадових окладів та заробітної плати працівників та інших виплат. До внесення змін до законів України щодо незастосування мінімальної заробітної плати як розрахункової величини вона застосовується у розмірі прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого на 1 січня календарного року, починаючи з 01 січня 2017 року.
Під час розгляду і вирішення цієї справи суд виходить із того, що положення п. 4 Постанови № 704 та п. 3 розділу ІІ Прикінцеві та перехідні положення Закону України Про внесення змін до деяких законодавчих актів України підлягають солідарному застосуванню.
Зазначені норми права у своїй сукупності вказують на те, що з 29 січня 2020 року розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями слід визначати шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01 січня 2020 року, на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13, 14 до Постанови № 704.
Натомість розмір мінімальної заробітної плати, встановлений законом на 01 січня 2022 року, на розрахунок посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями не впливає.
Зазначені висновки суду узгоджуються з правовою позицією Верховного Суду у постанові від 02 серпня 2022 року у справі № 440/6017/21, у постанові Великої Палати Верховного Суду від 11 грудні 2019 року у справі № 240/4946/18, щодо застосування п. 3 розділу ІІ Прикінцеві та перехідні положення Закону України Про внесення змін до деяких законодавчих актів України.
Відповідно до карти особового рахунку військовослужбовця ВЧ НОМЕР_2 здійснювала позивачу нарахування грошового забезпечення у період з травня 2022 по 05.03.2023.
Грошове забезпечення позивача обраховувалось та виплачувались, виходячи із розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2018 року.
Таким чином за період з 01.05.2022 року і до дня звільнення зі служби 05.03.2023 нарахування і виплата грошового забезпечення позивачу здійснювалось із застосуванням неправильної розрахункової величини.
Враховуючи викладене, суд дійшов висновку, що грошове забезпечення позивача за спірний період має бути перераховане в сторону збільшення шляхом множення прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01.01.2022 та станом на 01.01.2023 на відповідний тарифний коефіцієнт.
Таким чином, під час обирання належного та ефективного способу захисту порушеного права позивача суд вважає за доцільне зобов'язати відповідача здійснити перерахунок та виплату грошового забезпечення (щомісячні основні види грошового забезпечення, щомісячні додаткові види грошового забезпечення та одноразові додаткова види грошового забезпечення) за період з 01.05.2022 по 31.12.2022 та з 01.01.2023 по 05.03.2023, виходячи із розмірів посадового окладу та окладу за військове звання, які визначити шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України «Про Державний бюджет України на 2022 рік» на 1 січня 2022 року та Законом України «Про Державний бюджет України на 2023 рік» на 1 січня 2023 року, на відповідний тарифний коефіцієнт згідно додатків 1 і 14 до постанови Кабінету Міністрів України «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» від 30 серпня 2017 року № 704, з урахуванням виплаченої суми
Щодо вимог про виплату середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, суд зазначає наступне.
Відповідно до ст. ст. 116, 117 КЗпП при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. У разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців.
Аналіз приписів ст. 117 КЗпП вказує на те, що саме на роботодавця покладається відповідальність за несвоєчасну виплату належних працівникові сум. Разом з тим, обставиною з якою нерозривно пов'язано виплата середнього заробітку є обставина несвоєчасної виплати. У межах справи, що розглядається спірним є перерахунок позивачу грошового забезпечення із прожиткового мінімуму для працездатних осіб встановлений на відповідний рік, відтак вказані суми ще не були нараховані та виплачені позивачу, що виключає можливість застосування до роботодавця відповідальності, передбаченої ст. 117 КЗпП.
З урахуванням зазначеного, суд доходить висновку про передчасність даної частини позовних вимог та, як наслідок, відсутність підстав для їх задоволення.
Під час вирішення питання про розподіл судових витрат, суд враховує таке.
У позовній заяві позивач просить відшкодувати витрати на професійну правничу допомогу в сумі 5368,00 грн.
Згідно з ч. 1 ст. 132 КАС України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.
Згідно з вимогами ст. 134 КАС України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.
За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.
Для цілей розподілу судових витрат:
1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;
2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із:
1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг);
2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг);
3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт;
4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
Відповідно до ч. ч. 6-7 ст. 134 КАС України у разі недотримання вимог частини п'ятої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами. Обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.
Згідно з абз. 1 ч. 7 ст. 139 КАС України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).
Суд врахував, що в обґрунтування понесених витрат на професійну правничу допомогу позивач подав суду договір про надання правової допомоги від 20.01.2023 № ЦО-20/С/01-07, додаткову угоду до договору від 20.01.2023, розрахунок суми судових витрат в розмірі 5368,00.
Водночас, суду не надано детального опису робіт (наданих послуг), акту приймання-передачі наданих послуг квитанцію про сплату гонорару в розмірі 5368,00.
Суд враховує правові висновки Європейського суду з прав людини, викладені в рішеннях від 26.02.2015 у справі Баришевський проти України, від 10.12.2009 у справі Гімайдуліна і інших проти України, від 12.10.2006 у справі Двойних проти України, від 30 березня 2004 року у справі Меріт проти України, в яких ЄСПЛ, оцінюючи вимогу заявника щодо здійснення компенсації витрат, виходив з того, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними, а їх розмір обґрунтованим.
Оскільки позивачем у сукупності не надано належних та допустимих доказів понесених судових витрат на професійну правничу допомогу у цій справі, відсутні підстави для їх стягнення на користь позивача.
Згідно з ч. 1 ст. 9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Відповідно до ч. 1, 2 ст. 77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених ст. 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Оцінивши докази, які є у справі за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні, та враховуючи всі наведені обставини, суд дійшов до висновку про задоволення позову частково.
Відповідно до частини першої статті 139 КАС України підлягають відшкодуванню за рахунок бюджетних асигнувань відповідача понесені позивачем судові витрати.
Керуючись ст.ст. 90, 139, 243-246, 255, 293, 295 КАС України, суд, -
ВИРІШИВ:
Адміністративний позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до військової частини НОМЕР_2 ( АДРЕСА_2 , ЄДРПОУ НОМЕР_3 ) про визнання протиправною бездіяльність, зобов'язання вчинити дії та стягнення середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні задовольнити частково.
Визнати протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_2 щодо не проведення нарахування грошового забезпечення ОСОБА_1 з 01 травня 2022 року по 05 березня 2023 року, з урахуванням розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня відповідного календарного року.
Зобов'язати військову частину НОМЕР_2 здійснити ОСОБА_1 перерахунок та виплату грошового забезпечення (щомісячні основні види грошового забезпечення, щомісячні додаткові види грошового забезпечення та одноразові додаткова види грошового забезпечення) за період з 01.05.2022 по 31.12.2022 та з 01.01.2023 по 05.03.2023, виходячи із розмірів посадового окладу та окладу за військове звання, які визначити шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України «Про Державний бюджет України на 2022 рік» на 1 січня 2022 року та Законом України «Про Державний бюджет України на 2023 рік» на 1 січня 2023 року, на відповідний тарифний коефіцієнт згідно додатків 1 і 14 до постанови Кабінету Міністрів України «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» від 30 серпня 2017 року № 704, з урахуванням виплаченої суми.
У задоволенні іншої частини вимог відмовити.
Стягнути на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) за рахунок бюджетних асигнувань військової частини НОМЕР_2 ( АДРЕСА_2 , ЄДРПОУ НОМЕР_3 ) 1073 грн 60 коп сплаченого судового збору.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
СуддяБрильовський Роман Михайлович