ЗАПОРІЗЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
РІШЕННЯ
03 жовтня 2023 року Справа № 280/852/23 м.Запоріжжя
Запорізький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Артоуз О.О., розглянувши в порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) в особі представника - адвоката Шиша Антона Борисовича (вул. Українська, 29, смт. Новомиколаївка, Запорізький район, Запорізька область, 70101, РНОКПП НОМЕР_2 ), до Державної установи «Центр пробації» Міністерства юстиції України (вул. Юрія Іллєнка, буд. 81, м. Київ, 04050, ЄДРПОУ 41847154) про визнання протиправною бездіяльності та зобов'язання вчинити певні дії
ВСТАНОВИВ:
07 лютого 2023 року засобами системи «Електронний суд» до Запорізького окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 в особі представника - адвоката Шиша Антона Борисовича до Державної установи «Центр пробації» Міністерства юстиції України про визнання протиправною бездіяльності та зобов'язання вчинити певні дії, в якій позивач просить суд:
визнати протиправною бездіяльність Державної установи "Центр пробації" Міністерства юстиції України щодо не нарахування та не виплати старшому інспектору Запорізького районного сектору філії Державної установи "Центр пробації" в Запорізькій області Міністерства юстиції України ОСОБА_1 додаткової винагороди, передбаченої постановою Кабінету Міністрів України від 28.02.2022 №168, за періоди з 24.02.2022 по 07.07.2022, з 23.08.2022 по 22.09.2022, та з 10.10.2022 по 17.10.2022.
зобов'язати Державну установу "Центр пробації" Міністерства юстиції України нарахувати та виплатити старшому інспектору Запорізького районного сектору філії Державної установи "Центр пробації" в Запорізькій області Міністерства юстиції України ОСОБА_1 додаткову винагороду, передбачену постановою Кабінету Міністрів України від 28.02.2022 № 168, за періоди з 24.02.2022 по 07.07.2022 в розмірі 30000 гривень на місяць, та за періоди з 23.08.2022 по 22.09.2022, та з 10.10.2022 по 17.10.2022 - в розмірі до 30000 гривень пропорційно часу проходження служби в розрахунку на місяць.
Позовну заяву мотивовано тим, що позивач проходить службу в органах Державної кримінально-виконавчої служби України: з 01.07.2018 по 16.06.2022 на посаді старшого інспектора Гуляйпільського районного сектору філії Державної установи "Центр пробації" у Запорізькій області Міністерства юстиції України (з 04.08.2021 Гуляйпільський районний сектор перейменовано на Пологівський районний сектор № 1 тієї ж філії); з 17.06.2022 на посаді старшого інспектора Запорізького районного сектору філії Державної установи "Центр пробації" в Запорізькій області Міністерства юстиції України. При цьому позивач, станом на 24.02.2022, проходив службу на території Гуляйпільської міської територіальної громади Пологівського району Запорізької області, а з 17.06.2022 - на території Новомиколаївської селищної територіальної громади Запорізького району Запорізької області. Постановою № 168 від 28.02.2022 "Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім'ям під час дії воєнного стану", яка набрала чинності 28.02.2022 та застосовується з 24.02.2022 передбачено право позивача на отримання додаткової винагороди під час дії воєнного стану. При цьому, з огляду на вказані редакції постанови № 168, у період з 24.02.2022 по 18.07.2022 розмір такої додаткової винагороди, зокрема для співробітників Державної установи "Центр пробації" Міністерства юстиції України, був фіксованим та становив 30000 грн. щомісячно. Зважаючи на вищенаведене, позивач вважає, що, починаючи з 24.02.2022, він має право на отримання додаткової винагороди відповідно до постанови Кабінету Міністрів України № 168 від 28.02.2022. У звязку із викладеним позивач звернувся з даним позовом до суду.
Ухвалою Запорізького окружного адміністративного суду від 13.02.2023 позовну заяву залишено без руху, надано позивачу десятиденний строк для усунення недоліків позовної заяви шляхом подання: заяви про поновлення строку звернення до адміністративного суду та докази поважності причин його пропуску; доказів надсилання рекомендованим листом з описом вкладення відповідачу копій поданих до суду документів.
Ухвалою Запорізького окружного адміністративного суду від 17.02.2023 адміністративний позов ОСОБА_1 було повернуто позивачу.
Постановою Третього апеляційного адміністративного суду від 25.05.2023 апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено; ухвалу Запорізького окружного адміністративного суду від 17.02.2023 в адміністративній справі №280/852/23 скасовано та прийнято нову постанову; матеріали справи №280/852/23 направлено до суду першої інстанції для продовження розгляду.
Матеріали справи № 280/852/23 надійшли до Запорізького окружного адміністративного суду 24.07.2023.
Справа передана для продовження розгляду судді Артоуз О.О.
З 02 липня 2023 року по 13 серпня 2023 року суддя Артоуз О.О. перебувала у відпустці.
Ухвалою Запорізького окружного адміністративного суду від 14.08.2023 адміністративну справу № 280/852/23 прийняти до свого провадження судді Артоуз О.О. та залишено без руху. Надано позивачу десятиденний строк з дня вручення ухвали про залишення позовної заяви без руху для усунення недоліків позовної заяви шляхом надання до суду: належним чином засвідченої копії документу, що посвідчує особу позивача, місце реєстрації позивача (копія паспорта тощо), копію реєстраційного номеру облікової картки платника податків позивача.
Ухвалою судді від 22.08.2023 відкрито спрощене позовне провадження та призначено справу до розгляду в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників справи (у письмовому провадженні) та без проведення судового засідання.
Також, 22.08.2023 до суду надійшло клопотання про стягнення витрат на правничу допомогу.
05 вересня 2023 року до суду засобами системи «Електронний суд» надійшов відзив Державної установи «Центр пробації» Міністерства юстиції України в якому представник відповідача заперечує проти задоволення позовних вимог та зазначає, що п. 1 Постанови № 168 чітко визначено, що право на додаткову винагороду у розмірі 30 000,00 грн. мають лише ті особи рядового і начальницького складу Державної кримінально-виконавчої служби України, які саме несуть (тобто, заступають у наряд чергування тощо) службу в органах та установах зазначеної Служби, а не всі працівники Державної установи «Центр пробації», які навіть не мають посадових завдань та обов'язків дотичних до несення служби. Оскільки, поняття «несення служби» включає в себе чергування у складі наряду чергової частини, участь в оперативних заходах несення варти тощо, то п. 1 Постанови № 168 не потребує додаткових застережень, так як там вже використано поняття «несення служби». Міністерством юстиції України було надано роз'яснення, що при підготовці проекту постанови Кабінету Міністрів України від 22.03.2022 № 350, фінансово-економічні розрахунки здійснені за бюджетною програмою 3601020 «Виконання покарань установами і органами Державної кримінально-виконавчої служби України», водночас утримання персоналу Державної установи «Центр пробації» здійснюється за бюджетною програмою 3601030 «Забезпечення діяльності органів пробації». Тобто, при підготовці змін до Постанови № 168, коли перелік було доповнено особами рядового і начальницького складу Державної кримінально-виконавчої служби, які несуть службу в органах і установах зазначеної Служби, кошти для виплати додаткової винагороди особам начальницького складу Центру пробації, які виконують завдання та функції, визначені Законом України «Про пробацію» взагалі не передбачались. З огляду на викладене, фінансування видатків згідно Постанови № 168 для персоналу ДКВС України пов'язано з виконанням певних функцій, а саме: «забезпечення надійної ізоляції засуджених та осіб, узятих під варту, в установах виконання покарань та слідчих ізоляторах Державної кримінально-виконавчої служби України, створення належних умов їх тримання та проживання протягом терміну ізоляції від суспільства». Центр пробації не посилається на відсутність бюджетних асигнувань від Міністерства юстиції, як головного розпорядника коштів Державного бюджету, на виплату додаткової винагороди відповідно до Постанови №168, а лише надає пояснення, що особам начальницького складу Центру пробації, які фінансуються за бюджетною програмою 3601030, кошти на виплату зазначену у постанові взагалі не передбачались, оскільки персонал пробації виконує завдання та функції, визначені Законом України «Про пробацію» та не несе службу у розумінні нормативно-правових актів, що регулюють проходження служби в Державній кримінально-виконавчій системи України. Відповідач зазначає, що додаткова винагорода, яка передбачена Постановою № 168, не має регулярного характеру та виплачується на підставі наказів командирів (начальників) за наявності певних умов. Відповідач звертає увагу суду на те, що до матеріалів адміністративної справи позивачем не надано жодного наказу директора Центру пробації щодо несення служби, жодного графіку наряду чергування, жодної облікової форми часу несення служби в уповноваженому органі з питань пробації. Позивач не залучався до виконання завдань, передбачених Законом України «Про правовий режим воєнного стану» заходів і повноважень, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави, не ніс службу у розумінні нормативно-правових актів, зазначених вище, а виконував свої службові обов'язки, пов'язані з реалізацією завдань та функцій пробації відповідно до посадової інструкції, Положення про Пологівський районний сектор № 1 філії Державної установи «Центр пробації» в Запорізькій області та Колективного договору, а тому правові підстави для виплати позивачу додаткової винагороди, визначеної Постановою № 168 відсутні. Також, позивач, як старший інспектор входив до складу персоналу Пологівського районного сектору № 1 філії Державної установи «Центр пробації» в Запорізькій області, який є уповноваженим органом з питань пробації. Окрім того позивач 59 діб фактично не перебував на робочому місці (був у відпустці) та не виконував свої посадові обов'язки. Позивачем не надано доказів, які б підтверджували право позивача на нарахування та виплату додаткової винагороди. Відтак, з огляду на викладене вище, на позивача не поширюється дія п. 1 Постанови № 168. Тобто, позивач не має права на нарахування та виплату додаткової винагороди, передбаченої п. 1 Постанови № 168, а тому у Центру пробації відсутні правові підстави для нарахування та виплати позивачу додаткової винагороди.
Ухвалами Запорізького окружного адміністративного суду від 06.09.2023 відмовлено у задоволенні заяви Державної установи «Центр пробації» Міністерства юстиції України про залишення позову без розгляду, відмовлено у задоволенні клопотання представника Державної установи «Центр пробації» Міністерства юстиції України про залучення третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору на стороні відповідача, відмовлено у задоволенні клопотання представника Державної установи «Центр пробації» Міністерства юстиції України про розгляд адміністративної справи у судовому засіданні з повідомленням сторін.
Згідно з положеннями статті 258 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) суд розглядає справи за правилами спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів із дня відкриття провадження у справі.
Перевіривши матеріали справи, вирішивши питання, чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги, та якими доказами вони підтверджуються, чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження, яку правову норму належить застосувати до цих правовідносин, судом встановлено наступне.
Судом встановлено та матеріалами справи підтверджено наступне.
Наказом директора Державної установи «Центр пробації» Міністерства юстиції України від 26.06.2018 № 63/к «Про особовий склад» по філії Державної установи «Центр пробації» в Запорізькій області по Гуляйпільському районному сектору призначено майора внутрішньої служби Ходуса Сергія Григоровича на посаду старшого інспектора 01.07.2018 з посадовим окладом за 19 тарифним розрядом, який направлено для подальшого проходження служби з Південно-Східного міжрегіонального управління з питань виконання кримінальних покарань та пробації Міністерства юстиції.
Згідно наказу Державної установи «Центр пробації» Міністерства юстиції України від 04.08.2021 № 657/од-21 «Про реалізацію наказу Міністерства юстиції України від 14.07.2021 № 1636/к» по філії Державної установи «Центр пробації» в Запорізькій області змінено назву Гуляйпільського районного сектору на Пологівський районний сектор № 1.
У відповідності до наказу директора Державної установи «Центр пробації» Міністерства юстиції України від 18.05.2022 № 152/к «Про оголошення простою працівникам філії Державної установи «Центр пробації» в Запорізькій області» оголошено простій персоналу підрозділів і визнати його таким, що виник не з їх вини та зумовлений загрозою життю і здоров'ю: по Філії Державної установи «Центр пробації» в Запорізькій області: по Пологівському районному сектору № 1 майору внутрішньої служби Ходусу С.Г. з 20.05.2022.
Згідно наказу директора Державної установи «Центр пробації» Міністерства юстиції України від 01.06.2022 № 182/к «Про припинення простою» у звязку із виїздом з тимчасово окупованої російською федерацією території та можливістю працювати в одному із підрозділів на підконтрольній Україні території з 01.06.2022 припинено простій майору внутрішньої служби Пологівському районному сектору № 1 Філії Державної установи «Центр пробації» в Запорізькій області Ходусу С.Г.
Наказом директора Державної установи «Центр пробації» Міністерства юстиції України від 21.02.2023 № 184/к «Про особовий склад» майора внутрішньої служби ОСОБА_1 , старшого інспектора Пологівського районного сектору № 1 філії Державної установи «Центр пробації» в Запорізькій області, 28.02.2023 звільнено за п. 5 ст. 23 Закону України «Про Державну кримінально-виконавчу службу України» та п. 4 ч. 1 ст. 77 Закону України «Про національну поліцію» (у звязку із скороченням штатів або проведення організаційних заходів).
Починаючи з 24 лютого 2022 року Державна установа «Центр пробації» Міністерства юстиції України не виплачувала ОСОБА_1 щомісячну додаткову винагороду в розмірі 30 000 грн., передбачену п. 1 Постанови Кабінету Міністрів України від 28.02.2022 №168 «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім'ям під час дії воєнного стану».
Вказані обставини підтверджені відповідними доказами і не є спірними.
Суд, оцінивши повідомлені сторонами обставини та наявні у справі докази у їх сукупності, встановив наявність достатніх підстав для прийняття законного та обґрунтованого рішення у справі.
За приписами частини 1 статті 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Згідно з частиною 2 зазначеної статті у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Частиною 2 статті 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до частин першої та другої статті 23 Закону України «Про Державну кримінально-виконавчу службу України» від 23.06.2005 № 2713-IV (далі - Закон 2713-IV) держава забезпечує соціальний захист персоналу Державної кримінально-виконавчої служби України відповідно до Конституції України, цього Закону та інших законів України. Умови грошового і матеріального забезпечення осіб рядового і начальницького складу та оплата праці працівників кримінально-виконавчої служби визначаються законодавством і мають забезпечувати належні матеріальні умови для комплектування Державної кримінально-виконавчої служби України висококваліфікованим персоналом, диференційовано враховувати характер і умови служби чи роботи, стимулювати досягнення високих результатів у службовій та професійній діяльності і компенсувати персоналу фізичні та інтелектуальні затрати.
Частиною першою статті 24 Закону №2713-IV передбачено, що фінансування діяльності Державної кримінально-виконавчої служби України здійснюється за рахунок коштів Державного бюджету України та інших джерел, передбачених законом. Пільги, компенсації та гарантії, передбачені цим Законом, надаються за рахунок і в межах бюджетних асигнувань на утримання відповідних бюджетних установ.
Порядок виплати грошового забезпечення та компенсаційних виплат особам рядового і начальницького складу Державної кримінально-виконавчої служби України затверджено наказом Міністерства юстиції України від 28.03.2018 №925/5, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 28.03.2018 за №377/31829 (далі - Порядок №925/5).
Пунктом 3 розділу І Порядку №925/5 визначено, що грошове забезпечення осіб рядового і начальницького складу включає: щомісячні основні види грошового забезпечення; щомісячні додаткові види грошового забезпечення; одноразові додаткові види грошового забезпечення.
Абзацом першим пункту 4 розділу І Порядку №925/5 (у редакції на час виникнення спірних правовідносин) визначено, що грошове забезпечення виплачується особам рядового і начальницького складу, які: займають штатні посади в Департаменті з питань виконання кримінальних покарань, міжрегіональних управліннях з питань виконання кримінальних покарань Міністерства юстиції, органах пробації, установах виконання покарань, слідчих ізоляторах, воєнізованих формуваннях, навчальних закладах та закладах охорони здоров'я, на підприємствах установ виконання покарань, інших підприємствах, в установах і організаціях, створених для забезпечення виконання завдань Державної кримінально-виконавчої служби України.
Указом Президента України № 64/2022 від 24.02.2022 «Про введення воєнного стану в Україні» введено в Україні воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб, який було у подальшому продовжено та триває до теперішнього часу.
На виконання Указів Президента України від 24.02.2022 №64 «Про введення воєнного стану в Україні» та №69 «Про загальну мобілізацію», Кабінетом Міністрів України 28.02.2022 прийнята постанова №168 (далі - Постанова № 168), пунктом 1 якої (в первинній редакції) установлено, що на період дії воєнного стану військовослужбовцям Збройних Сил, Служби безпеки, Служби зовнішньої розвідки, Головного управління розвідки Міністерства оборони, Національної гвардії, Державної прикордонної служби, Управління державної охорони, Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації, Державної спеціальної служби транспорту, військовим прокурорам Офісу Генерального прокурора, особам рядового і начальницького складу Державної служби з надзвичайних ситуацій, співробітникам Служби судової охорони, особам начальницького складу управління спеціальних операцій Національного антикорупційного бюро та поліцейським виплачується додаткова винагорода в розмірі 30 000 гривень щомісячно (крім військовослужбовців строкової служби), а тим з них, які беруть безпосередню участь у бойових діях або забезпечують здійснення заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії, перебуваючи безпосередньо в районах у період здійснення зазначених заходів (у тому числі військовослужбовцям строкової служби), - розмір цієї додаткової винагороди збільшується до 100 000 гривень в розрахунку на місяць пропорційно часу участі у таких діях та заходах.
Виплата такої додаткової винагороди здійснюється на підставі наказів командирів (начальників).
Пунктом 5 зазначеної Постанови №168 передбачено, що вона набирає чинності з моменту опублікування та застосовується з 24 лютого 2022 року.
В подальшому до пункту 1 вказаної постанови вносилися зміни, зокрема постановами Кабінету Міністрів України від 07.03.2022 № 217, від 22.03.2022 №350, від 01.04.2022 №400, при цьому вказані зміни застосовувались з 24 лютого 2022 року, а розмір додаткової винагороди залишався незмінним 30 000 гривень щомісячно та 100 000 гривень особам, які беруть безпосередню участь у бойових діях або забезпечують здійснення заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії, перебуваючи безпосередньо в районах у період здійснення зазначених заходів.
Відповідно до постанови Кабінету Міністрів України №217 від 07.03.2022 внесено зміни до пункту 1 постанови Кабінету Міністрів України від 28 лютого 2022 року №168 «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім'ям під час дії воєнного стану», виключивши в абзаці першому слова «(крім військовослужбовців строкової служби)».
Згідно з п.2 постанови Кабінету Міністрів України № 217 від 07.03.2022 вказана постанова набрала чинності з дня її опублікування та застосовується з 24 лютого 2022 року.
Згідно з постановою Кабінету Міністрів України №350 від 22.03.2022 внесено зміни до пункту 1 постанови Кабінету Міністрів України від 28 лютого 2022 року №168 «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім'ям під час дії воєнного стану», доповнено абзац перший після слів «та поліцейським» словами «,а також особам рядового і начальницького складу Державної кримінально-виконавчої служби, які несуть службу в органах і установах зазначеної Служби, що розташовані в межах адміністративно-територіальних одиниць, на території яких надається допомога в рамках Програми «єПідтримка».
Згідно з п. 2 постанови Кабінету Міністрів України №350 від 22.03.2022 вказана постанова набрала чинності з дня її опублікування та застосовується з 24 лютого 2022 року.
Розпорядженням Кабінету Міністрів України № 204-р від 06.03.2022 «Про затвердження переліку адміністративно-територіальних одиниць, на території яких надається допомога застрахованим особам в рамках Програми є-Підтримка» затверджено перелік адміністративно-територіальних одиниць, на території яких платникам єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, які перебувають на обліку на відповідній території, може надаватися допомога в рамках Програми є-Підтримка. Однією з таких адміністративно-територіальних одиниць визначено Запорізьку область.
Матеріалами справи підтверджено, що позивач у 2022 році проходив службу в Пологівському районному сектору № 1 Філії Державної установи «Центр пробації» в Запорізькій області.
В подальшому, відповідно до постанови Кабінету Міністрів України №754 від 01.07.2022 внесено зміни до пункту 1 постанови №168 в абзаці першому слова «які несуть службу в органах і установах зазначеної Служби, що розташовані в межах адміністративно-територіальних одиниць, на території яких надається допомога в рамках Програми «є-Підтримка» замінено словами «які несуть службу в органах і установах зазначеної Служби в межах територіальних громад, які розташовані в районі проведення воєнних (бойових) дій або перебувають в тимчасовій окупації, оточенні (блокуванні)»;
після слова «щомісячно» доповнено словами «(крім осіб рядового і начальницького складу Державної кримінально-виконавчої служби, яким така винагорода виплачується пропорційно часу проходження служби в розрахунку на місяць)».
Згідно з п. 2 постанови Кабінету Міністрів України №754 від 01.07.2022 ця постанова набирає чинності з дня її опублікування та застосовується з 1 червня 2022 року.
Відповідно до постанови Кабінету Міністрів України №793 від 07.07.2022 внесені наступні зміни до пункту 1 постанови № 168:
«У пункті 1:
1) в абзаці першому слова і цифри «додаткова винагорода в розмірі 30000 гривень щомісячно» замінити словами і цифрами «додаткова винагорода в розмірі до 30000 гривень пропорційно в розрахунку на місяць».
Згідно з п.2 постанови Кабінету Міністрів України №793 від 07.07.2022 вказана постанова набрала чинності з дня її опублікування та застосовується з 24 лютого 2022 року.
Постановою Кабінету Міністрів України №1146 від 08.10.2022 «Про внесення змін до пункту 1 постанови Кабінету Міністрів України від 28 лютого 2022 р. № 168», в абзаці першому: слова , а також особам рядового і начальницького складу Державної кримінально-виконавчої служби, які несуть службу в органах і установах зазначеної Служби в межах територіальних громад, які розташовані в районі проведення воєнних (бойових) дій або перебувають в тимчасовій окупації, оточенні (блокуванні), та (крім осіб рядового і начальницького складу Державної кримінально-виконавчої служби, яким така винагорода виплачується пропорційно часу проходження служби в розрахунку на місяць) виключено.
При цьому, відповідно до п.2 ця постанова набирає чинності з дня її опублікування та застосовується з 1 вересня 2022 року.
Водночас, відповідно до положень ст. 52 Закону України «Про Кабінет Міністрів України» постанови Кабінету Міністрів України, крім постанов, що містять інформацію з обмеженим доступом, набирають чинності з дня їх офіційного опублікування, якщо інше не передбачено самими постановами, але не раніше дня їх опублікування.
Постанова Кабінету Міністрів України №754 від 01.07.2022 була офіційно опублікована в офіційному виданні Урядовий кур'єр від 08.07.2022 №149, як наслідок така постанова набрала чинності саме з цієї дати, тобто з 08.07.2022.
Тобто, винагорода передбачена пунктом 1 постанови Кабінету Міністрів України №168 від 28.02.2022 для осіб рядового і начальницького складу Державної кримінально-виконавчої служби виплачується пропорційно часу проходження служби в розрахунку на місяць з дня набрання чинності постановою Кабінету Міністрів України № 754 від 01.07.2022 - 08.07.2022.
Крім того, постанова Кабінету Міністрів України №793 від 07.07.2022 була офіційно опублікована в офіційному виданні Урядовий кур'єр від 19.07.2022 №156, як наслідок така постанова набрала чинності саме з цієї дати, тобто з 19.07.2022.
Тобто, винагорода передбачена п. 1 постанови Кабінету Міністрів України №168 від 28.02.2022 для осіб визначених у цьому пункті виплачується пропорційно часу проходження служби в розрахунку на місяць з дня набрання чинності постановою КМУ №793 від 07.07.2022.
Постанова ж Кабінету Міністрів України № 1146 оприлюднена у газеті «Урядовий кур'єр» 18.10.2022, та набрала чинності саме 18.10.2022.
Щодо зазначення в пункті 2 постанови №754 про необхідність застосування її положень з 1 червня 2022 року, в пункті 2 постанови № 793, про необхідність застосування її положень з 24 лютого 2022 року, а в пункті 2 постанови № 1146 про необхідність застосування її положень з 1 вересня 2022 року суд зазначає таке.
Частиною 1 статті 8 Конституції України визначено, що в Україні визнається і діє принцип верховенства права.
За змістом Доповіді «Верховенство права», схваленої Європейською комісією «За демократію через право» (Венеційська комісія) на 86-му пленарному засіданні (25-26.03.2011), одним із складових елементів принципу верховенства права є принцип юридичної (правової) визначеності, згідно з яким держава зобов'язана дотримуватись законів, які запровадила і застосовувати їх у передбачуваний спосіб та з логічною послідовністю. Передбачуваність означає, що закон має бути, за можливості, проголошений наперед - до його застосування, та має бути передбачуваним щодо його наслідків: він має бути сформульований з достатньою мірою чіткості, аби особа мала можливість скерувати свою поведінку (пункт 44). Юридична визначеність вимагає, щоб юридичні норми були чіткими і точними та спрямованими на забезпечення того, щоб ситуації та правовідносини залишались передбачуваними. Зворотна дія юридичних норм також суперечить принципові юридичної визначеності, принаймні у кримінальному праві, позаяк суб'єкти права повинні знати наслідки своєї поведінки, але це також стосується і цивільного та адміністративного права - тієї мірою, що негативно впливає на права та законні інтереси особи (пункт 46). На додачу до цього, парламентові не може бути дозволено зневажати основоположні права людини внаслідок ухвалення нечітких законів. Цим досягається істотно важливий юридичний захист особи супроти держави та її органів і посадових осіб. Юридична визначеність також означає, що держава загалом повинна дотримуватись взятих на себе певних зобов'язань, виконувати покладені на неї певні функції чи виголошені нею перед людьми певні обіцянки (поняття «законних очікувань») (пункти 47-48).
Частиною 1 статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» від 23.02.2006 №3477-IV визначено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського Суду з прав людини як джерело права.
Як зазначив Європейський Суд з прав людини у своєму рішенні у справі «Ольссон проти Швеції №1» (Olsson v. Sweden №1) від 24.03.1988 (заява №10465/83), норма національного закону не може розглядатися як право, якщо її не сформульовано з достатньою точністю так, щоб громадянин мав змогу, якщо потрібно, з відповідними рекомендаціями, до певної міри передбачити наслідки своєї поведінки (п. 61).
За усталеною практикою Європейського Суду з прав людини, формулювання національного законодавства повинно бути достатньо передбачуваним, щоб надати особам адекватну вказівку щодо обставин та умов, за яких державні органи мають право вдатися до заходів, що вплинуть на їхні конвенційні права (див. рішення у справі «С.G. та інші проти Болгарії» (С.G. and Others v. Bulgaria) від 24.04.2008, п. 39, у справі «Олександр Волков проти України» від 09.01.2013, п. 170).
Окрім того, Європейський Суд з прав людини у п. 65 свого рішення у справі «Вєренцов проти України» від 11.04.2013 зауважив, що у зв'язку із тим, що багато законів неминуче сформульовані у термінах, що тією чи іншою мірою є нечіткими, їх тлумачення й застосування є питанням практики (див., mutatis mutandis, вищенаведені рішення у справах «Газета «The Sunday Times» проти Сполученого Королівства (№1)» (The Sunday Times v. United Kingdom (no. 1)), n. 49, та «Коккінакіс проти Греції» (Kokkinakis v. Greece), п. 40). Функція здійснення правосуддя, закріплена за судами, полягає саме у подоланні сумнівів щодо тлумачення, що залишаються (див., mutatis mutandis, вищенаведене рішення у справі «Кантоні проти Франції» (Cantoni v. France)).
Слід наголосити, що у цій адміністративній справі, позивач ставить питання щодо зобов'язання Відповідача нарахувати та виплатити йому додаткову винагороду передбачену пунктом 1 постанови Кабінету Міністрів України №168 від 28.02.2022 у розмірах та порядку згідно з відповідною її редакцією на період виникнення спірних відносин.
Відповідно до частини 1 статті 58 Конституції України, закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом'якшують або скасовують відповідальність особи.
Конституційний Суд України неодноразово висловлювався щодо встановленої цією нормою заборони зворотної дії законів у часі.
Зокрема, у рішенні від 13.05.1997 №1-зп Конституційний Суд України зауважив, що норма статті 58 Конституції України закріплює один з найважливіших загальновизнаних принципів сучасного права - закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі. Це означає, що вони поширюють свою дію тільки на ті відносини, які виникли після набуття законами чи іншими нормативно-правовими актами чинності. Закріплення названого принципу на конституційному рівні є гарантією стабільності суспільних відносин, у тому числі відносин між державою і громадянами, породжуючи у громадян впевненість у тому, що їхнє існуюче становище не буде погіршене прийняттям більш пізнього закону чи іншого нормативно-правового акта.
У рішенні від 09.02.1999 №1-рп/99 Конституційний Суд України вказав на те, що принцип закріплений у статті 58 Конституції України треба розуміти так, що дія нормативно-правового акта в часі починається з моменту набрання цим актом чинності та припиняється з втратою ним чинності, тобто до події чи факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце.
Крім того, у рішенні від 05.04.2001 №3-рп/2001 Конституційний Суд України зазначив, що закріплений у частині 1 статті 58 Конституції України принцип означає, що дія закону та іншого нормативно-правового акта не може поширюватися на правовідносини, які виникли і закінчилися до набрання чинності цим законом або іншим нормативно-правовим актом.
Таким чином, в період з 24.02.2022 по 07.07.2022, особам рядового і начальницького складу Державної кримінально-виконавчої служби, мало право на отримання додаткової винагороди в розмірі 30000 гривень щомісячно, за умови, що вони несуть службу в органах і установах зазначеної Служби, що розташовані в межах адміністративно-територіальних одиниць, на території яких надається допомога в рамках Програми «єПідтримка».
А в період з 08.07.2022 по 17.10.2022, за умови, що вони несуть службу в органах і установах зазначеної Служби в межах територіальних громад, які розташовані в районі проведення воєнних (бойових) дій або перебувають в тимчасовій окупації, оточенні (блокуванні), та у такому разі мають право на отримання додаткової винагороди в розмірі 30000 гривень, пропорційно часу проходження служби в розрахунку на місяць.
Як зазначає позивач та не спростовано відповідачем станом на 24.02.2022 він проходив службу на території Гуляйпільської міської територіальної громади Пологівського району Запорізької області, а з 17.06.2022 по дату подання позовної заяви - на території Новомиколаївської селищної територіальної громади Запорізького району Запорізької області.
Відповідно до наказу Міністерства з питань реінтеграції тимчасово окупованих територій України №75 від 25.04.2022 Новомиколаївська селищна територіальна громада Запорізького району Запорізької області входила до переліку територіальних громад, які розташовані в районі проведення воєнних (бойових) дій або які перебувають в тимчасовій окупації, оточенні (блокуванні), в період з 23.08.2022 по 22.09.2022, з 10.10.2022 по 17.10.2022.
Враховуючи викладене, суд дійшов висновку про наявність у позивача права на отримання додаткової винагороди, передбаченої постановою Кабінету Міністрів України від 28.02.2022 №168 у період з 24.02.2022 по 07.07.2022 в розмірі 30 000 гривень щомісячно, та за періоди з 23.08.2022 по 22.09.2022, та з 10.10.2022 по 17.10.2022 - в розмірі до 30 000 гривень пропорційно часу проходження служби в розрахунку на місяць.
Щодо посилання відповідача на те, що характер виконуваної позивачем роботи не передбачає призначення йому додаткової винагороди, передбаченої постановою Кабінету Міністрів України від 28.02.2022 №168, суд зазначає, що положення п.1 Кабінету Міністрів України від 28.02.2022 №168 у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин, не містять застережень щодо призначення додаткової допомоги виключно особам, які залучені до виконання завдань, передбачених Указом Президента України від 24.02.2022 №64 «Про введення воєнного стану в Україні» (зі змінами), або особам, які несуть службу у складі наряду чергової частини, блокпосту, оперативно-пошукової групи, групи швидкого реагування; несуть службу у нічний час: несуть гарнізовану та вартову службу, тощо.
На переконання суду, у цьому випадку поняття «несення служби» тотожні поняттю «проходження служби». Оскільки, законодавством визначено, що особи рядового і начальницького складу, які мають спеціальні звання проходять службу в органах Державної кримінально-виконавчої служби України, немає ніяких підстав, що вони службу не несуть, особливо коли це стосується виплати грошової винагороди.
Також, не приймаються судом до уваги, посилання відповідача на різні бюджетні програми, на підставі яких проводилися обрахунку під час внесення змін до постанови Кабінету Міністрів України №168 від 28.02.2022.
Надання цієї додаткової винагороди, є виключним повноваженням Кабінету Міністрів України. Він мав право встановлювати розмір, підстави, умови, обмеження та виключення з виплати цієї додаткової винагороди. У постанові, з врахуванням наступних змін, досить чітко передбачено право осіб рядового і начальницького складу (тобто тих, хто має спеціальні звання) Державної кримінально-виконавчої служби в період з 24.02.2022 по 17.10.2022, і зазначене право обмежено лише несенням служби у місцевості в районі проведення воєнних (бойових) дій. Будь-яких виключень для осіб начальницького складу, які несуть службу у цій місцевості, але в установах пробації, Кабінетом Міністрів України в постанові №168 не передбачено.
За відсутності з боку нормотворця будь-яких обмежень для осіб начальницького складу кримінально-виконавчої служби, які несуть службу в установах пробації, у суду немає підстав для обмежувального тлумачення цієї норми, штучно звужуючи права позивача.
У будь-якому випадку, якщо у нормотворця була мета на обмеження у виплатах, осіб які несуть службу в установах пробації, це повинно було чітко визначено в постанові №168, та не може бути вирішено шляхом обмежувального тлумачення.
Також судом враховується, правові висновки, викладені у постанові Верховного Суду від 06.04.2023 у справі №260/3564/22, по аналогічній адміністративній справі.
У п. 58 Рішення Європейського суду з прав людини у справі «Серявін та інші проти України» від 10.02.2010 Суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення. Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов'язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень.
Згідно з ч.1 ст.6 КАС України суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави.
В свою чергу, відповідно до статті 2 КАС України метою адміністративного судочинства є ефективний захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Ця мета перекликається зі статтею 13 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, відповідно до якої кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.
Згідно з частинами першою та другою статті 9 КАС України, розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості. Суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог.
Відповідно до частин першої, другої статті 77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Суд, відповідно до статті 90 КАС України, оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Отже, виходячи з заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України та матеріалів справи, суд дійшов висновку, заявлені позивачем вимоги є такими, що підлягають задоволенню.
З приводу розподілу судових витрат, суд зазначає наступне.
Суд вирішує питання щодо судових витрат у рішенні, постанові або ухвалі (частина 1 статті 143 КАС України).
Згідно приписів частини 1 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Частинами 1 та 2 ст. 16 КАС України встановлено, що учасники справи мають право користуватися правничою допомогою.
Представництво в суді, як вид правничої допомоги, здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків, встановлених законом.
Відповідно до вимог ст. 134 КАС України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.
За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.
Для цілей розподілу судових витрат:
1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;
2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із:
1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг);
2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг);
3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт;
4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
У разі недотримання вимог частини п'ятої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.
Обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.
Аналіз наведених положень процесуального законодавства дає підстави для висновку про те, що документально підтверджені судові витрати на правничу допомогу адвоката підлягають компенсації стороні, яка не є суб'єктом владних повноважень та на користь якої ухвалене рішення, за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень.
При цьому, суд не зобов'язаний присуджувати стороні, на користь якої ухвалене судове рішення, всі понесені нею витрати на професійну правничу допомогу, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, враховуючи такі критерії, як складність справи, витрачений адвокатом час, значення спору для сторони тощо.
При визначенні суми компенсації витрат, понесених на правничу допомогу, необхідно досліджувати на підставі належних та допустимих доказів обсяг фактично наданих адвокатом послуг і виконаних робіт, кількість витраченого часу, розмір гонорару, співмірність послуг категоріям складності справи, витраченого адвокатом часу, об'єму наданих послуг, ціни позову та (або) значенню справи.
Відповідно до практики Європейського суду з прав людини, про що, зокрема, зазначено у рішеннях від 26.02.2015 у справі «Баришевський проти України», від 10.12.2009 у справі «Гімайдуліна і інших проти України», від 12.10.2006 у справі «Двойних проти України», від 30.03.2004 у справі «Меріт проти України» заявник має право на відшкодування судових та інших витрат лише у разі, якщо доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їх розмір обґрунтованим.
Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрат на підставі статті 41 Конвенції. Зокрема, згідно з його практикою заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі «East/WestAllianceLimited» проти України», заява №19336/04). У рішенні Європейського суду з прав людини у справі «Лавентс проти Латвії» зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.
Позивач просить суд стягнути з відповідача понесені ним судові витрати (в тому числі витрати на професійну правничу допомогу).
У матеріалах справи наявні копії: договору про надання правової допомоги від 04.01.2023, опису робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги від 14.02.2023 на суму 5 000 грн., опису робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги від 21.08.2023 на суму 10 093,79 грн., акту приймання-передачі виконаних робіт (наданих послуг) від 14.02.2023 № 04/01 на суму 5 000 грн., розрахунку витрат на правову допомогу згідно договору, Акту прийому-передачі виконаних робіт від 11.08.2023 № 1 на суму 5 000,00 грн. та квитанції від 11.08.2023 №1 на суму 5 000,00 грн., акту приймання-передачі виконаних робіт (наданих послуг) від 21.08.2023 № 04/01 на суму 10 093,79 грн., рахунку на оплату № 04/01 від 14.02.2023 на суму 5 000,00 грн., платіжної інструкції від 14.02.2023 на суму 5 000,00 грн., рахунку на оплату № від 21.08.2023 04/01 на суму 10 093,79 грн.
Дослідивши надані позивачем (представником позивача) документи щодо витрат, пов'язаних з правничою допомогою адвоката в суді, суд звертає увагу на те, що з огляду на наявну судову практику дана категорія адміністративних спорів є досить поширеною, а отже, не потребує витрат значних зусиль при здійсненні професійної правничої допомоги. Також, на переконання суду, не підлягали оплаті послуги зі складання заяви про усунення недоліків позовної заяви, оскільки наявність таких недоліків була обумовлена саме неналежним виконанням адвокат своїх зобов'язань. Суд зазначає, що вартість послуг з надання правничої допомоги, зазначена у наданих до суду документах, є неспівмірною з фактично виконаними послугами та роботами.
Подібна позиція викладена у постановах Верховного Суду від 23.12.2021 у справі № 520/11348/2020, від 13.05.2022 у справі № 320/11366/20 та інших.
Частиною 5 ст.242 КАС України встановлено, що при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Таким чином, враховуючи, що дана справа є справою незначної складності та не потребує значних зусиль для підготовки позовної заяви, розумним розміром витрат на правову допомогу, які підлягають стягненню, є 3 093,79 грн.
Керуючись ст.ст. 2, 5, 9, 72, 77, 139, 241, 243-246, 255 КАС України, суд -
ВИРІШИВ:
Позовну заяву ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) в особі представника - адвоката Шиша Антона Борисовича (вул. Українська, 29, смт. Новомиколаївка, Запорізький район, Запорізька область, 70101, РНОКПП НОМЕР_2 ), до Державної установи «Центр пробації» Міністерства юстиції України (вул. Юрія Іллєнка, буд. 81, м. Київ, 04050, ЄДРПОУ 41847154) про визнання протиправною бездіяльності та зобов'язання вчинити певні дії - задовольнити.
Визнати протиправною бездіяльність Державної установи "Центр пробації" Міністерства юстиції України щодо не нарахування та не виплати старшому інспектору Запорізького районного сектору філії Державної установи "Центр пробації" в Запорізькій області Міністерства юстиції України ОСОБА_1 додаткової винагороди, передбаченої постановою Кабінету Міністрів України від 28.02.2022 року № 168, за періоди з 24.02.2022 по 07.07.2022, з 23.08.2022 по 22.09.2022, та з 10.10.2022 по 17.10.2022.
Зобов'язати Державну установу "Центр пробації" Міністерства юстиції України нарахувати та виплатити старшому інспектору Запорізького районного сектору філії Державної установи "Центр пробації" в Запорізькій області Міністерства юстиції України ОСОБА_1 додаткову винагороду, передбачену постановою Кабінету Міністрів України від 28.02.2022 року № 168, за періоди з 24.02.2022 по 07.07.2022 в розмірі 30000 гривень на місяць, та за періоди з 23.08.2022 по 22.09.2022, та з 10.10.2022 по 17.10.2022 - в розмірі до 30000 гривень пропорційно часу проходження служби в розрахунку на місяць.
Стягнути з Державної установи "Центр пробації" Міністерства юстиції України на користь ОСОБА_1 витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 3 093 (три тисячі дев'яносто три) грн. 79 коп.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку до Третього апеляційного адміністративного суду шляхом подачі в 30-денний строк з дня його проголошення, а якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення (ухвали) суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Рішення у повному обсязі складено та підписано 03 жовтня 2023 року.
Суддя О.О. Артоуз