Справа № 753/17254/20
Провадження № 2/761/324/2023
РІШЕННЯ
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
25 вересня 2023 року суддя Шевченківського районного суду м. Києва Мальцев Д.О., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Делівері», третя особа: Фізична особа - підприємець ОСОБА_2 про захист прав споживачів,-
ВСТАНОВИВ:
ОСОБА_1 (далі по тексту - позивач) звернувся до Дарницького районного суду м. Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Делівері» (далі по тексту - відповідач), про захист прав споживачів, у якому просить стягнути з відповідача майнову та моральну шкоду, а також судові витрати.
Свої вимоги позивач обґрунтовує тим, що 09 жовтня 2019 року він придбав у ФОП ОСОБА_2 за 59000,00 грн. корпусний садовий будинок "Keter Fusion 759", який був відправлений покупцю транспортною компанією ТОВ «Делівері». Оскільки вантаж був доставлений позивачу із пошкодженнями, в результаті чого він не може його використовувати за призначенням, позивач просить стягнути з відповідача матеріальну шкоду у розмірі 59000,00 грн. та моральну шкоду у розмірі 5000,00 грн.
17.03.2021 на адресу суду від третьої особи надійшли пояснення.
18.03.2021 на адресу суду надійшов відзив із викладенням заперечень.
Ухвалою Дарницького районного суду міста Києва від 25.03.2021 справу передано за підсудністю на розгляд Шевченківського районного суду м. Києва.
У травні 2021 року до Шевченківського районного суду м. Києва надійшла вказана позовна заява з матеріалами справи.
Протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 25.05.2021 року матеріали позову передані на розгляд судді Мальцева Д.О.
04.06.2021 року ухвалою судді Шевченківського районного суду міста Києва Мальцева Д.О. відкрито провадження у справі, прийнято рішення про розгляд справи за правилами позовного провадження в спрощеному порядку без повідомлення сторін. Також, вказаною ухвалою відповідачу було встановлено п'ятнадцятиденний строк з дня вручення ухвали для подання відзиву на позовну заяву, а також клопотання про розгляд справи у судовому засіданні з повідомленням сторін.
Фіксування судового засідання технічним записом не здійснювалося відповідно до ч. 2 ст. 247 ЦПК України.
Дослідивши письмові докази, які містяться в матеріалах справи, суд дійшов наступних висновків.
Щодо вимоги про стягнення з відповідача на користь позивача матеріальної шкоди у розмірі 59 000,00 грн., суд вважає за необхідне зазначити наступне.
Як вбачається з позовної заяви, 09 жовтня 2019 року позивач придбав у ФОП ОСОБА_2 за 59000,00 грн. корпусний садовий будинок "Keter Fusion 759", сплативши повну вартість товару, що підтверджується квитанціями на оплату товару від 09.10.2019 на суму 54025,00 грн. та від 13.10.2019 на суму 5000,00 грн.
12.10.2019 року придбаний товар був відправлений покупцю (позивачу) транспортною компанією ТОВ «Делівері». Відповідно до Квитанції про прийом вантажу №1270238770 від відправника ОСОБА_3 , м. Луцьк, на адресу одержувача ОСОБА_1 , м. Київ, був відправлений вантаж в кількості 7 вантажних місць, вага вантажу 266,00 кг. Цінність вантажу, вказана відправником 59 000,00 грн. Тип вантажу: меблі корпусні в зборі (без пакування/в заводському пакуванні). Замовлена, але не сплачена послуга страхування.
17 жовтня 2019 року під час отримання вантажу у перевізника позивач виявив його пошкодження, у зв'язку з чим сторонами був складений акт про приймання вантажу за кількістю та якістю з описом зауважень. Відповідно до зазначеного акту мало місце пошкодження вантажу, а саме: пошкоджені деталі пластмасового будиночку - сколото 2 шматки пластика дверного коробу та луснутий дах, всі інші деталі цілі. В акті зазначено що всього в упаковці було близько 20 деталей.
Також 17 жовтня 2019 року позивач подав відповідачу заяву про компенсацію вартості товару в розмірі 59000,00 грн. Крім того, 16 грудня 2019 року позивач направив відповідачу вимогу про відшкодування шкоди у розмірі 59 000,00 грн.
Відповідно до п.3 ч.2 ст.11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків є, зокрема, завдання майнової (матеріальної) та моральної шкоди іншій особі.
Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання (частина перша статті 15 ЦК України).
Положеннями ч. 1 ст. 16 ЦК України визначено, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
Способами захисту цивільних прав та інтересів може бути відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди; відшкодування моральної (немайнової) шкоди (п. 8, 9 ч. 2 ст. 16 ЦК України).
Так, згідно ч. 1 ст. 22 ЦК України, особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитками є: 1) втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); 2) доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода) (ч. 2 ст. 22 ЦК України).
Відшкодування збитків є однією із форм або заходів цивільно-правової відповідальності, яка вважається загальною або універсальною саме в силу правил статті 22 ЦК України, оскільки частиною першою визначено, що особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Тобто порушення цивільного права, яке потягнуло за собою завдання особі майнових збитків, саме по собі є основною підставою для їх відшкодування.
Деліктна відповідальність за загальним правилом настає лише за наявності вини заподіювача шкоди. Шкода - це зменшення або знищення майнових чи немайнових благ, що охороняються законом. Протиправною є поведінка, що не відповідає вимогам закону або договору, тягне за собою порушення майнових прав та інтересів іншої особи і спричинила заподіяння збитків. Причинний зв'язок як елемент цивільного правопорушення виражає зв'язок протиправної поведінки та шкоди, що настала, при якому протиправність є причиною, а шкода - наслідком.
При цьому, в деліктних правовідносинах саме на позивача покладається обов'язок довести наявність шкоди та її розмір, протиправність поведінки заподіювача шкоди та причинний зв'язок такої поведінки із заподіяною шкодою.
Отже, позивач повинен довести не тільки протиправність поведінки відповідача, а й наявність самої шкоди та причинний зв'язок між поведінкою відповідача та заподіяною шкодою.
Поряд з цим, ст. 12, 81 ЦПК України визначено, що кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Частиною 2 ст. 78 ЦПК України встановлено, що обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.
За змістом ст. 76, 77 ЦПК України, суд встановлює наявність або відсутність обставин, котрими обґрунтовують свої вимоги і заперечення сторони, на підставі доказів, які містять інформацію щодо предмета доказування.
Крім того, згідно роз'яснень, які містяться в п. 26 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про застосування норм цивільного процесуального законодавства при розгляді справ у суді першої інстанції» від 12 червня 2009 року, предметом доказування є факти, якими обґрунтовуються заявлені вимоги чи заперечення або мають інше юридичне значення для вирішення справи (причини пропуску позовної давності тощо) і підлягають встановленню при ухваленні рішення.
Так, за змістом частин першої - четвертої статті 633 ЦК України публічним є договір, в якому одна сторона - підприємець взяла на себе обов'язок здійснювати продаж товарів, виконання робіт або надання послуг кожному, хто до неї звернеться (роздрібна торгівля, перевезення транспортом загального користування, послуги зв'язку, медичне, готельне, банківське обслуговування тощо). Умови публічного договору встановлюються однаковими для всіх споживачів, крім тих, кому за законом надані відповідні пільги. Підприємець не має права надавати переваги одному споживачеві перед іншим щодо укладення публічного договору, якщо інше не встановлено законом. Підприємець не має права відмовитися від укладення публічного договору за наявності у нього можливостей надання споживачеві відповідних товарів (робіт, послуг).
У частині першій статті 634 ЦК України встановлено, що договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору.
Судом встановлено, що Товариство з обмеженою відповідальністю «Делівері» здійснює транспортне експедирування вантажів у порядку, передбаченому ЦК України, Правилами перевезень вантажів автомобільним транспортом в Україні, Статутом автомобільного транспорту України, Законом України «Про транспортно-експедиторську діяльність» та іншими нормативно-правовими актами, що регулюють транспортно-експедиторську діяльність.
Транспортне експедирування вантажів (багажу) здійснюється Експедитором на підставі Публічного договору надання транспортно-експедиторських послуг, затвердженого наказом ТОВ «Делівері» №1 від 14.05.2019 та Правил транспортного експедирування вантажів (багажу) (далі по тексту - Правила).
Безумовне та повне прийняття умов Договору Замовником полягає в здійсненні Замовником дій, спрямованих на отримання послуг, а саме - передачі Замовником Експедитору вантажу для надання послуг, передбачених Договором (п. 1.10 Публічного договору).
Так, з матеріалів справи вбачається, що позивач 12.10.2019 уклав з відповідачем Договір транспортного експедирування шляхом приєднання до Публічного договору надання транспортно-експедиторських послуг, про що свідчить квитанція при прийом вантажу № 1270238770 від 12.10.2019.
Позивач, вчинивши дії по передачі вантажу для перевезення через ТОВ «Делівері», а також по підписанню квитанції про прийом вантажу, погодився на отримання послуг відповідача на умовах безумовного та повного прийняття умов вказаного договору.
З вказаної квитанції також вбачається, що згідно умов укладеного між сторонами Договору, Експедитор (відповідач) зобов'язався за плату і за рахунок позивача організувати перевезення вантажу - меблі корпусні (далі по тексту - вантаж), заявленою цінністю 59 000,00 грн., до складу в Київ-02 (склад відповідача), отримувач вантажу - ОСОБА_1 , дата прибуття - 18.10.2019.
Так, Експедитор приймає вантаж (багаж) до перевезення згідно із замовленням Вантажовідправника, з оформленням та видачою Вантажовідправнику квитанції, що є єдиним документом, підтверджуючим прийняття вантажу для організації перевезення (п. 2.2. Публічного договору).
Згідно положень п. 5.1 Публічного договору, вантаж (багаж) повинен здаватися Вантажовідправником до перевезення в затареному, упакованому, опломбованому (опечатаному), промаркованому вигляді із зазначенням виду (типу), точної ваги (обсягу), кількості місць та супровідними документами. Відповідальність за вміст, що знаходиться у вантажному місці, несе Вантажовідправник.
Пунктом 9.2 Публічного договору передбачено, що Експедитор не несе відповідальність за цілісність, збереження вантажу у випадку, якщо:
- упаковка не відповідає Правилам;
- вантаж передається Вантажоодержувачем або Вантажовідправнику в цілій (непошкодженій) упаковці, а також у разі, якщо виявлені пошкодження упаковки не відповідають пошкодженням на вантажі;
- вантаж не упакований;
- при видачі вантажу виявлено пошкодження вантажу або недостача вантажу в цілій (непошкодженій) упаковці.
Відповідальність за будь-які пошкодження, недостачу або відсутність вантажу всередині неушкодженої упаковки, несе Вантажовідправник.
Позивач, обґрунтовуючи свої позовні вимоги, зазначає, що саме під час перевезення вантажу Експедитором було пошкоджено вантаж.
При цьому, судом встановлено, що Вантажовідправник відмовився від додаткової послуги упакування вантажу, про що зазначено в квитанції про прийом вантажу № 1270238770 від 12.10.2019.
Відповідно до п.9.5. Публічного договору, за шкоду, заподіяну при перевезені вантажу з вини Експедитора Експедитор несе відповідальність: у разі втрати або недостачі вантажу - в розмірі вартості втраченого чи відсутнього вантажу; у разі пошкодження вантажу - у розмірі суми, на яку знизилась його вартість або вартості відновлювальних робіт; у разі втрати вантажу, зданого до перевезення з оголошенням його цінності, в розмірі оголошеної вартості вантажу, якщо не буде доведено, що його дійсна вартість нижча оголошеної.
Положеннями ст. 920 ЦК України встановлено, що у разі порушення зобов'язань, що випливають із договору перевезення, сторони несуть відповідальність, встановлену за домовленістю сторін, якщо інше не встановлено цим Кодексом. Іншими законами, транспортними кодексами (статутами).
Водночас, відповідно до ч. 1 ст. 924 ЦК України перевізник відповідає за збереження вантажу, багажу, пошти з моменту прийняття їх до перевезення та до видачі одержувачеві.
Частинами 1, 2, 3 Статуту автомобільного транспорту визначено, що обставини, що можуть служити підставою для матеріальної відповідальності автотранспортних підприємств або організацій, вантажовідправників, вантажоодержувачів при автомобільних перевезеннях, стверджуються записами в товарно-транспортних документах, а в разі розбіжності між автотранспортним підприємством або організацією і вантажовідправником (вантажоодержувачем) - актами встановленої форми.
Обставини, які можуть служити основною для матеріальної відповідальності автотранспортних підприємств і організацій та пасажирів при автомобільних перевезеннях, засвідчуються актами встановленої форми.
Перелік обставин, що підлягають засвідченню записами в товарно-транспортних документах, форми актів і порядок їх складання встановлюються Правилами.
Зокрема, п.п. 15.1, 15.3 Правил перевезень вантажів автомобільним транспортом в Україні, затверджених наказом Міністерства транспорту України №363 від 14.10.1997 року встановлено, що у разі зіпсуття або пошкодження вантажу, а також у разі розбіжностей між перевізником і вантажовідправником (вантажоодержувачем) обставини, які можуть служити підставою для матеріальної відповідальності, оформляються актом за формою, що наведена в додатку 4 Правил перевезень вантажів автомобільним транспортом в Україні. Записи в акті засвідчуються підписами вантажовідправника (вантажоодержувача), так і водія. Односторонні записи в акті вважаються недійсними.
Тобто, виходячи з вищенаведеного, можна дійти висновку, що чинним законодавством щодо перевезення вантажів в Україні чітко визначено, що у випадках розбіжностей із замовником, єдиною підставою для матеріальної відповідальності перевізників за прийнятий до перевезення вантаж є складений у двосторонньому порядку акт, який, в свою чергу, є єдиним належним та допустимим доказом фіксації розбіжностей між сторонами при вантажних перевезеннях автотранспортом в Україні.
16.10.2019 вантаж був доставлений до пункту призначення - на склад ТОВ "Делівері" № 2 у м. Києві, що знаходиться за адресою: вул. Віскозна, 32, та, після отримання вантажу позивачем 17.10.2021, встановлено пошкодження одного вантажного місця, останній від отримання вантажу у повному обсязі відмовився. Документи на вантаж та документи щодо вартості збитків не надані, вартість збитків не встановлена. Вартість послуг перевезення та вартість послуг страхування не сплачена.
17.10.2021 складено Акт приймання вантажу за кількістю і якістю.
Відповідно до Акту приймання вантажу по кількості та якості від 17.10.2019 пошкодження має лише одне вантажне місце з семи відправлених, а саме дверний короб та криша (всі інші деталі були цілі), тобто вантаж підлягає відновленню.
Також, відповідач зазначає, що позивачем не були наданні документи щодо вартості відновлювальних робіт. У зв'язку із не встановленням розміру збитків, не сплатою послуг страхування, страховик (ТДВ «СК «Кворум») не могло прийняти рішення щодо страхового відшкодування.
Окремо суд звертає увагу, що позивач мав звернутись до ТДВ «СК Кворум» за виплатою страхового відшкодування, відповідно до полісу добровільного страхування вантажу та багажу № 1270238771 від 12.10.2019 (страхова сума у розмірі 59 000,00 грн.). При цьому, саме страховик ТДВ «СК Кворум» після виплати страхового відшкодування має право регресної вимоги до особи, яка завдала шкоди, в порядку статті 1191 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України).
За таких обставин, враховуючи вище викладене, та оскільки позивачем не надано належних та допустимих доказів на підтвердження факту пошкодження вантажу, розміру завданої шкоди, суд дійшов висновку, що позовні вимоги у частині стягнення матеріальної шкоди у розмірі 59 000,00 грн. є необґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню.
Щодо вимоги про стягнення з відповідача моральної шкоди у сумі 5000,00 грн., суд вважає за необхідне зазначити наступне.
Позивач вважає, що відповідач своїми діями щодо відмови відшкодувати матеріальну шкоду, спричинив немайнову шкоду, у зв'язку з чим просить стягнути з відповідача моральну шкоду у сумі 5000,00 грн.
Відповідно до ч. 1 ст. 1167 ЦК України моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини.
Відповідно до ст. 23 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає, зокрема у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку із знищенням чи пошкодженням її майна. Якщо інше не встановлено законом, моральна шкода відшкодовується грошовими коштами, іншим майном або в інший спосіб. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості. Моральна шкода відшкодовується незалежно від майнової шкоди, яка підлягає відшкодуванню, та не пов'язана з розміром цього відшкодування.
Пунктом 5 постанови Пленуму Верховного Суду України № 4 від 31.03.1995 року «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» визначено, що відповідно до загальних підстав цивільно-правової відповідальності обов'язковому з'ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв'язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні. Суд, зокрема, повинен з'ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору. Особа (фізична чи юридична) звільняється від відповідальності по відшкодуванню моральної шкоди, якщо доведе, що остання заподіяна не з її вини.
Відповідно до положень п. 9 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» № 4 від 31.03.1995 року передбачено, що розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає в межах заявлених вимог залежно від характеру та обсягу заподіяних позивачеві моральних і фізичних страждань, з урахуванням кожному конкретному випадку вини відповідача та інших обставин. Зокрема, враховується характер та обсяг моральних страждань, яких зазнав позивач внаслідок протиправних дій відповідача, час і зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану.
Право особи на відшкодування моральної шкоди виникає за умов порушення права цієї особи, наявності такої шкоди та причинного зв'язку між порушенням та моральною шкодою. При цьому, обов'язок доведення наявності підстав для відшкодування моральної шкоди покладається на особу, що вимагає її відшкодування, що відповідає змісту ч. 3 ст. 12 та 81 ЦПК України.
Позивачем не надано належних та допустимих доказів на підтвердження заявленої вимоги про відшкодування моральної шкоди. Виходячи з вищевикладеного, вимога в частині про відшкодування моральної шкоди у розмірі 5 000,00 грн. також не підлягає задоволенню.
В порядку ст. 141 Цивільного процесуального кодексу України суд не вирішує питання розподілу судових витрат, а саме: витрат на правничу допомогу, оскільки в межах даного спору судом ухвалено рішення про відмову в задоволенні позову в повному обсязі.
Керуючись ст.ст. 22, 23, 909, 924, 1167 ЦК України, ст.ст. 3, 4, 5, 7, 8, 9, 10, 11, 12, 13, 17, 43, 49, 76, 77, 78, 79,80, 81, 223, 258, 262, 264, 265, 268, 273, 280, 352 ЦПК України, суд,-
ВИРІШИВ:
Відмовити у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 /РНОКПП НОМЕР_1 , адреса: АДРЕСА_1 / до Товариства з обмеженою відповідальністю «Делівері» /код ЄДРПОУ 31738765, адреса: 01024, м. Київ, вул. Велика Васильківська, 15/2/, третя особа: Фізична особа - підприємець ОСОБА_2 /РНОКПП НОМЕР_2 , адреса: АДРЕСА_2 /.
Рішення суду може бути оскаржене безпосередньо до Київського апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Суддя: