Справа № 420/9992/23
РІШЕННЯ
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
02 жовтня 2023 року м. Одеса
Одеський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Корой С.М., розглянувши в порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити певні дії,-
ВСТАНОВИВ:
04.05.2023 року до суду надійшов адміністративний позов ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області, в якому позивач просить суд:
- визнати протиправним і скасувати рішення Головного управління Пенсійного i фонду України в Одеській області №253150003847 від 06.04.2023 р., яким ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 відмовлено у призначенні пенсії y зв'язку з втратою годувальника;
- зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Одеській області врахувати до страхового стажу померлій годувальниці ОСОБА_2 період її роботи з 21.02.2006 р. по 28.12.2007 р. та призначити ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 пенсію у зв'язку з втратою годувальника з 03 березня 2023 року.
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що між ОСОБА_1 та ОСОБА_3 було укладено шлюб 06 серпня 1994 року, що підтверджується свідоцтвом про укладення шлюбу серії НОМЕР_1 . За час шлюбу між позивачем та ОСОБА_2 народився син ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , що підтверджується свідоцтвом про народження серії НОМЕР_2 . ІНФОРМАЦІЯ_3 ОСОБА_2 померла у віці 47 років, що підтверджується свідоцтвом про смерть серії НОМЕР_3 .
Як вказано у позові, на день смерті ОСОБА_2 , вона та разом з нею її чоловік, тобто позивач, а також повнолітній син ОСОБА_5 та малолітній син ОСОБА_6 мали зареєстроване місце проживання за однією спільною адресою, а саме: АДРЕСА_1 , що підтверджується довідкою №678 від 24.04.2023 р.
Беручи до уваги вищенаведені обставини, 30 березня 2023 року позивач в інтересах малолітнього сина ОСОБА_6 , звернувся до органу пенсійного забезпечення за призначенням пенсії по втраті годувальника відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування». Однак, рішенням Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області №253150003847 від 06.04.2023 р. позивачу відмовлено в призначенні пенсії у зв'язку з втратою годувальника у зв'язку з нібито відсутністю необхідного страхового стажу відповідно до статі 36 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» (11 років). Також, зі змісту оскаржуваного рішення вбачається, що до страхового стажу годувальника не зараховано період роботи з 21.02.2006 по 28.12.2007, оскільки відсутня інформація в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування форми ОК-5.
Позивач вважає таке рішення відповідача протиправним та незаконним, оскільки воно порушує конституційні права, передбачені ст.ст. 19, 46 Конституції України, та прийняте із порушенням норм Закону України «Про загальнообов'язкове страхування».
Як стверджує позивач, ані померла годувальниця, ні її утриманці не можуть нести відповідальність у вигляді позбавлення права на включення з 21.02.2006 по 28.12.2007 р. до страхового стажу в повному обсязі за порушення, вчинене роботодавцем померлої годувальниці, оскільки згідно з Законом України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" відповідальність підприємство-страхувальник.
Ухвалою суду від 09.05.2023 року прийнято до розгляду позову заяву та відкрито провадження по справі.
Судом вирішено розглядати справу за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) відповідно до ст.262 КАС України.
Вказаною ухвалою судом зобов'язано Головне управління Пенсійного фонду України в Одеській області надати до суду у п'ятнадцятиденний строк від дати отримання даної ухвали належним чином засвідчені копії документів, які слугували підставою для прийняття рішення №253150003847 від 06.04.2023 р.
17.05.2023 року (вх.№ЕП/17803/23) від представника Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області до суду надійшов відзив на позов, в якому вказано, що відповідач вважає, що позовні вимоги є не обґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню.
Як вказує відповідач, оскільки в індивідуальних відомостях померлої годувальниці ОСОБА_2 , за періоди з 21.02.2006 до 28.12.2007 відсутні відомості про сплату страхових внесків до Пенсійного фонду, підстав для врахування під час обчислення розміру пенсії трудовий стаж, зазначений в трудовій книжці за вказані періоди немає.
Враховуючи викладене, на думку відповідача, неможливо дійти висновку про наявність у діях Головного управління ознак протиправної бездіяльності.
Як стверджує відповідач, Головне управління діяло в межах та у спосіб, що визначені чинним законодавством, як того вимагає ст. 19 Конституції України.
Зважаючи на вищевикладене, відповідач просить суд відмовити у задоволенні позову ОСОБА_1 .
17.05.2023 року (вх.№15886/23/) від представника відповідача до суду надійшли матеріали пенсійної справи позивача.
Дослідивши матеріали справи, розглянувши справу в межах заявлених позовних вимог, відзиву на позовну заяву, оцінивши докази відповідно до вимог ст.ст. 72-79 КАС України, судом встановлено наступні факти та обставини.
Відповідно до свідоцтва про укладення шлюбу серії НОМЕР_1 06 серпня 1994 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_3 було укладено шлюб.
За час шлюбу між позивачем та ОСОБА_2 народився син ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , що підтверджується свідоцтвом про народження серії НОМЕР_2 .
ІНФОРМАЦІЯ_3 ОСОБА_2 померла у віці 47 років, що підтверджується свідоцтвом про смерть серії НОМЕР_3 .
Як вказано у позові, на день смерті ОСОБА_2 , вона та разом з нею її чоловік, тобто позивач, а також повнолітній син ОСОБА_5 та малолітній син ОСОБА_6 мали зареєстроване місце проживання за однією спільною адресою, а саме: АДРЕСА_1 , що підтверджується довідкою №678 від 24.04.2023 р.
Судом встановлено, що 30.03.2023 року ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 звернувся до Головного управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області із заявою про призначення пенсії у зв'язку з втратою годувальника відповідно до Закону України від 09.07.2003 №1058-ІV «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».
Головним управлінням Пенсійного фонду України в Одеській області розглянуто вищевказану заяву та прийнято рішення №253150003847 від 06.04.2023 року про відмову в призначені пенсії Позивачу у зв'язку з втратою годувальника.
У рішенні вказано, що страховий стаж особи померлого годувальника становить 09 років 03 місяці 24 дні, а необхідний стаж для призначення пенсії відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» - 11 років.
Як зазначено у рішенні №253150003847 від 06.04.2023 року, до страхового стажу годувальника не зараховано період роботи в з 21.02.2006 по 28.12.2007, оскільки відсутня інформація в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування форми ОК-5.
Вважаючи протиправним рішення Головного управління Пенсійного i фонду України в Одеській області №253150003847 від 06.04.2023 р., яким ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 відмовлено у призначенні пенсії y зв'язку з втратою годувальника, позивач звернувся до суду з даним позовом.
Вирішуючи спір, що виник між сторонами, суд виходить з такого.
Згідно із ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Так, ч. 2 ст. 2 КАС України визначено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Статтею 46 Конституції України встановлено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Це право гарантується загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними. Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.
Принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг з коштів Пенсійного фонду, що формуються за рахунок страхових внесків роботодавців, бюджетних та інших джерел, визначені Законом України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" №1058-IV від 09.07.2003 року, у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин (далі - Закон №1058- ІV).
Відповідно до статті першої Закону №1058-IV пенсія - щомісячна пенсійна виплата в солідарній системі загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, яку отримує застрахована особа в разі досягнення нею передбаченого цим Законом пенсійного віку чи визнання її особою з інвалідністю, або отримують члени її сім'ї у випадках, визначених цим Законом.
Страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягала державному соціальному страхуванню, якою або за яку сплачувався збір на обов'язкове державне пенсійне страхування згідно із законодавством, що діяло раніше, та/або підлягає загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню згідно із цим Законом і за який сплачено страхові внески.
Страхові внески - кошти відрахувань на соціальне страхування, збір на обов'язкове державне пенсійне страхування та страхові внески на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування, сплачені (які підлягають сплаті) згідно із законодавством, що діяло раніше; надходження від сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, що спрямовуються на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування, кошти, сплачені за договором про добровільну сплату страхових внесків на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування;
Відповідно до п.3 ч.1 ст.9 Закону №1058-IV відповідно до цього Закону в солідарній системі призначаються такі пенсійні виплати пенсія у зв'язку з втратою годувальника.
Згідно з ч.1 ст.36 Закону №1058-IV пенсія у зв'язку з втратою годувальника призначається непрацездатним членам сім'ї померлого годувальника, які були на його утриманні, за наявності в годувальника на день смерті страхового стажу, який був би необхідний йому для призначення пенсії по III групі інвалідності, а в разі смерті особи, яка виконала функцію донора анатомічних матеріалів людини, пенсіонера або осіб, зазначених у частині другій статті 32 цього Закону, у разі смерті (загибелі) особи внаслідок поранення, каліцтва, контузії чи інших ушкоджень здоров'я, одержаних під час участі у масових акціях громадського протесту в Україні з 21 листопада 2013 року по 21 лютого 2014 року за євроінтеграцію та проти режиму Януковича (Революції Гідності), та непрацездатним членам сім'ї особи, якій відповідно до Закону України "Про правовий статус осіб, зниклих безвісти за особливих обставин" надано правовий статус особи, зниклої безвісти за особливих обставин, - незалежно від тривалості страхового стажу. При цьому дітям пенсія у зв'язку з втратою годувальника призначається незалежно від того, чи були вони на утриманні годувальника.
Батьки і чоловік (дружина) померлого, які не були на його утриманні, мають право на пенсію у зв'язку з втратою годувальника, якщо втратили джерело засобів до існування.
Частиною 1 статті 32 Закону №1058-IV визначено, що особи, яким установлено інвалідність, мають право на пенсію по інвалідності, залежно від групи інвалідності, за наявності такого страхового стажу на час настання інвалідності або на день звернення за пенсією для осіб з інвалідністю II та III груп від 46 років до досягнення особою 48 років включно - 11 років.
Згідно з п.3 ч.1 ст.45 Закону №1058-IV пенсія призначається з дня звернення за пенсією, крім таких випадків пенсія у зв'язку з втратою годувальника призначається з дня, що настає за днем смерті годувальника, якщо звернення про призначення такого виду пенсії надійшло протягом 12 місяців з дня смерті годувальника.
Так, ОСОБА_2 померла у віці 47 років.
Таким чином, для призначення пенсії по втраті годувальника - ОСОБА_2 її страховий стаж мав складати 11 років.
Наявними матеріалами справи підтверджено, що за твердженнями відповідача до страхового стажу ОСОБА_2 не підлягає зарахуванню період її роботи з 21.02.2006 року по 28.12.2007 року, оскільки відсутня інформація в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування форми ОК-5.
Так, згідно трудової книжки ОСОБА_2 серії НОМЕР_4 на підставі трудового договору №155 від 20.02.2006 року ОСОБА_2 прийнято на роботу продавцем за трудовим договором ПП ОСОБА_7 (запис №6).
28.12.2007 року ОСОБА_2 звільнено з роботи на підставі п.1 ст.36 КЗпП України про що в трудовій книжці серії НОМЕР_4 зроблено запис №7.
В індивідуальних відомостях Пенсійного фонду України про застраховану особу ОСОБА_2 (форма ОК-5) за період з 21.02.2006 року по 28.12.2007 року відсутня інформація про нарахування їх заробітної плати та сплату страхових внесків.
Правові та організаційні засади забезпечення збору та обліку єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, умови та порядок його нарахування і сплати та повноваження органу, що здійснює його збір та ведення обліку визначені Законом України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» від 08.07.2010р. №2464-VI (далі - Закон №2464-VI).
Статтею 4 цього Закону встановлено перелік осіб, які є платниками єдиного внеску це, зокрема, роботодавці: підприємства, установи та організації, інші юридичні особи, утворені відповідно до законодавства України, незалежно від форми власності, виду діяльності та господарювання, які використовують працю фізичних осіб на умовах трудового договору (контракту) або на інших умовах, передбачених законодавством, чи за цивільно-правовими договорами (крім цивільно-правового договору, укладеного з фізичною особою - підприємцем, якщо виконувані роботи (надавані послуги) відповідають видам діяльності, зазначеним у витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), у тому числі філії, представництва, відділення та інші відокремлені підрозділи зазначених підприємств, установ і організацій, інших юридичних осіб, які мають окремий баланс і самостійно ведуть розрахунки із застрахованими особами.
Відповідно до п. 6 ч. 2 ст. 6 Закону № 2464-VI платник єдиного внеску зобов'язаний пред'являти на вимогу застрахованої особи, на користь якої він сплачує єдиний внесок, повідомлення про взяття на облік як платника єдиного внеску та надавати інформацію про сплату єдиного внеску, в тому числі у письмовій формі.
З цим правом кореспондується обов'язок такого платника своєчасно та в повному обсязі нараховувати, обчислювати і сплачувати єдиний внесок (п. 1 ч. 2 ст. 6 Закону №2464-VI), який підлягає сплаті незалежно від фінансового стану платника (ч. 12 ст. 9 Закону №2464-V).
При цьому, у разі несвоєчасної або не в повному обсязі сплати єдиного внеску до платника застосовуються фінансові санкції, передбачені цим Законом, а посадові особи, винні в порушенні законодавства про збір та ведення обліку єдиного внеску, несуть дисциплінарну, адміністративну, цивільно-правову або кримінальну відповідальність згідно із законом (ч. 11 ст. 9 Закону №2464-VI)
Відповідно до ч. 1 ст. 26 Закону №2464-VI адміністративну відповідальність за порушення порядку нарахування, обчислення і строків сплати єдиного внеску несуть посадові особи платників єдиного внеску.
Пенсійний фонд України є органом, який уповноважений відповідно до цього Закону вести облік платників єдиного внеску, забезпечувати збір та ведення обліку страхових коштів, контролювати повноту та своєчасність їх сплати, вести Державний реєстр загальнообов'язкового державного соціального страхування та виконувати інші функції, передбачені законом (ст. 1 Закону № 2464-VI).
Відносини, що виникають між суб'єктами системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування регулюються Законом України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" ( 1058-15 ) (далі - Закон №1058-15). Виключно цим Законом (1058-15) визначаються платники страхових внесків, порядок їх нарахування та сплати.
Пунктом 6 статті 20 Закону №1058-15 передбачено, що страхувальники зобов'язані сплачувати страхові внески, нараховані за відповідний базовий звітний період, не пізніше ніж через 20 календарних днів із дня закінчення цього періоду.
Зазначеною нормою встановлено граничний (кінцевий) термін сплати страхових внесків. Базовим звітним періодом для роботодавців є календарний місяць.
У постанові від 31.10.2019 (справа №235/7373/16) Верховний Суд зазначив, що страхові внески є складовою умовою існування солідарної системи і підлягають обов'язковій сплаті, перерахунок пенсії провадиться з урахуванням часу, коли особа підлягає загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню, та за який підприємством, де працює людина, (страхувальником) сплачені щомісячні страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок.
Обов'язок по сплаті страхових внесків та відповідальність за несвоєчасну або не в повному обсязі сплату страхових внесків законом покладено на страхувальника.
Відповідальність за несплату страхових внесків несе підприємство-страхувальник, оскільки здійснює нарахування страхових внесків із заробітної плати застрахованої особи.
Працівники не повинні відповідати за неналежне виконання підприємством-страхувальником свого обов'язку щодо належної сплати страхових внесків.
При цьому, особи, які сплачують такі внески через роботодавця, без сприяння державних органів позбавлені можливості безпосередньо і оперативно впливати на повноту і своєчасність такої сплати, що, фактично, у випадку неповної чи несвоєчасної сплати, означатиме порушення їх прав на отримання соціальних гарантій.
У цій справі відповідач прийняв оскаржуване рішення, оскільки відмовляється зарахувати до страхового стажу ОСОБА_2 певні періоди її роботи саме через несплату роботодавцем позивача страхових внесків, що обґрунтовано визнано судами незаконним.
В той же час, суд вважає, що несплата підприємством страхових внесків, які роботодавець попередньо відрахував із заробітної плати працівника, не може бути підставою для позбавлення його права на отримання соціальних гарантій.
Крім того, механізм державного соціального страхування передбачає відповідні державні гарантії реалізації застрахованими особами своїх прав.
Відомості про те, що Пенсійний Фонд у вказаний період вживав заходів на усунення порушень з роботодавця ОСОБА_2 стосовно несплати ним страхових внесків за спірний період, в матеріалах справи відсутні. Це свідчить про відсутність контролю з боку уповноваженого органу, який в силу своїх повноважень був зобов'язаний вжити відповідних заходів щодо усунення порушень з боку роботодавця.
Враховуючи викладене, позивач, утриманці померлої годувальниці - ОСОБА_2 не можуть бути позбавлений права на отримання соціальних гарантій внаслідок того, що орган, відповідальний за повноту та своєчасність сплати страхових внесків своєчасно не вжив дієвих заходів.
Аналогічні правові висновки викладені в постановах Верховного Суду від 25 листопада 2019 у справі № 242/2088/17 та від 29 квітня 2020 року у справі №266/970/16-а, від 16 січня 2023 року у справі №823/1764/17.
Таким чином, до загального стажу ОСОБА_2 підлягав зарахуванню період її роботи з 21.02.2006 року по 28.12.2007 року.
З вищевикладеного вбачається, що при розгляді заяви позивача про призначення пенсії Головним управлінням Пенсійного фонду України в Одеській області прийнято рішення без врахування усіх обставин, тобто необґрунтовано.
Таким чином вимога позивача про визнання протиправним та скасування рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області №253150003847 від 06.04.2023 р., яким ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 відмовлено у призначенні пенсії y зв'язку з втратою годувальника є такою, що підлягає задоволенню.
В той же час, вирішуючи похідні вимоги позивача, суд зазначає таке.
Згідно приписів частини першої статті 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Згідно з Рекомендацією № R (80) 2 Комітету Міністрів державам-членам стосовно реалізації адміністративними органами влади дискреційних повноважень від 11 березня 1980 року, під дискреційним повноваженням слід розуміти повноваження, яке адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду - тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.
Отже, дискреційним повноваженням є повноваження, яке надає певний ступінь свободи адміністративному органу при прийняті рішення, тобто, коли у межах, які визначені законом, адміністративний орган має можливість самостійно (на власний розсуд) обрати один з кількох варіантів рішення.
Суд, перевіряючи рішення, дію чи бездіяльність суб'єкта владних повноважень на відповідність закріпленим ч. 3 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України критеріям, не втручається у дискрецію (вільний розсуд) суб'єкта владних повноважень поза межами перевірки за названими критеріями.
Принцип розподілу влади заперечує надання адміністративному суду адміністративно-дискреційних повноважень - єдиним критерієм здійснення правосуддя є право. Тому завданням адміністративного судочинства завжди є контроль легальності.
Зокрема, повноваження суду при вирішенні справи визначені статтею 245 КАС України. Відповідно до пункту частини 2 цієї норми, у разі задоволення позову, суд може прийняти рішення визнати бездіяльність суб'єкта владних повноважень протиправною та зобов'язання вчинити певні дії. При цьому, у випадку, коли закон встановлює повноваження суб'єкта публічної влади в імперативній формі, тобто його діяльність чітко визначена законом, то суд зобов'язує відповідача прийняти конкретне рішення чи вчинити певну дію. У випадку, коли ж суб'єкт наділений дискреційними повноваженнями, то суд може лише вказати на виявлені порушення, допущені при прийнятті оскаржуваного рішення (дій), та зазначити норму закону, яку відповідач повинен застосувати при вчиненні дії (прийнятті рішення).
Втручання суду в повноваження суб'єкта публічної влади можливе лише тоді, якщо судом буде встановлено, що в адміністративній процедурі фізична (юридична) особа виконала всі приписи законодавства, а суб'єкт владних повноважень у відповідь необґрунтовано й незаконно не вчинив належну дію чи не ухвалив необхідне рішення.
Водночас, суд зазначає, що Європейський суд з прав людини у своїх численних рішеннях сформував сталу практику оцінки ефективності засобу юридичного захисту. Засіб юридичного захисту, якого вимагає стаття 13, має бути "ефективним" як з практичної, так і з правової точки зору, тобто таким, що запобігає стверджуваному порушенню чи його повторенню в подальшому, або забезпечує адекватне відшкодування за те чи інше порушення, яке вже відбулося. Навіть якщо якийсь окремий засіб юридичного захисту сам по собі не задовольняє вимоги статті 13, задоволення її вимог може забезпечуватися за допомогою сукупності засобів юридичного захисту, передбачених національним законодавством (рішення у справі "Юрій Миколайович Іванов проти України", №40450/04, пункт 64).
Засіб юридичного захисту має бути "ефективним" в теорії права та на практиці, зокрема, в тому сенсі, що можливість його використання не може бути невиправдано ускладнена діями або бездіяльністю органів влади держави-відповідача (рішення у справі "Аксой проти Туреччини" (Aksoy v. Turkey), №21987/93, пункт 95).
При оцінці ефективності необхідно враховувати не тільки формальні засоби правового захисту, а й загальний правовий і політичний контекст, в якому вони діють, й особисті обставини заявника (рішення у справі "Джорджевич проти Хорватії" (Djordjevic v Croatia), №41526/10, пункт 101; рішення у справі "Ван Остервійк проти Бельгії" (Van Oosterwijck v Belgium), №7654/76 пункти 36-40). Отже, ефективність засобу захисту оцінюється не абстрактно, а з урахуванням обставин конкретної справи та ситуації, в якій опинився позивач після порушення.
Відповідно до частини 1 статті 124 Конституції України правосуддя в Україні здійснюють виключно суди. При цьому за своєю суттю правосуддя визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах (абзац 10 пункту 9 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 30.01.2003 №3-рп/2003).
Рішення суду, у випадку задоволення позову, має бути таким, яке б гарантувало дотримання і захист прав, свобод, інтересів позивача від порушень з боку відповідача, забезпечувало його виконання та унеможливлювало необхідність наступних звернень до суду. Спосіб відновлення порушеного права має бути ефективним та таким, який виключає подальші протиправні рішення, дії чи бездіяльність суб'єкта владних повноважень, а у випадку невиконання, або неналежного виконання рішення не виникала б необхідність повторного звернення до суду, а здійснювалося примусове виконання рішення.
Верховний Суд неодноразово зазначав про те, що право має бути захищено у такий спосіб, що відповідає змісту права, зокрема в постанові від 01.10.2019 у справі №910/3907/18.
Поновлення прав позивача буде ефективним виключно у разі вчинення суб'єктом владних повноважень певних дій.
За наявного правового регулювання та зважаючи на встановлені судом обставини, з метою належного та ефективного захисту прав позивача, суд дійшов висновку, що похідні вимога позивача є такими, що підлягають частковому задоволенню шляхом зобов'язання Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області призначити ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 пенсію у зв'язку з втратою годувальника з 04 березня 2023 року, тобто з дня, що настає за днем смерті годувальника - ОСОБА_2 .
Решта доводів та заперечень сторін висновків суду по суті заявлених позовних вимог не спростовують. Слід зазначити, що згідно практики Європейського суду з прав людини та зокрема, рішення у справі «Серявін та інші проти України» від 10 лютого 2010 року, заява 4909/04, відповідно до п. 58 якого суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються.
Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі «РуїсТоріха проти Іспанії» від 9 грудня 1994 року, серія A, N 303-A, п.29).
Згідно п.41 висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту.
Оцінюючи правомірність дій та рішень органів владних повноважень, суд керується критеріями, закріпленими у ст.2 КАС України, які певною мірою відображають принципи адміністративної процедури.
Частиною 1 ст.77 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення.
Частиною 2 ст.77 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Згідно із ст. 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
Відповідно до ч.1, ч.5 ст. 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Відповідно до ч.1 ст.139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
З матеріалів справи вбачається, що, позивачем за подачу даного адміністративного позову сплачено судовий збір у розмірі 1073,60 грн. за вимогу немайнового характеру.
Зважаючи на вищевикладене, суд дійшов висновку про стягнення з Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області за рахунок бюджетних асигнувань на користь позивача суму сплаченого судового збору у розмірі 1073,60 грн.
Керуючись ст.ст. 7, 9, 241-246, 250, 255, 262, 295 КАС України, суд, -
ВИРІШИВ:
Адміністративний позов ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити певні дії - задовольнити.
Визнати протиправним і скасувати рішення Головного управління Пенсійного i фонду України в Одеській області №253150003847 від 06.04.2023 р., яким ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 відмовлено у призначенні пенсії y зв'язку з втратою годувальника.
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Одеській області призначити ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 пенсію у зв'язку з втратою годувальника з 04 березня 2023 року.
У задоволенні решти вимог - відмовити.
Стягнути з Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області за рахунок бюджетних асигнувань користь ОСОБА_1 суму сплаченого судового збору у розмірі 1073,60 грн.
Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку шляхом подання до П'ятого апеляційного адміністративного суду апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Учасники справи:
Позивач - ОСОБА_1 ( АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_5 ).
Відповідач - Головне управління Пенсійного фонду України в Одеській області (вул. Канатна, 83, м.Одеса, 65107, код ЄДРПОУ 20987385).
Суддя С.М. Корой