Справа № 420/16338/22
РІШЕННЯ
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
02 жовтня 2023 року м. Одеса
Одеський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Корой С.М., розглянувши в порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 Головного управління Національної гвардії України про визнання протиправними дій та зобов'язання вчинити певні дії,-
ВСТАНОВИВ:
14.11.2022 року до суду надійшов адміністративний позов ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 Головного управління Національної гвардії України, в якому позивач просить суд:
- визнати протиправними дії Військової частини НОМЕР_1 Головного управління Головного управління Національної гвардії України відносно ОСОБА_1 стосовно несвоєчасного остаточного розрахунку при звiльненнi;
- зобов'язати Військову частину НОМЕР_1 Головного управління Національної гвардії України виплатити ОСОБА_1 його середнє грошове забезпечення за весь час затримки остаточного розрахунку за період з 23.12.2019 року по 08.10.2022 року відповідно до Порядку обчислення середньої заробітної плати, що затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 8 лютого 1995 року № 100.
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що ОСОБА_1 проходив військову службу у Військовій частині НОМЕР_1 Головного управління Національної гвардії України та відповідно до Витягу Наказу командира військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України (по стройовій частині) №279 від 23.12.2019 року начальника військового наряду 1-го взводу охорони роти охорони дипломатичних представництв і консульських установ іноземних держав старшого прапорщика ОСОБА_1 звільненого з військової служби в запас Збройних Сил наказом начальника Південного Одеського ТрУ від 16.12.2019 №54 о/с, справу та посаду здав 23.12.2019 р. Вислуга років складає: у календарному обчисленні - 25 років 10 місяців 28 дів, у пільговому обчисленні - 07 років 09 місяців 05 днів.
При цьому, як вказано у позові, за період з 01 грудня 2015 року по 23 грудня 2019 року йому не в повному обсязі була нарахована та виплачена індексація грошового забезпечення.
Як зазначено у позові, на виконання рішення Одеського оружного адміністративного суду від 09 березня 2022 року по справі № 420/18098/21- на рахунок ОСОБА_1 08 жовтня 2022 року нарахована сума індексації грошового забезпечення у розмірі 3951,93 грн. 14.10.2022 року представником позивача було направлено заяву на адресу відповідача про нарахування та виплату ОСОБА_1 середнього грошового забезпечення за затримку виплати індексації грошового забезпечення. 05.11.2022 р/ відповідачем надано відповідь листом № 3/12/11-1237, яким повідомлено про відсутність правових підстав для нарахування та виплату середнього заробітку за час несвоєчасної виплати суми грошової індексації.
Позивач вважає не нарахування та виплату йому середнього заробітку за час несвоєчасної виплати суми грошової індексації протиправними
Ухвалою суду від 21.11.2022 року прийнято до розгляду позов та відкрито провадження по справі.
12.12.2022 року (вх.№ЕП/36482/22) від представника відповідача до суду надійшов відзив на позовну заяву, в якому зазначено, що Військова частина НОМЕР_1 Головного управління Національної гвардії України не визнає заявлених позовних вимог в повному обсязі, вважає необґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню.
Ухвалою суду від 08.02.2023 року доручено Військовій частині НОМЕР_1 Головного управління Національної гвардії України надати до Одеського окружного адміністративного суду у п'ятнадцятиденний строк від дати отримання даної ухвали довідку про розмір нарахованого та виплаченого ОСОБА_1 грошового забезпечення за останні 2 календарні місяці роботи, що передують його звільненню з військової служби та зупинено провадження по справі №420/16338/22 за позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 Головного управління Національної гвардії України про визнання протиправними дій та зобов'язання вчинити певні дії до надходження відповідей на доручення.
За вх.№ЕП/4711/23) від представника відповідача до суду надійшла довідка про доходи позивача вих.№18 від 15.02.2023 року.
Ухвалою суду від 02.10.2023 року поновлено провадження по справі.
Дослідивши матеріали справи, розглянувши справу в межах заявлених позовних вимог, відзиву на позов, оцінивши докази відповідно до вимог ст.ст. 72-79 КАС України, судом встановлено такі факти та обставини.
ОСОБА_1 проходив військову службу у Військовій частині НОМЕР_1 Головного управління Національної гвардії України.
Згідно наказу Командира військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України (по стройовій частині) №279 від 23.12.2019 р. ОСОБА_1 виключено зі списків особового складу військової частини та усіх видів забезпечення.
При цьому, за період з 01 грудня 2015 року по 23 грудня 2019 року позивачу не в повному обсязі нараховано та виплачено індексацію грошового забезпечення, що підтверджується помісячними розрахунками грошового забезпечення.
25.08.2021р. представник позивача звернулась до відповідача із заявою про нарахування та виплату індексації грошового забезпечення за вказаний період відповідно до вимог Закону України «Про індексацію грошових доходів населення», Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України №1078 від 17.07.2003 р. з визначенням місяців, в яких відбулося підвищення посадових окладів військовослужбовців, січень 2008 року і березень 2018 р.
Листом Військової частини НОМЕР_1 Головного управління Національної гвардії України від 10.09.2021 р. ( вих. №3/12/11/1-2320) за результатами розгляду вищевказаної заяви повідомлено позивачу, що нарахування та виплату індексації грошового забезпечення позивачу проведено з додержанням вимог Закону України «Про індексацію грошових доходів населення», Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України №1078 від 17.07.2003 р. При цьому зазначено, що з 09.12.2015 р. до п. 5 Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України №1078 від 17.07.2003 р., внесено поправку і уточнено, що у разі зростання заробітної плати за рахунок інших її складових без підвищення тарифних ставок (окладів) сума індексації не зменшується на розмір підвищення заробітної плати. Проте, пунктом 3 постанови Кабінету Міністрів України № 1013 від 09.12.2015 р. «Про упорядкування структури заробітної плати, особливості проведення індексації та внесення змін до деяких нормативно-правових актів» надано доручення керівникам державних органів ужити заходів для підвищення розмірів надбавок, доплат, премій, з тим, щоб розмір підвищення всіх складових заробітної плати у сумарному виразі перевищив суму індексації, яку повинні були виплатити. З 1 січня 2016 року військовослужбовцям збільшено розмір грошового забезпечення шляхом збільшення розміру щомісячного преміювання. Отже, для проведення подальшої індексації грошового забезпечення обчислення індексу споживчих цін починається з січня 2016 року. З 01.03.2018 р. набрала чинності постанова Кабінету Міністрів України № 704 від 30.08.2017р., згідно якої відбулось наступне підвищення посадових окладів військовослужбовців Національної гвардії України, тому березень 2018 року стає базовим місяцем для нарахування індексації грошового забезпечення. Відповідно до пункту п.1-1 Порядку № 1078 підвищення грошових доходів громадян у зв'язку з індексацією здійснюється з першого числа місяця, що настає за місяцем, в якому офіційно опубліковано індекс споживчих цін. Індексація грошових доходів населення проводиться у разі, коли величина індексу споживчих цін перевищила поріг індексації, який встановлюється в розмірі 103 відсотка. Для проведення індексації грошових доходів населення обчислення індексу споживчих цін починається за місяцем, у якому індекс споживчих цін перевищив зазначений поріг індексації. З огляду на зазначене, на думку відповідача, право на отримання індексації грошового забезпечення у військовослужбовців виникло у грудні 2018 року.
Вважаючи дії Військової частини НОМЕР_1 Головного управління Національної гвардії України, які виразились у відмові ОСОБА_1 нарахувати та виплатити за період з 01 грудня 2015 року по 23 грудня 2019 року, з врахуванням нарахованої та виплаченої суми грошової індексації, індексацію грошового забезпечення, відповідно до вимог Закону України «Про індексацію грошових доходів населення», Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 1078 від 17.07.2003 р., з визначенням місяців, в яких відбулося підвищення посадових окладів військовослужбовців, січень 2008 року і березень 2018 р. протиправними, позивач звернулась до суду з позовною заявою по справі №420/18097/21.
Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 09.03.2022 року по справі №420/18097/21 визнано протиправними дії Військової частини НОМЕР_1 Головного управління Національної гвардії України щодо відмови у нарахуванні та виплаті ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення відповідно до вимог Закону України «Про індексацію грошових доходів населення», Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 1078 від 17.07.2003 р., з визначенням місяців, в яких відбулося підвищення посадових окладів військовослужбовців - січень 2008 року за період з 01.12.2015 р. по 12.08.2018 р., та березень 2018 року за період з 01.03.2018р. до 30.11.2018р.; зобов'язано військову частину НОМЕР_1 Головного управління Національної гвардії України нарахувати і виплатити на користь ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення відповідно до вимог Закону України «Про індексацію грошових доходів населення», Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 1078 від 17.07.2003 р., з визначенням місяців, в яких відбулося підвищення посадових окладів військовослужбовців - січень 2008 року за період 01.12.2015р. по 28.02.2018р. та березень 2018 року за період з 01.03.2018р. до 30.11.2018р.
08.102022 р. військовою частиною НОМЕР_1 Головного управління Національної гвардії України виплачено ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за рішенням суду у справі №420/18098/21 в сумі 3951,93 грн.
Позивач, вважаючи, що при виплаті вищевказаної суми індексації у відповідача виник обов'язок виплатити, в тому числі, середнє грошове забезпечення за несвоєчасний розрахунок при звільненні за період з 23.12.2019 року по 08.10.2022 року, звернувся до суду з даним позовом.
Вирішуючи спір, що виник між сторонами, суд виходить з такого.
Надаючи правову оцінку встановленим обставинам та аргументам учасників справи, вказаних у заявах по суті, суд виходить з наступного.
Частиною другою статті 19 Конституції України установлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Статтею 43 Конституції України встановлено: кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується, та на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.
Закон України «Про військовий обов'язок і військову службу» здійснює правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв'язку з виконанням ними конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни.
Згідно ч. 1 ст. 2 ЗУ «Про військовий обов'язок і військову службу», військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров'я і віком громадян України (за винятком випадків, визначених законом), іноземців та осіб без громадянства, пов'язаній із обороною України, її незалежності та територіальної цілісності. Час проходження військової служби зараховується громадянам України до їх страхового стажу, стажу роботи, стажу роботи за спеціальністю, а також до стажу державної служби.
Відповідно до ст. 3 ЗУ «Про військовий обов'язок і військову службу», правовою основою військового обов'язку і військової служби є Конституція України, цей Закон, Закон України «Про оборону України», «Про Збройні Сили України», «Про мобілізаційну підготовку і мобілізацію», інші закони України, а також прийняті відповідно до них укази Президента України та інші нормативно-правові акти щодо забезпечення обороноздатності держави, виконання військового обов'язку, проходження військової служби, служби у військовому резерві та статусу військовослужбовців, а також міжнародні договори України, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.
Право позивача на виплату індексації її грошового забезпечення встановлено у рішення суду по справі № 420/18098/21.
Відповідно до статті 47 КЗпП України власник або уповноважений ним орган зобов'язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені у статті 116 цього Кодексу.
За правилами статті 116 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України, в редакції, яка була чинною до 18.07.2022), при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.
В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму.
Статтею 117 КЗпП України обумовлено, що в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.
Таким чином, застосування передбаченої статтею 117 КЗпП України відповідальності здійснюється у разі невиплати згаданої компенсації на день звільнення з підприємства.
Указані висновки корелюються з позицією Великої Палати Верховного Суду, наведеною в постанові від 26 лютого 2020 року у справі № 821/1083/17, згідно з якою під «належними звільненому працівникові сумами» необхідно розуміти усі виплати, на отримання яких працівник має право станом на дату звільнення згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових правовідносинах з роботодавцем (заробітна плата, компенсація за невикористані дні відпустки, вихідна допомога тощо).
За таких обставин, суд дійшов висновку, що оскільки з позивачем на день його звільнення не було проведено усіх необхідних розрахунків, зокрема не виплачено індексацію грошового забезпечення, то позивач має право на отримання компенсації затримки розрахунку за період з 24.12.2016 року (наступний день після звільнення) по 08.10.2022 (день фактичного розрахунку).
Таким чином, суд дійшов висновку, що відповідачем допущено протиправну бездіяльність, яка полягає у ненарахуванні та невиплаті ОСОБА_1 середнього грошове забезпечення за несвоєчасний розрахунок при звільненні.
Разом з тим, суд вважає за необхідне зазначити таке.
Статтею 117 КЗпП України визначено відповідальність за затримку розрахунку при звільненні. Частиною першою цієї статті встановлено, що в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
Синтаксичний розбір текстуального змісту цієї норми дає підстави суду зробити висновки про те, що відповідальність у розмірі середнього заробітку застосовується лише в разі невиплати всіх належних працівникові сум (заробітної плати, компенсацій тощо). Такий правовий висновок прямо випливає із цієї норми.
Аналіз такого правового врегулювання дає змогу суду зробити правовий висновок, який непрямо випливає з приписів частини першої статті 117 КЗпП України, про те, що в разі виплати частини (не всіх) належних звільненому працівникові сум зменшується відповідно розмір відповідальності. І цей розмір відповідальності повинен бути пропорційним розміру невиплачених сум з урахуванням того, що всі належні при звільненні суми становлять сто відсотків, стільки ж відсотків становить розмір середнього заробітку.
Тобто залежно від розміру невиплачених належних звільненому працівникові сум прямо пропорційно належить виплаті розмір середнього заробітку, однак за весь час їх затримки по день фактичного розрахунку.
Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу на те, що встановлений статтею 117 КЗпП України механізм компенсації роботодавцем працівнику середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні не передбачає чітких критеріїв встановлення справедливого та розумного балансу між інтересами звільненого працівника та його колишнього роботодавця (постанова від 26 червня 2019 року у справі №761/9584/15-ц).
Суд може зменшити розмір відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України, і таке зменшення має залежати від розміру недоплаченої суми (висновок Верховного Суду України, висловлений у постанові від 27 квітня 2016 року у справі №6-113цс16; висновки Великої Палати Верховного Суду, висловлені у постанові від 26 червня 2019 року у справі №761/9584/15-ц, щодо відступлення від частини висновків Верховного Суду України, наведених у постанові від 27 квітня 2016 року у справі №6-113цс16).
Зменшуючи розмір відшкодування, визначений відповідно до статті 117 КЗпП України, виходячи зі середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні, необхідно враховувати таке (постанова Великої Палати Верховного Суду від 26 червня 2019 року у справі № 761/9584/15-ц):
- розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором;
- період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов'язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум;
- ймовірний розмір пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника;
- інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність можливого розміру пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.
За обставин цієї справи суд вважає за необхідне застосувати критерії зменшення розміру відшкодування, визначеного відповідно до статті 117 КЗпП України, виходячи зі середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні, з огляду на таке.
Відповідно до пункту 2 Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 8 лютого 1995 року №100, у всіх інших випадках середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні два календарні місяці роботи, що передують місяцю, в якому відбувається подія, з якою пов'язана відповідна виплата.
Відповідно до пункту 8 Порядку №100, нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.
Таким чином, при обчисленні середньоденного грошового забезпечення позивача суд враховує суми, які були виплачені за жовтень-листопад 2019 року.
Відповідно до наданих відповідачем доказів, грошове забезпечення позивача за жовтень-листопад 2019 року склало 26563,44 (13281,72+13281,72) грн.
Згідно листа Міністерства соціальної політики України від 08.08.2018 року № 78/0/206-18 «Про розрахунок норми тривалості робочого часу на 2019 рік» у жовтні та листопаді 2019 року було всього 43 робочих дні.
Таким чином, середньоденна заробітна плата позивача складає 617,75 грн. (26563,44 (отримана позивачем заробітна плата (грошове забезпечення)/ 43 (кількість робочих днів).
Пунктом 8 Порядку №100 встановлено, що нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком.
Затримка у розрахунку утворилася за період з 24.12.2019 року по 08.10.2022, що складає 704 робочих днів.
Отже, середній заробіток за час затримки розрахунку складає 434896,00 грн. (704 днів х 617,75 грн.).
Істотність частки складових заробітної плати в порівнянні із середнім заробітком за час затримки розрахунку складає 3951,93 грн./ 434896,00 грн. (сума індексації/середній заробіток за весь час затримки розрахунку) = 0,0091%.
Водночас, суд враховує, що з 19.07.2022 набрав чинності Закон України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин» №2352-IX від 01.07.2022 (далі - Закон № 2352-ІХ), яким викладено в новій редакції норму статті 117 КЗпП України, а саме:
«У разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців.
При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум роботодавець повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування у разі, якщо спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору, але не більш як за період, встановлений частиною першою цієї статті».
Тобто, з 19.07.2022 року законодавцем встановлене обмеження щодо розміру відшкодування за час затримки розрахунку при звільненні шестимісячним терміном.
Суд зазначає, що в даному випадку правовідносини щодо розрахунку при звільненні закінчились виплатою відповідачем 08.10.2022 року індексації. Тобто такий розрахунок відбувся в період дії поточної редакції ст. 117 КЗпП України.
Отже, до спірних правовідносин необхідно застосовувати поточну редакцію зазначеної норм.
З урахуванням дати проведення остаточного розрахунку з позивачем після 19.07.2022 року, суд вважає, що до спірних правовідносин підлягає застосуванню норма статті 117 КЗпП України в редакції Закону № 2352-IX. А відтак, позивач має право на отримання середнього грошового забезпечення за несвоєчасний розрахунок при звільненні починаючи з 24.12.2019 (наступного після звільнення), проте не більш як за шість місяців, що становить 117 робочих дні.
Із цього слідує, що середній заробіток позивача за час затримки розрахунку при звільненні в межах визначеного статтею 117 КЗпП України шестимісячного терміну та з врахуванням принципу співмірності становить 657,72 грн. (617,75 грн х 117 робочі дні х 0,0091).
Відтак з врахуванням принципу справедливості та співмірності, середній заробіток за час затримки розрахунку має бути перерахований та виплачений позивачу у розмірі 657,72 грн., з урахуванням істотності частки недоплаченої суми порівняно із середнім заробітком працівника.
Стягуючи з відповідача на користь позивача суму середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, слід зазначити про відрахування податків, зборів та інших обов'язкових платежів, оскільки справляння і сплата прибуткового податку з громадян є обов'язком роботодавця та працівника, а не суду, тому розрахунки, наведені в судовому рішенні, є тією сумою коштів, з яких в подальшому роботодавцем здійснюються утримання податку з доходів та інших обов'язкових платежів. Аналогічна правова позиція зазначена у постанові Верховного Суду від 08.11.2018 у справі №805/1008/16-а.
Згідно ч.1 ст.77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. Частиною 2 статті 77 КАС України визначено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Відповідно до ч.2 ст.9 Кас України Суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Враховуючи вищевикладене, суд дійшов висновку про наявність підстав для виходу за межі позовних вимог та часткового їх задоволення шляхом:
- визнання протиправною бездіяльності Військової частини НОМЕР_1 Головного управління Національної гвардії України щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 середнє грошове забезпечення за несвоєчасний розрахунок при звільненні;
- стягнунення з Військової частини НОМЕР_1 Головного управління Національної гвардії України на користь ОСОБА_1 середнє грошове забезпечення за несвоєчасний розрахунок при звільненні за період з 24.12.2019 року до 24.06.2020 року у розмірі 657,72 грн.
Решта доводів та заперечень сторін висновків суду по суті заявлених позовних вимог не спростовують. Необхідно зазначити, що згідно практики Європейського суду з прав людини та зокрема, рішення у справі «Серявін та інші проти України» від 10 лютого 2010 року, заява 4909/04, відповідно до п. 58 якого суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються.
Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі «РуїсТоріха проти Іспанії» від 9 грудня 1994 року, серія A, N 303-A, п.29).
Згідно п.41 висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту.
Оцінюючи правомірність дій та рішень органів владних повноважень, суд керується критеріями, закріпленими у ст.2 КАС України, які певною мірою відображають принципи адміністративної процедури.
Частиною 1 ст.77 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення.
Частиною 2 ст.77 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Згідно із ст. 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
Відповідно до ч.1, ч.5 ст. 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Керуючись вимогами ст.ст. 2, 5 - 11, 19, 72 - 77, 90, 139, 241 - 246, 250, 255 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -
ВИРІШИВ:
Адміністративний позов ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 Головного управління Національної гвардії України про визнання протиправними дій та зобов'язання вчинити певні дії - задовольнити частково.
Визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 Головного управління Національної гвардії України щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 середнє грошове забезпечення за несвоєчасний розрахунок при звільненні.
Стягнути з Військової частини НОМЕР_1 Головного управління Національної гвардії України на користь ОСОБА_1 середнє грошове забезпечення за несвоєчасний розрахунок при звільненні за період з 24.12.2019 року до 24.06.2020 року у розмірі 657,72 грн.
У задоволенні решти позовних вимог - відмовити.
Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку шляхом подання до П'ятого апеляційного адміністративного суду апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Учасники справи:
Позивач - ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 ).
Відповідач - Військова частина НОМЕР_1 Головного управління Національної гвардії України ( АДРЕСА_2 , код ЄДРПОУ НОМЕР_3 ).
Суддя С.М. Корой