ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ
Держпром, 8-й під'їзд, майдан Свободи, 5, м. Харків, 61022,
тел. приймальня (057) 705-14-14, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41
________________________________________________________________________________
УХВАЛА
"02" жовтня 2023 р.м. ХарківСправа № 922/2310/23 (922/4167/23)
Господарський суд Харківської області у складі:
судді Яризька В.О.
розглянувши матеріали позовної заяви Товариства з обмеженою відповідальністю "Новакорм"
до Головного управління ДФС у Харківській області
про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення
ВСТАНОВИВ:
Товариство з обмеженою відповідальністю Новакорм" звернулось до Господарського суду Харківської області з позовом до Головного управління Державної податкової служби у Харківській області, в якому просить суд визнати протиправними та скасувати податкове повідомлення-рішення Головного управління ДПС у Харківській області №0196920415 від 06.07.2023, винесене щодо ТОВ "Новакорм".
Відповідно до протоколу передачі судової справи раніше визначеному складу суду справу № 922/2310/23 (922/4167/23) передано на розгляд судді Яризька В.О.
Суд зазначає, що в провадженні господарського суду Харківської області перебуває справа № 922/2310/23 про визнання ТОВ "Новакорм" банкрутом.
Ухвалою господарського суду Харківської області від 06.07.2023 відкрито провадження у справі про банкрутство Товариства з обмеженою відповідальністю "Новакорм", код ЄДРПОУ 40557266; введено мораторій на задоволення вимог кредиторів; введено процедуру розпорядження майном боржника; призначено розпорядником майна боржника арбітражного керуючого Саутенко Сергія Олеговича (свідоцтво №216 від 20.02.2013).
Частиною шостою статті 12 ГПК України визначено, що господарські суди розглядають справи про банкрутство у порядку, передбаченому цим Кодексом для позовного провадження, з урахуванням особливостей, встановлених Законом України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" (далі - Закон про банкрутство).
За приписами частини першої статті 2 КУзПБ провадження у справах про банкрутство регулюється цим Кодексом, ГПК України, іншими законами України (в редакції станом на 01.04.2023).
У такий спосіб законодавець встановив співвідношення законодавства про банкрутство як спеціального по відношенню до господарського процесуального законодавства як загального.
Слід звернути увагу на те, що у частині другій статті 2 Закону про банкрутство зазначалось, що цей Закон має пріоритет перед іншими законодавчими актами України у регулюванні відносин, пов'язаних з банкрутством суб'єктів підприємницької діяльності, за винятком випадків, передбачених цим Законом.
Ця норма була вилучена із Закону про банкрутство на підставі Закону України № 1258-VII від 13.05.2014 "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо спрощення процедури державної реєстрації припинення підприємницької діяльності фізичних осіб - підприємців за заявницьким принципом".
Однак згідно із Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України" № 2971-IX від 20.03.2023 частину першу статті 2 КУзПБ доповнено абзацом другим, яким встановлено, що застосування положень ГПК України та інших законодавчих актів України здійснюється з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.
Необхідно зауважити, що саме КУзПБ передбачає особливості розгляду справ про банкрутство.
Так, відповідно до частин першої, другої статті 7 КУзПБ, спори, стороною в яких є боржник, розглядаються господарським судом за правилами, передбаченими ГПК України, з урахуванням особливостей, визначених цією статтею. Господарський суд, у провадженні якого перебуває справа про банкрутство (неплатоспроможність), в межах цієї справи вирішує всі майнові спори, стороною в яких є боржник; спори з позовними вимогами до боржника та щодо його майна; спори про визнання недійсними результатів аукціону; спори про визнання недійсними будь-яких правочинів, укладених боржником; спори про повернення (витребування) майна боржника або відшкодування його вартості відповідно; спори про відшкодування шкоди та/або збитків, завданих боржнику; спори про стягнення заробітної плати; спори про поновлення на роботі посадових та службових осіб боржника; спори щодо інших вимог до боржника.
Зазначена норма кореспондується з положеннями пункту 8 частини першої статті 20 ГПК України, яким визначено, що господарські суди розглядають справи про банкрутство та справи у спорах з майновими вимогами до боржника, стосовно якого відкрито провадження у справі про банкрутство, у тому числі справи у спорах про визнання недійсними будь-яких правочинів (договорів), укладених боржником; стягнення заробітної плати; поновлення на роботі посадових та службових осіб боржника, за винятком спорів про визначення та сплату (стягнення) грошових зобов'язань (податкового боргу), визначених відповідно до ПК України, а також спорів про визнання недійсними правочинів за позовом контролюючого органу на виконання його повноважень, визначених Податковим кодексом України.
Як зазначено вище, нормами КУзПБ та ГПК України визначено підсудність спорів одному господарському суду, який акумулює усі майнові вимоги за участю боржника як сторони у такому спорі в межах справи про банкрутство. У такий спосіб законодавець захищає не лише права банкрута, а й права інших осіб, які мають вимоги до банкрута. Захист таких осіб полягає у тому, що інші суди, незалежно від юрисдикції, які розглядали справи у спорах однією із сторін яких є боржник, щодо якого відкрито провадження у справі про банкрутство після відкриття провадження в інших справах, не закривають таке провадження, а передають справу до належного суду для розгляду по суті.
При цьому належним судом є виключно суд господарської юрисдикції, який відкрив справу про банкрутство. Таке урегулювання процедури розгляду спорів однією із сторін яких є боржник, щодо якого відкрито провадження у справі про банкрутство, встановлює зрозумілу і справедливу процедуру закінчення розгляду справи належним судом, дотримання принципу визначення юрисдикції справи та підсудності спорів одному господарському суду, який акумулює усі вимоги до відповідача, щодо якого порушено процедуру банкрутства.
Слід наголосити на тому, що саме виходячи з такого правового регулювання Велика Палата Верховного Суду послідовно застосовувала приписи Закону про банкрутство та КУзПБ як спеціальний процесуальний закон, що передбачає виняток із загального правила (позовного провадження) щодо особливостей провадження з розгляду господарськими судами справ про банкрутство. При цьому положення ГПК України як загальні норми права застосовувалися тоді, коли відсутнє правове регулювання в законодавстві про банкрутство (спеціальні норми процесуального права).
Так, у постанові від 20.01.2020 у справі № 50/311-б Велика Палата Верховного Суду виснувала про вказівку законодавця на наявність в Законі про банкрутство процесуальних норм, які передбачають особливості розгляду справ указаної категорії та з набранням чинності КУзПБ передбачено також особливості розгляду справ про банкрутство, що і підтверджено у статті 7 цього Кодексу (пункти 55-57 постанови) (аналогічні правові висновки викладено в постановах Великої Палати Верховного Суду від 15.01.2020 у справі № 607/6254/15-ц, від 18.02.2020 у справі № 918/335/17, від 15.12.2020 у справі № 904/1693/19).
У даній позовній заяві сторонами спору є боржник - ТОВ "Новакорм" (позивач) та ГУ ДПС у Харківській області (відповідач), який в свою чергу, має грошові вимоги до боржника (позивача, боржника у межах даної справи), що виникли на підставі акта перевірки від 12.06.2023 та податкового повідомлення-рішення №0196920415 від 06.07.2023.
Спір за позовом боржника про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення є майновим за своєю правовою природою, оскільки за наслідком його розгляду в податкового органу може виникнути право на стягнення з боржника певної грошової суми (майнове право), яка в розумінні статті 190 Цивільного кодексу України є майном боржника (аналогічний висновок викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 21.09.2021 у справі № 905/2030/19 (905/1159/20) з посиланням на висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені у постанові від 20.05.2020 у справі № 1340/3510/18 (пункти 77, 81) та Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду в постанові від 05.07.2019 у справі № 826/17147/18 (пункти 17, 18)).
Розгляд усіх майнових спорів, стороною в яких є боржник у справі про банкрутство, повинен відбуватися і виключно господарським судом, у провадженні якого перебуває справа про банкрутство, в межах цієї справи (аналогічний правовий висновок викладено в постановах Великої Палати Верховного Суду від 15.01.2020 у справі № 607/6254/15-ц, від 28.01.2020 у справі № 50/311-б, від 18.02.2020 у справі № 918/335/17, постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду у від 30.01.2020 у справі № 921/557/15-г/10, від 06.02.2020 у справі № 910/1116/18).
У разі коли боржник є стороною у спорі, такий спір має вирішуватися відповідно до статті 7 КУзПБ господарським судом, у провадженні якого перебуває справа про банкрутство, за правилами, визначеними ГПК України, в межах цієї справи (подібна правова позиція викладена в постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 26.01.2021 у справі № 910/2034/20, від 02.02.2021 у справі № 925/1342/14).
За наявності існуючого у господарському суді провадження про банкрутство, діє правило виключної підсудності і справа підлягає розгляду господарським судом, у провадженні якого перебуває справа про банкрутство, що відповідає приписам пункту 8 частини першої статті 20 і частини дев'ятої статті 30 ГПК України та частини другої та третьої статті 7 КУПБ (аналогічний правовий висновок викладено в постанові Великої Палати Верховного Суду від 11.05.2021 у справі № 759/9008/19).
Судова палата для розгляду справ про банкрутство Касаційного господарського суду у постанові від 27.06.2023 у справі № 911/4706/15 (911/1626/21) дійшла висновку, що мета та завдання розгляду справ позовного провадження, який охоплюється статтею 7 КУзПБ, окрім визначених загальними нормами ГПК України, полягає в тому, що вони повинні перебувати у взаємозв'язку із метою та завданнями, які закладені в основу реалізації судових процедур банкрутства та провадження у справі про банкрутство в цілому. Якщо триває ліквідаційна процедура, то питання наповнення ліквідаційної маси та з'ясування суми кредиторських вимог не може вирішуватися поза межами справи про банкрутство, оскільки є ризики порушення інтересів кредиторів через закриття провадження у справі про банкрутство до завершення вирішення відповідних спорів. Відтак, організаційною формою досягнення відповідного взаємозв'язку є запроваджений у статті 7 КУзПБ принцип концентрації, який покликаний спрямувати всі судові провадження щодо боржника у справі про банкрутство відповідно до цілей і завдань, визначених законодавцем у КУзПБ. Таким чином, частина друга статті 7 КУзПБ містить спеціальне правило, яке прямо вирішує питання територіальної (виключної) підсудності спорів у справах про банкрутство. На відміну від ГПК України, в якому за критерій розгляду справи взято місцезнаходження суду або особи, КУзПБ встановлює самостійний універсальний критерій підсудності справ, стороною в яких є боржник: в межах справи про банкрутство.
Виходячи з диспозиції статті 7 КУзПБ, участь боржника у спорі саме як сторони (позивача, відповідача) передбачає, що у будь якому випадку за результатами розгляду спору настають правові наслідки для боржника (набуття, припинення, зміна прав чи обов'язків).
За позицією Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду, наведеною в постанові від 23.09.2021 у справі № 904/4455/19 за змістом пункту 8 частини першої статті 20, частини тринадцятої статті 30 ГПК України, з якими кореспондуються приписи статті 7 КУзПБ, процесуальний закон визначає правило виключної підсудності справ про банкрутство та справ у спорах з майновими вимогами до боржника, стосовно якого відкрито провадження у справі про банкрутство, незалежно від моменту виникнення таких вимог, зокрема справ за позовами з майновими (грошовими) вимогами до боржника, позовне провадження у яких відкрито до відкриття провадження у справі про банкрутство відповідача, стосовно яких у частині третій статті 7 КУзПБ встановлено імперативну вимогу їх передачі до господарського суду, в провадженні якого перебуває справа про банкрутство, для розгляду по суті спору в межах цієї справи.
Крім того, приписами статті 7 КУзПБ визначено, що у разі якщо відповідачем у такому спорі є суб'єкт владних повноважень, суд керується принципом офіційного з'ясування всіх обставин у справі та вживає визначених законом заходів, необхідних для з'ясування всіх обставин у справі, у тому числі щодо виявлення та витребування доказів, з власної ініціативи.
Таким чином, КУзПБ допускає, що відповідачем у спорі, який розглядається у межах справи про банкрутство може бути суб'єкт владних повноважень.
При цьому, норма наведеної статті передбачає, що у цьому разі суд керується принципом офіційного з'ясування всіх обставин у справі та вживає визначених законом заходів, необхідних для з'ясування всіх обставин у справі, у тому числі щодо виявлення та витребування доказів, з власної ініціативи.
Системний аналіз положень зазначених кодексів (ГПК України, КУзПБ) дає підстави вважати, що законодавець мав на меті сконцентрувати розгляд всіх майнових та грошових вимог за участі боржника саме в межах однієї процедури - процедури банкрутства, що має забезпечити повноту та комплексність вирішення питання платоспроможності боржника в процесі застосування відповідних процедур.
У свою чергу, вимога особи, щодо якої порушено справу про банкрутство, про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення як майновий спір боржника, підлягає розгляду в межах провадження у справі про банкрутство з визначенням юрисдикційності розгляду такого спору господарському суду з огляду на пріоритетність спеціальних норм КУзПБ перед загальними нормами ГПК України.
З огляду на встановлення судом обставини здійснення щодо позивача провадження у справі про банкрутство, підвідомчість цього спору слід визначати із застосуванням положень статті 7 КУзПБ як закону, що прийнятий пізніше ніж відповідна норма ГПК України та яким розгляд такого спору віднесено до предметної юрисдикції господарського суду, що здійснює провадження у справі про банкрутство, оскільки в контексті порівняння пункту 8 частини першої статті 20 ГПК України та статті 7 КУзПБ спеціальним процесуальним законом є КУзПБ.
Наведений підхід до тлумачення приписів пункту 8 частини першої статті 20 ГПК України та статті 7 КУзПБ відповідає правилам подолання темпоральної колізії - Lex posterior derogat priori - "наступний закон скасовує попередній" та змістовної колізії - Lex specialis derogat lege generali - "спеціальний закон скасовує дію загального".
Отже, до господарської юрисдикції з набуттям чинності КУзПБ віднесено як позовні вимоги до боржника, так вимоги боржника до інших осіб щодо його майна (майнових прав).
Крім того, варто зазначити, що КУзПБ визначає "процедури банкрутства", тобто є консолідованим актом процесуальних норм щодо такої процедури. Зазначене узгоджується з приписами частини шостої статті 12 ГПК України, яка визначає процедуру судового процесу за Законом про банкрутство, а після втрати ним чинності - за КУзПБ, як особливу форму господарського судочинства у справах про неплатоспроможність юридичних та фізичних осіб. Також відповідно до частини другої статті 2 КУзПБ провадження у справах про банкрутство регулюється цим Кодексом, ГПК України, іншими законами України. Тому такі норми є процесуальними за своєю правовою природою та спеціальними за змістом у порівнянні з загальними правилами позовного провадження згідно із ГПК України. Як спеціальні норми вони підлягають переважному застосуванню у правовідносинах між учасниками справи про неплатоспроможність.
З огляду на вищевикладене, суд дійшов висновку, про те, що позовна заява товариства з обмеженою відповідальністю "Новакорм" до Головного управління ДПС у Харківській області про скасування податкового повідомлення-рішення №0196920415 від 06.07.2023 має розглядатися в межах справи № 922/2310/23 за правилами, визначеними Господарським процесуальним кодексом України.
Разом із тим, розглянувши матеріали позовної заяви, суд дійшов висновку про залишення її без руху з огляду на наступне.
Відповідно до ч. 1 ст. 162 Господарського процесуального кодексу України, у позовній заяві позивач викладає свої вимоги щодо предмета спору та їх обґрунтування.
Згідно до п. 5 ч. 3 ст. 162 Господарського процесуального кодексу України, позовна заява повинна містити виклад обставин, якими позивач обґрунтовує свої вимоги; зазначення доказів, що підтверджують вказані обставини; правові підстави позову.
У відповідності до частини другої статті 164 Господарського процесуального кодексу України, позивач зобов'язаний додати до позовної заяви всі наявні в нього докази, що підтверджують обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги (якщо подаються письмові чи електронні докази позивач може додати до позовної заяви копії відповідних доказів).
Однак, до позовної заяви позивачем не надано відповідних доказів.
Також, господарський суд звертає увагу на те, що згідно п.1 ч.1 ст. 164 ГПК України, до позовної заяви додаються документи, які підтверджують відправлення іншим учасникам справи копії позовної заяви і доданих до неї документів.
Частиною 1 ст. 172 ГПК України передбачено, що позивач, особа, яка звертається з позовом в інтересах іншої особи, зобов'язані до подання позовної заяви надіслати учасникам справи її копії та копії доданих до неї документів листом з описом вкладення.
Проте, позивачем не було додано до позовної заяви доказів надіслання відповідачу копії позовної заяви і доданих до неї документів листом з описом вкладення.
Окрім того, позивачем подано позовну заяву без додержання процесуальних вимог пункту 9 ч. 3 ст. 162 Господарського процесуального кодексу України, оскільки позовна заява не містить попереднього (орієнтовного) розрахунку суми судових витрат, які позивач поніс і які очікує понести в зв'язку із розглядом справи.
Також, судом встановлено, що позивачем не надано доказів сплати судового збору за подання позовної заяви.
Натомість, до суду позивачем подано клопотання про відстрочення сплати судового збору за подання позову до моменту ухвалення рішення у вказаній справі.
Подане клопотання ТОВ "Новакорм" обґрунтовано тим, що підприємство наразі знаходиться у скрутному фінансовому становищі.
Як зазначає позивач, раніше забезпечувати господарську діяльність ТОВ "Новакорм" дозволяв орендований комплекс будівель та споруд комбікормового заводу за адресою : Харківська область, Чугуївський район, смт. Чкаловське, вулиця Польова, будинок 1. Проте, 24 лютого 2022 року російська федерація почала повномасштабне вторгнення на територію України. Чкаловська територіальна громада Чугуївського району Харківської області, на території якої розташовано завод, була окупованою, з березня по вересень 2022 року.
22 вересня 2022 року комісія у складі представників ТОВ "Новакорм", власника, ДСНС встановила, що наразі експлуатація заводу неможлива у зв'язку зі значними пошкодженнями та відсутністю електропостачання. Внаслідок ворожих обстрілів, після влучання снаряду завод зазнав руйнувань, сталася пожежа, майно, що знаходилося на території заводу було знищено, за фактом чого слідчим відділом УСБУ в Харківській області було розпочато досудове розслідування (кримінальне провадження №22022220000001820 від 12 червня 2022 року).
Отже, данні обставини призвели до неможливості ТОВ "Новакорм" виконати грошові зобов'язання перед кредиторами, що і стало підставою для відкриття провадження у справі про банкрутство.
Зважаючи на скрутний фінансовий стан ТОВ "Новакорм" не має змоги сплатити судовий збір за подання позовної заяви, що підтверджується випискою по рахунку, відповідно до якого залишок грошових коштів становить 1047,57 грн.
Розглянувши клопотання позивача про відстрочення сплату судового збору, суд зазначає наступне.
Згідно з ч.1 ст. 8 Закону України «Про судовий збір» враховуючи майновий стан сторони, суд може своєю ухвалою за її клопотанням відстрочити або розстрочити сплату судового збору на певний строк, але не довше ніж до ухвалення судового рішення у справі за певних умов.
Підставою для вчинення господарським судом дій, зазначених у статті 8 Закону України "Про судовий збір", є врахування ним майнового стану сторін. Клопотання про відстрочення (розстрочення) сплати судового збору, зменшення його розміру або звільнення від його сплати може бути викладене в заяві чи скарзі, які подаються до господарського суду, або окремим документом. Особа, яка заявляє відповідне клопотання, згідно зі статтею 73 Господарського процесуального кодексу України повинна навести доводи і подати докази на підтвердження того, що її майновий стан перешкоджав (перешкоджає) сплаті нею судового збору у встановленому порядку і розмірі.
Тобто з метою дотримання принципу доступу до правосуддя, - законодавство передбачає підстави для звільнення від сплати судового збору.
Як зазначено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 14.01.2021 року у справі №0940/2276/18, юридична особа має право звернутися з клопотанням, а суд не обмежений у праві на власний розсуд відстрочити або звільнити від сплати. Крім того, із наведеного вбачається, що прийняття рішення про відстрочення або звільнення від сплати судового збору, суд може і з власної ініціативи у тому разі, коли юридична особа звертається із клопотанням про розстрочення сплати судового збору.
Судом встановлено, що ухвалою господарського суду Харківської області 06.07.2023 року відносно ТОВ "Новакорм" відкрито провадження у справі про банкрутство, що свідчить про те, що наразі боржник перебуває у тяжкому фінансовому становищі. Вищевикладене підтверджується довідкою ТОВ "Новакорм", відповідно до якої розмір збитків, завданих боржнику збройною агресією російської федерації становить 2 554 641,70 доларів США. Отже, у зв'язку із перебуванням у процедурі банкрутства, у ТОВ "Новакорм" відсутні грошові кошти у достатньому розмірі для сплати судового збору за подання позовної заяви.
Разом із тим, суд зазначає, що кожна особа, в тому числі і юридична особа, мають право на захист своїх прав у суді.
Суд звертає увагу на рішення Європейського суду з прав людини, зокрема, у справі "Голдер проти Сполученого Королівства", в якому Європейський суд з прав людини зазначив, що зацікавлена особа повинна мати можливість розгляду своєї справи в суді без надмірних правових та практичних перепон: ускладнених чи формалізованих процедур прийняття до розгляду позовних заяв, високих ставок судового мита, недоступності адвокатської допомоги, відсутності спрощених процедур для розгляду нескладних справ, а також справ про права, що вимагають оперативного (термінового) захисту. Відмова у правосудді забороняється. Важко собі уявити верховенство права в цивільно-правових справах без можливості одержати доступ до правосуддя.
Аналогічна позиція ЄСПЛ у справі "Креуз проти Польщі" від 19.06.2001, де зазначено, що сплата судового збору не повинна перешкоджати доступу до суду, ускладнювати його таким чином і такою мірою, щоб завдати шкоди суті цього права, а також повинна мати законну мету.
Згідно з пунктом 2.3 рішення Конституційного Суду України від 28 листопада 2013 року № 12-рп/2013 гарантією реалізації права на судовий захист в аспекті доступу до правосуддя є встановлення законом помірного судового збору для осіб які звертаються до суду. Вказане, за твердженням Конституційного Суду України, відповідає підпункту 12 пункту D Рекомендацій Комітету Міністрів Ради Європи державам-членам щодо заходів, що полегшують доступ до правосуддя від 14 травня 1981 року № R (81) 7 (далі - Рекомендації), в якому зазначено, що в тій мірі, в якій судові витрати становлять явну перешкоду доступові до правосуддя, їх треба, якщо це можливо, скоротити або скасувати.
Відповідно до частини другої статті 64 Конституції України в умовах воєнного або надзвичайного стану можуть встановлюватися окремі обмеження прав і свобод із зазначенням строку дії цих обмежень, але не можуть бути обмежені права і свободи, передбачені, зокрема, статтею 55 цієї Конституції.
Суд також звертає увагу на висновки, викладені у рішенні "Case of Balkіnas v. Lithuania" (№75435/17), де ЄСПЛ категорично не погодився з тим, що обмеження доступу заявника до Верховного суду було необхідним та пропорційним. У пункті 39 ЄСПЛ вказав, що розмір судового збору, оцінений у світлі конкретних обставин конкретної справи, включаючи здатність заявника сплатити його, є факторами, які є суттєвими для визначення того, чи особа скористалась своїм правом на доступ до суду. Крім того, у пункті 43 цієї справи ЄСПЛ дійшов висновку про необхідність врахування того, чи є у заявника можливість сплатити судовий збір, враховуючи його фінансовий стан на основі комплексної оцінки його фінансової ситуації.
Також, як зазначено у пункті 24 Доповіді Венеціанської комісії № 512/2009 "Про верховенство права" поняття "верховенство права", що було включене до преамбули Загальної декларації прав людини (1948), застосовується для впровадження низки принципів, що мають властивість змінюватися залежно від того чи іншого контексту. У пункті 37 Доповіді також вказано, що верховенство права включає в себе вісім складових, один з яких полягає в тому, що мають бути забезпечені засоби для розв'язання спорів без надмірних матеріальних витрат.
Проаналізувавши зміст наведених ТОВ "Новакорм" доводів щодо відстрочення сплати судового збору у сукупності з наданими доказами, зважаючи на предмет спору, який у разі задоволення даного позову має важливе значення у справі №922/2310/23 про банкрутство ТОВ "Новакорм", враховуючи, що надано докази фінансової неможливості сплатити судовий збір, але заявлено клопотання про відстрочення (відтермінування в часі) сплати судового збору, забезпечуючи при цьому інтереси заявника щодо можливості доступу до суду, гарантованого статтею 129 Конституції України, суд дійшов висновку про можливість задоволення клопотання позивача про відстрочення сплати судового збору за подання позовної заяви в межах справи про банкрутство до ухвалення рішення суду у вказаній справі.
Відповідно до ст. 174 Господарського процесуального кодексу України суддя, встановивши, що позовну заяву подано без додержання вимог, викладених у статтях 162, 164, 172 цього Кодексу, протягом п'яти днів з дня надходження до суду позовної заяви постановляє ухвалу про залишення позовної заяви без руху.
З врахуванням викладеного, суд дійшов висновку, про залишення позовної заяви без руху з наданням строку для усунення вказаних недоліків.
Керуючись статтями 162, 164, 172, 174, 232-234 Господарського процесуального кодексу України, суд -
УХВАЛИВ:
1. Позовну заяву ТОВ "Новакорм" до Головного управління ДПС у Харківській області про скасування податкового повідомлення-рішення - залишити без руху.
2. Встановити позивачу строк на усунення недоліків позовної заяви - десять днів з дня вручення ухвали про залишення позовної заяви без руху.
3. Встановити позивачу спосіб усунення недоліків позовної заяви шляхом подання до суду:
- докази надіслання відповідачу копії позовної заяви і копій доданих до неї документів листом з описом вкладення;
- докази, що підтверджують обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги (якщо подаються письмові чи електронні докази позивач може додати до позовної заяви копії відповідних доказів).
- перелік документів та інших доказів, що додаються до заяви; зазначення доказів, які не можуть бути подані разом із позовною заявою (за наявності); зазначення щодо наявності у позивача або іншої особи оригіналів письмових або електронних доказів, копії яких додано до заяви;
- попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які позивач поніс і які очікує понести в зв'язку із розглядом справи;
4. Клопотання позивача про відстрочення сплати судового збору - задовольнити.
5. Відстрочити позивачу - ТОВ "Новакорм" сплату судового збору у справі 922/2310/23 (922/4167/23) до ухвалення судового рішення.
6. Роз'яснити позивачу, що у разі не усунення недоліків позовної заяви у строк, встановлений судом, заява вважається неподаною і повертається особі, що звернулася із позовною заявою (ч. 4 ст. 174 ГПК України).
7. Веб-адреса сторінки на офіційному веб-порталі судової влади України в мережі Інтернет, за якою учасники справи можуть отримати інформацію по справі, що розглядається - http://court.gov.ua/.
Ухвалу направити ТОВ "Новакорм" ( 61002, м.Харків, вул. Чернишевська, 66)
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання суддею та не підлягає оскарженню.
Ухвалу підписано 02.10.2023.
Суддя Яризько В.О.