ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ
________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________
РІШЕННЯ
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
"25" вересня 2023 р.м. Одеса Справа № 916/2842/23
Господарський суд Одеської області
У складі судді Желєзної С.П.
Секретаря судових засідань Босової Ю.С.
За участю представників сторін:
Від позивача: Омельченко Є.В. на підставі ордеру;
Від відповідача: Фомічов І.О. на підставі ордеру;
Розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за позовом акціонерного товариства „Акцент-банк” до фізичної особи-підприємця Рагуцької Ольги Святославівни про стягнення 138 960,43 грн., -
ВСТАНОВИВ:
Акціонерне товариство „Акцент-Банк” (далі по тексту - АТ „Акцент-Банк”) звернулось до господарського суду із позовною заявою до фізичної особи-підприємця Рагуцької Ольги Святославівни (далі по тексту - Рагуцька О.С.) про стягнення заборгованості у загальному розмірі 138 960,43 грн., яка складається із заборгованості за кредитом у розмірі 97 105,12 грн., заборгованості за процентами у розмірі 33 085,82 грн., заборгованості за винагородою у розмірі 8769,49 грн. Позовні вимоги обґрунтовані фактом невиконання відповідачем зобов'язань за кредитним договором №20.25.0000000295 від 25.01.2022р. в частині своєчасного повернення кредиту та сплати відсотків.
Ухвалою суду від 24.07.2023р. дана справа була призначена до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження.
01.09.2023р. до суду від Рагуцької О.С. надійшов відзив на позовну заяву, згідно якого відповідач повністю заперечує проти задоволення заявлених позивачем вимог, посилаючись на не отримання вимоги АТ „Акцент-Банк” про дострокове виконання зобов'язань за договором. При цьому, відповідачем також було наголошено, що наданий позивачем опис вкладення є неналежним доказом відправлення вимоги, оскільки не містить номеру поштового відправлення. На підтвердження обґрунтованості доводів у названій частині відповідач посилається на постанови Верхового Суду, постановлені під час перегляду ухвал суду апеляційної інстанції про повернення апеляційних скарг з підстав, зокрема, відсутності на описі вкладення номеру поштового відправлення. Крім того, відповідач стверджує, що кредитний договір укладено із порушенням вимог Закону України „Про захист прав споживачів”.
19.09.2023р. до суду від АТ „Акцент-Банк” надійшла відповідь на відзив, згідно якої Банком наголошено, що по тексту відзиву відповідач цитує значну кількість законодавчих актів, але не наводить конкретних недоліків, які містять документи, додані до позовної заяви. Доводи відповідача про відсутність на описі вкладення номеру поштового відправлення позивач вважає необґрунтованими, оскільки опис вкладення було оформлено працівником поштового відділення. При цьому, направлення вимоги, за переконанням позивача, не є обов'язковою умовою для реалізації Банком права на дострокове повернення кредитних коштів у повному обсязі. Підстави для застосування Закону України „Про захист прав споживачів” до спірних правовідносин, за твердженням позивача, взагалі відсутні.
До відповіді на відзив АТ „Акцент-Банк” було додано додаток №1 до кредитного договору №20.25.0000000295 від 25.01.2022р., який до позовної заяви доданий не був. При цьому, клопотання про поновлення строку для подання доказу Банком заявлене не було.
Відповідно до ч. 1 ст. 80 ГПК України позивач, особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб, повинні подати докази разом з поданням позовної заяви.
Згідно з ч. 8 ст. 80 ГПК України докази, не подані у встановлений законом або судом строк, до розгляду судом не приймаються, крім випадку, коли особа, яка їх подає, обґрунтувала неможливість їх подання у вказаний строк з причин, що не залежали від неї.
Згідно зі ст. 118 ГПК України право на вчинення процесуальних дій втрачається із закінченням встановленого законом або призначеного судом строку. Заяви, скарги і документи, подані після закінчення процесуальних строків, залишаються без розгляду, крім випадків, передбачених цим Кодексом.
Відповідно до ч. ч. 1, 4 ст. 119 ГПК України суд за заявою учасника справи поновлює пропущений процесуальний строк, встановлений законом, якщо визнає причини його пропуску поважними, крім випадків, коли цим Кодексом встановлено неможливість такого поновлення. Одночасно із поданням заяви про поновлення процесуального строку має бути вчинена процесуальна дія (подані заява, скарга, документи тощо), стосовно якої пропущено строк.
Враховуючи подання позивачем додатку №1 до кредитного договору №20.25.0000000295 від 25.01.2022р., клопотання про поновлення строку для залучення якого до матеріалів справи АТ „Акцент-Банк” заявлено не було, господарський суд дійшов висновку про відсутність правових підстав для врахування наданого позивачем доказу під час вирішення даного спору.
При цьому, у судовому засіданні 25.09.2023р. судом було відмовлено АТ „Акцент-Банк” у задоволенні клопотання про поновлення пропущеного строку для залучення до матеріалів справи додатку №1, оскільки згідно з вимогами ст. 119 ГПК України вказане клопотання має бути заявлено одночасно із поданням доказу.
Дослідивши матеріали справи, заслухавши доводи та пояснення учасників судового процесу, господарський суд встановив наступне.
25.01.2022р. між АТ „Акцент-Банк” (Банк) та фізичною особою-підприємцем Рагуцькою О.С. (Позичальник) було укладено кредитний договір №20.25.0000000295, істотними умовами кредитування згідно якого є наступні: вид кредиту - строковий кредит; ліміт договору складає 100 000,00 грн.; термін повернення кредиту - 23.01.2024р., Позичальник здійснює погашення кредиту та сплату процентів щомісячними однаковими платежами у розмірі та у строки, що визначені графіком платежів (додаток №1 до цього договору); за користування кредитом Позичальник сплачує фіксовані проценти у розмірі 33,90 %; Позичальник щомісячно сплачує Банку винагороду за кредитне обслуговування у розмірі 0,79% від суми ліміту у поточну дату сплати процентів; сплата винагороди здійснюється у гривні, розрахунок здійснюється щоденно. Нарахування винагороди здійснюється у дату сплати.
Відповідно до п. 2.1.2 кредитного договору №20.25.0000000295 від 25.01.2022р. Банк зобов'язується надати кредит шляхом перерахування кредитних коштів Позичальнику на цілі, відмінні від платежів на сплату судових витрат, у межах суми, обумовленої п. 1.1 цього договору, а також за умови виконання Позичальником зобов'язань, передбачених п. 2.2.12 цього договору.
Умовами п. п. 2.2.2, 2.2.3, 2.2.5 кредитного договору №20.25.0000000295 від 25.01.2022р. передбачено, що Позичальник зобов'язується сплатити проценти за користування кредитом відповідно до п. п. 4.1, 4.2., 4.3 цього договору; повернути кредит у терміни, встановлені п. п. 1.2, 2.2.14, 2.3.2 цього договору; сплатити Банку винагороду відповідно до п. п. 2.3.5, 4.4, 4.5, 4.6, 4.13 цього договору.
Згідно з п. 2.3.2 кредитного договору №20.25.0000000295 від 25.01.2022р. при настанні будь-якої з наступних подій, зокрема, порушенні Позичальником будь-якого із зобов'язань, передбачених умовами цього договору, у т.ч. у випадку порушення цільового використання кредиту, Банк, на свій розсуд, має право, зокрема, змінити умови цього договору - зажадати від Позичальника дострокове повернення кредиту, сплати процентів за його користування, виконання інших зобов'язань за цим договором у повному обсязі шляхом відправлення повідомлення. При цьому згідно зі ст. 212, 611, 651 ЦК України за зобов'язаннями, терміни виконання яких не наступили, терміни вважаються такими, що наступили, у зазначену у повідомленні дату. У цю дату Позичальник зобов'язується повернути Банку суму кредиту у повному обсязі, проценти за фактичний строк його користування, повністю виконати інші зобов'язання за цим договором.
Відповідно до п. 4.5 кредитного договору №20.25.0000000295 від 25.01.2022р. Позичальник сплачує Банку винагороду за кредитне обслуговування згідно з п. А. 10 цього договору.
25.01.2022р. Банком було перераховано на рахунок відповідача грошові кошти згідно кредитного договору №20.25.0000000295 від 25.01.2022р., що підтверджується меморіальним ордером. При цьому, на підтвердження факту часткового виконання відповідачем грошових зобов'язань за кредитним договором АТ „Акцент-Банк” було надано суду виписку по особовому рахунку за період з 25.01.2022р. по 21.04.2023р., з якої вбачається, що загальна сума внесених відповідачем грошових коштів на виконання зобов'язань за кредитним договором складає 8 104,56 грн.
02.04.2023р. АТ „Акцент-Банк” було складено вимогу, адресовану ОСОБА_1 , про дострокове виконання зобов'язань за кредитним договором №20.25.0000000295 від 25.01.2022р. у зв'язку з несвоєчасним виконанням грошових зобов'язань. Так, Банк просив сплатити заборгованість за кредитним договором, кількість днів прострочення оплати за яким становило 275 днів, у розмірі 138 690,43 грн.
На підтвердження факту направлення вказаної вимоги на адресу відповідача АТ „Акцент-Банк” було надано суду лист з описом вкладення про направлення відповідачу вимоги вих. №456 від 02.04.2023р. за договором №20.25.0000000295 від 25.01.2022р. та список згрупованих поштових відправлень за 03.04.2023р.
Згідно інформації про поштове відправлення №0504555031287, номер якого зазначений у списку згрупованих поштових відправлень, направлене Банком поштове відправлення на адресу Рагуцької О.С. було повернуто за зворотною адресою за закінченням терміну зберігання.
У поданій до суду позовній заяві Банком було наголошено, що неналежне виконання відповідачем зобов'язань за кредитним договором №20.25.0000000295 від 25.01.2022р в частині повернення кредитних коштів, сплати процентів та винагороди, стало підставою для направлення відповідачу вимоги про дострокове виконання зобов'язань, яка була залишена відповідачем без відповіді та задоволення.
Вирішуючи питання про правомірність та обґрунтованість заявлених в межах даної справи позовних вимог, суд виходить із наступного.
Так, згідно зі ст. 11 ЦК України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є: договори та інші правочини.
Частиною 1 статті 626 ЦК України передбачено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Частина 1 статті 202 ЦК України визначає, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
При цьому за правилами статті 14 ЦК України цивільні обов'язки виконуються у межах, встановлених договором або актом цивільного законодавства.
У відповідності до ч. 2 ст. 509 ЦК України зобов'язання виникають з підстав, встановлених ст. 11 цього Кодексу, у тому числі і з договорів. Згідно ст. 629 ЦК України договір є обов'язковим для виконання сторонами. Зобов'язання, в свою чергу, згідно вимог ст.ст. 525, 526 ЦК України, має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу. Одностороння відмова від виконання зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається.
Відповідно до ч.1 ст. 179 ГК України майново-господарські зобов'язання, які виникають між суб'єктами господарювання або між суб'єктами господарювання і негосподарюючими суб'єктами - юридичними особами на підставі господарських договорів, є господарсько-договірними зобов'язаннями.
Статтею 193 ГК України встановлено, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.
Згідно з ч. 1 ст. 1054 ЦК України, за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.
Відповідно до ст. 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (ст. 525 ЦК України).
Статтею 530 Цивільного кодексу України встановлено, що якщо у зобов'язанні встановлений строк його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк.
Частиною 2 ст. 1054 ЦК України передбачено, що до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 глави 71 („Позика”), якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.
Згідно ч. 1 ст. 1046 ЦК України встановлено, що за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суми позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої якості.
Згідно з ч. 1 ст. 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.
Водночас вимогами ч. 1 ст. 1049 Цивільного кодексу України передбачено, що позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Якщо договором не встановлений строк повернення позики або цей строк визначений моментом пред'явлення вимоги, позика має бути повернена позичальником протягом тридцяти днів від дня пред'явлення позикодавцем вимоги про це, якщо інше не встановлено договором.
Відповідно до ч. 2 ст. 1050 Цивільного кодексу України якщо договором встановлений обов'язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього Кодексу.
Статтями 610, 612 ЦК України встановлено, що порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання). Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Господарським судом під час вирішення даного спору встановлено, що 25.01.2022р. між АТ „Акцент-Банк” та ОСОБА_1 було укладено кредитний договір №20.25.0000000295, за умовами якого Банк зобов'язався видати відповідачу кредитні кошти у розмірі 100 000,00 грн., які відповідачем мали бути повернуті у повному обсязі у строк до 23.01.2024р.
АТ „Акцент-Банк” було належним чином виконано прийняті на себе зобов'язання щодо видачі кредитних коштів у розмірі 100 000,00 грн., що підтверджується меморіальним ордером від 25.01.2022р.
02.04.2023р. АТ „Акцент-Банк” було складено вимогу, адресовану ОСОБА_1 , про дострокове виконання зобов'язань за кредитним договором №20.25.0000000295 від 25.01.2022р. у зв'язку з простроченням виконання відповідачем прийнятих на себе зобов'язань за кредитним договором, прострочення виконання зобов'язання за яким на дату складання вимоги становило 275 днів.
У випадку звернення Банку до Позичальника із вимогою про дострокове виконання зобов'язань у порядку ч.2 ст. 1050 ЦК України вважається, що строк виконання кредитного договору в повному обсязі є таким, що настав, а право кредитора нараховувати передбачені кредитним договором відсотки за користування кредитом припиняється, кредитор втрачає право нараховувати відсотки після настання терміну повернення, який зазначений ним у відповідному повідомленні (претензії, вимозі) на адресу боржника, оскільки такими діями кредитор на власний розсуд змінює умови виконання основного зобов'язання з повернення кредиту та сплати відсотків за користування кредитом, змінює порядок і строк виконання цих зобов'язань, припиняє подальше кредитування позичальника, змінює строк дії кредитної лінії та термін повернення кредиту.
На підтвердження факту направлення на адресу ОСОБА_1 вимоги про дострокове виконання зобов'язань за кредитним договором №20.25.0000000295 від 25.01.2022р. Банком було надано суду лист з описом вкладення про направлення відповідачу вимоги вих. №456 від 02.04.2023р. за договором №20.25.0000000295 від 25.01.2022р. та список згрупованих поштових відправлень за 03.04.2023р.
Слід зазначити, що ОСОБА_1 заперечувала факт отримання від Банку будь-якої вимоги про дострокове виконання зобов'язань за кредитним договором.
Господарський суд зазначає, що в описі вкладення зазначено про направлення на адресу відповідача вимоги за вих. №456 від 02.04.2023р. Проте, надана суду вимога від 02.04.2023р. не містить будь-якого вихідного номеру, а, отже, суд не може беззаперечно встановити факт направлення на адресу відповідача саме тієї вимоги, яка була надана суду.
Пунктом 61 Правил надання послуг поштового зв'язку, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 05.03.2009р. №270, зазначено, що у разі приймання внутрішніх поштових відправлень з оголошеною цінністю з описом вкладення бланк опису заповнюється відправником у двох примірниках. Працівник поштового зв'язку повинен перевірити відповідність вкладення опису, розписатися на обох його примірниках і проставити відбиток календарного штемпеля. Один примірник опису вкладається до поштового відправлення, другий видається відправникові. На примірнику опису, що видається відправникові, працівник поштового зв'язку повинен зазначити номер поштового відправлення. За бажанням відправника на примірнику опису, що вкладається до поштового відправлення, вартість предметів може не зазначатися.
Опис вкладення дійсно не містить номеру поштового відправлення, на чому наголошував відповідач. Проте, за переконанням суду, відсутність номеру поштового відправлення не є визначальним при оцінці наданого Банком опису вкладення, оскільки суду, в першу чергу, необхідно переконатись у направленні саме вимоги про дострокове виконання зобов'язання.
Згідно інформації про поштове відправлення №0504555031287, номер якого зазначений у списку згрупованих поштових відправлень, направлене Банком поштове відправлення на адресу ОСОБА_1 було повернуто за зворотною адресою за закінченням терміну зберігання.
Таким чином, повернуте на адресу Банку поштове відправлення у випадку його надання суду за даних обставин справи могло підтвердити факт направлення відповідачу саме вимоги про дострокове виконання зобов'язань за кредитним договором, а не будь-якого іншого документу, а, отже, і факт реалізації Банком права на дострокове повернення кредиту та сплати процентів.
Підсумовуючи вищенаведене, враховуючи наявність на описі вкладення вихідного номеру вимоги, який відсутній на вимозі про дострокове виконання відповідачем зобов'язань за кредитним договором, яка була надана АТ „Акцент-Банк” суду, приймаючи до уваги ненадання позивачем поштового відправлення, яке повернулось на адресу Банку після його направлення на адресу ОСОБА_1 , господарський суд доходить висновку про недоведеність позивачем існування у відповідача обов'язку достроково повернути кредитні кошти, сплатити проценти та винагороду.
Позиція господарського суду щодо необхідності встановлення факту направлення Банком на адресу Позичальника саме вимоги про дострокове виконання зобов'язань за кредитним договором, а не будь-яких інших документів, узгоджується із правовою позицією Верховного Суду, викладеною у постановах від 23 січня 2019 року у справі № 521/19118/14-ц, від 10 лютого 2021 року у справі № 288/1595/13.
З огляду на викладене суд доходить висновку про наявність у АТ „Акцент-Банк” права вимагати стягнення із ОСОБА_1 лише простроченої заборгованості за кредитним договором №20.25.0000000295 від 25.01.2022р.
Вирішуючи питання про розмір основної заборгованості, процентів та винагороди, які можуть бути присуджені до стягнення із ОСОБА_1 на користь позивача, суд виходить з наступного.
ОСОБА_1 має здійснювати погашення заборгованості та кредитом, сплачувати проценти у розмірі та у строки, що визначені у графіку платежів, який є додатком додаток №1 до кредитного договору №20.25.0000000295 від 25.01.2022р.
Проте, АТ „Акцент-Банк” не було додано до позовної заяви графіку платежів, який є додатком додаток №1 до кредитного договору №20.25.0000000295 від 25.01.2022р. Наданий позивачем додаток №1 до договору судом до уваги не приймається з підстав, які наведені в описовій частині даного судового рішення.
Ненадання Банком графіку погашення платежів має наслідком неможливість встановлення судом розміру заборгованості за тілом кредиту, прострочення з оплати якої мало місце, наприклад, на дату подачі позовної заяви. В свою чергу, неможливість встановлення заборгованості за тілом кредиту має наслідком неможливість розрахунку заборгованості за процентами, які мають бути розраховані на заборгованість за тілом кредиту.
Враховуючи вищенаведене суд доходить висновку про неможливість визначення розміру заборгованості ОСОБА_1 із сплати кредитних коштів та відсотків за користування грошовими коштами. При цьому, суд зазначає, що розрахунок заборгованості не може бути достатнім доказом на підтвердження існування у відповідача тієї або іншої суми боргу, оскільки суд має надати оцінку графіку погашення платежів, що узгоджується із вимогами ч. 1 ст. 86 ГПК України, якою передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується, зокрема, на безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Умовами кредитного договору №20.25.0000000295 від 25.01.2022р. встановлено, що Позичальник щомісячно сплачує Банку винагороду за кредитне обслуговування у розмірі 0,79% від суми ліміту. Сплата винагороди також здійснюється згідно з графіком платежів.
Проте, з огляду на відсутність графіку платежів, який визначає строки сплати винагороди за кредитне обслуговування, господарський суд доходить висновку про необхідність відмови у задоволенні заявлених Банком позовних вимог у названій частині вимог.
З огляду на вищевикладене, враховуючи недоведеність АТ „Акцент-Банк” виникнення у нього права вимагати у відповідача дострокового повернення кредиту у зв'язку з відсутністю належних доказів направлення вимоги, неможливість встановлення судом дійсного розміру простроченої заборгованості за кредитом, відсотками та винагородою господарський суд доходить висновку про необхідність відмови у задоволенні заявлених Банком до ОСОБА_1 вимог про стягнення заборгованості у загальному розмірі 138 960,43 грн.
Господарський суд зазначає, що відмова у задоволенні заявлених Банком позовних вимог у межах даної справи пов'язана, в першу чергу, з невиконанням позивачем процесуального обов'язку щодо надання належних доказів. Проте, суд зазначає, що відмова у задоволенні позову не звільняє ОСОБА_1 від виконання зобов'язань за кредитним договором, неналежне виконання зобов'язань за яким вочевидь могло мати місце, оскільки сплата на рахунок Банку за період з 25.01.2022р. по 21.04.2023р. грошових коштів у розмірі 8 104,56 грн. дає підстави стверджувати про можливе невиконання Позичальником прийнятих на себе зобов'язань.
Доводи ОСОБА_1 про укладення кредитного договору із порушенням вимог Закону України „Про захист прав споживачів” судом відхиляються, оскільки положення зазначеного Закону не регулюють господарські відносини, які, в даному випадку, склались між Банком та відповідачем як суб'єктом підприємницької діяльності.
Згідно вимог ст. 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. У разі посилання учасника справи на невчинення іншим учасником справи певних дій або відсутність певної події, суд може зобов'язати такого іншого учасника справи надати відповідні докази вчинення цих дій або наявності певної події. У разі ненадання таких доказів суд може визнати обставину невчинення відповідних дій або відсутності події встановленою.
Разом з тим, ст. 86 ГПК України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Відповідно до ч. 2 ст. 617 ЦК України особа, не звільняється від відповідальності за порушення зобов'язання у разі відсутності у боржника необхідних коштів. Крім того, згідно ч. 1 ст. 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.
Підсумовуючи викладене вище, господарський суд доходить висновку про правомірність відмови у задоволенні заявлених акціонерним товариством „Акцент-Банк” позовних вимог до фізичної особи-підприємця Рагуцької Ольги Святославівни про стягнення заборгованості у загальному розмірі 138 960,43 грн.
Судові витрати зі сплати судового збору за подання позовної заяви покладаються на позивача відповідно до приписів ст. 129 ГПК України.
Керуючись ст. ст. 86, 129, 236 - 238, 240 ГПК України, суд, -
ВИРІШИВ:
1. В позові відмовити.
Рішення набирає законної сили в порядку, передбаченому ст. 241 ГПК України.
Відповідно до ст. ст. 254, 256 ГПК України учасники справи, особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, інтереси та (або) обов'язки, мають право подати апеляційну скаргу на рішення суду першої інстанції до Південно-Західного апеляційного господарського суду протягом 20 днів з дня складання повного тексту рішення суду.
Повний текст рішення складено 02 жовтня 2023 р.
Суддя С.П. Желєзна