ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ
________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
РІШЕННЯ
"21" вересня 2023 р.м. Одеса Справа № 916/2036/23
Господарський суд Одеської області у складі судді Цісельського О.В.,
за участю секретаря судового засідання Лінник І.А.,
за участю представників:
від позивача: Вакаренко І.В. - самопредставництво,
від відповідача: адвокат Осипов Б.В. - ордер,
розглянувши у відкритому судовому засіданні справу №916/2036/23
за позовом: Департаменту комунальної власності Одеської міської ради (вул. Артилерійська, 1, м. Одеса, 65039)
до відповідача: Фізичної особи-підприємця Голубова Івана Васильовича ( АДРЕСА_1 )
про розірвання договору та виселення,
ВСТАНОВИВ:
1. Короткий зміст позовних вимог та заперечень.
16.05.2023 Департамент комунальної власності Одеської міської ради звернувся до Господарського суду Одеської області з позовною заявою до Фізичної особи-підприємця Голубова Івана Васильовича, в якій просить суд:
1) розірвати договір оренди №3/77 від 08.04.2019, укладений між Департаментом комунальної власності Одеської міської ради та Фізичною особою-підприємцем Голубовим Іваном Васильовичем;
2) виселити Фізичну особу-підприємця Голубова Івана Васильовича з нежитлових приміщень першого поверху № 501а, загальною площею 95,4 кв.м., розташованих за адресою: м. Одеса, Давида Ойстраха, № 1, на користь Департаменту комунальної власності Одеської міської ради. Також, просить суд стягнути з відповідача суму судових витрат.
В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на неналежне виконання відповідачем умов укладеного між сторонами договору оренди №3/77 від 08.04.2019 у зв'язку з невикористанням орендованого майна.
Так, позивач зазначає, що договір оренди від 08.04.2019 № 3/77 вважається продовженим на період діє воєнного стану та протягом чотирьох місяців з дати припинення чи скасування воєнного стану, проте у зв'язку з неналежним виконанням відповідачем істотних умов вищезазначеного договору, а саме невикористанні зазначених нежитлових приміщень відповідачем, позивач змушений звернутись до суду за захистом своїх порушених прав, оскільки договір оренди, на його думку, підлягає розірванню через те, що відповідачем порушуються його умови, зокрема, у зв'язку з невикористанням нежитлових приміщень.
На підтвердження вказаного позивач зауважує, що 29.12.2022, 01.02.2023 та 01.03.2023 уповноваженими особами Департаменту було здійснено обстеження нежитлових приміщень першого поверху № 501а, загальною площею 95,4 кв.м., що розташовані за адресою: м. Одеса, Давида Ойстраха, № 1, та встановлено, що приміщення не використовується та зачинено, про що складено відповідні акти обстеження, що свідчить про порушення відповідачем п. 7.3. договору.
Відтак, Департамент вважає за необхідне скористуватися своїм правом щодо дострокового розірвання договору оренди у порядку, передбаченому чинним законодавством, що прямо передбачено п. 7.3. договору, та як наслідок, 28.03.2023 позивачем направлено пропозицію відповідачу з вимогою достроково розірвати договір оренди № 3/77 від 08.04.2019 та повернути орендоване майно за актом приймання-передачі Департаменту.
Окрім того, позивач наголошує, що відповідача необхідно виселити зі спірних нежитлових приміщень, оскільки наразі останній у добровільному порядку не передав орендовані приміщення Департаменту за актом прийому-передачі.
Відповідач у відзиві на позовну заяву заперечує щодо позовних вимог позивача, наголосивши, що відповідач використовував та продовжує використовувати об'єкт оренди за профільним призначенням, але за самостійно визначеним графіком використання, що пов'язано зі збройною агресією РФ проти України.
При цьому, відповідач наголошує, що доказом того, що відповідач не припинив своєї зацікавленості у використанні орендованого майна є факт відсутності заборгованості з орендної плати. Водночас, відповідач наполягає на тому, що договір продовжує діяти протягом строку дії воєнного стану та чотирьох місяців з дати припинення чи скасування воєнного стану на підставі постанови Кабінету Міністрів України від 27.05.2022 № 634.
Також, відповідач зауважує, зниження рівня споживання населенням побутових послуг, відсутність у будинку бомбосховища, періодичні акти відритої агресії з боку Росії, обмежений рух відповідача, пов'язаний із його статусом інваліда пояснює введення ним режиму обмеженого графіку роботи.
Окрім того, відповідач додає, що з аналізу правовідносин, що склались між ним та Департаментом, вбачається, що фактів порушення права ДКВ не зафіксовано, а позивач, як представник власника, отримує своєчасно оплату за договором, об'єкт застраховано, скарг від мешканців не отримано та комунальні платежі сплачуються своєчасно.
В свою чергу, відповідач зазначає, що він не отримував від позивача повідомлення щодо необхідності надання доступу до орендованого приміщення та пропозицію про дострокове розірвання договору, які позивач направив на невірну адресу. Також відповідач не отримував пропозицію позивача про дострокове розірвання договору оренди, що в подальшому унеможливило повідомлення у двадцятиденний строк орендодавця про результати її розгляду.
Відповідач вважає, що позивачем умисно створені передумови для звернення до суду, адже він не зв'язався з відповідачем за контактним номером телефону, відомості щодо якого розміщені на оголошенні при вході до приміщення, а ФОП Голубов І.В. у добровільному порядку не міг передбачити намір позивача здійснити огляд орендованих приміщень та здійснити передачу Департаменту за актом прийому-передачі.
У відповіді на відзив позивач наголосив, що надсилання відповідачу пропозиції про розірвання договору є правом, а не обов'язком позивача, тому навіть у випадку недотримання Департаментом вимог ч.2 ст. 188 Господарського кодексу України щодо обов'язку надсилання іншій стороні пропозиції про зміну умов договору оренди, на думку позивача, не позбавляє його права звернутися до суду з позовом про зміну умов договору чи розірвання за наявності спору, тобто відсутності згоди на зміну умов договору.
Додатково позивач наголошує, що відповідачем не виконано з моменту укладання умову договору, передбачену підп. «л» п. 4.2. договору, якою встановлено обов'язок відповідача укласти з балансоутримувачем приміщення договір про відшкодування витрат балансоутримувача на утримання приміщень і прибудинкової території.
Позивач вважає, що відповідач не спростував наданих позивачем актів обстеження та не надав доказів встановлення іншого графіку роботи, при цьому відповідач не інформував позивача про такі зміни.
Додатково позивач зауважив, що не володіє інформацією або даними, з яких причин листи направлялись відповідачу на невірну адресу, при цьому сам відповідач зазначав свою адресу як «вул. 3 Лінія, буд. 22» у направлених позивачу листах.
Від відповідача надійшли письмові заперечення, в яких останній наголосив, що нормативними актами України не передбачений обов'язок орендаря погоджувати свій графік роботи з орендодавцем.
Водночас, відповідач наголошує, що він звертався до позивача із запитом про надання роз'яснень щодо умов підп. «л» п. 4.2. договору, проте відповіді не отримав, а також звертає увагу на тому, що адреса відповідача зазначена, зокрема, у договорі страхування орендованого приміщення, а отже позивач мав відомості щодо неї.
Інші заяви по суті до суду не надходили.
2. Процесуальні питання, вирішені судом.
Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 16.05.2023 позовна заява вх.№2106/23 була передана на розгляд судді Цісельському О.В.
Ухвалою Господарського суду Одеської області від 22.05.2023 позовну заяву Департаменту комунальної власності Одеської міської ради (вх.№2106/23 від 16.05.2023) залишено без руху, встановлено позивачу строк для усунення недоліків протягом семи днів з дня вручення ухвали суду.
26.05.2023 року від Департаменту комунальної власності Одеської міської ради надійшла заява про усунення недоліків позовної заяви (вх.№17479/23) разом із доказами направлення позовної заяви з додатками на належну адресу відповідача, із змісту якої вбачається усунення недоліків, встановлених ухвалою суду від 22.05.2023.
Того ж дня, позивачем подано до суду клопотання (вх. № 17481/23 від 26.05.2023), відповідно до якого останній просив врахувати виправлення в позовній заяві Департаменту комунальної власності Одеської міської ради при розгляді справи № 916/2036/23, зазначені у даному клопотанні.
01.06.2023 ухвалою Господарського суду Одеської області прийнято позовну заяву (вх.№ 2106/23 від 16.05.2023) до розгляду та відкрито провадження у справі № 916/2036/23. Постановлено розглядати справу № 916/2036/23 за правилами загального позовного провадження та підготовче засідання призначено на "27" червня 2023 року об 11:20 год.
19.06.2023 представником ФОП Голубова І.В. через систему «Електронний суд» подано до суду клопотання (вх. № 20100/23), де представник просив суд внести його дані до додаткових відомостей про учасника справи для доступу до електронної справи № 916/2036/23 та перевести в електронну форму процесуальні та інші документи по справі, що надійшли до суду в паперовому вигляді. Дане клопотання було задоволено судом та 20.06.2023 представнику надано доступ до матеріалів електронної справи.
20.06.2023 до суду від відповідача надійшов відзив на позов (вх. № 20261/23), який судом був прийнятий до розгляду та долучений до матеріалів справи разом із доданими до нього документами.
27.06.2023 позивачем надано до суду відповідь (вх. № 21194/23) на відзив, яка судом також прийнята до розгляду та долучена до матеріалів справи разом із додатками до неї.
27.06.2023 у підготовчому засіданні по справі № 916/2036/23 судом проголошено протокольну ухвалу про перерву до "31" липня 2023 року о 12:00 год.
30.06.2023 представником ФОП Голубова І.В. подано до суду заперечення (вх. № 21721/23) на відповідь на відзив, які судом прийняті до розгляду та долучені до матеріалів справи.
Підготовче засідання, призначене протокольною ухвалою Господарського суду Одеської області від 27.06.2023 у справі № 916/2036/23 на 31.07.2023 о 12:00 год., не відбулося у зв'язку з відсутністю в суді доступу до мережі інтернет, оскільки відбувся збій у роботі мережевого обладнання ТОВ НВП «Тенет» у період з 10:25 год. до 12:40 год., про що секретарем судового засідання складено відповідну довідку.
31.07.2023 ухвалою Господарського суду Одеської області продовжено строк проведення підготовчого провадження у справі № 916/2036/23 за ініціативою суду на 30 днів та підготовче засідання у справі № 916/2460/23 призначено на "22" серпня 2023 року о 12:40 год.
22.08.2023 позивачем подано до суду клопотання (вх. № 28598/23), яким Департамент просив закрити підготовче провадження по справі № 916/2036/23 без участі представника позивача та призначити розгляд справи по суті, зокрема, на вересень 2023 року.
22.08.2023 у підготовчому засіданні по справі № 916/2036/23, після вирішення всіх питань, передбачених ст. 182 ГПК України, судом проголошено протокольну ухвалу про закриття підготовчого провадження та призначення справи № 916/2036/23 до судового розгляду по суті на "31" серпня 2023 року о 10:40 год., про що позивача було повідомлено ухвалою суду від 22.08.2023 відповідно до приписів ст. 120 ГПК України.
29.08.2023 від Департаменту комунальної власності Одеської міської ради до суду надійшло клопотання (вх. № 29596/23) про розгляд справи № 916/2036/23 за відсутності представника позивача за наявними матеріалами справи. При цьому, Департамент просив задовольнити позовні вимоги в повному обсязі.
31.08.2023 у судовому засіданні по справі № 916/2036/23 судом проголошено протокольно ухвалу про перерву до "21" вересня 2023 року о 12:00 год. Департамент комунальної власності Одеської міської ради про дату, місце та час судового засідання по суті у справі № 916/2036/23 було повідомлено ухвалою суду від 01.09.2023, постановленою у відповідності до ст. 120 Господарського процесуального кодексу України. Окрім того, даною ухвалою судом визнано явку обов'язковою та викликано у судове засідання Департамент комунальної власності Одеської міської ради.
В судовому засіданні 21.09.2023 представник позивача - Департаменту комунальної власності Одеської міської ради, позовні вимоги підтримав повністю та наполягав на їх задоволенні.
Представник відповідача - ФОП Голубова Івана Васильовича, проти заявлених до нього позовних вимог заперечував, просив суд відмовити у задоволенні позову в повному обсязі.
Матеріали справи свідчать про те, що судом було створено всім учасникам судового процесу належні умови для доведення останніми своїх правових позицій, надання ними доказів, які, на їх думку, є достатніми для обґрунтування своїх вимог та заперечень та надано достатньо часу для підготовки до судового засідання тощо. Окрім того, судом було вжито всіх заходів, в межах визначених чинним законодавством повноважень, щодо всебічного, повного та об'єктивного дослідження всіх обставин справи.
В процесі розгляду справи всі подані учасниками справи клопотання та заяви були судом розглянуті та вирішенні відповідно до приписів Господарського процесуального кодексу України, про що відзначено у протоколах підготовчих та судових засідань.
Під час судового розгляду, відповідно до ст.ст. 209, 210 ГПК України, судом були з'ясовані всі обставини на які учасники справи посилалися як на підставу своїх вимог і заперечень, а також судом були безпосередньо досліджені всі докази, наявні в матеріалах справи.
В судовому засіданні, 21.09.2023 Господарським судом був закінчений розгляд справи по суті та відповідно до ч.1 ст.240 ГПК України після виходу з нарадчої кімнати проголошена вступна та резолютивна частини рішення.
3. Обставини, встановлені судом під час розгляду справи.
Відповідно до Положення про Департамент комунальної власності Одеської міської ради, затвердженого рішенням Одеської міської ради від 17.03.2021 № 137-VIII, позивач є виконавчим органом Одеської міської ради, у своїй діяльності керується Конституцією та законами України, актами Президента України та Кабінету Міністрів України, іншими нормативно-правовими актами, рішеннями Одеської міської ради, її виконавчого комітету, розпорядженнями міського голови та цим положенням. Департамент підзвітний та підконтрольний Одеській міській раді, підпорядкований міському голові та Виконавчому комітету Одеської міської ради. Департамент є уповноваженим органом, який виступає орендодавцем щодо єдиних майнових комплексів, нерухомого майна і споруд, майна, що не увійшло до статутного капіталу, перебуває у комунальній власності територіальної громади м. Одеси, за виключенням майна, орендодавцем якого уповноважено виступати інший виконавчий орган Одеської міської ради.
Відповідно до даних витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності від 11.02.2021 № 244070110 територіальній громаді міста Одеси в особі Одеської міської ради на праві комунальної власності належать нежитлові приміщення 1-го поверху № 501а, загальною площею 95,4 кв.м., за адресою: м. Одеса, вул. Давида Ойстраха, 1.
08.04.2019 між Департаментом комунальної власності Одеської міської ради (орендодавець) та Фізичною особою-підприємцем Голубовим Іваном Васильовичем (орендар) був укладений договір оренди нежитлового приміщення № 3/77, за умовами п.1.1. якого орендодавець передає, а орендар приймає у строкове платне користування нежитлові приміщення першого поверху № 501а, загальною площею 95,4 кв.м., що розташовані за адресою: м. Одеса, вул. Давида Ойстраха, 1 (далі - об'єкт оренди).
Відповідно до п. 1.3. договору сторони погодили його термін дії з 08.04.2019 до 08.03.2022.
Згідно з п. 2.1., 2.2., 2.3., 2.4., 2.5. договору орендна плата визначається на підставі ст. 19 Закону України «Про оренду державного та комунального майна», Методики розрахунку орендної плати за майно комунальної власності територіальної громади м. Одеси від 30.01.2019, рішень Одеської міської ради та виконкому Одеської міської ради.
За орендоване приміщення орендар зобов'язується сплачувати орендну плату, що становить за перший, після підписання договору оренди, місяць 12323,05 грн (без урахування податку на додану вартість та індексу інфляції) та є базовою ставкою орендної плати за місяць. Розмір орендної плати за кожний наступний місяць визначається шляхом коригування розміру орендної плати за минулий місяць на щомісячний індекс інфляції, що друкується Мінстатом України. Податок на додану вартість розраховується відповідно до вимог чинного законодавства.
До орендної плати не входить плата за комунальні послуги, вартість експлуатаційних витрат, плата за користування земельною ділянкою та інші послуги, які надаються спеціалізованими організаціями. Орендар зобов'язаний вносити орендну плату щомісячно до 15 числа поточного місяця, незалежно від результатів його господарської діяльності.
Розмір орендної плати змінюється у випадках зміни методики її розрахунку, цін і тарифів, та в інших випадках, передбачених законодавчими актами України та рішеннями міської ради, що набрали чинності, в порядку передбаченому чинним законодавством.
Пунктом 3.2. договору передбачено, що орендодавець має право контролювати стан, напрямки та ефективність використання приміщень, переданих в оренду.
Згідно з п. 3.3. договору орендодавець має право виступати з ініціативою розірвання договору оренди у разі невиконання або неналежного виконання орендарем обов'язків, передбачених цим договором, у тому числі, несплати орендної плати своєчасно та у повному обсязі.
Відповідно до п. 3.5. договору орендодавець зобов'язується не вчиняти дій, які б перешкоджали орендарю користуватись орендованими приміщеннями на умовах цього договору.
За умовами п. 4.1. договору вказані у п. 1.1. приміщення орендодавцем передаються орендарю виключно під розміщення офісу.
Згідно з п. 4.2. договору протягом дії договору, крім своєчасного внесення орендної плати, орендар зобов'язаний, зокрема: окремо сплачувати за власні кошти фактичні витрати за користування водою, каналізацією, газом, електроенергією, центральним опаленням, іншими комунальними послугами, для чого у місячний термін оформити договори з відповідними службами (підп. «в»); протягом місяця з дати укладення договору оренди застрахувати об'єкт оренди терміном на 1 (один) рік з наступними щорічними продовженнями дії договору страхування протягом всього терміну дії договору оренди на користь орендодавця у страховій компанії у порядку, визначеному чинним законодавством, та таким чином, щоб весь час об'єкт оренди було застраховано на повну вартість об'єкта оренди, визначену у п. 1.1. цього договору, та щороку надавати орендодавцю копії відповідних документів, що засвідчують належне виконання зазначеного зобов'язання (підп. «е»); своєчасно узгоджувати з орендодавцем будь-які зміни профілю використання об'єкта оренди (підп. «з»); укласти з балансоутримувачем об'єкта оренди договір про відшкодування витрат балансоутримувача на утримання приміщень і прибудинкової території та надати орендодавцю копії відповідних документів, що засвідчують виконання зазначеного обов'язку, протягом 30 днів з моменту укладення цього договору (підп. «л»); окремо сплачувати за власні кошти витрати за користування земельною ділянкою для чого у місячний термін з дати підписання договору оренди звернутися до компетентних органів, з метою врегулювання питання землекористування згідно з діючим законодавством (підп. «м»).
Відповідно до п. 4.6. договору орендар безперешкодно допускає представників орендодавця, у робочий час доби, для контролю за виконанням правил використання приміщень і обов'язків за договором.
За умовами п. 4.7. договору після закінчення строку дії договору чи у випадку його дострокового розірвання орендар зобов'язаний у 15-денний термін передати орендодавцю приміщення за актом у належному стані, не гіршому ніж на момент передачі їх в оренду та відшкодувати орендодавцеві збитки, у разі погіршення стану або втрати (повної або часткової) об'єкта оренди.
Пунктом 7.3. договору передбачено, що при тривалому, більше трьох місяців, невикористанні орендарем наданих йому приміщень за цим договором, приміщення вважаються неосвоєними і договір підлягає розірванню відповідно до чинного законодавства.
Відповідно до п. 7.5. договору зміна або розірвання договору можуть мати місце за погодженням сторін. Зміни та доповнення, що вносяться до договору, розглядаються сторонами на протязі 20 днів і вносяться у тій самій формі, в якій укладено цей договір. Одностороння відмова від виконання умов договору та внесених змін не допускається.
Згідно з п. 7.6. договору він може бути розірваний на вимогу однієї із сторін за рішенням господарського суду у випадках, передбачених чинним законодавством та зазначеним договором оренди.
За умовами п. 7.8. договору у разі відсутності заяви однієї із сторін про припинення або зміну умов договору оренди протягом одного місяця після закінчення терміну дії договору він вважається продовженим на той самий термін і на тих самих умовах, що були передбачені договором.
Як встановлено п. 7.9. договору, заяви, пропозиції, повідомлення, претензії, стосовно змін, розірвання, припинення або продовження дії договору оренди на новий термін, надсилаються сторонами цього договору рекомендованими або цінними листами за адресами, зазначеними у цьому договорі.
Згідно з п. 7.11. договору його дія припиняється внаслідок: закінчення строку, на який його було укладено; продажу об'єкта оренди за участю орендаря; загибелі об'єкта оренди; достроково за згодою сторін або за рішенням господарського суду; банкрутства або ліквідації орендаря; в інших випадках, передбачених чинним законодавством.
За умовами п. 7.12. договору орендар зобов'язується надавати орендодавцю інформацію про використання об'єкта оренди на вимогу орендодавця.
У Розділі 8 договору вказані реквізити сторін, зокрема, місцезнаходження ФОП Голубова І.В.: АДРЕСА_2 .
Як вбачається з даних Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань (а.с. 33), місцезнаходженням відповідача в Реєстрі значиться адреса: вул. Суворовська 3 Лінія, буд. 22, м. Одеса, 65069.
Додатком до договору сторони погодили розрахунок орендної плати, яка становить 14787,66 грн з ПДВ.
За актом приймання-передачі від 08.04.2019 на підставі договору оренди № 3/77 позивач передав відповідачу (орендареві), а останній прийняв у строкове користування нежитлові приміщення першого поверху № 501а, загальною площею 95,4 кв.м, що розташовані за адресою: м. Одеса, вул. Давида Ойстраха, 1.
29.12.2022 комісією у складі посадових осіб позивача та КУ «Муніципальна служба комунальної власності Одеської міської ради» був складений акт обстеження нежитлових приміщень, що орендуються відповідачем за договором оренди № 3/77 від 08.04.2019, відповідно до даних якого комісією встановлено, що на момент обстеження орендований об'єкт зачинений, доступ всередину відсутній. Аналогічні акти були також складені 01.02.2023 та 01.03.2023, до яких також додано матеріали фотофіксації.
Керуючись зазначеними актами, які були складені протягом періоду 29.12.2022 - 01.03.2023, тобто менше трьох місяців, позивач направив відповідачу пропозицію вих. № 101-13/532 від 28.03.2023, в якій пропонував у місячний строк прибути до Департаменту, достроково розірвати договір оренди № 3/77 від 08.04.2019 та передати позивачу орендовані приміщення за актом приймання-передачі. При цьому дану пропозицію позивач направив відповідачу поштовим зв'язком за іншою адресою: вул. 3-а Лінія Марії Демченко, 22, м. Одеса, 65038, ніж вказана у договорі, і яка, відповідно до відмітки поштової установи від 01.05.2023 (а.с. 21), була повернута позивачу неврученою із відміткою «за закінченням терміну зберігання».
В матеріалах справи також наявне повідомлення позивача за вих. № 01-13/762 від 21.04.2023, яке адресоване відповідачу, в якому позивач повідомив про необхідність забезпечення доступу працівникам Департаменту та КУ «Муніципальна служба комунальної власності Одеської міської ради» до орендованих приміщень 10.05.2023 об 11:00 год. для комісійного обстеження з метою перевірки виконання умов договору, а також просив надати Департаменту договір про відшкодування витрат балансоутримувача на утримання приміщення і прибудинкової території, посилаючись на ч. 6 ст. 20 Закону України «Про оренду державного та комунального майна».
Водночас, в матеріалах справи відсутні докази направлення/вручення даного повідомлення відповідачу (в матеріалах справи відсутні фіскальні чеки, поштові накладні, повідомлення, поштові конверти, реєстри відправленої кореспонденції, витяги з внутрішніх книг реєстрації кореспонденції тощо).
10.05.2023 комісією у складі посадових осіб позивача та КУ «Муніципальна служба комунальної власності Одеської міської ради» був складений акт обстеження нежитлових приміщень, розташованих за адресою: м. Одеса, вул. Давида Ойстраха, 1, орендовані відповідачем згідно договору № 3/77 від 08.04.2019, в якому останні встановили, зокрема, що: на момент обстеження (11:10) орендований об'єкт зачинений, доступу в середину немає; станом на дату обстеження орендар не має заборгованості з оплати орендних платежів; орендовано майно застраховано, строк дії страхового полісу до 17.05.2023; конфігурація орендованих приміщень відповідає плану-схемі, відображеному в технічному паспорті; орендар був повідомлений належним чином, але доступу до приміщення не надав.
На підтвердження обставини здійснення відповідачем страхування орендованого приміщення позивачем до матеріалів справи долучено копію договору від 16.05.2023 № 101078069, укладеного між відповідачем та ПрАТ «Страхова компанія «Граве Україна», з якого вбачається, що орендоване за договором приміщення застраховано на строк з 18.05.2022 по 17.05.2023.
19.05.2023 відповідачем був поданий до Департаменту запит, який датований 09.05.2023, в якому відповідач наголосив, що використовує орендоване приміщення з метою надання населенню соціально побутових послуг, зокрема щодо шиття та ремонту одягу, та просив роз'яснити порядок виконання підп. «л» п. 4.2. спірного договору. Доказів надання позивачем відповіді на цей запит матеріали справи не містять.
Під час розгляду справи відповідач заперечував обставину невикористання ним орендованого приміщення, наголошуючи, що ним було встановлено графік роботи з огляду обставини воєнного стану та постійні повітряні тривоги, при цьому, як стверджує відповідач, ним було розміщено на вхідних дверях приміщення оголошення щодо засобу зв'язку, яким позивач не скористався. На підтвердження своїх доводів відповідач долучив до матеріалів справи здійснену ним фотофіксацію, проте не подав суду відповідних внутрішніх наказів по підприємству щодо графіку роботи, штатного розпису, доказів укладення угод для функціонування будинку побуту тощо.
4. Норми права, з яких виходить господарський суд при прийнятті рішення.
За змістом ст. 11 ЦК України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є: 1) договори та інші правочини; 2) створення літературних, художніх творів, винаходів та інших результатів інтелектуальної, творчої діяльності; 3) завдання майнової (матеріальної) та моральної шкоди іншій особі; 4) інші юридичні факти. Цивільні права та обов'язки можуть виникати безпосередньо з актів цивільного законодавства. У випадках, встановлених актами цивільного законодавства, цивільні права та обов'язки можуть виникати з рішення суду.
Статтею 15 ЦК України визначено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.
Частиною 1 ст. 16 ЦК України визначено, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
За змістом ч.2 ст.16 ЦК України способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: 1) визнання права; 2) визнання правочину недійсним; 3) припинення дії, яка порушує право; 4) відновлення становища, яке існувало до порушення; 5) примусове виконання обов'язку в натурі; 6) зміна правовідношення; 7) припинення правовідношення; 8) відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди; 9) відшкодування моральної (немайнової) шкоди; 10) визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом чи судом у визначених законом випадках.
Відповідно ст. 173 Господарського кодексу України, господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.
Відповідно до ст.175 Господарського кодексу України, майново-господарськими визнаються цивільно-правові зобов'язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов'язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управлена сторона має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку. Майнові зобов'язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.
В силу статті 179 Господарського кодексу України майново-господарські зобов'язання, які виникають між суб'єктами господарювання або між суб'єктами господарювання і негосподарюючими суб'єктами - юридичними особами на підставі господарських договорів, є господарсько-договірними зобов'язаннями. При укладенні господарських договорів сторони можуть визначати зміст договору, зокрема, на основі вільного волевиявлення, коли сторони мають право погоджувати на свій розсуд будь-які умови договору, що не суперечать законодавству.
Відповідно до ч. 1 ст. 193 ГК України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. При цьому до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення ЦК України з урахуванням особливостей, передбачених ГК України.
Згідно з ч. 1-2 ст. 283 ГК України за договором оренди одна сторона (орендодавець) передає другій стороні (орендареві) за плату на певний строк у користування майно для здійснення господарської діяльності. У користування за договором оренди передається індивідуально визначене майно виробничо-технічного призначення (або єдиний майновий комплекс), що не втрачає у процесі використання своєї споживчої якості (неспоживна річ).
Відповідно до ч.6 ст. 283 ГК України до відносин оренди застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.
Відповідно до ст.284 ГК України істотними умовами договору оренди є: об'єкт оренди (склад і вартість майна з урахуванням її індексації); строк, на який укладається договір оренди; орендна плата з урахуванням її індексації; порядок використання амортизаційних відрахувань; відновлення орендованого майна та умови його повернення або викупу. Оцінка об'єкта оренди здійснюється за відновною вартістю, крім об'єктів оренди державної та комунальної власності, оцінка яких здійснюється за методикою, затвердженою Кабінетом Міністрів України. Умови договору оренди зберігають свою силу на весь строк дії договору, а також у разі якщо після його укладення законодавством встановлено правила, що погіршують становище орендаря. Реорганізація орендодавця не є підставою для зміни умов або розірвання договору оренди. Строк договору оренди визначається за погодженням сторін. У разі відсутності заяви однієї із сторін про припинення або зміну умов договору оренди протягом одного місяця після закінчення строку дії договору він вважається продовженим на такий самий строк і на тих самих умовах, які були передбачені договором.
Частина 1 статті 202 ЦК України встановлює, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Згідно з приписами статті 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку; зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу, у тому числі і з договорів.
Відповідно до ст. 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (ст. 525 ЦК України).
Відповідно до статті 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
За змістом п. 1, 3 ч.1 ст. 611 ЦК України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки та припинення зобов'язання внаслідок односторонньої відмови від зобов'язання, якщо це встановлено договором або законом, або розірвання договору.
Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків (частина перша статті 626 Цивільного кодексу України).
За умовами ч. 1 ст. 627 ЦК України відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Згідно зі ст. 629 Цивільного кодексу України договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Відповідно до ст. 651 ЦК України зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом. Договір може бути змінено або розірвано за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом. Істотним є таке порушення стороною договору, коли внаслідок завданої цим шкоди друга сторона значною мірою позбавляється того, на що вона розраховувала при укладенні договору. У разі односторонньої відмови від договору у повному обсязі або частково, якщо право на таку відмову встановлено договором або законом, договір є відповідно розірваним або зміненим.
Статтею 759 ЦК України визначено, що за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов'язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк. Законом можуть бути передбачені особливості укладення та виконання договору найму (оренди).
Згідно з ч. 1 ст. 763 Цивільного кодексу України договір найму укладається на строк, встановлений договором.
За умовами ст. 764 ЦК України якщо наймач продовжує володіти та/або користуватися майном після закінчення строку договору найму, то, за відсутності заперечень наймодавця протягом одного місяця, договір вважається поновленим на строк, який був раніше встановлений договором.
Статтею 785 ЦК України передбачено, що у разі припинення договору найму наймач зобов'язаний негайно повернути наймодавцеві річ у стані, в якому вона була одержана, з урахуванням нормального зносу, або у стані, який було обумовлено в договорі. Якщо наймач не виконує обов'язку щодо повернення речі, наймодавець має право вимагати від наймача сплати неустойки у розмірі подвійної плати за користування річчю за час прострочення.
У відповідності до ч.2 ст.795 ЦК України, повернення наймачем предмета договору найму оформляється відповідним документом (актом), який підписується сторонами договору.
Відповідно до ст. 17 Закону України «Про оренду державного та комунального майна» (в редакції, чинній станом на день укладення спірного договору та по 01.02.2020) термін договору оренди визначається за погодженням сторін. Термін договору оренди не може бути меншим, ніж п'ять років, якщо орендар не пропонує менший термін. У разі відсутності заяви однієї із сторін про припинення або зміну умов договору оренди протягом одного місяця після закінчення терміну дії договору він вважається продовженим на той самий термін і на тих самих умовах, які були передбачені договором. Після закінчення терміну договору оренди орендар, який належним чином виконував свої обов'язки за договором, має переважне право, за інших рівних умов, на укладення договору оренди на новий термін, крім випадків, якщо орендоване майно необхідне для потреб його власника. У разі якщо власник має намір використовувати зазначене майно для власних потреб, він повинен письмово попередити про це орендаря не пізніше ніж за три місяці до закінчення терміну договору.
01.02.2020 введено в дію новий Закон України «Про оренду державного та комунального майна» від 03.10.2019 № 157-ІХ.
Відповідно до пункту 2 розділу «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про оренду державного та комунального майна» зазначено, що договори оренди державного або комунального майна, укладені до набрання чинності цим Законом, продовжуються в порядку, передбаченому законодавством, яке діяло до дати набрання чинності цим Законом, до дати, яка наступить раніше: набрання чинності рішенням Кабінету Міністрів України чи рішенням представницького органу місцевого самоврядування (щодо договорів оренди комунального майна, розташованого в межах відповідної територіальної громади), передбаченим частиною другою статті 18 цього Закону, або 1 липня 2020.
Після настання однієї з дат, яка відповідно до цього пункту наступить раніше, але у будь-якому випадку не раніше дня введення в дію цього Закону, договори оренди продовжуються в порядку, визначеному цим Законом.
Договори оренди державного та комунального майна, укладені до набрання чинності цим Законом, зберігають свою чинність та продовжують діяти до моменту закінчення строку, на який вони були укладені.
З 01.07.2020 продовження дії договору оренди відбувається в порядку, встановленому Законом України «Про оренду державного та комунального майна» №157-ІХ та з урахуванням положень статті 18 вказаного Закону.
За умовами ст.18 Закону України «Про оренду державного та комунального майна» (в редакції, введеній в дію з 01.02.2020 та чинній станом на час вирішення спору) (далі - Закон) продовження договорів оренди здійснюється за результатами проведення аукціону, крім випадків, передбачених частиною другою цієї статті. Без проведення аукціону можуть бути продовжені договори, які, зокрема, укладені та продовжуються вперше, за умови, якщо строк оренди за такими договорами становить п'ять років або менше. Договори оренди можуть бути продовжені на той самий строк, на який вони були укладені, на підставі заяви орендаря про продовження договору, поданої орендодавцю не пізніше ніж за три місяці до закінчення строку дії договору оренди. Рішення про продовження договору оренди державного майна, передбаченого частиною другою цієї статті, і рішення про відмову у продовженні договору оренди державного майна приймаються орендодавцем. Рішення про продовження договору оренди комунального майна, передбаченого частиною другою цієї статті, та рішення про відмову у продовженні договору оренди комунального майна приймаються орендодавцем або представницьким органом місцевого самоврядування чи визначеними ним органами у випадках, встановлених рішенням представницького органу місцевого самоврядування.
Відповідно до частини першої статті 24 Закону України «Про оренду державного та комунального майна», договір оренди припиняється у разі закінчення строку, на який його було укладено.
Згідно статті 25 Закону України «Про оренду державного та комунального майна», у разі припинення договору оренди орендар зобов'язаний протягом трьох робочих днів з дати припинення договору повернути орендоване майно в порядку, визначеному договором оренди.
Відповідно до п. 5 постанови Кабінету Міністрів України від 27.05.2022 № 634 «Про особливості оренди державного та комунального майна у період воєнного стану» договори оренди державного та комунального майна, строк дії яких завершується у період воєнного стану, вважаються продовженими на період дії воєнного стану та протягом чотирьох місяців з дати припинення чи скасування воєнного стану, крім випадку, коли балансоутримувач з урахуванням законодавства, статуту або положення балансоутримувача про погодження уповноваженим органом управління, до сфери управління якого належить балансоутримувач, за 30 календарних днів до дати закінчення договору оренди повідомив орендодавцю та орендарю про непродовження договору оренди з підстав, визначених статтею 19 Закону. Норма щодо продовження договору, встановлена цим пунктом, не застосовується до договорів, щодо яких рішення про їх продовження прийнято на аукціоні і аукціон оголошено до дати набрання чинності цією постановою. Для продовження договору оренди на строк, передбачений цим пунктом, заява орендаря та окреме рішення орендодавця не вимагаються.
5. Висновки господарського суду за результатами вирішення спору.
У відповідності до частини першої статті 73 Господарського процесуального кодексу України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Згідно вимог ст. 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. У разі посилання учасника справи на невчинення іншим учасником справи певних дій або відсутність певної події, суд може зобов'язати такого іншого учасника справи надати відповідні докази вчинення цих дій або наявності певної події. У разі ненадання таких доказів суд може визнати обставину невчинення відповідних дій або відсутності події встановленою.
У відповідності до ст.76 Господарського процесуального кодексу України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Зі змісту ст.77 Господарського процесуального кодексу України вбачається, що обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Докази, одержані з порушенням закону, судом не приймаються.
Статтею 86 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Як встановлено судом, правовідносини між Департаментом комунальної власності Одеської міської ради та ФОП Голубовим Іваном Васильовичем виникли на підставі договору оренди нежилого приміщення № 3/77 від 08.04.2019.
Укладений між сторонами договір оренди нежилого приміщення № 3/77 від 08.04.2019 став належною підставою виникнення у сторін за цим договором господарського зобов'язання відповідно до статей 173, 174 Господарського кодексу України (статті 11, 202, 509 Цивільного кодексу України).
Суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином, відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.
Предметом позову у цій справі є вимоги позивача до відповідача про розірвання укладеного між сторонами договору оренди нежилого приміщення від 08.04.2019 № 3/77, згідно з яким позивачем передано, а відповідачем прийнято у строкове платне користування нежитлові приміщення першого поверху № 501а, загальною площею 95,4 кв.м., за адресою: вул. Давида Ойстраха, 1, м. Одеса.
Відповідно до умов договору його укладено на строк з 08.04.2019 до 08.03.2022, між цим, з урахуванням постанови Кабінету Міністрів України від 27.05.2022 № 634 «Про особливості оренди державного та комунального майна у період воєнного стану», обставина строку дії даного договору не є спірною між сторонами.
Так, як на підставу для розірвання договору у судовому порядку позивач посилається на те, що відповідачем істотно порушуються умови договору, у зв'язку з невикористанням орендованого приміщення більше трьох місяців.
Суд відзначає, що у розумінні вищевказаних норм законодавства істотним є таке порушення договору однією зі сторін, яке тягне для другої сторони неможливість досягнення нею цілей договору. Істотність порушення визначається виключно за об'єктивними обставинами, що склалися у сторони, яка вимагає розірвання договору. У такому випадку вина (як суб'єктивний чинник) сторони, що припустилася порушення договору, не має будь-якого значення і для оцінки порушення як істотного, і для виникнення права вимагати розірвання договору на підставі частини другої статті 651 ЦК України.
Іншим критерієм істотного порушення договору закон визнає розмір завданої порушенням шкоди, який не дозволяє потерпілій стороні отримати очікуване при укладенні договору. Водночас, йдеться не лише про грошовий вираз завданої шкоди, прямі збитки, а й випадки, коли потерпіла сторона не зможе використати результати договору. Вирішальне значення для застосування зазначеного положення закону має співвідношення шкоди з тим, що могла очікувати від виконання договору сторона.
Крім того, виходячи зі змісту статті 651 ЦК України, положеннями зазначеної норми передбачено також можливість розірвання договору за рішенням суду в інших випадках, встановлених законом або договором.
Як вбачається з правових позицій сторін, зазначених у відповідних заявах по суті, між учасниками справи не існує спору щодо сплати відповідачем орендної плати та страхування майна, а спірною є обставина невикористання відповідачем об'єкту оренди більше ніж три місяці. В цей же час, судом встановлено, що в матеріалах справи відсутні належні і допустимі докази, за оцінкою яких суд може вірогідно встановити обставину невикористання відповідачем орендованого майна за договором та часу такого невикористання, з огляду на наступне.
В матеріалах справи відсутні докази щодо здійснення позивачем контролю за виконанням відповідачем правил використання приміщень і обов'язків за договором з 08.04.2019 по 28.12.2022 або звернень (вимог) до відповідача згідно з п. 7.12. договору про надання інформації про використання об'єкту оренди.
Акти, складені комісією у складі посадових осіб позивача та КУ «Муніципальна служба комунальної власності Одеської міської ради» 29.12.2022, 01.02.2023 та 01.03.2023, не містять відомостей, зокрема, щодо: невикористання відповідачем об'єкту (встановлено обставину зачинення на момент обстеження); часу невикористання відповідачем об'єкту; часу проведення самого обстеження; попереднього повідомлення відповідача про здійснення контролю за об'єктом.
Акт обстеження нежитлових приміщень від 10.05.2023 також не містить відомостей щодо невикористання відповідачем об'єкту, оскільки встановлено лише обставину зачинення на момент обстеження, а також не містить часу невикористання відповідачем об'єкту.
Відтак, судом встановлено, що у наданих позивачем актах відсутні відомості щодо: - невикористання відповідачем об'єкту (встановлено обставину зачинення на момент обстеження); - часу невикористання відповідачем об'єкту; - часу проведення самого обстеження (крім акту за 10.05.2023).
Також, в матеріалах справи відсутні вимоги позивача до відповідача згідно з п.7.12. договору про надання інформації про використання об'єкту оренди, докази попереднього повідомлення відповідача про здійснення контролю за об'єктом, докази направлення відповідачу за належною адресою повідомлення і пропозиції, докази нецільового використання відповідачем об'єкту або вчинення останнім дій, які призводять до погіршення стану приміщення тощо.
За встановлених обставин, суд вважає, що позивачем не доведено підстав для розірвання договору на підставі п. 7.3. договору, а також наявності у спірних відносинах критерію істотності порушення договору, у розумінні положень статті 651 ЦК України.
При цьому суд наголошує, що у позовній заяві позивачем не наведено, яким чином розірвання договору з відповідачем забезпечить захист прав позивача, зокрема, як обставина використання/невикористання орендованого приміщення співвідноситься із тим, що позивач отримає/не отримає те, на що розраховував під час укладення договору, враховуючи відсутність вимог по оплаті орендної плати чи інших платежів, збитків, нецільового використання тощо.
Додатково суд зазначає, що позивач у позові не визначав як підставу позову невиконання відповідачем зобов'язання, передбаченого підп. «л» п. 4.2. договору, а саме укладення з балансоутримувачем об'єкта оренди договору про відшкодування витрат балансоутримувача на утримання приміщення і прибудинкової території. Так, у відповіді на відзив позивач додатково повідомив суду про дану обставину, проте не зазначив, що ця обставина є доповненням підстав позову, не доводив її істотність для розірвання договору та не просив суд залучити до участі у справі відповідного балансоутримувача, а тому дана обставина на розсуд позивача може бути підставою для окремого позову.
Між тим, зі змісту договору також не вбачається, яка особа є балансоутримувачем об'єкта оренди та з ким конкретно відповідач мав укласти відповідний договір.
З урахуванням вищевикладеного, суд дійшов висновку, що у задоволенні позову Департаменту комунальної власності Одеської міської ради до Фізичної особи-підприємця Голубова Івана Васильовича слід відмовити повністю.
Частинами ч.ч. 1, 2, 3 ст. 13 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.
Принцип рівності сторін у процесі вимагає, щоб кожній стороні надавалася розумна можливість представляти справу в таких умовах, які не ставлять цю сторону у суттєво невигідне становище відносно другої сторони (п.87 Рішення Європейського суду з прав людини у справі «Салов проти України» від 06.09.2005).
У Рішенні Європейського суду з прав людини у справі «Надточий проти України» від 15.05.2008 зазначено, що принцип рівності сторін передбачає, що кожна сторона повинна мати розумну можливість представляти свою сторону в умовах, які не ставлять її в суттєво менш сприятливе становище в порівнянні з опонентом.
Змагальність означає таку побудову судового процесу, яка дозволяє всім особам - учасникам певної справи відстоювати свої права та законні інтереси, свою позицію у справі.
Принцип змагальності є процесуальною гарантією всебічного, повного та об'єктивного з'ясування судом обставин справи, ухвалення законного, обґрунтованого і справедливого рішення у справі.
В процесі розгляду справи судом було прийнято, досліджено та надано оцінку всім доводам учасників справи, надано можливість сторонам обґрунтувати свої правові позиції щодо позову.
Європейський суд з прав людини неодноразово наголошував, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення. Проте, якщо подання сторони є вирішальним для результату проваджень, воно вимагає конкретної та прямої відповіді (Руїс Торіха проти Іспанії).
Завданням національних судів є забезпечення належного вивчення документів, аргументів і доказів, представлених сторонами (Ван де Гурк проти Нідерландів).
Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті (Гірвісаарі проти Фінляндії).
Суд також бере до уваги позицію ЄСПЛ, зазначену у п.58. рішення ЄСПЛ у справі «Серявін та інші проти України» в якому зазначено, що суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення. Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов'язаний виправдати свої дії, навивши обґрунтування своїх рішень. Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією. Лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватись публічний контроль здійснення правосуддя.
Згідно ж із статтею 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ практику Європейського суду з прав людини як джерело права. Отже, вказані рішення Європейського суду з прав людини суд застосовує у даній справі як джерело права.
Оцінюючи наявні в матеріалах справи докази в сукупності, суд вважає, що позовні вимоги Департаменту комунальної власності Одеської міської ради не відповідають фактичним обставинам справи та вимогам чинного законодавства, а відтак не є належним чином обґрунтованими та не підлягають задоволенню.
При розподілі господарських витрат суд виходить з положень ст. 129 ГПК України, згідно з якими у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Враховуючи те, що позов позивача не підлягає задоволенню, понесені останнім судові витрати слід покласти на позивача.
Керуючись ст.ст. 2, 13, 76, 79, 86, 129, 233, 237-240 Господарського процесуального кодексу України, суд -
ВИРІШИВ:
1. У позові - відмовити повністю.
2. Судові витрати по справі № 916/2036/23 покласти на Департамент комунальної власності Одеської міської ради (65039, м. Одеса, вул.Артилерійська,1, код ЄДРПОУ 26302595).
Рішення суду набирає законної сили відповідно до ст.241 ГПК України.
Повний текст рішення складено 02 жовтня 2023 р.
Суддя О.В. Цісельський