ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
РІШЕННЯ
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
м. Київ
03.10.2023Справа № 910/11800/22
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Маркс.Капітал"
до Моторно (транспортного) страхового бюро України
про стягнення 12250,00 грн.
Суддя Усатенко І.В.
Представники сторін: не викликались
ОБСТАВИНИ СПРАВИ:
Товариство з обмеженою відповідальністю "Маркс.Капітал" звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до Моторного (транспортного) страхового бюро України про стягнення 12250,00 грн.
Свої позовні вимоги позивач обґрунтовує тим, що відповідач, у зв'язку із визнанням банкрутом Приватного акціонерного товариства "Страхова компанія "Україна", на підставі статті 41 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів", зобов'язаний відшкодувати позивачу шкоду за договором обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності, право вимоги якої у останнього виникла на підставі укладення договору надання фінансових послуг факторингу № 5/30-11/2015 від 30.11.2015.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 07.11.2022 прийнято позовну заяву до розгляду, та відкрито провадження у справі, постановлено здійснювати розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без виклику сторін (без проведення судового засідання), надано відповідачу строк у 15 днів з дати отримання ухвали на подання відзиву.
21.11.2022 року до канцелярії суду відповідачем подано відзивна позовну заяву, в якому він проти позову заперечує. Відповідач зазначив, що у зв'язку з ліквідацією ПрАТ "Страхова компанія "Україна" МТСБУ на підставі п. 41.1 ст. 41 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" виконало зобов'язання з відшкодування шкоди. При цьому, договором про відступлення права вимоги потерпіла сторона не передавала право вимоги щодо пені. Також відповідачем заявлено про застосування строку позовної давності до заявлених позивачем вимог.
Також, 21.11.2022 до канцелярії суду відповідачем подано заяву про зупинення провадження у справі, в якій він просить суд зупинити провадження у справі №910/11800/22 до закінчення касаційного перегляду справи №910/16820/21.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 09.12.2022 заяву Моторного (транспортного) страхового бюро України про зупинення провадження у справі №910/11800/22 задоволено. Ухвалено зупинити провадження у справі №910/11800/22 до завершення перегляду палатою для розгляду справ про банкрутство Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду справи №910/16820/21 за касаційною скаргою Моторного (транспортного) страхового бюро України на постанову Північного апеляційного господарського суду від 06.09.2022 та на рішення Господарського суду міста Києва від 17.01.2022.
18.08.2023 від відповідача надійшла заява про стягнення судових витрат, в якій позивач просить відмовити у позові та стягнути з позивача понесені відповідачем витрати. Також з заяви вбачається закінчення перегляду Великою Палатою Верховного Суду справи № 910/16820/21.
Ухвалою суду від 23.08.2023 поновлено провадження у справі. № 910/11800/22.
29.08.2023 в системі "Електронний суд" позивачем сформовано клопотання про врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного в Окремій думці суддів Великої Палати Верховного Суду від 19.07.2023 у справі № 910/16820/21.
Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва
ВСТАНОВИВ:
30.08.2015 на автодорозі Київ-Одеса ОСОБА_1, керуючи автомобілем ВАЗ, д.р.н. НОМЕР_1 , порушив Правила дорожнього руху України та скоїв зіткнення з автомобілем Renault, д.р.н. НОМЕР_2 .
Вказана ДТП сталась в результаті порушення водієм ОСОБА_1 ПДР України, що підтверджується постановою Києво-Святошинського районного суду Київської області від 07.09.2015 у справі №369/9435/15-п, відповідно до якої ОСОБА_1 визнано винним у скоєнні адміністративного правопорушення, передбаченого ст. 124 Кодексу України про адміністративні правопорушення.
Цивільно-правова відповідальність ОСОБА_1 на момент ДТП була застрахована ПАТ "Страхова компанія "Україна" на підставі договору обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів №АІ/5572525.
Відповідно до звіту про визначення вартості матеріального збитку №12136 від 01.09.2015, вартість відновлювального ремонту автомобіля Renault, д.р.н. НОМЕР_2 , в результаті його пошкодженні при спірному ДТП, складає 61968,98 грн з урахуванням коефіцієнту фізичного зносу.
За твердженням позивача, 18.09.2015 ОСОБА_2 (власник автомобіля Renault, д.р.н. НОМЕР_2 ), звернулась до ПАТ "Страхова компанія "Україна" із заявою про виплату страхового відшкодування.
30.11.2015 ОСОБА_2 уклала договір відступлення права вимоги (цесії) щодо виплати страхового відшкодування з ФОП Шиян Денисом Сергійовичем.
30.11.2015 між ФОП Шиян Денисом Сергійовичем та Товариством з обмеженою відповідальністю "Маркс.Капітал" було укладено договір про надання фінансових послуг факторингу №5/30-11/2015 (надалі - "Договір") на підставі якого ТОВ "Маркс.Капітал" набуло право вимоги за договором страхування № АІ/5572525 на суму 49000,00 грн (п. 48 додатку № 1 до договору).
Відповідно до п. 1.1 Договору в порядку та на умовах, визначених цим договором, клієнт передає фактору, а фактор приймає і зобов'язується оплатити клієнтові усі права вимоги за грошовими зобов'язаннями, що виникли у клієнта з договорів відступлення права вимоги (цесії) виплати страхового відшкодування відповідно до додатку №1 до цього договору, (зокрема, з договору відступлення права вимоги від 30.11.2015, за полісом № АІ/5572525).
В силу цього договору фактор займає місце клієнта (як кредитора) в зобов'язаннях, що виникли із вищезазначеного договору відносно усіх прав клієнта, у тому числі права одержання від боржника сум основного боргу, відсотків, неустойок у повному обсязі (п. 1.2 Договору).
Відповідно до ст. 1077 Цивільного кодексу України за договором факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги) одна сторона (фактор) передає або зобов'язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату (у будь-який передбачений договором спосіб), а клієнт відступає або зобов'язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника).
За змістом ч. 1 ст. 1078 Цивільного кодексу України предметом договору факторингу може бути право грошової вимоги, строк платежу за якою настав (наявна вимога), а також право вимоги, яке виникне в майбутньому (майбутня вимога).
Метою договору факторингу може бути як передача факторові права вимоги клієнта до боржника в обмін на надання клієнтові грошових коштів, так і відступлення клієнтом своєї вимоги в забезпечення виконання його зобов'язань перед фактором. Предметом договору факторингу може бути одна або декілька вимог.
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що починаючи з 30.11.2015 кредитором у договірному зобов'язанні за страховим випадком - ДТП, яке мало місце 30.08.2015, є ТОВ "Маркс.Капітал".
Позивач зазначає, що ПрАТ "СК "Україна", порушуючи умови договору страхування (полісу) № АІ/5572525, не здійснило виплату грошового зобов'язання за заявою ОСОБА_2 від 18.09.2015.
Судом встановлено, що ухвалою Господарського суду міста Києва від 02.03.2018 відкрито провадження у справі №910/842/18 про банкрутство Приватного акціонерного товариства "Страхова компанія "Україна".
30.03.2018 ТОВ "Маркс.Капітал" звернулось до Господарського суду міста Києва із заявою про грошові вимоги до Приватного акціонерного товариства "Страхова компанія "Україна", в тому числі за зобов'язанням, яке виникло на підставі договору № АІ/5572525.
24.04.2018 ТОВ "Маркс.Капітал" було подано уточнення до заяви про грошові вимоги до ПрАТ "СК "Україна" у справі №910/842/18, в тому числі за зобов'язанням, яке виникло на підставі договору №АІ/5572525. Уточнення стосувалися детального розрахунку заборгованості ПрАТ "СК "Україна" перед ТОВ "Маркс.Капітал", в тому числі за зобов'язанням, яке виникло на підставі договору №АІ/5572525.
Згідно уточненої заяви про грошові вимоги, розмір заборгованості ПрАТ "СК "Україна" перед ТОВ "Маркс.Капітал", у зобов'язанні, яке виникло на підставі договору №АІ/5572525, становив 78323,34 грн. з яких:
- 49000,00 грн. - сума страхового відшкодування;
- 3242,05 грн. - 3% річних за користування чужими коштами;
- 13831,29 грн. - розмір інфляційних втрат;
- 12250,00 грн. - розмір пені.
15.06.2018 грошові вимоги ТОВ "Маркс.Капітал" до ПрАТ "СК "Україна" у зобов'язанні, яке виникло на підставі договору № АІ/5572525, були визнані в повному обсязі та внесені до реєстру кредиторів згідно ухвали Господарського суду міста Києва від 15.06.2018 у справі №910/842/18.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 17.07.2019 у справі №910/842/18 ліквідовано Приватне акціонерне товариство "Страхова компанія "Україна" у зв'язку з неможливістю останнього виконати свої зобов'язання перед кредиторами.
23.08.2019 у зв'язку з ліквідацією Приватного акціонерного товариства "Страхова компанія "Україна" позивач звернувся до МТСБУ із заявою про виплату боргу.
10.09.2019 відповідачем було частково виконано зобов'язання за страховою подією 30.08.2015, здійснено виплату страхового відшкодування у розмірі 49000,00 грн.
Крім того, на виконання рішення Господарського суду міста Києва від 03.12.2021 № 910/12616/21 відповідачем було сплачено позивачу втрати від інфляції у розмірі 13831,29 грн та 3% річних у розмірі 3242,05 грн, що підтверджується банківською випискою від 17.10.2022. Інша частина зобов'язань щодо сплати пені була залишена з боку відповідача без задоволення, у зв'язку з чим позивач звернувся до суду з вказаним позовом про стягнення з МТСБУ заборгованості за договором обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності №АІ/5572525, яка складається з пені у розмірі 12250,00 грн.
Статтею 1166 Цивільного кодексу України визначено, зокрема, що шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.
Відповідно до частини другої статті 1187 Цивільного кодексу України шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об'єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку.
Отже, особа, якій заподіяно шкоду, зокрема внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, у випадках, визначених законом, має право на її відшкодування. Захист цього права фізичних та юридичних осіб у разі настання страхових випадків, передбачених договором страхування або законом, забезпечує цивільно-правовий інститут страхування.
Відповідно до статті 1 Закону України "Про страхування" страхування - це вид цивільно-правових відносин щодо захисту майнових інтересів фізичних осіб та юридичних осіб у разі настання певних подій (страхових випадків), визначених договором страхування або чинним законодавством, за рахунок грошових фондів, що формуються шляхом сплати фізичними особами та юридичними особами страхових платежів (страхових внесків, страхових премій) та доходів від розміщення коштів цих фондів.
За договором страхування, згідно з положеннями статті 979 Цивільного кодексу України, одна сторона (страховик) зобов'язується у разі настання певної події (страхового випадку) виплатити другій стороні (страхувальникові) або іншій особі, визначеній у договорі, грошову суму (страхову виплату), а страхувальник зобов'язується сплачувати страхові платежі та виконувати інші умови договору.
Предметом договору страхування можуть бути майнові інтереси, які не суперечать закону і пов'язані, зокрема, з відшкодуванням шкоди, завданої страхувальником (страхування відповідальності) (пункт 3 статті 980 Цивільного кодексу України).
За положенням статті 999 Цивільного кодексу України законом може бути встановлений обов'язок фізичної або юридичної особи бути страхувальником життя, здоров'я, майна або відповідальності перед іншими особами за свій рахунок чи за рахунок заінтересованої особи (обов'язкове страхування).
До відносин, що випливають із обов'язкового страхування, застосовуються положення цього Кодексу, якщо інше не встановлено актами цивільного законодавства.
Законом України "Про страхування" встановлено види обов'язкового страхування, одним з яких є страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів (далі - обов'язкове страхування відповідальності).
Відносини у сфері обов'язкового страхування відповідальності регулює Закон України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" №1961-IV (далі - Закон №1961-IV), який спрямований на забезпечення відшкодування шкоди, заподіяної життю, здоров'ю та майну потерпілих при експлуатації наземних транспортних засобів на території України.
Об'єктом обов'язкового страхування відповідальності є майнові інтереси, що не суперечать законодавству України, пов'язані з відшкодуванням особою, цивільно-правова відповідальність якої застрахована, шкоди, заподіяної життю, здоров'ю, майну потерпілих внаслідок експлуатації забезпеченого транспортного засобу згідно зі статтею 5 цього Закону.
Відповідно до статті 3 Закону №1961-IV обов'язкове страхування відповідальності здійснюється з метою забезпечення відшкодування шкоди, заподіяної життю, здоров'ю та/або майну потерпілих внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, та захисту майнових інтересів страхувальників.
Статтею 4 Закону №1961-IV передбачено, що суб'єктами обов'язкового страхування відповідальності є страхувальники та інші особи, відповідальність яких застрахована, страховики, Моторне (транспортне) страхове бюро України, потерпілі.
При цьому страхувальники за цим законом - юридичні особи та дієздатні громадяни, що уклали із страховиками договори обов'язкового страхування відповідальності за шкоду, заподіяну життю, здоров'ю, майну третіх осіб під час експлуатації наземного транспортного засобу.
Страховики - страхові організації, що мають право на здійснення обов'язкового страхування відповідальності власників наземних транспортних засобів відповідно до вимог, встановлених цим Законом та Законом України "Про страхування".
Отже, страхування відповідальності власників наземних транспортних засобів спрямоване на захист матеріальних інтересів потерпілих внаслідок дорожньо-транспортної пригоди та на компенсацію шкоди, заподіяної їх життю та здоров'ю, а також завданих їм збитків, у тому числі за рахунок МТСБУ у випадках, передбачених Законом №1961-IV.
МТСБУ є спеціальним суб'єктом у сфері страхування.
Як визначає стаття 39 Закону №1961-IV, Бюро є єдиним об'єднанням страховиків, які здійснюють обов'язкове страхування відповідальності за шкоду, заподіяну третім особам. Участь страховиків у МТСБУ є умовою здійснення діяльності щодо обов'язкового страхування відповідальності.
МТСБУ є непідприємницькою (неприбутковою) організацією і здійснює свою діяльність відповідно до цього Закону, законодавства України та свого статуту.
Згідно з підпунктом 39.2.1 пункту 39.2 статті 39 Закону №1961-IV одним з основних завдань МТСБУ є здійснення виплат із централізованих страхових резервних фондів компенсацій та відшкодувань на умовах, передбачених цим Законом.
Для забезпечення виконання зобов'язань членів МТСБУ перед страхувальниками і потерпілими при ньому створюються централізовані страхові резервні фонди, зокрема фонд захисту потерпілих у дорожньо-транспортних пригодах (фонд захисту потерпілих), призначений для здійснення розрахунків з потерпілими у випадках, передбачених цим Законом (підпункт 43.1.2 пункту 43.1 статті 43 Закону №1961-IV).
Порядок виконання зобов'язань страховика, що ліквідується, визначає стаття 20 Закону №1961-IV. Так, відповідно до пункту 20.1 цієї статті у разі ліквідації страховика, правонаступника якого встановлено, договори страхування зберігають свою силу до закінчення строку дії такого договору.
У разі ліквідації страховика за його власним рішенням визначені договором обов'язки цього страховика виконує ліквідаційна комісія (пункт 20.2 статті 20 Закону №1961-IV).
У разі ліквідації страховика за рішенням визначених законом органів обов'язки за договорами обов'язкового страхування відповідальності виконує ліквідаційна комісія. Обов'язки страховика за такими договорами, для виконання яких у страховика, що ліквідується, недостатньо коштів та/або майна, приймає на себе МТСБУ. Виконання обов'язків у повному обсязі гарантується коштами відповідного централізованого страхового резервного фонду МТСБУ на умовах, визначених цим Законом (пункт 20.3 статті 20 Закону №1961-IV).
У випадку ліквідації страховика із встановленням його правонаступника права та обов'язки такого страховика переходять до його правонаступника у тому обсязі і на умовах, що були встановлені договором страхування, який зберігає чинність до закінчення строку його дії.
Натомість пункти 20.2 та 20.3 статті 20 Закону №1961-IV визначають випадки, за яких права та обов'язки страховика за укладеними ним договорами не переходять до правонаступників, а саме - ліквідації страховика за його власним рішенням та за рішенням визначених законом органів, що відбувається в порядку та за встановленою законом процедурою, за якою ліквідаційна комісія такого страховика виконує його обов'язки за договорами страхування шляхом акцептування та задоволення вимог кредиторів у процедурі ліквідації.
Відповідно до статті 609 Цивільного кодексу України зобов'язання припиняється ліквідацією юридичної особи (боржника або кредитора), крім випадків, коли законом або іншими нормативно-правовими актами виконання зобов'язання ліквідованої юридичної особи покладається на іншу юридичну особу, зокрема за зобов'язаннями про відшкодування шкоди, завданої каліцтвом, іншим ушкодженням здоров'я або смертю.
Ліквідація юридичної особи - страховика у зв'язку з визнанням його банкрутом здійснюється відповідно до положень Кодексу України з процедур банкрутства або Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом", який був чинний на час порушення справи про банкрутство ПАТ "СК "Україна" із особливостями, визначеними цим законом для банкрутства страховиків.
Так, частиною сьомою статті 87 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника" було визначено, що страхувальники за договорами страхування, за якими страховий випадок настав до дня прийняття господарським судом постанови про визнання страховика банкрутом та відкриття ліквідаційної процедури, мають право вимагати страхові виплати.
Отже, однією з підстав прийняття МТСБУ на себе зобов'язань страховика, що ліквідується, є встановлення в процедурі ліквідації недостатності майна цього страховика для виконання таких зобов'язань за договорами страхування.
Разом із цим згідно з положеннями пункту 41.1 статті 41 Закону №1961-IV МТСБУ за рахунок коштів фонду захисту потерпілих відшкодовує шкоду на умовах, визначених цим Законом, у разі її заподіяння:
а) транспортним засобом, власник якого не застрахував свою цивільно-правову відповідальність, крім шкоди, заподіяної транспортному засобу, який не відповідає вимогам пункту 1.7 статті 1 цього Закону, та майну, яке знаходилося в такому транспортному засобі;
б) невстановленим транспортним засобом, крім шкоди, яка заподіяна майну та навколишньому природному середовищу;
в) транспортним засобом, який вийшов з володіння власника не з його вини, а у результаті протиправних дій іншої особи;
г) особами, на яких поширюється дія пункту 13.1 статті 13 цього Закону;
ґ) у разі недостатності коштів та майна страховика - учасника МТСБУ, що визнаний банкрутом та/або ліквідований, для виконання його зобов'язань за договором обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності;
д) у разі надання страхувальником або особою, відповідальність якої застрахована, свого транспортного засобу поліцейським та медичним працівникам закладів охорони здоров'я згідно з чинним законодавством.
Регламентні виплати, зазначені у підпунктах "а"-"д" цього пункту, розподіляються в порядку, встановленому президією МТСБУ.
Інший порядок та перелік випадків передбачені для здійснення МТСБУ виплат за рахунок фонду страхових гарантій.
При цьому пунктом 41.3 статті 41 цього Закону передбачено, що МТСБУ не відшкодовує шкоду потерпілим, якщо вони можуть задовольнити вимоги на підставі договорів інших видів страхування. У таких випадках МТСБУ відшкодовує частину шкоди, яка не компенсована за договорами інших видів страхування.
Пунктом 22.2 Закону №1961-IV передбачено, що відповідно до цього Закону потерпілим - юридичним особам страховик, а у випадках, передбачених цим Законом, - МТСБУ відшкодовує виключно шкоду, заподіяну майну.
Так, МТСБУ відшкодовує шкоду у випадках, чітко передбачених положеннями Закону №1961-IV, одним з яких є встановлення недостатності майна страховика, якого визнано банкрутом та ліквідовано, для виконання зобов'язань за договорами страхування відповідальності, що здійснюється за рахунок фонду захисту потерпілих.
Цей випадок не є тотожним правонаступництву, що є підставою заміни сторони у зобов'язанні та внаслідок якого до правонаступника переходять права та обов'язки правопопередника у зобов'язанні у тому обсязі та на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено у договорі або законі (стаття 512 Цивільного кодексу України). Така процедура для страховика визначена пунктом 20.1 статті 20 Закону № 1961-IV.
Основна функція МТСБУ у правовідносинах щодо відшкодування шкоди за договорами страхування замість страховика, що ліквідується і майна якого недостатньо для виконання цих зобов'язань, фактично зводиться до забезпечення у будь-якому разі отримання потерпілою особою належного їй відшкодування.
Отже, шкода, яку зобов'язане відшкодувати МТСБУ відповідно до положень пункту 20.3 статті 20, пункту 41.3 статті 41 Закону № 1961-IV, є регламентною виплатою, що здійснюється за рахунок фонду захисту потерпілих, отримання якої потерпілим гарантується МТСБУ.
МТСБУ приймає на себе зобов'язання із відшкодування шкоди страховика, що визнаний банкрутом та ліквідується, лише за зобов'язаннями, для погашення яких у цього страховика недостатньо майна, тобто у цьому разі виступає спеціальним суб'єктом у сфері обов'язкового страхування, що фактично гарантує постраждалій особі (потерпілому) отримання належної їй регламентної виплати попри банкрутство та ліквідацію страховика, майна якого виявилося недостатньо для погашення акцептованих вимог кредиторів у процедурі банкрутства.
Наведене дає підстави для висновку про те, що МТСБУ не є правонаступником страховика, який ліквідується і щодо якого встановлено недостатність майна для виконання зобов'язань за договорами, у розумінні статті 512 Цивільного кодексу України, а натомість гарантує отримання потерпілою особою належного їй відшкодування попри ліквідацію зобов'язаного у цих правовідносинах страховика і встановлену недостатність його майна для виконання цих його зобов'язань.
При цьому після такої сплати за наявності обставин, передбачених пунктом 38.2 статті 38 Закону №1961-IV, у МТСБУ може виникнути право регресної вимоги до осіб, визначених зазначеним положенням.
Отже, МТСБУ вступає у правовідносини щодо відшкодування шкоди замість страховика, якого визнано банкрутом і ліквідовано із встановленням недостатності його майна для виконання зобов'язань за укладеними ним договорами страхування, лише із встановленням цих обставин та звернення до Бюро потерпілої особи за таким відшкодуванням. Тобто Бюро у межах цих правовідносин гарантує отримання лише відшкодування шкоди потерпілою від дорожньо-транспортної пригоди особою.
МТСБУ не є правонаступником ліквідованого страховика, тобто не набуває усіх прав та обов'язків останнього як сторони у зобов'язанні, а фактично вступає у спірні правовідносини лише у разі та після встановлення факту недостатності майна страховика, що ліквідується, для погашення зобов'язань за договором страхування відповідно до рішення уповноважених законом органів, для погашення вимог кредиторів, тобто не є таким, що приймає на себе всі зобов'язання такого страховика, у тому числі і ті, які є наслідком неналежного виконання або невиконання цим страховиком власних зобов'язань за договорами страхування.
Положення Закону №1961-IV не містять правових підстав покладення на МТСБУ такого ж обсягу зобов'язань за договорами страхування, який мав страховик, що ліквідований, та який набуває правонаступник у разі здійснення правонаступництва відповідно до пункту 20.1 статті 20 Закону №1961-IV, а отже, і правових підстав відповідальності МТСБУ за неналежно виконаними / невиконаними цим страховиком зобов'язаннями.
Відповідно до пункту 36.5 статті 36 Закону №1961-IV за кожен день прострочення виплати страхового відшкодування (регламентної виплати) з вини страховика (МТСБУ) особі, яка має право на отримання такого відшкодування, сплачується пеня з розрахунку подвійної облікової ставки Національного банку України, яка діє протягом періоду, за який нараховується пеня.
Виходячи зі змісту наведеної норми, за прострочення виплати страхового відшкодування з вини страховика саме він має сплатити пеню, передбачену наведеним положенням, особі, яка має право на таке відшкодування, натомість за прострочення здійснення регламентної виплати з вини МТСБУ пеня нараховується за час такого прострочення і у такому разі Бюро має обов'язок сплатити її.
Водночас установлені у справі обставини не дають підстав для висновку про те, що МТСБУ з моменту набуття ним обов'язку із здійснення регламентної виплати допустило прострочення виконання цього зобов'язання. Позивач стверджує саме про те, що підставою нарахування пені є невиконання ліквідованим страховиком зобов'язання з виплати страхового відшкодування у встановлений строк до моменту порушення провадження у справі про банкрутство.
За наведених мотивів відсутні підстави для покладення на МТСБУ обов'язку із відшкодування пені, нарахованої у зв'язку із невиконанням зобов'язання за договором страхування ліквідованим страховиком.
Наведена правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 19.07.2023 у справі №910/16820/21.
Отже, МТСБУ відшкодовує шкоду у випадках, чітко передбачених положеннями Закону №1961-IV, одним з яких є встановлення недостатності коштів та/або майна страховика, якого визнано банкрутом та ліквідовано, для виконання зобов'язань за договорами страхування цивільно-правової відповідальності, що здійснюється за рахунок фонду захисту потерпілих.
Шкода, яку зобов'язане відшкодувати МТСБУ відповідно до положень пункту 20.3 статті 20, пункту 41.3 статті 41 Закону №1961-IV, є регламентною виплатою, що здійснюється за рахунок фонду захисту потерпілих, отримання якої потерпілим гарантується МТСБУ.
МТСБУ приймає на себе зобов'язання із відшкодування шкоди страховика, що визнаний банкрутом та ліквідується, лише за зобов'язаннями, для погашення яких у цього страховика недостатньо майна, тобто у цьому разі виступає спеціальним суб'єктом у сфері обов'язкового страхування, що фактично гарантує постраждалій особі (потерпілому) отримання належної їй регламентної виплати попри банкрутство та ліквідацію страховика, майна якого виявилося недостатньо для погашення акцептованих вимог кредиторів у процедурі банкрутства.
МТСБУ здійснює відшкодування шкоди за договорами страхування цивільно-правової відповідальності, для виплати за якими у страховика, що ліквідується за рішенням уповноважених законом органів, недостатньо майна, отже, лише гарантує отримання відшкодування постраждалою особою (потерпілим) та не може відповідати за прострочення виконання зобов'язань з виплати страховиком страхового відшкодування за договорами страхування.
Виходячи зі змісту пункту 36.5 статті 36 Закону №1961-IV, за прострочення виплати страхового відшкодування з вини страховика саме він має сплатити пеню, передбачену наведеним положенням, особі, яка має право на таке відшкодування, натомість за прострочення здійснення регламентної виплати з вини МТСБУ пеня нараховується за час такого прострочення і у такому разі Бюро має обов'язок сплатити її.
Відповідно до ч. 4 ст. 236 Господарського процесуального кодексу України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Таким чином, зважаючи, що підставою позову у даній справі є невиконання МТСБУ зобов'язання ПАТ "СК "Україна" за Полісом №АІ/5572525, тоді як МТСБУ не відповідає за прострочення виконання зобов'язань з виплати страховиком страхового відшкодування за договорами страхування (відповідно до правової позиції Великої Палати Верховного Суду від 19.07.2023, викладеної у справі №910/16820/21), суд дійшов висновку про відмову в задоволенні позову Товариства з обмеженою відповідальністю "Маркс.Капітал" про стягнення з Моторного (транспортного) страхового бюро України пені у розмірі 12250,00 грн.
При цьому, судом враховано наявність окремих думок суддів Великої Палати Верховного Суду у справі №910/16820/21, проте підстави для відступлення від правових висновків, викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду від 19.07.2023 у справі №910/16820/21, відсутні.
Судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи (ч. 1 ст. 123 Господарського процесуального кодексу України).
Відповідно до п. 1 ч. 3 ст. 123 Господарського процесуального кодексу України до витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.
За змістом статті 1 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" договір про надання правової допомоги - це домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об'єднання) зобов'язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов'язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.
Гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час (стаття 30 зазначеного Закону).
Разом із тим, згідно зі статтею 15 Господарського процесуального кодексу України суд визначає в межах, встановлених цим Кодексом, порядок здійснення провадження у справі відповідно до принципу пропорційності, враховуючи: завдання господарського судочинства; забезпечення розумного балансу між приватними й публічними інтересами; особливості предмета спору; ціну позову; складність справи; значення розгляду справи для сторін, час, необхідний для вчинення тих чи інших дій, розмір судових витрат, пов'язаних із відповідними процесуальними діями, тощо.
Учасники справи мають право користуватися правничою допомогою. Представництво у суді, як вид правничої допомоги, здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків, встановлених законом (стаття 16 Господарського процесуального кодексу України).
Однією з основних засад (принципів) господарського судочинства є відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення (пункт 12 частини 3 статті 2 Господарського процесуального кодексу України).
Метою впровадження цього принципу є забезпечення особі можливості ефективно захистити свої права в суді, ефективно захиститись у разі подання до неї необґрунтованого позову, а також стимулювання сторін до досудового вирішення спору.
Практична реалізація згаданого принципу в частині відшкодування витрат на професійну правничу допомогу відбувається в такі етапи:
1) попереднє визначення суми судових витрат на професійну правничу допомогу (стаття 124 Господарського процесуального кодексу України);
2) визначення розміру судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу між сторонами (стаття 126 Господарського процесуального кодексу України): - подання (1) заяви (клопотання) про відшкодування судових витрат на професійну правничу допомогу разом з (2) детальним описом робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, і здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги, та (3) доказами, що підтверджують здійснення робіт (наданих послуг) і розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи; - зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу.
3) розподіл судових витрат (стаття 129 Господарського процесуального кодексу України).
Згідно зі статтею 123 Господарського процесуального кодексу України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом. До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати: на професійну правничу допомогу; пов'язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи; пов'язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; пов'язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду.
Відповідно до частин 1, 2 статті 126 Господарського процесуального кодексу України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Разом із тим, розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду, за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду (частина 8 статті 129 Господарського процесуального кодексу України).
Для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги (частина 3 статті 126 цього Кодексу).
Водночас за змістом частини 4 статті 126 Господарського процесуального кодексу України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
У разі недотримання вимог частини 4 цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами. Обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (частина 5 статті 126 Господарського процесуального кодексу України).
Суд зазначає, що у розумінні положень частини 5 статті 126 Господарського процесуального кодексу України зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу, можливе виключно на підставі клопотання іншої сторони у разі, на її думку, недотримання вимог стосовно співмірності витрат із складністю відповідної роботи, її обсягом та часом, витраченим ним на виконання робіт.
Суд, ураховуючи принципи диспозитивності та змагальності, не має права вирішувати питання про зменшення суми судових витрат на професійну правову допомогу, що підлягають розподілу, з власної ініціативи.
Загальне правило розподілу судових витрат визначене в частині 4 статті 129 Господарського процесуального кодексу України.
Разом із тим, у частині 5 наведеної норми Господарського процесуального кодексу України визначено критерії, керуючись якими суд (за клопотанням сторони або з власної ініціативи) може відступити від вказаного загального правила при вирішенні питання про розподіл витрат на правову допомогу та не розподіляти такі витрати повністю або частково на сторону, не на користь якої ухвалено рішення, а натомість покласти їх на сторону, на користь якої ухвалено рішення.
Зокрема відповідно до частини 5 статті 129 Господарського процесуального кодексу України під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов'язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.
При цьому, на предмет відповідності зазначеним критеріям суд має оцінювати поведінку/дії/бездіяльність обох сторін при вирішенні питання про розподіл судових витрат.
Випадки, за яких суд може відступити від загального правила розподілу судових витрат, унормованого частиною 4 статті 129 Господарського процесуального кодексу України, визначені також положеннями частин 6, 7, 9 статті 129 Господарського процесуального кодексу України.
Таким чином, зважаючи на наведені положення законодавства, у разі недотримання вимог частини 4 статті 126 Господарського процесуального кодексу України суду надано право зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами, лише за клопотанням іншої сторони.
При цьому, обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, що підлягають розподілу між сторонами (частини 5-6 статті 126 Господарського процесуального кодексу України).
У постанові Верховного Суду від 25.07.2019 у справі №904/66/18 зазначено, що у застосуванні критерію співмірності витрат на оплату послуг адвоката суд користується досить широким розсудом, який тим не менш, повинен ґрунтуватися на більш чітких критеріях, визначених у частині 4 статті 126 Господарського процесуального кодексу України.
Ці критерії суд застосовує за наявності наданих стороною, яка вказує на неспівмірність витрат, доказів та обґрунтування невідповідності цим критеріям заявлених витрат.
Відповідач заявив про стягнення з позивача адвокатських витрат у розмірі 2000,00 грн.
12.10.2021 між Моторним (транспортним) страховим бюро України (замовник) та Адвокатським об'єднанням "Інс.Лоу Груп" (виконавець) укладено Договір №4.1/12-10/2021 про надання послуг в сфері права.
Відповідно до п. 4.1 Договору надання послуг замовнику здійснюється на підставі договору та додаткових угод до нього, які є його невід'ємними частинами. У додатковій угоді обов'язково зазначаються відомості про справу, за якою надаються послуги, якщо здійснення дій спрямовано на врегулювання наявної дебіторської чи кредиторської заборгованості замовника.
Згідно з п. 5.2 Договору вартість послуг, що надаються виконавцем у справах, у яких замовник є відповідачем (співвідповідачем, цивільним відповідачем) або третьою особою, а також в інших випадках, визначається наступним чином: 1 000,00 грн. - у справі, в якій замовник є третьою особою; 1 000,00 грн. - у справі, в якій ціна позову визначена до 4 999,00 грн.; 1 500,00 грн. - у справі, в якій ціна позову визначена в межах від 5 000,00 грн. до 9 999,00 грн.; 2 000,00 грн. - у справі, в якій ціна позову становить 10 000,00 грн. і більше.
Оплата здійснюється замовником шляхом перерахування суми винагороди на рахунок виконавця на підставі Акту приймання-передачі наданих послуг, який складається виконавцем раз на місяць та передається замовнику у місяці, наступному за звітним, у двох екземплярах із матеріалами справи (п. 5.3 Договору).
У Додатковій угоді №789 від 17.08.2022 сторони погодили, що розмір винагороди адвоката (у даній справі) становить 2000,00 грн.
Суд зазначає, що сторони умовами договору погодили необхідність складення акту виконаних робіт, який є підтвердженням надання виконавцем відповідних послуг, проте відсутність в матеріалах справи відповідного акту за наявності погодження щодо розміру винагороди адвоката (у даній справі) не є підставою для відмови в компенсації відповідних витрат за рахунок іншої сторони.
При цьому учасник справи повинен деталізувати відповідний опис лише тією мірою, якою досягається його функціональне призначення - визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат. Надмірний формалізм при оцінці такого опису на предмет його деталізації, за відсутності визначених процесуальним законом чітких критеріїв оцінки, може призвести до порушення принципу верховенства права.
У випадку встановленого договором фіксованого розміру гонорару сторона може доводити неспівмірність витрат у тому числі, але не виключно, без зазначення в детальному описі робіт (наданих послуг) відомостей про витрати часу на надання правничої допомоги. Зокрема, посилаючись на неспівмірність суми фіксованого гонорару зі складністю справи, ціною позову, обсягом матеріалів у справі, кількістю підготовлених процесуальних документів, кількістю засідань, тривалістю розгляду справи судом тощо.
Аналогічні правові висновки викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 16.11.2022 у справі № 922/1964/21.
Судом враховано, що при визначенні суми відшкодування витрат на професійну правничу допомогу суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру з огляду на конкретні обставини справи та фінансового стану обох сторін (пункт 21 додаткової постанови Великої Палати Верховного Суду від 19.02.2020 року у справі № 755/9215/15-ц, пункт 5.40 постанови Великої Палати Верховного Суду від 12.05.2020 року у справі № 904/4507/18).
З огляду на зазначене, зважаючи на зазначені положення законодавства, враховуючи принципи диспозитивності та змагальності, керуючись ч. 5 ст. 129 ГПК України та критерієм розумності розміру адвокатських витрат з урахуванням обставин цієї справи, суд дійшов висновку, що відповідачем доведено обставини надання МТСБУ послуг професійної правничої допомоги при розгляді цієї справи та обґрунтував заявлений остаточно до стягнення розмір цих послуг.
З огляду на викладене, суд дійшов висновку на покладення на позивача витрат відповідача на правову допомогу у розмірі 2000,00 грн, що є пропорційним предмету спору, складності даної справи та обсягом робіт (наданих послуг).
Враховуючи викладене, на підставі статті 129 Господарського процесуального кодексу України, витрати на професійну правничу допомогу та витрати по сплаті судового збору покладаються на позивача.
Керуючись статтями 129, 232, 236-241, 252 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва -
ВИРІШИВ:
1. В задоволенні позову Товариства з обмеженою відповідальністю "Маркс.Капітал" (36023, Полтавська обл., м. Полтава, вул. Колективна, будинок 10; ідентифікаційний код 37686922) до Моторного (транспортного) страхового бюро України (02154, м. Київ, Русанівський бульвар, будинок 8; ідентифікаційний код 21647131) про стягнення пені у розмірі 12250,00 грн - відмовити повністю.
2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Маркс.Капітал" (36023, Полтавська обл., м. Полтава, вул. Колективна, будинок 10; ідентифікаційний код 37686922) на користь Моторного (транспортного) страхового бюро України (02154, м. Київ, Русанівський бульвар, будинок 8; ідентифікаційний код 21647131) витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 2000 (дві тисячі) грн. 00 коп.
3. Після набранням рішенням законної сили, видати наказ.
Відповідно до частини 1 статті 241 Господарського процесуального кодексу України рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів, а на ухвалу суду - протягом десяти днів з дня його (її) проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення (частина 1 статті 256 Господарського процесуального кодексу України).
Суддя І.В.Усатенко