ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
РІШЕННЯ
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
м. Київ
02.10.2023Справа № 910/10697/23
За позовом фізичної особи-підприємця Зноба Артема Сергійовича
до Товариства з обмеженою відповідальністю «АРХІМАГІР»
про стягнення 495 765, 88 грн,
Суддя Я.А.Карабань
Без виклику представників сторін (судове засідання не проводилось).
ОБСТАВИНИ СПРАВИ:
Фізична особа-підприємець Зноба Артем Сергійович (надалі - позивач) звернувся до Господарського суду міста Києва з позовною заявою до Товариства з обмеженою відповідальністю «АРХІМАГІР» (надалі - відповідач) про стягнення суми грошових коштів у розмірі 495 765,88 грн, з яких: 435 804,04 грн основний борг, 48 356,32 грн інфляційні втрати та 11 605,52 грн 3% річних.
Позовні вимоги, з посиланням на ст. 193, 216, 224, 231 ГК України та ст. 526, 530, 546, 625, 712 ЦК України мотивовані неналежним виконанням відповідачем свого грошового зобов'язання в частині повної та своєчасної оплати товару, поставленого за видатковою накладною № 706 від 09.08.2022.
Разом з позовом, позивачем подано заяву про забезпечення позову, в якій останній просив суд накласти арешт на грошові кошти, що містяться на рахунках відповідача в межах суми боргу та судового збору - 504 544,37 грн.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 06.07.2023 у задоволенні заяви фізичної особи-підприємця Зноба Артема Сергійовича про забезпечення позову відмовлено, з підстав, наведених в ухвалі.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 10.07.2023 позовну заяву фізичної особи-підприємця Зноба Артема Сергійовича залишено без руху, встановлено позивачу строк для усунення недоліків позовної заяви протягом п'яти днів з дня вручення даної ухвали.
19.07.2023 від позивача надійшла заява про усунення недоліків.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 24.07.2023 прийнято позовну заяву до розгляду, відкрито провадження в справі № 910/10697/23, визнано справу малозначною та її розгляд постановлено здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (без проведення судового засідання).
22.08.2023 від позивача на виконання ухвали суду надійшла виписка банку про рух коштів між позивачем та відповідачем. Також позивач повідомив суд, що відповідачем борг не сплачено та ціна позову не змінилась.
Відповідач у строк, встановлений ч. 1 ст. 251 Господарського процесуального кодексу України, не подав до суду відзиву на позов, тобто не скористався наданими йому процесуальними правами, передбаченим ст. 178 Господарського процесуального кодексу України.
Про розгляд даної справи відповідач був повідомлений ухвалою суду від 24.07.2023, яка отримана останнім 07.08.2023, що підтверджується рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення № 0105494878743.
З урахуванням викладеного, суд дійшов висновку, що відповідач був належним чином повідомлений про розгляд справи.
За відсутності відзиву від відповідача суд вирішує справу за наявними матеріалами на підставі ч. 9 ст. 165 Господарського процесуального кодексу України.
Беручи до уваги наведене вище та відсутність будь-яких клопотань сторін, у яких останні заперечували проти розгляду даної справи по суті, а також зважаючи на наявність в матеріалах справи всіх документів та доказів, необхідних для повного, всебічного та об'єктивного її розгляду і вирішення цього спору, суд дійшов висновку про можливість вирішення по суті наведеної справи, призначеної до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення/виклику представників сторін (без проведення судового засідання) за наявними в ній матеріалами.
Відповідно до ч. 4 ст. 240 Господарського процесуального кодексу України в разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення.
Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд
ВСТАНОВИВ:
Як зазначає позивач, між ним (продавцем) та відповідачем (покупець) було укладено договір поставки в спрощений спосіб, на виконання якого, позивачем поставлено відповідачу товар на загальну суму 435 804, 04 грн, що підтверджується видатковою накладною № 706 від 09.08.2022 (надалі - видаткова накладна), яка містить найменування та кількість товару: консерви рибні у томатному соусі вищий ґатунок - 1 313, 28 кг; крабові палочки заморожені - 198 кг; майонезний соус 30 % - 122,4 кг; макарони - 2 325 кг; маслини без кісточки - 176, 52 кг; молоко згущене 8,5 % - 488,4 кг; олія сояшникова рафінована - 4 397,4 кг; оцет 9 % - 28 кг.
Товар було прийнято відповідачем без заперечень та зауважень, що підтверджується підписами обох сторін та печаткою відповідача на зазначеній вище видатковій накладній.
28.06.2023 позивачем на адресу відповідача направлено претензію за вих. № 28/06-1 від 28.06.2023 про сплату заборгованості за поставлений товар у сумі 435 804, 04 грн, що підтверджується наявними в матеріалах справи копіями фіскального чеку від 28.06.2023 та опису вкладення у цінний лист № 5003600585905.
Відповіді на зазначену вище претензію матеріали справи не містять.
З огляду на те, що відповідач своєчасно не розрахувався з позивачем за поставлений товар у повному обсязі, позивач звернувся до суду з цим позовом та просив стягнути з відповідача на свою користь 435 804,04 грн основного боргу, 48 356,32 грн інфляційних втрат та 11 605,52 грн 3% річних.
Згідно з пунктом 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків є, зокрема, договори та інші правочини.
Відповідно до частини 1 статті 509 Цивільного кодексу України, зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Частина 1 статті 626 Цивільного кодексу України передбачає, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
У відповідності до положень статей 6, 627 Цивільного кодексу України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Згідно зі ст. 628 Цивільного кодексу України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Частинами 1, 2 ст. 180 Господарського кодексу України визначено, що зміст господарського договору становлять умови договору, визначені угодою його сторін, спрямованою на встановлення, зміну або припинення господарських зобов'язань, як погоджені сторонами, так і ті, що приймаються ними як обов'язкові умови договору відповідно до законодавства. Господарський договір вважається укладеним, якщо між сторонами в передбачених законом порядку та формі досягнуто згоди щодо усіх його істотних умов. Істотними є умови, визнані такими за законом чи необхідні для договорів даного виду, а також умови, щодо яких на вимогу однієї із сторін повинна бути досягнута згода.
Відповідно до ч. 1 ст. 181 Господарського кодексу України допускається укладення господарських договорів у спрощений спосіб, тобто шляхом обміну листами, факсограмами, телеграмами, телефонограмами тощо, а також шляхом підтвердження прийняття до виконання замовлень, якщо законом не встановлено спеціальні вимоги до форми та порядку укладення даного виду договорів.
Вказане кореспондується з приписами ст. 205 Цивільного кодексу України.
Договір може бути укладений у будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлені законом (ч. 1 ст. 639 Цивільного кодексу України).
При цьому, відповідно до ст. 207 Цивільного кодексу України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв'язку. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).
Відповідно до ст. 638 Цивільного кодексу України, договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
Оскільки видаткова накладна № 706 від 09.08.2022 містить найменування та кількість товару: консерви рибні у томатному соусі вищий ґатунок - 1 313, 28 кг; крабові палочки заморожені - 198 кг; майонезний соус 30 % - 122,4 кг; макарони - 2 325 кг; маслини без кісточки - 176, 52 кг; молоко згущене 8,5 % - 488,4 кг; олія сояшникова рафінована - 4 397,4 кг; оцет 9 % - 28 кг, ціну та загальну вартість 435 804, 04 грн, суд дійшов висновку, що сторонами було досягнуто згоди щодо істотних умов договору поставки.
Згідно з ч. 1 ст. 640 Цивільного кодексу України, договір є укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції.
Якщо відповідно до акта цивільного законодавства для укладення договору необхідні також передання майна або вчинення іншої дії, договір є укладеним з моменту передання відповідного майна або вчинення певної дії (ч. 2 ст. 640 Цивільного кодексу України).
У свою чергу, відповідно до ст. 641 Цивільного кодексу України пропозицію укласти договір (оферту) може зробити кожна із сторін майбутнього договору. Пропозиція укласти договір має містити істотні умови договору і виражати намір особи, яка її зробила, вважати себе зобов'язаною у разі її прийняття. Реклама або інші пропозиції, адресовані невизначеному колу осіб, є запрошенням робити пропозиції укласти договір, якщо інше не вказано у рекламі або інших пропозиціях.
За приписами ст. 642 Цивільного кодексу України відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти договір, про її прийняття (акцепт) повинна бути повною і безумовною. Якщо особа, яка одержала пропозицію укласти договір, у межах строку для відповіді вчинила дію відповідно до вказаних у пропозиції умов договору (відвантажила товари, надала послуги, виконала роботи, сплатила відповідну суму грошей тощо), яка засвідчує її бажання укласти договір, ця дія є прийняттям пропозиції, якщо інше не вказане в пропозиції укласти договір або не встановлено законом.
Враховуючи зазначене, суд встановив, що між сторонами було укладено договір поставки в спрощений спосіб.
Відтак, між сторонами виникли правовідносини, які підпадають під правове регулювання глави 54 Цивільного кодексу України.
Відповідно до частин 1, 2 статті 712 Цивільного кодексу України, за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.
До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.
Статтею 655 Цивільного кодексу України передбачено, що за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.
Згідно зі ст. 663 Цивільного кодексу України продавець зобов'язаний передати товар покупцеві у строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо зміст договору не дає змоги визначити цей строк, - відповідно до положень статті 530 цього Кодексу.
Матеріалами справи підтверджено факт поставки позивачем товару та надання послуг на загальну суму 435 804, 04 грн, відповідно до видаткової накладної, яка підписана обома сторонами та скріплена печаткою відповідача та товарно-транспортної накладної № 1129 від 09.08.2022.
Згідно з частинами 1, 2 статті 692 Цивільного кодексу України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару. Покупець зобов'язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару.
У силу статті 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.
Враховуючи наведені вище норми законодавства, суд приходить до висновку, що відповідач повинен був оплатити отриманий товар саме після його прийняття - 09.08.2022.
Матеріалами справи підтверджується факт наявності у відповідача заборгованості в розмірі 435 804, 04 грн по сплаті поставленого позивачем товару, доказів протилежного відповідачем суду не надано, в зв'язку з чим вимога позивача про стягнення основної заборгованості в розмірі 435 804, 04 грн підлягає задоволенню.
Також позивачем заявлено до стягнення з відповідача 3% річних у сумі 11 605, 52 грн та 48 356, 32 грн інфляційних втрат, розрахованих за загальний період з 10.08.2022 по 29.06.2023.
Відповідно до ст. 625 Цивільного кодексу України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Виходячи із положень зазначеної норми, наслідки прострочення боржником грошового зобов'язання у вигляді інфляційного нарахування на суму боргу та 3 % річних, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом, не є санкціями, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові, а тому ці кошти нараховуються незалежно від вини боржника.
Отже, якщо період прострочення виконання грошового зобов'язання складає неповний місяць, то інфляційна складова враховується або не враховується в залежності від математичного округлення періоду прострочення у неповному місяці.
Методику розрахунку інфляційних втрат за неповний місяць прострочення виконання грошового зобов'язання доцільно відобразити, виходячи з математичного підходу до округлення днів у календарному місяці, упродовж якого мало місце прострочення, а саме:
- час прострочення у неповному місяці більше півмісяця (> 15 днів) = 1 (один) місяць, тому за такий неповний місяць нараховується індекс інфляції на суму боргу;
- час прострочення у неповному місяці менше або дорівнює половині місяця (від 1, включно з 15 днями) = 0 (нуль), тому за такий неповний місяць інфляційна складова боргу не враховується.
Зазначений спосіб розрахунку склався як усталена судова практика, його використовують всі бухгалтерські програми розрахунку інфляційних.
Вказана правова позиція також викладена в постанові Верховного Суду у складі об'єднаної Палати Касаційного господарського суду від 20.11.2020 № 910/13071/19.
Перевіривши розрахунок про стягнення 3 % річних наданий позивачем у розмірі 11 605, 52 грн за загальний період з 10.08.2022 по 29.06.2023, судом визнано його обґрунтованим та арифметично вірним, а тому позовні вимоги про стягнення 3% річних підлягають задоволенню.
Також перевіривши здійснений позивачем розрахунок інфляційних втрат суд встановив, що він є арифметично невірним, оскільки за розрахунком суду за період з 10.08.2022 по 29.06.2023 розмір інфляційних втрат складає 52 229,60 грн (435 804,04 x 1.11984652 (інфляційне збільшення: (101,10 : 100) x (101,90 : 100) x (102,50 : 100) x (100,70 : 100) x (100,70 : 100) x (100,80 : 100) x (100,70 : 100) x (101,50 : 100) x (100,20 : 100) x (100,50 : 100) x (100,80 : 100)) - 435 804,04), що є більше за суму, заявлену до стягнення позивачем.
Тому вимога позивача, про стягнення інфляційних втрат є обґрунтованою, проте арифметично невірною та враховуючи положення ч.1 ст.14 Господарського процесуального кодексу України, згідно якої суд розглядає справу в межах заявлених вимог, задоволенню підлягають позовні вимоги про стягнення інфляційних втрат у розмірі 48 356, 32 грн.
Відповідач доводів позивача не спростував, контррозрахунок заявлених до стягнення сум не надав.
Відповідно до ст. 13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
Згідно із ст. 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Відповідно до положень ст. 2 Господарського процесуального кодексу України завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов'язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави. При цьому, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, згідно положень ст. 74 Господарського процесуального кодексу України. Згідно зі ст. 79 Господарського процесуального кодексу України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
З огляду на наведені вище норми, враховуючи доведення позивачем своїх позовних вимог, а відповідачем не представлення суду більш вірогідних доказів, ніж ті, які надані позивачем, суд прийшов до висновку про задоволення позовних вимог та стягнення з відповідача на користь позивача 435 804,04 грн основного боргу, 48 356,32 грн інфляційних втрат та 11 605,52 грн 3% річних.
Витрати по сплаті судового збору відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 129 Господарського процесуального кодексу України покладаються на відповідача.
Керуючись ст. 73, 74, 76-79, 86, 129, 232, 233, 237, 238, 240 Господарського процесуального кодексу України, суд
ВИРІШИВ:
1. Позов задовольнити.
2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «АРХІМАГІР» (03038, місто Київ, вулиця Івана Федорова, будинок 31, ідентифікаційний код 42851240) на користь фізичної особи-підприємця Зноба Артема Сергійовича ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) 435 804 (чотириста тридцять п'ять тисяч вісімсот чотири) грн 04 коп. основного боргу, 48 356 (сорок вісім тисяч триста п'ятдесят шість) грн 32 коп. інфляційних втрат, 11 605 (одинадцять тисяч шістсот п'ять) грн 52 коп 3% річних та 7 436 (сім тисяч чотириста тридцять шість) грн 49 коп. судового збору.
3. Видати наказ після набрання рішенням суду законної сили.
4. Рішення набирає законної сили відповідно до ст. 241 ГПК України та може бути оскаржено у порядку і строк, встановлені ст. 254, 256, 257 ГПК України.
Суддя Я.А.Карабань