ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
03 жовтня 2023 року
м. Рівне
Справа № 569/640/23
Провадження № 22-ц/4815/1015/23
Головуючий у Рівненському міському суді
Рівненської області: суддя Тимощук О.Я.
Рішення суду першої інстанції ухвалено
03 липня 2023 року в м. Рівне
(фіксування судового засідання за допомогою
звукозаписувального технічного засобу не здійснювалось).
Рівненський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ
головуючий: суддя Хилевич С.В.
судді: Ковальчук Н.М., Шимків С.С.,
розглянувши у порядку письмового провадження апеляційну скаргу Акціонерного товариства комерційний банк "Приватбанк" на рішення Рівненського міського суду Рівненської області від 03 липня 2023 року у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до Акціонерного товариства Комерційний банк "Приватбанк", Відділу державної виконавчої служби у м. Рівному Західного міжрегіонального управління юстиції (м. Львів), Управління державної казначейської служби України у м. Рівному Рівненської області про стягнення безпідставно отриманих грошових коштів,
ВСТАНОВИВ:
У січні 2023 року в суд звернулася ОСОБА_1 з позовом до Акціонерного товариства Комерційний банк "Приватбанк" (далі - АТ КБ "Приватбанк" або банк), Відділу державної виконавчої служби у м. Рівному Західного міжрегіонального управління юстиції (м. Львів), Управління державної казначейської служби України у м. Рівному Рівненської області про стягнення безпідставно отриманих грошових коштів. Позовні вимоги обґрунтовано тим, що виконавчий напис, в порядку виконання якого позивач справляла на рахунок АТ КБ "Приватбанк" заборгованість та сплатила виконавчий збір у судовому порядку, визнано таким, що не підлягає виконанню, а це спонукає до повернення усіх грошових коштів.
З наведених мотивів просила стягнути на свою користь з АТ КБ "Приватбанк" безпідставно набуті кошти в розмірі 86 423,82 гривень, а з Відділу державної виконавчої служби у місті Рівному Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції ( м. Львів) та Управління державної казначейської служби України у м. Рівному Рівненської в розмірі 28 722, 97 гривень.
Згодом позивач подала до суду передбачену ст. 49 ЦПК України заяву, в якій просила стягнути з банку на користь ОСОБА_1 безпідставно набуті кошти в розмірі 108 988,11 гривень. Зазначала,, що матеріально-правова вимога до Відділу державної виконавчої служби у місті Рівному Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Львів) та Управління державної казначейської служби України у м. Рівному Рівненської області відсутня, оскільки виконавчий збір в сумі 6 158,68 грн. було повернуто.
Рішенням Рівненського міського суду Рівненської області від 03 липня 2023 року позов ОСОБА_1 до АТ КБ "Приватбанк" про стягнення безпідставно отриманих грошових коштів задоволено. Стягнуто АТ КБ "Приватбанк" на користь ОСОБА_1 безпідставно набуті кошти в розмірі 108 988,11 гривень.
На рішення суду банком подано апеляційну скаргу, де покликався на його незаконність та необґрунтованість, які полягали в неповному з'ясуванні обставин, що мають значення для справи, невідповідності викладених в ньому висновків обставинами справи, порушенні норм процесуального права та неправильному застосуванні норм матеріального права.
На обґрунтування апеляційної скарги зазначалось про те, що набуття банком заявлених позивачем до стягнення грошових коштів відбулося в порядку виконання договірного зобов'язання, а тому не є безпідставним. Так, грошові кошти, які позивач вважає такими, що набуті банком безпідставно, внесені з метою погашення заборгованості по кредитному договору, а тому не отримана безпідставно у розумінні статті 1212 ЦК України. Крім того, належними доказами на підтвердження перерахування коштів на рахунок стягувача є платіжні доручення органу виконавчої служби, тоді як позивачем не надано належних та допустимих доказів отримання банком суми, яка була стягнута з неї в межах виконавчого провадження з виконання виконавчого напису. З викладених міркувань банк просив скасувати рішення суду першої інстанції та прийняти нове, яким відмовити в задоволенні позову.
У поданому відзиві представник позивача просив залишити апеляційну скаргу без задоволення, а оскаржуване рішення - без змін. Адвокат посилався на те, що повернення сплачених грошових коштів в порядку виконання виконавчого напису нотаріуса внаслідок його визнання таким, який не підлягає виконанню, відповідає правовим висновкам, викладеним у постановах Верховного Суду від 06 березня 2019 року у справі № 910/1531/18, від 28 січня 2020 року у справі № 910/16664/18, від 08 вересня 2021 року в справі № 201/6498/20 та від 06 жовтня 2021 року в справі № 623/363/20. Щодо дійсності та неоспореності кредитного договору, в порядку якого, як зазначає банк, були сплачені спірні грошові кошти, то останній використав своє право вимагати дострокового повернення усієї суми кредиту, що залишилася несплаченою, а також сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 ЦК України, та пені за порушення умов договору, шляхом стягнення цих коштів у судовому порядку за рахунок переданого в іпотеку майна в порядку пред'явленого відповідного позову в 2009 році. Відтак такі твердження банку є необґрунтованими. З приводу доводів скаржника про недоведеність суми, яка пред'явлена до стягнення, то позивач вважав їх підставними через те, що факт стягнення при примусовому виконанні виконавчого напису грошових коштів не заперечений, а розрахунок відповідної суми банком не спростовано, хоча це є його процесуальним обов'язком.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи АТ КБ "ПриватБанк", колегія суддів дійшла висновку про залишення апеляційної скарги без задоволення.
Судом встановлено, що АТ КБ "Приватбанк» було ініційовано вчинення виконавчого напису про стягнення з ОСОБА_1 заборгованість за кредитним договором № ROHEGK0000000006 від 20 вересня 2007 року в загальному розмірі 117 583,27 доларів США.
Виконання виконавчого напису, вчиненого 22 грудня 2017 року приватним нотаріусом Чернігівського міського нотаріального округу Завалієвим А.А. за № 14934 про звернення стягнення з ОСОБА_1 на користь ПАТ КБ "Приватбанк" грошових коштів у сумі 117 583,27 долари США, здійснювалося Рівненським міським відділом державної виконавчої служби Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Львів) у виконавчому провадженні ВП № 55805720 шляхом утримання із заробітної плати та пенсії боржника.
Рішенням Рівненського міського суду Рівненської області від 22 лютого 2022 року у справі № 569/22517/21 виконавчий напис № 14934 приватного нотаріуса Чернігівського міського нотаріального округу Завалієва А.А. від 22 грудня 2017 року визнано таким, що не підлягає виконанню.
Спірні відносини виникли з того приводу, що, на переконання позивача, їй підлягають поверненню сплачені грошові кошти в порядку виконання виконавчого напису, оскільки його визнано таким, який не підлягає виконанню.
Відповідно до статті 1212 ЦК України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов'язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов'язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.
Положення глави 83 "Набуття, збереження майна без достатньої правової підстави" ЦК України застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події. Положення цієї глави застосовуються також до вимог про: 1) повернення виконаного за недійсним правочином; 2) витребування майна власником із чужого незаконного володіння; 3) повернення виконаного однією із сторін у зобов'язанні; 4) відшкодування шкоди особою, яка незаконно набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи.
Аналіз статті 1212 ЦК України дає підстави для висновку, що передбачений нею вид позадоговірних зобов'язань виникає за таких умов: 1) набуття особою майна або його збереження за рахунок іншої особи; 2) відсутність для цього правових підстав або якщо вони відпали.
Сутність зобов'язання із набуття, збереження майна без достатньої правової підстави полягає у вилученні в особи - набувача частини її майна, що набута поза межами правової підстави, у випадку якщо правова підстава переходу відпала згодом, або взагалі без неї - якщо майновий перехід не ґрунтувався на правовій підставі від самого початку правовідношення, та передання майна тій особі - потерпілому, яка має належний правовий титул на нього.
Оскільки у справі, що переглядається апеляційним судом, виконавчий напис, за яким стягнуто з позивача стягнуто грошові кошти, визнано таким, що не підлягає виконанню, то правова підстава для примусового стягнення спірних грошових коштів вважається такою, що відпала.
Повно і правильно встановивши обставини справи, оцінивши наявні докази у їх сукупності та застосувавши при вирішенні спірних правовідносин норми матеріального права, які підлягали застосуванню, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку, що відповідно до статті 1212 ЦК України відповідач зобов'язаний повернути позивачу отримані грошові кошти.
Подібні висновки викладені у постановах Верховного Суду від 06 жовтня 2021 року в справі 623/363/20, від 08 вересня 2021 року у справі № 201/6498/20, від 08 вересня 2021 року у справі № 206/2212/18, від 28 січня 2020 року у справі № 910/16664/18, від 06 березня 2019 року у справі № 910/1531/18.
За правилами з ч.4 ст. 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Тому доводи апеляційної скарги є необґрунтованими та не можуть бути підставою для скасування рішення суду, позаяк зводяться до викладення обставин справи із наданням коментарів та тлумаченням норм чинного законодавства на власний розсуд, який суперечить єдиній правозастосовчій практиці.
Щодо розміру повернутих позивачу грошових коштів, то наявними в матеріалах справи доказами, зокрема, довідками роботодавця позивача, управління Пенсійного фонду України, розпорядженнями державного виконавця підтверджується обґрунтованість позовних вимог.
Разом з тим банком вказаної грошової суми не спростовано та іншого розрахунку не надано, хоча як учасник виконавчого провадження з примусового виконання виконавчого напису він мав можливість здобути та надати міському суду здійснений державним виконавцем розрахунку заборгованості по виконавчому провадженні.
На переконання колегії суддів, з огляду на засади змагальності цивільного судочинства саме заявнику в порядку черговості належало надати належні та допустимі докази для з'ясування (спростування) заявлених сум.
Аргументи про те, що спірні грошові кошти набуті на достатній правовій підставі, а саме за кредитним договором, правильності висновку суду також не спростовують, позаяк кошти не були сплачені ОСОБА_1 добровільно, а їх стягнення відбувалось примусово шляхом відрахування відповідними установами з доходу боржника на підставі виконавчого напису, визнаного в подальшому таким, що не підлягає виконанню.
Приходячи до переконання про відхилення апеляційної скарги, колегія суддів бере до уваги і положення практики Європейського суду з прав людини про те, що право на обґрунтоване рішення не вимагає детальної відповіді судового рішення на всі доводи, висловлені сторонами. Окрім того, воно дозволяє вищим судам просто підтверджувати мотиви, надані нижчими судами, не повторюючи їх (рішення від 27 вересня 2001 року у справі "Гірвісаарі проти Фінляндії", п. 32). Пункт 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод не вимагає більш детальної аргументації від апеляційного суду, якщо він лише застосовує положення для відхилення апеляції відповідно до норм закону як такої, що не має шансів на успіх, без подальших пояснень (рішення у справах Burgandothers v. France (Бюрг та інші проти Франції), (dec.); Gorou v. Greece (no. 2) (Гору проти Греції №2) [ВП], § 41).
Справедливість, добросовісність та розумність згідно із пунктом 6 ст. 3 ЦК України є одними із загальних засад цивільного законодавства.
Правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах (абз. 10 п. 9 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 30 січня 2003 року №3-рп/2003).
Підставою для залишення оскаржуваного рішення без змін відповідно до ст. 375 ЦПК України є додержання судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права при його ухваленні.
Судовий збір, що понесений відповідачем при поданні апеляційної скарги, відповідно до ст. 141 ЦПК України слід віднести на його ж рахунок.
Керуючись ст. 374-375, 381-384, 389-391 ЦПК України, апеляційний суд
ПОСТАНОВИВ:
Апеляційну скаргу Акціонерного товариства Комерційний банк "Приватбанк" залишити без задоволення, а рішення Рівненського міського суду Рівненської області від 03 липня 2023 року - без змін.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня проголошення.
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Головуючий: С.В. Хилевич
Судді: Н.М. Ковальчук
С.С. Шимків