ПОЛТАВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД
Справа № 552/4287/22 Номер провадження 22-ц/814/4449/23Головуючий у 1-й інстанції Кузіна Ж.В. Доповідач ап. інст. Карпушин Г. Л.
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
03 жовтня 2023 року м. Полтава
Полтавський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого (судді-доповідача): Карпушина Г.Л., суддів: Гальонкіна С.А., Кузнєцової О.Ю., при секретарі судового засідання: Буйновій О.П., -
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду цивільну справу за апеляційною скаргою представника ОСОБА_1 - адвоката Сурмачевського Андрія Юрійовича на рішення Київського районного суду м. Полтава від 19 липня 2023 року (ухвалене суддею Кузіною Ж.В., відомості щодо дати складення повного тексту судового рішення не зазначено) у справі за позовною заявою ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про стягнення грошових коштів за договором позики, -
ВСТАНОВИВ:
У серпні 2022 року ОСОБА_2 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення грошових коштів за договором позики. В обґрунтування позовних вимог зазначив, що 01 липня 2021 року між сторонами укладений договір позики, за яким позивач надав у борг відповідачу кошти в загальній сумі 144372 грн. зі строком повернення до 31 грудня 2021 року. У встановлені строки відповідач кошти не повернув. У зв'язку з чим, просив стягнути суму боргу 144372 грн, а також нараховані: 3% річних у розмірі 4 343 грн 03 коп, інфляційні збитки у розмірі 20038 грн 83 коп, та понесені судові витрати по справі.
Рішенням Київського районного суду м. Полтава від 19 липня 2023 року позовні вимоги ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про стягнення грошових коштів за договором позики - задоволено.
Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 борг у розмірі 144372 грн. 63 коп. з урахуванням індексу інфляції у розмірі 20 038 грн. 83 коп., 3% річних за порушення строків виконання грошового зобов'язання у розмірі 4343 грн. 03 коп., а всього 168753 грн. 86 коп. (сто шістдесят вісім тисяч сімсот п'ятдесят три гривні вісімдесят шість копійок).
Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 судовий збір в розмірі 1687 грн. 54 коп. та витрати на правову допомогу у розмірі 10000 грн., а всього 11742 грн. 54 коп. ( одинадцять тисяч сімсот сорок дві гривні п'ятдесят чотири копійки).
З вказаним рішенням суду не погодився представник ОСОБА_1 - адвокат Сурмачевський Андрій Юрійович та подав на нього апеляційну скаргу, в якій прохає скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог ОСОБА_2 відмовити. Апелянт вважає, що рішення суду першої інстанції є незаконним, необґрунтованим та таким, що постановлене з порушенням норм матеріального та процесуального права. Посилається на те, що судом неповно з'ясовано обставини справи, що мають значення для справи, а висновки суду не відповідають дійсним обставинам справи.
Зокрема вказує, що ОСОБА_1 не укладав договір позики, розписки не писав та кошти від ОСОБА_2 не отримував. Посилається на те, що розписка, яка міститься в матеріалах справи написана іншою особою, а паспортні дані які зазначені в ній отримані позивачем у відділі кадрів організації, в якій тривалий час працював ОСОБА_1 . Вказує, що почерк та підпис у розписці належить не ОСОБА_1 а іншій особі, яка можливо і отримала кошти. Також зазначив, що після введення на всій території України воєнного стану він був змушений із сім'єю виїхати за межі України, тому суд першої інстанції дійшов хибного висновку про те, що ОСОБА_1 ухилився від проведення судово-почеркознавчої експертизи.
Від представника ОСОБА_2 - адвоката Зайченка О.В. надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому останній спростовуючи доводи апеляційної скарги та підтримуючи рішення суду першої інстанції прохав апеляційну скаргу залишити без задоволення, а судове рішення без змін.
Судове засідання проводилось в порядку письмового провадження за відсутності сторін по справі, з дотриманням принципу гласності судового процесу та забезпеченням сторонам права на своєчасне та повне отримання інформації про хід та результати розгляду справи.
Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів, приходить до висновку, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення виходячи з наступних підстав.
У відповідності з ч.1 ст. 13 ЦПК України, суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.
Згідно вимог ст. 367 ЦПК України передбачено, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.
Відповідно п.1 ч.1 ст. 374 ЦПК України, суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.
Згідно ч.1 ст. 375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом, щозгідно договору позики від 01 липня 2021 року ОСОБА_2 надав ОСОБА_1 грошові кошти в сумі 144372 грн., які останній зобов'язувався повернути в строк до 31 грудня 2021 року. На підтвердження отримання коштів, відповідачем 01 липня 2021 року надана позивачу розписка щодо отримання грошових коштів у розмірі 144372 грн., які зобов'язався повернути на першу вимогу, проте не пізніше 31 грудня 2021 року (а.с. 72).
В обумовлений строк кошти відповідачем не були повернуті позивачу.
Задовольняючи позовні вимоги ОСОБА_2 , суд першої інстанції виходив з того, що оскільки відповідач не виконав своїх боргових зобов'язань перед позивачем, тому з відповідача ОСОБА_1 на користь позивача ОСОБА_2 підлягає стягненню сума грошового зобов'язання у розмірі 144372 грн 63 коп з урахуванням індексу інфляції у розмірі 20 038 грн 83 коп, 3% річних за порушення строків виконання грошового зобов'язання у розмірі 4343 грн 03 коп.
Розглядаючи спір, судова колегія вважає, що суд першої інстанції в цілому повно і всебічно дослідив і оцінив обставини по справі, надані сторонами докази, правильно визначив юридичну природу спірних правовідносин.
Згідно з статтею 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.
Відповідно до статті 1047 ЦК України договір позики укладається у письмовій формі, якщо його сума не менш як у десять разів перевищує встановлений законом розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, а у випадках, коли позикодавцем є юридична особа, - незалежно від суми.
На підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей.
Отже, за своїми правовими ознаками договір позики є реальним, одностороннім (оскільки, укладаючи договір, лише одна сторона - позичальник зобов'язується до здійснення дії (до повернення позики), а інша сторона - позикодавець стає кредитором, набуваючи тільки право вимоги), оплатним або безоплатним правочином, на підтвердження якого може бути надана розписка позичальника, яка є доказом не лише укладення договору, але й посвідчує факт передання грошової суми позичальнику.
За своєю суттю розписка про отримання в борг грошових коштів є документом, який боржник видає кредитору за договором позики, підтверджуючи як його укладення, так і умови договору, а також засвідчуючи отримання від кредитора певної грошової суми або речей.
Позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором (частина перша статті 1049 ЦК України).
Частиною третьою статті 545 ЦК України передбачено, що наявність боргового документа у боржника підтверджує виконання ним свого обов'язку.
Відповідно до частини першої статті 527 ЦК України боржник зобов'язаний виконати свій обов'язок, а кредитор - прийняти виконання особисто, якщо інше не встановлено договором або законом, не випливає із суті зобов'язання чи звичаїв ділового обороту.
Частинами першою, другою статті 207 ЦК України передбачено, що правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв?язку. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).
Отже, досліджуючи боргову розписку чи договір позики, суд повинен виявляти справжню правову природу укладеного договору, незалежно від найменування документа, і залежно від установлених результатів робити відповідні правові висновки.
Відповідно до ст.ст. 525, 526 ЦК України, одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Зобов'язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог ЦК України.
Отже, письмова форма договору позики з огляду на його реальний характер є доказом не лише факту укладення договору, але й факту передачі грошової суми позичальнику.
У разі пред?явлення позову про стягнення боргу позивач повинен підтвердити своє право вимагати від відповідача виконання боргового зобов'язання. Для цього, з метою правильного застосування ст.ст.1046, 1047 ЦК України суд повинен встановити наявність між позивачем і відповідачем правовідносин за договором позики, виходячи з дійсного змісту та достовірності документа, на підставі якого доказується факт укладення договору позики і його умов.
Аналогічні висновки викладені у постановах Верховного Суду України від 11 листопада 2015 року у справі №6-1967цс15, у постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 464/3790/16-ц та постановах Верховного Суду від 08 липня 2019 року у справі №524/4946/16-ц, від 20 січня 2021 року у справі №357/13897/16-ц, які у відповідності до вимог п.6 ст.13 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», враховуються іншими судами при застосуванні таких норм права.
Матеріалами справи встановлено, що надана ОСОБА_2 розписка від 01.07.2021 року є тим документом, що підтверджує виникнення у сторін правовідносин за договором позики, а наявність боргової розписки у позивача підтверджує факт наявності боргу.
Так, вказана розписка містить необхідні умови договору позики, зокрема, дату її складання, отримання грошових коштів в конкретно визначеній сумі та у конкретної особи, та зобов'язання щодо їх повернення, строк повернення, що узгоджується з положеннями статті 1047 ЦК України.
Доказів того, що договір позики має іншу правову природу відповідачем не надано.
Згідно зі статтею 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення (статі 76, 77 ЦПК України).
Відповідно до статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов'язків щодо доказів, а також інших випадків, передбачених цим Кодексом.
Положення вищезазначених процесуальних норм передбачають, що під час розгляду справ у порядку цивільного судочинства обов'язок доказування покладається як на позивача, так і на відповідача.
Метою доказування є з'ясування дійсних обставин справи, обов'язок доказування покладається на сторін, суд за власною ініціативою не може збирати докази. Це положення є одним із найважливіших наслідків принципу змагальності у цивільному процесі.
Відповідно до статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Частинами 1, 2 ст. 95 ЦПК України визначено, що письмовими доказами є документи (крім електронних документів), які містять дані про обставини, що мають значення для правильного вирішення спору. Письмові докази подаються в оригіналі або в належним чином засвідченій копії, якщо інше не передбачено цим Кодексом.
Так, з наданих матеріалів справи вбачається, що 07 грудня 2022 року від представника відповідач Сурмачевського А.Ю. надійшло клопотання про призначення по справі судово-почеркознавчої експертизи. Зі змісту клопотання вбачається, що відповідач заперечує як сам факт укладення договору позики так і отримання коштів.
Ухвалою Київського районного суду м. Полтави від 07 грудня 2022 року задоволено клопотання представника відповідача та призначено судово-почеркознавчу експертизу. Проведення експертизи доручено експертам Харківського науково-дослідному інституту судових експертиз ім. Бокаріуса, оплату за проведення експертизи покладено на відповідача ОСОБА_1
31 січня 2023 року на адресу суду з експертного закладу надійшло клопотання про надання додаткових матеріалів, у тому числі вільних зразків підпису та почерку ОСОБА_1 , умовно-вільних зразків підпису, експериментальні зразки підпису та почерку, експериментальні зразки почерку відповідача.
Однак, у зв'язку з не виконанням відповідачем зазначеного клопотання, експертний заклад повідомив суд про неможливість надання висновку.
Згідно ст. 109 ЦПК України, у разі ухилення учасника справи від подання експертам необхідних матеріалів, документів або від іншої участі в експертизі, якщо без цього провести експертизу неможливо, суд залежно від того, хто із цих осіб ухиляється, а також яке для них ця експертиза має значення, може визнати факт, для з'ясування якого експертиза була призначена, або відмовити у його визнанні.
За таких обставин, суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що оскільки відповідач ухилився від проведення судово почеркознавчої експертизи, тому позовні вимоги ОСОБА_2 щодо стягнення з відповідача на користь позивача боргу у розмірі 144372 грн. підлягають задоволенню.
Доводи апелянта про те, що він не виконав клопотання експерта через те, що після введення на всій території України воєнного стану він був змушений із сім'єю виїхати за межі України є необґрунтованим, оскільки ще до початку введення в Україні воєнного стану 24.02.2022 року відповідач мав можливість виконати клопотання експерта, надати додаткові матеріали, експериментальні зразки підпису та оплатити експертизу.
Однак, таким правом відповідач ОСОБА_1 не скористався. Відсутнє таке клопотання і у суді апеляційної інстанції.
Таким чином, доводи відповідача, про те, що суд першої інстанції не встановив правову природу розписки, та її відповідність формі та змісту є необґрунтованими.
Відповідно до частини першої статті 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України.
Частиною першою ст. 1050 ЦК України встановлено, що якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов'язаний сплатити грошову суму відповідно до статті 625 цього Кодексу. Якщо позичальник своєчасно не повернув речі, визначені родовими ознаками, він зобов'язаний сплатити неустойку відповідно до статей 549-552 цього Кодексу, яка нараховується від дня, коли речі мали бути повернуті, до дня їх фактичного повернення позикодавцеві, незалежно від сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього Кодексу.
Відповідно до частини другої статті 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
За таких обставин, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку щодо стягнення з відповідача на користь позивача інфляційних збитків в розмірі 20 038, 83 грн, а також 3 % річних від простроченої суми в розмірі 4343,03 грн.
Доводів, які б спростували висновки суду першої інстанції апеляційна скарга не містить. Приведені в апеляційній скарзі доводи про те, що суд не дав оцінки наданим доказам не можуть бути прийняті до уваги, оскільки вони зводяться до переоцінки доказів і незгоди з висновками суду по їх оцінці, та особистого тлумачення апелянтом норм матеріального та процесуального права.
Відповідно до вимог ст. 89 ЦПК України оцінка доказів є виключною компетенцією суду, переоцінка доказів діючим законодавством не передбачена.
Крім цього, зазначене також узгоджується з практикою Європейського суду з прав людини, відповідно до якої пункт перший статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматися як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Проніна проти України» від 18 липня 2006 року).
Тому, вирішуючи даний спір, суд першої інстанції в достатньо повному обсязі встановив права і обов'язки сторін, обставини по справі, перевірив доводи і дав їм належну правову оцінку, ухвалив рішення, яке відповідає вимогам закону. Висновки суду обґрунтовані і підтверджені письмовими матеріалами справи та поясненнями учасників процесу.
Таким чином, судова колегія вважає, що доводи апеляційної скарги не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального чи процесуального права, які призвели або могли призвести до неправильного вирішення справи, а тому задоволенню вони не підлягають.
Керуючись ст. 367, 374, 375, 382-384 ЦПК України, Полтавський апеляційний суд, -
ПОСТАНОВИВ:
Апеляційну скаргупредставника ОСОБА_1 - адвоката Сурмачевського Андрія Юрійовича - залишити без задоволення.
Рішення Київського районного суду м. Полтава від 19 липня 2023 року - залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку протягом 30 днів шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції.
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Повний текст постанови виготовлено 03 жовтня 2023 року.
Головуючий суддя : __________________________ Г.Л. Карпушин
Судді: __________________ С.А. Гальонкін __________________ О.Ю. Кузнєцова