ПОЛТАВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД
Справа № 638/237/21 Номер провадження 22-ц/814/793/23Головуючий у 1-й інстанції Росоха А.В Доповідач ап. інст. Дорош А. І.
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
02 жовтня 2023 року м. Полтава
Полтавський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
Головуючого - судді - доповідача Дорош А.І.
Суддів: Пилипчук Л.І., Триголова В.М.
при секретарі: Коротун І.В.
учасники справи:
представник відповідача - адвокат Сисоєва К.М.
переглянув у судовому засіданні в м. Полтава цивільну справу за апеляційною скаргою представника ОСОБА_1 - адвоката Сисоєвої Катерини Миколаївни
на рішення Первомайського міськрайонного суду Харківської області від 22 липня 2021 року, ухваленого суддею Росоха А.В., повний текст рішення складено - 28 липня 2021 року
у справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , ОСОБА_3 про визнання договору купівлі-продажу автомобіля недійсним, -
ВСТАНОВИВ:
15 січня 2021 року ОСОБА_2 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_1 , ОСОБА_3 про визнання договору купівлі-продажу автомобіля недійсним, в якому просила суд визнати недійсним договір купівлі-продажу легкового автомобіля міні вен В, марки MITSUBISHI модель GRANDIS, рік випуску 2007 року, колір чорний, VIN № НОМЕР_1 , укладений 10.10.2020 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_3 ; стягнути з відповідачів на користь позивача 875,60 грн. судових витрат.
Позовні вимоги мотивовані тим, що постановою Харківського апеляційного суду від 05.10.2020 року у справі №643/17500/19-ц частково задоволено її позов до ОСОБА_1 , припинено право спільної сумісної власності на автомобіль, легковий мінівен В, марки «MITSUBISHI" модель GRANDIS, 2007 року випуску, чорного кольору,VIN № НОМЕР_1 , державний реєстраційний номер НОМЕР_2 , який зареєстровано за ОСОБА_1 , та було постановлено стягнути з останнього на користь ОСОБА_2 грошову компенсацію у розмірі 103 000,00 грн. та судовий збір у розмірі 2 575,00 грн. Зазначена постанова суду апеляційної інстанції набрала законної сили з дня її прийняття, тобто з 05.10.2020 року, та є остаточною. Були видані відповідні виконавчі листи, які були подані до відділу Державної виконавчої служби, у зв'язку з чим було розпочато виконавче провадження №63595655. Згідно інформації, отриманої від філії ГСЦ МВС від 10.12.2020 року за №31/20-3052, відразу після прийняття вище зазначеного рішення суду ОСОБА_1 вже 10.10.2020 року продав вище зазначений автомобіль ОСОБА_3 . На цей момент за виконавчим провадженням не було стягнуто будь яких коштів та не реалізовано будь-якого майна боржника у зв'язку з його відсутністю. Згідно відповіді на запит №932946673 від 29.12.2020 року до державної фіскальної служби, у ОСОБА_1 відсутні будь-які рахунки. Згідно відповіді на запит №93294681 від 29.12.2020 року до Міністерства внутрішніх справ України, у ОСОБА_1 відсутні будь-які транспортні засоби. Правочин щодо відчуження ОСОБА_1 автомобіля 10.10.2020 року позивач вважає фіктивним та таким, що має своєю метою виключно ухилення від виконання рішення суду по стягненню грошових коштів на підставі наступного. У фіктивних правочинах внутрішня воля сторін не відповідає зовнішньому її прояву, тобто обидві сторони, вчиняючи фіктивний правочин, знають заздалегідь, що він не буде виконаний, тобто мають інші цілі, ніж передбачені правочином. Такий правочин завжди укладається умисно. Отже, основними ознаками фіктивного правочину є: введення в оману (до або в момент укладення угоди) іншого учасника або третьої особи щодо фактичних обставин правочину або дійсних намірів учасників; свідомий намір невиконання зобов'язань договору; приховування справжніх намірів учасників правочину. Укладення договору, який за своїм змістом суперечить вимогам закону, оскільки не спрямований на реальне настання обумовлених ним правових наслідків, є порушенням частин 1 та 5 ст. 203 ЦК України, що за правилами статті 215 ЦК України є підставою для визнання його недійсним відповідно до ст. 234 ЦК України. Однією з основоположних засад цивільного законодавства є добросовісність (п.6 ч.1 ст. 3 ЦК України) і дії учасників цивільних правовідносин мають бути добросовісними. Тобто відповідати певному стандарту поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення. Позивач зазначає, що цивільно-правовий договір (у тому числі й договір дарування) не може використовуватися учасниками цивільних відносин для уникнення сплати боргу або виконання судового рішення про стягнення боргу, що набрало законної сили. Боржник (дарувальник), проти якого є судове рішення про стягнення боргу, та його діти (обдаровані), які укладають договір дарування, діють очевидно недобросовісно та зловживають правами стосовно кредитора, оскільки укладають договір дарування, який порушує майнові інтереси кредитора і направлений на недопущення звернення стягнення на майно боржника. Тому правопорядок не може залишати поза реакцією такі дії, які хоч і не порушують конкретних імперативних норм, але є очевидно недобросовісними та зводяться до зловживання правом. Позивач вважає, що ОСОБА_1 під час розгляду справи №643/17500/19-ц вже намагався чинити перепони щодо можливості майбутнього виконання рішення суду та не одноразово вчиняв правочини щодо відчуження зазначеного автомобіля. Рішенням суду у справі №643/17500/19-ц було встановлено, що «17 серпня 2019 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_3 укладено договір купівлі - продажу транспортного засобу, предметом якого є зазначений автомобіль, що підтверджується копією договору та відомостями з Територіального сервісного центру №6350 РСЦ МВС в Харківській області від 27.12.2019 року №31/20/50-774. Згідно пункту 3 договору вартість автомобіля складала 49 000,00 грн. Водночас, як вбачається з відомостей Регіонального сервісного центру МВС України в Харківській області від 21.02.2020 року №31-20-590 зазначений автомобіль 23.11.2019 року знов перереєстрований на ОСОБА_1 за договором - купівлі-продажу». Таким чином, протягом 2019-2020 років автомобіль VIN № НОМЕР_1 було декілька разів відчужено ОСОБА_1 ОСОБА_3 та ОСОБА_3 ОСОБА_1 : - 17.08.2019 року ОСОБА_1 було відчужено автомобіль ОСОБА_3 ; - 23.11.2019 року ОСОБА_3 було відчужено автомобіль ОСОБА_1 ; - 10.10.2020 року ОСОБА_1 було відчужено автомобіль ОСОБА_3 . У позові зазначено, що приймаючи до уваги зазначені факти та приписи цивільного законодавства, можна дійти до беззаперечного висновку, що відчуження зазначеного автомобіля відповідачами один одному є нічим іншим, як зловживання своїми цивільними правами з метою ускладнення або взагалі унеможливлення задоволення грошових вимог позивача. Не дивлячись на те, що на цей момент фактичним власником автомобіля є ОСОБА_3 , позивачу відомо та вона особисто змогла переконатися у тому, що фактично автомобіль продовжує перебувати у постійному користуванні ОСОБА_1 . Приймаючи до уваги, що ОСОБА_1 є колишнім чоловіком позивача, від сімейних стосунків з яким є малолітня дитина віком 5 років, яка проживає разом з позивачем, ухилення ОСОБА_1 від виконання рішення суду має своїм наслідком погіршення її матеріального становища, що завдає шкоди їй та дитині.
Рішенням Первомайського міськрайонного суду Харківської області від 22 липня 2021 року позовна заява ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , ОСОБА_3 про визнання договору купівлі-продажу автомобіля недійсним - задоволена.
Визнано договір купівлі-продажу легкового автомобіля міні вен В, марки MITSUBISHI модель GRANDIS, рік випуску 2007 року, колір чорний, VIN № НОМЕР_1 , укладений 10.10.2020 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_3 - недійсним.
Стягнуто з ОСОБА_1 , ОСОБА_3 на користь ОСОБА_2 витрати по сплаті судового збору у сумі 908 грн. 00 коп. по 454 грн. з кожного.
Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що рішення суду про стягнення з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 грошової компенсації в розмірі 103 000,00 грн. та судового збору у розмірі 2575 грн. почало частково виконуватись відповідачем ОСОБА_2 після подання даного позову. Внаслідок невиконання своїх зобов'язань утворилася заборгованість перед ОСОБА_2 , що не оспорюється представником відповідача у справі. Проте, 10.10.2020 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_3 укладено оспорюваний договір купівлі-продажу транспортного засобу. Очевидно, що учасники цивільних відносин (сторони оспорюваного договору) «вживали право на зло», оскільки цивільно-правовий інструментарій (оспорюваний договір купівлі-продажу) використовувався учасниками для недопущення звернення стягнення на майно боржника. Встановлені судом першої інстанції обставини дозволяють зробити висновок, що оспорюваний договір купівлі-продажду є фраудаторним, тобто вчиненим на шкоду кредитору. До обставин, які дозволяють кваліфікувати оспорюваниий договір як фраудаторний, суд першої інстанції віднісь: - момент вчинення договору (10.10.2020 року, тобто у період настання у відповідача зобов'язання з погашення заборгованості перед кредитором позивачем); - контрагент, з яким боржник вчинив оспорюваний договір (тричі здійснення відчуження транспортного засобу тій самій особі, з якою перебуває в дружніх стосунках понад вісім років, взаємовідносини пов'язані з робочим процесом); - ціна (ринкова/неринкова), наявність/відсутність оплати ціни контрагентом боржника (вартість оцінки транспортного засобу 48 200 грн. за домовленістю, при оцінці вартості половини спірного авто, визначеного судом 103 000 грн.; - відсутність іншого нерухомого майна після відчуження спірного майна, за рахунок якого ОСОБА_1 може відповідати за своїми зобов'язаннями перед ОСОБА_2 . Сукупність наведених обставин доводить той факт, що відповідач ОСОБА_1 як боржник у зобов'язанні, що виникло на підставі рішення суду, став боржником у зв'язку з невиконанням ним свого обов'язку та відчужив майно (транспортний засіб) на підставі договору купівлі-продажу на користь ОСОБА_3 у період настання зобов'язання з погашення заборгованості перед ОСОБА_2 , діяв очевидно недобросовісно, зловживаючи своїми цивільними правами на шкоду правам інших осіб, оскільки відчуження належного йому майна відбулося з метою недопущення звернення стягнення на його майно як боржника, що дає суду законні підстави для задоволення позову.
В апеляційній скарзі представник ОСОБА_1 - адвокат Сисоєва К.М., посилаючись на неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; порушення норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права, просить рішення суду першої інстанції скасувати і ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позовних вимог у повному обсязі.
Апеляційна скарга мотивована тим, що відповідачу ОСОБА_1 не було відомо про існування постанови Харківського апеляційного суду від 05.10.2020 року, оскільки апеляційну скаргу на рішення Московського районного суду м. Харкова він не отримував та справа проведена в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін. Після ознайомлення з матеріалами тієї справи підтверджується факт не отримання ні копії апеляційної скарги, ні ухвали про відкриття апеляційного провадження і самої постанови апеляційного суду, вказані повідомлення не були вручені ОСОБА_1 та повернулися до суду у зв'язку із закінченням строку зберігання, тобто це є неналежним повідомленням. Вказує, що на момент укладання договору купівлі-продажу автомобіля ОСОБА_1 не знав, що постановою Харківського апеляційного суду від 05.10.2020 року було частково задоволено позов ОСОБА_2 , тобто він не мав на меті ухилятися від виконання рішення суду. Також йому не було відомо про винесення постанови про відкриття виконавчого провадження від 13.11.2020 року, дану постанову він не отримував, а його представник ознайомився з матеріалами виконавчого провадження 13.04.2021 року. Вказує, що згідно відповіді Шевченківського ВДВС у м. Харкові від 15.07.2021 року №78075 станом на 15.07.2021 року заборгованість стягнута у розмірі 12 999,90 грн. (08.02.2021 року та 18.06.2021 року - по 3 000 грн., 25.06.2021 року - 2 000 грн., 16.07.2021 року - 4 999,90 грн.). Вказує, що відповідач не має на меті ухилятися від виконання рішення суду та зловживати своїми процесуальними правами, оскільки він сумлінно сплачує грошову компенсацію, що підтверджується довідкою ВДВС. Зазначає, що ОСОБА_1 перебуває на обліку як внутрішньо переміщена особа, на даний час вимушений орендувати квартиру, сплачує грошову компенсацію за рішенням суду по мірі своїх можливостей. Також вказує, що договір купівлі-продажу автомобіля відповідав дійсній внутрішній волі учасників правочину, реальні правові наслідки настали, оскільки відповідач ОСОБА_1 передав у власність ОСОБА_3 автомобіль та останній сплатив ОСОБА_1 гроші за нього. Також зазначає, що позивач повинен довести суду відсутність учасників правочину наміру створити юридичні наслідки. При цьому посилається на відповідні постанови Верховного Суду. Вказує, що позивачем не надано суду жодного доказу про те, що договір купівлі-продажу автомобіля був укладений умисно та в учасників правочину відсутній намір створити юридичні наслідки.
Відзиви на апеляційну скаргу не надходили.
Ухвалами Харківського апеляційного суду від 06.09.2021 року відкрито апеляційне провадження у даній справі та справа призначена до апеляційного розгляду на 15.02.2022 року на 14-30 год., з викликом учасників справи (а.с. 239,233).
Розпорядженням голови Верховного Суду № 14/0/9-22 від 25.03.2022 «Про зміну територіальної підсудності судових справ в умовах воєнного стану (окремі суди Сумської, Харківської області), відповідно до ч. 7 ст. 147 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», з урахуванням неможливості судами здійснювати правосуддя під час воєнного стану, змінено територіальну підсудність справ Харківського апеляційного суду на Полтавський апеляційний суд.
З 02.08.2022 року дана цивільна справа перебуває у провадженні Полтавського апеляційного суду (т.2 а.с. 8).
Ухвалою судді Полтавського апеляційного суду від 18.01.2023 року ОСОБА_4 дана цивільна справа призначена до апеляційного розгляду на 15.06.2023 року 13-50 год., з повідомленням учасників справи (т.2 а.с. 9).
З 15.05.2023 року дана цивільна справа перебуває у провадженні судді Полтавського апеляційного суду Дорош А.І. (т.2 а.с.11).
Ухвалою судді Полтавського апеляційного суду від 18.01.2023 року ОСОБА_5 дана цивільна справа призначена до апеляційного розгляду на 02.10.2023 року 10-20 год., з повідомленням учасників справи (т.2 а.с. 12).
У судове засідання до апеляційного суду не з'явилася позивач та її представник, вони належним чином повідомлені про дату, час і місце розгляду справи шляхом направлення 13.09.2022 року судових повісток про виклик до суду, відповідач ОСОБА_3 особисто отримав судову повістку 23.09.2023 року, що підтверджується рекомендованим повідомленням про її вручення. Заяв та клопотань від позивача та його представника, а також від відповідача ОСОБА_3 про відкладення розгляду справи до суду апеляційної інстанції не надходило. Згідно ч. 2 ст. 372 ЦПК України неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.
Апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.
Відповідно до ч. 3 ст. 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Відповідно до ч. 1. ст. 352 ЦПК України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов'язки, мають право оскаржити в апеляційному порядку рішення суду першої інстанції повністю або частково.
Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.
Відповідно до ч. 1 ст. 368 ЦПК України справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими цією главою.
Згідно матеріалів справи встановлено, що рішенням Московського районного суду м. Харкова від 04.11.2019 року шлюб між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 розірвано (а.с. 32).
З копії рішення Московського районного суду м. Харкова від 07.02.2020 року (справа №643/17500/19) вбачається, що ОСОБА_2 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_1 про припинення права спільної часткової власності на автомобіль та стягнення грошової компенсації, якій у задоволенні позову було відмовлено (а.с.15-16).
Постановою Харківського апеляційного суду від 05 жовтня 2020 року апеляційну скаргу ОСОБА_2 - задоволено частково, рішення Московського районного суду м. Харкова від 07.02.2020 року - скасовано та ухвалено нове судове рішення, яким позов ОСОБА_2 до ОСОБА_6 про припинення права спільної власності на автомобіль та стягнення грошової компенсації - задоволено частково. Припинено право спільної сумісної власності на автомобіль, легковий мінівен В, марки «MITSUBISHI» модель GRANDIS, рік випуску 2007, чорного кольору,VIN № НОМЕР_1 , державний реєстраційний номер НОМЕР_3 , який зареєстровано за ОСОБА_1 . Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_7 грошову компенсацію в розмірі 103 000,00 грн. та судовий збір у розмірі 2 575 грн. (а.с. 17-27).
З копій виконавчих листів вбачається що рішення суду другої інстанції звернуто до виконання - видано позивачу виконавчі листи для пред'явлення до виконання (а.с. 28,29).
Згідно копії інформації Регіонального сервісного центру ГСЦ МВС в Харківській області №31/20-3052 від 10.12.2020 року, яка надана згідно даних Єдиного державного реєстру МВС щодо реєстрації та перереєстрації автомобіля VIN № НОМЕР_1 , то:
10.10.2020 року автомобіль «MITSUBISHI" модель GRANDIS2378, (2007), чорний, перереєстровано на нового власника за договором купівлі-продажу на ОСОБА_3 ;
23.11.2019 року автомобіль «MITSUBISHI" модель GRANDIS2378, (2007), чорний, перереєстровано на нового власника за договором купівлі-продажу на ОСОБА_1 ;
17.08.2019 року автомобіль «MITSUBISHI" модель GRANDIS2378, (2007), чорний, перереєстровано на нового власника за договором купівлі-продажу на ОСОБА_3 ;
17.03.2018 автомобіль «MITSUBISHI" модель GRANDIS2378, (2007), чорний, перереєстровано при переобладнанні для роботи на газовому пальному на ОСОБА_1 ( а.с. 30-31).
Згідно наданих до позову копій з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб -підприємців та громадських формувань вбачається, що станом на 18.05.2020 року значиться інформація про особу - підприємця ОСОБА_1 , місцезнаходження - АДРЕСА_1 , види діяльності -56.10. Діяльність ресторанів, надання послуг мобільного харчування (основний); 47.11 Роздрібна торгівля в неспеціалізованих магазинах переважно продуктами харчування, напоями та тютюновими виробами; 47.23 Роздрібна торгівля рибою, ракоподібними та молюсками в спеціалізованих магазинах; 55.90 Діяльність інших засобів тимчасового розміщення; 56.29 Постачання інших готових справ.
Станом на 27.08.2019 року щодо ОСОБА_3 , місцезнаходження: АДРЕСА_2 , детальна інформація про фізичну особу-підприємця, видами діяльності є: 46.90 Неспеціалізована оптова торгівля (основний); 46.38 Оптова торгівля іншими продуктами харчування, у тому числі рибою, ракоподібними та молюсками; 47.99 Інші види роздрібної торгівлі поза магазинами (а.с. 33-34).
Згідно копії постанови державного виконавця Шевченківського ВДВС у м. Харкові від 13.11.2020 року відкрито виконавче провадження №63595633 про стягнення з ОСОБА_1 грошової компенсації - 103 000 грн. (а.с. 35-36).
З відповіді Державної фіскальної служби України від 29.12.2020 року вбачається, що юридичну особу або фізичну особу - підприємця податковий номер: НОМЕР_4 знято з обліку у контролюючих органах, відсутня інформація і щодо переліку рахунків боржника (а.с. 37).
З відповіді МВС України щодо зареєстрованих за боржником транспортних засобів від 29.12.2020 року, то за ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , відсутні дані про зареєстровані транспортні засоби (а.с. 38).
Ухвалою суду від 12.05.2021 року клопотання позивача про витребування доказів задоволено та витребувано у Регіонального Сервісного Центру МВС в Харківській області документи, які були підставою для проведення реєстрації 10.10.2020 року транспортного засобу, автомобіля «MITSUBISHI» GRANDIS VIN № НОМЕР_1 , у тому числі, копії договорів купівлі-продажу зазначеного транспортного засобу від 17.08.2019 року, 23.11.2019 року, 10.10.2020 року.
З документів, які були наданні на виконання ухвали суду про витребування доказів, вбачається наступне.
Згідно заяви №242843749 від 15.08.2019 року ОСОБА_1 як власник транспортного засобу «MITSUBISHI» GRANDIS VIN № НОМЕР_1 , номерний знак НОМЕР_2 , проводить перереєстрації даного автомобіля на нового власника за договором укладеному в ТСЦ (а.с. 127).
Згідно договору купівлі-продажу №6350/2019/1618372 від 15.08.2019 року ОСОБА_1 на умовах даного договору передав у власність покупцеві ОСОБА_3 транспортний засіб «MITSUBISHI» GRANDIS VIN № НОМЕР_1 , номерний знак НОМЕР_2 , за домовленістю сторін ціна транспортного засобу складає 49 000 грн. (а.с. 128-129).
Згідно договору купівлі-продажу транспортного засобу №7845/20/002321 від 10.10.2020 року покупцем транспортного засобу «MITSUBISHI» GRANDIS VIN № НОМЕР_1 , номерний знак НОМЕР_2 , значиться ОСОБА_3 , продавцем вказано: на підставі договору комісії, укладеного з власником транспортного засобу: ТОВ «Планета Плюс Авто» (37365912), за домовленістю сторін ціна транспортного засобу складає - 48 200 грн. (а.с.136).
Згідно договору комісії №7845/20/002321 від 10.10.2020 року, який був укладений між ОСОБА_1 та ТОВ «Планета Плюс Авто», комісіонер зобов'язався за дорученням кометента за комісійну плату вчинити за рахунок комітента від свого імені правочини щодо продажу транспортного засобу моделі «MITSUBISHI» GRANDIS VIN № НОМЕР_1 , номерний знак НОМЕР_2 , за ціною не нижче узгодженої сторонами - 48 200 грн. (а.с. 138).
Згідно заяви №251267929 від 23.11.2019 року ОСОБА_1 як власник транспортного засобу -«MITSUBISHI» GRANDIS VIN № НОМЕР_1 , номерний знак НОМЕР_2 проводить перереєстрації даного автомобіля на нового власника за договором купівлі-продажу (а.с. 140).
Згідно договору комісії №6531/19/001006 від 23.11.2019 року, який був укладений між ОСОБА_3 та ПП «Імекс Групп», комісіонер зобов'язався за дорученням кометента за комісійну плату вчинити за рахунок комітента від свого імені правочини щодо продажу транспортного засобу моделі -«MITSUBISHI» GRANDIS VIN № НОМЕР_1 , номерний знак НОМЕР_2 , за ціною не нижче узгодженої сторонами - 30 000 грн. (а.с. 141).
Згідно договору купівлі-продажу транспортного засобу №6531/19/001006 від 23.11.2019 ПП «Імекс Групп» укладає даний договір з покупцем ОСОБА_1 та передає покупцеві у власність транспортний засіб «MITSUBISHI» GRANDIS VIN № НОМЕР_1 , за ціною - 30 000 грн. (а.с. 142).
При вирішенні спору суд першої інстанції виходив з наступного.
Визнання правочину недійсним є одним з передбачених законом способів захисту цивільних прав та інтересів за статтею 16 ЦК України. Загальні вимоги щодо недійсності правочину встановлені статтею 215 цього Кодексу.
Відповідно до статей 16, 203, 215 ЦК України, для визнання судом оспорюваного правочину недійсним необхідним є: пред'явлення позову однією із сторін правочину або іншою заінтересованою особою; наявність підстав для оспорення правочину; встановлення, чи порушується (не визнається або оспорюється) суб'єктивне цивільне право або інтерес особи, яка звернулася до суду. Таке розуміння визнання правочину недійсним як способу захисту є усталеним у судовій практиці, що підтверджується висновками, які містяться у постановах Верховного Суду України від 25.12.2013 у справі № 6-78цс13, від 11.05.2016 у справі № 6-806цс16, постановах Верховного Суду від 28.11.2019 у справі № 910/8357/18, від 17.06.2020 у справі № 910/12712/19, від 20.01.2021 у справі № 910/8992/19, від 16.03.2021 у справі № 910/3356/20, від 18.03.2021 у справі № 916/325/20, від 19.02.2021 у справі № 904/2979/20 тощо.
Тому в кожній справі про визнання правочину недійсною суд повинен встановити наявність тих обставин, з якими закон пов'язує визнання правочину недійсним і настання певних юридичних наслідків.
Відповідно до статті 234 ЦК України фіктивним є правочин, який вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлювалися цим правочином.
Фіктивний правочин характеризується тим, що сторони вчиняють такий правочин лише "про людське око", знаючи заздалегідь, що він не буде виконаним; вчиняючи фіктивний правочин, сторони мають інші цілі, ніж ті, що передбачені правочином. Фіктивним може бути визнаний будь-який правочин, якщо він не має на меті встановлення правових наслідків, які встановлені законом для цього виду правочину.
Основними ознаками фіктивного правочину є введення в оману (до або в момент укладення угоди) третьої особи щодо фактичних обставин правочину або дійсних намірів учасників; свідомий намір невиконання зобов'язань договору; приховування справжніх намірів учасників правочину.
Таким чином, суд, з'ясовуючи питання щодо фіктивності договору, як укладеного всупереч інтересам позивача, має з'ясувати дійсні наміри сторін, тобто чи була мета укладення договору іншою, аніж це випливає зі змісту договору.
Для застосування того чи іншого способу захисту, необхідно встановити які ж права (інтереси) позивача порушені, невизнані або оспорені відповідачем і за захистом яких прав (інтересів) позивач звернувся до суду. При оцінці обраного позивачем способу захисту потрібно враховувати його ефективність, тобто спосіб захисту має відповідати змісту порушеного права, характеру правопорушення, та забезпечити поновлення порушеного права.
Відповідно до пункту 6 статті 3 ЦК України загальними засадами цивільного законодавства є, зокрема, справедливість, добросовісність та розумність.
Тлумачення як статті 3 ЦК України загалом, так і пункту 6 статті 3 ЦК України, свідчить, що загальні засади (принципи) цивільного права мають фундаментальний характер й інші джерела правового регулювання, в першу чергу, акти цивільного законодавства, мають відповідати змісту загальних засад. Це, зокрема, проявляється в тому, що загальні засади (принципи) є по своїй суті нормами прямої дії.
Дії учасників цивільних правовідносин мають бути добросовісними. Тобто відповідати певному стандарту поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення.
Цивільний оборот ґрунтується на презумпції добросовісності та чесності учасників цивільних відносин, які вправі розраховувати саме на таку поведінку інших учасників, яка відповідатиме зазначеним критеріям і уявленням про честь та совість.
При здійсненні своїх прав особа зобов'язана утримуватися від дій, які могли б порушити права інших осіб, завдати шкоди довкіллю або культурній спадщині (частина друга статті 13 ЦК України).
Не допускаються дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах (частина третя статті 13 ЦК України).
Рішенням Конституційного Суду України від 28 квітня 2021 року № 2-р(II)/2021 у справі № 3-95/2020(193/20) визнано, що частина третя статті 13, частина третя статті 16 ЦК України не суперечать частині другій статті 58 Конституції України, та вказано, що «оцінюючи домірність припису частини третьої статті 13 Кодексу, Конституційний Суд України констатує, що заборону недопущення дій, що їх може вчинити учасник цивільних відносин з наміром завдати шкоди іншій особі, сформульовано в ньому на розвиток припису частини першої статті 68 Основного Закону України, згідно з яким кожен зобов'язаний не посягати на права і свободи, честь і гідність інших людей. Водночас словосполука «а також зловживання правом в інших формах», що також міститься у частині третій статті 13 Кодексу, на думку Конституційного Суду України, за своєю суттю є засобом узагальненого позначення одразу кількох явищ з метою уникнення потреби наведення їх повного або виключного переліку. Здійснюючи право власності, у тому числі шляхом укладення договору або вчинення іншого правочину, особа має враховувати, що реалізація свободи договору як однієї із засад цивільного законодавства перебуває у посутньому взаємозв'язку з установленими Кодексом та іншими законами межами здійснення цивільних прав, у тому числі права власності. Установлення Кодексом або іншим законом меж здійснення права власності та реалізації свободи договору не суперечить вимогам Конституції України, за винятком ситуацій, коли для встановлення таких меж немає правомірної (легітимної) мети або коли використано юридичні засоби, що не є домірними. У зв'язку з тим, що частина третя статті 13 та частина третя статті 16 Кодексу мають на меті стимулювати учасників цивільних відносин до добросовісного та розумного здійснення своїх цивільних прав, Конституційний Суд України дійшов висновку, що ця мета є правомірною (легітимною)».
Формулювання "зловживання правом" необхідно розуміти як суперечність, оскільки якщо особа користується власним правом, то його дія дозволена, а якщо вона не дозволена, то саме тому відбувається вихід за межі свого права та дію без права. Сутність зловживання правом полягає у вчиненні уповноваженою особою дій, які складають зміст відповідного суб'єктивного цивільного права, недобросовісно, в тому числі всупереч меті такого права.
Суд наголошує, що приватно-правовий інструментарій не повинен використовуватися учасниками цивільного обороту для уникнення сплати боргу (коштів, збитків, шкоди) або виконання судового рішення про стягнення боргу (коштів, збитків, шкоди), що набрало законної сили.
При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України).
У постанові від 19.05.2021 року у справі №693/624/19 (провадження №61-6420св21) Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що зловживання правом і використання приватно-правового інструментарію всупереч його призначенню проявляється в тому, що: - особа (особи) «використовувала/використовували право на зло»; - наявні негативні наслідки (різного прояву) для інших осіб (негативні наслідки являють собою певний стан, до якого потрапляють інші суб'єкти, чиї права безпосередньо пов'язані з правами особи, яка ними зловживає; цей стан не задовольняє інших суб'єктів; для здійснення ними своїх прав не вистачає певних фактів та/або умов; настання цих фактів/умов безпосередньо залежить від дій іншої особи; інша особа може перебувати у конкретних правовідносинах з цими особами, які «потерпають» від зловживання нею правом, або не перебувають); - враховується правовий статус особи /осіб (особа перебуває у правовідносинах і як їх учасник має уявлення не лише про обсяг своїх прав, а і про обсяг прав інших учасників цих правовідносин та порядок їх набуття та здійснення; особа не вперше перебуває у цих правовідносинах або ці правовідносини є тривалими, або вона є учасником й інших аналогічних правовідносин).
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 03.07.2019 року у справі №369/11268/16-ц (провадження №14-260цс19) зроблено висновок, що «позивач вправі звернутися до суду із позовом про визнання договору недійсним, як такого, що направлений на уникнення звернення стягнення на майно боржника, на підставі загальних засад цивільного законодавства (пункт 6 статті 3 ЦК України) і недопустимості зловживання правом (частина третя статті 13 ЦК України), та послатися на спеціальну норму, що передбачає підставу визнання правочину недійсним, якою може бути як підстава, передбачена статтею 234 ЦК України, так і інша, наприклад, підстава, передбачена статтею 228 ЦК України. Фіктивний правочин характеризується тим, що сторони вчиняють такий правочин лише для виду, знають заздалегідь, що він не буде виконаний. Така протизаконна ціль, як укладення особою договору дарування майна зі своїм родичем з метою приховання цього майна від конфіскації чи звернення стягнення на вказане майно в рахунок погашення боргу, свідчить, що його правова мета є іншою, ніж та, що безпосередньо передбачена правочином (реальне безоплатне передання майна у власність іншій особі), а тому цей правочин є фіктивним і може бути визнаний судом недійсним».
У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 24.07.2019 року у справі №405/1820/17 (провадження №61-2761св19) зазначено, що «цивільно-правовий договір (в тому числі й договір дарування) не може використовуватися учасниками цивільних відносин для уникнення сплати боргу або виконання судового рішення (в тому числі, вироку). Боржник (дарувальник), який відчужує майно на підставі безвідплатного договору на користь своєї матері після пред'явлення до нього позову банку про стягнення заборгованості, діє очевидно недобросовісно та зловживає правами стосовно кредитора, оскільки уклав договір дарування, який порушує майнові інтереси кредитора і направлений на недопущення звернення стягнення на майно боржника. Тому правопорядок не може залишати поза реакцією такі дії, які хоч і не порушують конкретних імперативних норм, але є очевидно недобросовісними та зводяться до зловживання правом. Як наслідок, не виключається визнання договору недійсним, направленого на уникнення звернення стягнення на майно боржника, на підставі загальних засад цивільного законодавства (пункт 6 статті 3 ЦК України) та недопустимості зловживання правом (частина третя статті 13 ЦК України). Вирішуючи питання про наявність підстав для визнання недійсним правочину внаслідок укладення договору, зміст якого суперечить ЦК України, Верховний Суд врахував, що: 1) відповідач відчужив майно після пред'явлення до нього позову про стягнення заборгованості; 2) майно відчужене на підставі безвідплатного договору; 3) майно відчужене на користь близького родича; 4) після відчуження спірного майна у відповідача відсутнє інше майно, за рахунок якого він може відповідати за своїми зобов'язаннями перед кредитором. На переконання Верховного Суду, сукупність наведених обставин доводить той факт, що відповідач діяв недобросовісно, зловживаючи своїми цивільними правами на шкоду правам інших осіб, оскільки відчуження належного йому майна відбулося з метою уникнення звернення стягнення кредитором на його майно як боржника».
У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 07,10.2020 року у справі №755/17944/18 (провадження №61-17511св19) зроблено висновок, що «договором, що вчиняється на шкоду кредиторам (фраудаторним договором), може бути як оплатний, так і безоплатний договір. Застосування конструкції «фраудаторності» при оплатному цивільно-правовому договорі має певну специфіку, яка проявляється в обставинах, що дозволяють кваліфікувати оплатний договір як такий, що вчинений на шкоду кредитору. До таких обставин, зокрема, відноситься: момент укладення договору; контрагент з яким боржник вчиняє оспорюваний договір (наприклад, родич боржника, пасинок боржника, пов'язана чи афілійована юридична особа); ціна (ринкова/неринкова), наявність/відсутність оплати ціни контрагентом боржника).
Обираючи варіант добросовісної поведінки, боржник зобов'язаний піклуватися про те, щоб його юридично значимі вчинки були економічно обґрунтованими. Також поведінка боржника, повинна відповідати критеріям розумності, що передбачає, що кожне зобов'язання, яке правомірно виникло, повинно бути виконано належним чином, а тому кожний кредитор вправі розраховувати, що усі існуючі перед ним зобов'язання за звичайних умов будуть належним чином та своєчасно виконані. Доброчесний боржник повинен мати на меті добросовісно виконати усі свої зобов'язання, а в разі неможливості такого виконання надати справедливе та своєчасне задоволення (сатисфакцію) прав та правомірних інтересів кредитора (висновок, викладений у постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 28.11.2019 року у справі №910/8357/18).
Вчинення власником майна правочину з розпорядження належним йому майном з метою унеможливити задоволення вимоги іншої особи стягувача за рахунок майна цього власника може бути кваліфіковане як зловживання правом власності, оскільки власник використовує правомочність розпорядження майном на шкоду майновим інтересам кредитора (висновок викладений у постанові Об'єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 07.12.2018 року у справі №910/7547/17).
Особа, яка є боржником перед своїми контрагентами, повинна утримуватися від дій, які безпідставно або сумнівно зменшують розмір її активів. Угоди, що укладаються учасниками цивільних відносин, повинні мати певну правову та фактичну мету, яка не має бути очевидно неправомірною та недобросовісною. Угода, що укладається "про людське око", таким критеріям відповідати не може.
Позичальник у кредитному зобов'язанні, що виникло первинно з його волі та згідно з його бажанням, який став боржником у зв'язку з невиконанням ним свого обов'язку, не є абсолютно вільним в обранні варіантів власної поведінки, його дії не повинні призводити до такого стану, в якому він ставатиме неплатоспроможним перед своїми кредиторами. Боржник, який відчужує майно (вчиняє інші дії, пов'язані, із зменшенням його платоспроможності) після виникнення у нього зобов'язання діє очевидно недобросовісно та зловживає правами стосовно кредитора.
Тому правопорядок не може залишати поза реакцією такі дії, які хоч і не порушують конкретних імперативних норм, але є очевидно недобросовісними та зводяться до зловживання правом, спрямованим на недопущення (уникнення) задоволення вимог такого кредитора.
Отже будь-який правочин, вчинений боржником у період настання у нього зобов'язання з погашення заборгованості перед кредитором, внаслідок якого боржник перестає бути платоспроможним, має ставитися під сумнів у частині його добросовісності та набуває ознак фраудаторного правочину, що вчинений боржником на шкоду кредиторам (висновки, викладені у постановах Верховного Суду від 28.11.2019 у справі № 910/8357/18, від 03.03.2020 у справі № 910/7976/17, від 03.03.2020 у справі № 904/7905/16, від 03.03.2020 у справі № 916/3600/15, від 26.05.2020 у справі № 922/3796/16, від 04.08.2020 у справі № 04/14-10/5026/2337/2011, від 17.09.2020 у справі № 904/4262/17, від 22.04.2021 у справі № 908/794/19, від 02.06.2021 у справі № 904/7905/16.
Використання особою належного їй суб'єктивного права не для задоволення легітимних інтересів, а з метою заподіяння шкоди кредиторам, ухилення від виконання зобов'язань перед кредиторами є очевидним використанням приватно-правового інструментарію всупереч його призначенню ("вживанням права на зло").
За цих умов недійсність договору як приватно-правова категорія є інструментом, який покликаний не допускати або присікати порушення цивільних прав та інтересів або ж їх відновлювати.
У такому разі звернення з позовом про визнання недійсним правочинів боржника на підставі загальних засад цивільного законодавства та недопустимості зловживання правом є належним способом захисту, який гарантує практичну й ефективну можливість захисту порушених прав кредитора та боржника.
Апеляційний суд у складі колегії суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, виходячи з наступного.
Предметом даного спору є визнання недійсним договору купівлі-продажу легкового автомобіля міні вен В, марки MITSUBISHI модель GRANDIS, рік випуску 2007 року, колір чорний, VIN № НОМЕР_1 , укладеного 10.10.2020 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_3 , на підставі вимог ст.234 ЦК України як фіктивного.
Згідно ст. 234 ЦК України ф іктивним є правочин, який вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлювалися цим правочином. Фіктивний правочин визнається судом недійсним. Правові наслідки визнання фіктивного правочину недійсним встановлюються законами.
Розглядаючи спір, який виник між сторонами у справі, суд першої інстанції правильно визначився з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідив наявні у справі докази і дав їм належну оцінку, правильно встановив обставини справи, внаслідок чого ухвалив законне та обґрунтоване рішення, яке відповідає вимогам матеріального та процесуального права.
Доводи апеляційної скарги про те, що відповідачу ОСОБА_1 не було відомо про існування постанови Харківського апеляційного суду від 05.10.2020 року, оскільки апеляційну скаргу на рішення Московського районного суду м. Харкова він не отримував та справа проведена в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін, то ці доводи не заслуговують на увагу, оскільки відповідач ОСОБА_1 знав про перебування у провадженні Московського районного суду м. Харкова цивільної справи №643/17500/19 за позовом ОСОБА_2 до нього про припинення права спільної часткової власності на автомобіль та стягнення грошової компенсації, знав про ухвалення 07.02.2020 року у цій справі рішення суду про відмову у задоволенні позовних вимог, тобто на його користь. Як вбачається з мотивувальної частини рішення суду від 07.02.2020 року відповідачем був поданий письмовий відзив на позов разом із письмовими доказами, проте, суд відповідно до ч. 9 ст. 83 ЦПК України не взяв до уваги відповідні докази у зв'язку із відсутністю підтвердження надсилання (надання) їх копій іншим учасникам справи. У березні 2020 року стороною позивача була подана апеляційна скарга на рішення суду першої інстанції, за якою було відкрито апеляційне провадження. Отже, колегія суддів приходить до висновку про те, що відповідач знав про перебування справи у провадження Харківського апеляційного суду, тому повинен був цікавитися ходом та результатом її розгляду. Колегія суддів звертає увагу на те, що вжиття заходів для прискорення процедури розгляду є обов'язком не тільки для держави, а й усіх осіб, які беруть участь у справі. Заявник зобов'язаний демонструвати готовність брати участь на всіх етапах розгляду, що стосуються безпосередньо його, утримуватись від використання прийомів, які пов'язані із зволіканням у розгляді справи, а також максимально використовувати всі засоби внутрішнього законодавства для прискорення процедури слухання (див. mutatis mutandis рішення у справі "Юніон Аліментаріа Сандерс С.А. проти Іспанії" (Case of Union Alimentaria Sanders S.A. v. Spain) від 07.07.89, N 11681/85)). Сторони в розумні інтервали часу мають вживати заходів, щоб дізнатись про стан відомого їм судового провадження (див. mutatis mutandis, рішення у справах "Олександр Шевченко проти України" (Case of Aleksandr Shevchenko v. Ukraine) від 26.04.2007, N 8371/02 та "Трух проти України" (Trukh v. Ukraine) від 14.10.2003, заява N 50966/99)). Таким чином, сторони в розумні інтервали часу мають вживати заходів для прискорення процедури розгляду.
Доводи апеляційної скарги про те, що ні копії апеляційної скарги, ні ухвали про відкриття апеляційного провадження і самої постанови апеляційного суду, тобто вказані повідомлення не були вручені ОСОБА_1 та повернулися до суду у зв'язку із закінченням строку зберігання, що є неналежним повідомленням, а також, що на момент укладання договору купівлі-продажу автомобіля ОСОБА_1 не знав, що постановою Харківського апеляційного суду від 05.10.2020 року було частково задоволено позов ОСОБА_2 , тобто він не мав на меті ухилятися від виконання рішення суду, то ці доводи також не заслуговують на увагу з підстав, вище викладених.
Доводи апеляційної скарги про те, що відповідачу не було відомо про винесення постанови про відкриття виконавчого провадження від 13.11.2020 року, що дану постанову він не отримував, а його представник ознайомився з матеріалами виконавчого провадження 13.04.2021 року, то ці доводи не є підставою для скасування законного і обгрунтованого рішення суду, оскільки виходять за предмет даного спору, яким є визнання недійсним договору купівлі-продажу автомобіля.
Також виходять за предмет даного спору доводи апеляційної скарги про стягнення станом на 15.07.2021 року заборгованості у розмірі 12 999,90 грн. (08.02.2021 року та 18.06.2021 року - по 3 000 грн., 25.06.2021 року - 2 000 грн., 16.07.2021 року - 4 999,90 грн.), загальний розмір заборгованості 103 000 грн. та 2 575 грн. не погашений.
Доводи апеляційної скарги про те, що відповідач не має на меті ухилятися від виконання рішення суду та зловживати своїми процесуальними правами, оскільки він сумлінно сплачує грошову компенсацію, що підтверджується довідкою ВДВС, то ці доводи також не є підставою для скасування рішення у справі.
Доводи апеляційної сарги про те, що договір купівлі-продажу автомобіля відповідав дійсній внутрішній волі учасників правочину, реальні правові наслідки настали, оскільки відповідач ОСОБА_1 передав у власність ОСОБА_3 автомобіль та останній сплатив ОСОБА_1 гроші за нього, то ці доводи апеляційний суд не бере до уваги, оскільки, як встановлено судом першої інстанції, спірний автомобіль тричі продавався ОСОБА_1 одному і тому ж покупцю ОСОБА_3 .
З огляду на те, що рішення суду відповідає вимогам закону, зібраним по справі доказам, обставинам справи, підстав для його скасування з мотивів, викладених в апеляційній скарзі, апеляційний суд у складі колегії суддів не вбачає.
Відповідно до ч. 1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.
З огляду на викладене та керуючись ч. 1 ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, так як рішення суду першої інстанції ухвалене з додержанням норм матеріального та процесуального права.
З підстав вищевказаного, апеляційний суд у складі колегії суддів вважає за необхідне залишити апеляційну скаргу - без задоволення, а рішення суду - без змін, оскільки доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують.
Керуючись ст. ст. 367 ч.1,2, 368 ч.1, 374 ч.1 п.1, 375 ч.1, 381 - 384 ЦПК України, Полтавський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ, -
ПОСТАНОВИВ:
Апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Сисоєвої Катерини Миколаївни - залишити без задоволення.
Рішення Первомайського міськрайонного суду Харківської областті від 22 липня 2021 року - залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття, касаційна скарга на неї подається протягом тридцяти днів з дня її проголошення безпосередньо до суду касаційної інстанції, у разі проголошення лише вступної та резолютивної частини судового рішення, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Повний текст постанови складено 02 жовтня 2023 року.
СУДДІ: А. І. Дорош Л. І. Пилипчук В. М. Триголов