ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВОЛИНСЬКОЇ ОБЛАСТІ
пр. Волі, 54а, м. Луцьк, 43010, тел./факс 72-41-10
E-mail: inbox@vl.arbitr.gov.ua Код ЄДРПОУ 03499885
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
РІШЕННЯ
27 вересня 2023 року Справа № 903/563/23
за позовом: Камінь-Каширської окружної прокуратури в інтересах держави в особі Любешівської селищної ради, смт. Любешів, Камінь-Каширський р-н.;
- Західного офісу Держаудитслужби, м. Львів
третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивачів: Західне міжобласне територіальне відділення Антимонопольного комітету України, м. Львів
до відповідачів: 1. Управління гуманітарної політики Любешівської селищної ради, смт. Любешів, Камінь-Каширський р-н.;
2. ОСОБА_1 , с. Гірки, Камінь-Каширський р-н.
про визнання недійсними рішення тендерного комітету та договору про закупівлю товарів
Суддя Кравчук А.М.
Секретар судового засідання Мачульська Л.В.
за участю представників сторін:
від позивача: н/з
від відповідача 2: Степанюк С.Є., ордер від 29.06.2023
у судовому засіданні взяв участь прокурор відділу прокуратури Волинської області: Скучинський Л.Є.
встановив: 06.06.2023 на адресу Господарського суду Волинської області надійшла позовна заява Камінь-Каширської окружної прокуратури в інтересах держави в особі Любешівської селищної ради, Західного офісу Держаудитслужби до Управління гуманітарної політики Любешівської селищної ради, ОСОБА_1 про:
- визнання недійсним рішення тендерного комітету управління гуманітарної політики Любешівської селищної ради, оформленого протоколом засідання від 29.11.2018 про визначення підприємця ОСОБА_1 переможцем конкурсної процедури закупівлі UA-2018-11-01-001222-а та акцепт його пропозиції (намір укласти договір про закупівлю із переможцем відкритих торгів);
- визнання недійсним договору про закупівлю товарів від 11.12.2018 №12, укладеного між управлінням гуманітарної політики Любешівської селищної ради та підприємцем ОСОБА_1 (конкурсна процедура закупівлі UA-2018-11-01-001222-а);
- стягнення з ОСОБА_1 на користь управління гуманітарної політики Любешівської селищної ради 984 000 грн. 00 коп., а з управління гуманітарної політики Любешівської селищної ради одержані ним за рішенням суду коши в сумі 984 000 грн. 00 коп. в дохід держави.
Ухвалою суду від 07.06.2023 позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі за правилами загального позовного провадження. Підготовче засідання призначено на 12.07.2023 о 10 год. 00 хв. Залучено до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивачів Західне міжобласне територіальне відділення Антимонопольного комітету України. Запропоновано відповідачам подати суду в порядку статей 165, 178 Господарського процесуального кодексу України не пізніше п'ятнадцяти календарних днів з дня вручення даної ухвали відзив на позов і всі документи, що підтверджують заперечення проти позову при їх наявності, копію відзиву надіслати прокурору, позивачам, третій особі, докази чого подати суду; прокуратурі, позивачам - відповідь на відзиви не пізніше 3-х календарних днів з дня отримання відзивів з доказами надіслання відповідачам, третій особі; відповідачам - заперечення на відповідь прокуратури, позивачів протягом 3-х календарних днів з дня отримання відповіді з доказами надіслання прокуратурі, позивачам, третій особі; третій особі, яка не заявляє самостійних вимог на стороні позивачів, не пізніше п'ятнадцяти календарних днів з дня вручення даної ухвали - письмові пояснення по суті пред'явленого позову, документи в їх обґрунтування, докази їх надіслання іншим учасникам по справі.
Управління гуманітарної політики Любешівської селищної ради ухвалу суду отримало 07.06.2023, ОСОБА_1 - 10.06.2023, що підтверджується списком розсилки поштової кореспонденції, рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення (а.с. 93-93а).
Строк для подання відзиву для Управління гуманітарної політики Любешівської селищної ради - по 22.06.2023, ОСОБА_1 - по 26.06.2023.
04.07.2023 на адресу суду надійшов відзив ОСОБА_1 від 03.07.2023, згідно якого позовні вимоги заперечує. Зазначає, що в матеріалах справи відсутні відомості про вжиття Західним офісом Держаудитслужби заходів моніторингу проведення процедури закупівлі, що свідчить про не належний контроль за дотриманням законодавства у сфері закупівлі. Зовнішні ознаки в оформленні документів не можуть самі по собі свідчити про те, що між учасниками процедури відбувся обмін інформацією при підготовці конкурсної пропозиції. У разі задоволення позову замовник закупівлі буде зобов'язаний відшкодувати вартість поставлених меблів за цінами, які існуватимуть на момент такого відшкодування, а відтак замовник може понести додаткове грошове навантаження, що не сприятиме ефективному використанню бюджетних коштів. Звертаючись з даним позовом прокурор не здійснив аналізу економічної доцільності проведення нових торгів та не оцінив наслідки визнання недійсним договору про закупівлю. Недоведеність факту порушення інтересів держави є підставою для відмови у задоволенні позовних вимог (а.с. 96-113).
У клопотанні від 03.07.2023 ОСОБА_1 просить поновити строк для подання відзиву. Зазначає, що відзив поданий з пропуском встановленого терміну у зв'язку з пошуком адвоката для захисту своїх прав та інтересів (а.с. 114-118).
Прокуратура відзив відповідача отримала 04.07.2023, що підтверджується витягом щодо відстеження пересилання поштових відправлень з офіційного сайту Українського державного підприємства поштового зв'язку "Укрпошта" (а.с. 155).
Строк для подання відповіді на відзив - по 07.07.2023.
УЗО Держаудитслужби у Волинській області у поясненнях від 05.07.2023, які на адресу суду надійшли 10.07.2023, зазначає, що у зв'язку з відсутністю проведених заходів державного фінансового контролю у підконтрольній установі, в управлінні відсутні будь які пояснення, що стосуються суті спору у даній справі. Розгляд справи у судових засіданнях просить проводити без участі його представника. (а.с. 125-137).
11.07.2023 на адресу суду надійшла відповідь прокуратури на відзив, яка надіслана засобом поштового зв'язку 07.07.2023, згідно якої позовні вимоги підтримує. Зазначає, що у позовній заяві правильно зазначений орган, який має повноваження для звернення до суду у даних правовідносинах, що підтверджується сталою практикою Верховного Суду. Вчинення ОСОБА_1 порушення законодавства про захист економічної конкуренції у вигляді антиконкурентних узгоджених дій, які спотворили результати тендеру, призвело до придбання товару за рахунок бюджетних коштів за відсутності конкуренції та при формальному створенні учасниками тендеру її видимості.
ОСОБА_1 відповідь на відзив отримав 12.07.2023, що підтверджується витягом щодо відстеження пересилання поштових відправлень з офіційного сайту Українського державного підприємства поштового зв'язку "Укрпошта" (а.с. 155).
Строк для подання заперечень на відповідь на відзив - по 17.07.2023.
Враховуючи рівність всіх учасників судового процесу, з метою повного та всебічного розгляду справи, виконання функцій підготовчого провадження, ведення на всій території України воєнного стану, суд на підставі ст. 119 ГПК України протокольною ухвалою від 12.07.2023 поновив строк для подання ОСОБА_1 відзиву та долучив його до матеріалів справи.
У зв'язку з не закінченням строку для подання заперечень на відповідь на відзив, з метою надання можливості сторонам скористатись своїм правом на подання заяв по суті спору, суд протокольною ухвалою від 12.07.2023 підготовче засідання відклав.
Заперечення відповідача на відповідь на відзив на адресу суду не надходили.
Враховуючи вищевикладене, відсутність заперечень відповідача на відповідь на відзив прокуратури, закінчення строку для їх подання, виконання мети підготовчого провадження, строки підготовчого провадження, суд протокольною ухвалою від 02.08.2023 закрив підготовче провадження, розгляд справи по суті призначив на 30.08.2023 о 14 год. 00 хв.
Волинська обласна прокуратура у поясненнях від 30.08.2023 та прокурор у судовому засіданні просять долучити до матеріалів справи рішення Антимонопольної колегії західного міжобласного територіального відділення Антимонопольного комітету України від 13.10.2022 №63/40-р/к, яке містить конфіденційні дані та інформацію з обмеженим доступом. Прокурор зазначив, що доказ не є новий, оскільки в матеріалах справи міститься його копія, проте з заретушованою інформацією щодо відповідача.
У судовому засіданні представник відповідача долучення доказів не заперечив, проте заявив усне клопотання про відкладення розгляду справи для надання йому можливості ознайомитись з доказом та подати відповідні пояснення.
Враховуючи вищевикладене, відсутність заперечень відповідача, з метою повного та всебічного розгляду справи, суд протокольною ухвалою від 30.08.2023 долучив поданий прокуратурою доказ до матеріалів справи, розгляд справи відклав для надання можливості учасникам справи подати свої пояснення щодо долученого доказу на 13.09.2023.
У судовому засіданні представник позивача у задоволенні позову просив відмовити з посиланням на практику Верховного Суду.
Прокурор зазначив про необхідність оголошення перерви у судовому засіданні для надання йому можливості ознайомитись з практикою, яка відсутня у відзиві відповідача, та подати відповідні пояснення.
Враховуючи вищевикладене, з метою повного та всебічного розгляду справи, суд протокольною ухвалою від 13.09.2023 оголосив перерву у судовому засіданні до 16 год. 30 хв.
Після оголошеної перерви на адресу суду надійшло клопотання прокуратури від 13.09.2023 про відкладення розгляду справи з метою належної підготовки до судових дебатів, надання можливості подати письмові пояснення.
Враховуючи вищевикладене, з метою повного та всебічного розгляду справи, клопотання прокуратури, відсутність заперечень інших учасників справи, строки розгляду справи по суті, суд протокольною ухвалою від 13.09.2023 розгляд справи по суті відклав на 27.09.2023 о 14 год. 00 хв.
26.09.2023 на адресу суду надійшли пояснення прокуратури від 22.09.2023, згідно яких позовні вимоги підтримує. Зазначає, що постанови Верховного Суду, на які посилається відповідач 2, не є аналогічні даній справі, оскільки заявлені з різних правових підстав. Дана позовна заява спрямована на відновлення інтересів держави, а не замовника за процедурою закупівлі, результати якої спотворені антиконкурентними узгодженими діями відповідача 2.
У судовому засіданні відповідач 2 заявив усне клопотання про зупинення провадження у справі до вирішення Великою палатою Верховного Суду питання про усунення неоднакового застосування норм права у подібних правовідносинах.
Прокурор клопотання заперечив, оскільки підставою для перегляду справи №918/1043/21 є застосування ст. 216 ЦК України, а дана позовна заява ґрунтується на положеннях ч. 3 ст. 228 ЦК України.
Згідно п. 7 ч. 1 ст. 228 ГПК України, суд може за заявою учасника справи, а також, з власної ініціативи зупинити провадження у справі у випадку перегляду судового рішення у подібних правовідносинах (в іншій справі) у касаційному порядку палатою, об'єднаною палатою, Великою Палатою Верховного суду.
Суд зазначає, що під неможливістю розгляду даної справи слід розуміти неможливість для даного господарського суду самостійно встановити обставини, які встановлюються іншим судом в іншій справі, - у зв'язку з непідвідомчістю або непідсудністю іншої справи даному господарському суду, одночасністю розгляду двох пов'язаних між собою справ різними судами або з інших причин.
Враховуючи вищевикладене, суд дійшов висновку про відмову у її задоволенні, оскільки, позовні вимоги у даній справі гуртуються на ч. 3 ст. 228 ЦК України, в той час, як в межах справи №918/1043/21 буде досліджуватись застосовування ст. 216 ЦК України. Таким чином судом не встановлено, а відповідачем 2 належним чином не доведено наявності обставин, що свідчили б про об'єктивну неможливість розгляду цієї справи до завершення розгляду Великою Палатою Верховного Суду справи №918/1043/21.
У судовому засідання прокурор, відповідач 2 дали свої пояснення, доводи, висловили думку з питань, які виникли під час розгляду справи.
Згідно ст.17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
В силу вимог ч.1 ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, 1950 року, учасником якої є Україна, кожен при вирішенні судом питання щодо його цивільних прав та обов'язків має право на судовий розгляд упродовж розумного строку.
Обов'язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору (§ 66-69 рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005 року у справі "Смірнова проти України").
Враховуючи, що норми ст. 74 ГПК України щодо обов'язку суду витребувати у сторін документи і матеріали, необхідні для вирішення спору, кореспондуються з диспозитивним правом сторін подавати докази, п. 4 ст. 129 Конституції України визначає одним з принципів судочинства свободу в наданні сторонами суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, суд вважає, що ним, в межах наданих йому повноважень, створені належні умови для надання сторонами доказів та вважає за можливе розгляд справи проводити за наявними в ній матеріалами.
Заслухавши пояснення прокурора, представника відповідача, дослідивши матеріали справи, господарський суд, -
ВСТАНОВИВ:
Управлінням гуманітарної політики Любешівської селищної ради 01.11.2018 оголошено про проведення відкритих торгів UA-2018-11-01-001222-a із закупівлі товарів - комплекту меблів для закладів загальної середньої освіти Любешівської селищної ради. очікувана вартість закупівлі- 995 000 грн. 00 коп., джерелом фінансування визначено місцевий бюджет (а.с. 16).
Згідно з реєстром отриманих тендерних пропозицій в процедурі приймало участь три учасники ТОВ «Люкс Сервіс» (пропозицію замовником відхилено), а також підприємці ОСОБА_1 з ціновою пропозицією 984 000 грн. 00 коп. та ОСОБА_2 з пропозицією 994 500 грн. 00 коп. (а.с. 17-18)
Відповідно до протоколу засідання тендерного комітенту Управління гуманітарної політики Любешівської селищної ради від 29.11.2018 за наслідками розгляду тендерних пропозицій переможцем обрано підприємця ОСОБА_1 , з яким 11.12.2018 укладено договір про закупівлю товарів № 12 (а.с. 19-26).
Згідно п.п. 1.1, 3.1 договору постачальник зобов'язується у 2018 році поставити замовникові товар, зазначений у специфікації, що є додатком до цього договору і є його невід'ємною частиною, а замовник - прийняти і оплатити товар. Сума, що визначена у договорі, становить 984 000,00 грн без ПДВ. Товар повинен бути поставлений замовнику до 3 31.12.2018 (п. 5.1).
Згідно специфікації до числа товарів, що мали бути поставлені, віднесено: 71 комплект меблів загальною вартістю 894 600,00 грн., комплект корпусних меблів для кабінету історії вартістю 89 400 грн. (а.с. 27).
Згідно платіжних доручень від 14.12.2018 № 424, від 20.12.2018 № 426 Управлінням гуманітарної політики Любешівської селищної ради на рахунок підприємця ОСОБА_1 перераховано 480 000,00 грн та 504 000,00 грн відповідно. Вказані видатки профінансовано за рахунок коштів спеціального фонду місцевого бюджету (а.с. 49 на звороті).
Звіт про виконання вказаного договору оприлюднено замовником 02.01.2019 (а.с. 29).
Відповідно до ч.1 ст.2 ГПК завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов'язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави.
Здійснюючи правосуддя, господарський суд захищає права та інтереси фізичних і юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором (ч.1 ст.5 ГПК).
Зі змісту статей 15, 16 Цивільного кодексу України (далі - ЦК) вбачається, що кожна особа має право на захист її особистого немайнового або майнового права чи інтересу в суді.
Захист цивільних прав - це передбачені законом способи охорони цивільних прав у разі їх порушення чи реальної небезпеки такого порушення.
Способи захисту цивільного права чи інтересу - це закріплені законом матеріально-правові заходи охоронного характеру, за допомогою яких проводиться поновлення (визнання) порушених (оспорюваних) прав, інтересів і вплив на правопорушника (постанова Великої Палати Верховного Суду від 22.08.2018 у справі №925/1265/16 (провадження №12-158гс18, п.5.5)). Тобто це дії, спрямовані на запобігання порушенню або на відновлення порушеного, невизнаного, оспорюваного цивільного права чи інтересу. Такі способи мають бути доступними й ефективними (постанови Великої Палати Верховного Суду від 29.05.2019 у справі №310/11024/15-ц (п.14) та від 01.04.2020 у справі №610/1030/18 (п.40)).
Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу на те, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорювання. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорювання та спричиненим цими діяннями наслідкам. Такі висновки сформульовані, зокрема, в постановах Великої Палати Верховного Суду від 05.06.2018 у справі №338/180/17 (п.57), від 11.09.2018 у справі №905/1926/16 (п.40), від 30.01.2019 у справі №569/17272/15-ц, від 01.10.2019 у справі №910/3907/18 (п.48), від 09.02.2021 у справі №381/622/17 (п.14), від 15.02.2023 у справі №910/18214/19 (п.9.12).
Оцінюючи належність обраного позивачем способу захисту та обґрунтовуючи відповідний висновок щодо нього, суди мають враховувати його ефективність. Це означає, що вимога про захист цивільного права має відповідати змісту порушеного права, характеру правопорушення, а також забезпечувати поновлення порушеного права, а в разі неможливості такого поновлення гарантувати особі можливість отримання нею відповідного відшкодування.
Встановлені законом матеріально-правові способи захисту цивільного права чи інтересу підлягають застосуванню з дотриманням положень статей 55, 124 Конституції України та ст.13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція), відповідно до яких кожна особа має право на ефективний засіб правового захисту. У п.145 рішення від 15.11.1996 у справі "Чахал проти Об'єднаного Королівства" (Chahal v. The United Kingdom), заява №22414/93, Європейський суд з прав людини виснував, що зазначена норма Конвенції гарантує на національному рівні ефективні правові засоби для здійснення прав і свобод, що передбачаються Конвенцією, незалежно від того, яким чином вони виражені у правовій системі тієї чи іншої країни. Отже, ефективний засіб правового захисту в розумінні ст.13 Конвенції повинен забезпечити поновлення саме порушеного права особи, яка звернулася за судовим захистом. Натомість застосування судом неефективного способу захисту створює лише видимість захисту права особи, в той час як насправді таке право залишається незахищеним, що не відповідає ст.13 Конвенції.
У постанові від 08.02.2022 у справі №209/3085/20 Велика Палата Верховного Суду виснувала, що коли особа звернулася до суду за захистом її порушеного, невизнаного чи оспорюваного права або інтересу, а суд позов задовольнив, виконання його рішення має настільки, наскільки це можливо, відновити стан позивача, який існував до порушення його права та інтересу, чи не допустити таке порушення. Судове рішення не повинне породжувати стан невизначеності у відносинах позивача з відповідачем і вимагати від них подальшого вчинення узгоджених дій для вичерпання конфлікту.
Крім того, спосіб захисту права або інтересу повинен бути таким, щоб у позивача не виникала необхідність повторного звернення до суду (постанова Великої Палати Верховного Суду від 26.01.2021 у справі №522/1528/15-ц.
Відповідно до п.25 ч.1 ст.1 Закону "Про публічні закупівлі" публічна закупівля (далі - закупівля) - придбання замовником товарів, робіт і послуг у порядку, встановленому цим Законом.
Предмет закупівлі - товари, роботи чи послуги, що закуповуються замовником у межах єдиної процедури закупівлі або в межах проведення спрощеної закупівлі, щодо яких учасникам дозволяється подавати тендерні пропозиції або пропозиції на переговорах (у разі застосування переговорної процедури закупівлі). Послуги - будь-який предмет закупівлі, крім товарів і робіт, зокрема транспортні послуги, освоєння технологій, наукові дослідження, науково-дослідні або дослідно-конструкторські розробки, медичне та побутове обслуговування, найм (оренда), лізинг, а також фінансові та консультаційні послуги, поточний ремонт, поточний ремонт з розробленням проектної документації (пункти 22, 21 ч.1 ст.1 Закону України "Про публічні закупівлі").
Відповідно до п.6 ч.1 ст.1 Закону України "Про публічні закупівлі" договір про закупівлю - господарський договір, що укладається між замовником і учасником за результатами проведення процедури закупівлі/спрощеної закупівлі та передбачає платне надання послуг, виконання робіт або придбання товару.
Сутність публічної закупівлі полягає у забезпеченні виникнення прав та обов'язків у замовників (зобов'язання зі сплати коштів за придбані товари, виконані роботи чи надані послуги) та учасників процедур закупівель (продажу таких товарів, виконанні робіт чи наданні послуг учасником за результатами проведення процедури закупівлі) у порядку, встановленому Законом України "Про публічні закупівлі".
Якщо публічна закупівля завершується оформленням відповідного господарського договору, то оскаржити можна такий договір, а вимога про визнання недійсною закупівлі не є ефективним способом захисту.
При цьому, оскільки процедура закупівлі завершується укладенням договору, рішення уповноваженої особи замовника, оформлене відповідним протоколом, є таким, що вичерпало дію фактом його виконання (укладенням договору).
Такі висновки сформульовані, зокрема, в постанові Великої Палати Верховного Суду від 02.08.2023 у справі №924/1288/21 (пункти 137-138).
Предметом позову у даній справі є визнання недійсними рішення тендерного комітету Управління гуманітарної політики Любешівської селищної ради, оформлене протоколом його засідання від 29.11.2018, про визначення підприємця ОСОБА_1 переможцем конкурсної процедури закупівлі, акцепт його пропозиції та договору про закупівлю товару, укладеного в результаті проведених торгів.
Отже, відкриті торги №UА-2018-11-01-001222-а завершилися укладенням відповідачами договору про закупівлю товару, а тому оскарження рішень тендерного комітету Управління гуманітарної політики Любешівської селищної ради, оформленого протоколом його засідання від 29.11.2018, не є ефективним способом захисту, адже є таким, що вичерпало дію фактом його виконання (укладенням договору).
Обрання неефективного способу захисту своїх прав є самостійною підставою для відмови в позові. Подібний правовий висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 15.09.2022 у справі №910/12525/20 (п.148).
Враховуючи вищевикладене, позовна вимога про визнання недійсним рішення тендерного комітету Управління гуманітарної політики Любешівської селищної ради, оформленого протоколом його засідання від 29.11.2018, про визначення підприємця ОСОБА_1 переможцем конкурсної процедури закупівлі, акцепт його пропозиції, не підлягає задоволенню.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду №903/745/22 від 23.08.2023.
Згідно з ч. 1 ст. 202 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Відповідно до п. 2 ч. 2 ст. 16 ЦК України, способом захисту цивільних прав та інтересів може бути визнання правочину недійсним.
Абзацами 1 - 3 ч. 2 ст. 20 Господарського кодексу України (далі - ГК України) встановлено, що кожний суб'єкт господарювання та споживач має право на захист своїх прав і законних інтересів. Права та законні інтереси зазначених суб'єктів захищаються шляхом визнання недійсними господарських угод з підстав, передбачених законом.
За ч.ч. 1, 3 ст. 215 ЦК України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент його вчинення стороною (сторонами) вимог, які встановлені ч. 1 ст. 203 цього Кодексу. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).
Зміст правочину не може суперечити, зокрема, інтересам держави і суспільства (ч. 1 ст. 203 ЦК України).
Згідно з ч. 3 ст. 228 ЦК України, у разі недодержання вимоги щодо відповідності правочину інтересам держави і суспільства такий правочин може бути визнаний недійсним. Якщо визнаний судом недійсний правочин було вчинено з метою, що завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, то при наявності умислу лише у однієї із сторін все одержане нею за правочином повинно бути повернуто іншій стороні, а одержане останньою або належне їй на відшкодування виконаного за рішенням суду стягується в дохід держави. Норма аналогічного змісту міститься у ч. 1 ст. 208 ГК України.
Згідно правового висновку Верховного Суду, викладеного у постанові від 20.03.2019 №922/1391/18, ознаками недійсного господарського договору, що суперечить інтересам держави і суспільства, є спрямованість цього правочину на порушення правового господарського порядку та наявність умислу (наміру) його сторін, які усвідомлювали або повинні були усвідомлювати протиправність укладеного договору. Метою такого правочину є його кінцевий результат, якого бажають досягти сторони. Мета завідомо суперечить інтересам держави та суспільства.
Отже, для правильного вирішення спору необхідно встановити, у чому конкретно полягала завідомо суперечна інтересам держави і суспільства мета укладення господарського договору, якою зі сторін і якою мірою виконано зобов'язання, а також з'ясувати наявність наміру (умислу), яка означає, що сторони (сторона), виходячи з обставин справи, усвідомлювали або повинні були усвідомлювати протиправність укладеного договору і суперечність його мети інтересам держави і суспільства та прагнули або свідомо допускали настання протиправних наслідків. Необхідною умовою для визнання господарського договору недійсним як такого, що завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, є наявність наміру хоча б в однієї зі сторін щодо настання відповідних наслідків.
Питання про те, чи мало місце протиправне діяння та чи вчинене воно відповідною особою, як і спрямованість умислу особи, може доводитися іншими наявними в матеріалах справи доказами в їх сукупності з урахуванням вимог, визначених процесуальним законом. При цьому вирок суду, постановлений у кримінальній справі, не є єдиним та обов'язковим доказом вини.
Аналогічні правові висновки щодо застосування вказаних норм матеріального права викладено і в постановах Верховного Суду від 13.02.2018 у справі №910/1421/16, від 15.02.2018 у справі №911/1023/17, від 17.04.^018 у справі №910/1424/16, від 31.05.2018 у справі №911/639/17, від 09.07.2019 у справі №911/1113/18, від 10.06.2021 у справі №910/114/19, від 15.12.2021 у справі №910/6271/17 від 13.01.2022 у справі №908/3736/15.
Закон України «Про захист економічної конкуренції» визначає правові засади підтримки та захисту економічної конкуренції і спрямований на забезпечення ефективного функціонування економіки України на основі розвитку конкурентних відносин.
Статтями 1, 4 цього Закону визначено, що конкуренція - це змагання між суб'єктами господарювання з метою здобуття завдяки власним досягненням переваг над іншими суб'єктами господарювання, внаслідок чого споживачі, суб'єкти господарювання мають можливість вибирати між кількома продавцями, покупцями, а окремий суб'єкт господарювання не може визначати умови обороту товарів на ринку. Суб'єкти господарювання, органи влади, органи місцевого самоврядування, а також органи адміністративно- господарського управління та контролю зобов'язані сприяти розвитку конкуренції та не вчиняти будь-яких неправомірних дій, які можуть мати негативний вплив на конкуренцію.
Одним із найпоширеніших видів порушень, що спотворює конкуренцію, є антиконкурентні узгоджені дії, внаслідок яких усувається конкуренцію та змагальність між учасниками, що призводить до спотворення конкурентного середовища в цілому.
Згідно з п. 4 ч. 2 ст. 6 вказаного Закону, антиконкурентними узгодженими діями, зокрема, визнаються узгоджені дії, які стосуються спотворення результатів торгів, аукціонів, конкурсів, тендерів.
Відповідні дії становлять порушення законодавства про захист економічної конкуренції (п. 1 ст. 50 цього Закону).
Закон України «Про публічні закупівлі», як указано в його преамбулі, визначає правові та економічні засади здійснення закупівель товарів, робіт і послуг для забезпечення потреб держави та територіальних громад. Його метою є забезпечення ефективного та прозорого здійснення закупівель, створення конкурентного середовища у сфері публічних закупівель, розвиток добросовісної конкуренції.
Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 5 вказаного Закону закупівлі здійснюються за принципом добросовісної конкуренції серед учасників.
Учасники процедур закупівлі, а також їхні представники повинні добросовісно користуватися своїми правами, визначеними цим Законом (ч. 5 ст. 5 Закону).
Крім того, конкурентна процедура закупівлі (тендер) - здійснення конкурентного відбору учасників за процедурами закупівлі відкритих торгів (п. 13 ч. 1 ст. 1 зазначеного Закону).
Оголошуючи проведення відкритих торгів, замовник мав на меті не просто задовольнити потребу в придбанні товару, а здійснити його придбання на засадах конкурентності учасників відповідного тендеру.
Розглядаючи справу №910/114/19 про визнання недійсним договору про закупівлю як такого, що зокрема суперечить інтересам держави та суспільства, Верховний Суд у п. п. 32, 33 постанови від 10.06.2021 указав, що визначене положеннями Закону України «Про публічні закупівлі» спеціальне законодавче регламентування процедури закупівлі товарів, робіт і послуг для потреб держави має на меті створення конкурентного середовища у сфері публічних закупівель, розвиток добросовісної конкуренції і запобігання проявам корупції, що одночасно слугує захисту інтересів держави. Тому прямий інтерес держави полягає у неухильному дотриманні учасниками процедури закупівлі та замовником встановлених Законом вимог.
Рішенням Адміністративної колегії Західного міжобласного територіального відділення Антимонопольного комітету України від 13.10.2022 № 63/40-р/к у справі № 63/7-01-41-2021 (п. 1 резолютивної частини рішення) встановлено факт вчинення підприємцями ОСОБА_1 та ОСОБА_2 при проведенні процедури закупівлі UA-2018-11-01-001222-а порушення законодавства про захист економічної конкуренції, передбаченого п. 4 ч. 2 ст. 6 та п. 1 ст. 50 Закону України «Про захист економічної конкуренції» у вигляді антиконкурентних узгоджених дій, що стосуються спотворення результатів торгів. Вказано, що під час підготовки до участі у торгах учасники діяли не самостійно, а узгоджували свої дії та не змагалися між собою, що є обов'язковою умовою конкуренції та необхідною умовою визначення переможця. Узгодження підприємцями ОСОБА_1 та ОСОБА_2 своїх пропозицій усунуло конкуренцію та змагання між ними, чим порушило право замовника на отримання найбільш ефективного для нього результату, який досягається у зв'язку з наявністю лише справжньої конкуренції, а право на укладення договору отримано підприємцем ОСОБА_1 не на конкурентних засадах, чим спотворено результати торгів, оскільки саме здійснення конкурсного відбору учасників є необхідною умовою визначення переможця у процедурі закупівлі (а.с. 170-175).
Невід'ємною умовою ефективного функціонування економічної системи в Україні є розвиток якісного конкурентного середовища - результату й сукупності умов взаємодії усіх суб'єктів ринку за відповідного рівня економічного змагання й можливості впливу окремих економічних агентів на загальноринкову ситуацію.
Вільне змагання суб'єктів господарювання забезпечує встановлення цін на рівні, що приводить до оптимального розподілу суспільних ресурсів, сприяє підвищенню рівня організації господарської діяльності та здійсненню науково- технічного прогресу.
Ефективна економіка своєю чергою забезпечує високу та динамічну продуктивність капіталу як інвестиційну складову та результативність праці, як соціальну складову, що є запорукою зростання загального добробуту.
Проте, порушення підприємцем ОСОБА_1 законодавства про захист економічної конкуренції у вигляді антиконкурентних узгоджених дій, що стосуються спотворення результатів проведеного тендеру, не сумісне із основними засадами цивільного законодавства, оскільки воно є проявом недобросовісної поведінки учасника цивільних відносин, призводить і до порушення ним меж здійснення його цивільних прав, порушує принцип добросовісної конкуренції серед учасників, який установлено Законом України «Про публічні закупівлі», нівелює мету проведення конкурентної процедури закупівлі та загалом негативно впливає на економічні процеси у державі та суспільстві.
Через вчинення підприємцем ОСОБА_1 та підприємцем ОСОБА_2 антиконкурентних узгоджених дій змагання між зазначеними суб'єктами господарювання під час підготовки та участі у торгах не відбувалося, тобто суб'єкти господарювання не намагалися здобути завдяки власним досягненням переваги над іншими учасниками торгів. Унаслідок цього, замовник був змушений обрати найкращу запропоновану цінову пропозицію, яка склалася не завдяки економічній конкуренції, а в результаті узгодженої неконкурентної поведінки.
Таким чином дії підприємця ОСОБА_1 спрямовані на порушення встановленого юридичного господарського порядку з метою одержання права на укладення договору із замовником не на конкурентних засадах, що не узгоджується із законною господарською діяльністю у сфері публічних закупівель, а отже, суперечить інтересам держави та суспільства, оскільки порушує правові та економічні засади функціонування вказаної сфери суспільних відносин, не сприяє, а навпаки обмежує розвиток конкуренції у державі.
Ураховуючи зазначене, в діях підприємця ОСОБА_1 вбачається наявність умислу на вчинення правочину, який завідомо суперечить інтересам держави та суспільства.
Завідомо суперечлива мета дій підприємця ОСОБА_1 полягала в тому, щоб уникнути встановлених Законом України «Про публічні закупівлі» обмежень, протиправно усунути конкуренцію під час проведення публічної закупівлі, нівелювати ефективність її результатів, у незаконний спосіб одержати право на укладення спірного договору не на конкурентних засадах.
Враховуючи вищевикладене, договір про закупівлю товарів від 11.12.2018 №18 завідомо суперечить інтересам держави та суспільства з умислу однієї сторони підприємця ОСОБА_1 і підлягає визнанню недійсним.
З аналізу правової природи відкритих торгів як способу забезпечення потреб замовника шляхом закупівлі товарів, робіт, послуг, ураховуючи особливості, передбачені законодавством щодо проведення відкритих торгів, оформлення за їх результатом договору про закупівлю, є правочином, який може бути визнаний недійсним у судовому порядку з підстав недодержання при його вчиненні вимог, передбачених частинами 1-3, 5, 6 ст.203 ЦК. При цьому підставою визнання такого договору недійсним є порушення передбачених законодавством правил проведення торгів, визначених, зокрема, Законом України "Про публічні закупівлі", та наслідком проведення яких фактично є дії сторін щодо укладання договору.
Частинами 1 і 2 ст.216 ЦК передбачено, що недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю. У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов'язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування. Якщо у зв'язку із вчиненням недійсного правочину другій стороні або третій особі завдано збитків та моральної шкоди, вони підлягають відшкодуванню винною стороною.
Двостороння реституція є обов'язковим наслідком визнаного судом недійсним правочину та не може бути проігнорована сторонами. Тобто при недійсності правочину повернення отриманого сторонами за своєю правовою природою становить юридичний обов'язок, що виникає із закону та юридичного факту недійсності правочину (аналогічний висновок викладено в пунктах 64 і 65 постанови судової палати для розгляду справ про банкрутство Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 23.09.2021 у справі №904/1907/15).
Проте згідно з ч.5 ст.216 ЦК України вимога про застосування наслідків недійсності нікчемного правочину може бути пред'явлена будь-якою заінтересованою особою. Суд може застосувати наслідки недійсності нікчемного правочину з власної ініціативи.
Відповідно до статей 215 та 216 ЦК України вимога про застосування наслідків недійсності оспорюваного правочину, як і про визнання його недійсним, може бути заявлена однією зі сторін правочину або іншою заінтересованою особою, права та законні інтереси якої порушено вчиненням правочину. Така вимога може бути об'єднана з вимогою про визнання правочину недійсним, що в цілому сприяє швидкому та ефективному відновленню правового становища сторін, яке існувало до вчинення правочину, або заявлена як самостійна вимога у вигляді окремого позову. Якщо позов щодо застосування наслідків недійсності правочину не подано, суд не може застосувати наслідки недійсності оспорюваного правочину з власної ініціативи, оскільки згідно з абз.2 ч.5 ст.216 ЦК зазначене право є у суду лише щодо нікчемних правочинів (такий правовий висновок викладено в пунктах 80-82 постанови судової палати для розгляду справ про банкрутство Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 23.09.2021 у справі №904/1907/15 та в постанові Верховного Суду від 09.09.2021 у справі №925/1276/19).
Верховний Суд у складі суддів об'єднаної палати Касаційного господарського суду у постанові від 26.05.2023 у справі №905/77/21 (п.48) сформулював такий правовий висновок: "Позовна вимога про визнання недійсним договору є належним способом захисту, який передбачено законом. Разом із тим позовна вимога про визнання виконаного/частково виконаного правочину недійсним може бути ефективним способом захисту цивільних прав лише в разі, якщо вона поєднується з позовною вимогою про застосування наслідків недійсності правочину, зокрема, про стягнення коштів на користь позивача, витребування майна з володіння відповідача. Окреме заявлення позовної вимоги про визнання виконаного/частково виконаного договору недійсним без вимоги про застосування наслідків його недійсності не є ефективним способом захисту, бо не призводить до поновлення майнових прав позивача. Водночас, у випадку звернення прокурора в інтересах держави з позовом про визнання недійсним виконаного/частково виконаного договору про закупівлю без заявлення вимоги про застосування наслідків недійсності правочину, виключається як необхідність дослідження господарськими судами наслідків визнання договору недійсним для держави як позивача, так і необхідність з'ясування того, яким чином будуть відновлені права позивача, зокрема, обставин можливості проведення реституції, можливості проведення повторної закупівлі товару (робіт, послуг) у разі повернення відповідачем коштів, обов'язку відшкодування іншій стороні правочину вартості товару (робіт, послуг) чи збитків, оскільки обрання позивачем неефективного способу захисту своїх прав є самостійною підставою для відмови в позові".
Судом встановлено, що договір про закупівлю товарів від 11.12.2018 №12 є виконаним, що підтверджується матеріалами справи та учасниками справи.
Згідно з абз. 1 ч. 1 ст. 216 ЦК України, недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю.
Об'єднана палата Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду в постанові від 03.12.2021 у справі №906/1061/20 зазначила, що до правових наслідків недійсності правочину належить те, що він не створює юридичних наслідків. Окрім цього, законом можуть бути встановлені особливі умови застосування наслідків, визначених в ст. 216 ЦК України, або особливі правові наслідки окремих видів недійсних правочинів. Правові наслідки недійсності правочину, визнаного таким судом, є обов'язковими та не можуть бути проігноровані його сторонами.
Згідно з ч. 3 ст. 228 ЦК України, якщо визнаний судом недійсний правочин вчинено з метою, що завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, то при наявності умислу лише у однієї із сторін все одержане нею за правочином повинно бути повернуто іншій стороні, а одержане останньою або належне їй на відшкодування виконаного за рішенням суду стягується в дохід держави.
Підприємцем ОСОБА_1 за спірним договором одержано грошові кошти в сумі 984 000 грн. 00 коп., що не оспорюється сторонами та підтверджується платіжними дорученнями від 14.12.2018, 20.12.2018, звітом про виконання договору від 02.01.2019.
Отже, підприємець ОСОБА_1 , маючи намір щодо отримання незаконного права на укладення договору від 11.12.2018 №12, з метою одержання прибутку, порушуючи інтереси держави та суспільства, а також інших учасників ринкових відносин, усвідомлюючи протиправність таких дій, їх суперечність інтересам держави і суспільства, прагнучи та свідомо допускаючи настання протиправних наслідків, узяв участь в проведенні конкурентної процедури закупівлі знівелювавши змагальність у ній, внаслідок чого привласнив бюджетні кошти в сумі 984 000 гривень.
Вищенаведене свідчить про наявність у нього умислу на укладення спірного договору, який суперечить інтересам держави і суспільства, з метою отримання прибутку.
Таким чином, грошові кошти в сумі 984 000 грн. 00 коп., які були перераховані Управлінням гуманітарної політики Любешіської селищної ради підприємцю ОСОБА_1 на виконання договору від 11.12.2018 №12, підлягають стягненню з підприємця ОСОБА_1 на користь Управління гуманітарної політики Любешіської селищної ради та в подальшому з останнього у дохід держави.
Відповідно до ст. 131-1 Конституції України на органи прокуратури покладено функцію представництва інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом.
Відповідно до ч. 3 ст. 23 Закону "Про прокуратуру" прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб'єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу.
Згідно з ч. 4 ст. 23 Закону України "Про прокуратуру" наявність підстав для представництва має бути обґрунтована прокурором у суді.
Прокурор здійснює представництво інтересів громадянина або держави в суді виключно після підтвердження судом підстав для представництва.
Відповідно до ч. 4 ст. 53 ГПК прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує: 1) в чому полягає порушення інтересів держави, 2) необхідність їх захисту, 3) визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає 4) орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах. Невиконання цих вимог має наслідком застосування положень, передбачених статтею 174 цього Кодексу.
З системного аналізу вказаних правових норм вбачається, що виключними випадками, за яких прокурор може здійснювати представництво інтересів держави в суді, є порушення або загроза порушення інтересів держави. Ключовим для застосування цієї норми є поняття "інтерес держави".
У Рішенні Конституційного Суду України у справі за конституційними поданнями Вищого арбітражного суду України та Генеральної прокуратури України щодо офіційного тлумачення положень статті 2 Арбітражного процесуального кодексу України (справа про представництво прокуратурою України інтересів держави в арбітражному суді) від 08.04.1999 № 3-рп/99 Конституційний Суд України, з'ясовуючи поняття "інтереси держави" висловив позицію про те, що інтереси держави відрізняються від інтересів інших учасників суспільних відносин. В основі перших завжди є потреба у здійсненні загальнодержавних (політичних, економічних, соціальних та інших) дій, програм, спрямованих на захист суверенітету, територіальної цілісності, державного кордону України, гарантування її державної, економічної, інформаційної, екологічної безпеки, охорону землі як національного багатства, захист прав усіх суб'єктів права власності та господарювання тощо (п. 3 мотивувальної частини).
Інтереси держави можуть збігатися повністю, частково або не збігатися зовсім з інтересами державних органів, державних підприємств та організацій чи з інтересами господарських товариств з часткою державної власності у статутному фонді. Проте, держава може вбачати свої інтереси не тільки в їх діяльності, але й в діяльності приватних підприємств, товариств.
З урахуванням того, що "інтереси держави" є оціночним поняттям, прокурор чи його заступник у кожному конкретному випадку самостійно визначає з посиланням на законодавство, на підставі якого подається позов, в чому саме відбулося чи може відбутися порушення матеріальних або інших інтересів держави, обґрунтовує у позовній заяві необхідність їх захисту та зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах.
Таким чином, "інтереси держави" охоплюють широке і водночас чітко не визначене коло законних інтересів, які не піддаються точній класифікації, а тому їх наявність повинна бути предметом самостійної оцінки суду у кожному конкретному випадку звернення прокурора з позовом (аналогічна позиція викладена у постанові Верховного Суду від 25.04.2018 зі справи № 806/1000/17).
Даний позов має на меті комплексний захист інтересів держави, порушених унаслідок прийняття рішення тендерного комітету Управління освіти виконавчого комітету Нововолинської міської ради Волинської області, оформленого протоколом від 25.02.2019 №16, та укладення спірного договору від 15.03.2019 за №02ВТ. Обставини вчинення та наслідки таких діянь для економіки держави свідчать про невідповідність указаних фактів як правовій природі здійснення публічних закупівель у цілому, яка заснована на чесній господарській діяльності учасників тендерів та замовників, так і інтересам держави та суспільства. Зазначені обставини та наслідки передбачають розпорядження бюджетними коштами з недотриманням принципів максимальної економії, ефективності та результативності їх витрачання, які забезпечуються завдяки добросовісній конкуренції суб'єктів господарювання.
Близька за змістом правова позиція висловлена Касаційним господарським судом у складі Верховного Суду в постанові від 25.08.2022 у справі №904/6691/20 (910/18605/19).
Пред'явлення позову прокурором у даному випадку зумовлено очевидним порушенням інтересів держави в бюджетній сфері, оскільки вчинення підприємцем ОСОБА_1 порушення законодавства про захист економічної конкуренції у вигляді антиконкурентних узгоджених дій, які спотворили результати тендеру, призвело до придбання товару за рахунок бюджетних коштів за відсутності конкуренції та при формальному створенні учасниками тендеру її видимості. Наслідком цього стало нівелювання мети публічної закупівлі - отримання товару з максимальною економією та ефективністю, із залученням мінімального обсягу бюджетних коштів.
Велика Палата Верховного Суду в постанові від 26.05.2020 у справі № 912/2385/18 дійшла висновків, що прокурор, звертаючись до суду з позовом, має обґрунтувати та довести підстави для представництва, однією з яких є бездіяльність компетентного органу. Бездіяльність компетентного органу означає, що він знав або повинен був знати про порушення інтересів держави, але не звертався до суду з відповідним позовом у розумний строк. Звертаючись до відповідного компетентного органу до подання позову в порядку, передбаченому статтею 23 Закону "Про прокуратуру", прокурор фактично надає йому можливість відреагувати на стверджуване порушення інтересів держави, зокрема, шляхом призначення перевірки фактів порушення законодавства, виявлених прокурором, вчинення дій для виправлення ситуації, а саме подання позову або аргументованого повідомлення прокурора про відсутність такого порушення.
Невжиття компетентним органом жодних заходів протягом розумного строку після того, як цьому органу стало відомо або повинно було стати відомо про можливе порушення інтересів держави, має кваліфікуватися як бездіяльність відповідного органу. Розумність строку визначається судом з урахуванням того, чи потребували інтереси держави невідкладного захисту (зокрема, через закінчення перебігу позовної давності чи можливість подальшого відчуження майна, яке незаконно вибуло із власності держави), а також таких чинників, як: значимість порушення інтересів держави, можливість настання невідворотних негативних наслідків через бездіяльність компетентного органу, наявність об'єктивних причин, що перешкоджали такому зверненню, тощо.
Враховуючи висновки Великої Палати Верховного Суду, у спірних правовідносинах судам необхідно дослідити: чи знав або повинен був знати компетентний орган про допущені порушення інтересів держави, проте всупереч цим інтересам за захистом до суду не звернувся; чи дотримано прокурором розумного строку для надання уповноваженому органу можливості відреагувати на виявлене прокурором порушення та самостійно звернутися до суду з відповідним позовом або ж надати аргументовану відповідь на звернення прокурора.
При цьому самого лише посилання прокурора про виявлення ним порушення інтересів держави та невжиття органом державної влади (позивачем у справі), на який покладено обов'язок щодо судового захисту інтересів держави, відповідних дій для такого захисту, недостатньо для прийняття судом рішення в такому спорі по суті, оскільки за змістом п. 2 ч. 4 ст. 23 Закону "Про прокуратуру" прокурор здійснює представництво інтересів держави в суді виключно після підтвердження судом правових підстав для представництва.
Повноваження прокурора на звернення до суду підтверджені матеріалами справи, зокрема листами Камінь-Каширської прокуратури від 15.02.2023, 16.05.2023, Управління гуманітарної політики Любешівської селищної ради від 06.03.2023 (а.с. 59, 62, 76-77).
Відповідно до вимог ч. 1 ст. 73 ГПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Згідно ч. 1 ст. 74 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
У відповідності до ст. 76 ГПК України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Статтею 86 ГПК України встановлено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Частинами 1, 2, 3 ст. 13 ГПК України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.
Принцип рівності сторін у процесі вимагає, щоб кожній стороні надавалася розумна можливість представляти справу в таких умовах, які не ставлять цю сторону у суттєво невигідне становище відносно другої сторони (п.87 Рішення Європейського суду з прав людини у справі "Салов проти України" від 06.09.2005р.).
У Рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Надточий проти України" від 15.05.2008р. зазначено, що принцип рівності сторін передбачає, що кожна сторона повинна мати розумну можливість представляти свою сторону в умовах, які не ставлять її в суттєво менш сприятливе становище в порівнянні з опонентом.
Змагальність означає таку побудову судового процесу, яка дозволяє всім особам - учасникам певної справи відстоювати свої права та законні інтереси, свою позицію у справі.
Принцип змагальності є процесуальною гарантією всебічного, повного та об'єктивного з'ясування судом обставин справи, ухвалення законного, обґрунтованого і справедливого рішення у справі.
Відповідно до частини 1 статті 14 ГПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у господарських справах не є обов'язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах. Загальною декларацією прав людини 1948 року передбачено, що кожна людина має право на ефективне поновлення в правах компетентними національними судами у випадках порушення її основних прав, наданих їй конституцією або законом. Право на ефективний засіб захисту закріплено також у Міжнародному пакті про громадянські та політичні права і в Конвенції про захист прав людини та основних свобод (постанова Конституційного суду України №3-рп/2003 від 30.01.2003 року).
ЄСПЛ у своєму рішенні зазначив, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень.
Оскільки спір до розгляду суду доведено з вини відповідачів, то витрати по сплаті судового збору в частині задоволених позовних вимог сумі 17 444 грн. 00 коп. відповідно до ст. 130 ГПК України слід віднести на відповідачів у рівній частині.
Керуючись ст. ст. 13, 14, 73-80, 232, 236-240 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд,-
ВИРІШИВ:
1. Позов задовольнити частково.
2. Визнати недійсним договір про закупівлю товарів від 11.12.2018 №12, укладений між Управлінням гуманітарної політики Любешівської селищної ради та підприємцем ОСОБА_1 (процедура закупівлі UA-2018-11-01-001222-а).
3. Стягнути з ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , іден. код НОМЕР_1 , дата народження ІНФОРМАЦІЯ_1 ) на користь Управління гуманітарної політики Любешівської селищної ради (вул. Незалежності, 53, смт. Любешів, Камінь-Каширський р-н., Волинська обл., код ЄДРПОУ 42043220) 984 000 грн. 00 коп., а з Управління гуманітарної політики Любешівської селищної ради (вул. Незалежності, 53, смт. Любешів, Камінь-Каширський р-н., Волинська обл., код ЄДРПОУ 42043220) одержані ним за рішенням суду кошти в сумі 984 000 грн. 00 коп. стягнути в дохід держави.
4. Стягнути з підприємця ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , іден. код НОМЕР_1 , дата народження ІНФОРМАЦІЯ_1 ) на користь Волинської обласної прокуратури (вул. Винниченка, 15, м. Луцьк, код ЄДРПОУ 02909915) 8 722 грн. 00 коп. (вісім тисяч сімсот двадцять дві грн. 00 коп.) витрат по сплаті судового збору.
5. Стягнути з Управління гуманітарної політики Любешівської селищної ради (вул. Незалежності, 53, смт. Любешів, Камінь-Каширський р-н., Волинська обл., код ЄДРПОУ 42043220) на користь Волинської обласної прокуратури (вул. Винниченка, 15, м. Луцьк, код ЄДРПОУ 02909915) 8 722 грн. 00 коп. (вісім тисяч сімсот двадцять дві грн. 00 коп.) витрат по сплаті судового збору.
6. У решті позову відмовити.
7. Наказ видати після набрання рішенням законної сили.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку на подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення суду може бути оскаржене до Північно-західного апеляційного господарського суду відповідно до ст. ст. 255, 256, п. 17.5 Перехідних положень ГПК України.
Повний текст рішення
складений 03.10.2023.
Суддя А. М. Кравчук