КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД
Апеляційне провадження № 22-ц/824/9821/2023
Справа № 753/8515/22
ПОСТАНОВА
Іменем України
29 вересня 2023 року
м. Київ
Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: Кашперської Т.Ц. (суддя - доповідач), Фінагеєва В.О., Яворського М.А.,
розглянув в порядку письмового провадження в приміщенні Київського апеляційного суду цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 , поданою представником ОСОБА_2 , на рішення Дарницького районного суду м. Києва, ухвалене у складі судді Шаповалової К.В. в м. Київ 29 березня 2023 року у справі за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_1 про відшкодування шкоди, завданої внаслідок дорожньо-транспортної пригоди,
заслухавши доповідь судді, перевіривши доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи,
ВСТАНОВИВ:
У серпні 2022 року позивач ОСОБА_3 звернувся до суду із даним позовом, збільшивши позовні вимоги в листопаді 2022 року, просив стягнути із відповідача на свою користь майнову шкоду в розмірі 71115,80 грн., 25000 грн. моральної шкоди, витрати на правничу допомогу в розмірі 8900 грн.
Заявлені вимоги мотивував тим, що 26 травня 2022 року о 15:35, керуючи автомобілем Mitsubishi Grandees д.н.з. НОМЕР_1 в м. Києві по вул. Тепловозна, потрапив у дорожньо-транспортну пригоду за участі ОСОБА_1 , який керував автомобілем Ford Focus д.н.з. НОМЕР_2 , порушив п. 16.11 ПДР і вчинив зіткнення автомобілів.
Постановою Дарницького районного суду м. Києва від 14 червня 2022 року в справі № 753/5484/22 ОСОБА_1 визнано винним в скоєнні дорожньо-транспортної пригоди.
У винуватця ДТП та у позивача не було полісу обов'язкового страхування власників наземних транспортних засобів, а тому відшкодування шкоди можливе лише шляхом стягнення її з відповідача. Діями ОСОБА_1 було завдано йому майнову шкоду в розмірі 85704,80 грн., розмір майнової шкоди встановлено на підставі звіту № 66/48.06.22 від 15 червня 2022 року про оцінку вартості матеріального збитку в сумі 62838,97 грн., еквівалентній 2147,99 доларів США, тому сума матеріального збитку основного боргу в національній валюті повинна відповідати 85704,80 грн., що еквівалентно 2147,99 доларів США на день подачі заяви про уточнення позовних вимог. Крім того, ОСОБА_3 оплачено послуги експерта за складання звіту в розмірі 2500 грн., послуги евакуатора 1300 грн., за адвокатські послуги по наданню правової допомоги в досудовому та судовому порядку ним оплачено 8900 грн. В результаті досудового врегулювання відповідач добровільно сплатив йому 20000 грн., мотивуючи відсутністю грошових коштів, запропонував стягнути з нього решту в судовому порядку, чим ОСОБА_3 і скористався.
Крім того, діями відповідача йому заподіяно моральну шкоду в зв'язку з пошкодженням майна, змінами звичайного укладу життя та необхідністю прикладати додаткових зусиль для його організації в зв'язку з неможливістю експлуатувати транспортний засіб, неможливістю здійснювати звичайну щоденну діяльність, пошкодженням автомобіля у період військового стану, відмовою відповідача від відшкодування завданих збитків, необхідністю витрачати час та зусилля для відновлення попереднього стану.
Рішенням Дарницького районного суду м. Києва від 29 березня 2023 року позов ОСОБА_3 задоволено частково, стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_3 відшкодування майнової шкоди, завданої внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, в розмірі 46638,97 грн., моральну шкоду в розмірі 5000 грн., в іншій частині позову відмовлено, стягнуто судовий збір в розмірі 562,80 грн. та витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 3500 грн.
Відповідач ОСОБА_1 в особі представника ОСОБА_2 , не погоджуючись із рішенням суду першої інстанції в частині задоволення позову, подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи, неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просив скасувати рішення Дарницького районного суду м. Києва від 29 березня 2023 року в частині задоволення позову та прийняти нове рішення, яким у позові відмовити, в іншій частині рішення суду першої інстанції залишити без змін.
Обґрунтовуючи апеляційну скаргу, посилався на те, що у заподіювача шкоди має місце презумпція вини та призначення експертизи не вимагається. Однак характер розташування транспортних засобів на схемі ДТП та пошкодження ставлять під сумнів наявність у нього вини. Транспортний засіб ОСОБА_1 завершував рух з другорядної вулиці, коли транспортний засіб ОСОБА_3 допустив зіткнення, тобто рухався з перевищенням швидкості. ОСОБА_1 під час оформлення ДТП перебував у стресовій ситуації, отримав сильний емоційний вплив, не маючи правової допомоги, безпідставно визнав себе винним.
Вказував, що преюдиціальне значення процесуальним законом надається саме обставинам, встановленим судовими рішеннями, а не правовій оцінці таких обставин, здійсненій іншим судом. Таким чином, преюдицію складають лише обставини ДТП, а не кваліфікація вини, наявність вини у діях ОСОБА_1 , оскільки вони відносяться до правової оцінки.
ОСОБА_1 не погоджується з висновком стосовно своєї винуватості.
Посилався на зміст ст. 41 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів", вказував, що матеріали справи не містять доказів звернення ОСОБА_3 до МТСБУ та рішення МТСБУ про відмову чи виплату коштів позивачу. Суд першої інстанції не залучив МТСБУ та власників транспортних засобів в якості учасників справи. ОСОБА_3 , вважаючи, що йому завдано шкоди в більшому розмірі, ніж він отримав від ОСОБА_1 , зобов'язаний був спочатку звернутися до МТСБУ, а вже після отримання виплати або відмови звертатися до суду.
Зазначив, що позивач за домовленістю з ним отримав від ОСОБА_1 узгоджену між ними суму відшкодування. Позивач у випадку незгоди з запропонованою сумою не повернув її ОСОБА_1 , а залишив собі та погодився та таке досудове врегулювання.
Вказував, що стягнення матеріальної шкоди ОСОБА_3 обґрунтовує звітом від 15 червня 2022 року, однак акт огляду транспортного засобу у звіті не містить дату та місця його складення, що є порушенням пп. и) п. 4.4, п. 5.3 Методики товарознавчої експертизи та оцінки колісних транспортних засобів, затвердженої наказом Міністерства юстиції України, Фонду державного майна України № 142/5/2092 від 24 листопада 2003 року. Звіт не містить матеріалів фотофіксації, що також є порушенням пп. с) п. 4.4 Методики. Зазначення позивачем, що ним не були долучені всі матеріали звіту та відправлення неповного звіту відповідачу свідчить про неналежне виконання позивачем приписів процесуального закону, на що суд першої інстанції уваги не звернув. Звіт, долучений позивачем, має бути відхилений як доказ, оскільки у відповідному звіті відсутні його складові та розрахунок здійснений не на дату ДТП, таким чином, звіт не відповідає вимогам ст. 76 - 81 ЦПК України.
Зауважував, що згідно доводів позивача, внаслідок ДТП він не зміг експлуатувати автомобіль, на якому доставляв будівельні матеріали для свого будинку та будинку батьків, однак відповідних доказів, які б могли це підтвердити, не надав, матеріали справи не містять чеків про придбання будівельних матеріалів, їх транспортування тощо. Позивач не надав і відповідних доказів, що він привозив до поліклініки саме на цьому автомобілі своїх батьків. Щодо душевних страждань внаслідок неможливості дістатися до блокпосту, позивачем також не надано жодного доказу чергування на блокпосту у с. Саливонки та чи чергував і коли в період ремонтно-відновлювальних робіт автомобіля позивач. Клопотання про виклик свідків, які б підтвердили ці обставини, останній також до суду не надав. Таким чином, заявлена до стягнення моральна шкода не підтверджена жодним доказом.
Щодо адвокатських послуг, вказував, що згідно договору про надання правової допомоги № 26/05/22 від 26 травня 2022 року клієнт дає завдання-доручення, а адвокат надає за плату юридичні послуги адвоката щодо досудового супроводу та підготовки процесуальних документів з приводу ДТП від 26 травня 2022 року за участю автомобіля ОСОБА_1 для подальшого звернення до суду. Вказував, що відповідно до ч. 2 ст. 15 ЦПК України правова допомога в суді надається під час розгляду справи безпосередньо в суді, а не під час надання адвокатом досудової допомоги, а відповідно до Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" адвокат надає правову допомогу, а не юридичні послуги.
Вважав, що розмір витраченого часу зокрема, але не виключно й щодо складання тексту позовної заяви не має жодного відношення до умов договору про надання правової допомоги від 26 травня 2022 року, а розмір гонорару, що визначений у п. 3.1 договору, констатує подію сплати і гонорару згідно квитанції як такої, що вже відбулась. Аналізуючи дату укладення договору 26 травня 2022 року та долученої позивачем копії квитанції 27 травня 2022 року, можна дійти висновку про невідповідність та відсутність взаємозв'язку між договором і квитанцією, сплачена за якою сума не відповідає умовам договору щодо сплати суми гонорару.
Мають місце неузгодженості й між місцем укладення договору (м. Київ) та місцем оплати гонорару (м. Кривий Ріг) за квитанцією.
Акт № 1 про надання юридичних послуг за договором про надання юридичних послуг від 26 травня 2022 року має посилання на інший вид договору, ніж той, що долучений позивачем - договір про надання правової допомоги.
Звертав увагу, що вказаний загальний час за актом становить 23 години. Враховуючи дату договору, дату акту, адвокат не могла саме 26 травня 2022 року пропрацювати 23 години, акт викликає сумніви у його реальності. Саме у цей день 26 травня 2022 року о 15:35 мало місце ДТП, в цей же день відбулось оформлення матеріалів ДТП, що також вимагало певного часу. Крім того, між обставинами, викладеними у позові щодо часу ДТП та долученими позивачем копіями документів мають місце розбіжності, згідно підписаної позивачем схеми ДТП зафіксований час ДТП становив 16 годин, тобто оплата за 23 години правової допомоги не підтверджена доказами.
Від позивача ОСОБА_3 надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому позивач просив апеляційну скаргу залишити без задоволення, рішення суду першої інстанції залишити без змін, посилаючись на те, що ОСОБА_1 визнано винним в скоєнні ДТП постановою Дарницького районного суду м. Києва від 14 червня 2022 року в справі № 753/5484/22, яку відповідач не оскаржував і вона набрала законної сили.
Наводив власні спростування проти доводів апеляційної скарги щодо правових наслідків відсутності страхового полісу і незвернення позивача до МТСБУ перед подачею позову, щодо відшкодування шкоди, а саме, що добровільна сплата відповідачем 20000 грн. є лише частиною вартості матеріального збитку і не свідчить про остаточне погодження такої суми позивачем, оскільки будь-яких доказів на підтвердження цього не надано.
Вказував, що звіт № 66/48.06.22 про оціночну вартість матеріального збитку виконано суб'єктом оціночної діяльності, ніким не оскаржений, а твердження відповідача про його невідповідність ст. 76 - 81 ЦПК України є голослівними і бездоказовими. При цьому сам оригінал звіту позивач приносив на кожне судове засідання, суд його оглядав, а копії з кольорової фотофіксації були низької якості, тому їх не направляли відповідачу, а в матеріалах справи вони наявні і при необхідності відповідач міг би ознайомитись з ними.
Щодо аргументів відповідача про відсутність доказів на підтвердження заподіяння моральної шкоди, вказував, що чеки на придбання будівельних матеріалів відсутні саме тому, що їх не на чому доставити з магазину. У матеріалах справи наявне фото будинку позивача і його батьків, на якому наявне незакінчене утеплення саме в зв'язку з неможливістю доставлення будівельних матеріалів та проведення оздоблювальних робіт. Крім того, автомобіль є власністю батька позивача, який володіє ним на законних підставах, і докази того, що позивач привозив батьків саме на цьому автомобілі, не потрібні, оскільки це логічно. В судовому засіданні суд ознайомився з медичною карткою батька позивача, в якій зазначено про щомісячні прийоми у лікарів. Також в матеріалах справи наявна копія посвідчення про те, що ОСОБА_3 є добровольцем добровольчого формування, а доказу про чергування позивач не мав можливості надати до суду першої інстанції в зв'язку з її отриманням лише 09 червня 2023 року.
Наводив спростування щодо неузгодженості у місці укладення договору та місці оплати гонорару за квитанцією, оскільки адвокат з 01 травня 2022 року знаходилась у м. Києві, а її робоче місце знаходиться у м. Кривий Ріг. Акт про надання юридичних послуг фактично складений 26 липня 2022 року, і про цю описку позивач повідомив суду, який її врахував.
Відповідно до ч. 1 ст. 368 ЦПК України справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими главою І розділу V ЦПК України.
Відповідно до ч. 1 ст. 369 ЦПК України апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.
Відповідно до ч. 3 ст. 369 ЦПК України з урахуванням конкретних обставин справи суд апеляційної інстанції може розглянути апеляційні скарги, зазначені в частинах першій та другій цієї статті, у судовому засіданні з повідомленням (викликом) учасників справи.
Відповідно до ч. 13 ст. 7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.
Враховуючи вищевикладене, оскільки із матеріалів справи не вбачається обставин, які б унеможливлювали розгляд справи без повідомлення учасників справи, розгляд справи здійснено в порядку письмового провадження, без повідомлення учасників справи.
Відповідно до ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення з таких підстав.
Відповідно до вимог ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Рішення суду першої інстанції в частині, що оскаржується, даним вимогам закону відповідає.
Частково задовольняючи позовні вимоги про відшкодування шкоди, завданої внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, в загальному розмірі 46638,97 грн., суд першої інстанції виходив із того, що позивач є правомірним володільцем транспортного засобу, якому завдано механічних ушкоджень в результаті дорожньо-транспортної пригоди, яка сталася з вини відповідача, що встановлено постановою суду, яка набрала законної сили. Позивачем надано докази на підтвердження розміру заподіяної шкоди 62838,97 грн., які не спростовані відповідачем, з яких останнім добровільно сплачено лише 20000 грн., а також докази понесення позивачем витрат на послуги евакуатора 1300 грн. та складання звіту про оцінку вартості матеріального збитку 2500 грн. Визначаючи розмір відшкодування заподіяної моральної шкоди, суд прийняв до уваги посилання позивача на те, що автомобіль був значно пошкоджений в результаті дорожньо-транспортної пригоди, неможливість користування автомобілем призвела до життєвих незручностей та необхідності докладати додаткових зусиль для організації життя. Враховуючи глибину душевних страждань і переживань позивача, дотримуючись принципів розумності, виваженості та справедливості, судом першої інстанції зменшено заявлений до стягнення розмір моральної шкоди до 5000 грн.
Щодо стягнення витрат на правову допомогу, заявлену позивачем в сумі 8900 грн., суд першої інстанції врахував зауваження відповідача щодо часу, витраченого адвокатом, та погодився з тим, що витрати часу, зазначені в акті про надання юридичних послуг, з огляду на зміст позову та долучені докази, є явно неспівмірними з реально витраченим часом на підготовку позову, а також з урахуванням того, що адвокатом не вчинялось дій на збирання доказів, суд дійшов висновку, що вимога позивача про стягнення витрат на правничу допомогу підлягає частковому задоволенню в розмірі 3500 грн.
Апеляційний суд погоджується із вказаними висновками, так як вони є обґрунтованими, відповідають обставинам справи і вимогам закону.
Як встановлено судом, постановою Дарницького районного суду м. Києва від 14 червня 2022 року в справі № 753/5484/22, ОСОБА_1 визнано винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ст. 124 КУпАП. Встановлено, що 26 травня 2022 року приблизно о 16:00 ОСОБА_1 , керуючи транспортним засобом Ford д.н.з. НОМЕР_2 , рухаючись на по вул. Тепловозна, 1 в м. Києві, в порушення вимог п. 16.11 ПДР, рухаючись по другорядній дорозі, не надав перевагу автомобілю Mitsubishi д.н.з. НОМЕР_1 , який рухався по головній дорозі, внаслідок чого скоїв з ним зіткнення, що призвело до механічного ушкодження зазначених транспортних засобів. Судом встановлено, що ОСОБА_1 порушив п. 16.11 ПДР та у його діях наявний склад адміністративного правопорушення, передбаченого ст.124 КУпАП (а. с. 44 - 45).
Власником автомобіля Mitsubishi д.н.з. НОМЕР_1 є ОСОБА_4 на підставі свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу НОМЕР_3 , в особливих відмітках якого зазначено право керування ОСОБА_3 даним транспортним засобом (а. с. 43, 152).
На а. с. 16, 17, 31 наявна копія акту надання послуг евакуатора № 980 від 26 травня 2022 року, згідно якого ОСОБА_3 було надано послуги евакуатора у вигляді перевезення автомобіля Mitsubishi д.н.з. НОМЕР_1 , вартістю 1300 грн., та товарного чеку на суму 1300 грн.
Згідно звіту № 66/48.06.22 про оцінку вартості матеріального збитку, складеного 15 червня 2022 року суб'єктом оціночної діяльності ФОП ОСОБА_5 , матеріальний збиток, завданий власникові Mitsubishi д.н.з. НОМЕР_1 в результаті його пошкодження на дату оцінки КТЗ складає 62838,97 грн. (а. с. 18 - 24).
Звіт про оцінку вартості матеріального збитку складеного відповідно до умов договору 66/48.06.22 про проведення незалежної експертної оцінки транспортного засобу, укладеного ФОП " ОСОБА_5 " з ОСОБА_4 (а. с. 14 - 15), вартість складання звіту становила 2500 грн., оплачених позивачем згідно квитанції від 15 червня 2022 року (а. с. 32).
На підтвердження витрат, понесених ОСОБА_4 на правничу допомогу адвоката, ним надано копію договору про надання правової допомоги, укладеного 26 травня 2022 року в м. Київ з адвокатом Радіоновою Н.Є., згідно п. 1 якого клієнт в порядку та на умовах, визначених цим договором, дає завдання-доручення, а адвокат зобов'язується відповідно до завдання-доручення клієнта надати йому за плату юридичні послуги адвоката щодо досудового супроводу та підготовки процесуальних документів з приводу ДТП, яка мала місце 26 травня 2022 року, за участю транспортного засобу ОСОБА_1 , для подальшого звернення до суду. Згідно п. 3 договору, клієнт сплатив адвокату вартість юридичних послуг адвоката (гонорар) в розмірі згідно квитанції. Гонорар адвоката, зазначений в п. 3.1 договору, сплачується клієнтом на протязі трьох робочих днів з моменту отримання адвокатом завдання на виконання (а. с. 9 - 10), а копію квитанції, складеної адвокатом Радіоновою Н.Є., датованої 27 травня 2022 року, в якій зазначено адресу АДРЕСА_1 "Юридичні послуги", на ім'я ОСОБА_3 , найменування послуг: опрацювання матеріалів, проведення нормативно-правового аналізу документів судової практики щодо відшкодування матеріальної і моральної шкоди, завданої ДТП, опрацювання законодавчої бази, що регулюють спірні правовідносини, консультування замовника, формування правової позиції, збір матеріалів, доказів, складання позовної заяви, тиражування (копіювання) документів для звернення до суду. Вартість послуги 8900 грн. (а. с. 12), а також копію акту № 1 про надання юридичних послуг від 26 травня 2022 року, складеного у м. Київ за договором про надання юридичних послуг від 26 травня 2022 року, згідно якого виконавець виконав та здав роботу, а замовник прийняв та сплатив за роботу, а саме юридичні послуги щодо досудового супроводу та підготовки процесуальних документів з приводу ДТП, яка мала місце 26 травня 2022 року, за участю транспортного засобу відповідача ОСОБА_1 , для подальшого звернення до суду, які складаються з наступного переліку виконаних робіт: опрацювання матеріалів, проведення нормативно-правового аналізу документів судової практики щодо відшкодування матеріальної і моральної шкоди, завданої ДТП, опрацювання законодавчої бази, що регулюють спірні правовідносини - 5 годин, консультування замовника - 6 годин, формування правової позиції - 2 години, збір матеріалів, доказів, складання позовної заяви, тиражування документів для звернення до суду - 10 годин, всього 23 години (а. с. 13).
Вказані обставини підтверджуються наявними у справі доказами.
Крім того, до відзиву на апеляційну скаргу позивачем ОСОБА_3 надано новий доказ, а саме копію довідки добровольчого формування Гребінківської селищної територіальної громади від 04 червня 2023 року про участь ОСОБА_3 в чергуваннях на спостережному пункті.
Відповідно до ч. 1, 3 ст. 376 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об'єктивно не залежали від нього.
Позивач, особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб, повинні подати докази разом з поданням позовної заяви (ч. 2 ст. 83 ЦПК України).
Частиною 1 статті 13 ЦПК України визначено, що суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Відповідно до ч. 4 ст. 12 ЦПК України кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
Відповідно до ст. 126 ЦПК України право на вчинення процесуальної дії втрачається із закінченням строку, встановленого законом або судом. Документи, подані після закінчення процесуальних строків, залишаються без розгляду, крім випадків, передбачених цим Кодексом.
Виходячи з викладеного, оскільки розгляд справи на підставі доказів, які не надавалися до суду першої інстанції, суперечить принципу диспозитивності цивільного судочинства, та оскільки клопотання про прийняття нових доказів позивачем не заявлено, не надано докази неможливості подання нових доказів до суду першої інстанції з причин, що об'єктивно не залежали від позивача, не заявлено клопотання про поновлення строку для подання нових доказів, суд апеляційної інстанції на підставі ч. 3 ст. 367 ЦПК України позбавлений процесуальної можливості прийняти зазначені документи як належні та допустимі докази та надати їм відповідну оцінку.
Згідно ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Згідно ст. 12 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Відповідно до ст. 89 ЦПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Відповідно до частини першої статті 1166 ЦК України майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.
Згідно з частинами першою, другою статті 1187 ЦК України джерелом підвищеної небезпеки є діяльність, пов'язана з використанням, зберіганням або утриманням транспортних засобів, що створює підвищену небезпеку для особи, яка цю діяльність здійснює та інших осіб. Шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об'єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку.
Відповідно до ст. 1192 ЦК України якщо інше не встановлено законом, з урахуванням обставин справи суд за вибором потерпілого може зобов'язати особу, яка завдала шкоди майну, відшкодувати її в натурі (передати річ того ж роду і такої ж якості, полагодити пошкоджену річ тощо) або відшкодувати завдані збитки у повному обсязі. Розмір збитків, що підлягають відшкодуванню потерпілому, визначається відповідно до реальної вартості втраченого майна на момент розгляду справи або виконання робіт, необхідних для відновлення пошкодженої речі.
Загальні підстави відповідальності за завдану майнову та моральну шкоду передбачені нормами статей 1166, 1167 ЦК України, відповідно до яких шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності вини. Особа, яка завдала шкоди, звільняється від її відшкодування, якщо вона доведе, що шкоди завдано не з її вини.
Для настання деліктної відповідальності за статтями 1166, 1167 ЦК України необхідна наявність складу правопорушення, а саме: наявність шкоди; протиправна поведінка заподіювача шкоди; причинний зв'язок між шкодою та протиправною поведінкою заподіювача; вина.
Відсутність хоча б одного з таких елементів виключає відповідальність за заподіяння шкоди.
Суд, зокрема, повинен з'ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві шкоди, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору.
Розглядаючи позови про відшкодування шкоди, суди повинні мати на увазі, що шкода, заподіяна особі і майну громадянина або заподіяна майну юридичної особи, підлягає відшкодуванню в повному обсязі особою, яка її заподіяла, за умови, що дії останньої були неправомірними, між ними і шкодою є безпосередній причинний зв'язок та є вина зазначеної особи. Для наявності деліктної відповідальності необхідна наявність складу правопорушення: а) наявність шкоди, б) протиправна поведінка заподіювача шкоди, в) причинний зв'язок між шкодою та поведінкою заподіювача, г) вина.
Таким чином, цивільне законодавство в деліктних зобов'язаннях передбачає презумпцію вини, якщо у процесі розгляду справи зазначена презумпція не спростована, то вона є юридичною підставою для висновку про наявність вини заподіювача шкоди.
З огляду на викладене та з урахуванням визначених цивільним процесуальним законом принципів змагальності й диспозитивності цивільного процесу саме на відповідача покладено обов'язок доведення відсутності вини у завданні шкоди, а позивач доводить наявність шкоди та її розмір.
Такі правові висновки підтримуються на даний час Верховним Судом, зокрема в постанові від 25 лютого 2019 року в справі № 466/4051/15-ц.
Відповідно до ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.
Характеристиками доказів є їх належність, достовірність, допустимість та достатність. Так, належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи. Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування (ст. 77 - 80 ЦПК України).
Відповідно до ст. 89 ЦПК України суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Відповідно до ч. 6 ст. 82 ЦПК України вирок суду в кримінальному провадженні, ухвала про закриття кримінального провадження і звільнення особи від кримінальної відповідальності або постанова суду у справі про адміністративне правопорушення, які набрали законної сили, є обов'язковими для суду, що розглядає справу про правові наслідки дій чи бездіяльності особи, стосовно якої ухвалений вирок, ухвала або постанова суду, лише в питанні, чи мали місце ці дії (бездіяльність) та чи вчинені вони цією особою.
Враховуючи вказані норми матеріального права, встановивши фактичні обставини справи, які мають суттєве значення для її вирішення, суд дійшов цілком обґрунтованого висновку про часткове задоволення позовних вимог про відшкодування шкоди, оскільки позивач надав належні та допустимі докази на підтвердження завдання йому майнової шкоди та її розміру, понесених моральних страждань. Визначаючи розподіл тягаря доведення, судом враховано, що у такій категорії спорів позивач звільняється від обов'язку доведення вини відповідача, проте зобов'язаний довести наявність інших елементів цивільно-правової відповідальності особи за завдання іншій особі шкоди в результаті вчинення протиправних дій або бездіяльності.
Судом першої інстанції правильно встановлено і доводами апеляційної скарги не спростовано, що відповідач, заперечуючи проти позову, не надав суду доказів на спростування того, що дорожньо-транспортна пригода, внаслідок якої було пошкоджено транспортний засіб позивача, відбулася не з його вини, а також доказів на спростування розміру заподіяної шкоди.
Так, судом першої інстанції встановлено, що постановою Дніпровського районного суду м. Києва від 14 червня 2022 року ОСОБА_1 визнано винним в скоєнні дорожньо-транспортної пригоди та притягнуто до адміністративної відповідальності за ст. 124 КУпАП, постанова набрала законної сили.
Згідно правових висновків, викладених в постанові Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 05 вересня 2019 року у справі № 234/16272/15-ц), Верховного Суду в постанові від 01 березня 2023 року в справі № 752/27457/21, при розгляді справи про цивільно-правові наслідки дій особи, стосовно якої ухвалено постанову суду у справі про адміністративне правопорушення, ця постанова обов'язкова для суду з питань, чи мали місце ці дії та чи вчинені вони цією особою. Тому, розглядаючи цей позов, суд не вправі обговорювати вину такої особи, а може вирішувати питання лише про розмір (частки) відшкодування.
Враховуючи, що відповідачем на надано будь-яких доказів спільної вини водіїв у скоєнні дорожньо-транспортної пригоди, зокрема, що позивач ОСОБА_3 був також притягнутий до адміністративної відповідальності за ст. 124 КУпАП за обставин, зазначених у постанові Дніпровського районного суду м. Києва від 14 червня 2022 року, а також враховуючи, що постанову в справі № 753/5484/22 ОСОБА_1 не оскаржував, апеляційний суд відхиляє як необґрунтовані припущення доводи апеляційної скарги, що характер розташування транспортних засобів на схемі ДТП та пошкодження ставлять під сумнів наявність вини у ОСОБА_1 , в той час як автомобіль під керуванням ОСОБА_3 рухався з перевищенням швидкості.
Апеляційний суд відхиляє як безпідставні доводи апеляційної скарги, що преюдицію складають лише обставини ДТП, а не кваліфікація вини, або наявність вини у діях ОСОБА_1 , які відносяться до правової оцінки, з огляду на те, що такі аргументи ґрунтуються на помилковому тлумаченні відповідачем норм матеріального права і суперечать вищезгаданому правовому висновку Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 05 вересня 2019 року у справі № 234/16272/15-ц.
Є необґрунтованими та відхиляються апеляційним судом доводи відповідача в апеляційній скарзі, що судом не було залучено до участі в справі МТСБУ та власників транспортних засобів, оскільки ОСОБА_3 лише керував транспортним засобом, виходячи з наступного.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 14 грудня 2021 року у справі № 147/66/17 (провадження № 14-95цс20) зазначено, що факт правомірності володіння особою транспортним засобом є достатньою підставою для неї, щоб звернутися за захистом права щодо відшкодування шкоди, заподіяної вказаному майну. За змістом частини другої статті 1187 ЦК України володільцем джерела підвищеної небезпеки є юридична особа або громадянин, що здійснюють експлуатацію джерела підвищеної небезпеки в силу права власності, повного господарського відання, оперативного управління або з інших правових підстав (договору оренди, довіреності тощо). Пунктом 2.2. ПДР передбачено, що власник транспортного засобу, а також особа, яка використовує такий транспортний засіб на законних підставах, можуть передавати керування транспортним засобом іншій особі, що має при собі посвідчення водія на право керування транспортним засобом відповідної категорії. Власник транспортного засобу може передавати такий засіб у користування іншій особі, що має посвідчення водія на право керування транспортним засобом відповідної категорії, передавши їй реєстраційний документ на цей транспортний засіб.
Судом встановлено, що позивач ОСОБА_3 керував автомобілем Mitsubishi д.н.з. НОМЕР_1 . До позовної заяви позивачем додані копії посвідчення водія та свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу Mitsubishi д.н.з. НОМЕР_1 , в особливих відмітках якого зазначено про право керування ОСОБА_3 , що свідчить про правомірність володіння позивачем вказаним легковим автомобілем.
Отже, позивачу, який правомірно керував транспортним засобом, належить право на відшкодування майнової шкоди, заподіяної цьому майну.
Крім того, апеляційний суд не може погодитися з необґрунтованими доводами апеляційної скарги, що матеріали справи не містять доказів звернення ОСОБА_3 до МТСБУ та доказів прийняття МТСБУ рішення про виплату або про відмову в такій виплаті.
Відповідно до ст. 41.1 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" МТСБУ за рахунок коштів фонду захисту потерпілих відшкодовує шкоду на умовах, визначених цим Законом, у разі її заподіяння транспортним засобом, власник якого не застрахував свою цивільно-правову відповідальність, крім шкоди, заподіяної транспортному засобу, який не відповідає вимогам пункту 1.7 статті 1 цього Закону (забезпечений транспортний засіб - транспортний засіб, зазначений у чинному договорі обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності, за умови його експлуатації особами, відповідальність яких застрахована).
Враховуючи, що дорожньо-транспортна пригода сталася за участі водіїв транспортних засобів, цивільно-правова відповідальність яких не була застрахована відповідно до Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів", і дані обставини перевірені судом першої інстанції, доводи апеляційної скарги, що ОСОБА_3 був зобов'язаний спочатку звернутися до МТСБУ, а після отримання виплати або відмови подати позов до суду, не ґрунтуються на доказах, наявних в матеріалах справи. та відхиляються апеляційним судом.
Апеляційний суд відхиляє як необґрунтовані доводи апеляційної скарги, що ОСОБА_3 за усною домовленістю з ОСОБА_1 отримав від нього узгоджену між ними суму відшкодування 20000 грн., з огляду на відсутність в матеріалах справи будь-яких доказів, що позивач погодився на відшкодування в зазначеному розмірі, зокрема розписок про відсутність майнових претензій, про що правильно зазначено в рішенні судом першої інстанції.
При цьому посилання ОСОБА_1 на необхідність повернення потерпілою особою вже отриманих коштів, які відшкодовані відповідачем в добровільному порядку, у випадку незгоди з розміром такого відшкодування, не ґрунтуються на вимогах закону та відхиляються апеляційним судом.
На підтвердження розміру заподіяної шкоди позивачем ОСОБА_3 було надано звіт про оцінку вартості матеріального збитку від 15 червня 2022 року, складеного суб'єктом оціночної діяльності - ФОП ОСОБА_5 , згідно якого матеріальний збиток, завданий власникові Mitsubishi д.н.з. НОМЕР_1 в результаті його пошкодження на дату оцінки КТЗ складає 62838,97 грн., з яких судом першої інстанції, враховуючи добровільну сплату відповідачем 20000 грн., присуджено до сплати 42838,97 грн. (а. с. 18 - 24).
Суд першої інстанції надав правової оцінки даному доказу, правомірно відхиливши доводи відповідача про неналежність даного доказу, встановивши, що звіт містить визначення вартості відновлювального ремонту, порядок та формулу його розрахунку, а також порядок розрахунку матеріального збитку, який також визначений у цьому звіті. Звіт містить дату складання, підписи оцінювача, інші необхідні вихідні дані та реквізити, і будь-яких доказів щодо неправомірних дій оцінювача під час складання звіту матеріали справи не містять, як і не містять доказів складення звіту з порушенням вимог чинного законодавства.
Апеляційний суд не погоджується з доводами апеляційної скарги, що акт огляду транспортного засобу № 6648 всупереч пп. и) п. 4.4 Методики товарознавчої експертизи та оцінки колісних транспортних засобів, затвердженої наказом Міністерства юстиції України, Фонду державного майна України № 142/5/2092 не містить дати та місця його складання, оскільки наведені відповідачем вимоги пп. и) п. 4.4 Методики відносяться не до акту огляду, а до звіту про оцінку КТЗ, і оскільки на виконання цих вимог у звіті від 15 червня 2022 року зазначено, що огляд КТЗ проводився 14 червня 2022 року в присутності власника за адресою АДРЕСА_2 (а. с. 21 зворот).
Апеляційний суд відхиляє як безпідставні доводи апеляційної скарги про відсутність в матеріалах справи матеріалів фотофіксації, що він вважав порушенням пп. с) п. 4.4 Методики, відповідно до якого у звіті зазначаються додатки, які становлять невід'ємну частину звіту (акта), висновку експерта про оцінку і містять дані стосовно технічного стану КТЗ (його складників), їх фотографічні зображення і дані, що підтверджують припущення та розрахунки.
Апеляційний суд враховує, що відповідачем не спростовано розміру матеріального збитку, встановленого у дослідницькій частині звіту про оцінку вартості матеріального збитку від 15 червня 2022 року, не надано іншого звіту про вартість матеріального збитку на спростування звіту позивача, не заявлено клопотань про призначення судової автотоварознавчої експертизи, на що обґрунтовано звернуто увагу в рішенні суду першої інстанції, а відтак приєднання до матеріалів справи витягу зі звіту про оцінку без приєднання фотографічних зображень транспортного засобу не впливає саме по собі на дійсність цього звіту, не свідчить про автоматичну його недійсність чи невідповідність вимогам законодавства.
Не ґрунтуються на вимогах закону та відхиляються апеляційним судом доводи апеляційної скарги, що розрахунок шкоди у звіті від 15 червня 2022 року здійснений не на дату дорожньо-транспортної пригоди, з огляду на положення ст. 1192 ЦК України, відповідно до якої розмір збитків, що підлягають відшкодуванню потерпілому, визначається відповідно до реальної вартості втраченого майна на момент розгляду справи або виконання робіт, необхідних для відновлення пошкодженої речі.
Крім того, судом першої інстанції присуджено до сплати вартість послуг евакуатора 1300 грн. та вартість послуг оцінювача 2500 грн., і аргументів проти висновків суду першої інстанції в наведеній частині апеляційна скарга не містить.
Оцінюючи доводи апеляційної скарги про недоведеність позивачем заподіяння йому моральної шкоди та відсутність доказів на підтвердження відповідних обставин унеможливлення здійснення певних дій внаслідок пошкодження автомобіля, на що позивач посилався в позові, апеляційний суд виходить із наступного.
Відповідно до ст. 23 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає: 1) у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я; 2) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів; 3) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку із знищенням чи пошкодженням її майна; 4) у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.
Відповідно до ст. 1167 ЦК України моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.
У п. 9 постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року № 4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» роз'яснено, що суд має врахувати характер та обсяг заподіяних позивачеві моральних і фізичних страждань, ступінь вини відповідача у кожному конкретному випадку, а також інші обставини, зокрема, характер і тривалість страждань, стан здоров'я потерпілого, тяжкість завданої травми, наслідки тілесних ушкоджень, істотність вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках.
При цьому, Європейський суд з прав людини вказує, що оцінка моральної шкоди по своєму характеру є складним процесом, за винятком випадків коли сума компенсації встановлена законом (STANKOV v. BULGARIA, № 68490/01, § 62, ЄСПЛ, 12 липня 2007 року).
Визначаючи підстави відшкодування заподіяної моральної шкоди, суд правильно прийняв до уваги посилання позивача на те, що автомобіль був значно пошкоджений в результаті дорожньо-транспортної пригоди, неможливість користування автомобілем призвела до життєвих незручностей та необхідності докладати додаткових зусиль для організації життя.
Формальні доводи відповідача про недоведення конкретних прикладів неможливості використання автомобіля в тих чи інших життєвих ситуаціях, на які посилався позивач (доставка будматеріалів, відвідування медичних закладів, виконання громадських обов'язків в якості добровольця добровольчого формування), не спростовують правильних висновків суду першої інстанції, що пошкодження автомобіля внаслідок неправомірних дій відповідача та неможливість його експлуатації особою, у володінні якої автомобіль перебував, вочевидь призвело до життєвих незручностей та необхідності докладати додаткових зусиль для організації життя.
Враховуючи глибину душевних страждань і переживань позивача, дотримуючись принципів розумності, виваженості та справедливості, судом першої інстанції зменшено заявлений до стягнення розмір моральної шкоди з 25000 грн. до 5000 грн.
Апеляційний суд погоджується з даними висновками, з огляду на те, що метою відшкодування моральної шкоди є компенсація у грошовому виразі потерпілій особі завданих їй фізичних чи душевних страждань, яких особа зазнала внаслідок порушення її прав.
Апеляційний суд також враховує, що Великою Палатою Верховного Суду в постанові від 15 грудня 2020 року у справі № 752/17832/14-ц (провадження № 14-538цс19) висловлено правовий висновок, згідно якого визначаючи розмір відшкодування, суд має керуватися принципами розумності, справедливості та співмірності. Розмір відшкодування моральної шкоди має бути не більшим, ніж достатньо для розумного задоволення потреб, і не повинен призводити до її безпідставного збагачення.
Апеляційний суд приймає до уваги, що в апеляційній скарзі жодним чином не спростовується визначений судом першої інстанції розмір стягнутого відшкодування моральної шкоди і обґрунтованих доводів щодо завищення розміру моральної шкоди не наведено.
Крім того, судом першої інстанції вирішено питання про відшкодування позивачу витрат на правничу допомогу.
Відповідно до ст. 59 Конституції України кожен має право на професійну правничу допомогу. Кожен є вільним у виборі захисника своїх прав.
Відповідно до ст. 15 ЦПК України учасники справи мають право користуватися правничою допомогою. Представництво у суді як вид правничої допомоги здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків, встановлених законом.
Відповідно до ст. 133, ч. 1 - 3 ст. 137 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу. Витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою. Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Відповідно до ч. 4, 5 ст. 137 ЦПК України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи. У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.
Судом першої інстанції досліджено надані позивачем докази, а саме копію договору про надання правової допомоги від 26 травня 2022 року № 26/05/22, квитанцію про сплату послуг адвоката в розмірі 8900 грн., акт № 1 від 26 травня 2022 року, підписаний адвокатом та позивачем, який містить найменування наданих послуг та витрати часу на них, враховано зауваження представника відповідача щодо часу, витраченого на консультування замовника, формування позиції, опрацювання матеріалів, складання позовної заяви, і зроблено обґрунтований висновок, з яким погоджується апеляційний суд, про явну неспівмірність витрат часу, зазначених в акті, із реально витраченим часом на підготовку позову, в зв'язку з чим вимога про стягнення витрат на правову допомогу підлягає частковому задоволенню в розмірі 3500 грн.
Враховуючи наведене, апеляційний суд відхиляє як безпідставні доводи апеляційної скарги про об'єктивну неможливість витрачання адвокатом зазначеного в акті часу (23 годин) на надання правничої допомоги, з огляду на те, що суд першої інстанції погодився з такими доводами і відповідно зменшив розмір витрат на правничу допомогу.
Щодо інших доводів апеляційної скарги, які також заявлялися відповідачем у відзиві на позовну заяву, про розбіжність у місці укладення договору та місці оплати гонорару, розбіжності в назві договору (про надання правової допомоги) та акті від 26 травня 2022 року (про надання юридичних послуг), про надання адвокатом правової допомоги, а не юридичних послуг, про тлумачення п. 3.1 договору, яким, на думку відповідача, констатовано подію сплати гонорару як такої, що вже відбулась, апеляційний суд погоджується з висновками суду першої інстанції, що оскільки подані позивачем документи дійсно підтверджують факт звернення за правовою допомогою до адвоката, отримання цієї допомоги та сплати за це коштів, надмірний формалізм при оцінці наданих доказів не буде свідчити про дотримання судом під час розгляду справи основних принципів та засад цивільного судочинства, одним з яких є відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення.
Враховуючи вищевикладене, відповідачем не спростовано критерію реальності витрат на правничу допомогу та їх розумний розмір 3500 грн., визначений судом першої інстанції.
Таким чином, суд першої інстанції правильно встановив правову природу заявленого позову, в достатньому обсязі визначився з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідив наявні у справі докази і надав їм належну оцінку в силу вимог статей 12, 13, 81, 89 ЦПК України, правильно встановив обставини справи, в результаті чого ухвалив законне й обґрунтоване рішення, яке відповідає вимогам статей 263, 264 ЦПК України, підстави для його скасування з мотивів, які викладені в апеляційній скарзі, відсутні.
Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів заявника та їх відображення у судовому рішенні, питання вмотивованості висновків суду, апеляційний суд виходить з того, що у справі, що розглядається, сторонам надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин, а доводи, викладені в апеляційній скарзі, не спростовують обґрунтованих та правильних висновків суду першої інстанції.
Відтак, не знайшли свого підтвердження під час апеляційного перегляду та відхиляються апеляційним судом доводи апеляційної скарги про неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи, неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права.
Інші доводи апеляційної скарги не ґрунтуються на доказах та законі, зводяться до переоцінки доказів, яким було надано належної оцінки судом, і не спростовують висновків суду першої інстанції.
Відповідно до ст. 375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
За таких обставин апеляційний суд приходить до висновку, що рішення суду першої інстанції відповідає обставинам справи, ухвалене з дотриманням норм матеріального і процесуального права і не може бути скасоване з підстав, викладених в апеляційній скарзі.
Керуючись ст. 7, 367, 374, 375, 381, 382 ЦПК України, суд,
ПОСТАНОВИВ:
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , подану представником ОСОБА_2 , залишити без задоволення.
Рішення Дарницького районного суду м. Києва від 29 березня 2023 року в частині задоволення позову залишити без змін.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття та касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених ч. 3 ст. 389 ЦПК України.
Судді : Кашперська Т.Ц.
Фінагеєв В.О.
Яворський М.А.