справа № 755/1601/22 головуючий у суді І інстанції Савлук Т.В.
провадження № 22-ц/824/9854/2023 суддя-доповідач у суді ІІ інстанції Фінагеєв В.О.
ПОСТАНОВА
Іменем України
27 вересня 2023 року м. Київ
Київський апеляційний суд
у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
Фінагеєва В.О. (суддя-доповідач), Кашперської Т.Ц., Яворського М.А.,
розглянувши в порядку письмового провадження цивільну справу за апеляційною скаргою Приватного акціонерного товариства «Акціонерна компанія «Київводоканал» на заочне рішення Дніпровського районного суду міста Києва від 27 липня 2022 року у справі за позовом Приватного акціонерного товариства «Акціонерна компанія «Київводоканал» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за житлово-комунальні послуги, -
ВСТАНОВИВ:
У січні 2022 року ПАТ «АТ «Київодоканал» звернулося до суду з позовом та просило стягнути з відповідача заборгованість за житлово-комунальні послуги в розмірі - 40 332 грн. 29 коп., 3% річних в розмірі - 3 596 грн. 15 коп., інфляційні витрати у розмірі - 12 351 грн. 66 коп.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що відповідач є споживачем послуг з водопостачання та водовідведення в квартирі за адресою: АДРЕСА_1 , які надаються позивачем. Відповідач не виконує зобов'язання по оплаті послуг з централізованого водопостачання та водовідведення, внаслідок чого за період з 01 липня 2014 року по 30 листопада 2021 року утворилася заборгованість у розмірі 40 332 грн. 29 коп.
Заочним рішенням Дніпровського районного суду міста Києва від 27 липня 2022 року позов ПАТ «АТ «Київодоканал» задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ПАТ «АК «Київводоканал» заборгованість за спожиті житлово-комунальні послуги з водопостачання та водовідведення у розмірі 40 332 грн. 29 коп., інфляційні втрати у розмірі 11 536 грн. 12 коп., 3 % річних у розмірі 3 353 грн. 01 коп. В іншій частині позовних вимог відмовлено. Вирішено питання про розподіл судових витрат.
В апеляційній скарзі ПАТ «АТ «Київводоканал» просить скасувати рішення суду першої інстанції в частині відмови у стягненні 3% річних в розмірі 243 грн. 14 коп. та інфляційних втрат у розмірі 815 грн. 54 коп. та витрат за отримання відомостей з Державного реєстру речових прав у розмірі 35 грн. через неправильне застосування норм матеріального права, та ухвалити нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги в цій частині.
В обґрунтування доводів апеляційної скарги позивач зазначає, що відмовляючи у задоволенні позову в частині 3% річних та інфляційних втрат суд першої інстанції посилався на те, що на території України з 12 березня 2020 року було запроваджено карантин, на період дії якого Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на запобігання виникненню і поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19)» (№530-ІХ від 17 березня 2020 року), на період дії карантину або обмежувальних заходів, пов'язаних із поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19), та протягом 30 днів з дня його відміни забороняється: нарахування та стягнення неустойки (штрафів, пені) за несвоєчасне здійснення платежів за житлово-комунальні послуги. При цьому, судом першої інстанції залишено поза увагою те, що норми матеріального права вирізняють штрафні санкції, до складу яких належить неустойка (штраф, пеня) та компенсаційні втрати, до складу яких належить інфляційні витрати та 3% річних. Так, Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на запобігання виникненню і поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19)» заборонено нараховувати та стягувати саме неустойку (штраф, пеню), при цьому жодної заборони нараховувати та стягувати компенсаційні втрати вказаним Законом не передбачено. Положення ст. 549 ЦК України (штраф, пеня) та ст. 625 ЦК України (3% річних, інфляційні втрати) є різними за своєю правовою природною. Окрім зазначеного, ПрАТ «АК «Київводоканал» не погоджується з рішенням суду першої інстанції щодо відмови в задоволенні вимог, пов'язаних з отриманням інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно в розмірі 35,00 грн.. тому що, в разі належного виконання відповідачем своїх обов'язків щодо вчасної оплати житлово-комунальних послуг позивач не змушений був би звертатись за отриманням витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно для подальшого встановлення власника нерухомого майна для належного захисту своїх інтересів в судовому порядку.
Відповідно до ч. 1 ст. 368 ЦПК України справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими главою І розділу V ЦПК України.
Відповідно до ч. 1 ст. 369 ЦПК України апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.
Відповідно до ч. 13 статті 7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.
Враховуючи вищезазначене, розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи.
Перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, апеляційний суд вважає за необхідне апеляційну скаргу задовольнити частково, виходячи з наступного.
Відповідно до ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються, як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Судом встановлено, що відповідач є споживачем послуг з водопостачання та водовідведення, по квартирі АДРЕСА_2 , які надаються ПрАТ «АК «Київводоканал».
Відповідно до п. 1.1. Договору, ПрАТ «АК «Київводоканал» зобов'язується своєчасно надавати споживачеві відповідної якості послуги з централізованого постачання холодної води та послуг з водовідведення холодної та гарячої води (з використанням внутрішньо будинкових систем), а споживач зобов'язується своєчасно оплачувати надані послуги за встановленими тарифами у строки і на умовах, що передбачені договором.
Згідно розрахунку заборгованості відповідача по сплаті за надані житлово-комунальні послуги за період з 01 липня 2014 року по 30 листопада 2021 року, вона становить 40 332 грн. 29 коп. та складається із: 40 148 грн. 68 коп. - заборгованість за послуги з водопостачання та водовідведення; 66 грн. 29 коп. - заборгованість зі сплати внеску за обслуговування вузлів комерційного обліку; 117 грн. 32 коп. - заборгованість з внесення плати за абонентське обслуговування.
У зв'язку з простроченням щодо оплати житлово-комунальних послуг, відповідач зобов'язана сплати 3% річних у розмірі 3 596 грн. 15 коп. та інфляційні втрати у розмірі 12 351 грн. 66 коп.
Ухвалюючи рішення відмову у задоволенні позову в частині стягнення 3% річних та інфляційних втрат за період з 17 березня 2020 року по 30 листопада 2021 року суд першої інстанції виходив з того, що на території України з 12 березня 2020 року було запроваджено карантин, на період дії якого Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на запобігання виникненню і поширенню коронавірусної хвороби (СОVID-19)» (№530-ІХ від 17 березня 2020 року) заборонено нарахування та стягнення неустойки (штрафів, пені) за несвоєчасне здійснення платежів за житлово-комунальні послуги.
Апеляційний суд непогоджується з такими висновками суду першої інстанції з наступних підстав.
Частиною 1 ст. 1 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» визначено, що житлово-комунальні послуги - це результат господарської діяльності, спрямованої на забезпечення умов проживання та/або перебування осіб у житлових і нежитлових приміщеннях, будинках і спорудах, комплексах будинків і споруд відповідно до нормативів, норм, стандартів, порядків і правил, що здійснюється на підставі відповідних договорів про надання житлово-комунальних послуг.
Відповідно ст. 179 Житлового кодексу України, користування будинками (квартирами) державного і громадського житлового фонду, фонду житлово-будівельних кооперативів, а також приватного житлового фонду та їх утримання здійснюється з обов'язковим додержанням вимог Правил користування приміщеннями жилих будинків і прибудинковими територіями, які затверджуються Кабінетом Міністрів України.
За правилами ст. 9 Закону України «Про житлово-комунальні послуги», споживач здійснює оплату за спожиті житлово-комунальні послуги щомісяця, якщо інший порядок та строки не визначені відповідним договором. Споживач не звільняється від оплати житлово-комунальних послуг, отриманих ним до укладення відповідного договору.
Згідно положень пунктів 1, 5, 10 ч. 2 ст. 7 Закону України «Про житлово-комунальні послуги», споживач зобов'язаний укладати договори про надання житлово-комунальних послуг у порядку і випадках, визначених законом; оплачувати надані житлово-комунальні послуги за цінами/тарифами, встановленими відповідно до законодавства, у строки, встановлені відповідними договорами; у разі несвоєчасного здійснення платежів за житлово-комунальні послуги сплачувати пеню в розмірах, установлених законом або договорами про надання житлово-комунальних послуг.
Як вбачається з матеріалів справи, відповідач є споживачем послуг з водопостачання та водовідведення, по квартирі АДРЕСА_2 , які надаються ПрАТ «АК «Київводоканал».
При цьому, відповідач не виконує зобов'язання по оплаті послуг з централізованого водопостачання та водовідведення, внаслідок чого за період з 01 липня 2014 року по 30 листопада 2021 року утворилася заборгованість у розмірі 40 332 грн. 29 коп., яка складається із заборгованості за послуги з водопостачання та водовідведення, ці обставини підтверджуються долученими до справи доказами, які надано позивачем.
Відповідач не скористалася правом подати докази на спростування заявлених вимог та належного виконання зобов'язання по сплаті за спожиті комунальні послуги. Відтак, суд дійшов висновку про задоволення позовних вимог щодо стягнення зазначеної суми боргу.
В зазначеній частині рішення суду першої інстанції сторонами не оскаржується.
Відповідно до частини другої статті 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Відповідно до статті 610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Відповідно до частини першої статті 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Відповідно до п. 1.1. Договору, ПрАТ «АК «Київводоканал» зобов'язується своєчасно надавати споживачеві відповідної якості послуги з централізованого постачання холодної води та послуг з водовідведення холодної та гарячої води (з використанням внутрішньо будинкових систем), а споживач зобов'язується своєчасно оплачувати надані послуги за встановленими тарифами у строки і на умовах, що передбачені договором.
Відповідач, в порушення умов договору та вимог чинного законодавства, зобов'язання щодо повної та своєчасної оплати спожитих в період з 01 липня 2014 року по 30 листопада 2021 року послуг з водопостачання та водовідведення не виконала належним чином, а отже - є такою, що прострочила зобов'язання.
Отже, позивачем правомірно було нараховано інфляційні втрати та 3% річних, які передбачені чинним законодавством.
Відмовляючи в задоволені позову в оскаржуваній частині, суд застосував норми Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на запобігання виникненню і поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19)» (№530-ІХ від 17 березня 2020 року), яким заборонено нарахування та стягнення неустойки (штрафів, пені) за несвоєчасне здійснення платежів за житлово-комунальні послуги, до нарахування та стягнення 3% річних та інфляційних втрат за період з 17 березня 2020 року по 30 листопада 2021 року.
Разом з тим, у відповідності до ст. 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання, а штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання.
Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
Інфляційні нарахування на суму боргу, сплату яких передбачено частиною 2 статті 625 Цивільного кодексу України, не є штрафною санкцією, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення в їх сплаті. Сплата трьох процентів річних від простроченої суми, так само як й інфляційні нарахування, не мають характеру штрафних санкцій, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові, і є способом захисту майнового права та інтересу кредитора шляхом отримання від боржника компенсації (плати) за користування ним коштами, належними до сплати кредиторові, а тому ці кошти нараховуються незалежно від вини боржника.
Відповідно до ст. 509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених ст. 11 цього Кодексу.
Зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться (ч. 1 ст. 526 ЦК України»).
Статтею 625 ЦК України визначено, що боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
За змістом цієї норми закону нарахування інфляційних втрат на суму боргу та трьох відсотків річних входять до складу грошового зобов'язання і є особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов'язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.
Отже, законодавець розділяє поняття неустойки (штрафів, пені) та індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, розділяє визначення, правову природу та характер нарахування.
Інфляційні нарахування на суму боргу та 3 відсотки річних не є штрафною санкцією.
Відтак, застосування судом першої інстанції норм Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на запобігання виникненню і поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19)» (№530-ІХ від 17 березня 2020 року), яким заборонено нарахування та стягнення неустойки (штрафів, пені) за несвоєчасне здійснення платежів за житлово-комунальні послуги є помилковим.
Враховуючи зазначене, рішення суду першої інстанції в частині відмови у стягненні з відповідача 3 % річних у розмірі 243 грн. 14 коп. та інфляційних втрат у розмірі 815 грн. 54 коп. з 17 березня 2020 року по 30 листопада 2021 року є необґрунтованим, що у відповідності до вимог ст. 376 ЦПК України є підставою до скасування рішення суду в зазначеній частині та прийняття нової постанови по суті вимог позивача.
Щодо стягнення з відповідача витрат, пов'язаних з отриманням інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно в розмірі 35,00 гривень, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку, що такі вимоги не підлягають задоволенню, оскільки позивач не надав суду доказів, що такі витрати понесені підприємством. З наданої суду квитанції про сплату 35 грн. за вказані послуги не зазначено, що платником є саме позивач.
Крім того, апеляційна скарга не містить доводів щодо необґрунтованості висновків суду першої інстанції в зазначеній частині та доводів, які б спростовували зазначені висновки.
Враховуючи викладене, висновки суду першої інстанції в зазначеній частині відповідають фактичним обставинам справи, що у відповідності до ст. 375 ЦПК України є підставою для залишення апеляційної скарги без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін.
Згідно з ч. 13 ст. 141 ЦПК України якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.
При подачі апеляційної скарги позивач сплатив судовий збір у розмірі 3 721 грн. 50 коп. Оскільки апеляційний суд приходить до висновку про часткове задоволення апеляційної скарги (97%), сплачений судовий збір підлягає стягненню з відповідача пропорційно до задоволених вимог, а саме у розмірі 3 609 грн. 85 коп.
На підставі викладеного та керуючись статтями 374, 375, 376, 381, 382-384 ЦПК України, апеляційний суд, -
ПОСТАНОВИВ:
Апеляційну скаргу Приватного акціонерного товариства «Акціонерна компанія «Київводоканал» задовольнити частково.
Заочне рішення Дніпровського районного суду міста Києва від 27 липня 2022 року в частині відмови у стягненні з ОСОБА_1 на користь Приватного акціонерного товариства «Акціонерна компанія «Київводоканал» 3% річних та інфляційних втрат за період з 17 березня 2020 року по 30 листопада 2021 року скасувати та ухвали в цій частині нове судове рішення, яким позовні вимоги в цій частині задовольнити.
Стягнути з ОСОБА_1 , місце проживання: АДРЕСА_1 , ідентифікаційний номер - НОМЕР_1 , на користь Приватного акціонерного товариства «Акціонерна компанія «Київводоканал», місце знаходження: вул. Лейпцизька, 1-а, м. Київ, ідентифікаційний код - 03327664, 3% річних у розмірі 243 (двісті сорок три) гривні 14 копійок, інфляційні втрати у розмірі 815 (вісімсот п'ятнадцять) гривень 54 копійки та судовий збір у розмірі 3 609 (три тисячі шістсот дев'ять) гривень.
В іншій частині заочне рішення Дніпровського районного суду міста Києва від 27 липня 2022 року залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та оскарженню не підлягає, крім випадків, визначених частиною 3 статті 389 Цивільного процесуального кодексу України.
Судді Фінагеєв В.О.
Кашперська Т.Ц.
Яворський М.А.