ОКРЕМА ДУМКА
Суддів Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду Зайцева А. Ю., Тітова М. Ю.
27 вересня 2023 року
м. Київ
справа № 369/4378/22
провадження № 61-7818св23
У червні 2022 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 про поділ майна подружжя, в якому просив визнати за ним право власності на 1/2 частину квартири АДРЕСА_1 , загальною площею 47,7 кв. м, визнати за ним право власності на 1/2 частину житлового будинку загальною площею 497,5 кв. м, що розташований на АДРЕСА_2 та на 1/2 частину земельних ділянок під ним площею 0,0396 га, кадастровий номер 3222485901:01:019:5050, та площею 0,0374 га, кадастровий номер 3222485901:01:019:5051, із цільовим призначенням: для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд. Позовні вимоги мотивовані тим, що зазначене майно було придбане в період шлюбу, воно належить подружжю на праві спільної сумісної власності, а тому підлягає поділу.
Заочним рішенням Києво-Святошинського районного суду Київської області від 12 жовтня 2022 року позов ОСОБА_1 залишено без задоволення з підстав недоведеності того, що спірне нерухоме майно є об'єктом спільної сумісної власності подружжя.
Постановою Київського апеляційного суду від 29 березня 2023 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково. Заочне рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 12 жовтня 2022 року скасовано і ухвалено нове судове рішення про відмову в позові, зокрема і з підстав того, що поділ майна подружжя в обраний спосіб порушує майнові права та інтереси третіх осіб як стягувачів й направлений на недопущення звернення стягнення на майно боржника, сторони діють очевидно недобросовісно та зловживають своїми правами.
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду постановою від 27 вересня 2023 року касаційну скаргу ОСОБА_1 залишив без задоволення, а постанову Київського апеляційного суду від 29 березня 2023 року та додаткову постанову Київського апеляційного суду від 10 травня 2023 року залишив без змін, мотивуючи тим, що суд апеляційної інстанції дійшов правильного висновку про те, що поділ майна подружжя в обраний позивачем спосіб порушує майнові права та інтереси третьої особи, як стягувача й направлений на недопущення звернення стягнення на майно боржника.
Не можемо погодитись з таким висновками колегії суддів Верховного Суду з наступних міркувань.
Відповідно до статті 60 СК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя.
Тлумачення норм статті 61 СК України дозволяє дійти висновку, що спільною сумісною власністю подружжя, що підлягає поділу, можуть бути будь-які види майна, за винятком тих, які згідно із законом не можуть їм належати (виключені з цивільного обороту), незалежно від того, на ім'я кого з подружжя вони були набуті.
Згідно зі статтею 63 СК України дружина та чоловік мають рівні права на володіння, користування і розпоряджання майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено домовленістю між ними.
Відповідно до частини першої статті 70 СК України у разі поділу майна, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором.
У цій справі було встановлено та не заперечувалось сторонами, що житловий будинок та земельні ділянки були придбані ними під час шлюбу, а тому належать їм на праві спільної сумісної власності.
Незалежно від того, на чиє ім'я було зареєстровано право власності, будинок та земельні ділянки придбані у шлюбі належать обом з подружжя з часу їх придбання і частки у праві власності відповідно до статті 70 СК України є рівними, про що і було заявлено позовні вимоги у цій справі.
Судами встановлено, що третя особа у цій справі ОСОБА_3 є кредитором відповідача ОСОБА_2 , про що свідчить виконавче провадження № 68518412 щодо стягнення грошових коштів з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_3 .
Відповідно до загальних засад зобов'язального права визначених главами 47-48 Розділу І Книги п'ятої ЦК України, саме боржник є відповідальним перед кредитором за виконання зобов'язання, яке не створює обов'язку для третьої особи.
Отже ОСОБА_2 є відповідальною лише своїм майном щодо невиконання взятих на себе зобов'язань перед ОСОБА_3 , у тому числі лише 1/2 частиною майна придбаного у шлюбі.
Вказаний висновок підтверджується сталою практикою Верховного Суду, сформованою при розглядів справ про поділ майна подружжя та інших справ щодо їх виконання ними зобов'язань.
Разом з тим, справа не містить доказів того, що позивач ОСОБА_1 є відповідальним за зобов'язаннями перед ОСОБА_3 , зокрема за виконавчим провадженням № 68518412 щодо стягнення грошових коштів з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_3 .
Оскільки 1/2 частина будинку та земельних ділянок набутих ОСОБА_1 у шлюбі належить йому з часу їх придбання та за відсутності невиконаних зобов'язань перед ОСОБА_3 , остання не має права претендувати на майно позивача щодо звернення на нього стягнення, продажу з торгів тощо.
Апеляційний суд, з яким погодилась колегія суддів Верховного Суду, відмовляючи ОСОБА_1 у позові про поділ майна та визнання за ним права власності на 1/2 частину нерухомого майна придбаного у шлюбі, але зареєстрованого за відповідачем, помилково застосували статтю 13 ЦК України, вважаючи, що поділ майна подружжя в обраний позивачем спосіб є зловживанням правом, порушує майнові права та інтереси третьої особи, як стягувача й направлений на недопущення звернення стягнення на майно боржника.
За обставинами справи, ОСОБА_3 може претендувати лише на звернення стягнення на майно боржника ОСОБА_2 , а не на майно її чоловіка ОСОБА_1 , а тому позов ОСОБА_1 , щодо свого майна, визнання на нього права часткової власності, на 1/2 частку, яка презюмується законом, жодним чином не порушує права ОСОБА_3 .
В обґрунтування власної мотивації колегія суддів Верховного Суду у цій справі послалася на практику Верховного Суду у інших справах, які не є релевантними до виниклих у цій справі правовідносин.
Зокрема, у справі № 754/5841/17 (постанова Верховного Суду від 10 лютого 2021 року) предметом спору був договір дарування за яким боржник, уникаючи відповідальності перед кредитором подарував частину квартири своїй матері. Очевидна констатація використання «права на зло» та застосування статті 13 ЦК України до фраудаторного правочину.
У справі № 317/3272/16-ц (постанова Верховного Суду від 06 березня 2019 року), Верховний Суд погодився з рішенням апеляційного суду про відмову у позові про поділ майна подружжя, за яким нерухоме майно боржника переходить у власність іншого з подружжя. Тобто використовуючи приватно-правовий інструментарій поділу майна подружжя, все нерухоме майно мало б вийти із власності особи, яка є боржником за іншими зобов'язаннями, тим самим констатовано зловживання правом та порушення прав кредитора.
У справі № 654/1528/17 (постанова Верховного Суду від 22 жовтня 2018 року) також було констатовано використання позову про поділ майна подружжя задля уникнення відповідальності боржником за зобов'язаннями перед третьою особою шляхом визнання всього нерухомого майна, титульним власником якого є боржник, за іншим з подружжя, що очевидно є зловживання правом всупереч статті 13 ЦК України.
У справі № 726/831/15-ц (постанова Верховного Суду від 03 квітня 2019 року) було встановлено, що нерухоме майно належне боржнику на праві особистої власності (подароване), позивач просив визнати спільним та поділити не надавши доказів наявності підстав для цього, що порушило б права банку на задоволення вимог за рахунок цього майна належного саме боржнику.
Аналіз постанов Верховного Суду у наведених справах дає можливість дійти висновку про винятковість обставин за яких судом було застосовано статтю 13 ЦК України як підставу для відмови у позові про поділ майна. В цих справах заявлені способи поділу майна передбачали його позбавлення боржником і набуття іншим з подружжя без належних на то підстав з явними ознаками зловживання правом.
У цій справі позов в частині поділу будинку та земельних ділянок набутих у шлюбі по 1/2 частині за кожним з подружжя, не є зловживанням правом, не порушує права кредитора одного з подружжя, оскільки майно належне саме боржнику при такому добросовісному поділі залишається у його власності і саме та лише на нього може бути звернено стягнення.
Відмова у позові з підстав визначених статтею 13 ЦК України може мати місце лише при встановленні судом зловживання правом та порушення цим прав третьої особи, зокрема кредитора однієї із сторін, що у цій справі очевидно відсутнє, а тому рішення судів в частині відмови у поділі будинку та земельних ділянок підлягало скасуванню із ухваленням нового про задоволення позову в цій частині.
Судді: А. Ю. Зайцев
М. Ю. Тітов