Постанова
Іменем України
29 вересня 2023 року
м. Київ
справа № 751/3254/22
провадження № 61-3359св23
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
Коломієць Г. В. (суддя-доповідач), Гулька Б. І., Луспеника Д. Д.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ,
відповідач - Чернігівська міська рада,
третя особа - приватний нотаріус Чернігівського міського нотаріального округу Костюк Юлія Володимирівна,
розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Чернігівського апеляційного суду від 07 лютого 2023 року, прийняту у складі колегії суддів: Онищенко О. І., Висоцької Н. В., Шитченко Н. В.,
ВСТАНОВИВ:
Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
У серпні 2022 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Чернігівської міської ради Чернігівської області (далі - Чернігівська міська рада) про встановлення факту проживання однією сім'єю.
Позовна заява ОСОБА_1 мотивована тим, що 19 квітня 1996 року між його матір'ю ОСОБА_2 та ОСОБА_3 зареєстрований шлюб. У шлюбі, а саме 15 травня 2001 року, ОСОБА_2 та ОСОБА_3 придбали квартиру АДРЕСА_1 .
20 лютого 2014 року ОСОБА_3 склав заповіт, згідно з яким заповів вказану квартиру його матері ОСОБА_2 .
ІНФОРМАЦІЯ_1 померла ОСОБА_2 , а ІНФОРМАЦІЯ_2 помер ОСОБА_3 .
Вказував на те, що він звертався до приватного нотаріуса для оформлення спадщини, однак нотаріус відмовив йому у видачі свідоцтва про право на спадщину, оскільки відсутній юридичний факт проживання однією сім'єю із спадкодавцем протягом п'яти років до часу відкриття спадщини.
Зазначав, що він проживав разом з матір'ю та ОСОБА_3 за адресою вказаної квартири, оскільки він є особою з інвалідністю другої групи безстроково і йому складно самостійно обслуговувати себе, а після смерті матері він проживав разом з ОСОБА_3 .
Вказував на те, що вказані обставини підтверджуються актом про спільне проживання особи без реєстрації від 03 серпня 2022 року, за підписом сусідів, які можуть підтвердити ці відомості в суді, спільними фотокартками за весь час їхнього спільного проживання, квитанціями на придбання побутової техніки на його ім'я за адресою спільного проживання з ОСОБА_3 та показами свідків.
З урахуванням зазначеного, ОСОБА_1 просив встановити факт його проживання однією сім'єю разом з ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , з 19 квітня 1996 року до дня його смерті, до ІНФОРМАЦІЯ_2 за адресою : АДРЕСА_2 .
Короткий зміст судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій
Рішенням Новозаводського районного суду м. Чернігова від 16 листопада 2022 року позов ОСОБА_1 задоволено частково.
Встановлено факт спільного проживання однією сім'єю ОСОБА_1 та ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , у період часу з травня 2001 року по день його смерті - ІНФОРМАЦІЯ_2 , за адресою: АДРЕСА_2 .
Задовольняючи частково позовні вимоги, суд першої інстанції виходив із того, що позивач довів факт його проживання з ОСОБА_3 однією сім'єю у період часу з травня 2001 року по день смерті останнього - ІНФОРМАЦІЯ_2 за адресою: АДРЕСА_2 , оскільки саме у травні 2001 року, а не 19 квітня 1996 року, ОСОБА_3 придбано спірне житло.
Постановою Чернігівського апеляційного суду від 07 лютого 2023 року апеляційну скаргу Чернігівської міської ради задоволено, рішення Новозаводського районного суду м. Чернігова від 16 листопада 2022 року скасовано.
У задоволенні позову ОСОБА_1 до Чернігівської міської ради про встановлення факту проживання однією сім'єю відмовлено.
Вирішено питання розподілу судових витрат.
Скасовуючи рішення суду першої інстанції та відмовляючи у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 , суд апеляційної інстанції виходив із того, що позивач не надав належних та допустимих доказів щодо його проживання однією сім'єю з ОСОБА_3 , ведення з ним спільного побуту та наявності між ними взаємних прав та обов'язків.
Суд апеляційної інстанції зазначив, що фотокартки та показання свідків, акт про проживання від 03 серпня 2022 року без зазначення періоду проживання, не є достатніми доказами на підтвердження того, що ОСОБА_1 та ОСОБА_3 проживали однією сім'єю, були пов'язані спільним побутом, мали взаємні права та обов'язки в розумі статті 3 СК України.
Короткий зміст вимог касаційної скарги та її доводів
У березні 2023 року ОСОБА_1 подав до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, просив скасувати постанову апеляційного суду та залишити в силі рішення суду першої інстанції.
Касаційна скарга мотивована тим, що суд апеляційної інстанції не врахував, що він надав належні та допустимі докази на підтвердження факту проживання зі спадкодавцем ОСОБА_3 , не надав належної правової оцінки цим доказам , а тому помилково відмовив у задоволенні його позову.
Підставами касаційного оскарження постанови Чернігівського апеляційного суду від 07 лютого 2023 року заявник зазначає неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, а саме: суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норми права без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постанові Верховного Суду
від 30 червня 2021 року у справі № 705/938/19 (провадження № 61-16263св20); суд не дослідив зібрані у справі докази.
Доводи особи, яка подала відзив на касаційну скаргу
У травні 2023 року представник Чернігівської міської ради подав відзив на касаційну скаргу, в якому просив відмовити у задоволенні касаційної скарги та залишити судове рішення апеляційного суду без змін як таке, що ухвалене з додержанням норм матеріального та процесуального права.
Рух касаційної скарги у суді касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 13 березня 2023 року касаційну скаргу залишено без руху та надано строк для усунення недоліків касаційної скарги.
У строк, визначений судом, заявник усунув недоліки касаційної скарги.
Ухвалою Верховного Суду від 28 квітня 2023 року відкрито касаційне провадження у справі та витребувано матеріали цивільної справи із суду першої інстанції.
У травні 2023 року до Верховного Суду надійшли матеріали справи.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , є сином ОСОБА_2
19 квітня 1996 року між ОСОБА_3 та ОСОБА_2 укладено шлюб.
15 травня 2001 року ОСОБА_3 на підставі договору купівлі-продажу придбав квартиру АДРЕСА_1 .
20 лютого 2014 року ОСОБА_3 склав заповіт, згідно з яким заповів дружині ОСОБА_2 квартиру АДРЕСА_1 .
ОСОБА_2 померла ІНФОРМАЦІЯ_1 , а ІНФОРМАЦІЯ_2 помер ОСОБА_3 .
За заявою ОСОБА_1 заведено спадкову справу щодо прийняття спадщини після смерті ОСОБА_3 .
Постановою приватного нотаріуса Чернігівського міського нотаріального округу Костюк Ю. В. від 01 листопада 2021 року відмовлено позивачу у видачі свідоцтва про право на спадщину за законом, оскільки спадкоємець, на час подання заяви, не надав документи про родинні відносини зі спадкодавцем або спільного проживання з ним більше п'яти років.
Інших спадкоємців за законом або за заповітом після смерті ОСОБА_3 не встановлено.
Згідно з актом про проживання особи без реєстрації від 03 серпня 2022 року ОСОБА_1 (особа з інвалідністю другої групи) проживав за адресою: АДРЕСА_2 , разом з матір'ю ОСОБА_2 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 , та її чоловіком ОСОБА_3 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_2 .
ОСОБА_1 є власником житлового будинку з господарськими спорудами за адресою: АДРЕСА_3 , та зареєстрований за цієї адресою.
Відповідно до відомостей, що містяться в заяві про призначення та надання житлової субсидії у грошовій формі від 16 листопада 2020 року, декларації про доходи і витрати осіб, які звернулись за призначенням житлової субсидії від 16 листопада 2020 року, акта обстеження матеріально-побутових умов сім'ї від 16 листопада 2020 року, ОСОБА_1 проживає один за адресою: АДРЕСА_3 .
За адресою: АДРЕСА_2 , був зареєстрований ОСОБА_4 з 12 липня 2001 року. За цією адресою з 01 травня 2014 року по 31 березня 2021 року отримувалась житлова субсидія ОСОБА_3 на одну особу.
Похованням ОСОБА_4 займалась ОСОБА_5 .
Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
Частиною другою статті 389 ЦПК України передбачено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Встановлено й це вбачається з матеріалів справи, що судове рішення апеляційного суду ухвалене з додержанням норм матеріального та процесуального права, а доводи касаційної скарги цих висновків не спростовують.
Відповідно до частин другої та четвертої статті 3 СК України сім'ю складають особи, які спільно проживають, пов'язані спільним побутом, мають взаємні права та обов'язки. Сім'я створюється на підставі шлюбу, кровного споріднення, усиновлення, а також на інших підставах, не заборонених законом і таких, що не суперечать моральним засадам суспільства. Подружжя вважається сім'єю і тоді, коли дружина та чоловік у зв'язку з навчанням, роботою, лікуванням, необхідністю догляду за батьками, дітьми та з інших поважних причин не проживають спільно.
У пункті 6 Рішення Конституційного Суду України від 03 червня 1999 року № 5-рп/99 у справі за конституційними поданнями Служби безпеки України, Державного комітету нафтової, газової та нафтопереробної промисловості України, Міністерства фінансів України щодо офіційного тлумачення положень пункту 6 статті 12 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», частин четвертої і п'ятої статті 22 Закону України «Про міліцію» та частини шостої статті 22 Закону України «Про пожежну безпеку» зазначено, що до членів сім'ї належать особи, що постійно мешкають разом та ведуть спільне господарство. Ними можуть бути не тільки близькі родичі, але й інші особи, які не перебувають у безпосередніх родинних зв'язках. Обов'язковою умовою для визнання їх членами сім'ї є факт спільного проживання, ведення спільного господарства, наявність спільних витрат, купівлі майна для спільного користування, участі у витратах на утримання житла, його ремонт і т.п.
Згідно зі статтею 1264 ЦК України у четверту чергу право на спадкування за законом мають особи, які проживали зі спадкодавцем однією сім'єю не менше як п'ять років до часу відкриття спадщини. Для набуття права на спадкування за законом на підставі зазначеної статті необхідне встановлення двох юридичних фактів: а) проживання однією сім'єю із спадкодавцем; б) на час відкриття спадщини має сплинути щонайменше п'ять років, протягом яких спадкодавець та особа (особи) проживали однією сім'єю.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 22 серпня 2018 року у справі
№ 644/6274/16-ц (провадження № 14-283цс18) вказано, що обов'язковими умовами для визнання особи членом сім'ї, крім спільного проживання, є: ведення спільного господарства, тобто наявність спільних витрат, спільного бюджету, спільного харчування, купівля майна для спільного користування, участь у витратах на утримання житла, його ремонт, надання взаємної допомоги, наявність усних чи письмових домовленостей про порядок користування житловим приміщенням, інших обставин, які засвідчують реальність сімейних відносин.
Отже, законодавство не передбачає вичерпного переліку членів сім'ї та визначає критерії, за наявності яких особи становлять сім'ю. Такими критеріями є спільне проживання (за винятком можливості роздільного проживання подружжя з поважних причин і дитини з батьками), спільний побут і взаємні права й обов'язки.
У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 24 червня 2021 року у справі № 694/646/20 (провадження № 61-5208св21) зазначено, що для встановлення факту проживання однією сім'єю, тобто доведення існування передбачених статтею 1264 ЦК України підстав для визнання особи спадкоємцем четвертої черги, необхідні докази, які доводили б у всій сукупності факти щодо ведення особами спільного господарства, наявності у сторін спільного бюджету, спільних витрат, взаємних прав та обов'язків.
Згідно зі статтями 12, 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Доказування не може ґрунтуватись на припущеннях.
Суд апеляційної інстанції встановив, що позивач не надав належних, обґрунтованих та достатніх доказів на підтвердження того, що він із ОСОБА_3 були пов'язані спільним побутом, мали взаємні права та обов'язки, що підтверджують сукупність обставин, необхідних для встановлення факту спільного проживання однією сім'єю, та дійшов обґрунтованого висновку про відмову в задоволенні позову.
Посилання як на підставу касаційного оскарження на застосування норм права без урахування висновків у подібних правовідносинах, викладених у постанові Верховного Суду від 30 червня 2021 року у справі № 705/938/19 (провадження № 61-16263св20), не заслуговують на увагу, оскільки фактичні обставини у вказаній справі відрізняються від тих, що установлені судами у справі, яка переглядається в касаційному порядку. Під судовими рішеннями в подібних правовідносинах слід розуміти лише такі рішення, де аналогічними є предмети спору, підстави позову, зміст позовних вимог та встановлені фактичні обставини, а також має місце однакове матеріально-правове регулювання спірних правовідносин.
Доводи касаційної скарги висновків суду не спростовують, на законність оскаржуваного судового рішення не впливають, фактично зводяться до необхідності переоцінки доказів та незгоди з оцінкою доказів, наданою судом, а також пов'язуються з необхідністю встановлення обставин, які, на думку заявника, встановлені судом неповно і неправильно. Переоцінка доказів знаходиться поза межами повноважень суду касаційної інстанції згідно з вимогами статті 400 ЦПК України.
Порушень норм процесуального права, що призвели до неправильного вирішення справи, а також обставин, які є обов'язковими підставами для скасування судового рішення, Верховний Суд не встановив.
Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.
Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а постанову апеляційного суду - без змін.
Оскільки касаційна скарга залишається без задоволення, то відповідно до частини тринадцятої статті 141 ЦПК України в такому разі розподіл судових витрат не проводиться.
Керуючись статтями 400, 401, 409, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду
ПОСТАНОВИВ:
Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
Постанову Чернігівського апеляційного суду від 07 лютого 2023 року залишити без змін.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Судді: Г. В. Коломієць Б. І. Гулько Д. Д. Луспеник