Постанова
Іменем України
27 вересня 2023 року
м. Київ
справа № 761/13667/21
провадження № 61-7217св23
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Червинської М. Є.,
суддів: Зайцева А. Ю. (суддя-доповідач), Коротенка Є. В., Коротуна В. М., Тітова М. Ю.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ,
відповідачі: Київська міська рада, Київська міська державна адміністрація в особі державного реєстратора Департаменту комунальної власності м. Києва виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації),
третя особа - Комунальне підприємство «Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Шевченківського району м. Києва»,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Київської міської ради, Київської міської державної адміністрації в особі державного реєстратора Департаменту комунальної власності м. Києва виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації), третя особа - Комунальне підприємство «Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Шевченківського району м. Києва», про скасування рішень, державної реєстрації прав
за касаційною скаргою представника ОСОБА_1 - адвоката Хасіна Ігоря Борисовича на рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 08 червня 2022 року у складі судді Осаулова А. А. та постанову Київського апеляційного суду від 12 квітня 2023 року у складі колегії суддів: Болотова Є. В., Кулікової С. В., Музичко С. Г.,
ВСТАНОВИВ:
1. Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
У квітні 2021 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом, у якому просила скасувати як незаконне рішення Київської міської ради № 284/5096 «Про питання комунальної власності територіальної громади міста Києва» від 02 грудня 2010 року в частині включення до об'єктів комунальної власності м. Києва житлового будинку, що розташований за адресою: АДРЕСА_1 ; скасувати державну реєстрацію права комунальної власності на нежитлове приміщення № 1-3 групи приміщень № 104, літ «А», загальною площею 330,1 кв. м, проведену 29 березня 2017 року державним реєстратором Департаменту комунальної власності м. Києва виконавчого органу Київської міської ради (КМДА); скасувати як незаконне рішення Київської міської ради від 14 травня 2019 року № 532/7188 «Про затвердження переліку об'єктів комунального майна територіальної громади м. Києва, що підлягають приватизації» в частині включення вищевказаного нежитлового приміщення в житловому будинку АДРЕСА_1 .
Обґрунтовуючи позовні вимоги, ОСОБА_1 посилалася на те, що вона є власником квартири АДРЕСА_2 , а також співвласником допоміжних приміщень цього будинку, у тому числі підвалів.
16 березня 2021 року до одного з підвалів будинку зайшли сторонні особи та повідомили, що вони є новими його власниками. У подальшому від третьої особи вона отримала інформацію, що приміщення підвалу площею 330,1 кв. м перебуває в стадії приватизації.
З інформації на сайті Prozorro вона дізналася, що підвальне приміщення під виглядом нежитлового приміщення виставлено для приватизації у 2019 році, а її представник отримав витяг з реєстру, з якого слідує, що допоміжне підвальне приміщення зареєстровано під виглядом нежитлового у комунальну власність. Підставою для державної реєстрації зазначено рішення Київської міської ради № 284/5096 «Про питання комунальної власності територіальної громади міста Києва» від 02 грудня 2010 року».
В оголошенні на сайті «Державніторги.Онлайн» зазначено, що приміщення розміщуються у підвальному поверсі будинку. Приміщення виставлені на приватизацію за такими кодами: CAV-PS:04212000-7 - будівля складу, ангару тощо та їх частин; ДК 018:2000:125 - будівлі промисловості та склади. Однак підвал будинку не є такими приміщеннями.
Приватизація здійснюється на підставі рішення Київської міської ради від 14 травня 2019 року № 532/7188.
Вважає, що рішення про включення будинку до об'єктів комунальної власності та подальшу приватизацію підвалу є незаконними та підлягають скасуванню.
Незаконність рішення від 02 грудня 2010 року про включення окремого житлового багатоквартирного будинку до складу комунального майна встановлена постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 01 серпня 2014 року у справі № 826/10086/14.
Зазначала, що нежитлові приміщення у багатоквартирному будинку, так само як і житловий будинок в цілому, не можуть бути об'єктами малої приватизації. Не можуть бути об'єктами приватизації і допоміжні приміщення багатоквартирного будинку, оскільки вони перебувають у спільній власності мешканців будинку. Спірне приміщення є підвалом, воно призначене для обслуговування будинку та його комунікацій, а тому є допоміжним приміщенням. У зв'язку з цим просила позов задовольнити.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Шевченківський районний суд м. Києва рішенням від 08 червня 2022 року позов залишив без задоволення.
Суд першої інстанції мотивував рішення тим, що позивачка не довела, що спірне приміщення є допоміжним.
Апеляційний суд розглядав справу неодноразово.
Київський апеляційний суд постановою від 07 листопада 2022 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнив частково, рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 08 червня 2022 року скасував. Провадження у справі закрив. Роз'яснив позивачу, що розгляд спору віднесено до юрисдикції адміністративного суду.
Верховний Суд постановою від 18 січня 2023 року касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2 задовольнив частково. Постанову Київського апеляційного суду від 07 листопада 2022 року скасував, а справу направив на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції
Київський апеляційний суд постановою від 12 квітня 2023 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишив без задоволення, а рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 08 червня 2022 року - без змін.
Апеляційний суд мотивував судове рішення тим, що висновки місцевого суду по суті вирішеного спору є правильними, підтверджуються наявними у справі доказами, яким суд дав належну правову оцінку. Доводи апеляційної скарги не спростовують цих висновків і не свідчать про порушення судом норм матеріального та процесуального права.
Короткий зміст касаційної скарги та її узагальнені аргументи
У травні 2023 року представник ОСОБА_1 - адвокат Хасін І. Б. подав до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просив скасувати рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 08 червня 2022 року та постанову Київського апеляційного суду від 12 квітня 2023 року і ухвалити нове рішення про задоволення позовних вимог.
Підставою касаційного оскарження вказував те, що суд апеляційної інстанції застосував норму права без урахування висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Великої Палати Верховного Суду від 15 травня 2019 року у справі № 461/889/13, від 23 жовтня 2019 року у справі № 598/175/15 та постановах Верховного Суду від 15 вересня 2019 року у справі № 904/5047/18, від 08 квітня 2020 року у справі № 915/1096/18, від 18 липня 2018 року у справі № 916/2069/17, від 22 листопада 2018 року у справі № 904/1040/18, від 15 травня 2019 року у справі № 906/1169/17, від 06 серпня 2019 року у справі № 914/843/17, від 25 листопада 2020 року у справі № 761/15741/17, від 15 вересня 2020 року у справі № 904/5047/18.
Касаційна скарга мотивована тим, що суди попередніх інстанцій поклали на позивачку обов'язок доведення того, що цей підвал є допоміжним приміщенням, водночас звільнили відповідачів від доведення того, що цей підвал не є допоміжним, а є звичайним нежитловим приміщенням. Такі дії суду суперечать принципу рівності сторін та свідчать про його упередженість, адже вся ця технічна документація зберігається саме у балансоутримувача, а позивачка як власник квартири в будинку не має її у своєму розпорядженні.
Рух справи в суді касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 17 травня 2023 року відкрито касаційне провадження у цій справі та витребувано її матеріали із суду першої інстанції.
02 червня 2023 року справа надійшла до Верховного Суду.
Ухвалою Верховного Суду від 11 вересня 2023 року справу призначено до судового розгляду.
Фактичні обставини справи
Суди попередніх інстанцій встановили, що ОСОБА_1 є власником квартири АДРЕСА_2 на підставі договору купівлі-продажу від 04 грудня 2004 року, посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Пірхою І. С. за № 1846.
Рішенням Київської міської ради від 02 грудня 2010 року № 284/5096 «Про питання комунальної власності територіальної громади міста Києва» затверджено перелік об'єктів права комунальної власності територіальної громади міста Києва згідно з додатками 1-10 до цього рішення.
Зокрема у додатку 10 до вказаного рішення визначено перелік об'єктів комунальної власності територіальної громади міста Києва, що розміщені в Шевченківському районі, серед яких є будинок АДРЕСА_1 (загальна площа 10 147,00 кв. м, нежилих приміщень 241,00 кв. м).
З інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майна відомо, що 29 березня 2017 року державний реєстратор Департаменту комунальної власності м. Києва виконавчого органу Київської міської ради (КМДА) провів державну реєстрацію комунальної власності на нежилі приміщення № 1-3 групи приміщень № 104 в літ «А» загальною площею 330,1 кв. м, за адресою: АДРЕСА_1 . Підставою для реєстрації зазначено рішення Київської міської ради від 02 грудня 2010 року № 284/5096 «Про питання комунальної власності територіальної громади міста Києва», лист Комунального підприємства «Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Шевченківського району м. Києва» від 29 березня 2017 року № 13, лист Регіонального відділення Фонду державного майна України по місту Києву від 23 березня 2017 року № 30-08/3338.
Рішенням Київської міської ради від 14 травня 2019 року № 532/7188, серед іншого, затверджено перелік об'єктів малої приватизації, що перебувають у комунальній власності територіальної громади м. Києва та підлягають приватизації згідно з додатком до цього рішення.
У додатку до рішення Київської міської ради від 14 травня 2019 року № 532/7188 зазначено нежиле приміщення (літ. «А») за адресою: АДРЕСА_1 , площею 330,1 кв. м.
2. Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу. Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Відповідно до частини першої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду, перевіривши правильність застосування судами норм права в межах касаційної скарги, дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з огляду на таке.
Мотиви і доводи Верховного Суду та застосовані норми права
Згідно зі статтями 263-265 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Під час ухвалення рішення суд вирішує, зокрема, чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються, чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження, які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин. У мотивувальній частині рішення зазначаються фактичні обставини, встановлені судом, та зміст спірних правовідносин, з посиланням на докази, на підставі яких встановлені відповідні обставини, чи були і ким порушені, не визнані або оспорені права, свободи чи інтереси, за захистом яких мало місце звернення до суду.
Зазначеним вимогам оскаржувані судові рішення відповідають не повною мірою.
Відповідно до частини другої статті 382 ЦК України усі власники квартир та нежитлових приміщень у багатоквартирному будинку є співвласниками на праві спільної сумісної власності спільного майна багатоквартирного будинку. Спільним майном багатоквартирного будинку є приміщення загального користування (у тому числі допоміжні), несучі, огороджувальні та несуче-огороджувальні конструкції будинку, механічне, електричне, сантехнічне та інше обладнання всередині або за межами будинку, яке обслуговує більше одного житлового або нежитлового приміщення, а також будівлі і споруди, які призначені для задоволення потреб усіх співвласників багатоквартирного будинку та розташовані на прибудинковій території, а також права на земельну ділянку, на якій розташований багатоквартирний будинок та його прибудинкова територія, у разі державної реєстрації таких прав.
Отже, частина друга статті 382 ЦК України визначає правовий режим допоміжних приміщень і приміщень загального користування житлового будинку у дво- або багатоквартирному будинку. Зокрема, за власниками квартир у таких будинках на праві спільної сумісної власності закріплюються приміщення загального користування, опорні конструкції будинку, механічне, електричне, сантехнічне та інше обладнання за межами або всередині квартири, яке обслуговує більше ніж одну квартиру. Ця норма спрямована на врегулювання порядку користування мешканцями квартир зазначеними приміщеннями та обладнанням.
Усі зазначені об'єкти становлять єдине ціле з квартирами і житловим будинком, призначені вони для постійного обслуговування і забезпечення відповідної експлуатації всього будинку.
Згідно з частинами першою, другою статті 369 ЦК України співвласники майна, що є у спільній сумісній власності, володіють і користуються ним спільно, якщо інше не встановлено домовленістю між ними. Розпоряджання майном, що є у спільній сумісній власності, здійснюється за згодою всіх співвласників, якщо інше не встановлено законом.
Відповідно до статті 1 Закону України «Про об'єднання співвласників багатоквартирного будинку» допоміжними приміщеннями багатоквартирного будинку є приміщення, призначені для забезпечення експлуатації будинку та побутового обслуговування мешканців будинку (сходові клітини, вестибюлі, перехідні шлюзи, позаквартирні коридори, колясочні, кладові, сміттєкамери, горища, підвали, шахти і машинні відділення ліфтів, вентиляційні камери та інші технічні приміщення).
Згідно з Рішенням Конституційного Суду України від 09 листопада 2011 року у справі № 1-22/2011 власники квартир дво- або багатоквартирних житлових будинків та житлових приміщень у гуртожитку, незалежно від підстав набуття права власності на такі квартири, житлові приміщення, є співвласниками допоміжних приміщень у будинку чи гуртожитку, технічного обладнання, елементів зовнішнього благоустрою.
Нормами законодавства визначено, що допоміжне приміщення багатоквартирного будинку і нежитлове приміщення є різними приміщеннями, критерії їх розмежування є досить чіткими, а тому немає підстав стверджувати, що у різних випадках одне і те ж приміщення може одночасно відноситися до допоміжного та бути нежитловим.
Нежитлове приміщення - це приміщення, яке належить до житлового комплексу, але не відноситься до житлового фонду і є самостійним об'єктом цивільно-правових відносин.
Допоміжними приміщеннями є всі без винятку приміщення багатоквартирного житлового будинку, незалежно від наявності або відсутності в них того чи іншого обладнання, комунікацій, адже їх призначенням є обслуговування не лише будинку, а й власників квартир, підвищення життєвого комфорту і наявність різних способів задоволення їх побутових потреб, пов'язаних із життєзабезпеченням. І лише приміщення, що з самого початку будувалися як такі, використання яких мало інше призначення (магазини, перукарні, офіси, поштові відділення тощо), залишаються тими, що не підпадають під правовий режим допоміжних приміщень.
Отже, співвласники багатоквартирного будинку мають право користування допоміжними приміщеннями, отримувати доступ до технічної документації, інформації про технічний стан, умови утримання та експлуатації, витрати на утримання, надходження від використання таких приміщень.
Згідно зі статтею 1 Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду» (далі - Закон № 2482-XII) приватизація державного житлового фонду (далі - приватизація) - це відчуження квартир (будинків), житлових приміщень у гуртожитках, призначених для проживання сімей та одиноких осіб, кімнат у квартирах та одноквартирних будинках, де мешкають два і більше наймачів, та належних до них господарських споруд і приміщень (підвалів, сараїв і т. ін.) державного житлового фонду на користь громадян України.
Нежилі приміщення житлового фонду, які використовуються підприємствами торгівлі, громадського харчування, житлово-комунального та побутового обслуговування населення на умовах оренди, передаються у комунальну власність відповідних міських, селищних, сільських Рад народних депутатів (пункт 9 статті 8 Закону № 2482-XII).
Відповідно до частини другої статті 10 Закону № 2482-XII власники квартир багатоквартирних будинків та жилої площі в гуртожитку є співвласниками допоміжних приміщень будинку, технічного обладнання, елементів зовнішнього благоустрою і зобов'язані брати участь у загальних витратах, пов'язаних з утриманням будинку і прибудинкової території, відповідно до своєї частки у майні будинку чи гуртожитках. Допоміжні приміщення (кладовки, сараї і т. ін.) передаються у власність квартиронаймачів безоплатно і окремо приватизації не підлягають.
У цій справі суди попередніх інстанцій встановили, що фактично спір стосується конкретного приміщення, яке зареєстроване як нежиле приміщення (літ. «А») площею 330,1 кв. м за адресою: АДРЕСА_1 .
Відмовляючи в задоволенні позову, суд першої інстанції, з висновком якого погодився апеляційний суд, виходив з того, що позивачка не надала доказів на підтвердження того, що спірне приміщення загальною площею 330,1 кв. м в будинку на АДРЕСА_1 є допоміжним приміщенням багатоквартирного будинку.
Зазначений висновок судів попередніх інстанцій є передчасним з огляду на таке.
Для розмежування допоміжних приміщень багатоквартирного жилого будинку, які призначені для забезпечення його експлуатації та побутового обслуговування мешканців будинку і входять до житлового фонду, та нежилих приміщень, які призначені для торговельних, побутових та інших потреб непромислового характеру і є самостійним об'єктом цивільно-правових відносин, до житлового фонду не входять, слід виходити як з місця їхнього розташування, так і із загальної характеристики сукупності властивостей таких приміщень, зокрема способу і порядку їх використання (такий висновок викладено Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 23 жовтня 2019 року у справі № 598/175/15-ц).
Допоміжними приміщеннями мають вважатися всі без винятку приміщення багатоквартирного житлового будинку, незалежно від наявності або відсутності в них того чи іншого обладнання, адже їх призначенням є обслуговування не лише будинку, а й власників квартир, підвищення життєвого комфорту і наявність різних способів задоволення їх побутових потреб, пов'язаних із життєзабезпеченням. І лише приміщення, що з самого початку будувалися як такі, використання яких мало інше призначення (магазини, перукарні, офіси, поштові відділення тощо), залишаються тими, що не підпадають під правовий режим допоміжних приміщень (аналогічний правовий висновок викладено Касаційним господарським судом у складі Верховного Суду у постановах від 18 липня 2018 року у справі № 916/2069/17, від 22 листопада 2018 року у справі № 904/1040/18 та від 15 травня 2019 року у справі № 906/1169/17).
Отже, чинним законодавством України встановлено загальне правило (своєрідну презумпцію) наявності у всіх нежитлових приміщень багатоквартирного житлового будинку статусу допоміжних приміщень, а як виняток, лише приміщення, що з самого початку будувалися як такі, використання яких мало інше призначення - для торговельних, побутових та інших потреб непромислового характеру (магазини, перукарні, офіси, поштові відділення тощо), залишаються тими, що не підпадають під правовий режим допоміжних приміщень.
Цілком очевидно, що виходячи з такої презумпції та з врахуванням принципу змагальності сторін, лише позивач не повинен доводити статус спірних приміщень як допоміжних, а навпаки, передусім відповідач, має довести винятковий статус спірних приміщень як ізольованих приміщень в багатоквартирному будинку, що не належать до житлового фонду та є самостійним об'єктом нерухомого майна, оскільки зі стадії проектування, тобто з самого початку вони будувалися з іншим цільовим призначенням - для потреб непромислового характеру (схожий висновок викладено в постанові Великої Палати Верховного Суду від 23 жовтня 2019 року у справі № 598/175/15-ц).
Таким чином, у виниклих правовідносинах саме на відповідача покладено обов'язок доведення того факту, що спірне приміщення не є допоміжним приміщенням, адже за загальним правилом всі нежитлові приміщення багатоквартирного житлового будинку мають статус допоміжних.
При цьому колегія суддів враховує і те, що позивач є слабшою стороною у виниклих цивільних відносинах з органом місцевого самоврядування (органом державної влади), який, через реєстраційний орган Київської міської ради (КМДА), зареєстрував за собою право власності на спірний об'єкт нерухомого майна, і, відповідно, як власник зобов'язаний мати технічну документацію на це майно та надати її суду для надання правової оцінки.
Зазначене має важливе правове значення для правильного вирішення спору у цій справі.
Апеляційний суд, залишаючи без змін рішення суду першої інстанції про відмову в задоволенні позову через його недоведеність, не звернув належної уваги на вищенаведене та не встановив фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи.
Згідно зі статтею 400 ЦПК України касаційний суд не має процесуальної можливості встановлювати нові обставини, які не були встановлені судами попередніх інстанції, та давати оцінку доказам, які суди не дослідили, а отже, не може вирішити спір по суті за результатами касаційного перегляду.
Відповідно до пункту 1 частини третьої, частини четвертої статті 411 ЦПК України підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є порушення норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщосуд не дослідив зібрані у справі докази. Справа направляється на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, якщо порушення норм процесуального права допущені тільки цим судом. У всіх інших випадках справа направляється до суду першої інстанції.
Враховуючи наведене Верховний Суд дійшов висновку про скасування оскаржуваних судових рішень та передання справи на новий розгляд до суду першої інстанції.
Під час нового розгляду суду належить врахувати викладене, розглянути справу в установлені законом розумні строки з додержанням вимог матеріального і процесуального права, дослідити та належним чином оцінити подані сторонами докази, дати правову оцінку доводам і запереченням сторін з огляду на мотиви скасування судового рішення та ухвалити законне і справедливе судове рішення відповідно до встановлених обставин і вимог закону.
Керуючись статтями 400, 409, 411, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду
ПОСТАНОВИВ:
Касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Хасіна Ігоря Борисовича задовольнити частково.
Рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 08 червня 2022 року та постанову Київського апеляційного суду від 12 квітня 2023 року скасувати, справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
ГоловуючийМ. Є. Червинська
Судді:А. Ю. Зайцев
Є. В. Коротенко В. М. Коротун
М. Ю. Тітов