Постанова
Іменем України
27 вересня 2023 року
м. Київ
справа № 757/15394/21-ц
провадження № 61-11056св22
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Червинської М. Є.,
суддів: Зайцева А. Ю., Коротенка Є. В., Коротуна В. М., Тітова М. Ю. (суддя-доповідач),
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ,
відповідачі: держава Україна в особі Державної казначейської служби України, Міністерство юстиції України,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справикасаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Печерського районного суду м. Києва від 29 вересня 2021 року в складі судді Батрин О. В. та постанову Київського апеляційного суду від 20 вересня 2022 року в складі колегії суддів: Рубан С. М., Заришняк Г. М., Кулікової С. В.,
ВСТАНОВИВ:
Короткий зміст позовних вимог
У березні 2021 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до держави Україна в особі Державної казначейської служби України, Міністерства юстиції України, у якому просив суд стягнути з Державної казначейської служби України на його користь за рахунок коштів державного бюджету України шляхом списання коштів з єдиного казначейського рахунку 966 288,28 грн в рахунок відшкодування моральної шкоди.
На обґрунтування позову зазначав, що з 19 квітня 2013 року є арбітражним керуючим відповідно до свідоцтва про право на здійснення діяльності арбітражного керуючого № 839, виданого Міністерством юстиції України.
Наказом Міністерства юстиції України № 830/5 від 13 березня 2017 року анульовано видане йому свідоцтво про право на здійснення діяльності арбітражного керуючого (розпорядника майна, керуючого санацією, ліквідатора).
Постановою Верховного Суду України від 23 липня 2020 року у справі № 806/928/17 визнано протиправним та скасовано вищезазначений наказ Міністерства юстиції України та зобов'язано Міністерство юстиції України вилучити з Єдиного реєстру арбітражних керуючих запис про анулювання виданого йому свідоцтва про право на здійснення діяльності арбітражного керуючого (розпорядника майна, керуючого санацією, ліквідатора).
Після винесення наказу від 13 березня 2017 року Господарським судом Житомирської області ухвалено рішення про усунення його від виконання повноважень ліквідатора наступних боржників (банкрутів): приватного (орендного) сільськогосподарського підприємства «Котівське», КП «Благоустрій» територіальної громади селища Попільня, ТОВ «Селекційний центр «Україна», кооперативно-державного поліського науково-виробничого селекційного центру по м'ясному скотарству «Росія», Овруцького районного міжгосподарського об'єднання «Райагробуд».
Внаслідок прийняття Міністерством юстиції України протиправного наказу № 830/5 від 13 березня 2017 року він зазнав значних переживань та моральних страждань, було заподіяно шкоду його правам та інтересам, він був позбавлений будь-яких засобів для існування, не міг брати участь у справах про банкрутство як арбітражний керуючий, що негативно вплинуло на його ділову репутацію.
Посилаючись на викладене, ОСОБА_1 просив позов задовольнити.
Короткий зміст рішення судів першої та апеляційної інстанції
Рішенням Печерського районного суду м. Києва від 29 вересня 2021 року, залишеним без змін постановою Київського апеляційного суду від 20 вересня 2022 року, у задоволенні позову відмовлено.
Суд першої інстанції, з висновками якого погодився апеляційний суд, виходив з відсутності підстав для відшкодування моральної шкоди на підставі статті 1175 ЦК України.
Позивач не довів обставини заподіяння йому моральної шкоди, а також протиправність дій відповідачів. Висновок експерта № СЕ-19/102-21/8693-ПС від 23 червня 2021 року є неналежним доказом заподіяння йому моральної шкоди.
Короткий зміст та узагальнені доводи касаційної скарги
У листопаді 2022 року ОСОБА_1 звернувся до Верховного Суду з касаційною скаргою, у якій просив скасувати рішення Печерського районного суду м. Києва від 29 вересня 2021 року та постанову Київського апеляційного суду від 20 вересня 2022 року і направити справу на новий розгляд.
На обґрунтування касаційної скарги зазначав про застосування судом апеляційної інстанції норм права без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від 23 липня 2020 року в справі № 806/928/17, від 25 серпня 2020 року в справі № 357/14357/17 та від 27 серпня 2020 року в справі № 752/23814/17-ц (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України).
Також оскаржив судові рішення з підстав, передбачених частиною третьою статті 411 ЦПК України (пункт 4 частини другої статті 389 ЦПК України).
Тільки після прийняття Верховним Судом 23 липня 2020 року постанови про визнання протиправним та скасування наказу Міністерства юстиції України про анулювання свідоцтва про право на здійснення діяльності арбітражного керуючого, припинено триваюче порушення Міністерства юстиції України в частині позбавлення його права на працю як самозайнятої особи.
Суди безпідставно при вирішенні спору не врахували висновок експерта № СЕ- 19/102-21/8693-ПС від 23 червня 2021 року та відмовили у задоволенні клопотання про призначення судової психологічної експертизи.
Рух справи в суді касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 21 грудня 2022 року відкрито касаційне провадження у справі та витребувано її матеріали з Печерського районного суду м. Києва.
05 квітня 2023 року матеріали справи № 757/15394/21-ц надійшли до Верховного Суду.
Ухвалою Верховного Суду від 19 вересня 2023 року призначено справу до судового розгляду.
Міністерство юстиції України направило відзив на касаційну скаргу, в якому просило залишити її без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін.
Позиція Верховного Суду
Згідно з положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках:
1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;
2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні;
3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах;
4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
Згідно з частиною першою статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
Суди встановили, що наказом Міністерства юстиції України № 830/5 від 13 березня 2017 року «Про анулювання свідоцтва про право на здійснення діяльності арбітражного керуючого (розпорядника майна, керуючого санацією, ліквідатора)» було анульовано свідоцтво про право на здійснення діяльності арбітражного керуючого (розпорядника майна, керуючого санацією, ліквідатора) № 839 від 19 квітня 2013 року, видане ОСОБА_1 .
Постановою Верховного Суду від 23 липня 2020 року позов ОСОБА_1 до Міністерства юстиції України, треті особи - Головне територіальне управління юстиції у Вінницькій області, Дисциплінарна комісія арбітражних керуючих (розпорядників майна, керуючих санацією, ліквідаторів) про визнання протиправним та скасування наказу, виключення з Єдиного реєстру арбітражних керуючих запису щодо застосування до нього дисциплінарного стягнення задоволено.
Визнано протиправним та скасовано наказ Міністерства юстиції України № 830/5 від 13 березня 2017 року про анулювання свідоцтва про право на здійснення діяльності арбітражного керуючого (розпорядника майна, керуючого санацією, ліквідатора), виданого ОСОБА_1 19 квітня 2013 року, зобов'язано Міністерство юстиції України вилучити з Єдиного реєстру арбітражних керуючих запис про анулювання свідоцтва про право на здійснення діяльності арбітражного керуючого (розпорядника майна, керуючого санацією, ліквідатора) № 839 від 19 квітня 2013 року, виданого ОСОБА_1 .
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
У статті 23 ЦК України передбачено, що особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає: 1) у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я; 2) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів; 3) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку із знищенням чи пошкодженням її майна; 4) у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи. Моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.
Згідно з частиною першою статті 1167 ЦК України моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.
Отже, відповідальність за завдану шкоду може наставати лише за наявності підстав, до яких законодавець відносить: наявність шкоди; протиправну поведінку заподіювача шкоди; причинний зв'язок між шкодою та протиправною поведінкою заподіювача; вину. За відсутності хоча б одного із цих елементів цивільно-правова відповідальність не настає.
При вирішенні питання про відшкодування моральної шкоди суд, зокрема, повинен з'ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору.
Розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. Зокрема, враховуються стан здоров'я потерпілого, тяжкість вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках, ступінь зниження престижу, ділової репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану, добровільне - за власною ініціативою чи за зверненням потерпілого - спростування інформації редакцією засобу масової інформації. При цьому суд має виходити із засад розумності, виваженості та справедливості.
Прецедентною практикою Європейського суду з прав людини і на законодавчому рівні в України, у тому числі частиною другою статті 1166 ЦК України, згідно з якою особа, яка завдала шкоди, звільняється від її відшкодування, якщо вона доведе, що шкоди завдано не з її вини, закріплено дію презумпції моральної шкоди. Тобто, моральна шкода вважається завданою позивачу, якщо відповідачем не доведено належними доказами відсутність його вини у завданні такої шкоди.
Такого висновку дійшов Верховний Суд у постанові від 10 лютого 2021 року в справі № 761/24143/19 (провадження № 61-17538св20).
Відповідно до частини четвертої статті 82 ЦПК України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.
Постановою Верховного Суду у справі № 806/928/17 від 23 липня 2020 року було встановлено протиправність наказу Міністерства юстиції України № 830/5 від 13 березня 2017 року про анулювання свідоцтва про право на здійснення діяльності арбітражного керуючого (розпорядника майна, керуючого санацією, ліквідатора), виданого позивачу.
З урахуванням наведеного, встановлення судовим рішенням незаконності дій відповідача Міністерства юстиції України щодо анулювання виданого ОСОБА_1 свідоцтва про право на здійснення діяльності арбітражного керуючого (розпорядника майна, керуючого санацією, ліквідатора), наявні правові підстави для стягнення на його користь грошових коштів на відшкодування моральної шкоди.
Відповідно до частини другої статті 25 Бюджетного кодексу України, відшкодування шкоди, завданої фізичній чи юридичній особі внаслідок незаконно прийнятих рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади (органів влади Автономної Республіки Крим, органів місцевого самоврядування), а також їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень, здійснюється державою (Автономною Республікою Крим, органами місцевого самоврядування) у порядку, визначеному законом.
Відповідно до пункту 4 Положення про Державну казначейську службу України, затвердженого указом Президента України від 13 квітня 2011 року № 460/2011, центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, є Державна казначейська служба України (Казначейство України), яке, зокрема, здійснює безспірне списання коштів державного бюджету та місцевих бюджетів на підставі рішення суду.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 19 червня 2018 року в справі 910/23967/16 (провадження № 12-110гс18) дійшла висновку, що кошти державного бюджету належать на праві власності державі. Отже, боржником у зобов'язанні зі сплати коштів державного бюджету є держава Україна як учасник цивільних відносин (частина друга статті 2 ЦК України). Відповідно до частини першої статті 170 ЦК України держава набуває і здійснює цивільні права та обов'язки через органи державної влади у межах їхньої компетенції, встановленої законом. Резолютивні частини рішень не повинні містити відомостей про суб'єкта його виконання, номери та види рахунків, з яких буде здійснено безспірне списання.
Тобто кошти на відшкодування шкоди державою підлягають стягненню з Державного бюджету України. У таких справах резолютивна частина судового рішення не повинна містити відомостей про суб'єкта його виконання, номери та види рахунків, з яких буде здійснено стягнення коштів.
Врахувавши конкретні обставини справи, особливості впливу на позивача події неправомірного анулювання свідоцтва про право на здійснення діяльності арбітражного керуючого (розпорядника майна, керуючого санацією, ліквідатора), змін у житті ОСОБА_1 , який протягом тривалого часу був позбавлений можливості здійснювати діяльність арбітражного керуючого, а також засади розумності, виваженості та справедливості, колегія суддів дійшла висновку про стягнення на користь позивача 30 000,00 грн на відшкодування моральної шкоди.
Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
Відповідно до частини першої статті 412 ЦПК України суд скасовує судове рішення повністю або частково і ухвалює нове рішення у відповідній частині або змінює його, якщо таке судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 400 цього Кодексу межах, ухвалено з неправильним застосуванням норм матеріального права або порушенням норм процесуального права.
Зважаючи на те, що в справі не вимагається збирання або додаткової перевірки чи оцінки доказів, обставини справи встановлені судами повно, але допущено неправильне застосування норм матеріального права, оскаржувані судові рішення підлягають скасуванню з ухваленням нового рішення про часткове задоволення позову з підстав, наведених вище.
Керуючись статтями 400, 409, 412, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду
ПОСТАНОВИВ:
Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.
Рішення Печерського районного суду м. Києва від 29 вересня 2021 року та постанову Київського апеляційного суду від 20 вересня 2022 року скасувати і ухвалити нове рішення.
Позов ОСОБА_1 до держави Україна в особі Державної казначейської служби України, Міністерства юстиції України про відшкодування шкоди, завданої незаконним рішенням, діями чи бездіяльністю органу державної влади задовольнити частково.
Стягнути з Державного бюджету України на користь ОСОБА_1 грошові кошти в сумі 30 000,00 грн у рахунок відшкодування моральної шкоди.
У задоволенні решти позовних вимог відмовити.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Головуючий М. Є. Червинська
СуддіА. Ю. Зайцев Є. В. Коротенко В. М. Коротун
М. Ю. Тітов