ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
02 жовтня 2023 рокуЛьвівСправа № 300/3333/21 пров. № А/857/10729/23
Восьмий апеляційний адміністративний суд у складі:
головуючого судді Пліша М.А.,
суддів Мікули О.І., Ніколіна В.В.,
розглянувши в порядку письмового провадження в м. Львові апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 15 травня 2023 року (головуючий суддя Біньковська Н.В., м. Івано-Франківськ) по справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Міністерства оборони України, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, Івано-Франківський обласний територіальний центр комплектування та соціальної підтримки про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити дії,-
ВСТАНОВИВ:
ОСОБА_1 звернувся в суд першої інстанції з адміністративним позовом до Міністерства оборони України, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, Івано-Франківський обласний територіальний центр комплектування та соціальної підтримки в якому просив: визнати протиправною відмову в призначенні одноразової грошової допомоги, передбаченої статтею 16 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей»; скасувати рішення комісії Міністерства оборони України з розгляду питань, пов'язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги та компенсаційних сум про відмову в призначенні одноразової грошової допомоги, оформлене пунктом 4 протоколу від 18 лютого 2021 року №27; зобов'язати призначити та виплатити одноразову грошову допомогу відповідно до Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», у зв'язку з встановленням ІІІ групи інвалідності у розмірі 70-кратного прожиткового мінімуму, встановленого Законом для працездатних осіб на 1 січня календарного року в розмірі 158900,00 грн.
Рішенням Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 15 травня року у задоволенні позову відмовлено.
Не погодившись з таким рішенням суду першої інстанції, ОСОБА_1 оскаржив його в апеляційному порядку, просить таке скасувати і позов задовольнити.
В апеляційній скарзі зазначає, статтею 41 Закону № 2232-ХІІ встановлено, що виплата одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов'язаних, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори, та резервістів під час виконання ними обов'язків служби у військовому резерві здійснюється в порядку і на умовах, встановлених Законом України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» №2011-XII (далі - Закон №2011-ХІІ).
Відповідно до ч. 1 ст. 16 Закону №2011-ХІІ одноразова грошова допомога у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов'язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві (далі - одноразова грошова допомога), - гарантована державою виплата, що здійснюється особам, які згідно з цим Законом мають право на її отримання.
Відповідно до частини дев'ятої статті 16-3 Закону №2011-ХІІ порядок призначення і виплати одноразової грошової допомоги визначається Кабінетом Міністрів України. Постановою Кабінету Міністрів України від 25 грудня 2013 року №975, прийнятою відповідно до пункту 2 статті 16-2 та пункту 9 статті 16- 3 Закону №2011-ХІІ України, затверджено Порядок призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов'язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві (далі- Порядок №975). Відповідно до п.п. 2 п. 2 наведеної Постанови установлено, що особам, які до набрання чинності Порядком №975, затвердженим цією постановою, мають право на отримання одноразової грошової допомоги: - допомога, що не була призначена, призначається і виплачується в установленому законодавством порядку, що діяло на день виникнення права на отримання такої допомоги. Тобто, жодних часових обмежень не встановлено.
Згідно з пп.2 п.3 Порядку №975 днем виникнення права на отримання одноразової грошової допомоги є: у разі встановлення інвалідності або ступеня втрати працездатності без встановлення інвалідності - дата, що зазначена у довідці медико-соціальної експертної комісії. Відповідно до довідки медико-соціальної експертної комісії від 06 вересня 1995 року йому було встановлено III групу інвалідності та встановлено причину інвалідності - при виконанні обов'язків військової служби, а саме при участі в бойових діях на території Демократичної Республіки Афганістан в/ч п/п НОМЕР_1 в період з 04 листопада 1987 року по 15 лютого 1989 року. Отже, дата 06.09.1995 року є датою виникнення у мене права на одноразову грошову допомогу. Даний факт був, також, встановлений при розгляді справи Івано-Франківським окружним адміністративним судом.
Відповідно до ст. 16 Закону №2011-ХІІ (у редакції, чинній на час встановлення мені III групи інвалідності) передбачалося, що військовослужбовці, а також військовозобов'язані, призвані на збори, підлягають державному обов'язковому особистому страхуванню на випадок загибелі або смерті в розмірі 100-кратного мінімального прожиткового рівня населення України на час загибелі або смерті, а також в разі поранення (контузії, травми або каліцтва), захворювання, одержаних у період проходження служби (зборів), у розмірі, залежному від ступеня втрати працездатності, що визначається у відсотковому відношенні від загальної суми страхування на випадок загибелі або смерті. Умови страхування і порядок виплат страхових сум військовослужбовцям і військовозобов'язаним, призваним на збори, та членам їх сімей встановлювались Постановою Кабінету Міністрів України від 19 серпня 1992 року №488 «Про
Умови державного обов'язкового особистого страхування військовослужбовців і військовозобов'язаних, призваних на збори, і порядок виплат їм та членам їх сімей страхових сум» (далі-Умови №488). У п.п. «б» п. 6 Умов № 488 встановлено, що НАСК «Оранта» виплачує страхові суми у разі втрати застрахованим працездатності, що сталася внаслідок поранення (контузії, травми або каліцтва), захворювання, одержаних в період проходження служби (зборів), - у розмірі залежно від ступеня втрати працездатності, що визначається у процентному відношенні до загальної суми страхування на випадок загибелі або смерті. Отже, у зв'язку із встановленням III групи інвалідності він набув право на отримання страхової суми за державним обов'язковим особистим страхуванням згідно з Умовами № 488.
Враховуючи правову позицію Верховного Суду, яка висловлена в Постанові від 22 березня 2018 року у справі № 278/307/17, а саме, що «обов'язкове особисте державне страхування» та «одноразова грошова допомога» є двома рівнозначними компенсаційними механізмами соціального захисту військовослужбовців, які спрямовані на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, у старості, а також в інших випадках, передбачених законом.
Вважає, що висновок суду першої інстанції, що дана правова позиція Верховного Суду вирвана з контексту судового рішення без урахування спірних правовідносин є не вірним. Так, як в даній правовій позиції здійснено тільки ототожнення двох понять «обов'язкового особистого державного страхування» та «одноразової грошової допомоги», як рівнозначних компенсаційних механізмамів соціального захисту військовослужбовців. Тому, і підлягає застосування, як норма матеріального права, до даних правовідносин.
Також, апелянт зазначає, що в постанові Восьмого апеляційного адміністративного суду від 12 січня 2021 року було зроблено висновок, «що законодавством України, чинним на момент встановлення позивачу інвалідності, було передбачено, що у разі втрати застрахованим працездатності, що сталася внаслідок поранення (контузії, травми або каліцтва), захворювання, одержаних в період проходження служби (зборів) виплачується страхова сума. Отже, висновок комісії Міністерства оборони України з розгляду питань, пов'язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги та компенсаційних сум, викладений у пункті 9 протоколу від 01 листопада 2019 року №143, про відсутність, на момент встановлення ОСОБА_1 інвалідності, правової норми щодо виплати одноразової грошової допомоги у разі встановлення інвалідності, причиною якої є виконання обов'язків військової служби, є протиправним». Тобто, в постанові суду апеляційної інстанції вказано, саме про виплату одноразової грошової допомоги, а не страхової суми. Отже, і відповідач при повторному розгляді мого звернення, не врахував висновків суду, і знову прийняв рішення, яким сам визнав відсутність, на момент встановлення мені III групи інвалідності відповідної правової норми, так, і суд першої інстанції проігнорував дану постанову. Тобто, взагалі не враховано постанову апеляційного суду, якою скасовано рішення відповідача про відсутність, на момент встановлення ОСОБА_1 інвалідності, правової норми щодо виплати одноразової грошової допомоги, як протиправне. Тому, вважаю, що суд першої інстанції своїм рішенням підтримує неправомірні дії відповідача, який не просто знехтував висновком суду, а в супереч йому прийняв своє повторне рішення про відмову мені в отриманні одноразової грошової допомоги, як відсутность такої правової норми на час встановлення мені інвалідності.
Також, вважає, що висновок суду щодо відсутності правових підстав для призначення і виплати одноразової грошової допомоги в зв'язку з пропущенням строку на звернення за страховими виплатами є таким, що суперечить законодавству, яке регулює право на виплати одноразової грошової допомоги. Так, як відповідно до Закону №2011-XII - це гарантована державою виплата, Порядок №975 передбачає, що допомога, яка не була призначена, призначається і виплачується, встановлення мені III групи інвалідності, в зв'язку з виконанням обов'язку військової служби є підставою та виникнення у нього права на отримання одноразової грошової допомоги, що передбачено Законом №2011-XII. Жодної підстави, передбаченої ст. 16-4 Закону №2011-ХП, за якими призначення і виплата одноразової грошової допомоги не здійснюється немає. Щодо пропуску терміну звернення до Національної акціонерної страхової компанії «Оранта», для виплати страхової суми, то Законом №2011-XII (у редакції, чинній на час встановлення мені III групи інвалідності) не було передбачено часових обмежень стосовно одноразових виплат та позбавлення в подальшому звернення щодо здійснення зазначених виплат до відповідних державних органів до повноважень, яких належить розгляд даних питань. Оскільки предметом розгляду даної справи було встановлення мого права на отримання одноразової грошової допомоги, а не страхових виплат, які до моменту внесення змін до законодавства здійснювалися НАСК «ОРАНТА», тому він звернувся до Міністерства оборони України. Так, він проходив службу у Збройних силах СРСР, які на той час були підпорядковані та знаходились на фінансовому утриманні Міністерства оборони СРСР, правонаступником якого в подальшому стало Міністерство оборони України, та отримав поранення під час виконання обов'язків військової служби, то обов'язком відповідача є розгляд питань щодо призначення і виплати одноразової грошової допомоги. Така правова позиція висловлена в Постанові Верховного суду від 20 листопада 2018 року в справі №583/436/17.
Так, ч. 8 ст. 16-3 Закону № 2011-ХІІ, якою встановлено, що особи, які мають право на отримання одноразової грошової допомоги, передбаченої цим Законом, можуть реалізувати його протягом трьох років з дня виникнення у них такого права, набрала чинності лише з 1 січня 2014 року відповідно до п. 1 Перехідних положень Закону України від 4 липня 2012 року № 5040-VI «Про внесення змін до деяких законів України з питань соціального захисту військовослужбовців». Конституційний Суд України у рішенні від 9 лютого 1999 року у справі № 1-рп/99 зазначив, що за загальновизнаним принципом права закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі. Цей принцип, закріплений у ч. 1 ст. 58 Конституції України, за якою дію нормативно- правового акта в часі треба розуміти так, що вона починається з моменту набрання цим актом чинності та припиняється з втратою ним чинності, тобто до події, факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце. Таким чином, в силу приписів ст. 58 Конституції України, ч. 8 ст. 16-3 Закону № 2011-XII затверджена Законом України від 4 липня 2012 року № 5040-УІ «Про внесення змін до деяких законів України з питань соціального захисту військовослужбовців» редакція закону набрала чинності 1 січня 2014 року, а тому на спірні правовідносини не розповсюджується.
Івано-Франківський окружний адміністративний суд жодним чином не дослідив дані обставини справи, формально розглянув справу та прийняв рішення, яке суперечить законодавству, що регулює дані правові відносини.
Відмова у виплаті одноразової грошової допомоги порушує його право, яке не може підлягати часовим обмеженням оскільки першочергово є встановленим той факт, що він отримав незворотні негативні зміни стану здоров'я внаслідок виконання обов'язків військової служби, таке право гарантоване ст. 17,22,46 Конституції України і не може бути скасоване, звужене та обмежене.
Також, відповідно до практики Європейського суду з прав людини (п. 53 рішення у справі «Ковач проти України», п. 59 рішення у справі «Мельниченко проти України», п. 50 рішення у справі «Чуйкіна проти України») та ст. 14 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод дійшов висновку, що право особи на одноразову грошову допомогу не може підлягати часовим обмеженням. У даному випадку основним критерієм для призначення одноразової допомоги має слугувати той факт, що особа отримала незворотні негативні зміни стану здоров'я внаслідок перебування на військовій службі.
Враховуючи те, що висновок медико-соціальної експертної комісії від 06 вересня 1995 року, яким встановлено мені III групу інвалідності безстроково, був складений в той час, коли існувала правова норма (Закон № 2011 -XII в редакції 30.04.1993 року) щодо здійснення виплат страхових сум, які є рівнозначними з одноразовою грошовою допомогою компенсаційними механізмами соціального захисту військовослужбовців, а також те, що інвалідність встановлено під час проходження військової служби, що передбачає ст. 16 Закону, вважаю, що він має всі правові підстави, передбаченні законодавством України, для отримання одноразової грошової допомоги, а рішення суду першої інстанції є незаконним та порушує його право, гарантоване державою. Так, як він не отримував до цього страхових виплат та допомог, то має право на отримання одноразової грошової допомоги».
Також, апелянт вважає, що застосування судом Закону України «Про загальний військовий обов'язок і військову службу» в редакції 2006 року та Постанови КМУ України від 28.05.2008 №499 «Про затвердження Порядку та умов призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), поранення (контузії, травми або каліцтва) чи інвалідності військовослужбовців, військовозобов'язаних і резервістів, призваних на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори, та інвалідності звільнених з військової служби (зборів) осіб», як норм матеріального права до даних правовідносин є невірним. Так, як до події, факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце.
Частиною п'ятою статті 17 Конституції України передбачено, що держава забезпечує соціальний захист громадян України, які перебувають на службі у Збройних Силах України та в інших військових формуваннях, а також членів їхніх сімей. Стаття 46 Конституції України визначає, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Відповідно до ст. 16 Закону № 2011-XII (у редакції, чинній на час встановлення мені III групи інвалідності) передбачалось отримання страхових сум у разі поранення, одержаних у період проходження служби, у розмірі, залежному від ступеня втрати працездатності, що визначається у відсотковому відношенні від 100-кратного мінімального прожиткового рівня, також, згідно з ст.16-2 чинного Закону № 2011-XII розмір одноразової грошової допомоги при встановленні інвалідності не може бути меншим за 70-кратний прожитковий мінімум встановленого законом для працездатних осіб на 1 січня календарного року.
Конституційний Суд України у рішенні від 07 листопада 2018 року № 9- р/2018 зазначив, що право громадян на соціальний захист є комплексним, його зміст визначають як Конституція, так і закони України. Згідно з частиною першою статті 46 Конституції України складовими права громадян на соціальний захист є право на забезпечення їх у разі: 1) повної, часткової або тимчасової втрати працездатності; 2) втрати годувальника; 3) безробіття з незалежних від них обставин; 4) старості; 5) в інших випадках, передбачених законом. Конституційний Суд України вважає, що складові конституційного права громадян на соціальний захист, зазначені у пунктах 1 -4 цього абзацу, не можуть бути скасовані законом.
У поданому відзиві відповідач просив залишити апеляційну скаргу без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін.
Згідно п. 3 ч.1 ст. 311 КАС України суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, у разі подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження).
Згідно ч.1 та ч. 2 ст. 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.
Заслухавши суддю доповідача, вивчивши матеріали справи, та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних міркувань.
Судом першої інстанції встановлено, згідно військового квитка серії НОМЕР_2 від 09.04.1987, виданого Галицьким районним військовим комісаріатом Івано-Франківської області, ОСОБА_1 у період з 22.05.1987 по 28.04.1989 проходив строкову військову службу у Радянській Армії. В період з 04.11.1987 по 15.02.1989 ОСОБА_1 брав участь в бойових діях на території Демократичної Республіки Афганістан в складі Військової частини № НОМЕР_1 (а.с.18).
Згідно свідоцтва про хворобу №1068 від 29.04.1989 виданого військово-медичною комісією 340-вого Окружного військового шпиталю, під час проходження військової служби в Афганістані ОСОБА_1 отримав поранення і з 06.03.1989 по 28.04.1989 проходив лікування в 340-вому Окружному військовому шпиталі ім. П. Ф. Боровського в м. Ташкент Узбекська РСР.
Відповідно до вказаного свідоцтва про хворобу ОСОБА_1 встановлено діагноз - «пониження гостроти зору лівого ока до руху руки біля обличчя, внаслідок помутніння кришталика після проникаючого роговино-склерального поранення». Лікарською комісією встановлено, що «травма, отримана при виконанні обов'язку військової служби».
Згідно виписки із акту освідчення лікарсько-трудової експертної комісії серії Г №216097 від 28.04.1989 ОСОБА_1 встановлено III групу інвалідності.
Із вказаної виписки слідує, що 28.04.1989 проведено огляд ОСОБА_1 та вперше встановлено третю групу інвалідності на строк до 01 травня 1990 року, причина інвалідності - травма, отримана при виконанні обов'язків військової служби.
Згідно довідки до акта огляду МСЕК від 06.09.1995 за №0095209 ОСОБА_1 безстроково встановлена ІІI група інвалідності, причина інвалідності - травма, отримана при виконанні обов'язків військової служби.
31.07.2019 ОСОБА_1 звернувся до Івано-Франківського обласного військового комісаріату з заявою про виплату йому одноразової грошової допомоги в зв'язку з встановленням III групи інвалідності, причиною якої є виконання обов'язків військової служби, для направлення цієї заяви з додатками до Міністерства оборони України. Згідно витягу з протоколу засідання комісії Міністерства оборони України з розгляду питань, пов'язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги та компенсаційних сум №143 від 01.11.2019 ОСОБА_1 відмовлено в призначенні одноразової грошової допомоги, оскільки на час встановлення йому інвалідності в 1989 році не існувало правової норми щодо виплати одноразової грошової допомоги в зв'язку з встановленням інвалідності.
Вказане встановлено рішенням Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 10.08.2020 в адміністративній справі №300/797/20 та в силу приписів частини 4 статті 78 Кодексу адміністративного судочинства України доказуванню не підлягає.
Постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 12.01.2021 у справі №300/797/20 скасовано рішення комісії Міністерства оборони України з розгляду питань, пов'язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги та компенсаційних сум про відмову в призначенні одноразової грошової допомоги ОСОБА_1 , оформлене пунктом 9 протоколу від 01 листопада 2019 року № 143. Зобов'язано комісію Міністерства оборони України з розгляду питань, пов'язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги та компенсаційних сум повторно розглянути заяву ОСОБА_1 про виплату йому одноразової грошової допомоги, в зв'язку з встановленням III групи інвалідності, причиною якої є виконання обов'язків військової служби з урахуванням висновків суду. Вказана постанова набрала законної сили 12.01.2021.
За змістом витягу з протоколу засідання комісії Міністерства оборони України з розгляду питань, пов'язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги та компенсаційних сум №27 від 18.02.2021 ОСОБА_1 відмовлено в призначенні одноразової грошової допомоги. Зазначено, що на виконання постанови Восьмого апеляційного адміністративного суду від 12.01.2021 у справі № 300/797/20: скасовано пункт 9 протоколу засідання комісії Міністерства оборони України з розгляду питань, пов'язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги та компенсаційних сум від 01.11.2019 № 143; відмовлено в призначенні одноразової грошової допомоги громадянину ОСОБА_1 , якого 28.04.1989 звільнено зі строкової військової служби та 28.04.1989 під час первинного огляду органами МСЕК визнано особою з інвалідністю ІІІ групи внаслідок травми, пов'язаної з виконанням обов'язків військової служби (довідка МСЕК серія Г №216097 від 28.04.1989), а 06.09.1995 під час повторного огляду органами МСЕК визнано особою з інвалідністю III групи внаслідок цієї ж причини (довідка MCEК серія 2-18 АС №009509 під 06.09.1995). Відповідно до рішення Конституційного Суду України від 09.02.1999 № 1-рн/99 (справа № 1-7/99) до події, факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце. Заявник не має права на одержання одноразової грошової допомоги, оскільки на час встановлення інвалідності ІІІ групи (1995 року), не існувало правової норми щодо виплати одноразової грошової допомоги. У 1995 році було передбачено державне обов'язкове особисте страхування і ОСОБА_1 мав звернутися до Національної страхової компанії «Оранта» за виплатою страхової суми.
Вказаний витяг з протоколу засідання комісії Міністерства оборони України з розгляду питань, пов'язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги та компенсаційних сум №27 від 18.02.2021 надісланий позивачу листом від 15.03.2021 №9/1/638.
Постановляючи рішення, суд першої інстанції виходив з того, що відповідно до статті 41 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» (в редакції, чинній на час звернення позивача із заявою про надання допомоги 31.07.2019 та на час прийняття оскаржуваного рішення 18.02.2021) виплата одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов'язаних, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори, та резервістів під час виконання ними обов'язків служби у військовому резерві здійснюється в порядку і на умовах, встановлених Законом України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей».
Згідно із частиною 1 статті 16 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» (Закон №2011-XII), в редакції, станом на час звернення позивача із заявою про отримання грошової допомоги 31.07.2019 та прийняття оскаржуваного рішення 18.02.2021, одноразова грошова допомога у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов'язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві (далі - одноразова грошова допомога), - гарантована державою виплата, що здійснюється особам, які згідно з цим Законом мають право на її отримання.
У відповідності до частини 9 статті 16-3 Закону №2011-XII (в редакції, що діяла на час звернення позивача за отриманням допомоги 31.07.2019 та прийняття оскаржуваного рішення 18.02.2021) порядок призначення і виплати одноразової грошової допомоги визначається Кабінетом Міністрів України.
Особи, які мають право на отримання одноразової грошової допомоги, передбаченої цим Законом, можуть реалізувати його протягом трьох років з дня виникнення у них такого права (ч. 8 ст.16-3 Закону №2011-XII).
Постановою Кабінету Міністрів України від 25.12.2013 № 975, прийнятою відповідно до пункту 2 статті 16-2 та пункту 9 статті 16-3 Закону №2011-ХІІ, затверджено Порядок призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов'язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві (надалі також - Порядок №975), який набрав чинності 24.01.2014.
Пунктом 2 цього Порядку встановлено, що особам, які до набрання чинності Порядком, затвердженим цією постановою, мають право на отримання одноразової грошової допомоги:
- допомога, що була призначена, виплачується відповідно до Порядку та умов призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), поранення (контузії, травми або каліцтва) чи інвалідності військовослужбовців, військовозобов'язаних і резервістів, призваних на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори, та інвалідності звільнених з військової служби (зборів) осіб, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 28 травня 2008 р. № 499, Порядку та умов призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), каліцтва або інвалідності військовослужбовців та інвалідності осіб, звільнених з військової служби, що сталися у 2006 році, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 21 лютого 2007 р. № 284, і Порядку та умов виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), поранення (контузії, травми або каліцтва) чи інвалідності співробітників кадрового складу розвідувальних органів, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 21 листопада 2007 р. № 1331;
- допомога, що не була призначена, призначається і виплачується в установленому законодавством порядку, що діяло на день виникнення права на отримання такої допомоги.
Приписами пункту 3 вказаного Порядку визначено, що днем виникнення права на отримання одноразової грошової допомоги є, зокрема: у разі встановлення інвалідності або ступеня втрати працездатності без встановлення інвалідності - дата, що зазначена у довідці медико-соціальної експертної комісії.
Отже, право на отримання одноразової грошової допомоги безпосередньо пов'язане із датою встановлення інвалідності та, відповідно, визначається положеннями законодавства, яке було чинним саме на таку дату, та встановлювало, зокрема, порядок отримання і розмір одноразової грошової допомоги. Наступна зміна законодавства не впливає на порядок отримання, розмір допомоги тощо, і це відповідає принципу правової визначеності як складової принципу верховенства права.
Аналогічна правова позиція викладена Верховним Судом, зокрема, у постановах від 09.11.2018 у справі №759/5707/16-а та від 29.04.2020 у справі №295/2741/17 та від 26.01.2023 у справі №240/5439/19.
В той же час, на зміну обсягу прав особи у сфері соціального захисту військовослужбовців, зокрема на отримання одноразової грошової допомоги, може впливати настання обставин, з якими законодавство прямо пов'язує рівень соціального захисту, зокрема зміна групи інвалідності або ступеня втрати працездатності, що передбачено Порядками № 499 та № 975.
Розглядаючи спір суд першої інстанції вірно вважав, що оскільки, третю групу інвалідності позивачу встановлено медико-соціальною експертною комісією 06.09.1995, то до спірних правовідносин підлягає застосуванню законодавство, яке діяло станом на 06.09.1995, а саме Закон України «Про соціальний та правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» від 20.12.1991 №2011-ХІІ.
Згідно зі статтею 16 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» в редакції, чинній на день встановлення позивачу ІІІ групи інвалідності, військовослужбовці, а також військовозобов'язані, призвані на збори, підлягають державному обов'язковому особистому страхуванню на випадок загибелі або смерті в розмірі 100-кратного мінімального прожиткового рівня населення України на час загибелі або смерті, а також в разі поранення (контузії, травми або каліцтва), захворювання, одержаних у період проходження служби (зборів), у розмірі, залежному від ступеня втрати працездатності, що визначається у відсотковому відношенні від загальної суми страхування на випадок загибелі або смерті.
Умови страхування і порядок виплат страхових сум військовослужбовцям і військовозобов'язаним, призваним на збори, та членам їх сімей встановлюються Кабінетом Міністрів України.
Відповідно до Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» Кабінетом Міністрів України було прийнято постанову №488 від 19.08.1992 «Про Умови державного обов'язкового особистого страхування військовослужбовців і військовозобов'язаних, призваних на збори, і порядок виплат їм та членам їх сімей страхових сум» (надалі також - Постанова №488, в редакції, станом на час встановлення позивачу ІІІ групи інвалідності; втратила чинність 24.01.2014).
Як передбачено пунктами 1 - 3, 6 Постанови №488 державне обов'язкове особисте страхування військовослужбовців і військовозобов'язаних, призваних на збори, проводиться Національною акціонерною страховою компанією «ОРАНТА» за рахунок коштів державного бюджету, що виділяються Міністерству оборони, Національній гвардії, Державному комітетові у справах охорони державного кордону, Міністерству внутрішніх справ, Службі безпеки та іншим військовим формуванням, що створені Верховною Радою України. Страхові платежі з державного обов'язкового особистого страхування військовослужбовців і військовозобов'язаних, призваних на збори, включаючи витрати Національної акціонерної страхової компанія «ОРАНТА» на його проведення в розмірі 6 процентів загальної суми цих платежів, перераховуються страхувальниками на спеціальний рахунок Національної акціонерної страхової компанії «ОРАНТА». Розміри страхових платежів установлюються щорічно Національною акціонерною страховою компанією «ОРАНТА» за погодженням з Мінфіном під час формування державного бюджету на наступний рік.
Національна акціонерна страхова компанія «ОРАНТА» виплачує страхові суми: а) у разі загибелі або смерті застрахованого його спадкоємцям у розмірі 100-кратного мінімального прожиткового рівня на час загибелі або смерті; б) у разі втрати застрахованим працездатності, що сталася внаслідок поранення (контузії, травми або каліцтва), захворювання, одержаних в період проходження служби (зборів), - у розмірі залежно від ступеня втрати працездатності, що визначається у процентному відношенні до загальної суми страхування на випадок загибелі або смерті.
Виплата страхових сум, зазначених у підпунктах «а» і «б», у зв'язку за настанням страхової події провадиться за вирахуванням раніше виплачених страхових сум за цю ж саму страхову подію. При цьому страхова сума з даного виду страхування виплачується незалежно від виплат за іншими видами страхування і виплат у порядку відшкодування збитків.
Вимоги щодо виплати страхової суми застрахований або його спадкоємці можуть пред'явити Національній акціонерній страховій компанії «ОРАНТА» протягом трьох років з дня настання страхової події (пункт 7 Постанови №488).
Виплата страхових сум провадиться у семиденний строк з дня одержання Національною акціонерною страховою компанією «ОРАНТА» усіх необхідних документів від застрахованого або його спадкоємців. У разі відмови у виплаті страхових сум Національна акціонерна страхова компанія «ОРАНТА» у такий же строк письмово повідомляє про це застрахованого або його спадкоємців і відповідні військові органи (підрозділи) із зазначенням мотивів відмови.
Спори між застрахованим (його спадкоємцями) і Національною акціонерною страховою компанією «ОРАНТА» щодо виплати страхових сум вирішуються в установленому законодавством порядку.
Також, у даній спірній ситуації судом першої інстанції враховано, що 07.03.1996 Верховною Радою України прийнято Закон України «Про страхування», абзацом 6 пункту 10 Прикінцевих положень якого передбачено прийняття закону з урегулювання питань заміни обов'язкового державного страхування на безпосереднє здійснення компенсаційної виплати з державного бюджету головними розпорядниками бюджетних коштів за цільовими платежами. До прийняття такого закону стосовно цих категорій працівників діють норми, встановлені законами України та іншими нормативно-правовими актами, що регулюють питання державного захисту цих категорій працівників.
На виконання зазначених вимог Законом України від 04 квітня 2006 року №3597-IV було внесено відповідні зміни і доповнення до Закону України «Про загальний військовий обов'язок і військову службу».
З 10.05.2006 набрав чинності Закон України «Про внесення змін до Закону України «Про загальний військовий обов'язок і військову службу» №3597-1V від 04.04.2006, яким Закон України «Про військовий обов'язок і військову службу» викладено у новій редакції та визначено нові умови державного страхування і виплати в разі загибелі (смерті), поранення (контузії, травми, каліцтва) або захворювання чи інвалідності військовослужбовців Збройних Сил України, інших військових формувань та призваних на збори військовозобов'язаних.
Відповідно до частин 3, 4 статті 41 Закону України «Про загальний військовий обов'язок і військову службу» (в редакції Закону України №3597-IV від 04.04.2006) у разі каліцтва, заподіяного військовослужбовцю під час виконання службових обов'язків, а також інвалідності, що настала в період проходження військової служби або не пізніше ніж через три місяці після звільнення зі служби чи після закінчення цього строку, але внаслідок захворювання або нещасного випадку, що мали місце в період проходження військової служби, залежно від ступеня втрати працездатності йому виплачується одноразова грошова допомога в розмірі від трирічного до п'ятирічного грошового забезпечення за останньою посадою в порядку та на умовах, визначених Кабінетом Міністрів України, і призначається пенсія по інвалідності.
Військовослужбовцям строкової військової служби, військовозобов'язаним та резервістам, призваним на збори, у разі загибелі (смерті), поранення (контузії, травми, каліцтва) або захворювання чи інвалідності за умов, передбачених частиною третьою цієї статті, виплачується одноразова грошова допомога в порядку, визначеному Законом України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей».
Законом України №328-V від 03.11.2006 «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України з питань соціального захисту військовослужбовців, військовозобов'язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори, і деяких інших осіб», статтю 16 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» викладено у такій редакції:
«Виплата одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті) або каліцтва військовослужбовців, військовозобов'язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори.
1. У разі загибелі (смерті) військовослужбовця Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань та правоохоронних органів, який перебував на кадровій військовій службі або проходив військову службу за контрактом, під час виконання ним обов'язків військової служби сім'ї загиблого (померлого), а в разі її відсутності його батькам та утриманцям виплачується одноразова грошова допомога в розмірі десятирічного грошового забезпечення загиблого (померлого) за останньою посадою в порядку та на умовах, визначених Кабінетом Міністрів України.
2. У разі поранення (контузії, травми або каліцтва), заподіяного військовослужбовцю під час виконання ним обов'язків військової служби, а також інвалідності, що настала в період проходження військової служби або не пізніше ніж через три місяці після звільнення зі служби чи після закінчення цього строку, але внаслідок захворювання або нещасного випадку, що мали місце в період проходження військової служби, залежно від ступеня втрати працездатності йому виплачується одноразова грошова допомога в розмірі до п'ятирічного грошового забезпечення за останньою посадою в порядку та на умовах, визначених Кабінетом Міністрів України.
3. У разі загибелі (смерті) військовозобов'язаного або резервіста, призваного на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори або для проходження служби у військовому резерві, під час виконання ним обов'язків військової служби сім'ї загиблого (померлого), а в разі її відсутності його батькам та утриманцям виплачується одноразова грошова допомога в розмірі десятирічного грошового забезпечення загиблого (померлого) виходячи з окладу за військовим званням у запасі та максимального окладу за посадою, до якої він був приписаний в запасі, в порядку та на умовах, визначених Кабінетом Міністрів України.
4. У разі поранення (контузії, травми або каліцтва), заподіяного військовозобов'язаному або резервісту, який призваний на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори, проходить службу у військовому резерві, під час виконання ним обов'язків військової служби, а також інвалідності, що настала в період проходження зазначених зборів, служби у військовому резерві або не пізніше ніж через три місяці після закінчення зборів, проходження служби у військовому резерві, але внаслідок захворювання або нещасного випадку, що мали місце в період проходження цих зборів, служби у військовому резерві, залежно від ступеня втрати працездатності йому виплачується одноразова грошова допомога в розмірі до п'ятирічного грошового забезпечення на умовах, визначених пунктом 3 цієї статті.
5. У разі загибелі (смерті) військовослужбовця строкової військової служби під час виконання ним обов'язків військової служби, сім'ї загиблого (померлого), а в разі її відсутності його батькам та утриманцям виплачується одноразова грошова допомога у розмірі десятирічного максимального посадового окладу за першим тарифним розрядом, передбаченим для військовослужбовців, які проходять військову службу за контрактом, в порядку та на умовах, визначених Кабінетом Міністрів України.
6. У разі поранення (контузії, травми або каліцтва), заподіяного військовослужбовцю строкової військової служби під час проходження військової служби, а також інвалідності, що настала в період проходження військової служби або не пізніше ніж через три місяці після звільнення зі служби, але внаслідок захворювання або нещасного випадку, що мали місце в період проходження служби, залежно від ступеня втрати працездатності йому виплачується одноразова грошова допомога в розмірі, що визначається у відсотках від загальної суми допомоги на випадок загибелі (смерті), встановленої пунктом 5 цієї статті.
7. У всіх випадках розмір одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті) військовослужбовця не повинен бути меншим від 100-кратного розміру прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб на час виплати цих сум.
8. Визначення ступеня втрати працездатності військовослужбовцем, військовозобов'язаним або резервістом у період проходження військової служби (зборів), служби у військовому резерві у кожному випадку ушкодження здоров'я здійснюється в індивідуальному порядку відповідно до законодавства.
9. Якщо військовослужбовці, військовозобов'язані або резервісти, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори, проходять службу у військовому резерві, та члени їх сімей одночасно мають право на отримання одноразової грошової допомоги з підстав, передбачених цією статтею, та одноразової грошової допомоги або компенсаційної виплати, встановлених іншими законами, виплата відповідних грошових сум здійснюється за однією з підстав за вибором особи, яка має право на отримання таких виплат».
Відповідно до статті 16 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» Кабінетом Міністрів України прийнято постанову від 28.05.2008 №499 «Про затвердження Порядку та умов призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), поранення (контузії, травми або каліцтва) чи інвалідності військовослужбовців, військовозобов'язаних і резервістів, призваних на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори, та інвалідності звільнених з військової служби (зборів) осіб» (надалі також - Постанова №499).
Пунктом 2 Постанови №499 установлено, що призначення і виплата одноразової грошової допомоги в разі загибелі (смерті), поранення (контузії, травми або каліцтва) чи інвалідності військовослужбовців, військовозобов'язаних і резервістів, призваних на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори, та інвалідності звільнених з військової служби (зборів) осіб, що сталися після 1 січня 2007 року, здійснюється згідно з Порядком, затвердженим цією постановою.
Пунктом 3 Постанови №499 визначено завершити виплату страхових сум за страховими випадками, що сталися до 1 січня 2007 року, відповідно до Умов державного обов'язкового особистого страхування військовослужбовців і військовозобов'язаних, призваних на збори, і порядку виплат їм та членам їх сімей страхових сум, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 19 серпня 1992 року №488, а також одноразової грошової допомоги відповідно до Порядку та умов призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), каліцтва або інвалідності військовослужбовців та інвалідності осіб, звільнених з військової служби, що сталися у 2006 році, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 21 лютого 2007 р. № 284.
Відповідно до пункту 2 рішення Конституційного Суду України від 09.02.1999 №1-рн/99 у справі № 1-7/99 за загальновизнаним принципом права закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі. Цей принцип закріплений у частині першій статті 58 Конституції України, за якою дію нормативно-правового акта в часі треба розуміти так, що вона починається з моменту набрання цим актом чинності і припиняється з втратою ним чинності, тобто до події, факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце.
Як уже зазначалося вище, відповідно до пункту 1 Постанови №488 державне обов'язкове особисте страхування військовослужбовців і військовозобов'язаних, призваних на збори, проводиться Національною акціонерною страховою компанією «ОРАНТА» за рахунок коштів державного бюджету, що виділяються Міністерству оборони, Національній гвардії, Державному комітетові у справах охорони державного кордону, Міністерству внутрішніх справ, Службі безпеки та іншим військовим формуванням, що створені Верховною Радою України.
При цьому, пунктом 7 вказаної Постанови №488 передбачено, що вимоги щодо виплати страхової суми, зокрема, застрахований може пред'явити Національній акціонерній страховій компанії «ОРАНТА» протягом трьох років з дня настання страхової події.
Згідно довідки до акту огляду МСЕК від 06.09.1995 №0095209 позивачу 06.09.1995 безстроково встановлена ІІІ група інвалідності.
Суд першої інстанції вірно зазначив, що оскільки, у 1995 році було передбачене державне обов'язкове особисте страхування, то позивач повинен був звернутися до страхової компанії «ОРАНТА» за виплатою відповідних страхових сум. Позивач мав реалізувати своє право на отримання відповідних страхових сум протягом трьох років з дня встановлення третьої групи інвалідності.
Пунктом 3 Постанови №499 передбачено завершити виплату страхових сум за страховими випадками, що сталися до 1 січня 2007 року, відповідно до Умов державного обов'язкового особистого страхування військовослужбовців і військовозобов'язаних, призваних на збори, і порядку виплат їм та членам їх сімей страхових сум, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 19 серпня 1992 року №488.
Як з'ясовано судом першої інстанції, позивач в період з 06.09.1995 по 31.07.2019 не вчинив жодних дій для реалізації свого права на отримання виплати страхових сум за страховим випадком, що стався до 01 січня 2007 року.
Крім того, матеріали справи не містять доказів зміни групи інвалідності чи ступеня втрати працездатності позивача після 1995 року, ОСОБА_1 такої інформації не надано.
Права на виплату одноразової грошової допомоги згідно зі Порядком № 975 позивач автоматично не набув, оскільки таке право безпосередньо пов'язане з датою встановлення інвалідності та, відповідно, визначається положеннями законодавства, яке було чинним саме на той момент.
Так, пунктом 2 Порядку №975, який набрав чинності 24.01.2014, установлено, що особам, які до набрання чинності Порядком, затвердженим цією постановою, мають право на отримання одноразової грошової допомоги, допомога, що не була призначена, призначається і виплачується в установленому законодавством порядку, що діяло на день виникнення права на отримання такої допомоги.
Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції, що оскільки право на отримання одноразової грошової допомоги згідно із статтею 16 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» (вперше передбачена в редакції Закону України №328-V від 03.11.2006) на умовах, визначених Порядком №975, у позивача відсутнє, то суд вірно вважав правомірними дії та рішення відповідача, оформлене пунктом 4 протоколу засідання комісії Міністерства оборони України з розгляду питань, пов'язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги та компенсаційних сум №27 від 18.02.2022, щодо відмови позивачу в призначенні одноразової допомоги.
Також, суд вірно вважав, що не заслуговують на увагу доводи позивача про те, що відповідач повторно відмовив йому в призначенні одноразової грошової допомоги з тих самих підстав, не врахувавши висновків Восьмого апеляційного адміністративного суду, наведених у постанові від 12.01.2021 в справі №300/797/20, оскільки, за змістом вказаної постанови суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що моментом виникнення в ОСОБА_1 права на отримання одноразової грошової допомоги є 06.09.1995, тобто дата зазначена в довідці МСЕК №009509, натомість відповідачем протиправно застосовано законодавство чинне станом на 1989 рік. Питання про те, чи має позивач право на призначення одноразової грошової допомоги, передбаченої статтею 16 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» від 20.12.1991 є передчасним, оскільки у цій частині права позивача ще не порушені.
З урахуванням наведеного, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції про необґрунтованість позовних вимог, відтак суд підставно вважав, що у задоволенні позову слід відмовити.
Суд апеляційної інстанції вважає, що доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції, а рішення відповідає нормам матеріального та процесуального права.
Керуючись ст. 243, ст. 308, ст. 311, п. 1 ч. 1 ст. 315, ст. 316, ст. 321, ст. 322, ст. 325, ст. 329 КАС України, суд, -
ПОСТАНОВИВ:
апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а рішення Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 15 травня 2023 року по справі № 300/3333/21 - без змін.
Постанова набирає законної сили з моменту її підписання та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції.
Головуючий суддя М. А. Пліш
судді О. І. Мікула
В. В. Ніколін