ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
02 жовтня 2023 рокуЛьвівСправа № 460/45914/22 пров. № А/857/3941/23
Восьмий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
головуючого судді: Гуляка В.В.
суддів: Гудима Л.Я., Довгополова О.М.
розглянувши у письмовому провадженні апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області,
на рішення Рівненського окружного адміністративного суду від 06 лютого 2023 року (суддя - Недашівська К.М., час ухвалення - не зазначено, місце ухвалення - м.Рівне, дата складання повного тексту - 06.02.2023),
в адміністративній справі №460/45914/22 за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області, Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області,
про визнання протиправним і скасування рішення та зобов'язання вчинити дії,
встановив:
У листопаді 2022 року позивач ОСОБА_1 звернулася в суд із адміністративним позовом до відповідача ГУ ПФУ в Рівненській області (відповідач 1), в якому просила: 1) визнати протиправними дії відповідача щодо відмови позивачу у призначенні пенсії зі зниженням пенсійного віку відповідно до статті 55 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», як особі, яка постійно проживає або постійно працює чи постійно навчається на території зони гарантованого добровільного відселення та в зоні посиленого радіоекологічного контролю, та станом на 1 січня 1993 року прожила або відпрацювала чи постійно навчалася у зоні гарантованого добровільного відселення не менше трьох років; 2) зобов'язати відповідача призначити позивачу пенсію зі зниженням пенсійного віку, відповідно до статті 55 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» як особі, яка постійно проживає або постійно працює чи постійно навчається на території зони гарантованого добровільного відселення та в зоні посиленого радіоекологічного контролю, та станом на 1 січня 1993 року прожила або відпрацювала чи постійно навчалася у зоні гарантованого добровільного відселення не менше трьох років, з 05.09.2022 року.
Відповідач 1 позовних вимог не визнав, в суді першої інстанції подав відзив на позовну заяву, у якому просив відмовити у задоволенні позовної заяви та одночасно подав клопотання про залучення відповідачем 2 Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області.
Ухвалою суду першої інстанції від 02.01.2023 року клопотання Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області задоволено та залучено до участі у справі відповідача 2 Головне управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області.
Рішенням Рівненського окружного адміністративного суду від 06.02.2023 адміністративний позов задоволено повністю. Визнано протиправним та скасовано рішення Головного управління Пенсійного фонду у Вінницькій області від 09.09.2022 №172650005398 щодо відмови ОСОБА_1 у призначенні пенсії на пільгових умовах зі зменшенням пенсійного віку згідно з статтею 55 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи». Зобов'язано Головне управління Пенсійного фонду України в Рівненській області призначити та виплачувати ОСОБА_1 пенсію на пільгових умовах зі зменшенням пенсійного віку згідно з статтею 55 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» з 05.09.2022. Стягнуто на користь ОСОБА_1 суму судового збору у розмірі 992 (дев'ятсот дев'яносто дві) грн 40 (сорок) коп за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області.
З цим рішенням суду першої інстанції не погодився відповідач 1 та оскаржив його в апеляційному порядку. Вважає апелянт, що оскаржене рішення суду прийняте з неповним з'ясуванням обставин, які мають значення у справі, та порушення норм матеріального права, що призвело до неправильного вирішення спору, а тому підлягає скасуванню з підстав, викладених в апеляційній скарзі.
В обґрунтування апеляційних вимог апелянт зазначає, що розв'язуючи даний спір, судом першої інстанції не враховано норми статті 55 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», якою визначено умови щодо набуття права на призначення пенсії учасникам ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС та норми статті 26 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування». Зокрема апелянт вказує на те, що документами підтверджено факт проживання позивача у зоні гарантованого добровільного відселення - 4 роки 8 місяців 29 днів, що є недостатнім для призначення пенсії зі зниженням пенсійного віку згідно статті 55 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи». Відтак, суд дійшов помилкового висновку про наявність підстав для задоволення позовних вимог.
За результатами апеляційного розгляду апелянт просить скасувати оскаржене рішення суду від 06.02.2023 року та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовити у повному обсязі.
Відповідачем 2 подано відзив на апеляційну скаргу, в якому підтримує доводи Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області, вважає її обґрунтованою та такою, що підлягає до задоволення.
Позивачем поданий відзив на апеляційну скаргу, суть якого зводиться до того, що рішення суду є законним та обґрунтованим, прийнятим з дотриманням норм процесуального права, при повному та всебічному з'ясуванні судом обставин, що мають значення для справи, доведеністю обставин, що мають значення для справи. Просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду без змін.
Суд апеляційної інстанції заслухавши доповідь судді-доповідача, дослідивши матеріали справи та докази по справі, обговоривши доводи, межі та вимоги апеляційної скарги, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції, вважає, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення.
Судом встановлено такі фактичні обставини справи.
Позивач ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , є громадянкою, яка потерпіла від Чорнобильської катастрофи (категорія 3) (а.с. 9).
05 вересня 2022 року позивач подала заяву до ГУ ПФУ в Рівненській області про призначення пенсії зі зниженням пенсійного віку відповідно до статті 55 Закону України “Про статус і соціальних захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи”.
09 вересня 2022 року Головне управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області прийняло рішення №172650005398 про відмову у призначенні пенсії на підставі відсутності необхідної кількості років проживання в зоні гарантованого добровільного відселення. Пенсійний орган в рішенні вказав, що загальний період проживання позивача станом на 01.01.1993 у зоні гарантованого добровільного відселення становить 4 роки 8 місяців 29 днів (з 15.09.1986 по 10.04.1989, з 19.04.1989 по 21.06.1991), загальний страховий стаж становить 36 років 26 днів (а.с. 35).
Листом від 14.09.2022 за №1700-0214-8/47081 ГУ ПФУ в Рівненській області повідомило позивача про відсутність права на призначення пенсії за віком згідно статті 55 Закону №796 (а.с. 34).
Вважаючи таке рішення про відмову в призначенні пенсії за віком протиправним, позивач звернулася до адміністративного суду із цим позовом.
Суд апеляційної інстанції погоджується із висновками суду першої інстанції про наявність підстав для задоволення позовних вимог, виходячи з наступного.
Відповідно до статті 16 Конституції України, забезпечення екологічної безпеки і підтримання екологічної рівноваги на території України, подолання наслідків Чорнобильської катастрофи - катастрофи планетарного масштабу, збереження генофонду Українського народу є обов'язком держави.
Частиною 1 статті 46 Конституції України встановлено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Згідно зі ст.12 Європейської соціальної хартії (переглянутої) 1996 року, держава зобов'язана підтримувати функціонування системи соціального забезпечення, її задовільний рівень, докладати зусиль для її поступового посилення.
Конституційний Суд України наголосив на недопустимості скасування окремих пільг, компенсацій та гарантій особам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, зазначивши, що «відповідно до статті 16 Конституції України забезпечення екологічної безпеки і підтримання екологічної рівноваги на території України, подолання наслідків Чорнобильської катастрофи є обов'язком держави. Одним із тяжких наслідків аварії на ЧАЕС стала втрата здоров'я громадянами. Законами України таких громадян віднесено до відповідних категорій, вони потребують відновлення втраченого здоров'я, постійної медичної допомоги та соціального захисту з боку держави» (див. Рішення від 20 березня 2002 року №5-рп/2002).
Також Конституційний Суд України звернув увагу на засадничий характер обов'язку держави щодо подолання наслідків Чорнобильської катастрофи та на необхідність виокремлення категорії громадян України, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи і потребують додаткових гарантій соціального захисту у зв'язку з надзвичайними масштабами вказаної катастрофи та її наслідків. Такі гарантії, пільги та компенсації є особливою формою відшкодування завданої шкоди вказаній категорії громадян, а тому скасування чи обмеження цих пільг, компенсацій і гарантій без рівноцінної їх заміни свідчитиме про відступ держави від її конституційного обов'язку. Пільги, компенсації та гарантії є такими, що захищені Конституцією України від негативних наслідків для цієї категорії осіб при внесенні змін до законодавства України. Приписи статті 3 Конституції України, згідно з якими держава відповідає перед людиною за свою діяльність (частина друга), зобов'язують державу обґрунтовувати зміну законодавчого регулювання, зокрема, у питаннях обсягу пільг, компенсацій та гарантій особам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи (див. Рішення від 17 липня 2018 року №6-р/2018).
Основні положення щодо реалізації конституційного права громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, на охорону їхнього життя і здоров'я, створення єдиного порядку визначення категорії зон радіоактивного забруднення територій, умов проживання і трудової діяльності на них, соціального захисту населення визначені Законом України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» №796-XII (далі Закон №796-XII).
Відповідно до статті 9 Закону №796-XII, особами, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, є: 1) учасники ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС - громадяни, які брали безпосередню участь у ліквідації аварії та її наслідків; 2) потерпілі від Чорнобильської катастрофи-громадяни, включаючи дітей, які зазнали впливу радіоактивного опромінення внаслідок Чорнобильської катастрофи.
Статтею 11 Закону №796-XII передбачено, що до потерпілих від Чорнобильської катастрофи належать, зокрема, особи, які постійно проживають або постійно працюють чи постійно навчаються у зонах безумовного (обов'язкового) та гарантованого добровільного відселення, за умови, що вони за станом на 1 січня 1993 року прожили або відпрацювали чи постійно навчалися у зоні безумовного (обов'язкового) відселення не менше двох років, а у зоні гарантованого добровільного відселення - не менше трьох років.
Відповідно до абзацу 8 частини першої пункту 3 статті 14 Закону №796-XII, категорія потерпілі від Чорнобильської катастрофи (не віднесені до категорії 2) встановлюється особам, які постійно проживають або постійно працюють у зонах безумовного (обов'язкового) та гарантованого добровільного відселення за умови, що вони за станом на 1 січня 1993 року прожили або відпрацювали у зоні безумовного (обов'язкового) відселення не менше двох років, а у зоні гарантованого добровільного відселення - не менше трьох років, - категорія 3.
Відповідно до абзацу 1статті 55 Закону №796-XII, особам, які працювали або проживали на територіях радіоактивного забруднення, пенсії надаються із зменшенням пенсійного віку, встановленого статтею 26 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», за наявності відповідного страхового стажу, зменшеного на кількість років зменшення пенсійного віку, але не менше 15 років страхового стажу.
Умови призначення пенсії за віком встановлено статтею 26 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» від 09.07.2003 №1058-IV(далі Закон №1058-IV).
Згідно з абзацом 5 пункту 2 частини 1 статті 55 Закону №796-XII, потерпілі від Чорнобильської катастрофи особи, які постійно проживали або постійно проживають чи постійно працювали або постійно працюють у зоні гарантованого добровільного відселення за умови, що вони за станом на 1 січня 1993 року прожили або відпрацювали у цій зоні не менше 3 років пенсії надаються із зменшенням пенсійного віку, встановленого статтею 26 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» у такому порядку: 3 роки (початкова величина зниження пенсійного віку встановлюється лише особам, які постійно проживали або постійно працювали у зазначених зонах з моменту аварії по 31 липня 1986 року незалежно від часу проживання або роботи в цей період) та додатково 1 рік за 2 роки проживання, роботи, але не більше 6 років.
В примітці до п.2 ч.1 ст.55 Закону №796-XII зазначено, що початкова величина зниження пенсійного віку встановлюється лише особам, які постійно проживали або постійно працювали у зазначених зонах з моменту аварії по 31 липня 1986 року незалежно від часу проживання або роботи в цей період.
Пенсійний вік за бажанням особи може бути знижено тільки за однією підставою, передбаченою цією статтею, якщо не обумовлено інше (ч.2 ст.55 Закону №796-XII).
Із аналізу наведених правових норм вбачається, що право на пільгове зменшення пенсійного віку мають особи, які в установленому законом порядку набули статусу потерпілого від Чорнобильської катастрофи та працювали або проживали визначену кількість років у відповідних зонах (на територіях радіоактивного забруднення).
Механізм подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій визначено Порядком подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», затвердженого постановою Правління Пенсійного фонду України від 25.11.2005 №22-1, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 27.12.2005 за №1566/11846 (далі - Порядок №22-1, у редакції постанови правління Пенсійного фонду України від 07.07.2014 №13-1, зі змінами).
Відповідно до абзацу 9 підпункту 5 пункту 2.1 Порядку №22-1, при призначенні пенсії за віком із застосуванням норм статті 55 Закону №796-XII, до заяви про призначення пенсії за віком додаються документи, які засвідчують особливий статус особи, зокрема, посвідчення потерпілого від Чорнобильської катастрофи (для осіб, які належать до категорії 4 постраждалих внаслідок Чорнобильської катастрофи (за наявності)) та довідка про період (періоди) проживання (роботи) на територіях радіоактивного забруднення, видана органами місцевого самоврядування (підприємствами, установами, організаціями).
Згідно статті 65 Закону №796-XII, документами, які підтверджують статус громадян, постраждалих внаслідок Чорнобильської катастрофи, та надають право користуватися пільгами, встановленими цим Законом, є посвідчення «Учасник ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС» та «Потерпілий від Чорнобильської катастрофи».
Згідно із частинами третьою, четвертою статті 15 Закону №796-XII, підставами для визначення статусу потерпілого від Чорнобильської катастрофи є довідка про період проживання, роботи на цих територіях. Видача довідок про період проживання на територіях радіоактивного забруднення, евакуацію, відселення, самостійне переселення - органами місцевого самоврядування. Видача посвідчень провадиться спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади, Радою міністрів Автономної Республіки Крим, обласними, Київською і Севастопольською міськими державними адміністраціями за поданням районних державних адміністрацій. Порядок видачі посвідчень встановлюється Кабінетом Міністрів України.
Пунктом 2 Порядку видачі посвідчень особам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, що затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 25 серпня 1992р. №501 (чинної станом на дату видачі позивачу посвідчення потерпілого внаслідок аварії на ЧАЕС, далі Порядок видачі посвідчень №501), передбачено, що посвідчення є документом, що підтверджує статус громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, та надає право користування пільгами й компенсаціями, встановленими Законом України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», іншими актами законодавства.
В пункті 5 Порядку №501 уточняється, що потерпілим від Чорнобильської катастрофи (не віднесеним до категорії 2), які постійно проживали на територіях зон безумовного (обов'язкового) та гарантованого добровільного відселення на день аварії або які станом на 1 січня 1993 року прожили в зоні безумовного (обов'язкового) відселення не менше двох років, а на території зони гарантованого добровільного відселення - не менше трьох років та відселені або самостійно переселилися з цих територій, і таким, що постійно проживають або постійно працюють чи постійно навчаються у зонах безумовного (обов'язкового) та гарантованого добровільного відселення, за умови, що вони станом на 1 січня 1993 року прожили або відпрацювали чи постійно навчалися у зоні безумовного (обов'язкового) відселення не менше двох років, а в зоні гарантованого добровільного відселення - не менше трьох років, віднесеним до категорії 3, видаються посвідчення Потерпілий від Чорнобильської катастрофи (категорія 3) серії Б зеленого кольору.
Таким чином, наявність у позивача посвідчення потерпілого від Чорнобильської катастрофи (категорія 3) надає право користуватися пільгами, визначеними Законом №796-XII, в тому числі, правом на зниження пенсійного віку при призначенні пенсії за віком.
Єдиним документом, що підтверджує статус потерпілого від Чорнобильської катастрофи, учасника ліквідації наслідків на Чорнобильській АЕС та надає право користування пільгами, встановленими Законом №796-ХІІ, є посвідчення «Учасник ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС» або «Потерпілий від Чорнобильської катастрофи».
Довідки про період роботи (служби) у зоні відчуження, про евакуацію, відселення, самостійне переселення, про період проживання та роботи на забруднених територіях тощо є підставами для визначення в установленому порядку статусу учасника ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС або потерпілих від Чорнобильської катастрофи.
Аналогічна правова позиція викладена Верховним Судом у постановах від 22 січня 2019 року у справі №295/1087/17, від 24 жовтня 2019 року у справі №152/651/17, 25 листопада 2019 року у справі №464/4150/17, від 27 квітня 2020 року у справі №212/5780/16-а та від 30 вересня 2020 року у справі №572/1921/17.
Зазначена правова позиція в силу приписів частини 5 статті 242 КАС України та частини 6 статті 13 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» враховується апеляційним судом під час вирішення наведеного спору.
Колегія суддів також враховує, що як підтверджується матеріалами справи та не заперечується відповідачем, позивач народилася у селі Велике Вербче Рівненської області, відповідно до паспорта громадянина України (а.с. 6-7).
Також позивач набула статусу особи, яка потерпіла внаслідок Чорнобильської катастрофи (3 категорія), що підтверджується посвідченням серії НОМЕР_1 , виданим Рівненською обласною радою 17.04.1995 р..
Згідно довідки Виконавчого комітету Великовербченської Старостинського округу №1 від 22.09.2022 №12/01-2145 підтверджено, що позивач зі слів свідків, проживала без реєстрації з 7 липня по 30 серпня 1986 року в АДРЕСА_1 (а.с. 21).
Згідно довідки Виконавчого комітету Великовербченської Старостинського округу №1 від 22.09.2022 №13/01-2144 підтверджено, що позивач була зареєстрована і проживала в селі Велике Вербче Cарненського району Рівненської області з 27.03.1967 року по 28.08.1984 року, з 19.04.1989 року по 21.06.1991 року (а.с. 22).
Окрім цього, відомостями трудової книжки серії НОМЕР_2 підтверджується, що позивач в період з 01.09.1986 по 09.07.1990 працювала в Клесівському дитячому яслах-садку №2 (а.с. 28-33).
Відповідно до постанови Кабінету Міністрів Української РСР №106 від 23.07.91 "Про організацію виконання постанов Верховної Ради Української РСР про порядок введення в дію законів Української РСР «Про правовий режим території, що зазнала радіоактивного забруднення внаслідок Чорнобильської катастрофи" та «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок чорнобильської катастрофи», село смт. Клесів Клесівської селищної ради Сарненського району Рівненської області відносяться до зони гарантованого добровільного відселення, що сторонами не заперечувалось.
Це ж підтверджується і довідкою виконавчого комітету Клесівської селищної ради №3527 від 18.08.2022 року (а.с. 23).
Водночас, з архівної довідки Комунального закладу Жовтоводського фахового педагогічного коледжу Дніпропетровської обласної ради від 27.09.2022 №378 та довідки про реорганізацію та перейменування Жовтоводського педагогічного училища вбачається, що позивач навчалась з 01.09.1984 р. (наказ про зарахування від 29.08.1984 року №93) по 05.07.1986 р. (наказ про відрахування зі складу студентів училища від 05.07. 1986 року №47) за денною формою та здобула кваліфікацію вихователь дитячого садка, про що свідчить диплом серії НОМЕР_3 (а.с. 13-14).
Факт навчання у Жовтоводському фаховому педагогічному коледжі підтверджується і копією диплома від 05.07.1986 року (а.с. 17).
Колегія суддів наголошує, що позивач надала документ, що підтверджує її право на пільги та компенсації, встановлені Законом №796-XII, - посвідчення потерпілого від Чорнобильської катастрофи (категорія 3). Водночас відповідачем не надано доказів того, що видане позивачу посвідчення визнано недійсним, а наданий позивачу статус скасований.
В даному контексті також слід зазначити, що посвідчення потерпілого від Чорнобильської катастрофи підтверджує, що позивач постійно проживала чи працювала на території радіоактивного забруднення станом не менше строку, необхідного для набуття особою такого статусу, при цьому, факт проживання чи роботи позивача на території радіоактивного забруднення перевірявся відповідними комісіями Рівненської облдержадміністрації при видачі їй посвідчення.
Відповідно до частини 1 статті 90 КАС України, суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
Відповідно до частин першої, другої статті 77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Отже, на переконання колегії суддів, висновок відповідача про не проживання позивача не менше трьох років в зоні гарантованого добровільного відселення та відсутність у нього права на призначення пенсії зі зменшенням пенсійного віку, є помилковим.
При цьому, в листі ГУ ПФУ у Рівненській області №1700-0214-8/47081 від 14.09.2022 (а.с. 34) вказано про наявність у позивача 36 років 26 днів страхового стажу (тобто умова щодо страхового стажу відповідно до частини першої статті 26 Закону №1058-IV виконується).
Судом враховується, що подана позивачем заява про призначення пенсії за віком була розглянута за принципом екстериторіальності Головним управлінням Пенсійного фонду України в Вінницькій області, яке прийняло рішення про відмову в призначенні пенсії.
Аналізуючи наведені вище правові норми та встановлені фактичні обставини справи у їх сукупності, колегія суддів дійшла висновку про те, що відповідач 2 протиправно відмовив позивачу в призначенні пенсії за віком із зменшенням пенсійного віку відповідно до ст.55 Закону №796-XII.
Колегія суддів також враховує, що рішення суду першої інстанції не оскаржене в апеляційному порядку відповідачем 2.
Статтею 316 КАС України передбачено, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
З урахуванням наведених вище норм законодавства та фактичних обставин справи, суд апеляційної інстанції доходить висновку, що судом першої інстанції всебічно з'ясовано обставини справи, рішення суду першої інстанції винесено з дотриманням норм матеріального і процесуального права, доводи апеляційної скарги висновків суду першої інстанції не спростовують, а тому немає підстав для його скасування.
Суд апеляційної інстанції також зазначає, що відповідно до п.2 ч.5 ст.328 КАС України, не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у справах незначної складності та інших справах, розглянутих за правилами спрощеного позовного провадження (крім справ, які відповідно до цього Кодексу розглядаються за правилами загального позовного провадження).
Проаналізувавши характер спірних правовідносин, предмет доказування, склад учасників справи, та враховуючи, що дану адміністративну справу було розглянуто судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження, суд апеляційної інстанції зазначає, що дана адміністративна справа є справою незначної складності, а тому рішення суду апеляційної інстанції не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених пунктом 2 частини 5 статті 328 КАС України.
Керуючись ст.ст. 243, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 328 КАС України, суд -
постановив:
Апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області - залишити без задоволення.
Рішення Рівненського окружного адміністративного суду від 06 лютого 2023 року в адміністративній справі №460/45914/22 за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області, Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області про визнання протиправним і скасування рішення та зобов'язання вчинити дії - залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття і касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених пунктом 2 частини 5 статті 328 КАС України, шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Головуючий суддя В. В. Гуляк
судді Л. Я. Гудим
О. М. Довгополов