ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
27 вересня 2023 рокуЛьвівСправа № 260/1319/23 пров. № А/857/8175/23
Восьмий апеляційний адміністративний суд у складі:
головуючого судді Ільчишин Н.В.,
суддів Довгополова О.М., Гудима Л.Я.,
розглянувши у письмовому провадженні в м. Львові апеляційну скаргу Головного управління Національної поліції у Закарпатській області на рішення Закарпатського окружного адміністративного суду від 05 квітня 2023 року (головуючого судді Дору Ю.Ю., ухвалене у письмовому провадженні за правилами спрощеного позовного провадження в м. Ужгород) у справі №260/1319/23 за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Національної поліції у Закарпатській області про стягнення недоплаченої суми грошової компенсації за невикористану відпустку,-
ВСТАНОВИВ:
ОСОБА_1 08.03.2023 звернувся в суд з адміністративним позовом до Головного управління Національної поліції в Закарпатській області в якому просить визнати протиправним бездіяльність відповідача, щодо виплати грошової компенсації за невикористані дні відпустки 76 календарних днів, яке було виконано Головним управлінням Національної поліції в Закарпатській області за рішенням Закарпатського окружного адміністративного суду від 22 вересня 2022 року у справі № 260/2474/21, як такою що виконана не у повному обсязі, зобов'язати відповідача виплатити на користь ОСОБА_1 недоплачену суму грошової компенсації за невикористану відпустку у кількості 76 календарних днів у розмірі 30466,88 гривень.
Рішенням Закарпатського окружного адміністративного суду від 05 квітня 2023 року позов задоволено повністю.
Не погодившись з прийнятим рішенням Головне управління Національної поліції в Закарпатській області оскаржило його в апеляційному порядку, просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове, яким відмовити в задоволенні позову, апеляційну скаргу мотивовано тим, що судом першої інстанції при прийнятті оскаржуваного рішення допущено порушення норм процесуального та матеріального права. Вказує, що відповідач діючи у межах своїх повноважень, виконав рішення Закарпатського окружного адміністративного суду від 22.09.2022 року у справі 260/2474/21 добровільно та в повній мірі, а вимоги позивача має вирішуватися в порядку статті 383 Кодексу адміністративного судочинства України.
Позивач своїм правом на подання відзиву на апеляційну скаргу не скористався, відповідно до частини 4 статті 304 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.
Відповідно до статті 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Ухвалою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 28.07.2023 призначено апеляційний розгляд в порядку письмового провадження.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги у їх сукупності, колегія суддів дійшла висновку, що подана скарга не підлягає задоволенню з наступних мотивів.
Судом встановлено та підтверджено матеріалами справи, що 14.05.2021 наказом начальника Головного управління Національної поліції в Закарпатській області № 103 о/с, капітана поліції ОСОБА_1 , старшого дізнавача Ужгородського районного управління поліції ГУНП в Закарпатській області звільнено зі служби в поліції відповідно до вимог п.7 ч. 1 ст. 77 закону України «Про Національну поліцію», стаж служби та вислуга років в календарному обчисленні в поліції складає 11 років 03 місяці 28 днів.
Рішенням Закарпатського окружного адміністративного суду від 22.09.2022 у адміністративній справі №260/2474/21 позов ОСОБА_1 до Головного управління Національної поліції в Закарпатській області - задоволено частково, Визнано протиправними дії Головного управління Національної поліції у Закарпатській області щодо невиплати доплати до зарплати ОСОБА_1 відповідно до Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів, спрямованих на забезпечення додаткових спеціальних та економічних гарантій, у зв'язку із поширенням коронавірусної хвороби (COVID-2019)» за період з 01.02.2021 року по 19.02.2021 та з 14.04.2021 року по 17.05.2021 року. Зобов'язано Головне управління Національної поліції у Закарпатській області нарахувати та виплатити ОСОБА_1 доплату до зарплати, яка передбачена відповідно до вимог Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів, спрямованих на забезпечення додаткових спеціальних та економічних гарантій, у зв'язку із поширенням коронавірусної хвороби (COVID-2019)» за період з 01.02.2021 року по 19.02.2021 року та з 14.04.2021 року по 17.05.2021 року. Визнано протиправними дії Головного управління Національної поліції у Закарпатській області щодо невиплати ОСОБА_1 грошової компенсації за невикористану частину основних та додаткових відпусток за період з 2015 по 2021 роки. Зобов'язано Головне управління Національної поліції у Закарпатській області нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошову компенсацію за невикористану частину основних та додаткових відпусток за період з 2015 по 2021 роки. В задоволенні решти позовних вимог - відмовлено.
Постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 07.02.2023, апеляційну скаргу Головного управління Національної поліції в Закарпатській області задоволено частково. Скасувано рішення Закарпатського окружного адміністративного суду від 22 вересня 2022 року у справі № 260/2474/22 в частині задоволення позовних вимог про визнання протиправними дій Головного управління Національної поліції в Закарпатській області щодо невиплати доплати до зарплати ОСОБА_1 у зв'язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-2019) та зобов'язання Головного управління Національної поліції в Закарпатській області нарахувати та виплатити ОСОБА_1 доплату до зарплати, яка передбачена відповідно до вимог Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів, спрямованих на забезпечення додаткових спеціальних та економічних гарантій, у зв'язку із поширенням коронавірусної хвороби (COVID-2019)» за період з 01.02.2021 по 19.02.2021, з 14.04.2021 по 17.05.2021 та ухвалено в цій частині постанову, якою відмовлено в задоволенні вказаних позовних вимог. У решті рішення суду першої інстанції залишено без змін.
На виконання рішення Закарпатського окружного адміністративного суду від 22.09.2022 у справі № 260/2474/21 та постанови Восьмого апеляційного адміністративного суду від 07.02.2023 Головним управлінням Національної поліції в Закарпатській області, 28 лютого 2023 року на картковий рахунок «Ощадбанку» позивача було здійснено зарахування у суми 22274,90 гривні, що як вказує позивач, складає 293,09 гривень середнього заробітку (за такими розрахунками 22 274,90 гривні: 76 дні = 293,09 гривень).
Відповідно до наказів Головного управління Національної поліції в Закарпатській області 2016-2021 років невикористана частина щорічної основної оплачуваної відпустки за 2017 рік ОСОБА_1 складає 14 календарних днів, невикористана частина щорічної основної оплачуваної відпустки за 2019 рік складає 08 календарних днів та додаткова оплачувана відпустка за стаж служби в поліції за 2019 рік складає 4 календарні дні, невикористана щорічна основна оплачувана відпустка за 2020 рік складає 30 календарних дній та додаткова оплачувана відпустка за стаж служби в поліції за 2020 рік складає 06 календарних днів. Додаткова відпустка із збереженням заробітної плати, яка надається відповідно до статті 16-2 Закону України «Про відпустки», ОСОБА_1 не використовувалася у 2017 році, тобто у загальній кількості 76 днів.
Вважаючи таку бездіяльність відповідача протиправною, позивач звернувся з даним адміністративним позовом до суду за захистом своїх прав.
Даючи правову оцінку оскаржуваному судовому рішенню та доводам апелянта, що викладені у апеляційній скарзі, суд апеляційної інстанції виходить із такого.
Згідно статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до статті 43 Конституції України визначено, що кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Цією ж статтею передбачено, що право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.
Статтею 45 Конституції України передбачено, що кожен, хто працює, має право на відпочинок. Це право забезпечується наданням днів щотижневого відпочинку, а також оплачуваної щорічної відпустки, встановленням скороченого робочого дня щодо окремих професій і виробництв, скороченої тривалості роботи у нічний час. Максимальна тривалість робочого часу, мінімальна тривалість відпочинку та оплачуваної щорічної відпустки, вихідні та святкові дні, а також інші умови здійснення цього права визначаються законом.
Відповідно до статті 4 Закону України «Про відпустки» №504/96-ВР від 15.11.1996 року (далі - Закон №504/96-ВР) установлюються такі види відпусток: 1)щорічні відпустки: основна відпустка (стаття 6 цього Закону); додаткова відпустка за роботу із шкідливими та важкими умовами праці (стаття 7 цього Закону); додаткова відпустка за особливий характер праці (стаття 8 цього Закону); інші додаткові відпустки, передбачені законодавством; 2) додаткові відпустки у зв'язку з навчанням (статті 13, 14 і 15 цього Закону); 3) творча відпустка (стаття 16 цього Закону); 3-1) відпустка для підготовки та участі в змаганнях (стаття 16-1 цього Закону); 4) соціальні відпустки: відпустка у зв'язку з вагітністю та пологами (стаття 17 цього Закону); відпустка для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку (стаття 18 цього Закону); відпустка у зв'язку з усиновленням дитини (стаття 18-1 цього Закону); додаткова відпустка працівникам, які мають дітей або повнолітню дитину-особу з інвалідністю з дитинства підгрупи А I групи (стаття 19 цього Закону); 5) відпустки без збереження заробітної плати (статті 25, 26 цього Закону).
Законодавством, колективним договором, угодою та трудовим договором можуть установлюватись інші види відпусток.
Згідно із частиною 1 статті 24 Закону №504/96-ВР у разі звільнення працівника йому виплачується грошова компенсація за всі невикористані ним дні щорічної відпустки, а також додаткової відпустки працівникам, які мають дітей або повнолітню дитину-особу з інвалідністю з дитинства підгрупи А I групи.
Відповідно до частин 1 та 3 статті 59 Закону України «Про Національну поліцію» від 02.07.2015 №580-VIII (далі - Закон №580-VIII) служба в поліції є державною службою особливого характеру, яка є професійною діяльністю поліцейських з виконання покладених на поліцію повноважень. Рішення з питань проходження служби оформлюються письмовими наказами по особовому складу на підставі відповідних документів, перелік і форма яких установлюються Міністерством внутрішніх справ України.
Положеннями 60 Закону №580-VIII визначено, що проходження служби в поліції регулюється цим Законом та іншими нормативно-правовими актами.
Відповідно до положень частин 1 та 2 статті 92 Закону №580-VIII поліцейським надаються щорічні чергові оплачувані відпустки в порядку та тривалістю, визначених цим Законом. Поліцейському надаються також додаткові відпустки у зв'язку з навчанням, творчі відпустки, соціальні відпустки, відпустки без збереження заробітної плати (грошового забезпечення) та інші види відпусток відповідно до законодавства про відпустки.
Згідно із положеннями частин 1-4 статті 93 Закону №580-VIII тривалість відпусток поліцейського обчислюється подобово. Святкові та неробочі дні до тривалості відпусток не включаються. Тривалість щорічної основної оплачуваної відпустки поліцейського становить тридцять календарних днів, якщо законом не визначено більшої тривалості відпустки. За кожний повний календарний рік служби в поліції після досягнення п'ятирічного стажу служби поліцейському надається один календарний день додаткової оплачуваної відпустки, але не більш як п'ятнадцять календарних днів. Тривалість чергової відпустки у році вступу на службу в поліції обчислюється пропорційно з дня вступу до кінця року з розрахунку однієї дванадцятої частини відпустки за кожен повний місяць служби.
Відповідно до приписів частин 8-11 статті 93 Закону №580-VIII поліцейським, які захворіли під час чергової відпустки, після одужання відпустка продовжується на кількість невикористаних днів. Продовження відпустки здійснюється керівником, який надав її, на підставі відповідного документа, засвідченого у визначеному законом іншим нормативно-правовим актом порядку. Поліцейським у рік звільнення за власним бажанням, за віком, через хворобу чи скорочення штату в році звільнення, за їх бажанням, надається чергова відпустка, тривалість якої обчислюється пропорційно з розрахунку однієї дванадцятої частини відпустки за кожний повний місяць служби в році звільнення. При звільненні поліцейського проводиться відрахування з грошового забезпечення надмірно нарахованої частини чергової відпустки за час невідпрацьованої частини календарного року. За невикористану в році звільнення відпустку поліцейським, які звільняються з поліції, виплачується грошова компенсація відповідно до закону. Відкликання поліцейського із чергової відпустки, як правило, забороняється. У разі крайньої необхідності відкликання з чергової відпустки може бути дозволено керівнику територіального органу поліції. За бажанням поліцейського невикористана частина відпустки може бути приєднана до чергової відпустки на наступний рік.
Положеннями частин 1 та 2 статті 94 Закону №580-VIII обумовлено, що поліцейські отримують грошове забезпечення, розмір якого визначається залежно від посади, спеціального звання, строку служби в поліції, інтенсивності та умов служби, кваліфікації, наявності наукового ступеня або вченого звання. Порядок виплати грошового забезпечення визначає Міністр внутрішніх справ України.
Наказом Міністерства внутрішніх справ України від 06.04.2016 року №260 затверджено Порядок та умови виплати грошового забезпечення поліцейським Національної поліції та здобувачам вищої освіти закладів вищої освіти із специфічними умовами навчання, що здійснюють підготовку поліцейських (далі - Порядок №260).
За приписами пункту 3 розділу І Порядку №260 передбачено, що грошове забезпечення поліцейських визначається залежно від посади, спеціального звання, стажу служби в поліції, інтенсивності та умов служби, кваліфікації, наукового ступеня або вченого звання. До складу грошового забезпечення входять: 1) посадовий оклад; 2) оклад за спеціальним званням; 3) щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, які мають постійний характер); 4) премії; 5) одноразові додаткові види грошового забезпечення.
Згідно з абзаців 7 і 8 пункту 8 розділу ІІІ Порядку №260 за невикористану в році звільнення відпустку поліцейським, які звільняються з поліції, виплачується грошова компенсація відповідно до чинного законодавства. Виплата грошової компенсації за невикористану в році звільнення відпустку проводиться, виходячи з розміру місячного грошового забезпечення, право на отримання якого поліцейський має відповідно до чинного законодавства на день звільнення із служби. При цьому одноденний розмір грошового забезпечення визначається шляхом ділення розміру грошового забезпечення на 30 календарних днів. Кількість днів для виплати грошової компенсації за невикористану відпустку вказується в наказі про звільнення.
Аналізуючи наведені норми права, суд зазначає, що право працюючої особи на відпочинок у формі відпустки визначено приписами Конституції України. Особу не може бути позбавлено такого права.
З урахуванням наведеного, суд дійшов висновку, що законом не виключаються випадки, коли поліцейським відпустка не буде використана протягом календарного року. Не передбачено позбавлення поліцейського права на відпустку, яке він уже отримав в попередньому календарному році. Водночас, надано право працівнику використати право на відпустку за попередній рік одночасно з черговою відпусткою наступного року.
Таким чином, у наступному календарному році, в тому числі і за умови, що він є роком звільнення, поліцейський має гарантоване право на чергову відпустку за поточний календарний рік та на відпустки (основні і додаткові), що не були використані в попередніх роках, що виражається в праві на отримання грошової компенсації за весь час невикористаної оплачуваної відпустки, незалежно від часу набуття права на таку відпустку, оскільки відпустки за попередні роки також є невикористаними в році звільнення та не можуть бути залишені без розрахунку з поліцейським, адже це суперечить суті та гарантіям як трудового, так і спеціального законодавства в частині реалізації права на відпочинок.
Конституційним Судом України у рішенні від 07.05.2002 №8-рп/2002 у справі за конституційним поданням Президента України щодо офіційного тлумачення положень частин другої, третьої статті 124 Конституції України (справа щодо підвідомчості актів про призначення або звільнення посадових осіб) викладено висновок стосовно того, що при розгляді та вирішенні конкретних справ, пов'язаних із спорами щодо проходження публічної служби, адміністративний суд, установивши відсутність у спеціальних нормативно-правових актах положень, якими врегульовано спірні правовідносини, може застосувати норми, у яких визначені основні трудові права працівників - Кодекс законів про працю України.
Отже, з огляду на викладене, а також враховуючи відсутність правового врегулювання положеннями Закону України «Про Національну поліцію» і Порядку №260 питання компенсації невикористаної частини відпустки поліцейському за минулі роки, суд приходить до висновку про наявність підстав для застосування у даному випадку приписів Кодексу законів про працю України і Закону України «Про відпустки».
Так, відповідно до частини 1 статті 24 Закону України «Про відпустки» і частини 1 статті 83 Кодексу законів про працю України у разі звільнення працівника йому виплачується грошова компенсація за всі невикористані ним дні щорічної відпустки, а також додаткової відпустки працівникам, які мають дітей або повнолітню дитину з інвалідністю з дитинства підгрупи А I групи.
Отже, у випадку звільнення поліцейських з органів Національної поліції України їм виплачується компенсація за всі невикористані ними дні, як основної, так і додаткової відпустки.
Аналогічних висновків дійшов Верховний Суд у постанові від 19.01.2021 по справі №160/10875/19 (адміністративне провадження №К/9901/13369/20).
Судом встановлено, що підтверджується матеріалами справи, 28.02.2023 Головним управлінням Національної поліції в Закарпатській області, на виконання рішення Закарпатського окружного адміністративного суду від 22.09.2022 у справі № 260/2474/21 та постанови Восьмого апеляційного адміністративного суду від 07.02.2023 на картковий рахунок «Ощадбанку» позивача було здійснено зарахування у суми 22274,90 грн.
Відповідно до листа від 20.03.2023 № 230/106/5-2023 судом встановлено, що відповідачем було здійснено таку виплату на підставі пункту 8 розділ ІІІ Порядку № 260 «Про затвердження порядку та умов виплати грошового забезпечення поліцейським Національної поліції та здобувачам вищої освіти закладів вищої освіти із специфічними умовами навчання». Так, згідно листа від 20.03.2023, розмір виплати визначався наступним чином: 14608,03-1218,99=13389,04:30 ( кількість днів в місяці) = 446,30 грн.; 446,30 грн. х 62 (кількість днів невикористаної відпустки відповідно до рішення суду) = 27670,68 грн. За мінусом обов'язкових відрахувань: - прибутковий податок з доходів фізичних осіб - 4980,72, - військовий збір - 41 5,06, - Разом відрахувань - 5395,78 для зарахування на особовий рахунок ОСОБА_1 - 27670,68 - 5395,78 = 22274,90.
Судовим рішенням у справі №260/2474/21 було встановлено, що відповідач має нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошову компенсацію за період з 2015-2021 роки, що як встановлено судом та вказано відповідачем у листі від 27.08.2021 - становить 76 календарних днів невикористаної відпустки. Однак, як слідує із встановлених судом обставин справи та наданих доказів, відповідач здійснюючи нарахування та виплату грошової компенсації позивачу за 62 календарних днів відпустки протиправно застосував при її нарахуванні пункт 8 розділу ІІІ Порядку №260.
Згідно із частиною 4 статті 78 КАС України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.
Колегія суддів погоджується із висновком суду першої інстанції, що відповідач неправомірно застосував до спірних правовідносин приписи вказаного вище Порядку № 260 та такі дії вчинено всупереч приписам статті 83 КЗпП України, статті 24 Закону України «Про відпустки», Порядку № 100 від 08.02.1995.
Такі висновки суду узгоджуються із правовою позицією Верховного Суду, що викладена у постанові від 23.10.2019 у справі №826/8185/18.
Колегія суддів відхиляє доводи апелянта стосовно правомірності своїх дій з посиланням на те, що позивачу проведено розрахунок в повному обсязі згідно чинних на момент звільнення нормативних актів, позаяк такі посилання спростовуються вищевикладеними аргументами суду.
Згідно статті 72 КАС України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
Відповідно до частини 2 статті 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. Суб'єкт владних повноважень повинен подати суду всі наявні у нього документи та матеріали, які можуть бути використані як докази у справі.
Відповідно до частини 1 статті 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
Таким чином, враховуючи фактичні обставини справи, надаючи правову оцінку аргументам сторін, суд апеляційної інстанції приходить до висновку, колегія суддів вважає правильним та обґрунтованим висновок суду першої інстанції, який ухвалив судове рішення з дотриманням вимог матеріального та процесуального права, а наведені в апеляційній скарзі доводи не спростовують викладених у судовому рішенні цього суду висновків, тому апеляційна скарга задоволенню не підлягають.
Щодо доводів апелянта, що дана вимога має вирішуватися в порядку статті 383 КАС України, суд вважає необхідним зазначити, що розмір виплаченої відповідачем грошової компенсації за невикористані дні відпустки не був визначений при розгляді справи №260/2474/21.
Предметом розгляду даної справи №260/1319/23 є як сама протиправність дій щодо неповної виплати грошової компенсації за відпустку, яка на думку позивача невірно визначена при виплаті Головним управлінням Національної поліції в Закарпатській області на виконання рішення суду №260/2474/21 із зобов'язанням здійснити виплату недоплаченої суми грошової компенсації, та інша вимога, щодо зобов'язання Головного управління Національної поліції України виплатити грошову компенсацію за затримку розрахунку у кількості 76 календарних днів у розмірі 30466,88 гривень.
Крім того, відповідно до частини 1 статті 383 КАС України, особа-позивач, на користь якої ухвалено рішення суду, має право подати до суду першої інстанції заяву про визнання протиправними рішень, дій чи бездіяльності, вчинених суб'єктом владних повноважень - відповідачем на виконання такого рішення суду, або порушення прав позивача, підтверджених таким рішенням суду.
Предмет та підстави позовних вимог за справами №260/2474/21 та №260/1319/23 різняться, а отже із змісту позовної заяви у даній справі, судового рішення у справі №260/2474/21 та вимог статті 383 КАС судом не встановлено підстав для вирішення позовних вимог в порядку статті 383 КАС України.
У відповідності до частини 2 статті 6 КАС України суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.
Згідно із статтею 17 Закону України «Про виконання рішень і застосування практики Європейського Суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію і практику Суду як джерело права.
Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів скаржника та їх відображення у судових рішеннях, питання вичерпності висновків суду, судом апеляційної інстанції ґрунтується на висновках, що їх зробив Європейський суд з прав людини у справі «Проніна проти України» (Рішення Європейського суду з прав людини від 18.07.2006). Зокрема, у пункті 23 рішення Європейський суд з прав людини зазначив, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи, що і зроблено апеляційним судом переглядаючи рішення суду першої інстанції, аналізуючи відповідні доводи скаржника.
Відповідно до статті 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права.
Відповідно до статті 139 КАС України судові витрати не стягуються.
Керуючись ст.ст. 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 328 КАС України, суд, -
ПОСТАНОВИВ:
Апеляційну скаргу Головного управління Національної поліції в Закарпатській області - залишити без задоволення.
Рішення Закарпатського окружного адміністративного суду від 05 квітня 2023 року у справі №260/1319/23 - залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених пунктом 2 частини 5 статті 328 КАС України, шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Головуючий суддя Н.В. Ільчишин
Судді О.М. Довгополов
Л.Я. Гудим
Повний текст постанови складено 29.09.2023