ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
26 вересня 2023 рокуЛьвівСправа № 161/13205/23 пров. № А/857/14784/23
Восьмий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
судді-доповідача: Гінди О.М.,
суддів: Гудима Л.Я., Качмара В.Я.,
за участю секретаря судових засідань - Хомича О.Р.,
розглянувши у судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Луцького міськрайонного суду Волинської області від 14 серпня 2023 року (головуючий суддя Рудська С.М., місце ухвалення - м. Луцьк) у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Управління Державної міграційної служби України у Волинській області про визнання протиправними та скасування рішень,-
встановив:
ОСОБА_2 , 04.08.2023 звернувся до суду з позовом, в якому просив:
- визнати протиправним та скасувати рішення про примусове повернення громадянина Республіки Таджикістан ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , прийняте щодо нього 15.06.2023 посадовими особами Володимир-Волинського відділу Управління Державної міграційної служби України у Волинській області;
- визнати протиправним та скасувати рішення про примусове видворення громадянина Республіки Таджикістан ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , прийняте щодо нього 25.07.2023 посадовими особами Володимир-Волинського відділу Управління Державної міграційної служби України у Волинській області.
Обґрунтовує вказану заяву тим, що 15.06.2023 посадовими особами Володимир-Волинського відділу УДМС України у Волинській області, територіальним підрозділом УДМС у Волинській області, щодо нього було прийняте рішення про примусове повернення та встановлено йому строк до 14.07.2023 залишити територію України. УДМС у Волинській області 25.07.2023 було прийняте рішення про примусове видворення позивача з України з тих підстав, що ним не виконано у встановлений строк рішення Володимир-Волинського відділу УДМС у Волинській області про примусове повернення. Вважає, що дані рішення про примусове повернення є протиправними.
Зазначає, що він у законний спосіб прибув на територію України 23.01.2022 з метою укладення шлюбу з громадянкою України ОСОБА_3 , яка на той час була вагітною. У подальшому, 08.03.2022 шлюб було зареєстровано, а 17.06.2022 у позивача народилася дитина. Натомість, 24.02.2022 у зв'язку зі збройною агресією щодо України авіасполучення з Таджикистаном було припинене. Для виїзду до суміжних з Україною країн позивачу необхідна була віза. При цьому, виїзд ставив під сумнів можливість повернення до України, у зв'язку з чим позивач вирішив залишитись з дружиною та новонародженою дитиною, які потребували його допомоги. Станом на момент народження дитини позивач прострочив 90-денний строк перебування на території України, у зв'язку з чим можливість подати документи для імміграції або оформлення посвідки на тимчасове проживання ним була втрачена. Втім, позивач неодноразово звертався до органів міграційної служби для вирішення свого питання, будь-якої допомоги чи розуміння він не отримав, у зв'язку з чим він опинився у статусі нелегального мігранта.
Рішенням Луцького міськрайонного суду Волинської області від 14 серпня 2023 року у задоволенні позову відмовлено.
Із цим рішенням суду першої інстанції не погодився відповідач та оскаржив в апеляційному порядку. Вважає його необґрунтованим, таким, що прийняте з порушенням норм матеріального права, а тому просить скасувати рішення та ухвалити нове, яким позовні вимоги задовольнити.
Обґрунтовуючи апеляційні вимоги апелянт покликається на аналогічні підставі викладені в позовній заяві.
Відповідач, 25.09.2023 подав відзив на апеляційну скаргу, в якому просив апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду без змін.
Сторони в судове засідання не з'явилися, хоча належним чином були повідомлені про його дату, час та місце.
У відповідності до ч. 3 ст. 268 і ч. 4 ст. 229 КАС України неприбуття сторін не перешкоджає апеляційному розгляду справи і такий проведено у їх відсутності без фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, суд апеляційної інстанції вважає, що апеляційна скарга задоволеною бути не може з таких мотивів.
Судом першої інстанції встановлено, що 15.06.2023 заступником начальника Володимир-Волинського відділу УДМС України у Волинській області Панасюком В.В. було затверджено рішення про примусове повернення громадянина Республіки Таджикистан ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , до країни походження та встановлено строк для залишення територію України до 14.07.2023, у зв'язку із порушенням встановлених правил перебування на території України.
Згідно інформації Інтегрованої міжвідомчої автоматизованої системи обміну інформацією з питань контролю осіб, транспортних засобів та вантажів, які перетинають державний кордон «Аркан», інформація про виїзд з території України громадянина Республіки Таджикистан ОСОБА_1 за паспортом № НОМЕР_1 у період з 15.06.2013 по 14.07.2023 відсутня.
Заступником начальника УДМС України у Волинській області Консевичем М.О. 25.07.2023 було затверджено рішення Володимир-Волинського відділу УДМС України у Волинській області про примусове видворення громадянина Республіки Таджикистан ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , з території України, у зв'язку з невиконанням рішення про примусове повернення від 15.06.2023.
Рішенням Ківерцівського районного суду Волинської області від 25.07.2023 року у справі № 158/2401/23 ухвалено затримати позивача з метою забезпечення виконання рішення про його примусове видворення на строк достатній для виконання рішення суду, але не більше як на 3 місяці, з поміщенням до пункту тимчасового перебування іноземців та осіб без громадянства, які незаконно перебувають на території України.
Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що УДМС України у Волинській області при затвердженні рішень про примусове повернення від 15.06.2023 та про примусове видворення від 25.07.2023, які прийняті щодо громадянина Республіки Таджикистан ОСОБА_1 , відповідають вимогам чинного законодавства України.
З огляду на викладене, суд апеляційної інстанції вважає за необхідне зазначити наступне.
Закон України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства» від 22.09.2011 № 3773-VI (далі Закон № 3773), визначає правовий статус іноземців та осіб без громадянства, які перебувають в Україні, та встановлює порядок їх в'їзду в Україну та виїзду з України.
Частиною 3 ст. 3 Закону № 3773, передбачено, що іноземці та особи без громадянства зобов'язані неухильно додержуватися Конституції та законів України, інших нормативно-правових актів, не посягати на права і свободи, честь і гідність інших людей, інтереси суспільства та держави.
Згідно ч. 16 ст. 4 Закону № 3773, іноземці та особи без громадянства, які в'їхали в Україну на інших законних підставах, вважаються такими, які тимчасово перебувають на території України на законних підставах на період наданого візою дозволу на в'їзд або на період, встановлений законодавством чи міжнародним договором України.
Строк перебування іноземців та осіб без громадянства в Україні встановлюється візою, законодавством України чи міжнародним договором України (ч. 3 ст. 9 Закону № 3773).
Відповідно до ч. 1 ст. 17 Закону № 3773, іноземцю або особі без громадянства, які тимчасово перебувають на території України, може бути продовжено строк перебування в Україні на період існування обґрунтованих підстав для подальшого перебування.
Для продовження строку перебування в Україні подаються такі документи: 1) заяви іноземця або особи без громадянства та приймаючої сторони, які подаються не пізніш як за три робочі дні до закінчення встановленого строку перебування на території України. У разі пропуску іноземцем або особою без громадянства строку подання заяви з підстав, що унеможливлюють їх виїзд з території України, іноземцеві або особі без громадянства може бути продовжено строк перебування в Україні, за умови подання підтверджувальних документів. Якщо при цьому іноземець або особа без громадянства порушили встановлені строки перебування в Україні, питання продовження строку перебування може бути вирішене лише після притягнення цих осіб та приймаючої сторони до відповідальності згідно із законом; 2) документи, що підтверджують наявність підстав для подальшого перебування на території України; 3) паспортний документ іноземця або особи без громадянства; 4) паспорт (паспортний документ) приймаючої сторони (фізичної особи) або представника приймаючої сторони (юридичної особи); 5) документи, що підтверджують наявність достатнього фінансового забезпечення для покриття витрат, пов'язаних із перебуванням іноземця або особи без громадянства в Україні, або відповідних гарантій від приймаючої сторони.
Відповідно до ч. 6 ст. 17 Закону № 3773, продовження строку перебування та тимчасового проживання на території України здійснюється центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сферах міграції (імміграції та еміграції), у тому числі протидії нелегальній (незаконній) міграції, громадянства, реєстрації фізичних осіб, у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
Постановою Кабінетом Міністрів України від 15.02.2012 № 150 затверджено Порядок продовження строку перебування та продовження або скорочення строку тимчасового перебування іноземців та осіб без громадянства на території України (далі постанова № 150), який визначає процедуру продовження строку перебування та продовження або скорочення строку тимчасового перебування іноземців та осіб без громадянства на території України.
Відповідно до п.п. 2 п. 2 Постанови № 150, іноземці та особи без громадянства, які на законній підставі прибули в Україну, можуть тимчасово перебувати на її території, зокрема, не більш як 90 днів протягом 180 днів у разі в'їзду іноземців, які є громадянами держав з безвізовим порядком в'їзду, якщо інший строк не визначено міжнародними договорами України.
Згідно ч. 1 ст. 23 Закону № 3773, іноземці та особи без громадянства, які вчинили кримінальні, адміністративні або інші правопорушення, несуть відповідальність відповідно до закону.
Відповідно до ч. ч. 1, 5, 6 ст. 26 Закону № 3773, іноземець або особа без громадянства можуть бути примусово повернуті в країну походження або третю країну, якщо їх дії порушують законодавство України з прикордонних питань про правовий статус іноземців та осіб без громадянства або суперечать інтересам забезпечення національної безпеки України чи охорони громадського порядку, або якщо це необхідно для охорони здоров'я, захисту прав і законних інтересів громадян України за рішенням центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері міграції (імміграції та еміграції), у тому числі протидії нелегальній (незаконній) міграції, громадянства, реєстрації фізичних осіб, біженців та інших визначених законодавством категорій мігрантів, органу Служби безпеки України або органу охорони державного кордону. У рішенні про примусове повернення зазначається строк, протягом якого іноземець або особа без громадянства повинні виїхати з України. Зазначений строк не повинен перевищувати 30 днів з дня прийняття рішення.
Іноземець або особа без громадянства зобов'язані самостійно залишити територію України у строк, зазначений у рішенні про примусове повернення.
Контроль за правильним і своєчасним виконанням рішення про примусове повернення іноземця або особи без громадянства здійснюється органом, що його прийняв.
Системний аналіз вищенаведених вище правових норм, надає суду апеляційної інстанції підстави для висновку, що строк перебування іноземців, які є громадянами держав з безвізовим порядком в'їзду, якщо інший строк не визначено міжнародними договорами України, та які на законній підставі прибули в Україну, становить не більш як 90 днів протягом 180 днів.
Разом з тим, іноземця може бути примусово повернуто в країну походження або третю країну, якщо, зокрема, якщо його дії порушують законодавство України з прикордонних питань про правовий статус іноземців та осіб без громадянства за рішенням центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері міграції (імміграції та еміграції). Крім цього, у такому рішенні зазначається строк, протягом якого іноземець повиннен виїхати з України, а зазначений строк не повинен перевищувати 30 днів з дня прийняття рішення.
Судом апеляційної інстанції встановлено, що громадянин Республіки Таджикистан ОСОБА_2 прибув на територію України 23.01.2022 через КПП «Бориспіль-D», що підтверджується витягом з Інтегрованої міжвідомчої автоматизованої системи обміну інформацією з питань контролю осіб, транспортних засобів та вантажів, які перетинають державний кордон «Аркан» (а. с. 35).
Підставою для прийняття рішення про примусове повернення до країни походження або третьої країни громадянина Республіки Таджикістан ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , слугував факт перебування на території України без документів на право проживання та порушення строків (більш як 90 днів) тимчасового перебування на території України, визначених п.п. 2 п. 2 Постанови № 150.
Суд апеляційної інстанції вважає, що УДМС України у Волинській області при прийнятті оскаржуваного рішення про примусове повернення від 15.06.2023 діяв у відповідності до вимоги чинного законодавства, оскільки відповідач фактично без належних на те законних підстав, після спливу 90-денний строку тимчасового перебування на території України, протягом тривалого часу перебуває на території України.
Крім цього, суд апеляційної інстанції звертає увагу, що позивачем не надано будь-яких доказів звернення до органів ДМС України, в порядку ст. 17 Закону № 3773 та Постанови № 150, для продовження строку перебування в Україні, що у свою чергу свідчить про безпідставність покликання громадянина Республіки Таджикістан ОСОБА_2 , що він неодноразово звертався до органів міграційної служби для вирішення свого питання, однак будь-якої допомоги чи розуміння він не отримав, у зв'язку з чим опинився у статусі нелегального мігранта.
Також, необхідно зазначити, що згідно службової записки завідуючої сектору з питань шукачів захисту та соціальної інтеграції УДМС у Волинській області (а. с. 47) та службової записки завідуючої сектору документального забезпечення та архівної роботи УДМС у Волинській області (а. с. 36), громадянин Республіки Таджикістан ОСОБА_2 , станом на 07.08.2023, не звертався до УДМС у Волинській області з заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, станом на 08.08.2023, за період з 2018 по 2023 роки, згідно журналів реєстрації звернень УДМС у Волинській області, журналів звернень громадян структурних підрозділів, відсутні будь які звернення до УДМС у Волинській області та його структурних підрозділів.
Наведене, на думку суду апеляційної інстанції, свідчить про легковажне та безвідповідальне ставлення позивача до вимог законодавства України у сфері прикордонних питань про правовий статус іноземців.
Крім цього, суд апеляційної інстанції звертає увагу, що під час дії на території України правового режиму воєнного стану, державні установи, у тому числі структурні підрозділи ДМС України, здійснювали свої повноваження у повному обсязі, а тому покликання позивача, що збройна агресія щодо України та запровадження воєнного стану унеможливили вчинити дії щодо легалізації свого перебування на території України є безпідставними.
Щодо покликання позивача, що при прийнятті оскаржуваного рішення не враховано його сімейного стану, зокрема, укладення шлюбу з громадянкою України ОСОБА_3 та народження сина ОСОБА_4 , то суд апеляційної інстанції зазначає наступне.
Чинним законодавством не передбачено виключень із загальних для всіх іноземців правил перебування на території України і наявність сім'ї не звільняє особу від необхідності дотримання міграційного законодавства України.
Суд апеляційної інстанції зазначає, що факт батьківства позивача не спростовує встановлені в його діях порушення законодавства у сфері прикордонних питань про правовий статус іноземців.
Крім того, суд апеляційної інстанції звертає увагу, що зважаючи на наявність зареєстрованого шлюбу відповідача з громадянкою України, як законної підстави залишення та подальшого перебування на території України, після звернення позивача до органів міграційної служби із наданням посвідки на проживання з вказаних підстав, він матиме змогу легально перебувати на території України, не порушуючи, при цьому норм міграційного законодавства.
Аналогічна правова позиція знаходить своє відображення в постановах Верховного Суду від 23.01.2020 у справі № 343/2242/16, від 10.10.2019 у справі № 2340/2910/18, від 12.08.2020 у справі № 755/14023/17, від 18 березня 2021 року справа № 522/14416/18.
Крім цього, суд апеляційної інстанції зауважує, що оскільки позивача було ознайомлено із оскаржуваним рішенням, роз'яснено порядок його оскарження, та, як вбачається з його змісту, позивач зазначив, що українську мову він розуміє, перекладача не потребує, а тому доводи щодо того, що при прийнятті оскаржуваного рішення не був залучений перекладач не заслуговують на увагу.
Враховуючи вищенаведене суд апеляційної інстанції вважає правильним висновок суду першої інстанції щодо наявності обґрунтованих підстав для відмови у задоволенні позову у цій частині.
Щодо позовної вимоги про визнання протиправним та скасування рішення про примусове видворення громадянина Республіки Таджикістан ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , прийняте щодо нього 25.07.2023 посадовими особами Володимир-Волинського відділу Управління Державної міграційної служби України у Волинській області, то суд апеляційної інстанції зазначає наступне.
Згідно ч. 1 ст. 30 Закону № 3773, центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері міграції (імміграції та еміграції), у тому числі протидії нелегальній (незаконній) міграції, громадянства, реєстрації фізичних осіб, біженців та інших визначених законодавством категорій мігрантів, його територіальні органи та територіальні підрозділи, органи охорони державного кордону або органи Служби безпеки України можуть приймати рішення про примусове видворення з України іноземців та осіб без громадянства, якщо такі особи затримані за незаконне перетинання (спробу незаконного перетинання) державного кордону України або є обґрунтовані підстави вважати, що іноземець або особа без громадянства ухилятиметься від виконання рішення про примусове повернення, або якщо така особа не виконала у встановлений строк без поважних причин рішення про примусове повернення, а також в інших передбачених законом випадках.
Проаналізувавши вищенаведену норму, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що процедурі видворення іноземця або особи без громадянства передує прийняття компетентним органом рішення про його примусове повернення, яке може бути оскаржено до суду. При цьому, компетентним органом, в розумінні статті 26 Закону № 3773-VI, є орган Державної міграційної служби України, орган Служби безпеки України, або орган охорони державного кордону
Тобто, застосовуючи приписи ч. 1 ст. 30 Закону № 3773-VI, варто зважати, що примусове видворення з України іноземця на підставі рішення про примусове видворення іноземців застосовується, якщо рішення компетентного органу про примусове повернення не виконано іноземцем в установлений строк без поважних причин.
Отже, зі змісту наведеної норми слідує, що примусовому видворенню іноземця чи особи без громадянства передують дві обставини: 1) прийняття рішення відповідним компетентним органом про примусове видворення; 2) ухилення від виїзду після прийняття рішення про повернення або наявність обґрунтованих підстав вважати, що іноземець або особа без громадянства ухилятимуться від виконання такого рішення.
Аналогічна правова позиція висловлена у постановах Верховного Суду від 26 червня 2019 року у справі № 755/12159/18, від 28 лютого 2019 року у справі № 754/2198/17, від 09 серпня 2019 року у справі № 359/5823/16-а, від 24 травня 2023 року справа № 296/8455/22.
Судом апеляційної інстанції встановлено, що оскаржуване рішення про примусове видворення громадянина Республіки Таджикістан ОСОБА_1 від 25.07.2023, прийняте у зв'язку з тим, що позивачем не виконано рішення про примусове повернення від 15.06.2023, яким встановлено обов'язок залишити територію України до 14.07.2023.
Також, суд апеляційної інстанції зазначає, що ч. 1 ст. 31 Закону № 3773-VI встановлено заборону щодо примусового повернення чи примусового видворення або видачі чи передачі іноземця та особи без громадянства.
Зокрема, іноземець або особа без громадянства не можуть бути примусово повернуті чи примусово видворені або видані чи передані до країн:
- де їх життю або свободі загрожуватиме небезпека за ознаками раси, віросповідання, національності, громадянства (підданства), належності до певної соціальної групи або політичних переконань;
- де їм загрожує смертна кара або страта, катування, жорстоке, нелюдське або таке, що принижує гідність, поводження чи покарання;
- де їх життю або здоров'ю, безпеці або свободі загрожує небезпека внаслідок загальнопоширеного насильства в ситуаціях міжнародного або внутрішнього збройного конфлікту чи систематичного порушення прав людини, або природного чи техногенного лиха, або відсутності медичного лікування чи догляду, який забезпечує життя;
- де їм загрожує видворення або примусове повернення до країн, де можуть виникнути зазначені випадки.
Разом з тим, позивачем не надано доказів, а судом апеляційної інстанції не встановлено в ході розгляду справи існування обставин, визначених ч. 1 ст. 31 Закону № 3773-VI, якими визначено виключний перелік обставин за наявності яких до іноземця чи особи без громадянства не може бути застосоване примусове повернення чи примусове видворення.
Враховуючи вищенаведене, оскільки позивач: не виконав рішення про примусове повернення до країни походження або третьої країни, тобто добровільно не залишив територію України до 14.07.2023, позивач порушив правила тимчасового перебування на території України, відомості про перебування відповідача на території України на законних підставах відсутні, не вчинив спроб легалізації власного знаходження, не відноситься до осіб, яким надано статус біженця і не є особою, яка потребує додаткового захисту, підстави вважати, що відповідач підпадає під захист статті 3 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод або ст. 31 Закону № 3773-VI відсутні, а тому суд першої інстанції дійшов правильного висновку про законність оскаржуваного рішення про примусове видворення громадянина Республіки Таджикістан ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Таким чином, апеляційна скарга ОСОБА_1 не спростовує правильність доводів, яким мотивовано судове рішення, зводиться по суті до переоцінки проаналізованих судом доказів та не дає підстав вважати висновки суду першої інстанції помилковими.
З огляду на викладене, суд апеляційної інстанції вважає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм процесуального права, тому відповідно до ст. 316 КАС України, апеляційну скаргу необхідно залишити без задоволення, рішення суду без змін.
Згідно приписів ст. 139 КАС України підстав для стягнення судових витрат не має.
Керуючись ст. ст. 268, 272, 288, 315, 316, 321, 322, 328 КАС України, суд -
постановив:
апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а рішення Луцького міськрайонного суду Волинської області від 14 серпня 2023 року у справі № 161/13205/23 - без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена у касаційному порядку, шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Головуючий суддя О. М. Гінда
судді Л. Я. Гудим
В. Я. Качмар
Повне судове рішення складено 29.09.2023.