КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
РІШЕННЯ
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
21 вересня 2023 року № 640/456/20
Київський окружний адміністративний суд у складі судді Колеснікової І.С., розглянувши у письмовому провадженні за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу
за позовомОСОБА_1
доДругої кадрової комісії, Офісу Генерального прокурора
про визнання протиправними та скасування рішення, наказу та поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу,
ОБСТАВИНИ СПРАВИ:
ОСОБА_1 звернувся до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовною заявою до Другої кадрової комісії, Офісу Генерального прокурора, в якому просив суд (з урахуванням заяви про збільшення підстав позову):
- визнати протиправним і скасувати рішення Кадрової комісії №2 від 19 грудня 2019 року №37 про неуспішне проходження атестації ОСОБА_1 ;
- визнати протиправним і скасувати наказ Генерального прокурора від 21 грудня 2019 року №2164ц про звільнення ОСОБА_1 з посади прокурора другого відділу процесуального керівництва Першого управління організації і процесуального керівництва досудовим розслідуванням, яке здійснюється слідчими центрального апарату Державного бюро розслідувань, Департаменту організації і процесуального керівництва досудовим розслідуванням кримінальних правопорушень, підслідних Державному бюро розслідувань, нагляду за додержанням законів його оперативними підрозділами та підтримання публічного обвинувачення у відповідних провадженнях Генеральної прокуратури України;
- поновити ОСОБА_1 на посаді прокурора другого відділу процесуального керівництва Першого управління організації і процесуального керівництва досудовим розслідуванням, яке здійснюється слідчими центрального апарату Державного бюро розслідувань, Департаменту організації і процесуального керівництва досудовим розслідуванням кримінальних правопорушень, підслідних Державному бюро розслідувань, нагляду за додержанням законів його оперативними підрозділами та підтримання публічного обвинувачення у відповідних провадженнях Генеральної прокуратури України;
- стягнути з Офісу Генерального прокурора на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу.
Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 26.08.2021 позов ОСОБА_1 задоволено, а саме:
- визнано протиправним і скасовано рішення кадрової комісії №2 Генеральної прокуратури України від 19 грудня 2019 року №37 про неуспішне проходження атестації ОСОБА_1 ;
- визнано протиправним і скасовано наказ Генерального прокурора від 21 грудня 2019 року №2164ц про звільнення ОСОБА_1 з посади прокурора другого відділу процесуального керівництва Першого управління організації і процесуального керівництва досудовим розслідуванням, яке здійснюється слідчими центрального апарату Державного бюро розслідувань, Департаменту організації і процесуального керівництва досудовим розслідуванням кримінальних правопорушень, підслідних Державному бюро розслідувань, нагляду за додержанням законів його оперативними підрозділами та підтримання публічного обвинувачення у відповідних провадженнях Генеральної прокуратури України;
- поновлено ОСОБА_1 на посаді прокурора другого відділу процесуального керівництва Першого управління організації і процесуального керівництва досудовим розслідуванням, яке здійснюється слідчими центрального апарату Державного бюро розслідувань, Департаменту організації і процесуального керівництва досудовим розслідуванням кримінальних правопорушень, підслідних Державному бюро розслідувань, нагляду за додержанням законів його оперативними підрозділами та підтримання публічного обвинувачення у відповідних провадженнях Генеральної прокуратури України з 24 грудня 2019 року;
- cтягнуто суму середнього заробітку за час вимушеного прогулу у розмірі 570 182, 08 грн.;
- cтягнуто за рахунок бюджетних асигнувань Офісу Генерального прокурора понесені ним витрати по сплаті судового збору у розмірі 840,80 грн та витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 27 600 грн.
Постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 19.01.2022 рішення суду першої інстанції залишено без змін.
Постановою Верховного суду України від 11.05.2023 рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 26.08.2021 та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 19.01.2022 в справі №640/456/20 скасовано, а справу направлено на новий розгляд до суду першої інстанції.
Направляючи справу на новий розгляд до суду першої інстанції, Верховним Судом у своїй постанові зазначено про помилковість висновків судів першої та апеляційної інстанції з приводу того, що на час звільнення позивача з посади за пунктом 9 частини першої статті 51 Закону №1697 (зокрема, ні його Перехідними положеннями, ні Прикінцевими положеннями) не передбачено звільнення прокурора з посади в разі прийняття рішення кадровою комісією про неуспішне проходження атестації прокурором Генеральної прокуратури України, регіональної прокуратури, місцевої прокуратури, військової прокуратури, також Законом №113 не внесено змін або доповнень до пункту 9 частини першої статті 51 Закону №1697.
Зауважено, що суди не вчинили всіх процесуальних дій для надання умотивованої оцінки оскаржуваному рішенню, а обмежилися лише вказівкою на його необгрунтованість та неможливість перевірити у зв'язку з відсутністю копій практичного завдання та відповіді на нього.
Крім того, наголошено на помилковості висновків судів попередніх інстанцій про те, що здійснення у процедурі атестації контролю та перевірки декларацій осіб, уповноважених на виконання фунцій держави або місцевого самоврядування, зокрема, щодо достовірності повноти відомостей, зазначених суб'єктом декларування у декларації, належить до виключної компетенції Національного агентства з питань запобігання корупції. Такі висновки судів попередніх інстанцій засновані на неправильному застосуванні положень пунктів 9, 11, 13 та 15 Порядку №221.
Судами обох інстанцій не досліджувалося питання чи направлялося позивачу у відповідності до пункту 11 розділу ІV Порядку №221 повідомлення із пропозицією надати письмові пояснення щодо питань, пов'язаних з матеріалами атестації, зокрема і щодо наявних у комісії питань стосовно набутого позивачем рухомого майна; чи надсилав позивач письмові пояснення з приводу означених питань разом із підтверджуючими документами, в тому числі і щодо підтвердження наявності відповідних доходів на його придбання, або подавав суду будь-які підтверджуючі документи, які свідчать про достатній дохід його сім'ї для придбання автомобіля.
Листом Верховного Суду від 18.05.2023 №640/456/20/25037/23 матеріали справи №640/456/20 скеровано до Київського окружного адміністративного суду.
Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями справу №640/456/20 розподілено та передано на розгляд судді Колесніковій І.С.
Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 11.05.2023 прийнято до провадження адміністративну справу №640/456/20. Запропоновано учасникам справи надати додаткові письмові пояснення та документи (докази) щодо обставин, які стали підставою для направлення справи на новий розгляд, викладені у постанові Верховного Суду від 11.05.2023
На виконання вимог ухвали суду від 11.05.2023 від Офісу Генерального прокурора (відповідач-2) 27.06.2023 до суду надійшли письмові пояснення, відповідно вказано, що проведення атестації прокурорів було визначено на законодавчому рівні як умова реформування органів прокуратури, що стосувалась, зокрема, усіх без винятку прокурорів, які мали бажання продовжувати працювати в органах прокуратури. Позивачем було надано персональну згоду на те, що у разі приняття кадровою комісією рішення про неуспішне проходження атестації, його буде звільнено на підставі пункту 9 частини першої статті 51 Закону №1697-VII (відповідно до вимог підпункту 2 пункту 19 розділу ІІ Закону №113-IX).
Вважає необгрунтованими доводи позивача про відсутність в оскаржуваному рішенні мотивів та доказів, на підставі чого комісія прийшла до висновку про невідповідність витрат прокурора та членів його сім'ї задекларованим доходам, оскыльки обсяг мотивыв, які повиннна навести у рішенні кадрова комісія, жодними чинними нормативно-правовими актами не визначено.
За посиланням відповідача-2, згідно акту приймання-передачі документів від 21.12.2019 другою кадровою комісією до Департаменту кадрової роботи та державної служби були передані лише рішення кадрової комісії, протоколи засідань та матеріали за результатами виконання прокурорами практичного завдання. Інших документів або матеріалів, які стали підставою для прийняття комісією рішень про неуспішне проходження атестації до Департаменту кадрової роботи та державної служби не передавалися. Департамент кадрової роботи та державної служби не володіє інформацією чи надавалися позивачем пояснення щодо придбання рухомого майна разом із підтверджуючими документами; чи надавалися позивачем підтверджуючі документи щодо придбання указаного в оскаржуваному рішенні кадрової комісії майна; чи спростовують подані позивачем пояснення та докази висновки комісії в частині невідповідності витрат прокурора, членів його сім'ї та близьких родичів отриманим ними офіційним доходам, які стали підставою для прийняття спірного рішення.
Відповідач-2 стверджує, що кадрова комісія не вирішувала питання належності заповнення позивачем декларацій, не встановлювала вину особи у вчиненні корупційних правопорушень, не вчиняла дій, віднесених до виключної компетенції інших органів, у тому числі НАЗК, з контролю та перевірки декларацій, а діяла суто у межах своїх повноважень - в площині оцінки відповідності прокурора критерію доброчесності під час атестації.
Розгляд справи здійснено із урахуванням частини п'ятої статті 353 Кодексу адміністративного судочинства України, на підставі наявних в матеріалах справи доказів.
Розглянувши подані сторонами документи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, судом встановлено таке.
У зв'язку з прийняттям Верховною радою України 19.09.2019 Закону України №113-IX «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури» (набув чинності 25.09.2019), яким передбачено створення у системі органів прокуратури Офісу Генерального прокурора, позивачем 08.10.2019 було подано заяву про переведення на посаду прокурора в Офісі Генерального прокурора та про намір пройти атестацію.
Відповідно до Наказу від 03.10.2019 №221 «Про затвердження Порядку проходження прокурорами атестації» (зі змінами, внесеними наказами Генерального прокурора від 17.12.2019 № 336, від 04.02.2020 № 65, від 19.02.2020 №102) Генеральним прокурором Р. Рябошапкою затверджено порядок проходження прокурорами атестації.
Враховуючи успішне проходження ОСОБА_1 та ІІ етапів атестації, позивача допущено до ІІІ етапу - співбесіди.
На засіданні Кадрової комісії №2 прийнято рішення від 19.12.2019 №37 про неуспішне проходження позивачем атестації.
Підставою прийняття вказаного рішення стало те, що під час проведення співбесіди Кадрова комісія №2 з'ясувала обставини, що свідчать про невідповідність прокурора другого відділу процесуального керівництва Першого управління організації і процесуального керівництва досудовим розслідуванням, яке здійснюється слідчими центрального апарату Державного бюро розслідувань, Департаменту організації і процесуального керівництва досудовим розслідуванням кримінальних правопорушень, підслідних Державному бюро розслідувань, нагляду за додержанням законів його оперативними підрозділами та підтримання публічного обвинувачення у відповідних провадженнях Генеральної прокуратури України ОСОБА_1 вимогам професійної компетентності, професійної етики та доброчесності.
Наказом Генерального прокурора від 21.12.2019 №2164ц, на підставі рішення Кадрової комісії №2, керуючись статтею 9 Закону України «Про прокуратуру», підпунктом 2 пункту 19 розділу ІІ «Прикінцеві і перехідні положення» Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури», звільнено ОСОБА_1 з посади прокурора другого відділу процесуального керівництва Першого управління організації і процесуального керівництва досудовим розслідуванням, яке здійснюється слідчими центрального апарату Державного бюро розслідувань, Департаменту організації і процесуального керівництва досудовим розслідуванням кримінальних правопорушень, підслідних Державному бюро розслідувань, нагляду за додержанням законів його оперативними підрозділами та підтримання публічного обвинувачення у відповідних провадженнях Генеральної прокуратури України на підставі пункту 9 частини першої статті 51 Закону України «Про прокуратуру» з 24.12.2019.
Не погоджуючись із зазначеними рішеннями відповідачів, позивач звернувся до суду за захистом своїх прав та законних інтересів.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, беручи до уваги висновки, викладені у постанові Верховного Суду від 11.05.2023 у справі №640/456/20, суд зазначає таке.
Статтею 4 Закону України «Про прокуратуру» від 14.10.2014 №1697-VII (далі - Закон № 1697-VII) встановлено, що організація та діяльність прокуратури України, статус прокурорів визначаються Конституцією України, цим та іншими законами України, чинними міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.
Законом №1697-VII забезпечуються гарантії незалежності прокурора, зокрема, щодо особливого порядку його призначення на посаду, звільнення з посади, притягнення до дисциплінарної відповідальності тощо.
Законом України від 19.09.2019 № 113-IX «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури» (діє з 25.09.2019) запроваджено реформування системи органів прокуратури, у зв'язку із чим, до Закону №1697-VII були внесені зміни.
У тексті Закону №1697-VII слова «Генеральна прокуратура України», «регіональні прокуратури», «місцеві прокуратури» замінено відповідно словами «Офіс Генерального прокурора», «обласні прокуратури», «окружні прокуратури».
Згідно з пунктами 6, 7 розділу II «Прикінцеві та перехідні положення» Закону №113-ІХ, з дня набрання чинності цим Законом усі прокурори Генеральної прокуратури України, регіональних прокуратур, місцевих прокуратур, військових прокуратур вважаються такими, що попереджені у належному порядку про можливе майбутнє звільнення з посади на підставі пункту 9 частини першої статті 51 Закону України «Про прокуратуру». Прокурори, які на день набрання чинності цим Законом займають посади прокурорів у Генеральній прокуратурі України, регіональних прокуратурах, місцевих прокуратурах, військових прокуратурах, можуть бути переведені на посаду прокурора в Офісі Генерального прокурора, обласних прокуратурах, окружних прокуратурах лише у разі успішного проходження ними атестації, яка проводиться у порядку, передбаченому цим розділом.
Пунктом 10 розділу II «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 113-ІХ, установлено, що прокурори Генеральної прокуратури України, регіональних прокуратур, місцевих прокуратур, військових прокуратур (у тому числі ті, які були відряджені до Національної академії прокуратури України для участі в її роботі на постійній основі) мають право в строк, визначений Порядком проходження прокурорами атестації, подати Генеральному прокурору заяву про переведення на посаду прокурора в Офісі Генерального прокурора, обласних прокуратурах, окружних прокуратурах. У заяві також повинно бути зазначено про намір пройти атестацію, надано згоду на обробку персональних даних, на застосування процедур та умов проведення атестації. Форма та порядок подачі заяви визначаються Порядком проходження прокурорами атестації.
Згідно з пунктом 11 розділу II «Прикінцеві і перехідні положення» Закону №113-IX атестація прокурорів проводиться кадровими комісіями Офісу Генерального прокурора, кадровими комісіями обласних прокуратур.
Пунктом 14 розділу II «Прикінцеві і перехідні положення» Закону №113-IX визначено, що графік проходження прокурорами атестації встановлює відповідна кадрова комісія. Атестація проводиться прозоро та публічно, у присутності прокурора, який проходить атестацію. Перебіг усіх етапів атестації фіксується за допомогою технічних засобів відео- та звукозапису.
Так, на виконання вимог Закону №113-IX наказом Генерального прокурора від 03.10.2019 №221 затверджено Порядок проходження прокурорами атестації (далі - Порядок № 221).
Відповідно до змісту пункту 1 розділу 1 Порядку №221 атестація прокурорів - це встановлена розділом II «Прикінцеві і перехідні положення» Закону №113-IX і цим Порядком процедура надання оцінки професійній компетентності, професійній етиці та доброчесності прокурорів Генеральної прокуратури України, регіональних прокуратур, місцевих прокуратур і військових прокуратур.
Згідно з пунктами 2, 4 розділу 1 Порядку №221 атестація прокурорів Генеральної прокуратури України (включаючи прокурорів Головної військової прокуратури, прокурорів секретаріату Кваліфікаційно-дисциплінарної комісії прокурорів), регіональних, місцевих прокуратур та військових прокуратур проводиться відповідними кадровими комісіями. Порядок роботи, перелік і склад кадрових комісій визначаються відповідними наказами Генерального прокурора.
За приписами пунктів 9, 10 розділу І Порядку №221 атестація проводиться на підставі письмової заяви прокурора Генеральної прокуратури України, регіональної прокуратури, місцевої прокуратури, військової прокуратури про переведення на посаду прокурора відповідно в Офісі Генерального прокурора, обласних прокуратурах, окружних прокуратурах, в якій зазначено про намір пройти атестацію, надано згоду на обробку персональних даних і на застосування процедур та умов проведення атестації. Форми типових заяв прокурора встановлено у додатку 2 цього Порядку.
Заява, вказана у пункті 9 розділу І цього Порядку, подається Генеральному прокурору прокурорами Генеральної прокуратури України (включаючи прокурорів Головної військової прокуратури, прокурорів секретаріату Кваліфікаційно-дисциплінарної комісії прокурорів), прокурорами регіональних прокуратур, військових прокуратур регіонів (на правах регіональних), прокурорами місцевих прокуратур, військових прокуратур гарнізонів та інших військових прокуратур (на правах місцевих) до 15.10.2019 (включно). Заява підписується прокурором особисто.
Як вбачається з матеріалів справи, ОСОБА_1 на виконання пункту 10 Порядку №221 було подано Генеральному прокурору заяву встановленої форми про переведення на посаду в Офіс Генерального прокурора та про намір пройти атестацію.
Таким чином, позивачем було надано персональну згоду на те, що у разі прийняття кадровою комісією рішення про неуспішне проходження атестації, його буде звільнено на підставі пункту 9 частини першої статті 51 Закону №1697-VII. Така згода є усвідомленням наслідків неуспішного проходження атестації.
Аналогічна правова позиція міститься в постановах Верховного Суду від 20.10.2021 у справі №440/2700/20, від 20.10.2021 у справі №280/3705/20 та від 26.01.2022 у справі №480/3303/20.
Судом встановлено, що спірні правовідносини у цій справі виникли з підстав непроходження позивачем атестації щодо відповідності його вимогам професійної компетентності, професійної етики та доброчесності.
При цьому, пунктом 13 розділу II «Прикінцеві і перехідні положення» Закону № 113-ІХ передбачено таку обов'язкову складову процедури атестації, як проведення співбесіди з метою виявлення відповідності кандидата вимогам професійної компетентності, професійної етики та доброчесності.
Згідно пункту 12 розділу IV Порядку №221 співбесіда полягає в обговоренні результатів дослідження членами комісії матеріалів атестації щодо дотримання прокурором правил професійної етики та доброчесності, а також рівня професійної компетентності прокурора, зокрема, з огляду на результати виконаного ним практичного завдання.
За змістом пункту 13 розділу IV Порядку № 221 співбесіда прокурора складається з таких етапів: 1) дослідження членами комісії матеріалів атестації; 2) послідовне обговорення з прокурором матеріалів атестації, у тому числі у формі запитань та відповідей, а також обговорення питання виконаного ним практичного завдання. Співбесіда проходить у формі засідання комісії.
Обговорення відбувається шляхом опитування прокурора членами Комісії та надання ним відповідей і пояснень. Під час співбесіди підлягають обговоренню питання, які Комісією вважаються важливими, у тому числі ті, які можуть впливати на формування громадської думки щодо професійної етики та доброчесності прокурора.
Пунктом 12 Порядку Порядку роботи кадрових комісій, затвердженого Наказом Генеральної прокуратури України від 17.10.2019 №233, передбачено, що рішення про успішне проходження прокурором атестації за результатами співбесіди ухвалюється шляхом відкритого голосування більшістю від загальної кількості членів комісії. Якщо рішення про успішне проходження прокурором атестації за результатами співбесіди не набрало чотирьох голосів, комісією ухвалюється рішення про неуспішне проходження прокурором атестації.
Рішення про неуспішне проходження атестації повинно бути мотивованим із зазначенням обставин, що вплинули на його прийняття.
В силу приписів підпункту 2 пункту 19 розділу ІІ «Прикінцеві і перехідні положення» Закону №113-ІХ прокурори, які на день набрання чинності цим Законом займають посади у Генеральній прокуратурі України, регіональних прокуратурах, місцевих прокуратурах, військових прокуратурах, звільняються Генеральним прокурором, керівником регіональної (обласної) прокуратури з посади прокурора на підставі пункту 9 частини першої статті 51 Закону України «Про прокуратуру» за умови настання однієї із наступних підстав: рішення кадрової комісії про неуспішне проходження атестації прокурором Генеральної прокуратури України, регіональної прокуратури, місцевої прокуратури, військової прокуратури.
Крім того, пунктом 6 розділу V Порядку №221 визначено, що рішення кадрової комісії про неуспішне проходження атестації є підставою для видання наказу Генерального прокурора, керівника регіональної (обласної) прокуратури про звільнення відповідного прокурора на підставі пункту 9 частини першої статті 51 Закону України «Про прокуратуру».
Отже, рішення кадрової комісії про неуспішне проходження прокурором атестації є законодавчо визначеною підставою для звільнення прокурора з посади, тобто спричиняє для особи негативні юридичні наслідки у вигляді її звільнення з публічної служби.
У своїй позовній заяві позивачем зазначено про некомпетентність членів кадрової комісії у прийнятті рішення за наслідками проходження атестації, однак суд зазначає що такі доводи жодним чином не підтверджені.
Обставини щодо подання чи неподання членами кадрової комісії декларації особи, уповноваженої на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, на що посилається позивач, не підлягають оцінці судом, оскільки вказане не є предметом позову та не впливає на правомірність прийняття оскаржуваних рішення та наказу.
Крім того, відповідно до пункту 9 Порядку №233 прокурор у разі наявності конфлікту інтересів, або обставин, що можуть викликати сумнів у безсторонності члена кадрової комісії може заявити відвід такому члену комісії.
Судом не встановлено, а матеріалами справи не підтверджено, що під час проведення співбесіди позивачем заявлявся відвід членам кадрової комісії. При цьому, позивач мав таку можливість, зважаючи на завчасне оприлюднення відомостей щодо складу другої кадрової комісії на веб-сайті Генеральної прокуратури України.
З приводу доводів позивача про те, що рішення кадрової комісії не містить мотивів та доказів, на підставі чого відповідач-1 дійшов висновку про невідповідність позивача вимогам професійної компетентності, професійної етики та доброчесності, суд зазначає таке.
Як вбачається з матеріалів справи, після виконання практичного завдання ОСОБА_1 , кадровою комісією обговорено результати дослідження матеріалів атестації щодо дотримання позивачем правил професійної етики та доброчесності, а також рівня його професійної компетентності, зокрема, з огляду на результати виконаного ним практичного завдання.
Результати голосування відображено у протоколі засідання другої кадрової комісії з атестації прокурорів та слідчих Генеральної прокуратури України від 19.12.2019 №18.
Члени кадрової комісії, реалізуючи сукупність прав та обов'язків, що надали можливість вибору на власний розсуд одного з двох варіантів рішень (про успішне або неуспішне проходження атестації), у зв'язку з чим проголосували одноголосно проти ухвалення рішення про успішне проходження ОСОБА_1 атестації, тобто прийняли рішення про неуспішне проходження атестації ним.
Згідно рішення кадрової комісії №2 «Про неуспішне проходження прокурором атестації» від 19.12.2019 №37 на підставі дослідження матеріалів атестації, у тому числі отриманих пояснень прокурора, у комісії наявні обґрунтовані сумніви щодо відповідності ОСОБА_1 вимогам професійної компетентності, професійної етики та доброчесності у зв'язку з не наданням повних та вичерпних відповідей на запитання членів комісії щодо змісту практичного завдання, актуальних проблем застосування кримінального та кримінального процесуального законодавства.
Крім того, під час перевірки письмової відповіді ОСОБА_1 виявлено, що він в окремих частинах дослівно відтворює зміст правильної відповіді, яка була підготовлена авторами практичного завдання та не надавалась для публічного доступу.
Також у комісії наявні обґрунтовані сумніви щодо відповідності майна, що знаходиться (знаходилося) у власності чи користуванні прокурора та членів його сім'ї (об'єкти нерухомості, транспортні засоби), їхнім законним доходам відповідно до відомостей, вказаних в деклараціях особи, уповноваженої на виконання функцій держави або місцевого самоврядування.
Ураховуючи викладене, комісія одноголосно прийняла рішення про неуспішне проходження позивачем атестації.
Суд звертає увагу, що приписи абзацу 3 пункту 12 Порядку №233 є єдиною вимогою до обґрунтованості рішень кадрових комісій про неуспішне проходження прокурорами атестації, яку було дотримано при прийнятті рішення про неуспішне проходження атестації позивачем за результатами співбесіди, оскільки в цьому рішенні кадрової комісії були перераховані всі обставини, що вплинули на його прийняття.
Суд вважає, що кадрова комісія не зобов'язана нормами Закону юридично довести чи встановити у деталях невідповідність прокурора конкретному критерію, а уповноважена лише вказати на чіткий перелік обставин, які стали підставою для прийняття кадровою комісією колегіального рішення, що підтверджує наявність у членів комісії обґрунтованих сумнівів щодо відповідності прокурора одному чи кільком із вказаних критеріїв.
У своїй постанові від 26.11.2021 у справі № 640/1846/20 Верховний Суд зазначив про те, що суди не наділені повноваженнями здійснювати переоцінку щодо дотримання прокурорами правил професійної етики та доброчесності, а також рівня професійної компетентності прокурора, та, відповідно, встановлювати його відповідність цим вимогам, оскільки такі дискреційні повноваження мають виключно члени кадрової комісії. У той же час суд перевіряє дотримання стороною відповідної процедури та встановлених законодавством вимог при вчиненні оскаржуваних дій та прийнятті оскаржуваного рішення.
Таким чином, доводи позивача про недостатню вмотивованість оскаржуваного рішення є необгрунтованими.
З приводу питання чи направлялося позивачу у відповідності до пункту 11 розділу ІV Порядку №221 повідомлення із пропозицією надати письмові пояснення щодо питань, пов'язаних з матеріалами атестації, суд зазначає таке.
Відповідно до Порядку №221 рішення кадрових комісій, протоколи засідань, матеріали атестації прокурорів зберігаються в органі прокуратури, при якому функціонує відповідна кадрова комісія.
Як наголошено відповідачем-2, згідно акту приймання-передачі документів від 21.12.2019 другою кадровою комісією до Департаменту кадрової роботи та державної служби були передані лише рішення кадрової комісії, протоколи засідань комісії та матеріали за результатами виконання прокурорами практичного завдання.
Інших документів або матеріалів, які слугували підставою для прийняття Комісією рішень про неуспішне проходження атестації. до Департаменту кадрової роботи та державної служби не передавалися.
Таким чином, Департамент кадрової роботи та державної служби не володіє інформацією чи надавалися: позивачем пояснення щодо придбання рухомого майна разом із підтверджуючими документами; чи надавалися позивачем підтверджуючі документи щодо придбання указаного в оскаржуваному рішенні кадровою комісією майна; чи спростовують подані позивачем пояснення та докази висновки комісії в частині невідповідності витрат прокурора, членів його сім'ї та близьких родичів отриманим ними офіційним доходам, які стали підставою для прийняття спірного рішення.
Суд враховує висновки, викладені у постанові Верховного Суду від 04.08.2022 у справі №160/12019/20, відповідно до яких завданням кадрової комісії є не доведення того, що прокурор порушив закон, а визначення наявності обґрунтованих сумнівів щодо його відповідності вимогам професійної етики і доброчесності прокурора. Вказані обґрунтовані сумніви можуть виникати у тих випадках, коли наявні підстави вважати, що дії (бездіяльність) прокурора свідчать про його невідповідність критеріям навіть за відсутності з приводу таких дій (бездіяльності) офіційного рішення уповноважених посадових осіб чи органів державної влади (або у випадку прийняття рішення на користь прокурора, якщо є сумніви щодо об'єктивності такого рішення).
Щодо підстав невідповідності позивача вимогам доброчесності, суд зазначає таке.
У постанові від 21.12.2022 у справі №640/33526/20) Верховним Судом зазначено, що критерій доброчесності є надзвичайно важливим з огляду на те, яку роль прокуратура відіграє у становленні правової держави, особливо з урахуванням зміни її статусу у результаті вищевказаних конституційних змін. Саме доброчесність є ключовою категорією у формуванні морально-етичного образу прокурорів, запорукою формування довіри народу до прокурорів та органів прокуратури в цілому.
Доброчесність - це необхідна морально-етична складова діяльності прокурорів, які віднесені до української системи правосуддя, яка, серед іншого, визначає межу і спосіб його поведінки, що базується на принципах чесності у способі власного життя та виконанні своїх професійних обов 'язків.
Авторитет та довіра до органів прокуратури формуються залежно від персонального складу осіб, які обіймають посади прокурорів та формують корпус органів прокуратури.
Легітимна мета вимірювання доброчесності полягає в здобутті доказів умисного порушення норм прокурорської етики чи свідомого нехтування стандартами поведінки, які забезпечують суспільну довіру до органів прокуратури як складової органів правосуддя, а також допущення поведінки, що підриває авторитет правосуддя.
Чинне законодавство не містить визначення поняття «доброчесність», яке використовується у процедурі атестації прокурорів, водночас відсутність у законі визначення цього терміну не звільняє суб 'єктів правовідносин використовувати його в процесі правозастосування та під впливом як змісту (суті) зовнішніх поведінкових факторів, так і через їхнє зіставлення з якостями, чеснотами чи властивостями, під якими в моральному, етичному, соціально-правовому, світоглядному та іншому сенсах розуміється (сприймається) поняття доброчесність, пояснити і мотивувати за якими ознаками той чи інший прокурор не може бути віднесений до доброчесних.
Як зазначено в оскаржуваному рішенні, 21.04.2012 ОСОБА_1 придбано автомобіль Mercedes Benz ML 320 CDI 2008 року випуску (орієнтовна ринкова ціна на момент придбання - понад 30 тис. доларів США). В той же час, його сумарний задекларований дохід у 2011 році - 54 093 грн, в 2012 - 99281 грн. За поясненнями ОСОБА_1 , вартість автомобіля він не пам 'ятає, через що не вказував її у деклараціях.
Позивач вважає, що здійснення контролю, в тому числі щодо перевірки декларацій осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, віднесені до виключної компетенції Національного агентства з питань запобігання корупції.
Так, Закон України «Про запобігання корупції» (далі - Закон №1700-VII) процедури кваліфікаційного оцінювання осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, атестації кандидатів на такі посади не пов'язує з процедурами, які Національне агентство здійснює під час виконання його законних повноважень.
Національне агентство є центральним органом виконавчої влади зі спеціальним статусом, який забезпечує формування та реалізує державну антикорупційну політику.
Відповідно до частини першої статті 50 Закону №1700-VII НАЗК наділено повноваженнями перевіряти декларації лише з чітко визначеною метою а) з'ясування достовірності задекларованих відомостей, б) точності оцінки задекларованих активів, в) перевірка на наявність конфлікту інтересів г) ознак незаконного збагачення».
НАЗК не може вирішувати і не вирішує питання доброчесності декларанта, відповідності витрат та майна члена сім'ї декларанта його доходам, відповідності дій декларанта вимогам щодо професійної етики тощо.
Суд звертає увагу, що кадровою комісією не вирішувалось питання належності заповнення позивачем декларацій, не встановлювалась вина особи у вчиненні корупційних правопорушень, віднесених до виключної компетенції інших органів, зокрема, НАЗК.
На переконання суду, відповідач-1 діяв в межах своїх повноважень, а саме в площині оцінки відповідності прокурора критерію доброчесності під час атестації.
Вищевказане також підтверджується роз'ясненням НАЗК від 14.06.2021 №113-02/43967/21 та від 01.10.2021 щодо розмежування компетенції НАЗК та інших суб'єктів у частині перевірки декларації осіб, поданих суддями та прокурорами.
Одним із критеріїв оцінки дотримання правил прокурорської етики та доброчесності, передбачених Законом №113-ІХ та Порядком №221 є відповідність витрат і майна прокурора та членів його сім'ї, а також близьких осіб задекларованим доходам.
У зв'язку з цим комісія вправі надавати оцінку дотриманню цих вимог прокурорами. В іншому випадку нівелюється сама мета як проведення співбесіди, так і атестації в цілому.
Крім того предмет перевірки при атестації прокурорів є значно ширшим, ніж при повній перевірці декларацій НАЗК. Завданням кадрових комісій не є встановлення невідповідності задекларованої інформації дійсності, а надання оцінки доброчесності прокурора у зв'язку із виявленням інформації, яка породжує обґрунтований сумнів у дотриманні прокурором відповідних правил.
У даному випадку, Кадровою комісією у відповідності до Закону №1700-VII не здійснювався моніторинг способу життя позивача, не здійснювалась безпосереднього перевірка декларації останнього в розрізі положень Закону №1700-VII, а тому доводи позивача в цій частині не можуть бути покладені в основу рішення про задоволення позовних вимог.
Оскільки юридичним фактом, що зумовлює звільнення позивача на підставі пункту 9 частини другої статті 51 Закону України «Про прокуратуру», є рішення кадрової комісії №2 про неуспішне проходження атестації від 19.12.2019 №37, оскаржуваний наказ виданий на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені законом, а тому підстави для визнання його протиправним та скасування відсутні. Як наслідок, інші позовні вимог також не підлягають задоволенню.
За приписами вимог пункту 4 частини першої статті 5 Кодексу адміністративного судочинства України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист шляхом визнання бездіяльності суб'єкта владних повноважень протиправною та зобов'язання вчинити певні дії.
Відповідно до положень статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Відповідно до частини першої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Згідно з частиною другою статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Перевіривши юридичну та фактичну обґрунтованість доводів сторін, оцінивши докази суб'єкта владних повноважень на підтвердження правомірності своїх дій та докази, надані позивачем, суд приходить до висновку про відсутність правових підстав для задоволення даного адміністративного позову.
Із урахуванням вимог статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України понесені позивачем судові витрати йому не присуджуються.
Керуючись статтями 241 - 246, 255 Кодексу адміністративного судочинства України, cуд,-
ВИРІШИВ:
У задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 відмовити.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
У разі оголошення судом лише вступної та резолютивної частини рішення, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.
Суддя Колеснікова І.С.