Справа № 161/16136/22 Головуючий у 1 інстанції: Черняк В. В.
Провадження № 22-ц/802/711/23 Доповідач: Осіпук В. В.
ВОЛИНСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
19 вересня 2023 року місто Луцьк
Волинський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого - судді Осіпука В. В.,
суддів - Матвійчук Л.В., Федонюк С.Ю.,
з участю секретаря судового засідання Савчук О. В.,
представника позивача ОСОБА_1 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3 , третя особа ОСОБА_4 , про встановлення юридичного факту та поділ майна, за апеляційною скаргою представника позивача ОСОБА_2 - ОСОБА_1 на рішення Луцького міськрайонного суду Волинської області від 02 травня 2023 року,
ВСТАНОВИВ:
У листопаді 2022 року ОСОБА_5 звернулася до суду із зазначеним позовом.
Покликалась на те, що з 15 січня 2020 року по 24 вересня 2021 року вона разом із відповідачем ОСОБА_3 проживали однією сім'єю без реєстрації шлюбу.
Позивач також вказувала, що саме в цей період ними було придбано квартиру розташовану за адресою: АДРЕСА_1 , право власності на яку зареєстроване за відповідачем.
Крім того зазначала, що встановлення факту проживання однією сім'єю з ОСОБА_3 ще до офіційної реєстрації їх шлюбу необхідне їй для визнання придбаної ними в цей період квартири об'єктом їх спільної з відповідачем сумісної власності та визнання за нею права власності на 1/2 частину цього нерухомого майна. Шлюб із відповідачем ОСОБА_3 вони уклали 24 вересня 2021 року.
Враховуючи наведене ОСОБА_5 просила суд: встановити факт проживання однією сім'єю без реєстрації шлюбу з відповідачем ОСОБА_3 , в період з 15 січня 2020 року до дня 24 вересня 2021 року; визнати квартиру, розташовану за адресою: АДРЕСА_1 , їх спільною з відповідачем сумісною власністю; визнати за нею право власності на 1/2 частки цієї квартири.
Під час розгляду справи 02 лютого 2023 року до участі у справі було залучено третю особу на стороні відповідача ОСОБА_4 .
Відповідачем ОСОБА_3 було подано до суду письмову заяву від 01 травня 2023 року про визнання позову та розгляд справи у його відсутності.
Рішенням Луцького міськрайонного суду Волинської області від 02 травня 2023 року у задоволенні позову ОСОБА_5 відмовлено.
Вважаючи рішення суду першої інстанції незаконним та таким, що не відповідає фактичним обставинам справи, зібраним доказам та як наслідок прийняте судом з порушенням норм матеріального права, представник позивача ОСОБА_5 - ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, у якій просив оскаржуване рішення суду скасувати та ухвалити нове рішення, яким позов задовольнити.
Скарга мотивована тим, що висновки суду першої інстанції про те, що позовні вимоги ОСОБА_5 спрямовані не на захист її сімейних прав, зокрема поділ майна подружжя, а на виведення нерухомого майна з під можливого звернення стягнення у виконавчому провадженні, що здійснюється стосовно відповідача ОСОБА_3 , і свідчить про використання позивачем «права на зло», не відповідають встановленим обставинам справи та наданим доказам і не ґрунтуються на правових нормах, які регулюють дані правовідносини.
У запереченні на апеляційну скаргу третя особа ОСОБА_4 , вважаючи оскаржуване рішення суду таким, що відповідає нормам матеріального та процесуального права і встановленим обставинам справи, просила апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення місцевого суду без змін.
Заслухавши пояснення представника позивача, дослідивши обставини справи та перевіривши законність і обґрунтованість оскаржуваного рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає до задоволення з таких підстав.
Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що позивач не довела факт спільного з відповідачем проживання однією сім'єю, як подружжя, без реєстрації шлюбу у вказаний нею період, а сам позов слід вважати використанням його сторонами «права на зло», що суперечить завданням цивільного судочинства.
Проте з такими висновками суду погодитися не можна.
Встановлено, що у період з 08 жовтня 2000 року по 11 вересня 2019 року відповідач ОСОБА_3 перебував у зареєстрованому шлюбі з ОСОБА_6 - третя особа у даній справі.
Рішенням Луцького міськрайонного суду Волинської області від 11 жовтня 2021 року у цивільній справі за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_6 про поділ спільного майна подружжя, зустрічним позовом ОСОБА_6 до ОСОБА_3 про поділ спільного майна подружжя, яке частково змінено постановою Верховного Суду від 16 листопада 2022 року, в порядку поділу спільної сумісної власності подружжя, було визнано за ОСОБА_3 право власності на 1/2 частину земельної ділянки площею 0,1000 г, розташованої в с. Липини Луцького району, Волинської області, кадастровий номер 0722883400:01:001:0319, та визнано за ним право на 1/2 частину об'єкта незавершеного будівництва житлового будинку, розташованого по АДРЕСА_2 .
Стягнуто з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_6 412403 грн, як грошову компенсацію 1/2 вартості автомобілів «Nissan X-Trail», 2015 року випуску, № кузова НОМЕР_1 та «Lexus CT 200H», 2014 року випуску, № кузова НОМЕР_2 .
Вирішено питання розподілу судових витрат (а.с.45-61 т.1).
Зазначене рішення, в частині стягнення з відповідача ОСОБА_3 на користь третьої особи у даній справі ОСОБА_6 грошової компенсації у розмірі 412403 грн. та судових витрат знаходиться на примусовому виконанні у Другому ВДВС у місті Луцьку ЗМУ МЮ (м.Львів), ВП №69779963 (а.с.64 т. 1).
Також встановлено, що 08 грудня 2020 року під час спільного проживання однією сім'єю з позивачем ОСОБА_5 без реєстрації шлюбу, відповідач ОСОБА_3 уклав з ТОВ «ЖК Яровиця» договір купівлі-продажу майнових прав №83/11-МП на квартиру за адресою: АДРЕСА_1 (адреса з врахуванням зміни адресації згідно додаткової угоди від 25 листопада 2021 року) (а.с.133-137 т. 1).
Факт оплати за договором купівлі продажу майнових прав №83/11-МП на квартиру підтверджується: довідкою виданою ТОВ «ЖК Яровиця» 08 грудня 2022 року №216; платіжним дорученням від 23 грудня 2020 року на суму 684200 грн; квитанцією до платіжної інструкції від 06 січня 2022 року на суму 62084 грн (а.с.38, 99-101 т. 1).
Як вбачається з витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності, наявного в матеріалах справи, право власності на вказану квартиру зареєстроване за відповідачем ОСОБА_3 25 серпня 2022 року (а.с.9 т .1).
З приєднаної до матеріалів справи копії свідоцтва про шлюб слідує, що позивач ОСОБА_5 уклала шлюб з відповідачем ОСОБА_3 24 вересня 2021 року (а.с.8 т. 1).
Крім того встановлено, що відповідач ОСОБА_3 під час розгляду справи подав до суду письмову заяву про визнання позову, у якій підтвердив як факт спільного проживання з позивачем ОСОБА_5 однією сім'єю до реєстрації шлюбу, так і факт придбання квартири за їх спільні з позивачем кошти (а.с. 220 т. 1)
Стаття 3 СК України визначає, що сім'ю складають особи, які спільно проживають, пов'язані спільним побутом, мають взаємні права та обов'язки.
Відповідно до статті 60 СК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя.
Тлумачення статті 60 СК України свідчить, що законом встановлено презумпцію спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними в період шлюбу.
Згідно із частиною першою статті 70 СК України у разі поділу майна, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором.
Проживання однією сім'єю чоловіка та жінки без реєстрації шлюбу є спеціальною (визначеною законом, законною) підставою для виникнення у них деяких прав та обов'язків, зокрема права спільної сумісної власності на майно.
Відповідно до частини першої статті 74 СК України, якщо жінка та чоловік проживають однією сім'єю, але не перебувають у шлюбі між собою або в будь-якому іншому шлюбі, майно, набуте ними за час спільного проживання, належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено письмовим договором між ними.
Частиною другою статті 74 СК України передбачено, що на майно, що є об'єктом права спільної сумісної власності жінки та чоловіка, які не перебувають у шлюбі між собою або в будь-якому іншому шлюбі, поширюються положення глави 8 цього Кодексу.
Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Верховний Суд України у постанові від 25 грудня 2013 року у справі № 6-135цс13 висловив правову позицію, за якою майно, набуте під час спільного проживання особами, які не перебувають у зареєстрованому шлюбі між собою, є об'єктом їхньої спільної сумісної власності, якщо: майно придбане внаслідок спільної праці таких осіб як сім'ї (при цьому спільною працею осіб слід вважати їхні спільні або індивідуальні трудові зусилля, унаслідок яких вони одержали спільні або особисті доходи, об'єднані в майбутньому для набуття спільного майна, ведення ними спільного господарства, побуту та бюджету), а інше не встановлено письмовою угодою між ними.
Аналіз наведених правових норм свідчать про презумпцію спільності права власності жінки та чоловіка, які проживають однією сім'єю, але не перебувають у шлюбі між собою на майно, яке набуте ними в період спільного проживання. Разом із тим, зазначена презумпція може бути спростована й один із співвласників може оспорювати поширення правового режиму спільного сумісного майна на певний об'єкт, в тому числі в судовому порядку. Тягар доказування обставин, необхідних для спростування цієї презумпції, покладається на того, хто її спростовує.
Відповідно пункту 11 постанови Пленуму Верховного Суду України від 18 грудня 2009 року № 14 «Про судове рішення у цивільній справі», у мотивувальній частині рішення слід наводити дані про встановлені судом обставини, що мають значення для справи, їх юридичну оцінку та визначені відповідно до них правовідносини, а також оцінку всіх доказів, розрахунки, з яких суд виходив при задоволенні грошових та інших майнових вимог. Встановлюючи наявність або відсутність фактів, якими обґрунтовувалися вимоги чи заперечення, визнаючи одні та відхиляючи інші докази, суд має свої дії мотивувати та враховувати, що доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Отже, належним чином дослідити поданий стороною доказ, перевірити його, оцінити в сукупності та взаємозв'язку з іншими наявними у справі доказами, а у випадку незгоди з ним повністю чи частково - зазначити правові аргументи на його спростування - це процесуальний обов'язок суду.
Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (частина перша статті 76 ЦПК України).
Згідно з частиною першою статті 80 ЦПК України достатніми є докази, які в своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.
Відповідно до частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Відповідно до частин першої - третьої статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Тобто саме на суд покладено обов'язок під час ухвалення рішення вирішити, чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги позивача та якими доказами вони підтверджуються; перевірити наявність чи відсутність певних обставин за допомогою доказів шляхом їх оцінки; оцінити подані сторонами докази та дійти висновку про наявність або відсутність певних юридичних фактів.
Однак, на думку колегії суддів, під час розгляду даної справи суд першої інстанції, у порушення вимог процесуального закону, не з'ясував належним чином фактичних обставин справи щодо заявлених вимог, які правовідносини сторін випливають з установлених обставин, не перевірив усіх доводів сторін і не надав належної правової оцінки поданим ними доказам, зокрема не взяв до уваги письмову заяву відповідача ОСОБА_3 , у якій він визнав позовні вимоги, і тим самим допустив неповноту в з'ясуванні обставин справи, що стало підставою для ухвалення помилкового рішення.
Враховуючи вищевикладене, колегія суддів вважає, що доводи апеляційної скарги представника позивача ОСОБА_5 - ОСОБА_1 є обґрунтованими, а оскаржуване ним рішення Луцького міськрайонного суду Волинської області від 02 травня 2023 року ухвалене з порушенням норм матеріального та процесуального права.
Відповідно до ст. 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є, зокрема, неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи, невідповідність висновків суду, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи, порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.
Таким чином, колегія суддів вважає, що рішення суду першої інстанції як таке, що прийняте з неповним з'ясуванням обставин справи, невідповідністю висновків, викладених у рішенні суду, обставинам справи і як наслідок неправильним застосуванням норм матеріального права, в силу вимог ст. 376 ЦПК України, підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення про задоволення позову.
Керуючись статтями 368, 374, 376, 381, 382, 383, 384 ЦПК України, апеляційний суд
УХВАЛИВ:
Апеляційну скаргу представника позивача ОСОБА_2 - ОСОБА_1 задовольнити.
Рішення Луцького міськрайонного суду Волинської області від 02 травня 2023 року скасувати.
Позов ОСОБА_2 до ОСОБА_3 , третя особа ОСОБА_4 , про встановлення юридичного факту та поділ майна задовольнити.
Встановити факт проживання однією сім'єю без реєстрації шлюбу ОСОБА_2 та ОСОБА_3 з 15 січня 2020 року по 24 вересня 2021 року.
Визнати квартиру АДРЕСА_3 об'єктом права спільної сумісної власності подружжя ОСОБА_2 та ОСОБА_3 .
Визнати за ОСОБА_2 право власності на 1/2 частки квартири АДРЕСА_3 .
Постанова набирає законної сили з дня її проголошення і може бути оскаржена у касаційному порядку упродовж тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Головуючий
Судді