Справа № 761/9840/23
Провадження № 2/761/6472/2023
РІШЕННЯ
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
21 вересня 2023 року Шевченківський районний суд міста Києва у складі:
головуючого судді Романишеної І.П.,
за участю секретаря Решти Д.О.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду м. Києва за правилами загального позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «ВКФ Фарби України» про стягнення пені за договором,-
ВСТАНОВИВ:
У березні 2023 року до суду звернувся представник ОСОБА_1 (далі по тексту позивач) з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «ВКФ Фарби України» (далі по тексту відповідач) про стягнення пені за договором у розмірі 356 479,53 грн.
В обґрунтування звернення до суду у позовній заяві вказано, що між позивачем та відповідачем був укладений договір купівлі-продажу майнових прав №2/3/ШК від 26.12.2015р., відповідно до п.2.4 ст.2 якого, термін будівництва та введення в експлуатацію Об'єкта капітального будівництва - 4 квартал 2016 року. На виконання п.4.3.1 ст.4 договору позивач сплатив на рахунок відповідача 100% вартості майнових правв сумі 525 084 грн. В свою чергу, відповідач в порушення зобов'язань не завершив будівництво житлового будинку та він не був введений в експлуатацію, а тому на переконання ініціатора позову, за невиконання зобов'язання до відповідача підлягають застосуванню штрафні санкції, які передбачені ч.5 ст.10 Закону України «Про захист прав споживачів», а саме: пеня в сумі 356 479,53 грн. за період з 01.01.2017р. по 13.03.2023р.
Ухвалою суду від 27.03.2023р. відкрито провадження у справі, розгляд якої вирішено проводити за правилами загального позовного провадження.
25.04.2023р. до суду надійшов відзив на позовну заяву, а також заява про залишення позовної заяви без руху.
У відзиві представник відповідача просив відмовити в задоволенні позовної вимоги, наголосивши увагу на тому, що у договорі сторони погодили лише орієнтовний термін будівництва, що не може тлумачитися як кінцевий та остаточний, за сплином якого зобов'язання відповідача може вважатись порушеним чи невиконаним. Представник відповідача також заперечує можливість застосування до наявних правовідносин з позивачем ч.5 ст.10 Закону України «Про захист прав споживачів», оскільки положення вказаної норми поширюються виключно на виконавців та споживачів, позаяк вказаного статусу сторони договору не набували.
Позивач не скористався процесуальним правом на подання у встановлений судом термін відповіді на вказаний відзив.
31.05.2023р. до суду надійшла заява представника відповідача про застосування строку позовної давності.
Ухвалою суду від 08.08.2023р. відмовлено у задоволенні клопотання представника відповідача про залишення позовної заяви без руху, закрито підготовче провадження у справі та призначено справу до судового розгляду по суті в загальному позовному провадженні.
21.09.2023р. до суду надійшли додаткові пояснення відповідача.
У судове засідання сторони не з'явилися, повідомлялися належним чином про дату, час та місце розгляду справи.
Представник позивача подав заяву про розгляд справи за його відсутності, підтримав позовну вимогу та просив позов задовольнити. Від представника відповідача надійшло клопотання стосовно проведення судового засідання без його участі, щодо позовної вимоги заперечив у повному обсязі.
Суд, дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовна вимога та заперечення, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, приходить до висновку, що позов не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.
Як встановлено судом, 26.12.2015р. між позивачем та відповідачем укладено договір купівлі-продажу майнових прав за №84/3ШК (далі по тексту договір).
Відповідно до положень п.2.1 ст.2 вказаного договору, продавець продає, а покупець купує майнові права на об'єкт нерухомості у порядку та на умовах, передбачених цим Договором, та у відповідності до норм ЦК України, що визначають загальні положення про купівлю-продаж.
Сторони домовилися, що Об'єкт нерухомості, Майнові права на який передаються за даним договором, є об'єкт нерухомості, розташований в Об'єкті капітального будівництва за будівельною адресою: АДРЕСА_1 , з наступними характеристиками: квартира АДРЕСА_2 , 1 кімната, загальна площа 39,48 кв.м., 2 поверх, 3 секція (пункт 2.2 ст.2 договору).
Згідно із п.2.4. ст.2 договору запланований термін будівництва та введення в експлуатацію Об'єкта капітального будівництва - 4 квартал 2016 року.
Довідкою від 29.12.2015р. підтверджено, що позивач сплатила відповідачу 525 084 грн., що складає 100% вартості майнових прав на Об'єкт нерухомості за адресою: АДРЕСА_1 .
Предметом позову у справі є стягнення з відповідача штрафних санкцій у вигляді пені за неналежне виконання зобов'язання за вищезазначеним договором, з підстав несвоєчасної добудови та здачі в експлуатацію Об'єкту будівництва.
У відповідності до ст. ст. 13, 81 ЦПК України суд розглядає справу не інакше, як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Відповідно до вимог ст.629 ЦК України договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання) (ст. 610 ЦК України).
В разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, припинення зобов'язання внаслідок односторонньої відмови від зобов'язання, якщо це встановлено договором або законом, або розірвання договору, зміна умов зобов'язання, сплата неустойки, відшкодування збитків та моральної шкоди (ч.1 ст. 611 ЦК України).
Неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання (ч.1 ст.549 ЦК України).
В даному випадку необхідність застосування до відповідача штрафних санкцій у вигляді пені обґрунтовано тим, що відповідач порушив умови договору, не завершив будівництво житлового будинку, не ввів його в експлуатацію у передбачений п.2.4 ст.2 договору термін, що на думку позивача є підставою для нарахування пені відповідно до ч.5 ст.10 Закону України «Про захист прав споживачів».
В свою чергу, суд з вказаним твердженням не може погодитися, з огляду на наступне.
Згідно з ч.1 ст. 626 ЦК договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Частина 1 ст. 638 ЦК України зазначає, що договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
Положення частини першої статті 509 ЦК України визначають, що зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов'язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Згідно статті 251 ЦК України строком є певний період у часі, зі спливом якого пов'язана дія чи подія, яка має юридичне значення.
Терміном є певний момент у часі, з настанням якого пов'язана дія чи подія, яка має юридичне значення.
Строк та термін можуть бути визначені актами цивільного законодавства, правочином або рішенням суду.
Стаття 252 ЦК України дає визначення строку та терміну, а саме: 1) строк визначається роками, місяцями, тижнями, днями або годинами; 2) термін визначається календарною датою або вказівкою на подію, яка має неминуче настати.
Частиною 4 ст. 263 ЦПК України передбачено, що при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Так, в постанові Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 22.07.2020 у справі № 369/6303/19 зазначено, що встановивши, що термін прийняття об'єкта будівництва до експлуатації в договорі купівлі-продажу майнових прав на квартири конкретною датою не визначено, а вказана орієнтовна дата, а також те, що прийняття до експлуатації закінчених будівництвом об'єктів не належить до цивільно-правових відносин, склад цивільно-правового порушення зі сторони відповідача відсутній. Це виключає можливість застосувати до відповідача цивільно-правову відповідальність у вигляді стягнення неустойки (пені).
Відповідно до висновків Верховного Суду від 19.03.2021 у справі № 904/2073/19, на кожну із сторін, яка підписує договір, покладається обов'язок узгодження всіх спірних питань, які виникають під час укладення договору, до моменту його підписання, та самостійного аналізу можливих негативних наслідків при підписанні такого договору, а також кожна сторона не позбавлена права відмовитись від підписання договору, якщо його умови чи частина суперечить інтересам сторони або нормам чинного законодавства.
В свою чергу, відповідно до п.2.4. ст.2 договору сторони за власним волевиявленням погодили запланований термін будівництва та введення в експлуатацію об'єкта будівництва - 4 квартал 2016 року, що не є конкретно визначеним у розумінні вищезазначених положень ЦК України, терміном виконання умов договору, що як наслідок виключає можливість застосувати до відповідача цивільно-правову відповідальність за порушення зобов'язання у вигляді стягнення неустойки (пені).
Стосовно можливості застосування до спірних правовідносин положень ч.5 ст.10 Закону України «Про захист прав споживачів, то суд зауважує наступне.
Згідно з преамбулою Закону України «Про захист прав споживачів» цей Закон регулює відносини між споживачами товарів, робіт і послуг та виробниками і продавцями товарів, виконавцями робіт і надавачами послуг різних форм власності, встановлює права споживачів, а також визначає механізм їх захисту та основи реалізації державної політики у сфері захисту прав споживачів.
Статтею 1-1 Закону України «Про захист прав споживачів» передбачено, що цей Закон регулює відносини між споживачами товарів (крім харчових продуктів, якщо інше прямо не встановлено цим Законом), робіт і послуг та виробниками і продавцями товарів, виконавцями робіт і надавачами послуг.
Положеннями ст.1 Закону України «Про захист прав споживачів» визначено, що договір - усний чи письмовий правочин між споживачем і продавцем (виконавцем) про якість, терміни, ціну та інші умови, за яких реалізується продукція (пункт 7); споживачем є фізична особа, яка придбаває, замовляє, використовує або має намір придбати чи замовити продукцію для особистих потреб, безпосередньо не пов'язаних з підприємницькою діяльністю або виконанням обов'язків найманого працівника (пункт 22); продукція - будь-які виріб (товар), робота чи послуга, що виготовляються, виконуються чи надаються для задоволення суспільних потреб (пункт 19); послугою є діяльність виконавця з надання (передачі) споживачеві певного визначеного договором матеріального чи нематеріального блага, що здійснюється за індивідуальним замовленням споживача для задоволення його особистих потреб (пункт 17); виконавець - суб'єкт господарювання, який виконує роботи або надає послуги (пункт 3).
Частиною 5 ст.10 Закону України «Про захист прав споживачів» передбачено, що у разі коли виконавець не може виконати (прострочує виконання) роботу (надання послуги) згідно з договором, за кожний день (кожну годину, якщо тривалість виконання визначено у годинах) прострочення споживачеві сплачується пеня у розмірі трьох відсотків вартості роботи (послуги), якщо інше не передбачено законодавством. У разі коли вартість роботи (послуги) не визначено, виконавець сплачує споживачеві неустойку в розмірі трьох відсотків загальної вартості замовлення. Сплата виконавцем неустойки (пені), встановленої в разі невиконання, прострочення виконання або іншого неналежного виконання зобов'язання, не звільняє його від виконання зобов'язання в натурі.
Cлід звернути увагу, що стаття 10 вказаного Закону має назву «Права споживача у разі порушення умов договору про виконання робіт (надання послуг)».
Статтею 656 ЦК України визначено, що предметом договору купівлі-продажу може бути майно (товар), яке є у продавця на момент укладення договору або буде створене (придбане, набуте) продавцем у майбутньому. Особливості купівлі-продажу об'єктів незавершеного будівництва та майбутніх об'єктів нерухомості визначаються законом. Предметом договору купівлі-продажу можуть бути майнові права. До договору купівлі-продажу майнових прав застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не випливає із змісту або характеру цих прав.
Частиною 1 ст. 901 ЦК України визначено, що за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.
Відповідно до положень п.2.1 ст.2 договору, продавець продає, а покупець купує майнові права на об'єкт нерухомості у порядку та на умовах, передбачених цим Договором, та у відповідності до норм ЦК України, що визначають загальні положення про купівлю-продаж.
При цьому, п.5.1 ст. 5 договору обумовлено, що продавець закріплює за покупцем майнові права на об'єкт нерухомості в момент підписання сторонами на строк дії цього договору.
В даному випадку, аналіз змісту положень договору №2/3/ШК свідчить про те, що між сторонами відсутні договірні правовідносини надання послуг у розумінні ч.1 ст.901 ЦК України, оскільки за умовами договору повинен закріпити за позивачем майнові права на Об'єкт нерухомості та забезпечити будівництво та введення в експлуатацію, що не включає надання такої послуги як процес виконання робіт з будівництва.
Верховний Суд у постанові від 17.05.2023 року справа №591/19/20 зробив висновок, що положення частини п'ятої статті 10 Закону України «Про захист прав споживачів» про стягнення пені не поширюються на правовідносини, які виникли між сторонами на підставі договору інвестування у будівництві житла (купівлі-продажу майнових прав), оскільки укладений між сторонами договір про інвестування у будівництво житла не передбачає розмір процентів на суму вкладу або дохід в іншій формі. А позивачем неустойка обчислена від вартості об'єкта інвестування. При цьому у відповідача не існувало грошового зобов'язання, а лише зобов'язання зарезервувати квартиру й передати її після введення будинку в експлуатацію.
Відтак, з урахуванням вказаного правового висновку Верховного Суду щодо застосування норм права в подібних правовідносинах, який відповідно ч. 4 ст. 263 ЦПК України враховується судом, суд приходить до висновку про безпідставність посилань ініціатора позову щодо можливості застосування до спірних правовідносин штрафних санцій, регламентованих ч.5 ст.10 Закону України «Про захист прав споживачів».
Відповідно до вимог ст. 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення (ст.ст. 76, 77 ЦПК України).
Згідно вимог ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов'язків щодо доказів, а також інших випадків, передбачених цим Кодексом.
Дослідивши всебічно, повно, безпосередньо та об'єктивно наявні у справі докази, оцінив їх належність, допустимість, достовірність, достатність і взаємний зв'язок у сукупності, з'ясувавши усі обставини справи, на які сторони посилалися як на підставу своїх вимог і заперечень, з урахуванням того, що завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою захисту порушених або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичної особи, суд дійшов висновку про наявність підстав для відмови в задоволенні позовної вимоги за її безпідставністю.
Стосовно застосування строку позовної давності, то суд вказує, що строк позовної давності підлягає застосуванню судом лише тоді, коли є підстави для задоволення позову, тому, з огляду на відсутність підстав для задоволення позову, питання стосовно застосування строку позовної давності до спірних правовідносин не розглядалося судом.
Керуючись ст.ст. 12, 13, 76-81, 89, 258, 259, 263-265, 268, 273, 352, 354-355 ЦПК України, суд,
ВИРІШИВ:
У задоволенні позову ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «ВКФ Фарби України» про стягнення пені за договором, - відмовити.
Рішення суду може бути оскаржене до Київського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Реквізити сторін:
ОСОБА_1 : АДРЕСА_3 , РНОКПП НОМЕР_1 ;
Товариство з обмеженою відповідальністю «ВКФ Фарби України»: Київська обл., м.Бровари, вул.Олега Оникієнка, буд.125 , оф.15/4, ЄДРПОУ 31108022;
Повний текст рішення складено 29.09.2023р.
СУДДЯ І.П. РОМАНИШЕНА