ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ
Держпром, 8-й під'їзд, майдан Свободи, 5, м. Харків, 61022,
тел. приймальня (057) 705-14-14, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41
_______________________________________________________________________
РІШЕННЯ
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
19.09.2023м. ХарківСправа № 922/2809/23
Господарський суд Харківської області у складі:
судді Жиляєва Є.М.
при секретарі судового засідання Катречко Д.С.
розглянувши в порядку загального позовного провадження справу
за позовом Приватного підприємства "Агрофірма "Ніка" (64331, Харківська обл., село Липчанівка, вул. Миру, 1)
до Товариства з обмеженою відповідальністю "Украгроресурс" (62403, Харківська обл., смт. Бабаї, вул. Островського, б. 50)
про стягнення 1541519,87 грн.
за участю представників:
позивача - не з'явився,
відповідача - не з'явився,
ВСТАНОВИВ:
Позивач, Приватне підприємство "Агрофірма "Ніка" звернулось до Господарського суду Харківської області з позовом до відповідача - Товариства з обмеженою відповідальністю "Украгроресурс", в якому просить суд стягнути з відповідача на свою користь заборгованість у розмірі 1541519,87 грн. Позов обґрунтовано неналежним виконанням з боку відповідача своїх зобов'язань за договором поставки № 12-СЗ від 18.11.2021 в частині здійснення відповідачем постачання продукції у встановлені договором строки, тоді, як позивачем на виконання умов договору було здійснено передоплату згідно платіжного доручення №953 від 22.11.2021 на суму 111519,66 грн. та платіжного доручення №1153 від 08.02.2022 на суму 1430000,21 грн.
Ухвалою Господарського суду Харківської області від 03.07.2023 у справі № 922/2809/23 прийнято позовну заяву до розгляду, відкрито провадження у справі за правилами загального позовного провадження та підготовче засідання призначено на 01.08.2023 об 11:00.
Протокольною ухвалою Господарського суду Харківської області від 01.08.2023 у справі № 922/2809/23 частково відмовлено у клопотанні відповідача про відкладення розгляду справи (вх. № 19835 від 27.07.23) та, відповідно до ст.183 ГПК України, відклав підготовче засідання в межах визначеного частиною 3 ст. 177 ГПК України строку підготовчого провадження на 15.08.2023 о 12:00.
14.08.2023 через загальний відділ діловодства суду від відповідача надійшов відзив на позовну заяву (вх. №21570), який досліджено та приєднано до матеріалів справи.
Ухвалою Господарського суду Харківської області від 15.08.2023 у справі № 922/2809/23 закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті на 05.09.2023 о 12:00.
Протокольною ухвалою Господарського суду Харківської області від 05.09.2023 у справі № 922/2809/23 в судовому засіданні оголошено перерву до 19.09.2023 до 13:00.
Позивач в судове засідання 19.09.2023 не з'явився, разом з тим, 19.09.2023 через загальний відділ діловодства суду від позивача надійшла заява про розгляд справи без участі позивача (вх. № 25386), також у вказаній заяві позивач просить суд відмовити у задоволенні клопотання відповідача про відстрочення виконання судового рішення, оскільки підприємство позивача, як і підприємство відповідача знаходилось в окупації і понесли збитки від військових дій, і оскільки відповідач не здійснив жодних дій на підтвердження наміру повернути позивачеві кошти за півтора роки після деокупації, а навпаки всі дії від початку розгляду справи свідчать про намір максимально затягнути розгляд справи та термін повернення передоплати за неспоствлений товар.
Відповідач в судове засідання 19.09.2023 не з'явився, про дату, час та місце проведення судового засідання повідомлений своєчасно та належним чином, про що свідчить наявна в матеріалах справи розписка-повідомлення про дату, час та місце наступного засідання суду з підписом уповноваженого представника відповідача.
Отже, суд дійшов висновку, що сторони були належним чином повідомлені про розгляд даної справи.
Згідно з частиною 1, 3 статті 202 ГПК України, неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час та місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті. Якщо учасник справи або його представник були належним чином повідомлені про судове засідання, суд розглядає справу за відсутності такого учасника у разі повторної неявки в судове засідання учасника справи (його представника) незалежно від причин неявки.
З огляду на наведене та з урахуванням того, що неявка представників відповідача та третьої особи не перешкоджає всебічному, повному та об'єктивному розгляду всіх обставин справи, суд вважає за можливе розглянути справу за наявними в ній матеріалами.
Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позовні вимоги та заперечення проти них, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, судом установлено наступне.
Матеріалами справи установлено, що 18.11.2021 між Приватним підприємством "Агрофірма "Ніка" (покупець) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Украгроресурс" (постачальник) було укладено Договір поставки № 12-СЗ (діла - Договір) (т.с. 1 а.с. 10-12), відповідно до умов пункту 1.1. якого у строки, зумовлені цим Договором, постачальник зобов'язується передати (поставити) партіями у власність покупцеві продукцію виробничо-технічного призначення, яка є оригінальною продукцією виробника - провідної іноземної компанії світу - тому числі Syngenta насіннєвий матеріал (надалі товар, насіння) та/або хімічні засоби захисту рослин (надалі хімічні засоби, препарати, товар) та/або мінеральні добрива (надалі мінеральні добрива, товар), а покупець зобов'язується прийняти та оплатити товар відповідно до умов Договору (додаткових угод та специфікацій до нього).
Так, із обставин справи слідує, що в межах укладеного договору було підписано Специфікацію № 1 від 18.11.2021 (т.с. 1 а.с. 13), відповідно до якої сторони погодили товар: 1. гербіцид Квелекс та Віволт ПАР загальною вартістю 111519,66 грн. з ПДВ, що еквівалентно 4205,96 дол.США.
Відповідно до умов вищевказаної Специфікації № 1 від 18.11.2021 оплата на умовах 100% передплати вартості товару; поставка на склад покупця в с. Липчанівка Ізюмського району Харківської області.
Так, матеріалами справи підтверджено, що за вказаною специфікацією позивач - ПП «Агрофірма «Ніка» на підставі Рахунку на оплату замовлення № 1524 від 18.11.2021 (т.с. 1 а.с. 14) було здійснено 100% передплату за товар, про що свідчить наявна у матеріалах справи належним чином засвідчена копія платіжного доручення № 953 від 22.11.2021 на суму 111519,66 грн. (т.с. 1 а.с. 25).
Також, в межах укладеного договору між сторонами було підписано Специфікацію № 3 від 07.02.2022, відповідно до якої строк поставки товару: до 28.02.2022 включно; оплата на умовах 100% передплати вартості товару (т.с. 1 а.с. 15).
За вказаною специфікацією позивач - ПП «Агрофірма «Ніка» на підставі Рахунку на оплату замовлення № 80 від 07.02.2022 (т.с. 1 а.с. 16), було здійснено 100% передплату за товар, про що свідчить наявна в матеріалах справи належним чином засвідчені копія платіжного дорученням № 1153 від 08.02.2022 на суму 1430 000,21 грн. (т.с. 1. а.с. 26).
Позивач звернувся з даним позовом до суду, в якому зазначає про те, що відповідач неналежним чином виконанав свої зобов'язання за договором поставки № 12-СЗ від 18.11.2021 в частині здійснення відповідачем свого обов'язку зі своєчасного постачання продукції у встановлені договором строки, тоді, як позивачем на виконання умов договору було здійснено передоплату згідно платіжного доручення №953 від 22.11.2021 на суму 111519,66 грн. та платіжного доручення №1153 від 08.02.2022 на суму 1430000,21 грн.
Отже, позивачу не поставлено товар повністю за Специфікацією № 1 від 18.11.2021 на загальну суму 111519,66 грн., в тому числі ПДВ, що еквівалентно 4205,96 USD станом на 18.11.2021), як і не поставлено товар повністю за Специфікацією № 3 від 07.02.2022 на загальну суму 1430000,21 грн., в тому числі ПДВ.
У зв'язку з вищенаведеним, у відповідача перед позивачем за Договором поставки № 12-СЗ від 18.11.2021 наявна заборгованість, оскільки на сплачену позивачем суми попередньої оплати відповідачем товар на загальну суму 1541519,87 грн. з ПДВ поставлений у встановлені договором строки так і не був.
Враховуючи наявні порушення відповідачем своїх зобов'язань за договором поставки № 12-СЗ від 18.11.2021 та з огляду на наявну у відповідача перед позивачем заборгованість у розмірі 1541519,87 грн. з ПДВ, 16.03.2023 на адресу відповідача була надіслана Вимогу/претензію за вих. № 16/03-01 від 16.03.2023 (т.с. 1 а.с. 17-20), в якій просив відповідача у семиденний строк з моменту отримання даної вимоги невідкладно вжити належних заходів для постачання оплаченого позивачем товару на загальну суму 1541519,87 грн. з ПДВ.
Проте відповідач у визначений строк вимоги позивача не задовольнив, зворотної відповіді позивачу не надав.
Також, матеріалами справи підтверджено, що 14.06.2023 позивач, на адресу відповідача вдруге надіслав Вимогу/претензію за вих. № 16/06-01 від 13.06.2023 (т.с. 1 а.с. 21-24), в якій вдруге просив відповідача у семиденний строк з моменту отримання даної вимоги невідкладно вжити належних заходів для постачання оплаченого позивачем товару на загальну суму 1541519,87 грн. з ПДВ або повернути позивачу кошти.
Втім відповідач вдруге у визначений строк вимоги позивача не задовольнив, зворотної відповіді позивачу не надав.
Такі обставини, на думку позивача, свідчать про порушення його прав та охоронюваних законом інтересів і є підставою для їх захисту у судовому порядку.
У відзиві на позову заяву відповідач заперечив проти аргументів позивача стосовно наявності неналежного виконання відповідачем зобов'язань за договором поставки № 12-СЗ від 18.11.2021, оскільки постачання товару було здійснено частково, а також відповідачем зазначено про те, що згідно з специфікацією № 3 від 07.02.2022 до договору поставка мала бути здійснена у строк до 28.02.2022.
Неповернення позивачу коштів відповідач у відзиві пояснює початком військової агресії російської федерації проти України та введенням воєнного стану, дію якого продовжено до теперішнього часу. У відзиві відповідачем також зазначено про окупацію російською федерацію села Липчанівка, Ізюмського району Харківської області, яка відноситься до Куньєвської сільської територіальної громади та відповідно до «Переліку територій, на яких ведуться (велися) бойові дії або тимчасово окупованих Російською Федерацією», затвердженого наказом Міністерства з питань реінтеграції тимчасово окупованих територій України від 22.12.2022 № 309, знаходилась в окупації з 26.02.2023 по 11.09.2022. Окрім того, у відзиві на позовну заяву неповернення позивачу попередньої оплати пояснює також п. 6 ст.13 Закону України від 15.04.2014 № 1207-VII «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України», відповідно до якого забороняється переказ коштів між тимчасово окупованою територією та іншою територією України.
Надаючи правову кваліфікацію викладеним обставинам, з урахуванням фактичних та правових підстав позовних вимог, суд виходить з наступного.
Відповідно до п. 1 ч. 2 ст. 11 Цивільного кодексу України (далі -ЦК України) договір є підставою виникнення цивільних прав та обов'язків.
Частиною першою статті 626 ЦК України визначено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Згідно зі ст.628 ЦК України, зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Відповідно до ч. 1 ст. 638 ЦК України, договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
У відповідності до статті 655 ЦК України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.
Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 693 ЦК України якщо договором встановлений обов'язок покупця частково або повністю оплатити товар до його передання продавцем (попередня оплата), покупець повинен здійснити оплату в строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо такий строк не встановлений договором, - у строк, визначений відповідно до статті 530 цього Кодексу.
Матеріалами справи підтверджується факт перерахування позивачем відповідачу попередньої оплати.
Частиною 2 статті 570 ЦК України встановлено, якщо не буде встановлено, що сума, сплачена в рахунок належних з боржника платежів, є завдатком, вона вважається авансом.
За приписами положень чинного в Україні законодавства, авансом є грошова сума, яку перераховують згідно з договором наперед у рахунок майбутніх розрахунків за товари (роботи, послуги), які мають бути отримані (виконані, надані). На відміну від завдатку аванс - це спосіб платежу. Він не виконує забезпечувальної функції. Аванс сплачується боржником у момент настання обов'язку платити та виконує функцію попередньої оплати.
Тобто, у разі невиконання зобов'язання, за яким передавався аванс, незалежно від того, з чиєї вини це відбулося, аванс підлягає поверненню особі, яка його сплатила.
Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 21.02.2018 у справі № 910/45382/17.
Згідно з ч. 2 ст. 693 ЦК України якщо продавець, який одержав суму попередньої оплати товару, не передав товар у встановлений строк, покупець має право вимагати передання оплаченого товару або повернення суми попередньої оплати.
Матеріали справи не містять, а відповідачем не надано належних та допустимих доказів на підтвердження факту передання позивачу оплаченого товару згідно з платіжними дорученнями №953 від 22.11.2021 та № 1153 від 08.02.2022.
Як зазначалося судом вище, у зв'язку із порушенням відповідачем умов Договору поставки № 12-СЗ від 18.11.2021, позивач, 16.03.2023 на адресу відповідача надіслав Вимогу/претензію за вих. № 16/03-01 від 16.03.2023 (т.с. 1 а.с. 17-20), в якій просив відповідача у семиденний строк з моменту отримання даної вимоги невідкладно вжити належних заходів для постачання оплаченого позивачем товару на загальну суму 1541519,87 грн. з ПДВ.
Проте відповідач у визначений строк вимоги позивача не задовольнив, зворотної відповіді позивачу не надав.
Також, матеріалами справи підтверджено, що 14.06.2023 позивач, на адресу відповідача вдруге надіслав Вимогу/претензію за вих. № 16/06-01 від 13.06.2023 (т.с. 1 а.с. 21-24), в якій вдруге просив відповідача у семиденний строк з моменту отримання даної вимоги невідкладно вжити належних заходів для постачання оплаченого позивачем товару на загальну суму 1541519,87 грн. з ПДВ або повернути позивачу сплачені кошти.
Проте відповідач відповіді на вимогу не надав, у зазначений строк вимоги позивача не задовольнив та наявну заборгованість у розмірі 1541519,87 грн. позивачу не сплатив.
Отже, вищенаведене свідчить про те, що позивачем вживалися заходи досудового врегулювання спору шляхом направлення відповідачеві претензії з вимогою повернути кошти, а тому доводи відповідача судом не приймаються, оскільки такі спростовуються дійсними обставинами справи.
Таким чином, у зв'язку з реалізацією покупцем його права на повернення попередньої оплати припиняється зобов'язання з поставки та виникає нове грошове зобов'язання.
Аналогічні висновки викладені в постанові Верховного Суду від 25.05.2018 у справі №925/125/14.
Отже, у відповідача виникло грошове зобов'язання по поверненню позивачу суми попередньої оплати в розмірі 1541519,87 грн.
Частиною 2 статті 530 ЦК України, визначено, що якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.
У даному разі, матеріалами справи підтверджено, що строк виконання грошового зобов'язання з повернення попередньої оплати настав.
Суд зазначає, що в статті 6 Конвенції про захист прав і основних свобод людини закріплено, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.
Європейський суд з прав людини у своїх рішеннях, зокрема, у справах "Пайн Велі Девелопмент ЛТД та інші проти Ірландії" від 23.10.1991, "Федоренко проти України" від 01.06.2006 зазначив, що відповідно до прецедентного права органів, що діють на підставі Конвенції, право власності може бути "існуючим майном" або коштами, включаючи позови, для задоволення яких позивач може обґрунтовувати їх принаймні "виправданими очікуваннями" щодо отримання можливості ефективного використання права власності.
У межах вироблених Європейським судом з прав людини підходів до тлумачення поняття "майно", а саме в контексті статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, це поняття охоплює як "наявне майно", так і активи, включаючи право вимоги, з посиланням на які заявник може стверджувати, що він має принаймні законні очікування щодо ефективного здійснення свого "права власності".
Статтю 1 Першого протоколу Конвенції можна застосовувати для захисту "правомірних (законних) очікувань" щодо певного стану речей (у майбутньому), оскільки їх можна вважати складовою частиною власності.
Отже, відсутність дій відповідача щодо поставки товару, надає позивачу право на "законне очікування", що йому будуть повернуті кошти попередньої оплати.
Неповернення відповідачем цих коштів прирівнюється до порушення права на мирне володіння майном (рішення Європейського суду з прав людини у справах "Брумареску проти Румунії" (п.74), "Пономарьов проти України" (п. 43), "Агрокомплекс проти України" (п. 166). Аналогічна правова позиція викладена Верховним Судом у постановах від 07.02.2018р. по справі №910/5444/17, від 30.10.2018р. по справі №917/63/18.
Враховуючи наведене, оскільки в матеріалах справи відсутні належні докази поставки відповідачем позивачу товару за Договором поставки №12-СЗ від 18.11.2021, суд дійшов висновку про обґрунтованість доводів позивача про наявність підстав повернення суми попередньої оплати у розмірі 1541519,87 грн.
Відповідно до ч. 1 ст. 74 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Згідно з ч. 1 ст. 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Частиною 2 статті 86 ГПК України передбачено, що жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
За встановлених вище обставин, суд вважає обґрунтованими позовні вимоги про стягнення з відповідача заборгованості у розмірі 1541519,87 грн., що становить суму попередньої оплати за товар.
Відповідач у відзиві заявив клопотання про відстрочення виконання рішення, відповідно до якого відповідач просить суд відстрочити виконання рішення до відновлення фінансового становища відповідача на 11 місяців.
Так, на обґрунтування клопотання відповідачем у відзиві зазначено про те, що у період з 24.02.2022 по 15.09.2022 внаслідок активних бойових дій у відповідача не було доступу до ключових майнових активів, трудових ресурсів, що територіально розташовані в місті Ізюм та місті в Харкові. У м. Ізюмі за адресою: вул. Маршала Федоренко, 11/1 Д знаходяться складські приміщення відповідача, а в м. Харкові за адресою: пр-т Гагаріна, 201 знаходяться офісні приміщення, які орендує відповідач. Наказом Міністерства з питань реінтеграції тимчасово окупованих територій № 197 від 11.07.2023 підтверджено, що місто Харків знаходилось в зоні активних бойових дій з 24.02.2022 по 15.09.2022. (адреса офісу в м. Харкові по пр. Гагаріна, 201 вказана в договорах , що укладені між позивачем та відповідачем), тому підприємство призупиняло свою роботу (наказ про призупинення від 28.02.2022).
Також, відповідачем зазначено про те, що під час проведення активних бойових дій в м. Ізюмі Харківської області, оточенні міста та під час знаходження у місті незаконних збройних формувань рф, було знищено основні виробничі потужності підприємства відповідача, які складають цілісний майновий комплекс із замкнутим виробничим циклом. Збитки від знищення засобів захисту рослин склали 19439432,30 грн., збитки від знищення насіння склали 16838327,63 грн. Фактично зруйновано та виведено з обороту більшість активів підприємства відповідача.
Загальний розмір збитків від знищення/зруйнування майна відповідача склав 72324527,50 грн. Знищена частина селітри аміачної, що підлягала поставці.
У зв'язку з цим, відповідачем було подано заяву до правоохоронних органів та до єдиного реєстру досудових розслідувань було внесено відомості про кримінальне правопорушення передбачене ч.1 ст. 438 КК України, отже, факт руйнування, знищення та пошкодження майна підтверджується витягом з ЄРДР № КП: 12022221070000574 від 02.09.2022, копію якого відповідачем надано разом з відзивом на позовну заяву.
Відповідачем у відзиві також зазначено про те, що отримані підприємством збитки в розмірі 72324527,50 грн. внаслідок знищення цілісного майнового комплексу в м. Ізюмі є занадто високими, зазначені збити виникли не з вини відповідача, у зв'язку з чим, на переконання відповідача, погашення заявленої суми за договором № 12-СЗ від 18.11.2021 потребує відстрочення оплати.
Наразі підприємство відповідача працює в напрямку відновлення своєї роботи, лише частина працівників змогла приступити до роботи - дистанційно, оскільки всі знаходяться за межами м. Харків, безпосередньо підприємство не знаходиться за своєю юридичною адресою, своєчасно отримувати пошту не має можливості.
Враховуючи наведене, відповідач просить задовольнити викладене у відзиві на позовну заяву клопотання про відстрочення виконання рішення, та відстрочити виконання рішення до відновлення фінансового становища відповідача на 11 місяців.
Заперечуючи проти клопотання відповідача про відстрочення виконання рішення, позивач, у своїй заяві (за вх. № 25386 від 19.09.2023) просив суд врахувати, що підприємство позивача, як і підприємство відповідача, також знаходилось в окупації і також понесло збитки від військових дій, і оскільки відповідач не здійснив жодних дій на підтвердження наміру повернути позивачеві кошти за півтора роки після деокупації, а навпаки всі дії від початку розгляду справи свідчать про намір максимально затягнути розгляд справи та термін повернення передоплати за неспоствлений товар, просить суд не надавати відстрочення виконання рішення відповідачу. На підтвердження своєї позиції позивачем разом з заявою надано належним чином засвідчену копію Витягу з ЄРДР від 28.02.2023 по кримінальному провадженні № 12022221070000698 від 01.10.2022 р.
Дослідивши позиції учасників справи, а також ретельно дослідивши матеріали справи у їх сукупності, господарський суд дійшов до висновку про відсутність правових підстав для задоволення клопотання відповідача про відстрочення виконання рішення, з наступних підстав.
Відповідно до ст. 1291 Конституції України судове рішення є обов'язковим до виконання. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку. Контроль за виконанням судового рішення здійснює суд.
Статтею 13 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» встановлено, що судові рішення, які набрали законної сили, є обов'язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об'єднаннями на всій території України. Обов'язковість урахування (преюдиційність) судових рішень для інших судів визначається законом.
Статтею 326 ГПК України передбачено, що судові рішення, які набрали законної сили, є обов'язковими на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, - і за її межами. Невиконання судового рішення є підставою для відповідальності, встановленої законом.
За частинами 1, 3 ст. 331 ГПК України за заявою сторони суд, який розглядав справу як суд першої інстанції, може відстрочити або розстрочити виконання рішення, а за заявою стягувача чи виконавця (у випадках, встановлених законом), - встановити чи змінити спосіб або порядок його виконання.
Підставою для встановлення або зміни способу або порядку виконання, відстрочки або розстрочки виконання судового рішення є обставини, що істотно ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим.
При вирішенні питання про відстрочку чи розстрочку виконання рішення, зміну способу і порядку виконання рішення, враховуються, зокрема, матеріальні інтереси сторін, їх фінансовий стан, ступінь вини відповідача у виникненні спору, наявність інфляційних процесів у економіці держави та інші обставини справи.
Відповідно до положень ст. 331 ГПК України задоволення заяв про відстрочку або розстрочку виконання рішення, встановлення або зміну способу й порядку його виконання можливе лише у виняткових випадках, які суд визначає виходячи з особливого характеру обставин, що ускладнюють або виключають виконання рішення (тяжке захворювання фізичної особи або членів її сім'ї, її матеріальний стан, стихійне лихо, інші надзвичайні події тощо).
Вищенаведеними нормами встановлено, що розстрочення виконання рішення є правом, а не обов'язком суду, яке реалізується виключно у виняткових випадках за наявності підстав, що ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим, та доказів, що підтверджують наявність таких підстав.
Підставами для задоволення заяви про відстрочку, розстрочку виконання рішення можуть бути обставини, якими його виконання ускладнюється чи видається неможливим. Відстрочка або розстрочка виконання рішення, ухвали, постанови, зміна способу та порядку їх виконання допускаються у виняткових випадках і залежно від обставин справи.
Винятковість обставин, які повинні бути встановлені судом щодо надання розстрочення виконання судового рішення, повинні бути підтверджені відповідними засобами доказування.
Особа, яка подала заяву про розстрочку або відстрочку виконання рішення, повинна довести наявність обставин, що ускладнюють або роблять неможливим виконання рішення господарського суду у даній справі.
Питання про розстрочення виконання рішення суду повинно вирішуватися із дотриманням балансу інтересів сторін. Необхідною умовою задоволення заяви про розстрочення виконання рішення суду є з'ясування питання щодо дотримання балансу інтересів сторін, а тому повинні досліджуватися та оцінюватися доводи та заперечення як позивача, так і відповідача.
Аналогічна позиція викладена в постанові Верховного Суду від 14.07.2020 у справі № 908/1884/19.
Як зазначено в рішенні Конституційного Суду України № 5-пр/2013 від 26.06.2013, розстрочка (відстрочка) виконання рішення має базуватися на принципах співмірності і пропорційності з метою забезпечення балансу прав і законних інтересів стягувача і боржника.
Також Європейський суд з прав людини, рішення якого відповідно до ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» застосовуються судом як джерело права, неодноразово наголошував щодо недопустимості невиконання або затягування виконання рішення національного суду в порушення прав іншої сторони, якою у даному випадку є позивач.
Зокрема, у справі «Горнсбі проти Греції» Європейський суд з прав людини зазначив, що виконання рішення, ухваленого будь-яким судом, має розцінюватись як складова частина судового розгляду.
Аргументи відповідача щодо розв'язання повномасштабної збройної агресії та введення воєнного стану, що зумовили неможливість повернути позивачу кошти, а також зумовлюють неможливість виконання рішення, суд відхиляє з огляду на таке.
За змістом частини першої статті 263 ЦК України непереборною силою є надзвичайна і невідворотна подія, що повністю звільняє від відповідальності особу, яка порушила зобов'язання, за умови, що остання не могла її передбачити або передбачила, але не могла її відвернути.
За змістом частини другої статті 218 ГК України підставою для звільнення від відповідальності є тільки непереборна сила, що одночасно має ознаки надзвичайності та невідворотності.
Учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов'язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення. У разі якщо інше не передбачено законом або договором, суб'єкт господарювання за порушення господарського зобов'язання несе господарсько-правову відповідальність, якщо не доведе, що належне виконання зобов'язання виявилося неможливим внаслідок дії непереборної сили, тобто надзвичайних і невідворотних обставин за даних умов здійснення господарської діяльності.
Суд зазначає, що розв'язання повномасштабної збройної агресії та введення воєнного стану є виключними важкими обставинами, які у рівній мірі впливають на обидві сторони.
У даному конкретному випадку судом враховано, що підприємство позивача, як і підприємство відповідача, також знаходилось в окупації і також понесло збитки від військових дій.
Про вказане свідчить наявна у матеріалах справи належним чином засвідчена копія Витягу з ЄРДР від 28.02.2023 по кримінальному провадженні № 12022221070000698 від 01.10.2022 р.
Отже, у даному конкретному випадку відповідачем не доведено прямого причино-наслідкового зв'язку між неповернення ним отриманих від позивача грошових коштів та війною в Україні.
Крім того, жодних доказів повідомлення позивача про неможливість виконання відповідачем своїх зобов'язань за договором поставки через війну в Україні, суду не надано. Доказів вчинення відповідачем дій на підтвердження наміру повернути позивачеві кошти за півтора роки після деокупації, у матеріалах справи також відсутні.
Більше того, всі Вимоги/претензії позивача лишились з боку відповідача без зворотної відповіді.
Окремо судом врахована поведінка відповідача під час судового розгляду справи, зокрема те, що жодних дій щодо врегулювання спору із позивачем миром (часткова сплата боргу в добровільному порядку, пропозиція укладення між сторонами мирової угоди, тощо) з боку відповідача не вичинялись та такі докази у матеріалах справи відсутні.
Суд наголошує, що відповідно до ст. 627 ЦК України та ст. 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Суд враховує, що здійснюючи підприємницьку діяльність, відповідач повинен самостійно нести всі ризики: як щодо дотримання норм чинного законодавства України, так і щодо належного виконання добровільно взятих на себе договірних зобов'язань, а також самостійно нести юридичну відповідальність за допущені у своїй діяльності правопорушення.
Відповідно до ч. 1 ст. 74 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Згідно з ч. 1 ст. 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Частиною 2 статті 86 ГПК України передбачено, що жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
З огляду на встановлені вище судом обставини, з урахуванням принципів розумності та справедливості, у задоволенні клопотання про відстрочення виконання рішення слід відмовити.
За таких обставин, суд відмовляє в задоволенні клопотання про відстрочення виконання рішення суду.
Вирішуючи питання розподілу судових витрат, суд керується положеннями ст. 129 ГПК України, та враховуючи висновки суду про повне задоволення позову покладає на відповідача судові витрати по сплаті судового збору за подання позову в сумі 23122,80 грн.
На підставі викладеного, керуючись статтями 124, 129-1 Конституції України, статтями 1, 4, 12, 20, 46, 73, 74, 76-79, 86, 123, 129, 236-238 Господарського процесуального кодексу України, суд, -
ВИРІШИВ:
Позов задовольнити повністю.
Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Украгроресурс" (62403, Харківська обл., смт. Бабаї, вул. Островського, б. 50, код ЄДРПОУ 32227053) на користь Приватного підприємства "Агрофірма "Ніка" (64331, Харківська обл., село Липчанівка, вул. Миру, 1, код ЄДРПОУ 33168654) - 1541519,87 грн. заборгованості та 23122,80 грн. судового збору.
Видати наказ після набрання рішенням законної сили.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення Господарського суду Харківської області може бути оскаржене шляхом подання апеляційної скарги в порядку, встановленому статтями 254, 256-259 Господарського процесуального кодексу України.
Повне рішення складено "29" вересня 2023 р.
Суддя Є.М. Жиляєв