ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД
ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ
вул. Володимира Винниченка 1, м. Дніпро, 49027
E-mail: inbox@dp.arbitr.gov.ua, тел. (056) 377-18-49, fax (056) 377-38-63
РІШЕННЯ
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
02.10.2023м. ДніпроСправа № 904/3825/23
Господарський суд Дніпропетровської області у складі судді Назаренко Н.Г.,
розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження матеріали справи
за позовом Акціонерного товариства "Акцент-Банк", м. Дніпро
до Фізичної особи-підприємця Реви Дмитра Володимировича, м. Кривий Ріг, Дніпропетровська область
про стягнення заборгованості за кредитним договором у розмірі 228 307,93 грн.
Без виклику (повідомлення) учасників справи
РУХ СПРАВИ В СУДІ ПЕРШОЇ ІНСТАНЦІЇ.
Акціонерне товариство "Акцент-Банк" звернулось до Господарського суду Дніпропетровської області з позовом до Фізичної особи-підприємця Реви Дмитра Володимировича про стягнення заборгованості за кредитним договором № N20.03.0000000788 від 08.04.2021 у розмірі 228 307,93 грн., з яких:
- 156 590,32 грн. - загальний залишок заборгованості за наданим кредитом (тілом кредиту);
- 37 017, 61 грн. - загальний залишок заборгованості за процентами;
- 23 700, 00 грн. - загальний залишок заборгованості за винагородою;
- 1 000, 00 грн. - штраф (фіксована складова);
- 10 000 грн. - штраф (змінна складова).
Ухвалою від 18.07.2023 прийнято позовну заяву прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі. Справа розглядається за правилами спрощеного позовного провадження без виклику (повідомлення) учасників за наявними в матеріалах справи документами.
Господарський суд констатує, що сторони мали реальну можливість надати всі існуючі докази в обґрунтування своїх позовних вимог та заперечень суду першої інстанції.
Частиною 8 статті 252 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що при розгляді справи у порядку спрощеного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи. Судові дебати не проводяться.
Суд бере до уваги, що за змістом ст.129 Конституції України, основними засадами судочинства є, зокрема, розумні строки розгляду справи судом.
Наведені конституційні засади означають серед іншого неприпустимість таких дій суду щодо строку розгляду справи, що не мають об'єктивного та розумного обґрунтування.
Згідно ст.2 ГПК України завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов'язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави; суд та учасники судового процесу зобов'язані керуватися завданням господарського судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі; розумність строків розгляду справи судом є одним з основних засад (принципів) господарського судочинства.
Відповідно до частини 2 статті 2 Господарського процесуального кодексу України суд та учасники судового процесу зобов'язані керуватися завданням господарського судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі.
При цьому, розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору (рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005 у справі "Смірнова проти України").
Розумним, зокрема вважається строк, що є об'єктивно необхідним для виконання процесуальних дій, прийняття процесуальних рішень та розгляду і вирішення справи з метою забезпечення своєчасного (без невиправданих зволікань) судового захисту. З урахуванням практики Європейського суду з прав людини критеріями розумних строків у цивільних справах є: правова та фактична складність справи; поведінка заявника, а також інших осіб, які беруть участь у справі, інших учасників процесу; поведінка органів державної влади (насамперед суду); характер процесу та його значення для заявника (справи "Федіна проти України" від 02.09.2010, "Смірнова проти України" від 08.11.2005, "Матіка проти Румунії" від 02.11.2006, "Літоселітіс Проти Греції" від 05.02.2004).
Слід також відзначити, що з практики Європейського суду з прав людини щодо тлумачення положення "розумний строк" вбачається, що строк, який можна визначити розумним, не може бути однаковим для всіх справ. Критеріями оцінки розумності строку є, зокрема складність справи та поведінка заявників.
Так, у справі "Хосце проти Нідерландів" 1998 суд вирішив, що тривалість у 8,5 років є розумною у контексті статті 6 Конвенції, у зв'язку зі складністю справи, а у справі "Чірікоста і Віола проти Італії", 15-річний строк розгляду визнано Європейським судом з прав людини виправданим, у зв'язку з поведінкою заявників.
Згідно із статтею 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
Зважаючи на викладене, приймаючи до уваги перебування судді Назаренко Н.Г. з 18.09.2023 по 29.09.2023 у відпустці, 02.10.2023 здійснено розгляд справи по суті в межах розумного строку.
Відповідно до статті 233 Господарського процесуального кодексу України рішення у даній справі прийнято у нарадчій кімнаті за результатами оцінки доказів, поданих сторонами.
Враховуючи приписи частини 4 статті 240 Господарського процесуального кодексу України, у зв'язку з розглядом справи без повідомлення (виклику) учасників справи, рішення прийнято без його проголошення.
ПОЗИЦІЯ ПОЗИВАЧА.
Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем умов кредитного договору № N20.03.0000000788 від 08.04.2021 в частині повного та своєчасного погашення наданого кредиту, процентів за користування кредитом та винагороди за кредитне обслуговування.
ПОЗИЦІЯ ВІДПОВІДАЧА.
Відповідач відзиву на позов не надав, про наявність справи у суді повідомлений належним чином. Ухвала суду, направлена на адресу відповідача, повернулась на адресу суду з відміткою поштової установи “Адресат відсутній за вказаною адресою”.
При цьому, до повноважень господарських судів не віднесено установлення фактичного місцезнаходження юридичних осіб або місця проживання фізичних осіб - учасників судового процесу на час вчинення тих чи інших процесуальних дій. Тому відповідні процесуальні документи надсилаються господарським судом згідно з поштовими реквізитами учасників судового процесу, наявними в матеріалах справи.
Водночас законодавство України, в тому числі Господарський процесуальний кодекс України, не зобов'язує й сторону у справі, зокрема позивача, з'ясовувати фактичне місцезнаходження іншої сторони (сторін) у справі (якщо воно не співпадає з її місцезнаходженням, визначеним згідно із згаданою статтею 93 Цивільного кодексу України) та зазначати таке фактичне місцезнаходження в позовній заяві чи інших процесуальних документах.
Крім того, частиною 7 статті 120 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що учасники судового процесу зобов'язані повідомляти суд про зміну свого місцезнаходження чи місця проживання під час розгляду справи. У разі відсутності заяви про зміну місця проживання ухвала про повідомлення чи виклик надсилається учасникам судового процесу, які не мають офіційної електронної адреси, та за відсутності можливості сповістити їх за допомогою інших засобів зв'язку, які забезпечують фіксацію повідомлення або виклику, за останньою відомою суду адресою і вважається врученою, навіть якщо відповідний учасник судового процесу за цією адресою більше не знаходиться або не проживає.
Відповідно до частини 4 статті 13 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
Отже, в разі коли фактичне місцезнаходження особи - учасника судового процесу з якихось причин не відповідає її місцезнаходженню, визначеному згідно з законом, і дана особа своєчасно не довела про це до відома господарського суду, інших учасників процесу, то всі процесуальні наслідки такої невідповідності покладаються на цю юридичну особу.
Отже, у разі якщо копію прийнятого судового рішення (ухвали, постанови, рішення) направлено судом листом за належною поштовою адресою, тобто повідомленою суду учасником справи, і повернено підприємством зв'язку з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання чи закінчення строку зберігання поштового відправлення, то вважається, що адресат повідомлений про прийняте судове рішення.
Вказана правова позиція міститься в постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 12.03.2019 у справі № 923/1432/15.
Більше того, суд наголошує, що за змістом статей 2, 4 Закону України "Про доступ до судових рішень" вбачається, що кожен має право на доступ до судових рішень у порядку, визначеному цим Законом. Усі судові рішення є відкритими та підлягають оприлюдненню в електронній формі. Для реалізації права доступу до судових рішень, внесених до Реєстру, користувачу надаються можливості пошуку, перегляду, копіювання та роздрукування судових рішень або їхніх частин.
З урахуванням наведеного, відповідач не був позбавлений права та можливості ознайомитись з ухвалами Господарського суду Дніпропетровської області по даній справі у Єдиному державному реєстрі судових рішень.
Враховуючи викладене, неперебування відповідача за місцем його державної реєстрації чи небажання отримати поштову кореспонденцію та, як наслідок, неможливість направлення в засідання свого повноважного представника і ненадання відзиву, не є перешкодою розгляду справи судом за наявними матеріалами і не свідчить про порушення норм процесуального права саме зі сторони суду.
Аналогічна правова позиція викладена, зокрема, у постановах Верховного Суду від 03.03.2018 у справі № 911/1163/17 та від 10.05.2018 у справі № 923/441/17.
За таких обставин можна дійти висновку, що повернення ухвали суду відбулось через недотримання ним вимог законодавства щодо забезпечення отримання поштових відправлень за своїм офіційним місцезнаходженням (поштовою адресою), що розцінюється судом як фактична відмова від отримання адресованих йому судових рішень (ухвал). Відповідач, у разі незнаходження за своєю юридичною адресою, повинен був докласти зусиль щодо отримання поштових відправлень за цією адресою або повідомлення суду про зміну свого місцезнаходження.
Таким чином, суд вважає, що відповідач про наявність справи у суді повідомлений належним чином.
ОБСТАВИНИ, ЯКІ Є ПРЕДМЕТОМ ДОКАЗУВАННЯ У СПРАВІ.
Предметом доказування, відповідно до частини 2 статті 76 Господарського процесуального кодексу України, є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Предметом доказування у даній справі є обставини укладання кредитного договору, погоджений кредитний ліміт, строк користування кредитом, графік погашення кредиту, процентів за користування кредитом та винагороди за кредитне обслуговування, наявність прострочень.
ОБСТАВИНИ СПРАВИ, ВСТАНОВЛЕНІ СУДОМ ПЕРШОЇ ІНСТАНЦІЇ.
Як убачається з матеріалів справи, між Акціонерним товариством "Акцент-Банк" (далі - банк, позивач) та Фізичною особою-підприємцем Ревою Дмитром Володимировичем (далі - позичальник, відповідач) укладено кредитний договір № N20.03.0000000788 від 18.04.2021 (далі - договір).
Істотні умови кредитування визначені в розділі А кредитного договору.
Вид кредиту - строковий кредит (пункт А1 договору).
Ліміт цього договору: у розмірі 200000,00грн - на фінансування поточної діяльності (пункт А2 договору).
Відповідно до п. А3 договору, термін повернення кредиту 05.04..2024. Позичальник здійснює погашення кредиту та процентів щомісячно ануїтетними (однаковими платежами в розмірі та в строки згідно з Графіком платежу (додаток №1 цього договору). Ануїтетний платіж включає в себе погашення частини основної суми кредиту та процентів за його користування. Щомісячний ануїтетний платіж розраховується за формулою: сума щомісячного ануїтетного платежу = сума кредиту за договором* ((1+процентна ставка за місяць) строк кредитування(міс.)*процентна ставка за місяць)/((1+процентна ставка за місяць) строк кредитування (міс.) -1); сума щомісячного платежу за % = (залишок заборгованості за кредитом*річна процентна ставка/кількість днів поточного року)*кількість днів в місяці, який передує сплаті ануїтетного платежу; сума щомісячного платежу за основним боргом = сума щомісячного погашення кредиту - сума щомісячного платежу за %. Згідно зі статтями 212, 651 Цивільного кодексу України у випадку порушення позичальником будь-якого із зобов'язань, передбачених цим договором, банк на свій розсуд, починаючи з 31-го дня порушення будь-якого із зобов'язань, має право змінити умови цього договору, встановивши інший термін повернення кредиту. При цьому банк направляє позичальнику письмове повідомлення із зазначенням дати терміну повернення кредиту. У випадку непогашення позичальником заборгованості за цим договором у термін, зазначений у повідомленні, уся заборгованість, починаючи з наступного дня дати, зазначеної у повідомленні, вважається простроченою. У випадку погашення заборгованості у період до закінчення 30 днів (включно) з моменту порушення будь-якого із зобов'язань, кінцевим терміном повернення кредиту є 05.04.2023 року.
За користування кредитом позичальник сплачує фіксовані проценти у розмірі 20,90% річних (п. А6 договору).
Нарахування процентів за користування кредитом здійснюється щоденно, виходячи з фактичних залишків заборгованості за позичковим рахунком, фактичної кількості днів у місяці, 360 днів у році, та процентної ставки, передбаченої договором. При цьому день видачі та день повернення кредиту вважається одним днем (метод визначення днів для нарахування процентів "факт/360"). Якщо ануїтетний платіж не буде здійснено у відповідну дату згідно з графіком платежу, то заборгованість за кредитом та/або процентами вважається простроченою на наступний день (пункт А.8 договору).
Позичальник сплачує банку винагороду за кредитне обслуговування у розмірі 0,79 % від суми зазначеного у пункті А2 цього договору ліміту у поточну дату сплати процентів. Сплата винагороди здійснюється у гривні. Розрахунок здійснюється щоденно. Нарахування винагороди здійснюється у дату сплати (пункт А10 договору).
Позичальник сплачує банку винагороду за управління фінансовим інструментом у розмірі 0,000001% від суми встановленого у пункт А2 цього договору ліміту. Сплата винагороди здійснюється у гривні. Нарахування винагороди здійснюється у дату сплати. Датою сплати є дата встановлення, а також дата збільшення ліміту по цьому договору. Рахунок для сплати винагороди - UA123077700000029098512188122 (пункт А11 договору).
Відповідно до пункту 1.1 договору банк за наявності вільних грошових коштів зобов'язується надати позичальнику кредит у вигляді згідно з п. А1 цього договору, з лімітом та на цілі, значені у п. А.2 договору, не пізніше 5 днів з моменту, зазначеною у третьому абзаці п. 2.1.2 цього договору, в обмін на зобов'язання позичальника щодо повернення кредиту, сплати процентів, винагороди, в обумовлені цим договором терміни.
Строковий кредит (далі - кредит) надається Банком у безготівковій формі шляхом перерахування кредитних коштів на поточний рахунок позичальника з подальшим перерахуванням за цільовим призначенням.
Термін повернення кредиту зазначений у п. А.3 цього договору. Зазначений термін може бути змінений згідно з пунктами А.12, 2.3.2, 2.4.1 цього договору (пункт 1.2 договору).
Зобов'язання позичальника визначені у пункті 2.2 кредитного договору, зокрема: використовувати кредит на цілі та у порядку, передбаченому пунктом 1.1 цього договору; сплатити проценти за користування кредитом відповідно до пунктів 4.1, 4.2, 4.3 цього договору; повернути кредит у терміни, встановлені пунктами 1.2, 2.2.14, 2.3.2 цього договору; сплатити Банку винагороду відповідно до пунктів 2.3.5, 4.4, 4.5, 4.6, 4.13 цього договору.
Відповідно до умов пункту 2.3.2 кредитного договору, при настанні будь-якої з наступних подій: порушенні позичальником будь-якого із зобов'язань, передбачених умовами цього договору, у т.ч. у випадку порушення цільового використання кредиту; порушенні господарським/цивільним судом справи про банкрутство позичальника або про визнання недійсними установчих документів позичальника, або про відміну державної реєстрації позичальника; ухваленні (прийнятті) власником або компетентним органом рішення про ліквідацію позичальника; смерті позичальника; порушення кримінальної відповідальності позичальника; встановлення невідповідності дійсності відомостей, що містяться у пункті 2.2.10 цього договору, відсутності у Банку вільних грошових коштів, про що Банк письмово повідомляє починальника; наявності судових рішень про стягнення грошових коштів з поточного рахунку позичальника, що набули законної чинності, наявності арешту на поточних рахунках, що належать позичальнику, наявності платіжних вимог про примусове списання та інших обставин, які явно свідчать про те, що наданий позичальнику кредит не буде повернений своєчасно; неодноразовому (два і більше разів) надання позичальником розрахункових документів на використання кредиту в порушення порядку, передбаченого п.1.1 цього договору
Банк, на свій розсуд, має право: а) змінити умови цього договору - зажадати від позичальника дострокове повернення кредиту, сплати процентів за його користування, виконання інших зобов'язань за цим договором у повному обсязі шляхом відправлення повідомлення. При ньому згідно зі статтями 212, 611, 651 Цивільного кодексу України за зобов'язаннями, терміни виконання яких не наступили, терміни вважаються такими, що наступили, у зазначену у повідомленні дату. У цю дату позичальник зобов'язується повернути Банку суму кредиту у повному обсязі, проценти за фактичний строк його користування, повністю виконати інші зобов'язання за цим договором;
або: б) розірвати цей договір у судовому порядку. При цьому в останній день дії цього договору позичальник зобов'язується повернути Банку суму кредиту у повному обсязі, проценти за фактичний термін його користування, повністю виконати інші зобов'язання за ним договором;
або: в) згідно зі статтю 651 Цивільного кодексу України, статті 188 Господарського кодексу України здійснити одностороннє розірвання договору з відправленням позичальнику повідомлення. У зазначену у повідомленні дату цей договір вважається розірваним. При цьому в останній день дії договору позичальник зобов'язується повернути Банку суму кредиту у повному обсязі, проценти за фактичний термін його користування, повністю викопати інші зобов'язання за цим договором. Одностороння відмова від цього договору не звільняє позичальника від відповідальності за порушення зобов'язань за ним договором.
Відповідно до п. 5.8 договору у випадку порушення позичальником термінів платежів по будь-якому із грошових зобов'язань, передбачених цим договором, більше ніж на 30 днів, що спричинило звернення банку до судових органів, позичальник сплачує банку штраф, що розраховується за наступною формулою: 1000,00грн + 5% від суми встановленого у п. А2 цього договору ліміту на цілі, відмінні від платежів для сплати за реєстрацію предметів застави у Державному реєстрі обтяжень рухомого майна.
В пункті 6.1 договору сторони передбачили, що цей договір вважається укладеним з моменту підписання його сторонами.
Цей договір у частині п. 4.4 цього договору набуває чинності з моменту підписання цього договору, в решті частин - з моменту надання позичальником розрахункових документів на використання кредиту у межах, зазначених у них сум, та діє в обсязі перерахованих коштів до повного виконання зобов'язань сторонами за цим договором (пункт 6.2 договору).
Умовами пункту 6.3 договору визначено, що він може були змінений або розірваний за ініціативою однієї зі сторін у встановленому законом та цим договором порядку.
Договір підписаний сторонами та скріплений печаткою без зауважень та заперечень до нього.
Сторонами підписано додаток №1 до договору "Графік погашення", відповідно до якого кредит підлягає сплаті щомісячно до 8 числа відповідного місяця включно, починаючи з травня 2021 року та з терміном остаточного повернення не пізніше 05.04.2024.
На виконання умов кредитного договору, 08.04.2021 позивач перерахував на поточний рахунок позичальника грошові кошти у розмірі 200000,00грн, що підтверджується меморіальним ордером №TR.17354759.19592.64999 від 08.04.2021 (а.с. 26).
Отже, позивач свої зобов'язання щодо надання кредитних коштів у сумі 200000,00грн виконав повністю.
21.04.2023 Акціонерне товариство "Акцент-Банк" направило Фізичній особі-підприємцю Реві Дмитру Володимировичу вимогу щодо необхідності погашення всієї заборгованості за кредитом у розмірі 213899,74грн до 24.04.2023 (а.с. 18-25).
Позивач зазначає, що Фізична особа - підприємець Рева Дмитро Володимирович належним чином умови кредитного договору не виконав. У зв'язку з чим, станом на 24.05.2023 заборгованість відповідача за кредитним договором складала суму в розмірі 228307,93грн, з якої: 156590,32грн загального залишку заборгованості за наданим кредитом (тілом кредиту), 37017,61грн загального залишку заборгованості за процентами, 23700,00грн загального залишку заборгованості за винагородою, 1 000, 00 грн. - штрафу (фіксована складова); 10 000 грн. - штрафу (змінна складова), що і стало причиною виникнення спору.
Дослідивши матеріали справи, оцінюючи подані позивачем докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, суд вважає, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню з наступних підстав.
Суб'єкти господарювання повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином, відповідно до закону, інших правових актів, договору (частина 1 статті 193 Господарського кодексу України).
Відповідно до статті 1054 Цивільного кодексу України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.
Частиною 1 статті 193 Господарського кодексу України передбачено, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.
Відповідно до частини 1 статті 509 Цивільного кодексу України, зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Згідно зі статтею 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (стаття 525 Цивільного кодексу України).
Договір є обов'язковим для виконання сторонами (стаття 629 Цивільного кодексу України).
Якщо у зобов'язанні встановлений строк його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (стаття 530 Цивільного кодексу України).
Відповідно до пункту 2.2.3 договору позичальник зобов'язується повернути кредит у терміни, встановлені п. 1.2, 2.2.14, 2.3.2 цього договору.
За приписами пункту А3 кредитного договору згідно зі статтями 212, 651 Цивільного кодексу України у випадку порушення позичальником будь-якого із зобов'язань, передбачених цим договором, банк на свій розсуд, починаючи з 31-го дня порушення будь-якого із зобов'язань, має право змінити умови цього договору, встановивши інший термін повернення кредиту. При цьому банк направляє позичальнику письмове повідомлення із зазначенням дати терміну повернення кредиту. У випадку непогашення позичальником заборгованості за цим договором у термін, зазначений у повідомленні, уся заборгованість, починаючи з наступного дня дати, зазначеної у повідомленні, вважається простроченою. У випадку погашення заборгованості у період до закінчення 30 днів (включно) з моменту порушення будь-якого із зобов'язань, кінцевим терміном повернення кредиту є 05.04.2024.
Як встановлено судом, 21.04.2023 Акціонерне товариство "Акцент-Банк" направило Фізичній особі-підприємцю Реві Дмитру Володимировичу вимогу щодо необхідності погашення всієї заборгованості за кредитом у розмірі 213899,74грн до 24.04.2023.
З урахуванням наведеного, строк повернення кредиту, відсотків за користування кредитом та винагороди є таким, що настав.
Доказів сплати 156590,32грн загального залишку заборгованості за наданим кредитом (тілом кредиту), 37017,61грн загального залишку заборгованості за процентами, 23700,00грн загального залишку заборгованості за винагородою відповідач до суду не надав, доводи, наведені позивачем в обґрунтування позовних вимог, не спростував.
Відповідно до частини 1 статті 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.
Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Докази, одержані з порушенням закону, судом не приймаються. Достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи.
Наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування.
Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання (статті 76-79 Господарського процесуального кодексу України).
Відповідно до статті 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Враховуючи викладене господарський суд дійшов до висновку про те, що є правомірними та підлягають стягненню з відповідача на користь позивача 156590,32грн загального залишку заборгованості за наданим кредитом (тілом кредиту), 37017,61грн загального залишку заборгованості за процентами, 23700,00грн загального залишку заборгованості за винагородою.
Відповідно до пункту 5.8 договору передбачено, що у випадку порушення позичальником термінів платежів по будь-якому із грошових зобов'язань, передбачених чим договором, більш ніж на 30 днів, що спричинило звернення банку до судових органів. Позичальник сплачує банку штраф, що розраховується за наступною формулою: 1000,00 гривень + 5 % від суми встановленого у п. А2 цього договору ліміту на цілі, відмінні від платежів для сплати за реєстрацію предметів застави у Державному реєстрі обтяжень рухомого майна.
На підставі вказаного пункту договору позивач розрахував та заявив до стягнення - 1000,00грн штрафу (фіксована складова), а також 10000,00грн штрафу (змінна складова).
З приводу вказаних вимог суд зазначає таке.
Відповідно до Закону України "Про внесення змін до Господарського Кодексу та інших законодавчих актів щодо дії норм на період дії воєнного стану" № 2120-ІХ від 15.03.2022 Прикінцеві та Перехідні положення Цивільного кодексу України були доповнені пунктом 18, згідно з яким у період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану та у тридцятиденний строк після його припинення або скасування у разі прострочення позичальником виконання грошового зобов'язання за договором, відповідно до якого позичальнику було надано кредит (позику) банком або іншим кредитодавцем (позикодавцем), позичальник звільняється від відповідальності, визначеної статтею 625 цього Кодексу, а також від обов'язку сплати на користь кредитодавця (позикодавця) неустойки (штрафу, пені) за таке прострочення. Установлено, що неустойка (штраф, пеня) та інші платежі, сплата яких передбачена відповідними договорами, нараховані включно з 24.02.2022 за прострочення виконання (невиконання, часткове виконання) за такими договорами, підлягають списанню кредитодавцем (позикодавцем).
Враховуючи викладене, позовні вимоги в частині стягнення 11000,00грн штрафу (1000,00грн - фіксована складова та 10000,00грн - змінна складова) задоволенню не підлягають.
Таким чином, позовні вимоги позивача підлягають частковому задоволенню.
Щодо обґрунтування кожного доказу суд зазначає наступне.
Статтею 129 Конституції України визначено принципи рівності усіх учасників процесу перед законом і судом, змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, як одні з основних засад судочинства.
Отже, будь-яке рішення господарського суду повинно прийматися з дотриманням цих принципів, які виражені також у статтях Господарського процесуального кодексу України.
Згідно статті 13 Господарського процесуального кодексу України, судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності.
Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень (частина 1 статті 74 Господарського процесуального кодексу України).
За частиною 2 статті 74 Господарського процесуального кодексу України у разі посилання учасника справи на невчинення іншим учасником справи певних дій або відсутність певної події, суд може зобов'язати такого іншого учасника справи надати відповідні докази вчинення цих дій або наявності певної події. У разі ненадання таких доказів суд може визнати обставину невчинення відповідних дій або відсутності події встановленою.
Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов'язків щодо доказів (частина 4 статті 74 Господарського процесуального кодексу України).
Обов'язок доказування, а отже, і подання доказів відповідно до статті 74 Господарського процесуального кодексу України покладено на сторони та інших учасників справи, однак, не позбавляє суд, у випадку, передбаченому статтею 74 Господарського процесуального кодексу України, витребувати у сторони ті чи інші докази.
На підставі статті 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Отже, встановивши наявність в особи, яка звернулася з позовом, суб'єктивного матеріального права або охоронюваного законом інтересу, на захист яких подано позов, суд з'ясовує наявність чи відсутність факту порушення або оспорення і, відповідно, ухвалює рішення про захист порушеного права або відмовляє позивачеві у захисті.
СУДОВІ ВИТРАТИ.
За змістом статті 129 Господарського процесуального кодексу України за результатами розгляду справи здійснюється розподіл судових витрат.
Згідно зі статтею 129 Господарського процесуального кодексу України судові витрати позивача зі сплати судового збору покладаються на сторін пропорційно задоволеним вимогам.
Керуючись ст.ст. 2, 46, 73, 74, 76, 77-79, 86, 91, 129, 233, 238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд, -
ВИРІШИВ:
Позов Акціонерного товариства "Акцент-Банк" до Фізичної особи-підприємця Реви Дмитра Володимировича про стягнення заборгованості за кредитним договором у розмірі 228 307,93 грн. - задовольнити частково.
Стягнути з Фізичної особи-підприємця Реви Дмитра Володимировича ( АДРЕСА_1 , ідентифікаційний номер НОМЕР_1 ) на користь Акціонерного товариства "Акцент-Банк" (49074, м. Дніпро, вул. Батумська, буд. 11, код ЄДРПОУ 14360080) 156590,32 грн. - заборгованості за кредитом, 37 017,61 грн. - процентів за користування кредитом, 23 700,00 грн. - винагороди за кредитне обслуговування, 3 259,62 грн. - судового збору, про що видати наказ.
Наказ видати після набрання рішенням законної сили.
В решті позову відмовити
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається до Центрального апеляційного господарського суду протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Повний текст рішення складено та підписано - 02.10.2023.
Суддя Н.Г. Назаренко